Етимологія назв музичних інструментів в англійській та українській мовах

Зміст

Вступ

І.       Теоретичні основи порівняльного аналізу назв музичних інструментів

1.1 Походження слів як об’єкт прикладного лінгвістичного аналізу

1.2 Специфіка тематичної групи "Музичні інструменти"

ІІ.      Порівняльна характеристика походження англійських та українських назв музичних інструментів

2.1 Експериментальна процедура формування корпусу вибірки

2.2 Етимологічні характеристики назв музичних інструментів в англійській та українській мові

Висновки

Список літератури

Додаток

Анотація

Вступ

Для вивчення словникового складу мови важливим є розуміння етимологічного аспекту, адже походження слова значною мірою впливає на його зовнішню та внутрішню форми, значення та сферу функціонування. В етимології мови втілені риси історико-культурного та соціального досвіду певної спільноти людей. З огляду на це вивчення проблем етимології, зокрема джерел запозичених слів є актуальним для сучасних лінгвістичних досліджень.

Метою нашого дослідження є порівняння етимології назв музичних інструментів в англійській та українській мовах.

Матеріалом дослідження слугували лексичні одиниці, взяті зі стандартної класифікації музичних інструментів в англійській та українській мовах.

Методами дослідження були метод етимологічного та порівняльного аналізів.

Розділ І. Теоретичні основи порівняльного аналізу назв музичних інструментів.

1.1 Походження слів як об’єкт прикладного лінгвістичного аналізу

В сучасній мовознавчій практиці термін етимологія має різні значення.

1. Розділ мовознавства, що вивчає походження слів.

2. Походження (стосовно словесного знака). Нам відома етимологія слова "тетрадь". Воно походить від грецького tetras, ролів відмінок tetrados – "четверта частина аркуша".

3. Встановлення походження слова. В тому ж значенні вживаються терміни: етимологізація, етимологування, етимологічний аналіз.

4. Етимологізувати – означає встановлювати первісне (істинне, основне) значення слова, тобто відшукувати те вихідне слово (етимон), від якого пішло слово, що роздивляється. Етимологічний розбір є визначенням морфологічного устрою слова, що існував раніше і його минулих словотворчих зв’язків.

Процес встановлення таких зв’язків називається науковим аналізом, а його результати – науковою етимологією (11, c. 8 - 11).

Зміст науково-етимологічного аналізу зводиться до наступних трьох завдань:

1. для основних оригінальних слів даної мови – зіставлення зі словами споріднених мов і простежування їх формальної та змістової історії вглиб до мови-основи;

2. для слів, які є похідними всередині даної мови, - встановлення їх складових частин: кореня, основи й формантів у рамках даної мови;

3. для запозичень – зазначення джерела запозичення.

Етимологічно словники більшості мов далекі від однорідності. В українській та англійській мовах вони складаються з двох шарів – власного (питомого) пласту слів та запозиченого пласту слів. В англійській мові власне англійські слова становлять лише 30 відсотків від усієї кількості слів англійського словника, але належать до числа найбільш уживаних слів в мовленні та письмі. Питомий елемент англійської мови складається з таких часто вживаних слів як артиклі, прийменники, займенники, сполучники, допоміжні дієслова, а також слова на позначення буденних предметів та ідей (house, child, water, go, come, eat,good,bad) (8, c. 13). Слова, що належать до питомої англійської лексики характеризуються граматичною та лексичною значимістю, широкою вживаністю та розвиненою полісемією; вони найчастіше односкладні, мають велику словотворчу силу і входять до складу фразеологізмів. Питомим елементом в англійській мові є германський.

В українській мові виділяють три основні шари корінної лексики з погляду її походження: спільнослов'янський, до якого входить і найдавніша, спільно індоєвропейська лексика, спільносхіднослов'янський і власне український.

Спільнослов'янська лексика - це слова, успадковані через давньоруську із спільнослов'янської (праслов'янської) мови; найдавніший шар української лексики, її ядро. Спільнослов'янські слова втратили свою мотивованість і мають, як правило, непохідну основу. Наприклад: мати, око, кінь, молоко, воля; сидіти, орати, вміти, учити; хитрий, глухий; один, сто; ваш, там, куди; про, а, ні.

Більшість спільнослов'янських слів поширена в усіх слов'янських мовах, ясна річ, із фонетичними відмінностями, що відбивають специфіку кожної з них.

