Специфіка будівництва слобожанської хати

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

ХАРКІВСЬКЕ ТЕРИТОРІАЛЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ

МАЛОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Історико-географічне відділення

Секція: етнологія

Специфіка будівництва слобожанської хати

Роботу виконала:

Возьна Анна Михайлівна,

учениця 11-А класу

Харківської гімназії №47

Харківської міської ради

Харківської області

Науковий керівник:

Студенцова Наталія Іванівна,

спеціаліст вищої категорії,

вчитель-методист

Харківської гімназії №47

м. Харків – 2008 р.


Зміст

Вступ

1. Історіографія досліджень українського народного житла

2. Технічні і технологічні прийоми будівництва слобожанської хати

3. Світоглядні уявлення слобожан, пов’язані із забудовою житла

4. Сучасна хата на Слобожанщині (пошукова робота)

Висновки

Список літератури

Додатки


Вступ

Актуальність даного дослідження

Народна архітектура України оригінальна за формами, розмаїта щодо типів. Вона завжди втілювала національні духовні цінності народу, який її створював. У ній відбивався ступінь розвитку суспільства, стан будівельної техніки. Крім того, народна архітектура важливий засіб художнього, культурного виховання людини. Житло було для людини традиційної культури і засобом захисту від природних катаклізмів, і втіленням розуміння прекрасного, і центром Всесвіту, з якого починалося та яким закінчувалося земне життя.

Народне будівництво Слобідської України формувалося в руслі розвитку загальноукраїнської культури, але має ряд специфічних рис як у техніці будування, так і у використанні тієї чи іншої технології. На жаль, тип слобожанського житла ще й до наших днів залишається не достатньо вивченим. Майже не маємо праць етнографів, які б комплексно розглядали особливості слобожанської хати у порівнянні з іншими регіонами. У цьому ми і вбачаємо актуальність нашої роботи.

Мета роботи: дослідити технологічні та семантичні особливості хатнього будівництва Слобожанщини.

Розглядаючи це питання, автор ставив перед собою ряд завдань:

— проаналізувати внесок етнографів у розкриття технологічного аспекту та семантики українського житла на Слобожанщині (вибору місця забудови, типу хати, матеріалів, особливостей стін, стелі, даху, інтер’єру);

— дослідити сучасний стан житлового будівництва та динаміку його розвитку;

— окреслити світоглядні вірування наших земляків відносно будівництва хати, "примх", пов’язаних із цим;

— опрацювати матеріали польових досліджень, проведених фольклорно-етнографічною експедицією вчителів та учнів Харківської гімназії №47 у 2005 – 2006 роках.

Джерельна база:

— наукові дослідження етнографів та архітекторів ХІХ – ХХ ст.: Хв. Вовк (4) (особливості планування української хати, технологія будівництва печі, види матеріалів), С. Таранушенко (31) (опис слобожанської хати), А.Данилюк (9) (особливості слобожанської хати у порівнянні з іншими регіонами), М. Красиков (повір’я, пов’язані із будівництвом хати на Слобожанщині), В. Маланчук (19) (інтер’єр української хати), Т. Косьміна (16) (опис традиційного житла українців, у тому числі і слобожан); підручники "Етнографія України" за редакцією С. Макарчука та "Народознавство" статті Ю. Гошко (12, с. 197 – 220)та С. Макарчука (12, с. 67 – 76), (36, с. 456 – 473);

— комплект ілюстрацій Т. Косьміної "Традиційне українське житло";

— фондові матеріали Харківського історичного музею (типи хат "Малоросія XVIII ст.");

— опубліковані матеріали польових досліджень фольклорно-етнографічної експедиції "Муравський шлях-97", проведених у селах Богодухівського, Валківського, Краснокутського та Нововодолазького районів області;

— матеріали власних польових досліджень, проведених Студенцовою Наталею Іванівною та учнями Харківської гімназії № 47 влітку та восени 2005 – 2007 років у Центральній Слобожанщині (Харківський і Дергачівський р – ни) і для порівняльного аналізу – у Лозівському районі області.

Територіальні межі дослідження: землі Слобожанщини.

Хронологічні межі дослідження: XVIII – XXІ ст.

Практичне значення наукового дослідження.

Дослідження і вивчення традиційної культури рідного краю – це ще один крок для кожного із нас до усвідомлення й осмислення історії та культури Слобожанщини. Робота містить не лише пізнавальний і виховний характер, але й дає можливість використати матеріали, зібрані учнями Харківської гімназії № 47, в роботі краєзнавчих гуртків, заслухати на традиційних Сумцовських читаннях, на щорічному дитячому фестивалі учнівської молоді "Крокове коло".

Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків. До роботи автор додає список використаної літератури і додатки.

