Здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

КУРСОВА РОБОТА

«Здійснення державного контролю за використанням та охороною земель»

Вступ

Земельні відносини завжди перебували в центрі уваги громадськості, різних верств населення країни незалежно від наявності чи відсутності у них земельних ділянок. В сучасних умовах актуальність цих відносин значно підвищилась у зв’язку з проведенням земельної реформи, приватизації землі; прийняттям нового Земельного кодексу України, яким знімаються всі суперечності та неузгодженості чинних нормативно-правових актів із земельних питань.

Суб’єктом права державної власності на землю виступає держава в особі уповноважених органів. Згідно з Конституцією України – це Кабінет Міністрів України і відповідні виконавчі органи. Держава як власник землі забезпечує через земельне, природоохоронне та інше законодавство її належну охорону з метою поєднання інтересів усіх соціальних суб’єктів, а також раціональне й ефективне використання земель державної власності, екологічну рівновагу при експлуатації всіх земель, заходи продовольчої та екологічної безпеки тощо.

Мета курсової роботи – уточнення порядку державного контролю за використанням та охороною земель, розмежування повноважень суб’єктів щодо здійснення державного контролю.

Державний орган, який діє як господарюючий суб’єкт, повинен проявляти підвищену увагу до того, щоб його власні дії та дії його партнерів – власників землі, не задавали збитків природі, щоб у складених за його участю орендних договорах знайшли відображення належні права третіх осіб.

Контроль за використанням та охороною земель покладається на відповідні державні служби та їхні органи на місцях: Державний комітет України по земельних ресурсах, який здійснює контроль за станом використання і охорони всіх земель незалежно від їх відомчої належності та форм власності; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України; Держкомлісгосп України; Держводгосп України.

До основних завдань контролю за використанням і охороною земель відноситься забезпечення додержання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України з метою раціонального використання, охорони та відтворення земельних ресурсів.

У ході вирішення конкретних питань земельного контролю функції спеціально уповноважених органів розмежовані таким чином, щоб не допускалось дублювання в роботі й забезпечувалась погодженість контрольних дій і заходів.

Загальна характеристика здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

контроль охорона земля державний

1.1 Поняття здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Земля – основне національне багатство. Це положення зафіксоване ст. ст. 14; 41 Конституції України (1). Держава визнає землю основним національним багатством, що перебуває під особливою її охороною, залишає за собою значний обсяг прав стосовно публічно-правового регулювання земельних відносин. Така позиція законодавця щодо землі обумовлена її найважливішими властивостями як головної екологічної цінності та тими функціями, які вони виконують.

Охорона земель – система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів. Основними принципами здійснення державного контролю за використанням та охороною земель є: забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. (2). Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом. Центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики проводить моніторинг родючості ґрунтів та агрохімічну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення.

Державний контроль за раціональним використанням земель в умовах ринкової економіки набуває важливого значення. Законодавство про земельну реформу надає власникам, землекористувачам, орендаторам широкі права щодо самостійного господарювання на землі. Однак така діяльність не повинна завдавати збитків навколишньому природному середовищу і порушувати права й законні інтереси інших осіб, а також держави. Повинні суворо дотримуватися вимоги Земельного кодексу України, указів Президента України, розпоряджень Кабінету Міністрів України щодо раціонального використання земель і охорони їх від забруднення, деградації тощо.

До системи органів державного контролю відносяться органи представницької і виконавчої гілок влади, з одного боку, та органи, спеціально уповноважені виконувати функції державного контролю, – з другого. До перших відносяться державні і місцеві органи загальної компетенції. Вони вирішують загальні питання земельної реформи.

1.2 Види державного контролю за використанням та охороною земель

Згідно із Земельним Кодексом України, контроль за використанням і охороною земель поділяється на державний і громадський. В окремих випадках до видів контролю відносять виробничий контроль. (3)

Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель – спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів.

Уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах є Державне агентство земельних ресурсів, обласні, Київське та Севастопольське міські управління та районні відділи земельних ресурсів. (12)

Громадський земельний контроль в Україні визначається як допомога громадських організацій, яку вони можуть надавати державним органам земельного контролю. Разом з тим громадські організації не повинні розглядатися як слухняні виконавці вказівок державних контрольних органів, що було характерно для їх діяльності в СРСР. Практика показує, що громадські організації недовго залишаються під опікою державних служб. Контроль за діями порушників нерідко приводить ці організації до конфліктів з контролюючими органами, якщо останні незадовільно ведуть боротьбу з порушниками природи.

З другого боку, посилилась просвітницька роль багатьох природоохоронних організацій. За допомогою засобів масової інформації тепер майже всі верстви населення інформовані про велику кількість екологічних небезпек, пов’язаних з безконтрольним використанням земель та інших природних ресурсів. Цьому сприяло введення екологічних дисциплін у навчальних закладах, а також пропаганда екологічних знань. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 передбачає участь громадськості в охороні природних ресурсів. Громадськість має право активно здійснювати свої правка в повному обсязі, виступати з власними ініціативами з різних питань екології, вносити пропозиції в органи державної влади. Позиція громадського об’єднання необов’язково повинна збігатися з рішенням державних органів і їх посадових осіб.

Для широких кіл громадськості ближчі і доступніші питання охорони природи, оскільки вони торкаються здоров’я громадян і їх життєвого благополуччя.

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року також передбачає участь громадян в охороні навколишнього природного середовища. Статті 26, 28, 30, 38 цього закону вказують на те, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказниками, пам’ятками природи, заповідними урочищами, парками – пам’ятниками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. (8)

Питання господарського використання земель перебувають на другому плані. Практично право звернення в суд володіють лише громадські організації, які спеціалізуються на охороні природи, оскільки складні питання доведення забруднення земель і навколишнього середовища та виявлення винних вимагає спеціальних знань, поєднання зусиль цілого ряду експертів, включаючи правознавців. Судові позови можуть бути надіслані не лише проти забруднювачів, але й проти ініціаторів проектів, що можуть привести до забруднення довкілля. Останній вид позовів полегшується тим, що крупні проекти, які вимагають затвердження з боку державних установ, повинні містити екологічні прогнози, що відносяться до наслідків здійснення цих проектів. Відсутність чи неповнота таких прогнозів, невиконання процедури суспільного їх обговорення дають судам підстави відхиляти проекти і не дозволяти їх здійснювати.

Виробничий контроль за використанням та охороною земель у тій чи іншій галузі господарства здійснюють посадові особи. Так само будується контроль і в землеробстві, оскільки посадові особи завжди зацікавлені в культурному веденні сільськогосподарського виробництва. Однак цей контроль неможна назвати повноцінним через дві основні причини:

- керівники господарств обтяжені багатьма іншими турботами, тому вони не можуть спеціально приділяти увагу питанням охорони родючості ґрунтів, дотриманню інших вимог земельного законодавства щодо раціонального та ефективного використання угід внутрішньогосподарськими підрозділами й окремими виконавцями сільськогосподарських робіт;

- з другого боку, деякі керівники свідомо чи несвідомо віддають перевагу поточним проблемам і результатам виробництва порівняно з перспективними завданнями. Це, як правило, послаблює їх контрольні функції щодо використання землі.

В деяких господарствах працюють штатні землевпорядники. Свого часу вони більше займалися справами, пов’язаними з присадибними земельними ділянками. Тепер унаслідок створення селянських (фермерських) господарств важливого значення набуває складання екологічно та економічно обґрунтованих проектів земельного устрою таких господарств, а також контроль за дотриманням ними норм земельного законодавства.

Самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р., до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою. (7)

Районні та обласні ради, як це передбачено законом, безпосередньо не здійснюють контроль за використанням та охороною земель. Разом з тим, вони мають інші повноваження, які опосередкованим чином дають змогу контролювати додержання вимог земельного законодавства.

