Лісова фауна Солотвинського лісопункту

Зміст

Вступ

Розділ 1. Характеристика району досліджень

Розділ 2. Історія досліджень регіону

Розділ 3. Методи і способи обліку ссавців Бистрицької улоговини

Розділ 4. Таксономічні одиниці представників регіону

Розділ 5. Характеристика поширених видів

5.1 Розпізнавання ссавців

Розділ 6. Екологія поширених видів

6.1 Народно-господарське значення

6.2 Охорона диких тварин

6.3 Збереження та відтворення популяцій

Польові дослідження

Висновки

Література


Вступ

Біосфера - продуцент усіх харчових продуктів, які споживає людина, вона дає нам інші предмети широкого вжитку, задовольняє естетичні потреби. Тваринний світ є компонентом біосфери, яка виникла внаслідок тривалого еволюційного розвитку. Ось чому всебічне і глибоке вивчення, раціональне використання та охорона тваринного світу або фауни, було, і буде проблемою, яка постійно цікавитиме суспільство, незалежно від рівня наукових знань та ступеня технічного прогресу.

У доісторичний час, на зорі становлення людського суспільства, життя людей перебувало у безпосередній залежності від рибальства та полювання на диких тварин. Отже, процес здобування диких тварин був одним з перших і основних у трудовій діяльності первісної людини. З одного боку, полювання забезпечувало наших далеких предків м'ясною їжею, а з другого - впливало на прогресивний розвиток розумової діяльності, бо для здобування і обробки риб, птахів, звірів необхідні були засоби праці - примітивна мисливська зброя та знаряддя. Без рибальства та полювання наші предки не могли існувати.

Використання природних ресурсів фауни хребетних є для нас дуже важливим. Щороку в нашій країні йде здобування мисливсько-промислових птахів, заготівля хутра, м'яса копитних, зайців. Прибутки від звіроводства величезні, і досягають десятки мільйонів гривень щороку. Досить зазначити, що на міжнародних аукціонах хутро соболя кліткового розведення коштує до 550 доларів. Але не тільки цим оцінюється значення диких наземних хребетних. Земноводні, плазуни, птахи, звірі беруть активну участь у колообігу органічних речовин у біосфері. Вони впливають на формування рослинності, сприяють ґрунтоутворенню, збагачують грунти органічними речовинами, вступають як могутній фактор біологічної боротьби з шкідливими комахами та іншими безхребетними, вихідними формами для виведення свійських тварин, селекції нових та поліпшення існуючих порід свійських птахів та ссавців. Отже значення фауни хребетних величезне, і природні ресурси тваринної сировини слід використовувати економно, дбаючи про охорону та відтворення найбільш цінних видів тварин.Актуальність дослідження полягає в тому, що лісова фауна Солотвинського лісопункту ще вивчена не достатньо. Використовуючи літературні джерела, опитування лісників, і власні спостереження основним нашим завданням було доповнити існуючі відомості, скласти видовий список досліджених тварин і описати їх біологію.


РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА РАЙОНУ ДОСЛІДЖЕНЬ

До Передкарпаття входить Івано-Франківська улоговина розміщена у Прикарпатській низовині. Через територію Бистрицької улоговини протікають дві річки Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська. Бистриця Солотвинська (Золота) протікає через Богородчанський район і через Тисменецький район. Один із витоків Бистриці Солотвинської попадає в басейн Дністра. Довжина ріки 82 кілометра . Долина річки асиметрична має V-подібне річище. Площа басейну 795 км2. Живлення річки дощове, річка характерна тим що весною під час танення снігу бувають паводки, деколи рівень води під час паводків досягає такої величини, що ріка затоплює хати, які знаходяться неподалік від ріки, зимою ріка місцями замерзає. В літі річка переважно міліє. Бистриця Солотвинська бере початок в Карпатських Горах на горі Сивуля. В селі Пороги Богородчанського району ріка має вигляд невеликого потічка з порогами. Беріг річки буває як і розвилистий так і стрімким там, де ріка протікає біля гір то берег стрімкий ще в селі Раковець і в селі Підгір”я Богородчанського району. Глибина річки 1,5 –1 метр. Нахил річки 10-4 м на кілометр.