житло слобожанський світоглядний семантичний


1. Історіографія досліджень українського народного житла

Перші спроби дослідити народну архітектуру були зроблені в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Це були праці наших земляків, етнографів та істориків М.Сумцова (28) та Д. Багалія (2), у певній мірі – Ф. Гумилевського (6), Г.Лукомського (18).

Великий унесок у вивчення етнографії Слобожанщини зробив М. Сумцов, який у своїй праці "Слобожане" (1918 р.) дослідив заселення регіону, життя і побут слобожан, їх традиційну культуру. Вчений зупиняється і на аналізі специфіки типу слобожанської хати, її особливостях, інтер’єрі. Цінним є опис сволока у хаті М. Ф. Сумцова на хуторі Боромлі, ілюстрації слобожанської хати. Це ґрунтовна праця, яка і сьогодні дає нам ключ до вивчення історії і культури нашого регіону.

Д. Багалій у дослідженні "Історія Слобідської України" порушує проблеми історичної географії й етнографії краю, його соціально-економічного й політичного розвитку, історії духовної й матеріальної культури, будівництва і побуту слобожан. У книзі є два розділи ("Заселення Слобідської України з другої половини XVII до кінця XVIII століття" і "Слобожанський побут"), які допомагають нам і сьогодні окреслити специфіку традиційної культури наших земляків, їх розселення, будівництво житла, побут. Для нас цінним є матеріал цього дослідника про тип житла слобідських полковників та простих селян і міщан. Д. Багалій дає повний опис будинків та інтер’єру заможних людей того часу – І. Шидловського, Хв. Шидловського та І охтирського полковника В. Перекрестова. Матеріали цього історика й етнографа-аматора є надзвичайно цінними для нас, бо дають можливість порівняти тип слобожанської хати XVII – XX ст. із сучасними будовами регіону.

Ключ до розуміння специфіки традиційної культури слобожан дають і праці етнографів-аматорів В. Іванова, зокрема праця "Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии" (1898 р.), та П. Іванова "Жизнь и поверья крестьян Купянского уезда Харьковской губернии" (1907 р.), "Народные обычаи русские, поверья, приметы, пословицы и загадки, относящиеся к малорусской хате" (1889р.). Поряд із фольклорним матеріалом, у цих працях маємо цілий комплекс "примх", який визначав день для початку забудови, місце майбутньої оселі, набір необхідних умов, виконання яких забезпечувало вдале будівництво та щасливе життя в новій оселі (12, 13, 11, 24).

У середині ХІХ ст. – початку ХХ ст. вийшла ґрунтовна праця "Українці: народні вірування, повір’я, демонологія", у якій є статті, що стосуються світоглядних уявлень слов’ян і вірувань, пов’язаних із життям українців.

Г. Булашев у кінці ХІХ ст. опублікував дослідження "Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: космогонічні українські погляди та вірування", яка стала підґрунтям на освітлення комплексу вірувань слобожан, пов’язаних із житлом.

Досить цікавою, на нашу думку, є праця Хв. Вовка (4), у якій він розглядає загальний вигляд та характер хати, матеріали та способи будування на Україні, особливості будівництва печі, планування української хати, що дає можливість порівняти технічні та технологічні принципи будівництва хати.

Заслуговують на увагу і праці архітектора і вченого С. Таранушенка, який написав дві цінні, у розрізі досліджуваної нами теми, роботи – "Монументальна дерев’яна архітектура Лівобережної України" (31) та "Старі хати Харкова" (31). В останній із них автор не тільки описує тип слобожанської хати, але і її інтер’єр, особливості стін та стелі, їх декорування. Зокрема, подає розписи стелі (на білому фоні – птахи, зірки), які дослідник зустрічав на Харківщині(31).

Із тридцятих років двадцятого століття була розгромлена регіональна етнографічна школа і до 1950 року не з’являлося жодної етнографічної студії щодо слобожанського житла.

До середини 60 – 70х років ХХ століття народна архітектура України теж майже не вивчалася. У 1968 році почали з’являтися праці, присвячені вивченню народного будівництва в Україні. Це роботи, в яких розглядалися особливості забудови того чи іншого регіону, тип хат, їх інтер’єр; будівництво господарчих споруд, облаштування двору. Серед них – С.Таранушенко "Дивне поліське життя" (1969р.), П. Толочко "Древній Київ" (1976 р.), П. Манушенко "Народна дерев’яна архітектура Закарпаття (XVIII – початок ХХ в.)" (1976 р.), А. Данилюк "Замкнені двері на Поліссі" (1975 р.), А. Данилюк та М. Шпак "Бойківщина" (1972 р.), В. Маланчук "Інтер’єр українського народного житла" (1973 р.), І.Добрянська "Настінний розпис Лемківщини" (1968 р.).

