Помилка та її значення в кримінальному праві
План
1. Вступ
2. Поняття помилки в кримінальному праві та її значення
3. Юридична помилка, її види та вплив на кваліфікацію злочину
4. Фактична помилка, її види та вплив на кваліфікації злочину
5. Висновки
6. Список використаних джерел
1. Вступ
Актуальність теми. Кримінальне право Польщі ще у ХІІ ст. не розрізняло наміру від необережності, допускало і широко застосовувало відповідальність без вини. Сім’я відповідала за зраду одного із своїх членів, село – за труп, знайдений на його території. У юриспруденції пізньої римської імперії невідворотність покарання трактувалось саме у сенсі необхідності забезпечення публічного правопорядку, а не абстрактної правової справедливості, що виступає як відплата за вчинений злочин — «Іноді покарання підсилюється в інтересах громади...». Крім того, покарання іноді могло накладатись і винятково з міркувань правової доцільності. Тобто, як видно із наведених положень до кримінальної відповідальності в той час могла притягуватися не винна у скоєнні злочину особа.
На сьогодні ж, вина — це центральне поняття кримінального права, основна, обов’язкова ознака будь-якого складу злочину. Вона визначає саму наявність суб’єктивної сторони складу злочину і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину.
Вина визначається як внутрішнє ставлення особи до вчинюваного нею діяння. Іноді трапляються випадки, коли особа сумлінно вважає, що діє правомірно, але в реальності її дії є кримінально-караними, тобто, вона помиляється щодо характеру свого діяння. В кримінальному праві такий випадок дістав назву помилки. Остання має велике значення для визначення винності особи, а отже і для криміналізації діяння.
Спершу помилку розглядали у загально-філософському значенні. І лише через багато століть вона стала предметом окремого дослідження юридичних наук. Детальне дослідження помилки як суто юридичного явища було започатковане у Давньому Римі в межах римського приватного права.
На сьогодні, проблематика помилки є достатньо дослідженою в доктрині кримінального права. Над її дослідженням працювали такі вчені як: С.Баршев, Ю.А Вапєва,Є.В. Ворошилін, Л.Д. Гаухман, П.С. Дагель, В.Ф. Кириченко, О.Ф. Кістяківський, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, Фаткуллина М.Б, та інші.
Однак, не зважаючи на ці дослідження, актуальність цього питання для України не втрачається і зараз, це пов’язано із відсутністю законодавчого закріплення помилки та, у зв’язку із цим, проблемами кваліфікації на практиці.
Мета курсової роботи – з’ясувати сутність помилки та її значення для кримінального права України.
Завдання:
- визначити поняття помилки та з’ясувати її значення;
- проаналізувати основні види помилок у кримінальному праві;
- дослідити законодавство держав, у яких помилка у кримінальному праві закріплена на законодавчому рівні;
Для виконання поставлених завдань у ході роботи будуть використані праці авторитетних вчених, чинне національне законодавство України, законодавство інших держав, матеріали лекцій і підручники відомих авторів.
2. Поняття помилки в кримінальному праві та її значення
Інститут помилки в кримінальному праві України має давню історію, яка починається з ХVIIІ століття. Положення, які мають певний стосунок до помилок, можна знайти і в Артикулі воїнському Петра І, прийнятому 26 квітня 1715 р. Зокрема, арт. 37 даного нормативно-правового акта передбачав застосування смертної кари до тих осіб, які після виставлення караулу і після бою тапти або ж вночі безпідставно підняв бойову тривогу. Проте у тлумаченні до цього артикула було зазначено, що суддя повинен з’ясувати, чи така тривога була піднята зі злим наміром, ненавмисно, чи з інших причин (однією з яких гіпотетично можна вважати і помилкове припущення щодо наявності загрози з боку ворога – Б.М.) і, в разі потреби, не застосовувати до винної особи смертної кари, а покарати його на власний розсуд. Ще більш показовим є положення арт. 41 Артикула воїнського, де закріплено норму про юридичну помилку, зумовлену незнанням наявних в армії правил. Відповідно до цього положення солдат або офіцер, який заснув під час перебування на караулі, напився до такого стану, що не був у змозі виконувати обов’язки караульного або ж передчасно самовільно залишив свій пост до того, як був замінений іншим, підлягав смертній карі через розстріл. Однак, як було зазначено у роз’ясненні до даного артикула, якщо солдат перебував на службі короткий час і не був ознайомлений із Артикулом воїнським та з наслідками, які чекають на порушника відповідних правил, то суд повинен врахувати ці причини і замінити смертну кару шпіцрутенами.