Бистриця Надвірнянська (Чорна ) бере початок в горах неподалік села Бистриця Надвірнянського району, від села Бистриця походить назва річки. Довжина річки 94 кілометри, площа басейну 1582 км2. Долина річки асиметрична. Річище розгалужене у нижній течії, долина досягає ширини 3 кілометрів. Глибина річки 1,5-1 метра. Нахил річки 10-6 метрів на кілометр. Живлення річки дощове, відбуваються на весні паводки. Літом річка міліє. Бистриця Солотвинська і Бистриця Надвірнянська протікають через обласний центр міста Івано-Франківськ. Територія, яка знаходиться між річками і навколо них, називається Бистрицькою улоговиною.

Рельєф. У межах Івано-Франківщини є території з рівнинним і гірським рельєфом. Рівнини знаходяться в північно-східній частині області, займаючи 2/3 її площі. Решту площі займають гори Карпати. Межа гір чітко прослідковується вздовж лінії Волохів Долина — Перегінське — Солотвино — Надвірна — Яблунів — Косів — Кути. Територія області в загальному плані знижується з північного заходу на південний схід. Найменші абсолютні висоти (140 м над рівнем моря) знаходяться на заплаві Дністра біля східної межі області. Рівнини горбисті, густо порізані долинами річок, з абсолютними висотами 300-400 м. В окремих місцях вони перевищують 400 і навіть 500 м. Найвища точка Івано-Франківщини знаходиться у горах Карпатах, гора Говерла. Це одночасно і найвища вершина України — гора Говерла (2061). Розміщена вона у Чорногірському масиві, де є ще три вершини двотисячні (Ребрл ~ 2001 м, Піп Іван (Чорна Гора) — 2022 м і Бребенескул — 2037 м). Більша частина гір має висоти 1000-1500 м над рівнем моря.

Корисні копалини передкарпаття. Оскільки вся територія області вкрита потужною товщею осадових порід, то майже всі корисні копалини в її межах осадового походження. Найбільше родовище корисних копалин знаходиться у межах Передкарпатського крайового прогину і передгір’їв Скибової зони, які тривалий час були областю нагромадження плити, а в антиклінальних складчастих зон Карпат виявлені лише окремі рудоносні товщі. Більшість родовищ осадових корисних копалин Передкарпаття органічного і хімічного походження. До перших належить нафта і природний газ, горючі сланці й озокерит, буре вугілля. Родовища нафти розміщені вздовж південно-західного краю внутрішньої зони Передкарпатського крайового прогину на глибинах до 2500-2700 м. Концентрується вона у склепіннях нахилених або навіть перекинутих складок. Найбільші її поклади в Долинському і Битківському нафтоносних районах. Крім нафти, там є значні запаси попутного газу. Чисто газові родовища зосереджені переважно у Зовнішній зоні прогину. Найбільші із них — Бабчинське, Кадобнянське, Богородчанське, Косівське. Сконцентрований газ у пористих пісковиках неогену і мезозою. Поклади озокериту теж тісно пов'язані з нафтою, оскільки утворюється він при просочуванні збагаченої парафіном нафти у гірські породи, що залягають нижче. Там вона поступово охолоджується і втрачає леткі компоненти. Озокерит є у Дзвиняцькому та Старунському родовищах. Буре вугілля залягає на глибині від 10 до 100 м серед піщаноглинистих порід неогену. Найбільше родовище Ковалівське (Коломийський район). Горючі сланці, зосереджені серед порід, збагачених на органічну речовину, залягають подекуди у Скибоних Карпатах. Значні поклади цих сланців є у Делятинському родовищі.

На Передкарпатті є осадові корисні копалини і хімічного походження — калійні та кухонні солі. Нагромаджувалися вони у лагунах, які залишалися після відступу морських басейнів, у кінці палеогену — на початку неогену. Найбільше значення мають поклади калійної солі, які залягають у зімкнутих в складки горизонтах на глибині 280-400 м. Родовище називають Калусько-Голинським. У межах Передкарпаття є і кухонні солі. Розчини її (ропа) поширені у земних надрах біля Долини і Болехова.