Ключ до розуміння багатьох проблем народного будівництва, розвитку житла, його розмірів залежно від складу сім’ї дає праця С. Токарєва "К методике этнографического изучения материальной культуры" (1970 р.). Дослідник ставить питання про потребу збереження давніх традицій, що є проявом своєрідності етнічної культури (32). Розвиваючи цю думку, можна сказати, що своєрідним осередком народних традицій є житло з його оздобленням та обладнанням. С.Токарєв акцентує увагу на тому, що житло виконує соціальну функцію, воно, як правило, об’єднує людей в одну групу (32).

У роботах українських етнографів, які вивчали національне житло, Г.Стельмаха (23) і М. Приходько (20) знаходимо багатий матеріал щодо планування селянського помешкання, техніки будівництва, класифікації згідно зон. У працях М.Приходько на основі вивчення і зіставлення робітничого і селянського житла спостерігаємо тенденцію і потребу збереження окремих прогресивних традицій сільського житла (конструкція вікон, дверей, розташування речей) (20), що дає нам можливість обґрунтувати технічні та технологічні прийоми народної архітектури.

Велику увагу житловому будівництву в радянський період приділяв архітектор В.Самойлович (21). У його працях узагальнюється своєрідність і багатий досвід у використанні будівельних матеріалів стосовно тієї чи іншої території України, а також розробляються питання, пов’язані з ефективним розміщенням входу, вікон, теплових додаткових шлюзів, розміру печі, оздоблення стін. Особлива увага приділяється творчому використанню традиційних рис народного житла в сучасних сільських будинках.

У 80 – 90х роках з’явились праці, присвяченні вивченню народної архітектури. Це, перш за все, праця Т. Косьміної (16), у якій вона розглядає традиційне житло Поділля, порівнює хату подолян із оселями інших регіонів. Цікавим є ілюстративний матеріал цієї дослідниці, де вона подає коментарі щодо типу житла, його інтер’єру, особливостей одягу населення.

У 1981 році вийшло наукове дослідження А.Данилюка "Українська хата" (9). Це історично-етнографічна книга, яка вперше популярно висвітила народне житло в системі побутового, архітектурного і естетичного аспекту. Автор розглянув різні типи планування, архітектурні особливості традиційної української оселі, господарчих споруд різних регіонів України. "Народна будівельна творчість – явище історичне, багатовимірне, яке розвивалось у руслі поступу загальнолюдських цивілізацій. Воно постійно відчувало вплив різних факторів суспільного, соціально-економічного, морального характеру, вибираючи на вікових шляхах найцінніше", – зазначав дослідник (9, с. 3). Автор описує специфіку української хати різних регіонів нашої країни, особливості інтер’єра . Ця праця дає нам можливість порівняти народну архітектуру різних територій, знайти спільне і відмінне в традиційному будівництві житла.

У 40-х роках ХХ ст. з’явилось дослідження О. Воропая "Звичаї нашого народу". Знаходячись за межами України, цей етнограф з вуст переміщених українців записав звичаї, обряди, відомості про побут нашого народу. Цей матеріал є цінним у розрізі вивчення традиційної культури українців, зокрема слобожан.

Важливим дослідженням народної архітектури стала праця Л. Чижикової (37), у якій вона розглядає особливості будівництва на Слобожанщині. Дослідниця зупиняється на таких питаннях: особливості розвитку житла в регіоні, тип хат, технологічні прийоми, художнє оформлення осель, а також простежує зміни в структурі житлового будівництва на Слобожанщині. У роботі порівнюються матеріали експедиції, зібрані у Харківській, Воронезькій та Курській губерніях. Л. Чижикова розглядає особливості фундаменту, підлоги, стелі, дахів слобожанської хати.

Наприкінці ХХ ст. розвиток української етнології значно пожвавився, вийшов ряд цікавих етнографічних праць, присвячених народній архітектурі, особливостям забудови того чи іншого регіону. Це, перш за все, колективна праця "Українська минувшина" (1994 р.), у якій подаються типи українських хат, описуються технологічні процеси, використані при їх будівництві. У книзі є інформація і про особливості слобожанської оселі. У цій праці використані й ілюстрації Т. Косьміної.

У своїй роботі над даною темою ми спиралися на книги, що вийшли друком у 90-х та 2000-х роках ХХ ст. – етнографічну студію "Муравський шлях – 97: матеріали комплексної фольклорно-етнографічної експедиції", публікації В.Сушко "Народна архітектура в світоглядних уявленнях українців (на прикладі вірувань, пов’язаних з будівництвом житла)" (20), М. Красикова (4), Р. Рибальченка "Хутори, млини, вітряки шинки Слобожанщини".