Серед спільнослов'янської лексики виділяють найстародавніший прошарок - спільно-індоєвропейські слова. Наприклад: сестра, брат, вовк, зима; вода, небо, ніч. спільно-індоєвропейські слова збереглися в близькому звучанні в інших мовах, що належать до індоєвропейської сім'ї. Спільнослов'янська лексика - це найбільш стала й уживана частина словника української мови. Особливо багатим і різноманітним є склад спільнослов'янських іменників.

Важливу і велику групу спільнослов'янської лексики складають дієслова - назви дій, робіт, процесів: стояти, лежати, йти, брати, жити, воювати. Чимало в українській мові спільнослов'янських за походженням прикметників - назв кольору, смаку, розміру, духовних та фізичних якостей людини, властивостей речей та ін.: рудий, довгий, малий, вузький, кислий, солодкий, мудрий, хитрий, лютий, глухий, косий, легкий, теплий, рівний. Спільнослов'янськими за походженням є ряд числівників (один, два, три, сім, вісім, десять, сто), більшість займенників (я, ти, ми, він, вини, хто, мій, наш, сам, весь), непохідні прийменники, сполучники, частки (з, за, при, над, у, до, о, а, чи, ні, ж, би) та ін.(7).

Значний пласт словника займають так звані запозичення. Це слова, що були взяті мови-джерела, щоб заповнити номінативні ніші в мові, що запозичує.

Серед лінгвістичних факторів, що стимулюють тенденції до запозичення, можна назвати такі:

· щоб уникнути полісемії у зв’язку з закріпленням різних значень за вже існуючими словами: варення -"зварені в цукровому сиропі, меді чи патоці ягоди та фрукти", а джем (англ. jam) – "желеподібне варення";

· щоб вживати одне слово замість комбінації слів: вправний стрілець – снайпер (англ. sniper), біг на короткі дистанції – спринт (англ. sprint) (5, c. 40).

Запозичення проникають до мови двома шляхами – через усне мовлення (через індивідуальні контакти мовців), через письмове мовлення (через непрямий контакт за допомогою книг та електроніки).

Можна виділити спільний для англійської та української мов елемент серед джерел запозичення. Це так званий класичний елемент (грецький, латинський).

Серед інших джерел запозичення в англійській мові можна виділити скандинавський елемент. Скандинавські слова значною мірою були запозичені між ІХ і ХІІ сторіччям впродовж датських завойовувань. В цей період було запозичено багато слів і деякі з низ наявні в сучасній англійській мові (cake, egg, sky,flat). Скандинавські елементи стали частинами багатьох географічних назв.

Найбільш численними в англійській мові є французькі запозичення. Вони можуть бути розподілені на такі дві групи – запозичення ХІІ – ХV сторіччя та пізніші запозичення (починаючи з ХVІ сторіччя). Ранні запозичення належать до періоду норманських завойовувань. Наповнення англійського словника французькими словами починається в ХІІ сторіччі і досягає великих масштабів в ХІІІ та ХІV сторіччі. Серед найбільш ранніх запозичень були прості короткі слова (air, arm). Зважаючи на те, що органи влади знаходились в руках французів, відбувалося запозичення в юридичній, воєнній, церковній сферах (attorney). Також французькі запозичення охоплювали побутові аспекти життя того часу, такі як слова на позначення соціальних положень, кухарських та ювелірних термінів.

Пізніші запозичення з французької пов’язані із торгівлею та індустрією і належать до ХVІІ - ХVІІІ ст. В цей час також відбувалися запозичення в технічній та філософській сферах.

Іншими мовами, слова з яких представлені в словнику сучасної української мови є італійська, іспанська, німецька, датська та російська, але кількість слів, запозичених із цих мов незначна.

В українській мові найдавнішими запозиченнями є старослов’янські запозичення. Також значну групу становлять германські запозичення, які відбувалися в Х – ХІІІ сторіччях, що є наслідком політичних контактів. Це запозичення у воєнній та суспільно-політичній сферах вжитку. В ХІV - ХVІІ ст. починаються запозичення в юридичній сфері із введенням Магдебурзького права, в ХVІІІ ст. із входженням України до складу Австро-Угорщини виникають запозичення в адміністративній сфері, а потім і в науковій. В ХХ ст. виникають запозичення, пов’язані із війною та агресією.

Численною групою в ряді запозичень в українську мову є польські запозичення, які виникають у ХІV Польські запозичення не лише численні а й дуже важливі, бо охоплюють майже всі сфери життя. Це такі слова як барвінок, вельможний, зичити, кохання, ліжко, підлога, половник.