Розділ 2. ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ХРЕБЕТНИХ

Відомості про тварин, що водились на заході України, знаходимо в давніх літописах X—XI століть. У них згадується про те, що великі княжі полювання в першій половині другого тисячоліття набули масового характеру. Під час таких «ловів» знищували величезну кількість тварин. Збереглися записи про одне з таких полювань на зубрів у 1154 р., проведене галицьким князем Ярославом Осмомислом на честь візантійського гостя Андроніка Комена. Сотні зубрів та інших крупних звірів гинули під час таких полювань. Однак місцева фауна протягом довгого часу залишалась досить багатою та різноманітною. В середині XII ст. стада оленів постійно траплялися у лісостепових ділянках Прикарпаття, але внаслідок безперервного переслідування вони поступово відступали у найвіддаленіші гірські райони Карпат. У волинсько-галицьких літописах (XIII ст.) є повідомлення про «лови» на бобрів, кабанів, оленів, турів, зубрів, рисей, лисиць, ведмедів та інших ссавців, що заселяють широкі простори між північними відрогами Карпат і верхів'ям р. Прип'яті. Недоступність Карпат і пущ Волинського Полісся була однією з тих умов, завдяки яким фауна цінних птахів і звірів у цих місцях протягом століть зберігала свою високу чисельність, поширюючись на суміжні угіддя.

Перші фрагментарні, але досить обгрунтовані зведення про тваринний світ території, розташованої між Тисою на півдні і Західним Бугом на північному заході, знаходимо в мемуарах Сігізмунда фон Герберштейна «Rerum Moscavitiarum commentarii», що відносяться до XVI ст.

Із промислових звірів (зубр, тур та ін.). У «Джерелах до історії України-Русі» знаходимо цікаві відомості про бобрів: «Там, на ріках, що в Рогатинському старостві є великі, часом ловлять бобрів, особливо на річці Липі, яких в минулому році з Болшова селянин на ім'я Федір Дерев’янка зловив вісім, кожний вартістю два золоті...» або «..у Холмському старостві на р. Бузі бобри часом трапляються».

У природничо-географічних атласах М. Кромера (1555), Д. Кантемира (1716), Г. Рачинського (1721), Г. Пуша (1837), К. Ханака (1848) певне місце відведено тваринному світові досліджуваної території. Проте ці автори спеціально не вивчали ті чи інші види або групи тварин, а, висвітлюючи історичні та географічні проблеми, вивчаючи природу краю в цілому, якоюсь мірою торкалися питань, пов’язаних з фауною.

У кінці XVIII ст.- першій половині XIX ст. разом із загальним вивченням природи розпочались спеціальні фауністичні дослідження описово- систематичного характеру. До найбільш типових робіт цього періоду належить п'ятитомне видання Я. Гроссингера, в якому є опис фауни, зокрема савців Паннонської низовини. Г. Толлар, Е. Більц наводять фрагментарні відомості про деяких представників теріофауни Буковини, а Я. Брінкен, К. Глогер та інші повідомляють про хребетних, поширених на землях, розташованих на північ від Карпат.

Для XIX ст, і початку XX ст. (до 1919 р.) характерні також описові роботи. Головна увага приділялась систематиці та зовнішньо-морфологічній діагностиці окремих видів, і праці багатьох зоологів-хребетників (Г. Кюль, Л. Анджейовський, Е. Ейхвальд, О. Нордман, Я. Блазіус, С. Завадський, С. Плятер, С. Петруський, Г. Бельке, М. Новицький, Е. Шребер, К. Кардош, В. Дзедушицький, В. Тачановський, Я. Буланжер, І. Бедряга, Л. Мегелі, П. Матчі, К. Кіріцеску, І. Антип та ін.) досить повно характеризують стан дослідження відповідної фауни цього регіону.

З хребетних Прикарпаття зоологи особливу увагу звертали на птахів та савців, менше - на інші групи. Слід відмітити публікації Я. Соколовського, Я. Доманевського, Б. Незабитовського — автора численних праць. Л. Сагана, Я. Фудаковського, К. Мічинського, О. Дунайського, 3. Годіна, Я. Бангера, Р. Кунце і Я. Носкевича та інших герпетологів, орнітологів та теріологів.

Після возз'єднання Західної України (1939), Північної Буковини (1940) та Закарпатської України (1945) з УРСР почалось всебічне і комплексне дослідження тваринного світу цієї території. Особливого значення набуло пізнання природних, зокрема тваринних, ресурсів краю. Радянські спеціалісти-зоологи дослідили всі класи хребетних, опублікували багато наукових статей і кілька узагальнюючих монографій. Волинського Полісся досліджена в працях І. Т. Сокура, К. Л. Татаринова, М.П.Рудишина. Найбільш повні зведення про представників цього класу хребетних, що заселяють захід УРСР в наш час, наведені в книзі «Звірі західних областей України» (1950)1.

Отже, після возз'єднання західноукраїнських земель з Українською РСР вилічення фауни хребетних порівняно з попередніми періодами зробило великий крок вперед. Докорінно змінились самі зоологічні дослідження, які тепер ведуться на рівні найновіших досягнень - популяційної екології, біоценології з врахуванням народно-господарського значення фонових видів.


Розділ 3. МЕТОДИ І СПОСОБИ ОБЛІКУ САВЦІВ РЕГІОНУ

Є декілька методів обліку диких тварин, їх застосовують залежно від типу (лісу, болота, води, поля) та площі угідь, від того, які тварини обліковуються, від інтенсивності ведення мисливського господарства, тобто в лісомисливських і приписних господарствах, державних заповідниках тощо. Відповідно проводять таксацію з літаків і вертольотів, маршрутами зимою по звіриних слідах, методом опитування місцевого населення та лісової охорони і складення відповідних анкет, нагоном тварин по всій площі або тільки по пробних ділянках, на зимових скупченнях, лічать біля солонців та на кормових площадках, на риковинських чи токовищах, візуально по фекальних купках та іншими способами.

Звичайно проводять облік на початку зими по першому снігу, коли появляться виводки, з початку весни на токовищах, у шлюбний період і в час прильоту та осінніх перельотів. Весняний облік підсумовує успішність зимівлі тварин, чисельність маточного поголів'я, яке буде брати участь у розмноженні, а осінній — знову ж дає нам певну уяву про хід розмноження.

Для обліку чисельності дичини рекомендуються такі методи.

1. Опитувально-анкетний метод. При встановленні чисельності тварин беруться за підставу матеріали опиту працівників лісової охорони, тобто лісників, техніків, ловецьких стражників. Вони зобов'язані вести спостереження за фауною протягом всього року. Для цього у своїй записній книжці відмічають всі випадки зустрічі з тваринами в обході чи в урочищі-ревірі. Реєструють не тільки візуально тварин, але й інші ознаки перебування рідкісних звірів. Наприклад: крім дати, часу і місця зустрічі відмічається — олень «десятка» біля солонця, ведмідь з ведмежатком, сім’я рисі — 4 екз., жертва — рештки трапези двох вовків, знищений ведмедем мурашник, величина слідів тварин, давність експерементів тощо.

Від часу до часу лісничий, його помічник або мисливствознавець опитує лісову охорону, ловецьких сторожів (єгерів), переглядає їх записи, а лісники між собою, в день зборів у лісництві, діляться своїми спостереженнями. При цьому встановлюють рух тварин, виявляють стадії. При такому методі виявлення чисельності звірів удається уникнути помилок в бік перебільшення чисельності тварин, звичайно тих, що кочують на значній території і про яких повідомляє кілька спостерігачів. Цей метод обліку дає задовільні відомості у тому випадку, коли загальна чисельність тварин не значна, а спостереження ведуться акуратно. Якщо в обході більше десяти звірів одного виду, такий метод обліку не можна застосовувати. Найкраще провести опитовий облік чисельності тварин перед випаданням снігу.

2. Облік нагоном. Він зводиться до того, що заздалегідь визначають пробні площі. Причому так їх розташовують, щоб характеризували всі типи лісових мисливських, угідь і щоб звірі, вигнані з однієї проби, не перейшли в другу. Таких пробних площ закладається 20-30% від загальної площі угідь. Розмір пробної площі — близько 30 га, і в залежності від густоти насаджень, величини і контурів та кліматичних умов. Нагоничів розставляють на відстані 25-50 метрів.

До початку обліку обходять обліковану площу і на границях затирають всі сліди на снігу. Нагоничі, вигукуючи, йдуть рівною лінією, так, щоб бачити один одного, лісом вздовж відкритих місць. Не рекомендується наганяти звірину в напрямі відкритих площ, на які вона рідко виходить. Нагони в горах проводяться знизу вверх або поперек схилу. В гірській місцевості сполохана звірина має тенденцію іти вверх або поперек схилу.

На підставі вихідних слідів проводиться підрахунок усіх тварин.

Коли сніг великий, то звірі часто проходять одним слідом. В такому випадку одному із погоничів необхідно пройти слідом аж до того місця, де вони розходяться. Однак, дикі свині можуть пройти одним слідом кілометр і більше, тому при таких кліматичних умовах даний метод обліку цих тварин не можна рекомендувати. У таких випадках необхідно перейти на візуальний облік нагоном, тобто додатково розставити на умовній лінії «стрільців» — обліковців, які фіксували б звірів. Тоді площа таких проб менша, не перевищує 30 га, а кількість їх більша.

В рівнинних лісах з квартальною мережою цей метод обліку дуже зручний. У гірській місцевості крім квартальних ліній, які звичайно проходять по річках або хребтах, використовують плаї, дороги, тракторні волоки, тощо.

Метод обліку нагоном трудомісткий, особливо в горах, забирає багато часу, вимагає більшої кількості обліковців. Однак, це один із найбільш точних методів обліку не тільки копитних, але й інших звірів. Його можна застосовувати протягом цілого року — він є арбітральним, коли звіряють на точність інші методи.

3. Маршрутно-облоговий облік по слідах. Суть методу зводиться до того, що проводять обстеження маршрутами відповідних площ на снігу, визначається кількість звірів за різницею між числом вхідних і вихідних слідів.

Перед проведенням обліку повинна бути виконана певна підготовча робота. Територію, на якій має проводитися облік, розбивають відповідними маршрутами на невеликі ділянки — 25-100 га. Маршрути прокладають водночас по квартальній мережі, хребтах, схилах, косогорах, зворах, плаях і дорогах. В результаті отримуємо схему облікованої площі, поділену маршрутами на окремі ділянки, які охоплюють декілька лісових кварталів із таким розрахунком, щоб обліковець міг за чотири ранні години пройти дану площу. Схема облікованої площі з нанесеними пунктирною лінією маршрутами залишається у керівника обліку.

Намічаючи території під облік, беруть до уваги і те, що копитні та інші звірі на зимовий період в горах проводять сезонну вертикальну „міграцію”: сходять нижче і згуртовуються в стада. Міграція зумовлена тим, що значне снігове покриття високо в горах не дає їм змоги добувати корм. Також добовий цикл руху в той час звужений. Для оленя критичною є глибина снігу близько 40 см, а для козулі близько 20 см. Таким чином у горах, при кінці зими можна провести облік майже всіх звірів на меншій площі, ніж восени по першому снігу.

Кожному обліковцеві вручають планчики площі, яку йому доведеться обстежити. На планчику повинні бути нанесені квартальна мережа, дороги, плаї, річки та місця розташування годівниць, солонців, реміз тощо. Для точності обліку це має важливе значення, зокрема тому, що в місцях підгодівлі в багатосніжний період тварини довше затримуються і їх слідова активність менша.

Дальше, на інструктажі узгоджують, яким знаком чи шифром позначати, сліди звірів, що пересікли ходову лінію. Найзручніше стрічками вказувати напрям вхідних і вихідних слідів, а вид тварин, їх кількість і вікову групу позначати числами і буквами. Стать — загальноприйнятими знаками. Така форма позначення застосовується не тільки при цьому методі обліку, але й при всіх інших.

На інструктажі чи семінарі перед обліком необхідно, використовуючи наочні порадники, поглибити знання обліковців у розпізнаванні звірів по слідах, тобто по відбитках кінцівок на снігу чи на сирій землі, по силуетах, фекаліях, способах жирування тощо. Адже облік повинні проводити досить кваліфіковані особи. В умовах держлісгоспів в обліку беруть участь лісова охорона, єгері, лісничі та їх помічники під керівництвом працівників відділу лісового господарства.

Одержавши розпорядження про початок обліку, обліковці в переддень обліку на всіх намічених маршрутах затирають всі сліди — старі і свіжі, і як тільки розвиднеться, виходять кожен на початок свого маршруту і, рухаючись по ньому, наносять на схемі в місцях виявлення, сліди поодиноких тварин та груп і тут же їх затирають. У випадку, коли слід звіра проходить якийсь відрізок по маршруту, позначається лише його початок і кінець та вхід і вихід. Коли на маршрутний хід виходить слід табуна, і важко розібратись, скільки було тварин — необхідно пройти по ньому до місця, де звірі розійшлися.

Після проведення обліку першого дня обліковці сходяться в домовлене місце, уточнюють всі дані, а ранком другого дня знову йдуть тим самим маршрутом по своїх слідах й занотовують свіжі сліди звірів. При необхідності така ж сама робота проводиться ще на третій день обліку, або через деякий час повторюється ще раз дводенний облік. Кількість і напрям слідів фіксується кожний раз на новому абрисі.

На цьому польові роботи закінчуються і можна перейти до камеральної обробки матеріалів. На схему території, охопленої маршрутами, переносяться з планчиків дані про кількість і напрям слідів. Дані першого, другого і третього днів, у залежності від кількості тварин, наносять на окремі схеми або на одну схему різними кольорами. В умовах Карпат доцільно на одну схему наносити різними кольорами сліди оленя і серни, на другу — всіх інших звірів. Відмітки слідів на абрисах і на схемі повинні бути зроблені акуратно.

Камеральна обробка облікових записів проводиться за такою формою:

Урочище, кварталПлоща, га1-й день обліку
Вхідних слідівВихідних слідівЗалишилося тваринНе дали слідівВсього тварин
1234567
«Діл»1004 ол4044
кв.40756 дс2426
2-й день обліку
Вхідних слідівВихідних слідівЗалишилося тваринНе дали слідівВсього тварин
89101112
44744
76356

У даному випадку беруться до уваги вхідні і вихідні сліди тварин дводенного обліку. Наприклад: в урочище «Діл» увійшло 4 олені, вийшло 4. Тобто не залишилось жодної тварини. Але на другий день обліку з цього урочища вийшло 4 олені. Таким чином, у перший день не дали слідів 4 олені. Наявність оленів у цьому урочищі 4 особини. Другий приклад: У квартал 40 увійшло 6 диких свиней, вийшло 2, залишилось 4 дики. На другий день обліку зареєстровано 6 вихідних слідів, тобто не дали слідів 2 дики. Отже, у цьому кварталі береться на облік 6 диків. Графи 6 і 7 заповняються після другого дня обліку, а графи 11, 12 після третього дня. Одержані таким способом спостереження заносяться в обліковий листок.

№ п/пВид фауниСамціСамкиМолоднякВсього видуПримітка
МолодіСтаріМолодіСтарі
1Олень-4---41 сел.
2Дик-222-61 хв.

Таким чином в обліковий листок заносять із польових матеріалів вид, кількість звірів, їх вік і стать. Необхідно відзначити, при яких кліматичних умовах проводиться облік, а у тому випадку, коли було проведене мисливське впорядкування, тип і бонітет угідь. Тварин, у яких важко визначити вік (молодий, старий чи стать, відмічають у графі «всього виду», а в примітках відзначають нетипові сліди звірів.

Форму облікового листка можна застосувати і при інших методах обліку тварин, наприклад, при візуальному обліку, в примітках відмічають тварин знесилених, хворих, з недорозвиненими рогами, тих, що підлягають селекції.

В обліковий листок заносять, крім копитних, дані про сліди ведмедя, рисі, вовка, лисиць, куниці, зайців та інших тварин.

Слід відмітити, що чим густіша мережа маршрутів, тобто облікова площа розбита на менші ділянки, тим точніші дані про кількість тварин. Чим більшу кількість днів підряд затрачається на облік, тим більш вірогідні результати. Коли сніг глибокий — необхідно зменшити площу ділянок, а кількість днів обліку збільшити. Для визначення кількості серни, яка менш рухлива в угідді, ніж олень чи дика свиня, необхідно або збільшити облікових днів до 3-4, або при дводенному обліку закладати густішу мережу маршрутів, облікова площа кожного з яких не перевищувала б 25 га. Оптимальна глибина снігу для цього обліку — 10-20 см.