У розрізі досліджуваної нами теми цікавим є матеріал щодо вивчення слобожанського житла XIX – XX ст., що дає фольклорно-етнографічна експедиція "Муравський шлях - 97". Її членами були викладачі та студенти Харківської академії культури, фольклористи та етнографи: М.Красиков, Н. Олійник, В.Осадча, М. Семенова. Ними були обстежені села Богодухівського, Валківського, Краснокутського та Нововодолазького районів. Слід відзначити, що це дослідження було одним із перших у період відродження національної етнографічної школи на Слобожанщині. Матеріал етнографи збирали протягом кількох років, досліджуючи слобожанське житло, страви, обряди, пісні. Зібраний матеріал стосується і народного будівництва: вибору місця забудови, особливостей закладання хати, деяких технологічних прийомів. Ці дані використані нами для порівняння особливостей будування хат у давнину і сучасним житлом.

Цікаві спостереження відносно "примх" будівництва хати на Слобожанщині знаходимо у працях етнографа М. Красикова. Автор аналізує вірування наших земляків, пов’язані із вибором місця забудови, закладанням сволока та рядом інших етапів будівництва хати.

Таким чином, опрацьовані джерела та література не розглядають етнографічний матеріал під кутом зору нашого дослідження, що і дає нам можливість у наступних розділах нашої роботи представити зібраний і опрацьований нами матеріал відносно слобожанської хати.

2. Технічні і технологічні прийоми будівництва слобожанської хати

"Слобожанщина охоплює східну частину України – теперішні Харківську, південно-східну частину Сумської, північно-східні райони Дніпропетровської, східні Полтавської, північні Донецької, Луганської областей і суміжні західні райони Білгородської і Воронезької областей, які сьогодні входять до складу Росії" (12, с. 124). Заселення Слобожанщини почалося у XVII столітті. "Переселенці, пише Д.Багалій, цілком перенесли у Слобожанщину свій національний український побут і виявили його у всіх сторінках свого національного життя, підтримували його й почали жити таким побутом в Слобожанщині, яким жили в Задніпрянщині, бо ніхто їх не примушував до іншого побуту" (1, с. 163). Далі автор зазначає, що "Слобожани не могли занехаяти своїх прадідівських звичаїв у приватному побуті, котрий у його етнографічних рисах зберігся до наших часів, не дивлячись на вплив російської культури й нових обставин життя" (1, с. 163).

Таким чином і визначився певний тип оселі в нашому регіоні. Зразком типової слобожанської хати може бути хата, описана В. Далем: "… хати не ліпляться суцільно одна до другої зруб у зруб, а кожна відсунена і відділена двором, городом, покрита соломою, але не схожа на потворну копицю, а вкрита гладко, рівно, зі стріхою в обруб. На даху білий димар, два віконця на вулицю, два у двір, двері і вікна обведені по білому полю смугою з жовтої глини" (7, с. 30). Розглянемо тип слобожанської хати XVIII – XX століття.

"Формирование общих черт в жилище населения русско-украинского пограничья способствовало взаимодействие разнообразных факторов, в числе которых особенно следует отметить сходные природные условия, общность исторического и экономического развития, непосредственное взаимодействие культур в регионах русско-украинского расселения", - зазначає Л. Чижикова (37, с. 70). Безумовно, на будівництво хат на Слобожанщині впливали суспільно-економічні відносини, які в основному позначалися на інтер’єрі. Безпосередньо планування, зведення житла це не стосувалося. Зазначимо, що Слобожанщина має дуже багато спільних рис у спорудженні будівель із іншими регіонами України, бо народна архітектура нашого краю ввібрала в себе "все найдоцільніше й найпродуктивніше з інших регіонів" (9): дво-, трикамерне житло, чотирисхильний дах, будування зрубного житла, деякі елементи декору, особливості будівництва печі (глиняні і кахляні).

Розглянемо технічні прийоми забудови житла на Слобідський Україні у давні від нас часи – XVII – XIX ст. – за такою схемою:

- планування житла;

- зведення житла (його основні етапи).

У зазначений нами період на Слобожанщині побутувало в основному два типи житла – двокамерне та трикамерне (Рис. 4.11). Двокамерна хата – "хата" + "сіни", які не опалювалися. У трикамерній під одним дахом сіни з’єднували дві хати або ж "хату" + "кліть" ("комора"), яка не опалювалася. Цей тип житла був характерний для всього східнослов’янського житла. Такі забудови, як зазначає Л.Чижикова, були відомі нашим предками давно (37, с. 93). Дослідники вважають трикамерне житло вже усталеним типом хати у XVI – XVII століттях. "Судя по отрывочным материалам из воронежских документов XVII – XVIII вв., в то время бытовали избы с сенями и избы с сенями и клетью, но много было и однокамерных домов", - пише Л. Чижикова (37, с. 95). Історик та етнограф М.Сумцов, досліджуючи особливості слобожанської оселі, підкреслював: "В старовину хата складалася з одної кімнати та сіней; потім через стіни будували другу хату, чистішу, святкову, а поруч з сіньми комору. Така двохкамерна хата стала найбільш розповсюдженою" (28, с. 123).