Після Першої світової війни на території Галичини, Волині та Західного Полісся діяло польське кримінальне законодавство, а саме – Карний кодекс від 11 липня 1932 р., який містив низку положень, що стосувалися помилки особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. По-перше, ст. 15 кодексу закріплювала правило, згідно з яким обставини, від яких залежить вища караність, беруться до уваги тільки тоді, коли особа про них знала або повинна була знати (§ 1). Це саме стосується і наслідків вчинку, від яких залежить вища караність (§ 2). По-друге, відповідно до § 1 ст. 20 цього кодексу, не допускався провини той, хто діяв під впливом помилки щодо обставини, яка належить до суті вчинку, окрім випадку, коли провина була ненавмисною, а помилка стала наслідком необережності чи недбальства. По-третє, суд міг узяти до уваги виправдане незнання протиправності вчинку як підставу для надзвичайного полегшення кари (§ 2 ст. 20). Фактична помилка, яка стосується істотних ознак вчиненого діяння, усуває злочинність такого діяння і перетворює його в нейтральне з правого погляду. Кодекс 1932 р. відрізняв фактичну помилку, яка унеможливлює злочинність діяння, від такої, яка виключає тільки злий намір. (1, с 348.). Як бачимо, паростки зародження помилки сягають давнини, і мали уже в той час важливе значення, деякі положення тих часів застосовуються і актуальні і зараз.
Відсутність визначення поняття помилки в законодавстві України зумовлює різнобічність підходів до його визначення серед наукових кіл.
У кримінально-правовій літературі помилка визначалася по-різному, як неправильне уявлення особи про фактичні й юридичні ознаки вчиненого діяння; як неправильне уявлення особи про фактичні й юридичні ознаки або властивості вчиненого діяння та його наслідків; як неправильна оцінка особою своєї поведінки; як неправильне уявлення особи про об'єктивні та суб'єктивні ознаки суспільно небезпечного діяння, що характеризують це діяння як злочин; як неправильне уявлення особи про характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння і його кримінальної протиправності; як неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов'язкові ознаки у відповідному складі злочину(2, c. 123).
Ґрунтовним, на мою думку, є підхід Т. М. Марітчака, він зазначав, що поняття помилки в кримінальному праві розуміють у декількох значення. Коли говорять про помилку, то мають на увазі, по-перше, помилки, які допускають самі злочинці при вчиненні посягань (наприклад, помилки в об'єкті посягання), і, по-друге, - помилки, які допускають суб'єкти кримінально-правової кваліфікації при встановленні кримінально-правової норми, яка підлягає застосуванню в конкретному випадку (3, с 8).
Я вважаю, що ці два значення, які виділив Марітчак мають право на самостійне існування, вони взаємопов’язані, одна помилка зумовлює виникнення іншої. Обгрунтовуючи свою думку, хочу навести приклад. По факту вбивства, після порушення кримінальної справи вдалося затримати підозрюваного А., під час його допиту, він зізнався, що керуючись мотивом помсти за неприйнятне для нього рішення, він, вночі з метою вбивства тричі вистрелив у чоловіка, якого вважав своїм сусідом – суддею, після чого скинув тіло в річку. Після допиту слідчий перекваліфікував злочин за ст. 379, який попередньо кваліфікував за ст. 115. Через деякий час вияснилося, що А. вбив не суддю – сусіда, а іншого чоловіка з сусідньої вулиці, прийнявши його вночі за служителя феміди, а сам суддя деякий час перебував у зв’язку з відрядженням у іншому місті. Отже, помилка винного в особі потерпілого викликала помилку слідчого в кваліфікації діяння.