Найбільш складною частиною роботи є забезпечення проведення її при оптимальних погодних умовах — тоді, коли сніг не глибокий і не передбачається снігопаду на другий чи третій день. Для забезпечення цієї вимоги остаточно вирішують питання про день початку проведення обліку не раніше, ніж напередодні. Найкраще проводити його по свіжому сліду — «новослідиці» тобто на другий-третій день після снігу, у погідні дні. Не рекомендується проводити облік підчас снігопаду, в дощову погоду, по середині, тобто по зледенілій поверхні снігу, що часто буває в горах на відкритих схилах.

При обліку оленя і дикої свині, на площах окремих ділянок, обведених маршрутом, в 100 га і при дводенному обліку (третій із затиркою) точність коливається в межах ±20%. Продуктивність праці при такій же площі в умовах рівнини дає досить високий показник 400-500 га на одну людину. Цей метод обліку широко застосовується в державних і приписних господарствах, добрі результати дає в лісах з низькою щільністю копитних. Слід вимітити, що надто густа мережа маршрутів тривожить тварин.

4. Облік на місцях зимових скупчень. Методика робіт по обліку не складна. Проводять його наприкінці зими, коли сніг глибокий, в ясну сонячну погоду, протягом двох днів підряд. Обліковець вибирає такий маршрут, щоб протягом певного часу міг пройти і за допомогою бінокля проглянути схили, на яких скупчуються тварини. В той час олені, в меншій мірі козулі, шукають поживи на зрубах. Побачивши тварин, обліковець підраховує їх та рівночасно визначає вік і стать. Якщо на лісосіці можна запримітити багато слідів, але тварини відсутні, тоді необхідно в наступні дні і в різні години дня, відвідати ці місця. При фіксації результатів відмічається місце, день та годину виявлення тварини.

Такий облік можна застосовувати в горах і при уважному обстеженні схилів дає задовільні результати.

5. Облік на місцях підгодівлі. В угіддях, де налагоджена регулярна підгодівля копитних, можна проводити облік на місцях підгодівлі. Протягом зими до місць підгодівлі звірі підходять поступово і таким чином біля площадок наприкінці зими звичайно концентрується найбільше число тварин. В цей час доцільно провести 2-3 чергування і встановити число тварин, побачених біля кормів. Для обліку, біля кожної підгодівельної площадки встановлюють добре замасковану вишку або бункер із закритою кабіною, в якій можна було б провести кілька цілодобових чергувань.

При обліку відмічають кількість, вид, стать, вік тварин і дату та час обліку.

6. Облік по відносній частоті зустрічей. Серну важче облікувати ніж оленя, тому цей спосіб обліку можна застосовувати для неї в огузі Карпат, де зустрічається олень. Побудований він на тому принципі, що ймовірність спостереження цих тварин в природі дуже близька до фактичної їх кількості. Якщо в угіддях протягом року бачили 100 разів оленя і 50 разів серну, то можна вважати, що кількість цих тварин на даній площі наполовину менша, ніж оленя. В той же час: кількість оленів,звичайно, можна легше підрахувати одним із методів, найбільш придатних для даної території.

Таким чином, якщо зібрати у лісників і ловецьких стражників відомості про кількість випадків тільки прямих і візуальних зустрічей із цими тваринами, можна зробити висновок про кількість серни в даному угідді.

Такі спостереження проводяться в багатьох заповідниках та мисливських господарствах і дають відомості не лише про відносну кількість звірів, але й про статеву та вікову структуру.

7. Облік на підставі біологічної зйомки. Цей метод обліку зводиться до того, що на маршрутах, рівномірно розташований на території обліку, відмічаються всі сліди добової давності, а пильність окремих звірів визначається за допомогою спеціальних коефіцієнтів, розрахованих згідно формули. Цей метод для гір не має практичного значення. Вимагає значних площ рівнинних лісів.

Крім цих основних методів обліку і таксації ловецької фауни, які слід застосовувати в лісах Прикарпаття, є ще специфічні, індивідуальні, які стосуються окремих видів тварин. До них відноситься облік оленя на риковиську, глухарів і тетеруків на токовищах, слукви на тягах, лічення борсучих і лисячих нір, виявлення індив

Подобные работы:

Актуально: