Безпечна експлуатація машин, механізмів, систем під тиском. Шкідливі виробничі чинники
РЕФЕРАТ
з дисципліни «Охорона праці»
Тема: «Безпечна експлуатація машин, механізмів, систем під тиском. Шкідливі виробничі чинники»
План
1. Умови безпечної експлуатації машин і механізмів
1.1 Поняття про небезпечну зону машин
1.2 Колективні і індивідуальні засоби захисту
1.3 Безпека експлуатації підйомно-транспортних машин
2. Безпека систем, що знаходяться під тиском
2.1 Посудини, що працюють під тиском
2.2 Додаткові вимоги до балонів
2.3 Безпека експлуатації компресорного устаткування
2.4 Парові і водонагрівальні котли
3. Психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники
3.1 Загальні відомості
3.2 Алкоголь і безпека праці
3.3 Монотонність
3.4 Стомлення
3.5 Робоча поза
3.6 Сонливість
3.7 Перевантаження емоційні і розумові
3.8 Стрес
3.9 Гіподинамія
3.10 Соціальний клімат і безпека, психологічна несумісність
3.11 Перенапруження аналізаторів
1. Умови безпечної експлуатації машин і механізмів
1.1 Поняття про небезпечну зону машин
У поняття небезпечна зона входить простір, в якому можлива дія на працюючого небезпечного і (чи) шкідливого виробничого чинника (ГОСТ 12.0.002-80).
Небезпека локалізована в просторі довкола елементів, що рухаються:
– ріжучого інструменту;
– оброблюваних деталей;
– планшайб;
– зубчастих, пасових і ланцюгових передач;
– робочих столів верстатів;
– конвеєрів;
– переміщуваних вантажів ПТМ і т.д.
Розміри небезпечної зони можуть бути:
– постійними (зона між пасом і шківом, між вальцями і т.п.);
– змінними (зона різання на верстатах).
1.2 Колективні і індивідуальні засоби захисту
Засоби індивідуального захисту залежно від призначення підрозділяють на наступні класи:
– ізолюючі костюми;
– засоби захисту органів дихання;
– спеціальне взуття;
– засоби захисту рук, голови, обличчя, очей, органів слуху і т. д.
Всі застосуванні в машинобудуванні засоби колективного захисту що працюють за принципом дії можна розділити на:
– огороджувальні;
– запобіжні;
– блокуючі;
– сигналізуючі;
– системи дистанційного керування;
– спеціальні.
Огороджувальні пристрої перешкоджають попаданню людини в небезпечну зону.
Конструктивно огороджувальні пристрої можуть бути:
– стаціонарними;
– рухомими;
– переносними.
Стаціонарні пристрої пропускають оброблювану деталь, але не пропускають руки робітника.
Рухомі пристрої – на верстатах.
Переносні пристрої – ремонтні і налагоджувальні роботи, оберігають від механічних травм і опіків.
Запобіжні пристрої призначені для автоматичного відімкнення рухомих агрегатів і машин при порушенні нормального режиму роботи. До них відносять:
– обмежувачі ходу в горизонтальних і вертикальних напрямках;
– упори;
– кінцеві вимикачі;
– запобіжні клапани;
– мембрани.
Вводяться слабкі ланки в ланцюги машин:
– зрізні штифти і шпонки;
– фрикційні муфти;
– плавкі запобіжники.
Слабкі ланки можуть бути:
– з автоматичним відновленням кінематичного ланцюга;
– з необхідністю заміни зруйнованого елементу слабкої ланки (фрикційна муфта, плавкий запобіжник).
Блокувальні пристрої бувають:
– механічними;
– електромеханічними;
– електричними;
– фотоелектричними;
– радіаційними і ін.
Механічне блокування є системою, що забезпечує зв'язок між огороджуючим пристроєм і гальмівним або пусковим.
Електричне блокування застосовується в електричних установках з напругою 500 В і вище, забезпечує ввімкнення устаткування лише за наявності обгороджування.
Електромеханічне блокування полягає в тому, що в ньому роль електромагніту виконує людина, що діє на механічну частину системи. Приклад, електричний щиток.
Фотоелектричне блокування засноване на принципі перетворення в електричний сигнал світлового потоку, що попадає на фотоелемент – фотоопір. Застосовується в КПЦ і механічних цехах машинобудівних заводів.
Радіаційне блокування засноване на застосуванні радіоактивних ізотопів.
Сигналізуючі пристрої дають інформацію про роботу технологічного устаткування, а також про небезпечні і шкідливі виробничі чинники, які при цьому виникають. За призначенням системи сигналізації поділяються на три групи:
– оперативну;
– попереджувальну;
– пізнавальну.
За способом інформації розрізняють сигналізацію:
– звукову;
– візуальну;
– комбіновану (світлозвукову)
– одорізаційну (по запаху) для газів.
Системи дистанційного керування характеризуються тим, що контроль і регулювання роботи устаткування здійснюють з дільниць, достатньо віддалених від небезпечної зони. Спостереження проводять або візуально, або за допомогою систем телеметрії і телебачення.
Спеціальні засоби захисту використовують при проектуванні різноманітних видів устаткування. До них відносяться:
– дворучне ввімкнення машин;
– системи вентиляції;
– джерела світла;
– глушники шуму;
– захисне заземлення і ін.
1.3 Безпека експлуатації підйомно-транспортних машин
Технічний огляд буває:
– повне для підйомно-транспортних машин (ПТМ), заново встановлених. Проводиться не рідше одного разу на три роки. При повному технічному огляді ПТМ піддається огляду, статичним і динамічним випробуванням;
– періодичне, часткове – не рідше одного разу на рік.
Статичні випробування – навантаження на 25 % вище за її вантажопідйомність. Візок встановлюється в положення, що відповідає найбільшому прогину. Вантаж піднімається на 200 - 300 мм (при стріловидному крані – 100 - 200 мм) і витримується 10 хвилин. Потім вантаж опускають і перевіряють наявність залишкової деформації моста крану.
Динамічні випробування проводять вантажем на 10% більшим за вантажопідйомність ПТМ і перевіряють дії всіх механізмів і їх гальм. При динамічному випробуванні проводять повторний підйом і опускання вантажу.
Прилади і пристрої безпеки ПТМ:
– кінцеві вимикачі;
– кінцеві упори для попередження переходу переміщуваних підйомних механізмів за рейкові шляхи;
– обмежувачі вантажопідйомності;
– звукова і світлова сигналізація;
– східці;
– галереї;
– гальмівні і утримуючі пристрої;
– автоматичні прилади вітрової сигналізації і захисту від вітрових навантажень.
Зупиняючі і уловлюючи пристрої призначені для утримання піднятого вантажу навіть за наявності самогальмівних систем:
– кранові;
– роликові;
– відцентрові;
– клинові;
– ексцентрикові.
2. Безпека систем, що знаходяться під тиском
2.1 Посудини, що працюють під тиском
Посудина, що працює під тиском, є герметично закритою ємкістю, призначеною для ведення хімічних або теплових процесів, а також для зберігання, перевезення стиснутих, зріджених і розчинених газів і рідин під тиском.
Держнаглядохоронпраці затвердив «Правила обладнання і безпечної експлуатації посудин, що працюють під тиском», в яких визначаються вимоги до обладнання, виготовлення, монтажу, ремонту і експлуатації посудин, що працюють під тиском.
Ці правила поширюють свої дії на:
1) посудини, що працюють під тиском вищим за 0,07 МПа;
2) цистерни і бочки для перевезення зріджених газів, тиск пари яких при температурі до +50 °С вищим за 0,07 МПа;
3) посудини, цистерни для зберігання, перевезення зріджених газів, рідин і сипких тіл без тиску, але ті, що спорожняються під тиском газу вищим за 0,07 МПа;
4) балони, призначені для перевезення і зберігання стиснутих, зріджених і розчинених газів під тиском вищим за 0,07 МПа.
Правила не поширюються на посудини і балони ємкістю не більше 25 л, в яких добуток ємкості на робочий тиск в атмосферах не більше 200, а також частини машин, що не є самостійними посудинами (циліндри двигунів парових і повітряних машин і компресорів, конструктивно вбудованих в компресор).
При порушенні вимог до конструкції, монтажу і експлуатації судин, що працюють під тиском, можливий вибух. Наслідками вибуху можуть бути:
– руйнування устаткування, будівель, споруд;
– травмування людей відлітаючими частинами посудини, що розірвалася;
– отруєння шкідливими речовинами;
– ураження полум'ям, горючими газами, парою, рідиною.
Робота вибуху (Дж) при адіабатичному розширенні газу може бути визначена за формулою:
,(2.1)
де Р1 – початковий тиск в посудині, МПа;
Р2 – кінцевий тиск в посудині, МПа;
V – початковий об'єм газу, м3.
Показник адіабати:
,(2.2)
де Ср – питома теплоємність газу при постійному тиску, Дж/(кг град);
Сv – питома теплоємність газу при постійному об'ємі, Дж/(кг град).
Потужність вибуху (кВт):
,(2.3)
де t – час дії вибуху, с.
Оскільки час вибуху дуже мала величина (с), то потужність вибуху при розриві посудини досягає величезної величини. Так, наприклад, потужність вибуху посудини із стиснутим повітрям V = 1 м3, Р = 12 атм (1,2 МПа) і t = 0,1 із складає N = 28100 кВт.
Для забезпечення нормальних умов експлуатації всі посудини мають бути забезпечені:
– приладами для вимірювання тиску і температури середовища;
– запобіжними пристроями;
– запірною арматурою;
– покажчиком рівня рідини.
Окрім запобіжного клапана, посудина може бути забезпечена запобіжною мембраною, яка повинна мати заводське клеймо з вказівкою тиску, що розриває пластину (ВНІІТБХП).
На кожну посудину після установки і реєстрації наноситься наступний напис:
– реєстраційний номер;
– дозволений тиск;
– дата майбутнього внутрішнього огляду і гідравлічних випробувань.
До обслуговування допускаються особи не молодші за 18-річний вік, які пройшли:
– виробниче навчання;
– атестацію в кваліфікаційній комісії;
– інструктаж з безпеки обслуговування посудин.
2.2 Додаткові вимоги до балонів
Балони є різновидом посудин, але до них пред'являються додаткові вимоги. Для попередження неправильного приєднання балона, внаслідок чого можуть утворитися вибухонебезпечні суміші, запорні вентилі виготовляють різноманітних розмірів і з різною різьбою (лівою, правою). Балони мають кольори, що відрізняються забарвленням і написами.
Балони, що надходять на наповнення, повинні мати залишковий тиск:
– для стиснутих газів не менший за 0,05 МПа;
– для розчиненого ацетилену не менший за 0,05 МПа і не більший за 0,1 МПа.
Залишковий тиск необхідний для того, щоб визначити, яким газом був наповнений балон і не допустити проникнення в нього іншого газу або рідини.
Балони забезпечені редуктором, призначеним для зниження тиску газу, що знаходиться в балоні, до величини робочого тиску. Редуктор має два манометри – тиск в балоні і робочий тиск. Балони, призначені для зріджених газів, повинні мати покажчики рівня максимального заповнення об'єму балона. Зберігати балони необхідно у вертикальному положенні в спеціально обладнаних гніздах. Склади мають бути одноповерховими з покриттям легкого типа і не мати горищних перекриттів, що виконані з незгоряючих матеріалів, не нижче за II ступінь вогнестійкості. Вікна і двері повинні відкриватися назовні. Має бути природна і механічна вентиляція.
Транспортують балони з газом в горизонтальному положенні, з прокладками між ними, укладаються вентилями в один бік.
Спільне транспортування наповнених і порожніх кисневих і ацетиленових балонів на всіх видах транспорту заборонене.