Отже, на Слобожанщині десь у XVII – XVIII століттях було й однокамерне житло, хоча більшість етнографів (37, 9,) виділяють двокамерне та трикамерне житло як традиційний тип слобожанських хат (Рис. 4.11 а, б, в).

Зазначимо, що в період заселення й освоєння нашого краю не було суттєвої різниці між сільським і міським житлом. Історик Д. Багалій у своїй праці "Історія Слобідської України" дає характеристику житла слобідського полковника Хведіра Шидловського, який жив у Харкові: "У нього було подвір’я з будівлею. Усі будинки були дерев’яні і там містилося чотири світлиці з лазнею, чотири кімнатки людські (для челяді) з коморами й поварнею. Будинок, у котрому проживав сам полковник Шидловський, мав тільки одну світлицю і дві кімнатки; се помешкання, як ми бачимо, було дуже тісне для полковницького будинку, але й усі панські будинки тоді не були дуже просторні" (1, с. 163). Далі Д. Багалій подає відомості, що цей же Хв. Шидловський мав і кам’яний будинок "у вісім світлиць з вісьмома кам’яними льохами" (1, с. 163). Вікна у таких будинках були скляні. У селі Рождественському у цього ж заможного козацького полковника був ще один будинок із дев’ятьма світлицями й кімнатками. У світлицях були "залізні решотки, печі із зелених кахель, стіни були обложені цеглою й вибілені" (1, с. 163).

Хати простого люду на Слобожанщині у XVIII ст. були в основному дво- трикамерні і відрізнялися тільки розмірами. "Щодо побуту середнього та нижчого станів слобожан, то він був чисто український і взагалі схожий із старшинським. Відрізнявся від нього своїм убожеством", – пише Д. Багалій (2, с. 167).

Аналізуючи внутрішній план української хати взагалі в усіх місцевостях і з усіма специфічними рисами забудови, зазначимо, що внутрішнє планування було одноманітним. Це підкреслює Хв. Вовк: "До якої б української хати, – починаючи з західних частин Курщини та Воронежчини і кінчаючи західними схилами Карпатів, – ми б не заглянули, геть-чисто скрізь знайдемо в ній те саме. Вхід до хати – з сіней, коло самого входу з одного боку – піч у кутку, з другого – в другому кутку або біля печі – полиця ("мисник") для посуду, між піччю та так званою причільною, цебто вузькою стіною хати, знаходиться піл…" (4, с. 113). Нерідко в сінях дощатою перегородкою відгороджували комору ("чулан", "хижа"). В українських селах її ще називали "хатина".

Сіни, як ми зазначали вище, не опалювалися і використовувалися як господарче приміщення. Заможні хазяї будували їх "рубленими або в стовбовій техніці із горизонтально покладених колод" (4, с. 114). У бідняків сіни були "плетневі" ("горожені").

Архітектор В.Самойлович у своїх працях (26, 27) простежує процес формування українського національного житла, відзначаючи спільність у плануванні сільської оселі. Поширена схема: хата + сіни + комора або хата + сіни, де для житла відводилася одна кімната. Спальня частина була за піччю, у найтеплішому куточку (під "глухою стіною") (26, с. 3). Парадна частина кімнати – це більш освітлена вікнами і під святими образами. Робоча – біля печі і вхідних дверей, де клали паливо і продукти харчування.

Отже, заможні селяни у XVIIІ – XІХ ст. будували житло за планом: хата + хата + сіни, що обумовило і зміну традиційного інтер’єру будинку. Простий люд хату будував на Слобожанщині за типом: хата + сіни, або хата + сіни + комора. Хати селян відрізнялися від осель міщан та заможних людей хіба що розмірами.

Дослідниця Л.Чижикова відзначає, що у ХІХ ст. "у Харьковской и Воронежской губернии наряду с клетью или вместо нее упоминается "светлица", "светелка" - термин, по видимому, достаточно древний для этих мест" (37, с. 96). У слобожан світлиця була другим житловим приміщенням, яке освітлювалося трьома вікнами (Рис. 6 в). Ця кімната не завжди опалювалася, тому використовувалася частіше влітку, як "парадне приміщення", а взимку могла служити коморою. У середняків хата була з двома житловими приміщеннями, розділеними сіньми (Рис. 4, 11 б).