Інша велика група – російські запозичення, які виникають з 1654 року з початку регулярних контактів між двома країнами. Серед цих запозичень можна виділити групу т. з. сов’єтизмів – слів, що були створені в часи Радянського Союзу і позначають соціальні та політичні феномени того періоду (політрук, ударник, комсорг).

Запозичення ж з інших мов не численні. До них належать білоруські, тюркські, французькі, датські, англійські.

Особливу групу запозичень становлять так звані інтернаціоналізми. Інтернаціоналізми – це здебільшого термінологічні утворення з морфем латинського та грецького походження у різних сферах життя – науки, політики, культури тощо. Їхньою особливістю є те, що ні в грецькій, ні в латині таких слів не було. Такі інтернаціоналізми могли виникати у різних мовах і мають схожу форму і приблизно однаково звучать в українській та англійській мовах (1, 3, 9)

Існують такі типи запозичень: лексичні запозичення, кальки та семантичні запозичення.

Лексичні запозичення – це слова іншомовного походження, що перейшли до мови, що запозичує без втрати лексичного значення та форми: meeting та мітинг, гривня та hryvnya.

Перекладні запозичення (кальки) – це запозичення, які не дотримуються форми оригіналу, а змінюються при перекладі: surplus value та додана вартість. Окрім кальок існують і так звані напівкальки, в яких одна частина слова перекладається, а інша запозичується: television та телебачення.

Семантичні запозичення – це запозичення значення слова іншомовного походження: англійське слово red набуло свого значення "communists", запозичивши його від переносного значення слова червоний "який стосується революційної діяльності, пов’язаний з радянським соціалістичним ладом". Українське слово зелений набуло свого значення "який є захисником природного середовища" (Партія Зелених) під впливом свого англійського двійника green – "relating to or beneficial to the natural environment, concerned about environmental issues and supporting policies aimed at protecting the environment". (5, c. 39)

1.2 Специфіка тематичної групи "Музичні інструменти"

англійський лінгвістичний музичний інструмент

Основоположна класифікація, що базується на акустичних властивостях музичних інструментів, була розроблена французькими музикологами Ф.Гевартом ("Nouveau traite d'instrumentation", 1885), В. Ш.Махійоном (англ. Victora Charlesa Mahillona), та вдосконалена австрійськими вченими Е. М. фон Хорнбостела (англ. Ericha Moritza von Hornbostela) i К. Заксом (англ. Curta Sachsa), в 1914 році. Ця класифікація отримала назву Класифікації Закса-Хорнбостеля. За цією класифікацією музичні інструменти поділяються в залежності від джерела звуку наступним чином:

1. Ідіофони — джерелом звуку є коливання самого тіла інструменту, напр. дзвін, ксилофон, трикутник, тарілки, кастаньєти, гонги та ін.

2. Мембранофони — джерелом звуку є коливання натягнутої мембрани, по якій вдаряють руками або спеціальним приладом (паличками, калаталкою тощо). До мембрафонів належать барабани, литаври, том-томи та ін.

3. Хордофони — джерелом звуку є коливання натягнутої струни (або кількох струн). В залежності від способу, в який музикант видобуває звук зі струни, розрізняють:

- щипкові — струна вщипується пальцем або спеціальним приладом. До щипкових відносяться: (арфа, клавесин, лютня, бандура, торбан, балалайка та ін.);

- смичкові — звук видобувається за допомогою смичка́ (скрипка, альт, віолончель, контрабас, колесна ліра);

- ударні — по струні вдаряють паличками або молоточками (фортепіано, цимбали, гусла).

4. Аерофони — джерелом акустичних коливань є стовп повітря, замкнений в резонансному просторі стовбуру інструменту. В залежності від способу, в який виконавець збуджує коливання стовпа повітря, аерофони поділяються на:

- флейтові, в тому числі:

· окаринові (у вигляді посудин, напр. окарина),

· повздовжні флейти — інструмент тримають у повздовжному положенні. Розрізняють також одностовбурні інструменти (напр. блок-флейта, сопілка) та багатостовбурні (най, флейта Пана)

· поперечні флейти — оркестрові флейти (див. флейта).

- язичкові — коливання стовпу повітря збуджується тростиною, яка починає вібрувати під тиском повітря, що вдувається виконавцем. Розрізняють язичкові з однією тростиною, як, наприклад в кларнета і саксофона, та подвійною, як наприклад в гобоя, фагота, зурні.

- флейтово-язичково-клавішні, зі складною механікою, до яких відносяться орган, а також акордеони, баян тощо.

- Мундштучні — коливання збуджуються губами виконавця, що прикладаються до мундштука. Це — мідні духові — труби, тромбони, валторни, різноманітні роги, а також трембіта. (3)

Але з появою цієї класифікації почали казати про її недосконалість. Першу спробу критичного відношення до системи Хорнбостеля-Закса зробив П.Н. Зімін. Він пише, що до її основи закладається декілька ознак, а саме: здатність чи нездатність тіл звучати самостійно, завдяки своїм природним особливостям; форма тіла, що звучить та фізичний стан речовини тіла, що звучить. Вказуючи на недоліки усіх відомих йому систем, Зімін приходить до висновків, що основним дефектом усіх цих систем є побудування їх за принципом класифікаційного дерева, тобто розміщення в плані однокоординатної побудови. Він пише, що такий принцип не може бути визнаний зручним і пропонує двокоординатний принцип, коли по горизонталі відкладаються акустичні особливості інструмента, а по вертикалі – відношення до людини, природи і до механічної сили. В підсумку у Зіміна виникають два класифікаційних дерева, що направлені і горизонтально, і вертикально і перетинаються посередині.

Усі інструменти Зімін поділяє на дві великі групи:

1. інструменти із звучанням твердого тіла,

2. інструменти зі звучанням газового об’єму

Найбільш вдалим, за класифікацією Зіміна, вважається той, що присвячено ударним музичним інструментам. Вони поділяються на три підкласи.

Класифікація Зіміна не дуже популярна порівняно із класифікацією А. Модра, що представлена в його праці "Музичні інструменти", у тому розділі, де він торкається класифікації музичних інструментів. Надалі представлено класифікацію музичних інструментів за Модром.

1. Самозвучні інструменти:

а) з встановленою висотою звука;

б) з невстановленою висотою звука.

2.  Інструменти, що звучать оболонкою:

а) з встановленою висотою звука;

б) невстановленою висотою звука.

3. Струнні інструменти:

а) ті, що скользять;

б) щипкові: з грифом та без грифа;

в) ударні: з клавіатурою та без клавіатури;

4. Духові інструменти:

а) лабіальні: поперечні та продольні;

б) з тростю: з простою тростю та з подвійною тростю;

в) амбушурні: натуральні та хроматичні;

г) багатоголосні: з клавіатурою та прості. (10)

Розділ ІІ. Порівняльна характеристика походження англійських та українських назв музичних інструментів

2.1 Експериментальна процедура формування корпусу вибірки

Зі стандартної класифікації музичних інструментів, наведеної в інтернет енциклопедії "Wikipedia" взяли 48 англійських одиниць: Accordion

Bagpipe, Balalaika, Bandura, Banjo, Bassoon, Bayan, Bell, Castanets, Clarinet, Contrabass, Cornet, Cymbals, Domra, Drum, Fife, Flute, Gong, Guitar, Gusli, Harmonica, Harp, Harpsichord, Helicon, Horn, Kettle-drum, Lute, Mandolin, Oboe, Ocarina, Organ, Piano, Saxophone, Sopilka, Tambourine, Tom-tom, Torban, Trembita, Triangle, Trombone, Trumpet, Tuba, Ukulele, Vibraphone, Viola, Violin, Violoncello, Xylophone.

Через перекладний електронний словник "Lingvo" ми зробили переклад всіх одиниць: акордеон, волинка, балалайка, бандура, банджо, фагот, баян, дзвін, кастаньєти, кларнет, контрабас, корнет, тарілки, домра, барабан, дудка, флейта, гонг, гітара, гусла, гармонь, арфа, клавесин, гелікон, валторна, литаври, лютня, мандоліна, гобой, окарина, орган, фортепіано, саксофон, сопілка, бубон, том-том, торбан, трембіта, труба, туба, гавайська гітара, вібрафон, альт, скрипка, віолончель, ксилофон.

Повний перелік англійських слів та їх відповідників надано у додатку.

Дослідження назв музичних інструментів проводилося за групами стандартної класифікації Хорнбостеля-Закса, яка розподіляє музичні інструменти на чотири основні групи – ідофони, мембранофони, аерофони та хордофони. З використаних у нашій роботі одиниць до групи ідофони належать 5 слів (дзвін, трикутник, тарілки, кастаньєти, гонг), до групи мембранофони належать 4 слова (барабан, бубон, литаври, том-том), до групи аерофони належать 20 слів (саксофон, сопілка, трембіта, тромбон, труба, туба, орган, окарина, гобой, гармонь, валторна, гелікон, флейта, дудка, корнет, кларнет, баян, волинка, акордеон, фагот), до групи хордофони належать 19 слів (арфа, лютня, бандура, фортепіано, вібрафон, гусла, гітара, гавайська гітара, мандоліна, домра, віолончель, скрипка, альт, контрабас, балалайка, банджо, клавесин, торбан, ксилофон). Класифікацію відображено у діаграмі на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Поняттєва схема тематичної групи

2.2 Етимологічні характеристики назв музичних інструментів в англійській та українській мові

Оскільки ми систематизували назви музичних інструментів на декілька підгруп, вважаємо логічним проаналізувати ці підгрупи окремо.

У підгрупі "Аерофони", яка є найбільш численною та охоплює 20 одиниць кількість запозичених назв в англійській мові становить 20 одиниць, питомої лексики не виявлено. Більшість запозичень з французької мови (trumpet, tuba, flute, cornet, clarinet, bassoon), достатньо велика кількість з німецької(accordion, fife, bagpipe) та італійської(trombone, ocarina, oboe) мов, незначна кількість походить з грецької(saxophone, helicon), української (sopilka, trembita), латинської (organ, harmonica), російської (bayan) та старої англійської (horn) мов. В українській мові кількість запозичених назв становить 17 одиниць, до питомої лексики належать 2 слова (сопілка, дудка), 1 слово (труба) не має загальноприйнятої етимології. Більшість запозичень належить до німецької мови (фагот, корнет, флейта, гобой, туба), значну групу становлять запозичення з російської (гармонь, баян, волинка, акордеон) та з італійської (окарина, тромбон), незначну кількість становлять запозичення з польської (валторна), румунської (трембіта), англійської (саксофон), грецької (гелікон) та французької (кларнет) мов. Результати аналізу демонструє рис 2.1.

Рис. 2.1. Кількісні параметри походження англійських та українських музичних інструментів.

У підгрупі "Хордофони", яка є другою за кількістю і охоплює 19 одиниць кількість запозичених назв в англійській мові становить 19 одиниць, питомої лексики не виявлено. Більшість запозичень з французької мови (lute, piano, mandolin, harpsichod) та італійської мови (violoncello, violin, viola, contrabass). Достатньо велика кількість запозичень з російської (gusli, domra, balalaika), української (bandura, torban) та грецької (guitar, xylophone) мов. Незначну кількість становлять запозичення з гавайської (ukulele), латинської (vibraphone), африканської (banjo), старої англійської (harp) мов. В українській мові кількість запозичених назв становить 19 одиниць, до питомої лексики належать 2 слова (гусла, скрипка). Більшість запозичень належить до німецької (арфа, вібрафон, гітара, гавайська гітара, альт), значну групу становлять запозичення з італійської (лютня, фортепіано, віолончель, контрабас) та французької (клавесин, мандоліна) мов, незначну кількість становлять запозичення з грецької (ксилофон), польської (бандура), тюркської (торбан), російської (балалайка), казахської (домра), англійської (банджо). Результати аналізу демонструє рис 2.2.

Рис. 2.2. Кількісні параметри походження англійських та українських музичних інструментів.

У підгрупі "Ідофони" загальна кількість розглянутих одиниць становить 5. Кількість запозичених одиниць в англійській мові становить 4 одиниці, до питомої лексики належить 1 слово(bell). Слова у цій группі належать до латинської (triangle), російської (cymbals), іспанської (castanets) та малайської (gong) мов. В українській мові кількість запозичених слів становить 4, до питомої лексики належить 1 слово (дзвін). Слова у цій групі належать до польської (тарілки), грецької (трикутник), іспанської (кастаньєти) та англійської (гонг) мов. Результати аналізу демонструє рис. 2.3.

Рис. 2.3. Кількісні параметри походження англійських та українських музичних інструментів

У підгрупі "Мембранофони" загальна кількість розглянутих одиниць становить 4. Кількість запозичених одиниць в англійській мові становить 4, питомої лексики при аналізі не виявлено. Слова у цій групі належать до середньо датської мови (tromme, kettle-drum), французької (tambourine) та гінді (tom-tom). Кількість запозичених слів в українській мові становить 3, до питомої лексики належить одне слово (бубон). Слова у цій групі належать до російської (барабан), грецької мови (литаври) та гінді (том-том). Результати аналізу демонструє рис. 2.4.

Рис. 2.4. Кількісні параметри походження англійських та українських музичних інструментів.

Висновки

1. Шар запозиченої лексики англійської й української мов містить як спільні, так і відмінні елементи. Далі наведено висновки, що базуються на даних, що взяті з таблиць та діаграм нашого дослідження.

2. В англійській мові в трьох із чотирьох груп (за винятком ідофонів) представлений французький елемент. У групі аерофонів та хордофонів цей елемент є найчисельнішим (становить 6 та 4 одиниці відповідно). Другим за чисельністю є італійський елемент, представлений у групі аерофонів та хордофонів (становить 3 та 4 одиниці відповідно). Також значною кількістю представлений російський елемент – в групі аерофонів та хордофонів (становить 3 та 2 одиниці відповідно), німецький елемент (3 елементи в групі аерофонів), грецький (4 елементи) та латинський (4 елемента). Останні рівномірно розподілені по групам.

3. В українській мові найбільш численними є німецький, італійський та російський елементи. Німецький представлений у групі аерофонів та хордофонів (5 та 5 елементів). Російський представлено в групі аерофонів, хордофонів та мембранофонів (4, 1 та 1 елементи відповідно). Італійський елемент представлено в групі аерофонів та хордофонів (2 та 4 елемента відповідно). Також значною кількістю представлені польський (3 одиниці), англійський (3 одиниці) та французький (3 одиниці) елемента.

4. Якщо порівняти дві мови, то серед спільних рис можна виділити те, що і в українській, і в англійській мові представлено класичний елемент (грецька мова та латина), що пов’язано із історичним розвитком мов індоєвропейської мовної сім’ї, італійський, французький та німецький елементи, що пов’язано із особливостями запозичення культурної лексики. Серед відмінностей можна побачити, що в українській мові на відміну від англійської більшою мірою представлено німецький (3 в англійській та 10 одиниць в українській мові) та російський (5 в англійській та 6 одиниць в українській мові). В українській мові на відміну від англійської представлено польський елемент. В англійській більшою мірою ніж в українській представлено французький елемент (11 одиниць в англійській та 3 одиниці в українській мові). Причиною можна назвати особливості культурних і суспільно-політичних зв’язків двох країн.

5. Проаналізувавши питому лексику в англійській та українській мовах, можемо побачити, що він представлений незначною кількістю в обох мовах, в українській мові нарахували більше одиниць, що є результатом того, що в стандартній класифікації було наведено приклади українських народних інструментів і не було наведено прикладів народних англійських. Тому ці дані до уваги ми не беремо.

6. дослідження запозиченої лексики сприяє висвітленню взаємодії історико-соціальних і власне мовних чинників у формуванні лексичного складу мови.

Список літератури

1. Арнольд И. В. Лексикология современного английского языка: Ученик для ин-тов и фак-тов ин. яз. – М.: Высш. шк., 1986. – 296 с.

2. Блюм Д. Гармоническое сольфеджио. – Спб.: Питер, 1996, - 117 с.

3. Верба Л. Г. Порівняльна лексикологія англійської та української мов: Посібник для перекладацьких відділень вузів. – Вінниця: Нова книга, 2003. – 160 с.

4. Вікіпедія. Інтернет енциклопедія. www.wikipedia.com.

5. Деменчук О. В. Порівняльна лексикологія англійської та української мов. Навчальний посібник. – Рівне: Перспектива, 2005. – 166 с.

6. Етимологічний словник української мови: У 7 т. / Уклад.: Р. В. Болдирев, В. Т. Коломієць, А. П. Критенко, О. С. Мельничук. – К.: Наук. думка, 2004.

7. Зубков М. Сучасне ділове мовлення. – Х.: Торсінг, 2001. – 281 с.

8. Ніколенко А. Г. Лексикологія англійської мови – теорія і практика. – Вінниця: Нова книга, 2007. – 528 с.

9. Раєвська Н. М. Лексикологія англійської мови. – К.: Вища школа, 1979. – 303 с.

10. Скоробогатский А. М. Оркестр русских народных инструментов. М.: Нота, 2006, - 98 с.

11. Етимология. Учебное пособие. – Спб.: Питер, 2001. – 221 с.

12. Ginzburg N. A. course in modern English Lexicoogy. – M.: Higher School Publ. House, 1966. – 275 p.

13. Online etymological dictionary. www.etymonline.com.

Додаток