1.3 Правова основа здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

Конституція України, зважаючи на виключно важливе значення землі у всіх сферах економіки країни, проголошує її основним національним багатством і запроваджує при цьому імперативний принцип особливої охорони зазначеного найважливішого компонента біосфери. (1)

Принцип особливої охорони державою землі як основного національного багатства передбачено в ст. 14 Конституції України. Він складає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на її раціональне використання, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу; захисту від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення належного режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Ця система заходів передбачена усіма нормами Земельного кодексу України, а також іншими законами і нормативними актами, виданими відповідними органами державної влади, місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій згідно із їхніми повноваженнями у галузі регулювання земельних відносин.

Сучасне земельне законодавство України являє собою доволі складну, іноді суперечливу сукупність правових приписів. Земельно-правові норми знайшли своє закріплення як в спеціалізованих джерелах земельного права, так і розташовані в нормативних актах інших галузей законодавства.

З прийняттям 25 жовтня 2001 р. Верховною Радою України і введенням в дію з 1 січня 2002 р. нового Земельного кодексу України всі інші закони і нормативно-правові акти, прийняті до вступу його в силу, діють в тій частині, яка не суперечить Земельному Кодексу. (2)

Пріоритет Земельного кодексу в сфері регламентації земельних відносин закріплений і новим Цивільним кодексом України. (4)

Таким чином, Земельний кодекс є ядром вітчизняного земельного законодавства, своєрідною «земельною Конституцією держави». Він – основний нормативно-правовий акт у сфері регламентації сучасних земельних відносин. Його завдання полягає у регулюванні цих відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Кодекс розвиває основні концептуальні положення регулювання земельних відносин, закріплених Конституцією України.

Відповідно до Положення про Державне агентство земельних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2007 р., Держземагенство забезпечує реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища. (12)

Контроль за використанням та охороною земель покладається на відповідні державні служби та їх органи на місцях: Державний комітет України по земельних ресурсах, який здійснює контроль за станом використання і охорони всіх земель незалежно від їх відомчої належності та форм власності; Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України; Держкомлісгосп України; Держводгосп України. Державний контроль за використанням та охороною земель в умовах ринкової економіки набуває важливого значення. Законодавство про земельну реформу надає власникам, землекористувачам, орендаторам широкі права щодо самостійного господарювання на землі.

2. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

2.1 Суб’єкти здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель регламентовано ч. 2 ст. 188 Земельного Кодексу України на виконання якої прийнято Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 р. (10)

Відповідно до ст. 6 Закону «Про державний контроль за використанням та охороною земель», до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать:

– здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині:

додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;

додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення земельних ділянок;

ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання;

розміщення, проектування, будівництво та введення в дію об’єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;

виконання комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пересушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур’янами, чагарниками та дрібноліссям;

дотримання строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов’язкового виконання, заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов’язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель;

додержання встановленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

додержання строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю;

- внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо:

приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель;

обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства;

припинення будівництва та експлуатації об’єктів у разі порушення вимог земельного законодавства до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків;

припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

- одержання в установленому порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань:;

- видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

- участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

- вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

- вирішення інших питань відповідно до закону.

Державний комітет України по земельних ресурсах є центральним органом виконавчої влади, який здійснює контроль за використанням та охороною земель. (16)

Держкомзем України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України, спеціальними директивними наказами Міністра екології т природних ресурсів України, а також Положенням «Про державний комітет України по земельних ресурсах», затвердженим Указом Президента України від 14 серпня 2000 року №970/2000.

Держкомзем України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення цього законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України і Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Держкомзем України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Держкомзему України є:

- підготовка пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру та забезпечення її реалізації;

- координація проведення земельної реформи в Україні;

- здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

- організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, здійснення землеустрою;

- розроблення та участь у реалізації державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, раціонального використання, охорони та моніторингу земель, відновлення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру.