Збільшення розмірів хати за рахунок прибудови другої житлової хати спостерігаємо у великих родинах. Як говорять матеріали польових досліджень тих часів (37, с. 4), майже повсюди на Слобідській Україні відбувалося ускладнення двокамерного житла за рахунок виділення житлової кімнати в сінях. У багатьох селах нашого регіону її називали "хатина", у російських селах – "теплушка", "кухня" (37, с. 99). У селах Богодухівського повіту Харківської губернії таку хату називали "тройник" (37, с. 56). Хв. Вовк пише: "Нормальний розвиток традиційного плану – це перетворення комори в другий покій, для перебування в ньому людей та виділення комори з плану хати й приміщення її у дворі. Ця зміна буває у двох випадках: або коли жонатий син живе з батьками, або коли заможність господаря збільшується" (4, с. 112). Такі зміни в традиційному плануванні хат спостерігаємо й у інших регіонах (наприклад, Полтавщина, Київщина).

Отже, у ХІХ ст. слобожанська хата в плануванні зазнала певних змін: було два житлових приміщення, розділених сіньми; двокамерне житло ускладнилось за рахунок виділення житлової кімнати у сінях ("хатина", "тройник") (Рис. 4, 11 а, б, в).

Особливим місцем у хаті здавна є піч – "вариста" піч. В українській хаті її "завжди ставили в куті між задньою стіною хати та стіною сіней, біля самих дверей" (4, с. 104). Часто її робили з глини, часом – із цегли (особливо з сирцю), у гуцулів, наприклад, - з кахель, що характерно і для Слобожанщини. У нашому регіоні печі називали "мазані", у заможних людей – кахляні (подібні побутували й на Полтавщині, у селах поблизу річок Псел, Хорол, Ворскла). Етнограф М. Сумцов підкреслював: "Окрім вирізних сволоків в старовину на Слобожанщині по панським та міщанських домах була ще одна гарна покраса – печі з кольоровими кахлями. На жаль, вони знищені цілком. Були жовті, сині кахлі, з птахами, з козаками на коні" (28, с. 119).

На Слобідській Україні найдавнішими були кахлі із зображенням сонця у вигляді розет, кругів, з козацькими мотивами, зокрема козак на коні (28, с. 124). "До середини XVIII ст. на Слобідській Україні вживалися рельєфні кахлі, а пізніше - розписні" (8, с. 38). Такі кахлі зафіксував архітектор і вчений С.Таранушенко на Харківщині, вони згадуються і в "Описах харківського намісництва" (22, с. 120).

Ставлячи піч з глини, спочатку виліплювали із землі та глини відповідне підвищення, а потім на нього, де власне і повинна бути піч, клали "великий куль соломи, або частіше бажаного для печі обсягу мішок, який набивали соломою, обліплювали з усіх боків, скільки треба завтовшки, мокрою глиною. Коли вона засохне, витягали полову чи солому" (4, с. 104). Потім "ліпили припічок, прироблювали комин чи димар. Останній клали з лози, очерету, збивали з дощок" (4, с. 54).

Із часом на Слобожанщині почали робити печі з цегли. "Чорних хат" із печами без комина чи димаря у нашому регіоні, на відміну від бойків, не було.

Таким чином, піч у хаті слобожанина займала особливе місце. Її робили з глини, пізніше – з цегли. У заможних людей побутували кахляні печі. На кахлях були зображені сонця, круги, козацькі мотиви. Ці кахлі в основному на Слободі були знищені.

Однією з деталей планування є двері та вікна. Як відзначають дослідники, в українській хаті існує два види найстаріших та найпримітивніших вікон. Перший – маленьке віконце з одною шибкою, знаходилося дуже високо від долівки, майже під самою стріхою (Рис. 5.6). У хаті їх було одне або два. З часом ці вікна видозмінилися – з’явились вікна у дві шибки (знайдені й на Полтавщині), потім у чотири, вікна з нижньою половиною, які "можна однімати" (4, с. 107).

М. Сумцов пише: "Спочатку вікна в хатах колись були дуже маленькі, з одного шкла; потім пішли рами на три шибки, з підйомною низчою" (28, с. 122).

Пізніше (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) вікна почали робити на чотири шибки, з віконницями, щоб "зачиняти від спеки або стужи. Зимою, де не бува віконниць, роблять матки або килимки з соломи, якими на ніч закривають вікна знадвору, щоб не так намерзали та не текли" (28, с. 123).

У ХІХ ст. на Слободі прорубували 2 – 4 вікна, розташування яких залежало від внутрішнього планування житла (Рис. 4.11 а, б, в).

На початку ХХ ст. старих хат з такими вікнами безпосередньо у Харкові було мало. Почали будувати хати з дерева та цегли, змінилися і вікна: вони стали "на чотири шибки, росторчасті, іноді з прогоничами" (28, с. 123).

Отже, на Слобожанщині в основному поширені були вікна в три – чотири шибки, які з часом мали подальший розвиток (п’ять – шість шибок). Вікон було три: два з головного фасаду, одне причільне, на вузькому боці хати. Щодо дверей, то ми можемо сказати, що вони на Слобожанщині були здавна виключно прямокутної форми (Рис. 5.2; 5.3; 5.4), на відміну від інших регіонів, де в старих хатах можна зустріти двері із зрізаними кутами (Гуцульщина, Бойківщина) (Рис.4.8).

