Черкаський обласний краєзнавчий музей

Черка́ський обласни́й краєзна́вчий музе́й — обласний краєзнавчий музей у місті Черкасах, найбільше зібрання матеріалів і документів з історії, етнографії і культури Черкащини, її уродженців і персоналій.

Історія закладу

Черкаський краєзнавчий музей був заснований у травні 1918 року за ініціативою місцевого осередку Просвіти і вчительської громадськості міста як історико-педагогічний музей ім. Т.Г. Шевченка. Керівником ініціативної групи і першим директором музею став невтомний дослідник історії краю Дмитро Панасович Бочков.

Основою майбутньої музейної колекції стали матеріали 35-го Орловського і З6-го Брянського полків колишньої російської армії, які дислокувалися у Черкасах. Серед полкових реліквій були військові знамена, зброя, золоті та срібні речі. Крім цього до фондів музею надходили картини, гобелени, килими, різні коштовні речі, що були реквізовані в навколишніх панських маєтках. Населення міста передавало предмети побуту, знаряддя праці тощо. Таким чином до музею потрапили колекція опудал і картин домів Лисакова і Гаркавенка, мінералогічна колекція Козловського, ентомологічна колекція Балковського, колекція монет, медалей та інших речей, твори образотворчого мистецтва з маєтків графів Бобринських, Балашових, Браницьких. У музеї зберігалися картини багатьох видатних російських та українських художників, а також майстрів старих європейських шкіл.

У середині 20-х рр. XX ст. музейна колекція налічувала майже 15 тисяч експонатів, а книжковий фонд музейної бібліотеки складав понад 13 тисяч томів і всі фонди постійно зростали.

Великих збитків музею завдала війна 1941—45 років. У період німецько-фашистської окупації фашисти пограбували музей. Пропало близько 4 тисяч найцінніших експонатів. Але вже 1 травня 1944 року музей першим в УРСР прийняв відвідувачів звільненого від фашистів краю.

Величезним досягненням не лише музею, а й усієї Черкаської області стало відкриття експозиції музею в новому просторому (одному з найбільших музейних у державі) приміщенні 8 травня 1985 року (напередодні 40-ої річниці Дня Перемоги). Новий обласний краєзнавчий музей було збудовано біля Пагорбу Слави за проектом місцевих архітекторів Л.С. Кондрацького, М.Я. Собчука та С.М. Фурсенка (науковий консультант — О.М. Дубовий), і за задумом авторів уся будівля має асоціюватися з козацько-гетьманською скринькою-скарбницею як сховищем матеріальних і духовних цінностей народу(1). За втілення цього значного проекту вся авторська група 1897 року була удостоєна державної премії УРСР ім. Т.Г.Шевченка.

Географічне положення, геологічна будова та геологічна історія, корисні копалини, рельєф

Черкаська область утворена 7 січня 1954 року. Розташована в центральній частині України, в басейні середньої течії Дніпра, на півночі межує з Київською, на сході - з Полтавською, на півдні з Кіровоградською, на заході - з Вінницькою областями. Протяжність з південного заходу на північний схід - 245 км. Площа області - 20,9 тис. км2, що складає 3,4% території України. У національному складі населення переважають українці (90%).

Область лежить в південно-західній частині Східноєвропейської рівнини, у Лісостеповій фізико-географічній зоні, в Дністровсько-Дніпровській та Лівобережно-Дніпровській провінціях, в чотирьох фізико-географічних областях. Це

1. Центральнопридніпровська височинна область, або Центральна лісостепова область Придніпровської височини;

2. Київська височинна, або Лісостепова область Київського плато;

3. Південно-Придніпровська височинна, або Південна Лісостепова область Придніпровської височини;

4. Північно-Дніпровська терасово-низовинна область, або Північна лісостепова область Дніпровської терасової рівнини.

Черкаська область розташована в рівнинній частині України, на південному заході Східноєвропейської рівнини. Фізична карта та геологічний розріз денної поверхні по лінії Умань-Чорнобай знайомлять з рельєфом області. Українському щиту відповідає Правобережна Придніпровська височина - Правобережжя області (найвища точка – 272 м на схід від смт Монастирище).

Дніпровсько-Донецькій западині відповідає Придніпровська низовина – Лівобережжя області. Тут абсолютні висоти не перевищують 150 м.

Правобережжя – підвищене плато, розчленоване річковими долинами, балками, глибокими ярами. Канівський район – один з найцікавіших у геологічному аспекті районів рівнинної України. Тут, від с. Трахтемирів до с. Хмільна на денну поверхню виходять дислоковані (дислокації – порушення форм первинного залягання гірських порід) породи, утворюючи гірський краєвид, які називають Канівськими горами. Довжина Канівських гір – 70 км, ширина – 35 км, найвища точка - 255 м н.р.м. В кінці XIX - на початку XX століття через вирубування лісів та розорювання крутосхилів на Канівщині почалась страшна ґрунтова ерозія. За кілька десятків років утворилися тисячі ярів, серед них два найбільші яри в Європі – Костянецький і Хмільнянський глибиною до 80-100 м. Успішно протидіяли цій стихії спеціалісти Канівської гідролісомеліоративної станції. Вони створили унікальний меліоративний комплекс гідроспоруд, 400 км водозатримуючих валів різних конструкцій, 13 тис. га лісонасаджень.

Фізична карта-схема Черкаської області

В експозиції фотографії типів рельєфу області: плоскорівнинного (Черкаський район), широкохвилястого долинно-балкового водоерозійного (Уманський район) та вузькохвилястого долинно-балкового водоерозійного (Канівський р-н).

Ледь хвилястий рельєф Лівобережжя та рівнинно-хвилястий рельєф Правобережжя сприятливі для розвитку сільського господарства, розташування населених пунктів, прокладення шляхів сполучення. Матеріали експозиції залу знайомлять з геологічною будовою краю.

Геологічну історію Землі ділять не певні відрізки часу, що характеризуються докорінними змінами в будові планети та її органічному світі. Це відбиває геохронологічна таблиця, яку складає геохронологічна шкала – шкала послідовності формування та абсолютного віку гірських порід земної кори, інакше шкала геологічного часу; та найважливіші групи рослин (ліворуч) і найважливіші групи тварин (праворуч), що мають суттєве значення для встановлення віку гірських порід і які ілюструють послідовність розвитку життя на Землі. Доповнює таблицю виставка палеонтологічних матеріалів (відбитки рослин, скам'янілості молюсків).

Територія області формувалась протягом тривалого геологічного часу і має складну геологічну будову. В геологічній будові краю беруть участь кристалічні породи докембрію (архейська і протерозойська ери), осадові утворення палеозойської, мезозойської і кайнозойської ер. Уявити природні умови кожного періоду допомагають реконструкції палеоланшафтів, палеогеографічні карти, зразки гірських порід, скам'янілості.

В докембрії сформувався Український кристалічний щит, утворення якого представлені в експозиції зразками гранітів, гнейсів, кварцитів. На Правобережжі ці породи виходять на денну поверхню по берегах рік Рось, Тясмин, Гірський Тікич. (Фото р. Рось у м. Корсунь-Шевченківський). Осадові породи палеозойської, мезозойської, кайнозойської ер представлені глинами, пісковиками, мергелями.

Про те, що на території області в мезозойській і кайнозойській ерах існували морські басейни, свідчать чисельні скам'янілості головоногих, двостулкових молюсків, зуби акул, які знаходять у відкладах того часу.

Серед палеонтологічних знахідок найчастіше зустрічаються кістки мамонта. Представлений в експозиції скелет цієї тварини змонтований на 80% з натурального матеріалу, значна частка якого виявлена при будівництві Канівської гідроелектростанції на Дніпрі.

Мамонти – вимерлі ссавці з родини слонових. Існували в Європі, Північній Азії та Північній Америці.

Вимерли близько 10 тис. років тому. В північних широтах як рідкісна, зникаюча тварина зустрічався на початку нашої ери.

Висота мамонта до 3,5 м, маса - до 7 т. Тіло і голова були вкриті довгою шерстю. Підшерсток був густим. Бивні - масивні до 4,5 м завдовжки і масою до 120 кг. Живились травою, гілками чагарників, а взимку здобували їх з-під снігу за допомогою бивнів.

Від палеогеографічних умов та геологічної будови території області залежать поширення, глибина і характер залягання, величина запасів корисних копалин.

скелет Мамонта в експозиції

Мінерально-сировинну базу Черкаської області складають горючі (паливні), нерудні, рудні корисні копалини.

Паливні корисні копалини: буре вугілля, торф, горючі сланці. Родовища бурого вугілля у Звенигородському, Тальнівському, Катеринопільському районах належать до Дніпровського буровугільного басейну. Запаси - близько 1 млрд. тонн.

Поклади торфу виявлені в багатьох районах області. Вони виповнюють великі площі боліт. Найбільшими з них є болото Ірдинь (площа - 5000 га, глибина покладу торфу - 3,6 - 6,5 м), торфовища по річках Супій, Чумгак, Золотоношка. Орієнтовні запаси торфу - 1 млрд. м3. В 1953 році біля с. Косарі Кам’янського району в межах Бовтиської западини відкрите родовище (площа - 260 км2) горючих сланців: 8 пластів потужністю 2,5 - 4,6 м на глибині 40 - 270 м.

Загальні запаси - біля 4 млрд. тонн найбільші в Україні. Горючі сланці пов’язані з товщею глин і алевритів крейдового періоду. Це пухкий глинистий мінерал, просочений горючою нафтоносною рідиною. В порошкоподібному вигляді придатний для добування бензину, різноманітних смол, мінеральний залишок - чудова сировина для керамічного виробництва. Наявні запаси поки що не використовуються.

З мінеральних будівельних матеріалів на Черкащині найпоширеніші поклади граніту, гнейсу, рідше лабрадориту. Вони пов’язані з Українським кристалічним щитом, тому залягають в багатьох районах Правобережжя області. Найчастіше зустрічаються рожево-сірі, червоні граніти так званого Дніпровського типу (басейн Гірського Тікичу, верхів’я Уманки).

Біля Звенигородки, вверх по р. Гнилий Тікич, поширений сірий та темно-сірий середньо- та крупнозернистий граніт-рапаківі. Особливо великі запаси добротного сірого залягають біля с. Старі Бабани, що в Уманському районі.

Більшість родовищ граніту розробляється на бут, щебінь. Бабанський граніт йде на виготовлення тесаних виробів. Експонуються різні види гранітів: дрібнозернистий сірий граніт із забою в с. Старі Бабани, рожевий дрібнозернистий з Стеблева, рожево-сірий з берегів Гірського Тікича.

Поклади лабрадориту виявлені в Городищенському районі. Це цінна декоративна кристалічна порода з синюватим відтінком, чудово обробляється. Використовується для виготовлення пам’ятників, обелісків, як облицювальний матеріал. Встановлено, що запаси лабрадориту - більше 3 млн. м3.

Рудні корисні копалини. На північно-західній околиці с. Носачеве Смілянського району розвідано родовище (площа - 5 км2) апатит-ільменітових руд. Це високоякісні руди для добування титану.

Доповнює тему "Корисні копалини" колекція мінералів, знайдених при проведенні геологорозвідувальних робіт на Черкащині. Представлені мінералогічні зразки бокситу і фосфориту з Сміли, графіту з Скаливатки Звенигородського району, моріону і флюориту з Прудянського кар’єру, що в Шполянському районі.

Кліматичні умови та фенологічні особливості, водні ресурси, ґрунти, рослинний світ області

Кліматичні умови Черкаської області визначаються її положенням в помірному поясі і формуються під впливом сонячної радіації, циркуляційних процесів в атмосфері, характеру земної поверхні.

Сонячна радіація - основне джерело енергії атмосферних процесів. В середньому за рік земна поверхня Лівобережжя та північно-східної частини Правобережжя отримує 95 ккал/см2, а на південному заході області - 100 ккал/см2 сонячного тепла.

Радіаційний баланс складає 40 ккал/см2 у середньому за рік.

Більша частина сонячної радіації припадає на теплий період року, особливо на травень-вересень. Циркуляція атмосфери над територією області зумовлена повітряними потоками, що надходять з Атлантики, Євразії та Арктики. Західна форма циркуляції займає 40% днів року. Вологі атлантичні повітряні маси взимку приносять відлиги, танення снігового покриву, снігопади, ожеледі, а влітку та восени - хмарну погоду з тривалими.

Вторгнення континентальних повітряних мас взимку призводить до значних похолодань, а влітку супроводжується жаркою та сухою погодою. Повторність східної циркуляції складає 34% днів року, найчастіше вона спостерігається взимку при розвиненому сибірському антициклоні. Циркуляція арктичних мас становить 26% днів року.

Клімат Черкаської області помірно-континентальний. Зима в більшості років не сувора. Триває зима з кінця листопада до 1-2 декади березня. Початок зими характеризується нестійкою погодою з частою зміною морозів на відлиги. Середня багаторічна температура повітря найхолоднішого місяця січня -5,9°С. Часто взимку після морозів спостерігаються відлиги, іноді температура повітря підвищується до +9-12°. Проте були роки з досить суворими зимами, коли абсолютна мінімальна температура повітря знижувалась до –37° і навіть –41°С (1935р. станція їм. Т.Г.Шевченка) Літо тепле, дещо посушливе. Літо починається в середині травня і триває майже до середини вересня.

В літній сезон спостерігається спочатку тепла, а потім (у липні-серпні) спекотна погода. Середня температура липня - +20°С максимальна - +38°С.

В середньому понад 160 днів на рік буває з температурою +10°С та вище. Річна кількість опадів – від 450 до 520 мм. Більше 70% опадів припадає на вегетаційний період, який триває від 167 днів на півночі до 210 на південному заході області.

Експозиція знайомить з обладнанням Черкаської авіаметеостанції.

