Односкладні речення у творчості Івана Драча

План

Вступ

Розділ І. Лінгвістичні особливості функціонування односкладних особових речень у поезії Івана Драча

1.1 Характеристика означено-особових односкладних речень

1.2 Односкладні неозначено-особові та узагальнено-особові речення

Розділ ІІ. Безособові односкладні речення та специфіка їх уживання у поетичному мовленні

Розділ ІІІ. Інфінітивні односкладні речення у творчості Івана Драча

Розділ ІV.Особливості уживання номінативних односкладних речень у збірці “Сонце і слово” І.Драча

Висновки

Бібліографія

Вступ

Односкладні речення — цілком самостійні синтаксичні одиниці, які мають широкі виражальні можливості і специфіку уживання у всіх стилях мовлення. Вони не протиставляються двоскладним і не є їх варіантами з випущеними підметом чи присудком, не вимагають вони поновлення другого головного члена і не можуть бути доповнені ним без зміни змісту висловленого. Вони розглядаються на сучасному етапі розвитку синтаксиса як тип простого речення, структурно-предикативна основа якого грунтується на функціонуванні єдиного поширеного або не поширеного залежними компонентами головного члена, що виступає засобом вираження предикативності (25, 395). Головний член односкладного речення не співвідносний ні з підметом, ні з присудком, хоч формально може уподібнюватися до одного з членів двоскладного речення.

. В академічному синтаксисі української мови використано усталену у сучасному слов´янському мовознавстві класифікацію односкладних речень, за якою виділяють односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні (23). В енциклопедії “Українська мова” подається внутрішньотипологічна класифікація односкладних речень, в основу якої покладено взаємодію граматичних і семантичних ознак дієслівних, іменникових і прислівниклвих форм, що зумовлюють поділ на означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні та генітивні односкладні речення (25 ).

В сучасному українському синтаксисі поряд з односкладними функціонує і термін “одноядерні речення” (І.Слинько, Н.Гуйванюк, М.Кобилянська) (21), названі вчені “одноядерні речення” поділяють на одноядерно – двокомпонентні і одноядерно - однокомпонентні. Раніше односкладні речення класифікували на основі тих головних членів двоскладного речення, з якими співвідносний головний член односкладних речень, або їх відсутності ( О.Синявський) і виділяли безпідметові речення, безприсудкові односкладні речення. Інщий мовознавець Л.Булаховський виділяв безособові і відносно-безособові та називні речення. У 80-х рр. ХХ століття з´являється монографічна праця В.Д.Горяного “Синтаксис односкладних речень” , у якій він класифікує односкладні речення на особові та безособові ( 6), підставою для такого поділу слугували семантика і значення суб´єктів як носіїв предикативної ознаки, наявність / відсутність граматичної особи (6,20). В особових реченнях ця особа виражена дієслівними закінченнями головного члена речення, в безособових такої особи немає і бути не може. Односкладні особові речення за формами вираження головного члена (суб´єкта) В.Горяний поділяє на : 1)речення з означеним суб´єктом (означено-особові), 2)речення з неозначеним суб´єктом (неозначено-особові), 3) речення з узагальненим суб:єктом (узагальнено-особові). Безособові речення з погляду наявності / відсутності в них суб´єкта як носія предикативної ознаки у свою чергу поділяються на : 1) речення з нульовим суб´єктом (Морозить. Морозно. Мороз); 2) речення з непрямим суб´єктом (Йому сумно.Матері не спиться); 3)речення з синкретичним суб´єктом ( Тягне холодом.. Надворі холодно).

Слід зазначити, що наведена класифікація не є поширеною і загальноприйнятою в українському мовознавстві.

В “ Граматиці української мови”(І. Вихованець, К.Городенська, А.Грищенко, 1982) за сукупністю структурних і семантичних ознак виділяються такі основні типи односкладних речень : означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні, номінативні, вокативні (речення-звертання)( 4, 174). Семантичні особливості односкладних речень виявляються у способі репрезентації двох логічних компонентів думки – предмета мовлення і предикативної характеристики. У них лексично наявний один (або предмет мовлення, або предикативна характеристика) з двох логічних компонентів думки. Наявний головний член речення використовується в такій формі, яка здатна викликати потрібне уявлення про лексично не виражений логічний компонент (4, 174 ).

Дещо іншою є класифікація односкладних речень І.Вихованця, який в своїй “Граматиці української мови. Синтаксис”(1993) виділяє декілька основних класів односкладних речень :1) дієслівні, 2) інфінітивні; 3)іменникові речення; 4) прислівникові речення, серед іменникових виділяючи окремо вокативні речення (3, 98). Цей вчений, як і російські синтаксисти Н.Шведова, Г.Золотова, відносить односкладні означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові речення до двоскладних речень.

У синтаксичній традиції односкладні речення класифікуються за морфологічними ознаками головного члена речення та за їх семантикою. За формою головного члена виділяються два типи односкладних конструкцій: дієслівні та іменні односкладні речення. Далі синтаксисти поділяють ці групи за значенням таким чином: дієслівні – означено-особові речення , в яких головний член називає ознаку, дію, стан чи процес, що належить мовцеві або слухачеві, неозначено- особові речення, що позначають дію, стан, процес, ознаку, носієм яких є невизначена особа (не мовець і не слухач); узагальнено- особові, які позначають дію, стан, процес, ознаку, які стосуються будь якої особи; безособові речення, в яких йдеться про дії, стани, ознаки, процеси, що не залежать від їх носія; інфінітивні – конструкції з незалежним інфінітивом, що виражають модальні значення неминучості, необхідності, неможливості, бажаності тощо. Іменні односкладні речення представлені в класифікації М.Заоборної номінативними, конструкціями, у яких стверджується наявність, існування у реальній дійсності предметів, явищ, подій, названих головним членом, вираженим іменником у формі називного відмінка (12, 57).

Серед іменних односкладних речень, крім номінативних, виділяють останнім часом і генітивні ,структурну основу якого становить синтаксично незалежна форма родового відмінка. У сегментарному плані речення поєднуються повідомленням про наявність, існування названого відмінковою формою іменника у відповідній ситуації і вказівка на надмірну кількість тих чи інших предметів або ж інтенсивних виявів процесуальних ознак ( 25).

Односкладні речення як синтаксичні конструкції існують давно, у слов´янські мови вони, за дослідженнями науковців, прийшли ще з мови індоєвропейської (19,144). Формування їх як окремого типу синтаксичних конструкцій відбувалося паралельно з двоскладними реченнями.. Як зазначає О.С.Мельничук, односкладні речення є спеціальною формальною категорією, яка з´явилась одночасно з категорією двоскладних речень в результаті розвитку і формальної диференціації первісних, граматично не оформлених речень (19,144 ).

Незважаючи на давню історію, велику кількість присвячених їм праць односкладні речення, зауважує В.М.Брицин, залишаються найменш вивченими серед інших реченнєвих об´єктів (2, 81 ). У їхньому тлумаченні спостерігаються значні розбіжності не тільки серед представників різних мовознавчих напрямків, але й в працях, які грунтуються на однакових вихідних принципах аналізу синтаксичних явищ, зокрема в дослідженнях семантико-синтаксичного спрямування.

Усе вище зазначене свідчить про актуальність обраної теми курсового дослідження “Односкладні речення у творчості Івана Драча”.

Теоретичними засадами дослідження є класифікація і характеристика односкладних речень, поданих у “Синтаксисі української мови”(2004) (26). Вони не суперечать , а лише доповнюють і конкретизують вихідні положення академічного синтаксису з позиції стану сучасного мовознавства. Автор праці К.Ф.Шульжук виділяє наступні типи односкладних речень з урахуванням формально-граматичних і семантичних ознак: означено-особові, неозначено- особові, узагальнено-особові, безособові, інфінітивні,номінативні. Саме цієї класифікації ми будемо притримуватися в своїй роботі.

Об´єкт курсового дослідження – художньо-белетристичний стиль (поетичне мовлення)

Предмет - структурно – семантичні особливості та функціональне навантаження односкладних речень в поезії Івана Драча..

Джерело дослідження – збірки Івана Драча “Соняшник”, “Протуберанці сонця”, “Балади буднів”, “До джерел”, “Корінь і крона”, “Київське небо”, кращі вірші з яких вміщені у збірці “Сонце і слово”.

Матеріал для аналізу карткувався шляхом суцільної виборки за виданням:

Іван Драч Сонце і слово.Поезії- К.: Дніпро, 1978.- 367 с.

Вибір джерела зумовлюється місцем поезії І.Драча в історії розвитку сучасної української літератури, майстерністю цього автора,індивідуальною і сучасною манерою письма, широкою репрезентативністю аналізованого синтаксичного матеріалу в творчості І.Драча та відсутністю лінгвістичних досліджень з проблеми функціонування односкладних речень у його поезії.

Метою роботи є аналіз структурно – семантичних та функціонально- стилістичних особливостей односкладних речень в поезії Івана Драча, що дає змогу усвідомити специфіку кожного типу речень, їх роль у створенні індивідуального стилю і творчої манери поета.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

· Проаналізувати наукову синтаксичну і стилістичну літературу з теми дослідження;

· Укласти картотеку односкладних речень, які зустрічаються в поезії І.Драча;

· Класифікувати віднайдені односкладні речення, здійснити їх якісно-кількісний аналіз ;

· Дослідити будову і семантичні особливості односкладних особових речень, визначити їх місце і роль серед інших типів односкладних речень в поетичному мовленні;

· Виявити особливості будови безособових і інфінітивних односкладних речень;

· Дослідити структурно-семантичні і стилістичні особливості номінативних речень у поезії І.Драча.

Робота має комплексний характер, для досягнення мети і завдань необхідно використання наступних методів і прийомів дослідження: теоретичних – аналіз наукової лінгвістичної літератури, літературознавчих праць,емпіричних - структурно-семантичного, описового, функціонально-стилістичного методів, елементів статистичного аналізу віднайденого синтаксичного матеріалу.

Розділ І. Лінгвістичні особливості функціонування односкладних особових речень у поезії Івана Драча

односкладне речення поезія драч

Особові речення – це узагальнена назва означено-особових, неозначено-особових та узагальнено-особових речень, які є дієслівними за морфологічною природою головного члена, і особове закінчення якого вказує на означену чи неозначену особу, або особу, яка не є важливою для виконання дії. Слід зазначити, що ця група є досить поширеною в усіх стилях мовлення, і зокрема в художньо-белетрестичному, про свідчать результати нашого спостереження за функціонуванням односкладних речень у поезії Івана Драча. Результати аналізу особових односкладних речень ми узагальнили в наступній таблиці.

Таблиця №1

Односкладні особові речення в творах І.Драча