Отже, слобожанська хата мала спочатку маленькі вікна з одного скла, пізніше – вікна в 3 – 4 шибки. Вони були з віконницями і "матами".

Зведення Слобожанського житла. На Слобожанщині побутувало два види хат – зрубна і глиняна. Дерев’яна хата має такі різновиди: зрубна і каркасна, яка у свою чергу поділяється на "сторчкову", "хворостяну", "миту". Глиняна хата на Слобожанщині була двох видів – "топтана" і саманна. М. Сумцов писав "Слобожанщина цілком входить у великий район рублених деревляних хат. Спершу стіни клинцюють, або забивають в поліняки клинці, потім обмазують глиною, яка придержується клинцями, а зверху білять крейдою, або фарбують жовтою охрою чи синькою; здебільшого білять, а охрою обмазують тільки призьбу" (28, с. 119). Зрубна не мала суцільного фундаменту. Під вугли і середину першої "підвалини" ставили дубові стовпці ("підвалки") або клали каміння. "Дерев’яні стояки (з півметра товщиною), стовпці вкопували в землю, а потім робили обв’язку" (21, с. 183). "Простір між стояками, що піднімались над землею на 20 – 30 см., забивався обрубками колод, кілками, дошками" (37, с. 88). У південній та центральній частині Харківської губернії в кінці ХІХ ст. ставили на високі (до 1 метра над поверхнею землі) стояки. Глинобитну підлогу набивали по вінця. Пізніше під кам’яні стіни почали підводити "сплошные ленточные фундаменты из камня или кирпича, скрепленные глиной или известью" (37, с. 88). Такі фундаменти могли дозволити собі в Харківській губернії лише заможні люди.

Більш поширеними були в нашому регіоні зрубні хати (найчастіше з дуба). Конструкції стелі у російських та українських селах Слободи мали багато спільного, але разом із цим і відрізнялися деякими регіональними особливостями.

Матеріали для будівництва хати бралися в основному місцеві, підручні. Так на Слобожанщині XVII – XVIII ст. основним матеріалом були дубова деревина та соснова. Із дубу зводили зрубні хати, які клинцювали і обмазували ззовні та зсередини сумішшю глиносоломи, а стелю, підбиту дранкою зовні лише поновляли. Козацькі хати обмазувалися лише ззовні, а зсередини стіни вирівнювалися та розмальовувались – так звані "хати з митими стінами". Дерево при цьому всередині ідеально шліфувалося, змощувалося олифою, зовні стіни валькувалися. Такі хати були на Сумщині. Починаючи з кінця XVIII ст. хати здебільшого будують каркасні з соснової деревини з подальшою обмазкою стін глиносоломою, в південних районах – навіть із саману та литі із глини (хати з "литими", "натоптаними" стінами) (21, с. 183 – 184, с. 187 - 188). У нашому регіоні будували хати з дуба, сосни, акації та липи.

Експедицією "Муравський шлях – 97" записано, що "рублену хату в давнину планкували або клинцювали. Оббивали тонким хворостом, щоб добре держалась глина" (21, с. 183).

Другий тип хати, зафіксований на Слобожанщині, як ми зазначали, – глиняна. Її різновиди називалися у регіоні так: "топтана" та саманна (21, с. 163). (21, с. 163). Топтана – це коли використовували глину і солому, місили, тобто топтали. Так люди і казали: "Стоптали хату" (21, с. 183). Щоб зробити "топтану" хату слід володіти великою майстерністю. Глина клалася між дошками, і чоловіки втоптували її. Треба було, щоб стіни були рівними. Щоб така хата краще зберігала тепло, всередині її обмощували очеретом, а потім обмазували. Такі хати й досі збереглися в Ізюмському районі Харківської області. В останні десятиріччя ХХ ст. "обгортали стіни таких хат знадвору тюлем, руберойдом, а то, як казали старі люди, в Полтаві дощ, а в нас потекло" (21, с. 183).

Проаналізуємо деякі цікаві спостереження мешканців сіл, що розташовані Муравським шляхом, стосовно конструктивних особливостей слобожанської оселі. Призьби були топтані. "Стояк клався на землю – до стовпа рівнялась призьба" (21, с. 184). "Долівка насипалася із землею на одному рівні, щоб було тепліше. Стіни ліпилися долонею знаружі і внутрі" (21, с. 184).

Усі земляні будови відзначаються тим, що в склад "їх стін або зовсім, або майже зовсім не входить дерево" (4, с. 98). Другий різновид глиняних хат – хати із саману. На Слободі для будівництва стін використовували саман: глину місять із соломою чи половою ногами або кіньми, роблять із маси цеглини, з яких і складають стіни. У саманній хаті є один недолік – між саманами залишаються щілини, куди заходить вода, залазить комашня (4). Такі хати зустрічались не лише на Слобожанщині, але й на Поділлі, Бессарабії, Херсонщині.