Кваліфікаційні помилки — це неправильне встановлення наявності або відсутності складу злочину, а також його відповідності нормам Загальної та Особливої частин КК України. Таки помилки, на відміну від кримінально-процесуальних, носять кримінально-правовий характер. Основні джерела кваліфікаційних помилок - недоліки законодавства та вади правозастосування. До кваліфікаційних помилок не належать неправильні покарання. Вчинення злочину або незакінчення його з незалежних від особи обставин (замах і готування) — межа кваліфікації злочинів. При цьому, кваліфікаційні помилки узагальнено можна класифікувати на три групи:1. Невизнання наявності складу злочину у діяннях, в яких він міститься; 2. Встановлення наявності складу злочину у діяннях, де він відсутній; 3. Неправильне обрання норми КК України для кваліфікації злочинів. Перша із названих помилок є найбільш розповсюдженою. Деякі вчені цю помилку називають некваліфікацією, тобто невизнання правозастосовним органом складу злочину у тих випадках, де в дійсності він існує. Це породжує штучну латентність злочинів. При цьому, аналіз судової практики свідчить про те, що в деяких випадках має місце приховування злочинів з боку тих осіб, які зобов’язані їх розкривати. Також, «некваліфікація злочинів» може мати місце у зв’язку із неправомірною відмовою правозастосовних органів у кримінальному переслідуванні і порушенні кримінальної справи, перебільшеним уявленням про диспозитивність в матеріальному та процесуальному кримінальному праві. Чинний КПК України визнає декілька категорій справ, справами приватного і приватно-публічного обвинувачення.
Друга кваліфікаційна помилка — це встановлення правоохоронними органами наявності у вчиненому складів злочинів, яких в дійсності немає. Виправлення цієї помилки судами (виправдовувальні вироки по кожній десятій справі) — показник здебільшого професійності судової влади. Однак таке виправлення на практиці часто обумовлюється певними труднощами. Оскільки, відповідно до законодавства і судові органи, і органи, що підтримують у суді державне обвинувачення (прокуратури) є окремими складовими єдиної системи державних правозастосовних органів. Мабуть, саме тому, у переважній більшості обвинувальних вироків судів мотивувальна частина на 80—100 відсотків відтворює зміст державного обвинувачення по справі.
Помилкова юридична оцінка вчиненого у зв’язку із неправильним обранням норми КК України за розповсюдженням визначається таким чином: 1. Кваліфікація оціночних ознак злочину; 2. Кваліфікація єдиних складних і сукупних злочинів; 3. Кваліфікація суспільно небезпечних наслідків; 4. Кваліфікація малозначних діянь і злочинів, що межують з проступками. Враховуючи викладене вище, можна виділити дві основні причини кваліфікаційних помилок: 1. Законодавча; 2. Правозастосовна. Перша полягає у проблемності КК України, неточності його норм або в їх застарілості. За значенням і об’ємом впливу на кваліфікацію злочинів, основним в даному разі, є відсутність в КК України складів необережного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Не менш значущою причиною кваліфікаційних помилок є недоліки в діяльності правоохоронних і судових органів. Ця помилка може полягати у неправильному обранні норми КК України для ідентифікації скоєного із складом злочину(4, c. 164,166).
Заслуговує на увагу думка В. А. Якушина щодо визначення поняття помилки в її першому значенні: «помилка - це омана особи відносно об'єктивних якостей суспільно небезпечного діяння, які характеризують його як злочин. Інакше кажучи, це помилка особи відносно характеру та ступеню суспільної небезпеки вчинюваного діяння та його протиправності (5, с 35). На мою думку, дане визначення є дещо неповним, оскільки стосується більше визначення юридичної помилки.
Оскільки, помилка входить до суб’єктивної сторони злочину, її можна вважати особливим станом психіки суб'єкта злочину, що може виходити за межі суб'єктивної сторони останнього (коли діяння особи не визнають злочинним).
Деякі вчені ототожнюють поняття «помилки» та «омани». Зокрема Л.С. Білогриць-Котляревський, розглядаючи серед причин, які виключають злочинність діяння, невідання та помилку, писав: "невідання — незнання умов і обставин дії: помилка — оманливо неправильне уявлення про них. Обидва ці поняття в суті своїй якісно тотожні, бо помилка — це також незнання умов й обставин дії; відмінність між ними кількісна: невідання є повним незнанням, а помилка — незнання деталей, подробиць факту". Аналогічну позицію займають С. Баршев, О.Ф. Кістяківський, які розглядали невідання й оману, що скасовують свободу самовизначення, як підставу до виключення ставлення за вину, а також В. Спасович, який, однак, додав, що виключення кримінальної відповідальності не треба визначати категорично як невід'ємну ознаку невідання й омани. Що є неправильним, тому, що істина й омана — філософські категорії іншого, ніж помилка, порядку. За результатами науково-теоретичних спостережень, вони слугують методологічними підставами пізнання та пояснення юридичного значення помилки, але не є нею. Проти ототожнення помилки з оманою також застерігають і філософи, деякі правники (Ю.А. Вапєва). Вони вказують на те, що омана — це ілюзорне усвідомлення дійсності, неадекватне відображення предмета суб'єктом, помилки ж виникають унаслідок хибних дій індивіда. Отож у стані помилки особа не лише неадекватно уявляє, тобто відтворює у вигляді образу певний об'єкт, подію, явище (свідомий аспект), а таке уявлення знаходить логічний (тобто також неадекватний, але вже не щодо об'єктивної дійсності, а стосовно передбачуваного результату) зовнішній прояв у акті (актах) конкретної цілеспрямованої вольової соціальної поведінки(6, c. 3-4).
Найбільш правильним і обґрунтованим, на мою думку, є визначення поняття помилки дане Шульгою А.М., Павликівським В.І. Помилка — це невірне уявлення особи про юридичні та фактичні властивості вчинюваного суспільно небезпечного діяння. Воно охоплює в собі два види помилок: фактичну і юридичну, що є найбільш поширеним у науці кримінального права.
Невідповідність фактичних обставин вчиненого із суб'єктивним уявленням про нього самим злочинцем потребує додаткового обґрунтування його відповідальності. Наприклад, особа, викрадаючи чуже майно, може помилятись щодо вартості викраденого. В цьому випадку виникає питання щодо відповідальності особи — чи вважати таке викрадення дрібним (адміністративна відповідальність) чи кримінально караним. Це питання необхідно вирішувати в залежності від спрямованості умислу — що саме бажав вчинити винний.
Значення помилки проявляється у тому, що вона здатна впливати на вину особи, тобто функціонує винятково в рамках даного інституту.
Кримінально-правове значення помилки полягає у наступному:
—
по-перше наявність помилки у діях особи впливає на визнання діяння злочином. Невинне спричинення шкоди виключає кримінальну відповідальність;
—по-друге, помилка особи при вчиненні злочину впливає на кваліфікацію. Дії винного при наявності фактичної помилки кваліфікуються в залежності від уявлення особи про фактичні обставини вчинюваного суспільно небезпечного діяння.
—по-третє, помилка особи щодо вчинюваного злочинного діяння впливає на вид та розмір покарання(7, c. 68-69).
Кримінально-правове значення різних видів юридичної помилки не є однаковим. Та сторона суспільно небезпечного діяння, яку відображає юридична помилка, а саме – його протиправність, є об’єктивним фактом. Оскільки вона є однією з ознак злочину, закріплених у частині 1 ст. 11 КК України, то за її відсутності не можна говорити про злочинність діяння, хоч воно може і становити небезпеку для певних суспільних відносин. Вирішуючи питання про вину особи важливо з’ясувати, як протиправність відображалася у її свідомості, як вона ставилася до цієї ознаки. Кримінально-правове значення юридичної помилки найкраще аналізувати, користуючись її поділом на помилку щодо злочинності, щодо кваліфікації та щодо караності вчиненого діяння(8, c. 300-301).
3. Юридична помилка, її види та вплив на кваліфікацію злочину
Поділ помилок в науці кримінального права здійснюється за різноманітними ознаками, що зумовлює цінність такого поділу як для теорії, так і для практики. 
Так, класифікація за джерелом її виникнення є цінною лише для теорії кримінального права, визначити ж чи підлягає особа кримінальній відповідальності, уявляється дуже проблематичним. Підставами розподілу помилок у цьому випадку виступають зовнішні (об'єктивні) та внутрішні (суб'єктивні) фактори. М.С. Таганцев виділяв помилки через незнання та через неправильний висновок. На думку В.О.Якушина, існують помилки на рівні раціонального відображення об'єктивної дійсності та на рівні чуттєвого відображення дійсності. Ця класифікація потрібна для з'ясування механізму формування помилки.
Запропонована П.С.Дагелем класифікація передбачає розподіл помилок на суттєві і несуттєві. Ця класифікація має більшу значимість при визначенні практичної цінності, оскільки визначає рамки кримінально-правового впливу. Суттєва помилка стосується тільки тих обставин, які є ознаками відповідного складу злочину або ж обставин, які виключають суспільну небезпеку діяння, тобто виключають можливість ставлення обставин, які є предметом помилки, в вину суб'єкту, Несуттєва помилка взагалі не впливає на вину.
Розподіл помилок на юридичні та фактичні найбільш доцільний для кримінального права. Така класифікація дає достатньо повну характеристику проблеми помилки в кримінальному праві та особливостей кваліфікації діяння при наявності неправильного уявлення про обставини злочину(9, c. 180-181).
На законодавчому рівні поняття юридичної помилки не визначено, а в наукових працях трапляються досить різні підходи. Зокрема, В.Ф. Кириченко визначав її як неправильне уявлення особи щодо протиправності діяння, тобто його належності до злочинів, кваліфікації та розміру покарання, що загрожує особі, яка вчинить відповідне протиправне діяння (10, с. 35). О.І. Рарог писав, що юридична помилка — це неправильне уявлення особи про юридичні властивості вчинюваного діяння (11, с. 135). Ю.А. Вапєва зазначає, що під юридичною помилкою потрібно розуміти неправильне уявлення особи щодо юридичного характеру діяння та його наслідків. А.А. Музика в коментарі до ст. 25 КК України засвідчує, що це хибне уявлення особи про правову сутність чи правові наслідки вчиненого нею діяння (12, с. 77). На противагу цим науковцям М.Б. Фаткулліна розглядає юридичну помилку не як неправильне уявлення, а як неправильне знання, отримане особою під впливом омани відносно юридичних обставин вчиненого нею діяння.
Отже, юридична помилка - це неправильне уявлення особи про правову сутність або правові наслідки вчинюваного нею діяння. В літературі такий вид помилки інколи називають «помилкою в праві» (13, с. 30).
Юридична помилка підрозділяється на такі підвиди: 1) уявний злочин (особа вважає своє діяння злочином, кримінальний же закон такого складу не передбачає); 2) помилка протилежна першій (особа має неправильне уявлення про те, що скоєне діяння незлочинне); 3) неправильне уявлення особи про кваліфікацію, вид та розмір покарання.
Кримінально-правове значення різних видів юридичної помилки не є однаковим. Та сторона суспільно небезпечного діяння, яку відображає юридична помилка, а саме - його протиправність, є об'єктивним фактом. Оскільки вона є однією з ознак злочину, закріплених у частині 1 ст. 11 КК України, то за її відсутності не можна говорити про злочинність діяння, хоч воно може і становити небезпеку для певних суспільних відносин. Вирішуючи питання про вину особи важливо з'ясувати, як протиправність відображалася у її свідомості, як вона ставилася до цієї ознаки. Що стосується помилок щодо злочинності діяння, то в літературі загальноприйнятим є їх поділ залежно від правової природи вчиненого на такі підвиди:
а)помилка особи, яка вважає своє діяння злочином, хоч насправді воно таким не є;
б) помилка особи, яка не вважає своє діяння злочином, хоч насправді воно є злочином.
У першому випадку йдеться про так звану позитивну юридичну помилку або "уявний злочин". У такій ситуації особа неправильно оцінює вчинюване нею діяння як злочинне, помиляючись в його суспільній небезпеці та кримінальній протиправності, оскільки воно не спричиняє і не може спричинити істотної шкоди суспільним відносинам, які поставлені під охорону кримінального закону і закон не вважає відповідне діяння злочином, тобто КК України або взагалі не містить норми, яка передбачала б учинене особою діяння (через що діяння не може бути визнано кримінально протиправним), або містить норму, яка передбачає умови, відповідно до яких діяння визнається правомірним.
Таке діяння вважається злочинним лише з погляду самого "уявного злочинця". Як слушно відзначає В.Ф. Кириченко, наявності лише цього факту ще не достатньо для того, щоб зробити діяння злочинним. Відсутність хоча б однієї з ознак складу злочину свідчить про відсутність складу злочину в цілому. "Уявний злочин" не тягне кримінальної відповідальності, хоча не є імовірною можливістю порушення особою норм інших галузей права та притягнення її до інших видів юридичної відповідальності.
Наприклад, дружина злочинця приховує сліди злочину, знаючи про кримінальну відповідальність за такі дії (ст. 396 КК України). Однак незнання того, що кримінальний закон унеможливлює кримінальну відповідальність членів сім'ї чи близьких родичів, не може слугувати підставою для визнання її дій злочинними. У таких випадках кримінальної відповідальності не виключається, оскільки для цього відсутні об'єктивні підстави: не було вчинено злочинного діяння.
Отже, "уявний злочин" не змінює загалом незлочинного характеру вчиненого діяння, тому подібна помилка не тягне кримінальної відповідальності особи. Такий різновид юридичної помилки може мати лише кримінологічне значення для характеристики особи, яка її допустила.
Складнішим є питання про кримінально-правове значення негативної юридичної помилки, суть якої полягає у тому, що особа неправильно оцінює вчинюване нею діяння як незлочинне, хоча воно передбачене у кримінальному законі як злочин. М.Б. Фаткулліна виділяє такі ознаки такої юридичної помилки:
1) у результаті негативної юридичної помилки особа неправильно оцінює юридичну сторону вчинюваного діяння, помиляючись щодо його суспільної небезпеки і кримінальної протиправності;
2) неправильна оцінка стосується того, що особа не вважає вчинюване нею діяння суспільно небезпечним і кримінально протиправним;
3) кримінальний закон зачислює вчинюване особою діяння до злочинів;
4) особа справді не знає про існування кримінально-правової заборони, помиляючись добросовісно;
5) особа не могла знати про існування кримінально-правової заборони, підставою для чого могли стати такі обставини: а) особливі психофізіологічні, соціальні та інші ознаки особи (наприклад, відставання у психічному розвитку, проживання в місцевості, віддаленій від великих культурних та промислових центрів або коли іноземний громадянин недавно приїхав у країну тощо); б) кримінальний закон, який набув законної сили, не був опублікований або не був доведений до відома громадян іншим способом; в) помилкове тлумачення кримінального закону; г) криміналізація діяння відбулася незадовго до його вчинення; д) було змінено нормативні акти інших галузей права (з'явилися нові правила, норми, інструкції), порушення яких формує основу злочинів з бланкетними диспозиціями, при цьому суб'єкт не ознайомлений і не мав змоги ознайомитися з новими правилами (нормами, інструкціями), котрі змінили зміст кримінально-правової заборони(8, c. 302).
У Конституції України(ч. 2 ст. 68) зазначено, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Тобто, особа, не знаючи, що за певне діяння передбачена кримінальна відповідальність, вчиняє його і за це буде нести покарання. Але ж як бути у випадках, коли особа діяла, не маючи злого наміру, добросовісно, при чому, якби знала, що закон забороняє – не вчиняла б цих дій. Позитивний досвід в цьому питанні має законодавство деяких країн.
В § 9 КК Австрії предбачено: “Хто не усвідомлює протиправність діяння у зв’язку з помилкою в праві, діє невинувато, якщо ця помилка вважається вибачливою. Помилка вважається невибачливою, якщо протиправність діяння була очевидною і могла бути встановлена будь-якою особою або якщо суб’єкт не ознайомився з існуючими приписами… Якщо помилка невибачлива, то суб’єкт несе відповідальність за умисний злочин, якщо він діяв свідомо, або за необережне діяння, якщо він діяв несвідомо”. У ст. 14 КК Іспанії зазначається, що непереборна помилка стосовно протиправності діяння, яке утворює кримінальне правопорушення, виключає кримінальну відповідальність особи. Якщо помилка була переборною, застосовується покарання на 1 або 2 ступені нижче, передбаченого законом. Ст. 135 КК Румунії передбачає: “Ніхто не може бути звільнений від відповідальності з посиланням на незнання або помилкове тлумачення кримінального закону”. КК Угорщини (§ 24) визначає: “Не підлягає покаранню особа, що вчинила діяння у зв’язку із помилковим уявленням, тобто діяння не є небезпечним для суспільства, якщо для такого уявлення воно мало обґрунтовану причину”. КК Польщі передбачає, що незнання про протиправність діяння не виключає відповідальності, якщо особа могла уникнути помилки.
Отже, переважна більшість статей КК зарубіжних держав стосовно помилки містять виключення з загального правила. Так, зазначається, що суб’єкт діє невинувато, якщо він припустився вибачливої помилки. При цьому необхідно зазначити, що якщо особа підлягає кримінальній відповідальності за наявності помилки, то покарання суб’єкту передбачається більш м’яке, ніж передбачено законом (ближче до мінімальної межі санкції статті кримінального закону)(14, с. 280).
Я вважаю, що і для кримінального законодавства України потрібна норма, яка міститиме виключення щодо кримінально-караності цього підвиду помилки, за певних додаткових обставин.
Помилка у кваліфікації суспільно небезпечного діяння. Невірне уявлення особи про юридичну кваліфікацію діяння не входить у зміст умислу та предмет доказування по справі. Кваліфікація дій винного є обов'язком державних органів, які повинні встановити відповідність дій винного певній кримінально-правовій нормі. А тому і помилка особи щодо кваліфікації своїх дій на кримінальну відповідальність не впливає. Так, якщо особа відкрито заволоділа чужим майном (грабіж), але помилково вважає, що її дії повинні кваліфікуватися як крадіжка (таємне викрадення чужого майна), то це не виключає обов'язку слідчого та суду керуватися законом, а не уявленням особи.
Помилка у мірі покарання, передбаченого за вчинення суспільно небезпечного діяння. Призначення покарання за вчинений злочин, його виду та розміру, як і кваліфікація злочину, є прерогативою суду. Встановлення міри покарання за вчинений злочин визначається законом, а тому і помилка щодо виду та розміру покарання на кримінальну відповідальність не впливає.
Таким чином, за загальним правилом, юридична помилка, тобто невірне уявлення особи про юридичні властивості вчинюваного діяння на кримінальну відповідальність не впливає. Особа підлягає відповідальності за вчинений злочин не відповідно до власних оцінок, а на підставі юридичного аналізу вчиненого злочину відповідними органами (досудового слідства та суду), що ґрунтується на законі(7, c. 73-74).
Деякі вчені виділяють підвиди помилки щодо кваліфікації діяння. Так, З.Г. Алієв виділяє такі підвиди:
а) помилка, за якої особа вважає, що діяння слід кваліфікувати за декількома статтями, тоді як воно підлягає кваліфікації лише за однією статтею кримінального закону (цей різновид можна ще назвати "уявною множинністю злочинів". Найчастіше він може мати вигляд "уявної ідеальної сукупності". Однак це також може бути "уявна реальна сукупність" (наприклад, при складених злочинах, злочинах, які ускладнені додатковими тяжкими наслідками тощо) та "уявна повторність" злочинів (наприклад, вчиняючи продовжуваний злочин, особа вважає, що вчиняє декілька самостійних злочинів) - Б.М.);
б) помилка, за якої особа вважає, що діяння варто кваліфікувати за однією статтею кримінального закону, тоді як воно підлягає кваліфікації за декількома (“уявний одиничний злочин" - Б.М.);
в) помилка при розмежуванні суміжних складів злочинів (15).
Отже, за загальним правилом, юридична помилка не впливає на кваліфікацію, розмір та вид покарання, що визначаються судом.
4. Фактична помилка, її види та вплив на кваліфікації злочину
Фактична помилка — це невірне уявлення особи про характер або фактичні наслідки своєї діяльності(16, c. 31).
У теорії кримінального права існують різні точки зору щодо поділу фактичної помилки на підвиди. П. Матишевським виділяє наступні: помилка щодо об'єкта злочину; помилка щодо дії або інших фактичних обставин, що належать до об'єктивної сторони складу злочину; помилка щодо розвитку причинного зв'язку між злочинним діянням і шкідливими наслідками такого діяння (помилка у причинності); помилка особи щодо кваліфікуючих ознак складу злочину(17, c. 150). Шульга А.М і Павликівський В.І. Розрізняють наступні види фактичної помилки:
— помилка в об'єкті посягання;
— помилка в особі потерпілого;
— помилка у предметі злочину;
— помилка у характері суспільно небезпечного діяння;
— помилка відносно суспільно небезпечних наслідків діяння;
— помилка у розвитку причинного зв'язку(7, c. 70).
Вважаю за доцільне виділити і охарактеризувати наступні підвиди фактичної помилки: помилка в об’єкті посягання, помилка в особі потерпілого, помилка в ознаках об’єктивної сторони злочину.
Помилка в об'єкті (erorruinuobjecto)) — це таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про соціально-правову суть об'єкта посягання, а саме:
а) підміна об'єкта посягання. Суб'єкт помилково вважає, що він посягає на намічений ним об'єкт, фактично ж своїм діянням наносить шкоду іншому об'єкту. Скажімо, проникнувши на склад ліків, суб'єкт украв пакунок із ліками, які, як він вважав, вироблені на наркотичній основі, тобто посягав на об'єкт, який охоплюється поняттям "здоров'я населення". Фактично ж через плутанину з маркуванням були викрадені ліки не наркотичного походження, тобто шкода завдана відносинам власності. Діяння, пов'язане з викраденням наркотичних засобів, кваліфікується за ст. 308 КК, а ліків не наркотичного походження за загальною для крадіжок статтею — 185 КК (крадіжка).
У цьому разі, слідуючи принципу суб'єктивного ставлення за вину, залежно від спрямованості умислу, скоєне належить кваліфікувати за ст. 308 КК. Але ж об'єкт, на який було спрямоване діяння винного, фактично не постраждав. Щоб узгодити дві протилежні одна одній обставини — спрямованість умислу на один об'єкт і завдання шкоди іншому об'єкту в даному (і аналогічних випадках) застосовується юридична фікція: діяння кваліфікується як замах на об'єкт, на який було спрямовано умисел винного (в даному разі на викрадення наркотичних засобів — ч. 2 ст. 15 і ст. 308 КК). Треба мати на увазі, що викладене положення застосовується тільки при конкретизованому умислі (якщо в даному разі суб'єкту було байдуже, які ліки вкрасти — його діяння кваліфікувалося б за статтею, яка передбачає відповідальність за фактично вчинене діяння. У нашому випадку — за ст. 185 КК);
б) незнання суб'єктом кваліфікуючих обставин, що стосуються ознак потерпілого і завдяки яким змінюється правова оцінка вчиненого. Цей різновид помилки впливає на кваліфікацію двояким чином. Якщо винний не знає про наявність кваліфікуючих обставин, але в дійсності вони існують, то злочин кваліфікується як вчинений без їх наявності. Скажімо, винний вбиває вагітну жінку, але за обставинами справи він не знав і не повинен був знати про вагітність. Його дії будуть кваліфікуватися не за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК (умисне вбивство жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності), а за ч. 1 ст. 115 КК (умисне вбивство). Якщо ж винний походить з помилкової уяви про наявність відповідної кваліфікуючої обставини, то діяння повинно кваліфікуватися як замах на злочин з цією кваліфікуючою обставиною. Так, якщо суб'єкт вважає, що вбиває вагітну жінку, а фактично це не так, його дії мають кваліфікуватися за ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, а також ч. 1 ст. 115 КК (або за іншим пунктом ч. 2 ст. 115 КК, якщо для цього є підстави)(18, c. 131).
При помилці в предметі злочину кваліфікація вчиненого залежить від того, яким елементом складу злочину є предмет в кожному конкретному випадку: обов'язковим чи факультативним. Помилка в предметі, що є обов'язковим елементом складу злочину, впливає на кваліфікацію вчиненого. Помилка в предметі, що є факультативним елементом складу злочину, на кваліфікацію не впливає. Це, як правило, має місце у випадках, коли предмету притаманні особливі властивості, наприклад зброя, наркотичні засоби, вибухові речовини тощо. В таких випадках відповідальність має наставати за спрямованістю умислу(2, c. 124-125).
Помилка в особі потерпілого полягає у тому, що суб'єкт злочину, бажаючи заподіяти шкоду одній особі, в результаті помилки заподіює шкоду іншій особі. Такого роду помилка не впливає на кваліфікацію, якщо не стосується обставин, що є елементами складу злочину. Загальний підхід щодо таких випадків полягає у тому, що особа несе відповідальність, як і при помилці в об'єкті, за спрямованістю умислу.
Фактична помилка може стосуватися ознак, що характеризують об'єктивну сторону злочину. Це, перш за все, помилка в характері вчинюваної дії або бездіяльності. Такого роду помилки можуть бути двох видів. Особа не вважає свої дії (бездіяльність) небезпечними і кримінально-караними, хоча Кримінальним кодексом вони визнаються злочином. Наприклад, молоді люди 17 і 18 років в стані алкогольного сп’яніння в присутності великої кількості людей зірвали і розмалювали Державний Прапор України, не підозрюючи, що за це передбачена кримінальна відповідальність. В даному випадку підлітки об’єктивно вчиняють злочин, передбачений ст. 338 КК. Але відповідальність по ст. 186 УК настає лише за наявності умислу. Відсутність його виключає і кримінальну відповідальність. Якщо ж особа помиляється відносно небезпечності своїх дій (бездіяльності), то відповідальність за таку поведінку передбачена лише за наявності вини (умислу або необережності).
Іншим випадком є такий, коли особа вважає свої дії (бездіяльність) суспільно небезпечними, але насправді вони такими не є. У цих випадках відповідальність настає за замах на злочин, оскільки винний реалізує свій умисел на скоєння конкретного злочину. Так, бажаючи отруїти свого конкурента в бізнесі, суб'єкт підсипає йому в келих порошок, який він вважав отрутою. Проте порошок був нешкідливий. У такому разі дії кваліфікуватимуться по ст. 15 і відповідній частині ст. 115 КК.
Помилка відносно ознак, що характеризують об'єктивну сторону, може полягати в помилці відносно кількісної або якісної характеристики суспільно небезпечних наслідків. Помилка особи відносно кількісної характеристики на кваліфікацію скоєного не впливає, якщо ця помилка не виходить за встановлені законодавцем межі. Так, в примітці 3 ст. 158 КК визначається: «У статтях 185-187 та 189-191