Інноваційні процеси на підприємстві

Міністерство освіти і науки України

Вінницький національний технічний університет

Інститут радіотехніки, зв’язку і приладобудування

Факультет радіотехніки і телекомунікацій

Кафедра ЕПОВ

Курсова робота

на тему: Інноваційні процеси на підприємстві

з дисципліни Економіка підприємства

2010

Вступ

Економіка підприємства як конкретна галузь економічної науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку суспільного виробництва. Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємства правомірно вважається загальним предметом згаданої дисципліни. Предмет “економіка підприємства” включає вивчення: теорії та практики господарювання на рівні підприємства; конкретних форм і методів господарювання, принципів формування й використання виробничого потенціалу; взаємодії всіх видів ресурсів; організації та ефективності господарсько-комерційної діяльності підприємства.

“Економіка підприємства” має визначену логіку побудови і цілком конкретний зміст. За ринкових умов господарювання вона, мусить включати такі розділи: перший – підприємство в сучасній системі господарювання (підприємство як суб’єкт господарювання; основи підприємницької діяльності; управління підприємствами); другий – ресурсне забезпечення діяльності підприємств (персонал; капітал і виробничі фонди; нематеріальні ресурси та активи; оборотні кошти підприємства; інвестиційні ресурси); третій – технічна, організація і планування виробництва (інноваційні процеси; техніко-технологічна база виробництва; організація виробництва; виробнича й соціальна інфраструктури; регулювання, прогнозування і планування діяльності); четвертий – результати та ефективність виробництва(виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції; продуктивність, мотивація та оплата праці; витрати й ціни на продукцію; фінансово-економічні результати та ефективність діяльності); п’ятий – антикризова система господарювання (економічна безпека підприємства; реструктуризація і санація підприємств та організацій; банкрутство та ліквідація підприємства).

1. Теоретичне питання

Інноваційні процеси на підприємстві

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи — традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні — розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

В узвичаєному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін. Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричинюючи у ній прогресивні зміни.

Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткування, енергії, конструкційних матеріалів).

Організаційні нововведення охоплюють нові методи і форми організації усіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці).

Економічні — методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності. Соціальні — різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів; стимулювання його (їх) творчої діяльності; поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці; охорона здоров'я людини і навколишнього природного середовища; створення комфортних умов життя.).

Юридичні — нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

За масштабністю і ступенем впливу на ефективність діяльності певних ланок суспільного виробництва усі новини та нововведення можна об'єднати у дві групи — локальні (поодинокі, окремі) та глобальні (великомасштабні).

Якщо локальні новини (нововведення) призводять переважно до еволюційних перетворень у сфері діяльності підприємств і через це не справляють особливо істотний вплив на ефективність їх функціонування і розвитку, то глобальні, що у своїй більшості є революційними (принципово новими), мають кардинально підвищувати організаційно-технічний рівень виробництва і завдяки цьому забезпечувати суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

Між окремими видами інноваційних процесів (новин, нововведень) існує порівняно тісний взаємозв'язок.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти. Усі локальні і особливо глобальні нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно. Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових технічних і організаційних рішень). Про ступінь впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.

Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує істотні переваги порівняно з технологічним устаткуванням традиційного виконання: питома вага оплати праці (у розрахунку на одну деталь) зменшується на 25-30%, накладні витрати — більш як на 80%, виробнича площа — на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5-6 разів. Серед глобальних технічних нововведень за ступенем впливу на економіку підприємства відрізняються роторні та роторно-конвейерні лінії, які у порівнянні з традиційними знаряддями праці залежно від складності виготовлюваних деталей забезпечують: підвищення продуктивності праці у 4-10 разів; зменшення обсягу необхідної виробничої площі- 2-2.5 раза; скорочення тривалості циклу виготовлення — 15-20, а обсягу транспортування виробів — 25-30 разів.

Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, але й на соціальні процеси. Це вимагає підвищеної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності і екологічності. Особливо нагальним є завдання екологізації виробництва на підприємствах. За результатами соціальних досліджень установлено, що, наприклад, збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора раза, а урожайність пшениці у зонах дії підприємств кольорової металургії на 40-60% менша, ніж за межами цих зон. У той же час сучасні прогресивні технології уможливлюють перетворення джерел подібних економічних витрат у чинники зростання обсягів продукції і прибутку. Зокрема застосування існуючої технології утилізації викидів сірчаного ангідриду тепловими електростанціями шляхом оснащення їх відповідними газоочисними установками може задовольнити половину потреби народного господарства України у сірчаній кислоті.