Держкомзем України відповідно до покладених на нього завдань:

- готує пропозиції щодо вдосконалення регулювання земельних відносин, державного контролю за використанням і охороною земель, а також змісту, організації та порядку ведення державного земельного кадастру, здійснення моніторингу земель;

- розробляє державні програми з питань розвитку земельних відносин, раціонального використання, охорони та здійснення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також здійснює нормативно-методичне забезпечення їх виконання;

- бере участь у розробленні проектів Державного бюджету, Державної програми економічного і соціального розвитку України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

- організовує та забезпечує проведення робіт з грошової, в тому числі експертної оцінки земель, готує пропозиції щодо вдосконалення методики та порядку проведення таких робіт;

- забезпечує розроблення та здійснення організаційних, економічних, екологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, їх захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення та підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- бере участь у розробленні та здійсненні заходів щодо розвитку ринку земель, кредитних відносин та вдосконалення системи оподаткування;

- здійснює в межах своїх повноважень державний контроль за додержанням земельного законодавства, в тому числі встановленого порядку вилучення і надання земельних ділянок, режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення та умов надання, власниками земельних ділянок і землекористувачами;

- готує разом з іншими центральними органами виконавчої влади пропозиції щодо вдосконалення захисту права власності на землю та права користування землею;

- бере участь у формуванні інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки;

- розглядає та в межах своєї компетенції бере участь у затвердженні нормативно-технічних документів з питань розроблення землевпорядної документації, ціноутворення у проектуванні, будівництві, експлуатації об’єктів і споруд;

- здійснює в межа державного земельного кадастру реєстрацію землеволодінь, земле користувань, договорів оренди земельних ділянок та забезпечує ведення відповідних реєстрів;

- організовує в установленому порядку землевпорядні роботи;

- здійснює відповідно до законодавства моніторинг земель, організовує здійснення заходів щодо відновлення корисних властивостей земельних ділянок;

- виступає в установленому порядку державним замовником науково-дослідних, проектно-розвідувальних робіт, що здійснюються в межах заходів з охорони земель, реформування земельних відносин, землеустрою, ведення державного земельного кадастру, здійснення моніторингу земель;

- створює інформаційну базу даних з питань реформування земельних відносин, землеустрою, охорони земель, ведення державного земельного кадастру, здійснення моніторингу земель;

- використовує в установленому законодавством порядку бюджетні та позабюджетні кошти для реалізації програм освоєння нових технологій, іншої науково-технічної діяльності у сфері раціонального використання та охорони земель;

- здійснює державну експертизу програм і проектів з питань землеустрою, державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, управління земельними ресурсами, землеустрою та охорони земель і ведення державного земельного кадастру, науково-технічне співробітництво з науковими установами та організаціями;

- бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України та забезпечує виконання зобов’язань України за міжнародними договорами у сфері регулювання земельних відносин, використання та охорони земель;

- здійснює заходи щодо галузевого співробітництва України з Європейським Союзом, у межах своїх повноважень забезпечує виконання українською стороною зобов’язань за Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та європейськими співтовариствами і їх державами-членами, адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу, виконання інших заходів щодо інтеграції України до Європейського Союзу.

До інших спеціально уповноважених державних органів, що здійснюють земельний контроль, відносяться:

– Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України;

– Міністерство охорони здоров’я України;

– Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України.

2.2 Об’єкти здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

З прийняттям у 1992 р. нової редакції Земельного кодексу України держава перестала бути єдиним, монопольним суб’єктом права власності на землю та інші природні ресурси. Згідно з цим Кодексом земля може бути об’єктом права не лише державної, а й комунальної, колективної і приватної власності. Конституція України 1996 р. проголосила землю та інші природні ресурси об’єктом права власності Українського народу (ст. 13), а також громадян, юридичних осіб і держави (ст. 14). Юридично право власності народу України на свою землю було закріплено в Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 р., законі України «Про власність» та в Конституції України. Земля як об’єкт надбання Українського народу пов’язана з правом на всю територію, яку займає Україна і яка обмежена кордонами з іншими країнами, з правом територіального верховенства народу від імені якого виступає держава. Конституція України (ст. 13) відображає ставлення Українського народу до землі, як до території і закріплює право територіального верховенства народу як вираз політичного панування держави над певною частиною земної кулі. Конституційна норма про землю як об’єкт права власності укра\нського народу засвідчує територіальний поділ держави на регіони: Автономна республіка Крим, області, міста, селища і села. Право територіального верховенства народа на землю, право на землю органів державної влади та органів місцевого самоврядування є інститутом конституційного, державного права, норми якого відносяться до публічного права.