Метеорологічні штучні супутники Землі вдосконалюють збір метеорологічної інформації і дозволяють прогнозувати погоду з точністю до 85% в найближчі 1-2 дні.

Водні ресурси області представлені ріками (1037), водосховищами (33), ставками, болотами, підземними водами.

Основу водної мережі складає Дніпро. Його головні притоки - Рось, Вільшанка, Тясмин (праві), Сула, Супій, Золотоношка (ліві). Річки західної частини області - Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Синюха, Ятрань, Велика Вись належать до басейну Південного Бугу. 181 річка мають довжину понад 10 км.

За своїм режимом ріки краю є рівнинними, переважно снігового та дощового живлення.

Сучасний Дніпро від гирла Прип’яті до греблі Каховської ГЕС - це каскад із шести водосховищ. На території області знаходиться південна частина Канівського та більша частина (126 км з 149 км довжини) Кременчуцького водосховищ.

Демонструється макет Кременчуцького водосховища - найбільшого з шести водосховищ дніпровського каскаду. В 1954 ропі розпочалося будівництво Кременчуцького гідровузла, а в 1961 році закінчено заповнення Кременецького водосховища. Його площа 2252 км2, довжина 149 км, максимальна ширина 28 км, середня 15,1 км, максимальна глибина - 20 м, середня – 6 м. Кременчуцьке водосховище забезпечує перерозподіл стоку Дніпра, зрошування в прибережній зоні. Де важлива ділянка транзитного судноплавного шляху. Використовується для комунального, промислового і сільськогосподарського водопостачання.

З негативними наслідками створення Кременчуцького водосховища.

1. Цвітіння води. В складі фітопланктону водосховища переважають синьо-зелені водорості, які викликають влітку інтенсивне цвітіння води. За вегетаційний період (70 днів) одна клітина цих водоростей може дати 10-20 потомств.

2. Створення мілководних зон, що є джерелом хвороботворних бактерій; причиною забруднення води та загибелі риби. 18,4% площі водосховища - мілководдя до 2 м.

3. Через замулювання, заболочування прибережної частини водосховища і обвалення берегів втрачено 1900,43 га землі, з них по Черкаській області – 759,9 га. Найінтенсивніше руйнуються лесові береги в нижній частині водосховища.

Водосховища і ставки, яких понад 2000, використовуються для риборозведення, зрошування, вирощування водоплавних птахів.

Безцінним багатством нашої області є підземні води. Підземні води - важливе джерело живлення рік, особливо взимку використовуються: для водозабезпечення населення, і на жаль для промислових і технічних потреб. В області діють понад 3 тисячі артезіанські свердловини, 440 шахтних колодязів, тисячі колодязів індивідуального користування.

Правобережжя Черкаської області розташовано в межах гідрологічної провінції складчастої області Українського щита.

Води, прісні або слабко мінералізовані гідрокарбонатно-кальцієві, залягають на глибині 22-80 м. В районі с. Хрещатик, що на березі Дніпра - підземне море. Води залягають на глибині 50 м. Море поповнюється водами, які просочуються через багатометрові шари ґрунтових підземних фільтрів.

Лівобережжя знаходиться на території Дніпровсько-Донецького артезіанського басейну. Води виявлено на глибині 30-41 м, прісні або слабко мінералізовані гідрокарбонатно-кальцієві.

Ґрунти

Тематичний розділ "Ґрунти" розпочинається словами засновника генетичного ґрунтознавства В.В. Докучаєва: "Ґрунти - дзеркало ландшафту." Значну частину матеріалу для своєї фундаментальної праці "Російський чорнозем" зібрав В.В. Докучаєв на Черкащині, через яку неодноразово пролягали шляхи його експедицій.

В цій монографії наводяться описи і дані хімічного аналізу ґрунтів з багатьох пунктів Золотоніського, Корсунь-Шевченківського, Смілянського, Уманського, Христинівського районів.

Ґрунтовий покрив Черкаської області - складний і строкатий: його складають 719 ґрунтових відмін. У ґрунтовому покриві області переважають чорноземи типові та опідзолені; сірі і темно-сірі опідзолені ґрунти. Механічний склад цих ґрунтів - від супіщаного до важкосуглинкового.

Найпоширеніші на Черкащині чорноземи типові (потужність гумусових горизонтів від 80 см до 130 см). За вмістом гумусу чорноземи малогумусні (гумусу менше 5,5%). Чорноземи сформувалися під лучно-степовою рослинністю, а ясно-сірі, сірі опідзолені ґрунти - під лісами. Є також лучні, лучно-болотні, болотні ґрунти, торфовища, тощо. Експонуються моноліти типових ґрунтів області: сірі опідзолені, ясно-сірі опідзолені, темно-сірі опідзолені, чорнозем реградований.

Реградовані ґрунти - це переважно опідзолені сірі, темно-сірі ґрунти та чорноземи опідзолені, сильно змінені землеробською культурою, яка відновила в них чорноземний процес.

Темно-сірі опідзолені формувалися біля лісів. У формуванні ґрунтів переважав спочатку чорноземний процес, а згодом опідзолення.

Діаграма знайомить з розподілом сільськогосподарських угідь на Черкащині. Сільськогосподарські угіддя складають 63,8% від загальної площі області (2092 тис. га), з яких 1202,1 тис. га (57,5%) - рілля.

Рослинний світ

Черкаська область лежить у Лісостеповій фізико-географічній зоні України. В доагрокультурний час більше половини території Правобережжя було вкрито лісами, а на вододілах та на Лівобережжі були поширені степи.

Природна рослинність залишилася лише на 16% площі області. Це панівні широколистяні ліси, соснові ліси річкових терас, заплавні ліси та чагарники. Луки та болота входять до складу сільськогосподарських угідь. Степова рослинність майже зникла. Залишки природної рослинності дають уявлення про колишні ландшафти області.

Лучно-степова рослинність:

За даними досліджень вчених палеоботаніків, ґрунтознавців у І тисячолітті на території Черкаської області лучні степи займали вододіли Правобережжя і майже все Лівобережжя. Нині лише невеличкі діляночки лучно-степової рослинності можна побачити на схилах річкових долин і давніх балок.

Степ - тип рослинності, утвореної угрупованнями, в складі яких переважають багаторічні трав’янисті рослини посушливих місць. У лучно-степовому рослинному угрупованні ростуть вологолюбні (лучні) рослини.

Фотографії, гербарії знайомлять з типовими злаками лучного степу: ковилою волосистою (нині видом Червоної книги України), бородачем звичайним, кострицею борознистою, келерією гребінчастою; багатим різнотрав’ям: шавлією степовою, жабрицею рівнинною, підмаренником справжнім, миколайчиками поліськими, звіробоєм, степовими чагарниками: мигдалем степовим, вишнею степовою. Степова рослинність протягом року часто змінює свій зовнішній вигляд. У березні серед торішніх сіро-жовтих трав з’являються невеличкі біло-зеленкуваті килимки веснянки весняної. В кінці березня – на початку квітня розкриває шестипелюсткові біло-рожеві віночки з яскраво-жовтими приймочками степовий підсніжник – шафран сітчастий (Червона книга України).

Лука - тип рослинності з переважанням багаторічних трав’янистих рослин, пристосованих до умов середнього зволоження.

Для території області характерні заплавні луки, іноді трапляються суходільні (лісові). Всі вони входять до складу сільськогосподарських угідь.

Заплава - це частина долини ріки, що прилягає до русла і заливається повеневими водами.

Луки збереглися в заплавах рік Росі, Тясмина, Сули, Золотоношки, Гірського та Гнилого Тікичів, Ятрані, Великої Висі. Після створення Кременчуцького та Канівського водосховищ площа дніпровських заплавних лук помітно скоротилась. На заплавних луках зрідка зростають поодинокі кущі та дерева. В експозиції представлені рослини справжніх лук: китник (лисохвіст) лучний, костриця лучна, конюшина лучна.

Болотисті луки розвинені по глибоких дуже зволожених зниженнях заплави. В експозиції представлені рослини болотистих лук: осока гостра, вербозілля лучне.

Діорама "Заплава р. Тясмин" (художник В.Й. Біляк, м. Київ), знайомить з рослинністю лук в околицях с. Нечаївки Черкаського р-ну. Праворуч, вздовж берега річки, - зарості очерету, осок. Різнотрав’я барвисте та яскраве: бузкові суцвіття плакун-трави верболистої, рожеві голівки суцвіть конюшини лучної, золотисті квітки жовтеців; яскраво-жовті суцвіття вербозілля звичайного. Злаки мітлиця повзуча, лисохвіст утворюють густий килим. Рослинність заплав дуже змінилась.

Діорама "Заплава р. Тясмин"

Болота утворились в заплавах річок Тясмин, Супій, Ірклій, Золотоношка, Гнилий Тікич, Гірський Тікич. Як правило, це невеликі ділянки площею близько 1 га. У старому руслі Дніпра сформувалося найбільше у Правобережному Лісостепу (площа – 5,5 тис. га) болото Ірдинь, стратиграфічний профіль якого знайомить з покладами торфу, його видами та умовами утворення.

Великі болотні масиви є у верхів’ї Гірського Тікичу - це Шуляцьке (понад 600 га) та у заплаві р. Конелки (Конельське, 600 га). Рослинність боліт багата: поширені вільшняки, переважають високі трави. В експозиції представлені фотографії, гербарії болотних рослин. Основа деревостану вільхового лісу – вільха чорна. У підліску ростуть верба попеляста, крушина ламка, черемха, смородина чорна, у травостої - очерет звичайний, осока дерниста, трапляється папороть - теліптеріс болотний.

Високотравний покрив на болотах утворюють очерет звичайний, рогіз широколистий, осоки. Іноді осоки утворюють окремі угруповання. Привертають увагу такі болотні рослини, як вех широколистий, образки білі, півники болотні.

Болота є резерватами лікарських рослин: оману високого (дев’ясил), аїру болотного, алтеї лікарської, валеріани, живокосту, м’яти довголистої.

Болота Черкаської області освоєні. Після осушення вони використовуються як орні угіддя, або трансформуються у вторинні луки. Деякі з боліт, наприклад, Ірдинське, використовуються для добування торфу. 87 ділянок боліт площею 4700 га, серед яких Ірдинське, Шуляцьке та Конельське, входять до складу природно-заповідного фонду області.

Ліси. Черкаська область лежить у Лісостеповій зоні України, і тому на її території переважають лісостепові ландшафти з широколистяними лісами. Соснові ліси зростають лише на борових терасах Дніпра та його приток.

Ліси займають 320,5 тис. га, 16% загальної площі області. Ще в І тис. н.е. лісистисть була значно більшою і на Правобережжі складала понад 50%.

Ліси на Черкащині поширені нерівномірно: в західній частині і на Лівобережжі дрібними острівцями, а в долинах Дніпра та Тясмину - великими масивами.

Найбільше лісів у Черкаському районі ( близько 65 тис. га), Канівському (понад 43 тис. га), Смілянському (29,8 тис. га), Чигиринському (29 тис. га) районах. Найменше заліснені - Жашківський (1,6 тис. га) та Драбівський (1,2 тис. га). У флорі широколистяних лісів області виявлені види рослин, занесених до "Червоної книги України". Фотографії, гербарій знайомлять з північними орхідеями. Всі види родини орхідних занесено до Червоної книги України. Це любка дволиста, або нічна фіалка; сфотографована збільшеним планом квітка любки зеленоквіткової, зозулині сльози яйцевидні. Гніздівка звичайна - безхлорофільна орхідея.

У Холодноярських лісах виявлено орхідні (всі види родини орхідних, або зозулинцевих, занесено до Червоної книги України): гніздівка звичайна, коручка морозниковидна, булатка довголиста. Переважна більшість орхідей (90%) - жителі тропічних широт. Орхідеї помірних широт не такі яскраві, як їх південні родичі. Проте булатка довголиста одна з найбільш декоративних наших орхідей. Молочно-білі квітки, що нагадують напіврозкритий бутон, зібрані у велике суцвіття (до 17 см заввишки). Високе пряме стебло, що несе вишукане суцвіття з великої кількості квіток (до 20) має довгі ланцетні листки. Булатка довголиста рідкісна та зникаюча рослина нашої флори. З метою охорони булатки довголистої створено ботанічний заказник.

У холодноярських лісах зростають декоративні рослини, занесені до Червоної книги України: підсніжник складчастий, тюльпан дібровний.

Цибуля ведмежа, або левурда. Цей вид цибулі відрізняється від інших тим, що має листки, які нагадують листки конвалії. Цвіте у травні. Білі зірчасті квітки зібрані у суцвіття-зонтик, що вінчає квітконосну стрілку. Під час масового квітування левурда створює суцільний килим з великої кількості білих суцвіть, насичуючи повітря сильнім часниковим запахом.

Цибуля ведмежа, вимоглива до родючості та гарного зволоження ґрунтів, добре себе почуває у Холодноярських лісах. Цибуля ведмежа занесена до Червоної книги України, декоративна та лікарська рослина.

Соснові ліси поширені на борових терасах Дніпра та його приток, де сосна звичайна на піщаних ґрунтах з нестійким рівнем їх зволоження не має конкуренції з боку інших деревних порід. Найбільші площі займають дубово-соснові (субори) та грабово-дубові-соснові ліси. На найвищих елементах рельєфу борових терас зростають чисті сосняки (бори). Особливості геологічного розвитку долини Дніпра зумовили формування лісових масивів. Правобережна частина соснових лісів: Михайлівський ліс (Канівський район), Черкаський бір, Чигиринський бір приурочена до древнього русла Дніпра, а лівобережна розміщена вздовж сучасного русла Дніпра.

Лісами Черкащини відають 44 лісництва, що об'єднані в 7 великих лісових господарств – лісгоспзагів. Ліси області порівняно молоді: молодняки і середньовікові складають близько 80%, стиглих лісів - близько 9%. Сучасні ліси області - результат лісонасаджень і лише в незначній мірі - природного самосіву. Штучних лісів на Черкащині - понад 63%. Щороку насаджується більше 1000 га лісу, вирощується 14 млн. сіянців дерев, заготовлюється 45-50 тонн лісового насіння. З метою отримання якісного насіння на площі 95,5 га створені лісонасіннєві плантації головних лісоутворюючих порід.

Доповнюють тему "Ліси Черкаської області" невеличкі виставки, колекції "Комахи - шкідники лісу" та їх ворогів "Комахи-ентомофаги".

колекція "Комахи - шкідники лісу" та їх ворогів "Комахи-ентомофаги".

Лікарські рослини - важливий компонент біоценозів: степових ділянок, лучної та болотної рослинності, лісів. Понад 20 видів рослин на Черкащині заготовлюється промислово: це грицики звичайні, кульбаба лікарська, подорожник великий, чебрець, материнка звичайна, звіробій. Запаси таких рослин, як чебрець, конвалія, материнка, звіробій, золототисячник, валеріана, цмин пісковий різко скоротились. Ці рослини потребують бережливого ставлення. Корисно ознайомитись з отруйними рослинами Черкащини, щоб уникнути можливих неприємностей у своєму житті: це болиголов плямистий, дурман звичайний, блекота.

Селекційна робота науково-дослідницьких установ області

Свідомим вирощуванням рослин і тварин людина займається не більше 10 тис. років. На протязі своєї історії в їжу вона використовувала більше 5 тисяч видів рослин, але відоме застосування одержали лише 1500, а широке - всього 250 видів.

Народженню сорту передує досить тривала і кропітка робота. На створення нового сорту витрачається в середньому 8-10 років, цей строк може бути і вдвічі більший. Але хороші сорти дуже швидко себе окупляють. Тому говорять "Немає нічого дешевшого, ніж хороший сорт". В експозиції - схема отримання сорту, де виділені три основні його етапи схрещування, добір, випробування.

За грунтово-кліматичними умовами в Черкаській області виділяють три зони: Північна лісостепова (Правобережна), Південна лісостепова (Правобережна) і лісостепова (Лівобережна). Кожна зона має свої сортодільниці, де проходять сортовипробування нові сорти і гібриди сільськогосподарських культур.

В експозиції представлені сорти зернових, кормових культур, які районовані в Черкаській області.

Пшениця - сорти Миронівська остиста, Альбатрос одеський, Лютесцене 7 (сорт НВО "Еліта", м. Сміла).

Жито сортів Верхняцьке 32, Нива селекції Верхняцької дослідної станції. Просо Харківське 27, ячмінь "Рось", "Джорджія", соя "Білосніжка".

Створено і занесено до Державного реєстру сортів рослин України 80 сортів і гібридів, з них 48 гібридів кукурудзи, 23 сорти помідорів і 7 ячменю.

Високопродуктивні гібриди Колективний 244, Ювілейний 60, Акорд 72 районуються в багатьох областях України.

Тваринний світ області

Матеріали експозиції даної зали знайомлять з різноманіттям тваринного світу Черкаської області, який об’єднує 61 вид ссавців, 280 видів птахів, 10 видів плазунів, 10 видів земноводних та 46 видів риб.

В природі всі види тварин і рослин створюють певні, порівняно самостійні комплекси, склад яких обумовлений не лише їх потребами, а й тісною залежністю один від одного і від умов існування.

Основою таких взаємозв’язків є харчові зв’язки, які підтримуються шляхом саморегуляції. Такі саморегулюючі стійкі природні системи називаються біоценозами.

Біоценотичний принцип покладений в основу побудови експозиції "Тваринний світ".

Ліс – складна сукупність різних живих організмів. Фауна лісу різноманітна, вона пов’язана з місцевими природними умовами, віком і складом лісових насаджень, ґрунтовим покривом, а також господарською діяльністю людини.

Тваринний світ впливає на ґрунт, ріст і довговічність лісу, плодоношення, поширення насіння, зміну одних деревних порід іншими.

Опудала тварин лісу згруповані за систематичним принципом. В експозиції - група земноводних і плазунів, життя яких пов’язане з лісом.

Земноводні, або амфібії – найпримітивніші наземні хребетні, для індивідуального розвитку яких характерна зміна середовища вода – суша. Це холоднокровні тварини, межі оптимальних температур для їх життя в Україні +18-19° – +26-28°.

Експонується вологий препарат тритона звичайного - хвостатої амфібії родини саламандрових. Розмножуються у стоячих водоймах, у яких концентруються ще коли не зійшла крига. В період розмноження вигляд тритону змінюється – хвіст стає більш широким у вертикальній площині, що дозволяє їм досить швидко плавати, перебуваючи без повітря 2-3 хв. Зимують під пеньками, в дуплах повалених дерев, купах листя. Живляться різними безхребетними.

Типовою лісовою твариною є найбільша наша безхвоста амфібія – ропуха звичайна, найкорисніша тварина серед земноводних. Із зимових сховищ виходить у березні. Живиться наземними безхребетними та дрібними хребетними тваринами.

Клас рептилій (плазунів) в експозиції представлений ящіркою прудкою, вужем звичайним і гадюкою звичайною. Плазуни - це перші справжні наземні тварини серед хребетних. Змії - це своєрідна спеціалізована гілка плазунів з видовженим тілом, яке вкрите роговою лускою або щитками. Очі їх не мають повік і вкриті прозорою шкірястою плівкою, що надає їм погляду нерухомості. Слабо розвинені органи слуху, але змії мають гарний нюх.

Гадюка звичайна має характерну ознаку в забарвленні - темну зигзагоподібну смугу вздовж хребта. Оселяється в лісових ценозах з дрібними чагарниками на лісосіках, лісових болотах, узліссях, ярах, балках.

Живиться переважно дрібними гризунами, жабами, пташенятами, комахами. Гадюка – яйцеживородяча тварина. Активніші гадюки вночі, вдень це малорухливі тварини. Зимують опускаючись у підземні сховища до 2 м великими групами (іноді 300 особин).

В експозиції представлені групи рідкозалітних, гніздових птахів Черкащини, окремо виділені денні і нічні хижі

Група гніздових птахів

Переважна частина гніздових видів, представлених в експозиції, належить до ряду горобцеподібних. Це найбільш чисельний ряд птахів, який об’єднує більше половини всіх сучасних видів. Горобцеподібні відрізняються від усіх інших птахів своєю анатомічною будовою, зокрема будовою черепа і деяких частин скелета кінцівок. Задні кінцівки в них чотирипалі, спрямовані назад першим пальцем, для горобцеподібних характерна велика різноманітність форм. Цей ряд налічує більше 5000 видів, з них близько 4000 видів належать до підряду співочих. Співочі об’єднані в 49 родин. Представники 21 родини поширені на території України, в т.ч. переважна більшість з них гніздиться на Черкащині.

Родина воронових в експозиції представлена горіхівкою, сойкою, галкою, сорокою.

В міських умовах галки гніздяться в коминах та інших порожнинах будівель, а в лісі – у дуплах. На Черкащині зимує. Дуже дружні птахи, навіть у зграї держаться парами. Живляться комахами та іншими безхребетними, взимку - всеїдні.

Досить повно представлена в експозиції родина дроздових (за сучасною систематикою – мухоловкових): чорний та співочийдрозди, дрізд-чикотень, соловейко східний. Самці чорного дрозда гарно співають. У пошуках їжі (комахи, черв’яки) часто сідають на землю і риється в лісовій підстилці.

Соловейко східний – звичайний гніздовий птах Черкащини, але побачити його в природі дуже важко. Птах сторожкий, тримається потай в густих чагарникових заростях поблизу річок, у вогких лісових ярах. Маючи такий непримітний вигляд, соловейко знаменитий своїм співом. Особливо добре чутно тьохкання, голосний чистий свист і переливчасті трелі. Навесні (в травні) співає цілу добу, але найінтенсивніше ввечері і вночі.

З чубатою синицею можна зустрітися в соснових лісах, найчастіше в молодняках. Живиться лісовими комахами і павуками, взимку - насінням хвойних. Гнізда будує у дуплах і тріщинах дерев. На Черкащині - це залітний вид.

Довгохвоста синиця, або ополовник - мешканець листяних лісів, тримається зграйками або парами. Зустрічається рідше.

Родина в’юркових представлена в експозиції костогризом, щигликом і зябликом. Це птахи, які мають товстий конічний дзьоб, вирізаний посередині хвіст. Найбільший і найсильнішій серед наших в’юркових - костогриз. Живиться переважно рослинною їжею: горішками, кісточками плодових, глоду, терену. Пташенят годує комахами, частково - насінням. Після закінчення сезону розмноження ведуть мандрівний спосіб життя в пошуках їжі. До горобцеподібних відноситься і вивільга. Для нашої області – гніздовий перелітний вид і з’являється весною останньою - в травні.

Серед голубів заслуговує на увагу голуб-синяк, або клинтух, який став рідкісним для області. Обирає для гніздування дупла старих дерев. Живиться насінням диких і культурних рослин, підбираючи його з землі.

До к