Потенційні можливості розвитку і ефективності виробництва визначаються перш за все науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами.

Чим цілеспрямованіше і ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, що є першоджерелами розвитку продуктивних сил, тим успішніше вирішуються кінцеві і пріоритетні (по відношенню до виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства.

Науково-технічний прогресс (НТП) в буквальному розумінні означає безперервний вваємообумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовному значенні — це постійний процес створення нових і удосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а по кожному з них — пріоритети на найближчу доступну для огляду перспективу.

В умовах сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій — способів одержання і перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія виступає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва.

В галузі предметів праці варто виділити такі тенденції НТП:

1) істотне підвищення якісних характеристик матеріалів мінерального походження, стабілізація і навіть зменшення питомих обсягів їх споживання;

2) інтенсивний перехід до застосування у все більшій кількості легких, міцних та корозієстійких кольорових металів і сплавів, що став можливим внаслідок появи принципово нових технологій, які у багато разів зменшили вартість їх виробництва;

3) істотне розширення номенклатури та форсоване нарощування обсягів продукування штучних матеріалів з наперед заданими і унікальними властивостями.

До сучасних виробничих процесів ставляться такі вимоги, як досягнення максимально можливої безперервності, безпеки, гнучкості і продуктивності, що можуть бути реалізовані лише за відповідного рівня їх механізації і автоматизації — інтегрованого та завертаючого напрямку НТП. Механізація і автоматизація виробництва, яка відображає різний ступінь заміни ручної праці машинною, у своєму безперервному розвитку послідовно, паралельно або паралельно-послідовно проходить від нижчої (часткової) до вищої (комплексної) форми.

Вся сукупність сучасних напрямків НТП служить фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства. Технічний розвиток відображає процес формування і удосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його господарської діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, що мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати відтворення основних фондів підприємства (від капітального ремонту знарядь праці до розширення та нового будівництва певних виробничих ланок). Із сукупності форм технічного розвитку варто виокремлювати такі, які характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з другого, — її безпосередній розвиток шляхом удосконалення і нарощування.

Організаційний прогрес виступає як узагальнена характеристика процесу використання організаційних факторів розвитку і підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удосконаленні існуючих і застосуванні нових методів і форм організації виробництва і праці, елементів господарського механізму в усіх ланках управління економікою.

Основні сучасні тенденцій організаційного прогресу можна звести до такого:

• прискорення темпів розвитку окремих та посилення взаємозв язків усіх суспільних форм організації виробництва, що забезпечує демонополізацію виробництва багатьох видів продукції, конкуренцію продуцентів на ринку, мультиплікаційну ефективність діяльності підприємств різних типів і систем господарювання;

• посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах багатьох галузей шляхом більш широкого застосування автоматичних роторних ліній робототехнічних комплексів і гнучких виробничих систем, що уможливлюють звести до мінімуму втрату часу і ресурсів, багатократно підвищити продуктивність праці, різко прискорити оновлення виготовлюваної продукції;

• розвиток колективної (бригадної) форми організації і оплати праці, що за умов прискорення НТП, якісного удосконалення і ускладнення техніко-технологічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним і економічно доцільним;

· раціоналізація організації потоку і використання засобів виробництва і кінцевої продукції на всіх стадіях відтворювального процесу, переміщення певної частини організаційно-технологічних операцій з підготовки виробництва у сферу матеріально-технічного його забезпечення, що сприяє істотному скороченню виробничих запасів сировини, матеріалів і палива, зменшенню обсягів їх виконання, утилізації відходів виробництва;

• формування нових типів суспільної комбінації речових і особистих елементів процесу виробництва, науки і виробництва, виробництва і сфери споживання у вигляді спільних міжгалузевих і міждержавних підприємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів, створюваних з метою концентрації і раціонального використання суспільних ресурсів, підвищення ефективності науково-технічного прогресу;

• удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств. Їх перехід на ринкові економічні відносини з державою і іншими контрагентами, що посилює відповідальність за кінцеві результати діяльності, конкурентоспроможність на світовому і національному ринках, фінансову стійкість і прибутковість;

• активізація людського чинника шляхом здійснення кадрової політики, що відповідає сучасним вимогам, правильного підбору керівників усіх рівнів, підвищення їх компетентності, діловитості і відповідальності; подальшого розвитку демократії в управлінні виробництвом; повсюдного забезпечення належної організованості і виконавської дисципліни.

Розвиток і поглиблення окреслених тенденцій в галузі організації виробничо-трудових процесів та функціонування господарського механізму необхідно вважати сучасними завданнями прискорення організаційного прогресу. При цьому пріоритетними мають бути заходи щодо раціоналізації організаційно-господарського управління і подальшого взаємоузгодженого розвитку суспільних форм організації виробництва. Лише комплекс заходів такої спрямованості може забезпечити реалізацію наявних резервів прискорення і підвищення ефективності організаційного прогресу.

До груп технічних новин і нововведень, стосовно яких визначаються і оцінюються економічна та інші види ефективності, відносяться створення, виробництво та використання нових або модернізація (поліпшення експлуатаційних характеристик) існуючих засобів праці (машин, устаткування, будівель, споруд, передавальних пристроїв), предметів праці (сировини, матеріалів, палива, енергії) і споживання (продукції для безпосереднього задоволення потреб населення), технологічних процесів, включаючи ті з них, що містять винаходи і раціоналізаторські пропозиції.

Єдиним узагальнюючим показником економічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень служить економічний ефект, що характеризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарними витратами ресурсів за певний розрахунковий період. Залежно від кола вирішуваних завдань величина економічного ефекту може і повинна обчислюватись в одній з двох форм: народногосподарській (загальний ефект за умовами використання нововведень) і внутрішньогосподарський (ефект, одержуваний окремо розробником, виробником і споживачем технічних новин або нововведень).

Народногосподарський економічний ефект визначається шляхом зіставлення результатів за місцем застосування технічних нововведень і усіх витрат на розробку, виробництво і споживання; він віддзеркалює ефективність тієї або іншої групи технічних нововведень я позиції їх впливу на кінцеві показники розвитку економіки країни.

Внутрішньогосподарський (комерційний) економічний ефект, що обчислюється на окремих стадіях відтворювального циклу "наука — виробництво - експлуатація (споживання) , дозволяє оцінювати ефективність певних технічних новин і нововведень з огляду на ринкові економічні інтереси окремих науково-дослідних (проектно-конструкторських) організацій, підприємств-продуцентів і підприємств-споживачів.

З огляду на особливості оцінки ефективності усю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу організаційні нововведення, здійснення яких вимагає певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребують додаткових інвестицій.

Визначення і оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що відносяться до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, яка спричинює необхідність його розширення, реконструкції або технічного переозброєння) здійснюються так же, як і нових технічних рішень. Разом з цим слід враховувати одну важливу обставину — до складу поточних витрат повинні включатись додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції при їх транспортуванні і зберіганні.

Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації і оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління, систем планування і фінансування; створення нових ринкових структур) визначають на основі обчислення переважно економії поточних витрат, обумовленої здійсненням таких нововведень. При цьому у кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї або іншої групи безвитратних організаційних рішень.

2. Розробка комерційної ідеї

Фірма "СтройМода", займається виготовленням пиломатеріалів.

Фірма пропонує широкий вибір пиломатеріалів високої якості і за доступними цінами. Наша продукція буде виготовлена з дерева кращих порід і оброблена по найсучасніших технологіях. Крім того в нас ви зможете зробити замовлення на виготовлення будь-яких виробів з дерева: рами, двері, столи, кухонні гарнітури, ліжка, плінтус і багато чого іншого. По наявним у нас каталогам ви зможете вибрати самий екстравагантний дизайн від середньовічного до сучасного стилю, і ваше замовлення буде виконане у самі короткі терміни.

Бригада досвідчених тесль швидко і якісно проведе обробку внутрішніх приміщень. Можливість доставки на транспорті фірми.

При великих покупках надаються значні знижки.

Це підприємство буде створено на основі повного партнерства, тому що цей вид володіння має істотні переваги:

- Простота створення

- Більш легке одержання кредиту

- Наявність у розпорядженні значних обсягів капіталів

- Обмін досвідом.

На даний момент ми ставимо перед собою основні цілі:

I. Максимально можливий прибуток

II. Забезпечення і добробут робітників

III.Положення на ринку

IV.Максимальна продуктивність

V. Розробка, виробництво продукту і відновлення технологій

VI.Упровадження додаткових виробничих одиниць

Зупинимося докладніше на кожному з перерахованих вище пунктів:

1. Максимально можливий прибуток є основною метою, заради якої створюється підприємство. Під максимально можливою ми розуміємо прибуток, одержуваний при повному використанні усіх виробничих і людських ресурсів.

2. Наймаючи робітників, ми беремо на себе відповідальність за їхній рівень життя. Відповідно, чим вище цей рівень, тим значніше здається організація. Отже в наших інтересах забезпечити своїх робітників насамперед конкурентно-здатною зарплатою, а також іншими можливими благами. Імідж процвітаючої фірми вселяє навколишнім упевненість, а це значить, що в них з'явиться бажання зробити замовлення чи укласти контракт саме з такою фірмою.

3. Положення на ринку є другий по значимості з поставлених цілей. До неї входить завоювання основної частки ринку в лісопереробній промисловості . Поступове встановлення монополістичних прав.

4. Прибуток підприємства прямопропорційно залежить від його продуктивності, отже тільки при максимальній продуктивності і, крім того, при використанні усіх виробничих ресурсів можна домогтися максимального прибутку.

5. Тільки лише з упровадженням нових сучасних технологій, постійно поліпшуючи якість виробів і розширюючи список продукції, що випускається, підприємство може домогтися успіху.

6. Це пункт безпосередньо зв'язаний з попереднім. У майбутньому ми плануємо відкрити ще декілька підприємств.

Досягнення цих цілей можливо лише при швидкому розвитку виробництва. Також залежить від керівництва підприємства, від уміння правильно використовувати наявні у фірми ресурси, від чіткого контролювання процесів, що протікають у фірмі. Отже, велика увага повинна бути приділена добору і найманню кадрів.

Кадри керування:директор, головний інженер,механік,енергетик,економіст (є заступником директора по економічних питаннях),бухгалтер, майстер, бригадир.

Принципи добору і наймання кадрів.

Правильно підібране керівництво і робоча група є основною складовою частиною успіху. Саме від людей, що складають організацію, залежить, чи буде підприємство процвітати чи закриється, не проіснувавши і року. Для процвітання створеного підприємства необхідно затратити величезну кількість сил . Тільки люди, що володіють великим запасом енергії, що бажають домогтися високих результатів, зробити кар'єру і мати гідний рівень життя, а також мають сучасний погляд на поставлені цілі, що володіють умінням передбачати ситуацію здатні зробити підприємство прибутковим. З погляду психології і фізіології люди у віці від 25 до 35 років найбільше повно задовольняють перерахованим вище вимогам. У такий спосіб перевага буде віддаватися саме цієї вікової категорії.

Клієнти.

Основних клієнтів нашого підприємства ми плануємо знайти серед будівельних організацій, галузей сільського господарства, кооперативів, підприємств, що займаються комунальними послугами й ін.

Якщо ми будемо пропонувати необхідну й у той же час якісну продукцію, вона буде користатися попитом. Крім того ми припускаємо співробітництво закордонними країнами. І нарешті, якась частина продукції буде розходитися серед приватних (фізичних) осіб.

Місце розташування підприємства.

Підприємство буде розташовуватися не далеко за межами міста. Створювати підприємство з виробництва пиломатеріалів у межах міста немає ніякої необхідності. Це дозволить полегшити роботу водіям, що доставляють сировину на лісовозах, уберегти населення від шуму і шкідливих побічних продуктів лакофарбових робіт, вироблених на підприємстві.

3.Розробка установчих документів для створення суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи

Для створення суб'єкта бізнесу-юридичної особи необхідно підготувати та подати до державного органу реєстрації, який знаходиться за місцем розташування офіса суб'єкта бізнесу, такі документи:

1. Реєстраційну картку встановленого зразка.

2. Рішення власника про створення суб'єкта бізнесу. Якщо заявників два або більше, то подаються протокол зборів засновників установчий (засновницький) договір.

3. Статут.

4. Документ про сплату реєстраційного мита (7 н.м.з.п.).

5. Документи, які підтверджують сплату внесків до статутного фонду (для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю).

Установчий (засновницький) договір - це угода між засновниками суб'єкта бізнесу, в якій регламентуються питання створення суб'єкта бізнесу, формування статутного фонду, даються відомості про засновників, обумовлюються майнові, фінансові, організаційні умови взаємодії між засновниками, порядок розподілу прибутку та покриття збитків тощо. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним' із різновидів згоди про спільну діяльність. Його зміст - порядок об'єднання майна, капіталів і підприємницьких зусиль засновників з метою отримання прибутку. Договір, зазвичай, має такі розділи:

- Преамбула.

- Предмет, загальні положення договору.

- Юридичний статус підприємства, що створюється.

- Види діяльності.

- Статутний фонд і вклади засновників (учасників).

- Права та обов'язки засновників (учасників).

- Управління підприємством.

- Розподіл прибутку та відшкодування збитків.

- Відповідальність за порушення договору.

- Умови розірвання договору.

- Умови та строки набуття договором чинності тощо.

При формуванні договору особливу увагу слід звернути на конкретні розміри, строки і порядок участі партнерів у формуванні майнової бази, умови участі у розподілі прибутків та ризиків, потрібно розписати конкретні права і обов'язки учасників, порядок передавання прав на об'єкти промислової власності (винаходи, промислові зразки тошо) та їх комерційне використання тощо.

Статут - це основний документ, який регламентує діяльність суб'єкта бізнесу. Завдання статуту - дати повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного суб'єкта господарювання, що має права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління. У цьому розумінні статут - нормативний документ підприємства, що доповнює та конкретизує більшість положень установчого (засновницького) договору.

Статут пишеться в довільній формі та повинен містити такі обов'язкові відомості: засновники (власники) суб'єкта бізнесу; повна назва та повне найменування суб'єкта бізнесу; місцезнаходження суб'єкта бізнесу (повна адреса); мета та предмет діяльності; порядок утворення майна; органи управління, порядок їх створення та компетенція; повноваження трудового колективу та його виборних органів; умови реорганізації та ліквідації.

Чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо змісту та розмежування окремих положень установчого (засновницьного) договору та статуту. Разом з тим, як правило, статут складається з таких розділів:

- Загальні положення. Тут подаються відомості про найменування та повну назву суб'єкта бізнесу, форму власності, засновників, нормативні акти, за якими буде діяти суб'єкт бізнесу; юридичну адресу офісу суб'єкта бізнесу тощо.

- Предмет, основні цілі та напрями діяльності. Тут дається докладний перелік видів діяльності суб'єкта бізнесу та мета його створення.

- Майно (фонди) суб'єкта бізнесу. Даються відомості про порядок формування майна, статутного та інших фондів суб'єкта бізнесу, питому вагу в статутному фонді кожного із засновників тощо.

- Виробничо-господарська діяльність. Даються відомості про права та обов'язки суб'єкта бізнесу в усіх сферах виробничо-господарської діяльності.

- Управління суб'єктом бізнесу та його трудовий колектив. Даються відомості про керівні органи суб'єкта бізнесу, порядок їх формування, права та компетенцію. Визачаються повноваження трудового колективу та його виборних органів.

- Організація та оплата праці. Визначається механізм оплати праці керівного складу та найманих працівників, форми та системи. Плати праці, порядок преміювання працівників тощо.

- Розподіл прибутку та відшкодування збитків. Даються відомостіпро те,як буде розподілятись прибуток, отриманий суб'єктом бізнесув ході здійснення своєї діяльності.

- Облік, звітність та контроль. Даються відомості про організацію обліку, звітності та контролю за роботою суб'єкта бізнесу роботу ревізійної комісії тощо.

- Зовнішньоекономічна діяльність. Визначається порядок та НД рямки організації зовнішньоекономічної діяльності суб'єкта бізнесу.

- Припинення діяльності (реорганізація та ліквідація). Визнач ться, яким чином буде робитись реорганізація суб'єкта бізнеса та й' ліквідація.

Крім зазначених, до статуту та установчого (засновницького) говору можуть бути включені й інші положення, які не супереч чинному законодавству.

Статут та установчий (засновницький) договір підписують засновники, тиражують необхідною кількістю примірників, засв чують державним нотаріусом (для фізичних осіб) або печатками (для юридичних осіб) та подають на реєстрацію. Тільки після державної реєстрації суб'єкт бізнесу вважається створеним і дістає право на своє функціонування.

Завершується створення суб'єкта бізнесу видачею йому свідоцтва про державну реєстрацію. Новоствореному суб'єкту бізнесу присвоюється 8-ми значний ідентифікаційний код, який слугує для ідентифікації суб'єкта бізнесу в ринковому просторі. За цим кодом суб'єкт бізнесу - юридична особа заноситься до Державного реєстру підприємств та організацій України.

Суб'єкти бізнесу - юридичні особи мають право створювати відокремлені відділення, філії, представництва, які визнаються суб'єктами бізнесу без права юридичної особи. Такі суб'єкти працюють на основі положень, які затверджуються юридичними особами.

Завершується створення суб’єкта бізнесу видачею йому свідоцтва про державну реєстрацію. Новоствореному суб’єкту бізнесу присвоюється 8 – ми значний ідентифікаційний код, який слугує для ідентифікації суб’єкта бізнесу в ринковому просторі. За цим кодом суб’єкт бізнесу – юридична особа заноситься до Державного реєстру підприємств та організацій України. Реєстраційне свідоцтво має такий вигляд.

Завдання для виконання.

Керуючись даними таблиці 3.1, потрібно:

Таблиця 3.1

1. Вибрати варіант завдання та визначити його зміст.

2. Якщо це потрібно, визначити головну організацію підприємства, яке ви створюєте.

3. Написати статут підприємства, яке планується створити.

4. Скласти реєстраційну картку суб'єкта бізнесу, який плануєте створити та зареєструвати.

5. Заповнити свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-юридичної особи.

6. Зробити висновки по роботі.

Установчий договір

Юридичні особи: фонд державного майна України, акціонерна компанія "Авто", Вінницька організація орендарів "Автосервіс", і фізичні особи : Кравцова Ольга Юріївна, Коваль Юрій Юрійович, Хохлюк Юрій Васильович, Горшунов Андрій Вікторович надалі „Учасники”, керуючись принципами добровільності, з додержанням вимог законів України "Про власність" та "Про господарські товариства", уклали цей договір про утворення та діяльність закритого акціонерного товариства на таких умовах:

1. Загальні положення

1.1.Сторони за цим договором, виступаючи як засновники, надалі— "Товариство", користуючись правами учасників спільної часткової власності, мають на меті об'єднати грошові та інші цінності і одержання прибутку від виробничої та комерційної діяльності.

1.2.Мета і предмет діяльності Товариства визначаються Статутом, що є додатком до цього договору.

1.3.Товариству надаються права юридичної особи з дня його державної реєстрації. Воно веде самостійний статус, відкриває рахунки в банках, має власну печатку, штамп та інші атрибути юридичної особи.

1.4.    Юридична адреса Товариства: м. Вінниця, вул. Порика, 35.

2. Статутний фонд та майно Товариства

2.1     Майно Товариства утворюється за рахунок внесків його учасників (статутного фонду), одержаних від виробленої продукції, а також іншого майна, згідно з чинним законодавством.

Платежі за реєстрацію, ліцензування та укладання угод у зв'язку із заснуванням Товариства здійснюються усіма учасниками пропорційно їх часткам у статутному Фонді, з наступним відшкодуванням цих витрат за рахунок Товариства.

2.2     Статутний фонд Товариства визначається в 5000000грн (не менше як 625 мінімальних зарплат). Він формується за рахунок грошових внесків учасників згідно з положенням Статуту у таких розмірах та частках:

• Фонд державного майна України —750000грн. — 15 % статутного фонду;

• Акціонерна компанія "Авто"— 750000 грн. —— 15 % статутного фонду;

• Вінницька організація орендарів "Автосервіс" — 750000 грн. — 15 % статутного фонду;

• Кравцова Ольга Юріївна — 750000 грн. — 15 % статутного фонду;

• Коваль Юрій Юрійович — 750000 грн. — 15 % статутного фонду;

• Хохлюк Юрій Васильович — 750000 грн. — 15 % статутного фонду.

• Горшунов Андрій Вікторович — 500000 грн. — 10 % статутного фонду.

Порядок формування статутного фонду визначається Статутом Товариства. Учасник Товариства, який не виконав вимоги Статуту та не повністю зробив знесок до статутного фонду, сплачує пеню у розмірі 10 % річних недовнесеної суми без заліку цієї суми у його частку.

2.3. Зміна статутного фонду та часток у