Балони, наповнені зрідженим газом, повинні мати газовий (паровий) об'єм над рівнем рідини. Ступінь наповнення визначається інструкціями заводів-наповнювачів.
2.3 Безпека експлуатації компресорного устаткування
Згідно ГОСТ 12.2.016-81 – «Обладнання компресорне. Загальні вимоги безпеки» - компресорне устаткування об'єднує стаціонарні і пересувні компресори і компресорні установки всіх видів.
При роботі компресорного устаткування можливе підвищення температури або тиску стискуваного газу, що може викликати вибух.
З підвищенням температури посилюється розкладання змащувального газу, що використовується як мастила для компресорів.
Змащувальні масла при підвищенні температури частково випаровуються і у вигляді туману проникають в циліндри, утворюючи із засмоктуваним повітрям вибухонебезпечні суміші. При концентрації в повітрі 6-10 % масляної пари і температурі біля 200 °С суміш може вибухати. Така небезпека усувається охолоджуванням компресора в цілому або його рівнів, застосовуючи відкриту систему охолоджування.
Компресори повинні мати: запобіжні, сигналізуючи, блокувальні пристрої, , що спрацьовують автоматично і забезпечують послідовність виконання технологічних операцій і захист устаткування від перевантажень.
Компресори і трубопроводи ретельно заземляють для відведення статистичної електрики.
Повітря для компресорів повинне надходити чистим, для цього встановлюються фільтри.
При великій продуктивності і заборі повітря із зовні приміщення необхідно забирати не менше ніж в 3 метрах від рівня землі.
Компресори обезпечені контрольно-вимірювальною апаратурою:
– манометрами;
– термометрами;
– автоматичними регулювальниками тиску;
– запобіжними клапанами
– запірним пристосуванням.
Для змащення циліндрів компресорів застосовується спеціальне мастило з температурою спалаху 220-240 °С, тобто з більшою, ніж температура стискуваного повітря. При роботі компресора показники приладів перевіряються не рідше, ніж через 2 години, і їх показники записуються в журнал обліку роботи компресора. Робочі манометри перевіряються не рідше одного разу на 6 місяців.
2.4 Парові і водонагрівальні котли
Вимоги до парових котлів встановлюються ГОСТ 12.2.096-83 – «Котли парові з робочим тиском пари до 0,07 МПа. Вимоги безпеки.»
Найбільша небезпека при їх експлуатації – вибух. Аварії парових котлів можуть виникнути через недостатність в них води, несправності живлення і водовказівних приладів, поганого знання правив ТБ або слабкої виробничої дисципліни. Представляє небезпеку утворення і скупчення накипу на окремих елементах котла при нерегулярному його чищенні. З цієї причини може утворитися опуклість, яка призводить до розриву стінки. Незадовільний водний режим представляє небезпеку для котла з наступних причин:
– накип, маючи низький коефіцієнт теплопровідності, сприяє перегріву стінок і розм'якшенню металу;
– зм'якшена вода при значній лужності викликає межкристаллітну корозію, яку називають ще каустичною крихкістю;
– вміст в живильній воді кисню і вуглекислого газу викликає електрохімічну корозію.
Недостатність води в котлі може призвести до вибуху, тому встановлюють прилади, які контролюють рівень води в котлі і температуру, встановлюють пристрої, що автоматично подають звукову або світлову сигналізацію при зниженні рівня води в котлі до мінімуму.
Парові і водонагрівальні котли встановлюються в спеціальних приміщеннях – котельних, в яких повинно бути не менш 2-х виходів. Крівля має бути такою, що легко скидається. Обладнання котельних в напівпідвальних приміщеннях допускається лише при використанні водонагрівальних котлів з температурою до 100(З або парових казанів з тиском до 0,07 МПа.
3. Психофізіологічні небезпечні і шкідливі виробничі чинники
3.1 Загальні відомості
Психофізіологічним (ПФ) чинникам виробничого середовища необхідно приділяти належну увагу при розробці систем забезпечення безпечності праці. Зі світової статистики виходить, що головною причиною аварій і нещасних випадків є людина (потерпілий).
ПФ небезпечні і шкідливі виробничі чинники згідно ССБП поділяються на наступні групи:
– фізичні перевантаження (статичні, динамічні);
– нервово-психічні перевантаження (розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність праці, емоційні перевантаження).
ПФ небезпечні і шкідливі чинники наведені в ССБП не повністю, і щоб успішно вести профілактичну роботу, необхідно мати повну номенклатуру ПФ небезпечних і шкідливих виробничих чинників, потенційно можливих в машинобудівному виробництві.
Наведемо в алфавітному порядку повний перелік ПФ небезпечних і шкідливих виробничих чинників:
– алкоголь;
– гіподинамія;
– гіпокінезія;
– динамічні перевантаження;
– перенапруження аналізаторів;
– перевантаження емоційні і розумові;
– психофізіологічна несумісність;
– робоча поза;
– соціальний клімат;
– сонливість;
– статичні перевантаження;
– стреси;
– стомлення;
– інші (тютюн, наркотики).
3.2 Алкоголь і безпека праці
Алкоголь і безпека праці несумісні. Алкоголь негативно впливає на індивідуальні якості працівника, тобто на всі ті якості, які дозволяють людині на виробництві уникати аварій і нещасних випадків, а в екстремальних (аварійних) умовах приймати правильні рішення, що забезпечують особисту безпеку робочого місця, робочої зони, цеху.
Розглянемо коротко механізм дії алкоголю на людину, тобто на характер зміни індивідуальних якостей працівника (оператора).
Під час надходження алкоголю в організм людини, в першу чергу, на алкоголь реагує нервова система. Порушується діяльність клітин кори півкуль великого мозку, потім клітин спинного мозку і глибоких відділів головного мозку. При систематичному вживанні спиртних напоїв у людини виникає специфічне захворювання – алкоголізм, при якому настає загальний розлад всього організму. Кінцевою стадією алкоголізму є деградація особи, яка характеризується підвищеною подразливістю, легкою збудливістю, образливістю, метушливістю, млявістю, брехливістю, схильністю до істерик, жорсткістю, боязкістю, цинічністю, легкою навіюваністю, байдужістю до роботи і своєї долі і т. д.
Торкаючись безпосередньо забезпечення безпеки праці, необхідно пам'ятати, що хворих алкоголізмом не можна допускати до робіт підвищеної небезпеки, а також до робіт, пов'язаних із застосуванням різноманітних видів спиртів і інших наркотичних речовин.
Згідно Кодексу Законів про працю (КЗпП) до хворих алкоголізмом застосовують адміністративні заходи:
1. Заборона вживання алкогольних напоїв в робочий час і на робочому місці.
2. Недопущення до роботи і видалення з території підприємства.
3. Обмеження в одержанні пільг.
4. Клопотання про направленням на примусове лікування.
5. Обмеження у видачі грошових допомог при захворюваннях, пов'язаних із зловживанням алкоголем.
3.3 Монотонність
Монотонність – це психічний стан людини, викликаний одноманітністю сприйняття або дій. Загальними ознаками для всіх видів монотонності є перевантаження інформацією при виконанні роботи або, навпаки, її недостатньо, що накладає на стан людини певний відбиток: працівник втрачає інтерес до виконуваної роботи і у нього виникає стан, який називається виробничою нудьгою. Монотонна робота викликає переоцінку тривалості робочого часу, працівник з нетерпінням чекає закінчення робочої зміни, його хилить до сну. Монотонна робота погіршує економічні показники, підвищується травматизм, аварійність, зростає плинність кадрів.
Основні заходи із зменшення впливу монотонності на людину:
1. Проектування технологічного процесу, кожної трудової операції при конвеєрній організації праці, необхідних виробництву, так, щоб зробити кожну операцію змістовною, такою, що викликає інтерес у виконавців. Тривалість операції має бути не меншою за 30 с, число елементів операції - не менше п'яти.
2. Здійснювати переведення робітників з однієї на іншу виробничу операцію протягом зміни або робочого тижня.
3. Застосовувати оптимальні режими праці і відпочинку протягом робочого дня. При монотонній роботі доцільні часті, але короткі перерви – від 2 до 5 хвилин за годину або півгодини роботи.
4. Встановлювати змінний ритм роботи конвеєра протягом робочого дня. Недопустимий примусовий темп роботи: швидкий або повільний.
5. Необхідно дотримуватись естетичності виробництва і здійснювати музичне оформлення виробничого процесу.
3.4 Стомлення
небезпечний шкідливий машина балон
Стомлення – це процес зниження працездатності, тимчасове знесилення, що виникає при виконанні певної фізичної або розумової роботи.
В даний час загальновизнаною теорією, що розкриває механізм розвитку стомлення, є кіркова теорія стомлення, засновниками якої були І.М. Сєченов, І.П. Павлов, М.Є. Введенський, О.О. Ухтомський. Ця теорія переконливо доводить, що втома в людському організмі – це складне явище, пов'язане з регулюючою діяльністю центральної нервової системи і її вищого рівня, – кора великих півкуль головного мозку.
Розрізняють:
– стомлення, що швидко розвивається;
– стомлення, що повільно розвивається.
Для попередження стомлюваності і підвищення працездатності необхідно:
– оптимальна організація режиму праці і відпочинку;
– раціональна організація трудового процесу;
– ефективне навчання з метою швидкого опанування трудових навичок.
Працівникам виробництва необхідно знати ознаки різноманітних форм перевтоми і хронічного стомлення.
Перший ступінь перевтоми характерний швидким падінням працездатності протягом робочого дня.
Другий ступінь перевтоми характеризується зниженням працездатності проти звичайного рівня в першу годину роботи.
Хронічна перевтома визначається наступними ознаками:
– відчуттям стомлення ще до початку роботи;
– підвищеною подразливістю;
– зниженням інтересу до роботи;
– зниженням апетиту;
– втратою ваги;
– порушенням сну;
– важким засипанням і пробудженням, безсонням, кошмарними сновидіннями;
– зниженням опірності організму інфекціям, простудним захворюванням;
– нудотою;
– зниженим артеріальним тиском.
При виявленні ознак перевтоми необхідно нормалізувати режим праці і відпочинку і провести оздоровлення зовнішнього середовища на робочих місцях.
Приклад: Фредерік Тейлор – інженер з наукового управління сталеливарної компанії «Бетлехем Стіл» провів експеримент з одним з робітників – він працював по секундоміру. Робітник працював 26 хвилин в годину, а відпочивав 34 хвилини, продуктивність праці була майже в 4 рази більшою, ніж у інших робітників. Це йому вдалося тому, що він відпочивав до того, як відчував втому (Дейл Карнегі).
На машинобудівних підприємствах широко застосовується стиснуте повітря, гази і пара, що знаходяться під тиском, вищим за атмосферний.
Стиснуте повітря використовується в пневматичних молотах, пневматичних інструментах, в металообробних верстатах для литва під тиском і ін.
Гази застосовуються для нагріву різного технологічного устаткування, при газозварювальних роботах.
Пара використовується для нагрівання технологічного устаткування, в опалювальних системах, для підігрівання повітря, що надходить у вентиляційні установки.
Застосування стиснутого повітря, газу і пари забезпечує можливість удосконалювати технології, механізувати трудомісткі процеси, автоматизувати виробництво, покращувати санітарно-гігієнічні умови праці. В той же час посудини і апарати, що працюють під тиском, є джерелами підвищеної небезпеки. Вони можуть створити надлишкові тепловиділення, підвищену загазованість і головну небезпеку - вибух.
3.5 Робоча поза
Основними позами людини, що представляють інтерес для виробництва, є пози «стоячи» і «сидячи», що слід враховувати, проектуючи робоче місце і робочу позу, що відповідають даному виду роботи. Необхідно прагнути до того, щоб робоча поза була найближчою до природної пози людини.
Природні пози «стоячи» і «сидячи», будучи головними позами людини, як і поза «лежачи на спині», характеризуються найменшими енергетичними затратами в порівнянні з похідними від них позами.
При проектуванні робочого місця слід пам'ятати, що фізіологічно не виправдана фіксована робоча поза. Крім того, якщо при виконанні роботи потрібні великі м'язові зусилля, то переважає поза «стоячи», а при менших зусиллях – «сидячи». Робота в позі «стоячи» призводить до швидшого стомлення, ніж робота в позі «сидячи». Проте і та, і інша фіксовані пози викликають порушення кровообігу в нижніх кінцівках і органах області тазу, що призводять до профзахворювань (геморою, варикозному розширенню вен). Тому доцільно передбачати можливість роботи сидячи і стоячи. Приклад: Дейл Карнегі бесідував з Генрі Фордом незадовго до його вісімдесятиліття. Його уразив квітучий і бадьорий вигляд. На питання, в чому секрет, він відповів: «Я ніколи не стою, якщо маю можливість сісти, і ніколи не сиджу, якщо можу лягти».
Знаменитий Джон Рокфеллер прославився завдяки двом видатним досягненням. Він нагромадив найбільше багатство в світі і дожив до 98 років. Як це йому удалося? Головна причина в тому, що довголіття було у нього в роду. Іншою причиною була його звичка щодня спати півгодини в середині дня в своєму кабінеті. В цей час навіть Президент США не міг викликати його до телефону.
3.6 Сонливість
Дослідження впливу на організм людини роботи в різні зміни показали, що продуктивність праці, працездатність, самопочуття, травматизм тих працівників в першу і другу половину дня майже однакові. У нічний же час праця протікає на тлі зниження функціонального стану центральної нервової системи і сонливості. Вона знижує продуктивність праці, її якість, людина стає менш захищеною від нещасних випадків і аварій.
Встановлено, що сонливість при роботі в нічну зміну є, як правило, наслідком недотримання добової норми сну.
У багатьох, що працюють постійно вночі, спостерігається розлад сну. Люди, що працюють в нічні зміни, частіше мають захворювання серцево-судинної і нервової системи.
Профілактика сонливості при роботі в нічні зміни зводиться до наступних основних заходів:
– необхідно, щоб робітники, що працюють вночі, дотримувались добової норми сну – вісім годин;
– перехід із зміни в зміну проводити через тиждень або 2 тижні;
– початок змін необхідно встановлювати в 8, 16, 24 ч при 3-х змінному режимі роботи і в 8, 14, 20 і 2 ч при 4-х змінному режимі роботи;
– робітники, що працюють в нічні зміни, не повинні у вільний час займатися важкою фізичною працею або працею, що вимагає напруги центральної нервової системи.
Вільний час має бути часом активного відпочинку.
3.7 Перевантаження емоційні і розумові
В даний час швидко міняється співвідношення між фізичною і розумовою працею. Для освоєння нової технології і сучасної техніки потрібні не лише висококваліфіковані інженери, але і робітники нової формації. На зміну робітників, зайнятих фізичною працею, приходять фахівці, основна діяльність яких пов'язана з розумовою напругою, емоційно-розумовою напругою, творчою і розумовою працею.
Розумова діяльність (як і м’язова) – це діяльність, перш за все, центральної нервової системи, її вищого відділу – кори людського мозку.
При розумовій роботі, як і при фізичній, змінюються обмінні процеси, але підвищення загального обміну незначне, відбувається звуження судин кінцівок і розширення судин внутрішніх органів, пульс змінюється незначно, споживання кисню мозком збільшується в 15-20 разів при розумовій роботі в порівнянні з фізичною.
В той же час, слід знати, що якщо для розумової роботи потрібна значна нервово-емоційна напруга, отже, можливі значні зміни кров'яного тиску, пульсу, підвищення рівня цукру в крові.
Тривала робота, що вимагає емоційно-нервової напруги, може призвести до серцево-судинних і інших захворювань. Добре відомо, що кардіосклероз і атеросклероз частіше зустрічаються у працівників розумової праці.
3.8 Стрес
Широко поширене поняття «стрес» в дослівному перекладі означає «напруга». При стресі вся діяльність організму супроводжується підсиленням функцій якихось систем людського організму: слуху, зору, м'язів і так далі В даний час встановлено, що стрес – це реакція адаптації до надзвичайних, екстремальних умов як фізіологічних, так і психічних.
Створенням концепції стресу був видатний канадський учений Г.Сельє. Виходячи з сили і тривалості стресу, він виділив три стадії розвитку стресової реакції:
I – стадія тривоги - усвідомлення ситуації і мобілізація всіх ресурсів організму для її подолання;
II – стадія адаптації до умов критичної ситуації;
III – стадія виснаження – декомпенсація, тобто перехід адаптаційних механізмів в патологічні (хвороба).
Загальними стресовими чинниками для жертв лиха є:
- раптове руйнування звичайного устрою життя;
- відчуття лиха і втрата самовладання;
- загроза їх недоторканості (життя).
Дослідження різних типів стихійних лих дозволило розділити час після лиха і відповідну реакцію людей на такі фази:
- «героїчну», протікає під час лиха і відразу після нього, люди прагнуть діяти, щоб врятувати себе і інших;
- «медового місяця», триває від тижня до півроку, у людей відмічається прагнення жити;
- «позбавлення», триває від 2 місяців до півроку;
- «відновлення», триває декілька років.
Для забезпечення безпеки праці необхідно організувати виробничий процес так, щоб він виключав стреси. В той же час необхідно, щоб в аварійних умовах стрес не був причиною неправильних дій і не погіршив виробничу обстановку. Тому дуже важливо в процесі професійного навчання підготувати робітника до роботи в екстремальних і аварійних умовах так, щоб стреси не перешкодили йому в цих складних умовах виконати свої професійні обов'язки.
Ефективним засобом профілактики стресів за екстремальних умов є професійна підготовка на тренажерах, що імітують аварії.
3.9 Гіподинамія
Гіподинамія – це порушення функцій організму (опорно-рухового апарату, кровообігу, дихання, травлення) при обмеженні рухової активності, зниженні сил опору м'язів.
Профілактика гіподинамії передбачає виробничу гімнастику, зміну робочої пози в процесі роботи, загальні заходи по зниженню стомлюваності і монотонності праці.
3.10 Соціальний клімат і безпека, психологічна несумісність
В процесі праці людина – це соціальна особа. Вона є складовою частиною виробничого колективу. У цих умовах створення сприятливого соціального і морального клімату в колективі, психологічна сумісність всіх його членів – запорука успішного вирішення поточних і перспективних завдань охорони праці. Важливо в колективі виробити такий соціальний клімат, який визначав би діяльність в галузі безпеки як важливий пріоритетний напрямок.
Аристотель (384-322 до н.е.) писав, що “ніщо так не виснажує і не руйнує людину, як тривала фізична бездіяльність”. Французький лікар Тіссо писав, що рух може замінити ліки, але всі ліки разом узяті ніколи не зможуть замінити рух.
3.11 Перенапруження аналізаторів
Центральна нервова система одержує інформацію від зовнішнього світу, зовнішнього середовища за допомогою чутливих апаратів, що сприймають сигнали. Ці апарати академіком І.П. Павловим названі аналізаторами.
Основна характеристика аналізаторів – висока чутливість, хоча не кожний подразник, що діє на аналізатор, викликає відчуття. Щоб відчуття проявилося, необхідна певна інтенсивність подразника. Кожна дія, що перевищує межу інтенсивності, викликає біль і порушення діяльності аналізаторів.
У центральну нервову систему в процесі праці надходить великий об'єм інформації. Мозок її «переробляє» і «сортує» по мірі важливості. Найважливішими є сигнали, що мають значення для життєдіяльності всього організму; потім сприймаються сигнали, що мають значення для окремих систем і органів.
Завдання правильного проектування технологічного процесу – не допустити перенапруження аналізаторів, яке може призвести до стресів.