У зв’язку з встановленням в Україні різних форм власності на землю і поділом земель за цільовим призначенням на категорії землі мають різний правовий режим. Земля як єдиний державний земельний фонд або ж землі відповідних категорій можуть розглядатися як об’єкт державного суверенітету, тобто як територія держави чи місцевого адміністративного формування. З метою забезпечення цільового і раціонального використання на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення забороняється діяльність, що суперечить їх цільовому призначенню або може негативно впливати на якісний стан земель (глава 10 ЗК України).

В умовах ринкової економіки і товарно-грошових відносин земельна ділянка і побудовані на ній будівлі і споруди розглядаються як єдиний об’єкт права власності. У разі переходу права власності на будівлю і споруду разом з цими об’єктами переходить у розмірах, передбачених земельним законодавством, і право власності чи право користування на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено договором.

Об’єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України. (9) Він здійснюється на таких принципах: забезпечення раціонального використання та охорони земель як основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави; пріоритет вимог екологічної безпеки у використанні земельних ресурсів над економічними інтересами; повне відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю внаслідок порушення земельного законодавства України; поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері використання та охорони земель.

Всі землі, що знаходяться в межах території України складають єдиний земельний фонд. В залежності від цільового призначення єдиний земельний фонд країни підрозділяють на сімь категорій земель:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення;

4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Наведені категорії земель за своїм цільовим призначенням, за своїм внутрішнім складом не однорідні. Вони включають в себе землі, що використовуються для різних господарсько-економічних цілей, які визначають особливості їх правового режиму в рамках загального правового режиму відповідної категорії земель; і тому вони володіють певними особливостями режиму використання і охорони з урахуванням правового режиму всіх категорій земель.

Власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, здійснюють:

раціональну організацію території;

збереження і підвищення родючості ґрунтів, а також поліпшення інших корисних властивостей землі;

захист земель від водної та вітрової ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, висушування, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоактивними речовинами та від інших процесів руйнування;

захист від заростання сільськогосподарських угідь чагарниками і дрібноліссям, інших процесів погіршення культур технічного стану земель;

рекультивацію порушених земель, заходи щодо підвищення їх родючості та поліпшення інших корисних властивостей землі;

знімання, використання і збереження родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель;

тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

Державні органи здійснюють необхідні заходи у рамках міжнародних, державних і регіональних програм щодо охорони земель.

2.3 Стадії здійснення державного контролю за використанням та охороною земель

Для того, щоб прийняти кваліфіковане рішення за результатами контролю, кожний орган контролю повинен володіти точною й об’єктивною інформацією про те, чи є порушення земельного законодавства, в чому воно проявляється, хто винен у цьому, що необхідно вжити стосовно зупинення правопорушення, яка шкода спричинена правопорушенням, а якщо правопорушення ще не почалося, як йому можна запобігти. Виникають і інші питання на початковій стадії земельного контролю. Їх рішення вимагає збирання матеріалів, проведення перевірок, ревізій, дослідження цих матеріалів. У необхідних випадках може призначатись експертиза матеріалів, отриманих у ході контролю. (10)

Незалежно від того, чи проводить державний інспектор планову перевірку використання того чи іншого об’єкта природи чи здійснює виїзд за скаргою, закон дає йому право виконувати ряд правових дій:

– перевірку законності підстав користування земельною ділянкою;

– обстеження фактичного стану використання чи невикористання даного об’єкта;

– перевірку його використання відповідно до цільового призначення та згідно зі статусним станом суб’єкта природокористування.

Характер рішення, що приймається, і його зміст ґрунтуються на даних проведених перевірок, обстежень та аналізу одержаних матеріалів.

Рішення, що приймається, може носити попередній характер. Це буває тоді, коли необхідне проведення додаткових робіт (лабораторних аналізів, економічних розрахунків, оцінки екологічних наслідків тощо) під час довготривалих порушень і відсутності можливостей їх негайного усунення. В подальшому у разі отримання державним інспектором усіх мате