До середини ХІХ ст. у хатах слобожан була, як правило, земляна підлога – "долівка". Дерев’яна зафіксована лише в північних повітах губернії. Долівку робили так: утрамбовували землю, зверху змазували сумішшю глини з соломою або "кізяком". Подібну підлогу подекуди посипали піском (особливо у свята).

Одним із важливих етапів будівництва хати є виведення стін, прорубування вікон і дверей. На верхній кінець кладуть сволок, тобто товсту балку, яка має підтримувати всю стелю (іноді кладуть і два сволоки). "В срубных домах Харьковской губернии и других украинских губерниях сволок располагали и по длинной и по поперечной оси сруба" (37, с. 90). Цікаво, що в селах Харківської та Курської губерній стелю кріпили на двох хрестоподібних покладених "матицях" (37, с. 96). Цей спосіб був досить-таки поширений і в інших регіонах України (Поділля, Полтавщина). М. Сумцов, описуючи слобожанську хату, звертав увагу саме на сволок: "В домах у старовину сволок в головній світлиці був вирізний з написом" (28, с. 118).

Дослідник описує сволок у хаті М. Ф. Сумцова (слобода Боромля), який мав "6 аршин довжиною і 5 вершків завширшки, з нарізами на усьому протязі і з таким написом з боку насупроти вхідних дверей, щоб усяк бачив" (28, с. 118). Під написами був хрест, який у давні часи мав велике значення, бо освячував усю оселю, все життя богобоязливого українця.

У нашому регіоні поширеною була суцільна стеля з дощок або горбилів, які "приганяли" один до одного поверх балки (сволока). Із кінця ХІХ ст. поширюється стеля з пилених дощок. Там, де будували хати з гарного дерева, дощану стелю не обмазували глиною. Такі хати були не тільки на Харківщині, але у Воронезькій губернії, степових та лісостепових регіонах України (Київщина, Херсонщина, Кіровоградщина).

Певні особливості мав і дах. М. Сумцов писав: "Лівобережна Україна має тільки рівні дахи, без виступів і без поверхового гребня з соломи; Правобережна – з виступами і з гребнем, як звичайною прикрасою хати" (28, с. 120). Дах зводився на кроквах. На всій території регіону він був чотирисхильний (Рис. 5.3). Дослідники-етнографи підкреслюють, що час поширення цього виду дахів установити важко. Вірогідніше, що масова поява чотирисхильних дахів відноситься до другої половини XVIII ст. і пов’язана з використанням соломи в будівництві дахів в якості основного дахового матеріалу (7, с. 26). Приміщення під дахом називали "горище" і використовували в господарчих цілях (як сховище для зерна).

Термін "крокви", на думку Л. Чижикової, з’явився на Слобожанщині десь із кінця ХІХ – початку ХХ ст. – одна з поширених будівельних конструкцій.

Від даху слобідських хат звисали великі навіси – виноси. Із цією метою у зрубленій хаті випускали за рівень стін кінці верхніх повздовжних і поперечних колод зруба. Цей розмір виносів у Харківській губернії збільшувався по причілковій стіні хати, під нею прибудовували навіс на стовпцях – "галерея", "піддашок" (Рис. 5.3). Подібну конструкцію зустрічаємо й на Полтавщині та Західній Україні (7, с. 21 – 23).

Серед матеріалів, якими крили дах, найпоширенішою була солома (Рис. 5.4; 5.1). Було декілька способів солом’яного покриття в нашій Харківській губернії: "в натруску", "в натовп", "в раструс" (37, с. 92). У деяких селах Слобожанщини крили дах соломою, зв’язаною в снопики, які потім прив’язували рядками до даху. Десь у кінці ХІХ ст. з’явився спосіб покриття – "під щітку", "під гузир" (37, с. 94). Для міцності солому тримали в розчині глини і вкладали рядками ("під глинку"). Слід зазначити, що це був значно дорожчий спосіб покриття. Для покриття в давнину використовували й очерет.

Залізом і черепицею крили дахи лише на початку ХХ ст. і лише заможні люди (Рис. 7.6 г). Проте у Харківській губернії був відомий ще один спосіб покриття (XVIII ст.) – ґонтом (22, с. 96). У ХІХ ст. у зв’язку з нестачею лісоматеріалів дерево почали використовувати для покриття значно рідше. У подальші роки конструкції стелі, даху, матеріали для покриття поступово удосконалювалися, хоча зберігалися паралельно і старі технологічні та технічні прийоми будівництва.

Димар у давнину був хворостяним,

Подобные работы:

Актуально: