Застосування лікарських рослин в дитячому і дієтичному харчуванні

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕМИ

1.1 Значення і місце в харчуванні лікарських рослин

1.2 Асортимент і технологія страв і напоїв в дієтичному і дитячому харчуванні

1.2.1 Напої і страви для дієтичного харчування

1.2.2 Напої і страви для дитячого харчування

1.3 Огляд наукових досліджень по ефективності використання лікарських рослин

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ, ЩО ВИВЧАЄТЬСЯ, НА БАЗІ КОНКРЕТНОГО ОБ’ЄКТА

2.1 Характеристика підприємства

2.2 Аналіз технологічного процесу виготовлення страв та напоїв

2.3 Аналіз меню

РОЗДІЛ ІІІ. РОЗРОБКА РЕКОМЕНДАЦІЙ І ЗАХОДІВ ВИРІШУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

3.1 Характеристика впровадження нових технологій по виробництву страв і напоїв з лікарських рослин

3.2 Переваги нових технологій

3.3 Розробка проектів нормативної документації на нові страви та напої

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


ВСТУП

Актуальність теми. Відомо, що харчування є одним із найважливіших факторів, що пов’язує людину з навколишнім середовищем. Воно забезпечує організм енергією, необхідною для процесів життєдіяльності. Відновлення клітин і тканин в організмі відбувається за рахунок надходження з їжею пластичних речовин – білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин. Крім того, їжа – джерело утворення ферментів, гормонів та інших регуляторів обміну речовин в організмі. Правильне харчування, з урахуванням умов життя, праці, побуту забезпечує сталість внутрішнього середовища організму людини, діяльність різних органів і систем, гармонійний розвиток, високу працездатність.

Одним з діючих шляхів підвищення рівня здоров’я населення слід вважати створення продуктів харчування спеціальної групи.

У цьому відношенні лікарська рослинна сировина (ЛРС) є невичерпним джерелом натуральних біологічно активних речовин (БАР), які навіть у мінімальній кількості впливають благодійно на організм людини. Рослинні препарати добре переносяться людьми незалежно від віку, мають широкий спектр дії і, головне – активні у відношенні вірусів, які вже здобули стійкість до антибіотиків і синтетичних ліків. Ці препарати впливають не окремими речовинами, а комплексом сполук, дозованих природою, що важко створити штучним шляхом(13).

Лікувальне дієтичне харчування є важливою складовою комплексної терапії. Його призначають у поєднанні з іншими видами терапії. В одних випадках, при захворюванні органів травлення чи хворобах обміну речовин, лікувальне харчування виконує роль одного із основних терапевтичних факторів, а в інших створює сприятливий фон для ефективного проведення різних терапевтичних заходів.

Лікувальне дієтичне харчування можна визначити як харчування,яке повністю відповідає потребам хворого організму в поживних речовинах і враховує як особливості обмінних процесів, так і стан окремих функціональних систем.

Лікарські рослини здавна використовувалися лікарями поряд з дієтичними рекомендаціями. Лікувальні трави доповнюють дієтотерапію, підсилюють її ефективність.

За останнє десятиліття підсилилось прагнення до використання в комплексному лікуванні лікарських рослин. При цьому дуже важливо звернути увагу на можливість їхнього тривалого застосування без істотних побічних явищ порівняно з багатьма хімічними препаратами.

Природно, що дозування і курсове застосування лікарських рослин визначається лікарем.

Бувають ситуації, коли деякі медикаменти, наприклад антибіотики, сульфаніламіди, гормональні препарати є незамінними у лікувальному процесі. У той же час при лихих формах багатьох хронічних захворюваннях слід віддати перевагу лікарським рослинам, фітотерапії, здатній разом з дієтотерапією забезпечити профілактику загострення і лікування багатьох недугів(6).

Керуючись тезою, що попередити захворювання легше, ніж його лікувати, і з огляду на роль харчування у формуванні здорового організму, можна вважати, що своєчасною є проблема розробки і впровадження технологій виробництва продуктів харчування функціонального призначення на основі використання біологічно активних добавок з нетрадиційних видів місцевих лікарських рослин.

Вибір фітодобавок і напрямки їх використання базуються на частоті захворювань і вимогах, розроблених дієтологами і педіатрами. Відповідно до даних органів охорони здоров’я, останнім часом у загальній структурі захворювань зростає питома вага хвороб, пов’язаних з порушенням діяльності імунної системи і обмінних процесів, зокрема, цукрового діабету (в Україні хворіє близько 1 мільйона чоловік і щорічно їх чисельність збільшується на 10-15 %) та застудних захворювань верхніх дихальних шляхів і органів дихання в цілому, особливо в зимовий період(9).

У зв’язку з вищевикладеним особливої актуальності набуває задача створення для профілактики захворювань органів дихання, дієтичних продуктів та продуктів для дитячого харчування.

Метою курсової роботи є розробка технологій використання лікарських рослин у дитячому і дієтичному харчуванні.

Об’єктом дослідження є студентське арт-кафе «Новинка».

Предмет дослідження – виготовлення та реалізація страв з лікарських рослин у дитячому та дієтичному харчуванні.


РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ТЕМИ

1.1 Значення і місце в харчуванні лікарських рослин

В наш час лікарські рослини займають значне місце в загальному асортименті ліків, особливо, якщо врахувати, що їх використовують в поєднанні з ліками іншого походження. В сучасній медицині лікарські рослини відіграють важливу роль, а в деяких випадках, наприклад, при лікуванні недостатності кровообігу, в якості жовчогінних або проти глистових засобів, залишаються основними засобами(20).

З давніх - давен народна медицина використовувала лікарські рослини переважно в сирому вигляді. Кулінарна обробка, консервування і деякі інші способи переробки продуктів приводять до великих втрат більшої кількості біологічно-цінних продуктів, викликаючи при цьому зміну їх природних властивостей.

Останнім часом користуються популярністю соки із свіжих фруктів і ягід. Їх значення як профілактичного і лікувального засобу важко переоцінити. Соки багатьох рослин володіють широким спектром фармакологічних властивостей, вони з давніх часів використовувалися для лікування і профілактики багатьох захворювань.

Сучасна наука підтвердила лікувальні властивості більшості рослин, уточнила і в багатьох випадках розширила область їх використання. Розширення нового відростку народної медицини – фітотерапії, викликає необхідність детального вивчення нетрадиційних лікувальних засобів, в тому числі і соків лікарських рослин(18).

Лікувальні і відновлювальні властивості лікарських рослин і їх соків можна характеризувати на прикладі:

- кропиву використовують при гіпсохромній анемії, для профілактики ішемічної недуги серця, при гіпертонічній недузі,кольках, при гіпогалактії, як мочогінний засіб, при захворюванні нирок, сечівників, сечового міхура, ожирінні, хронічних запальних захворюваннях дихальних шляхів;

- кульбабу – при гіпо- та авітамінозах, анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, атеросклерозах, хронічних закрепах, при вуграх, фурункулах, обмінних поліартритах, остеохондрозах, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів;

- любисток лікарський – при розладах кровообігу, набряках серцевого походження, асцитах, епілепсії, шизофренії, для попередження стресових станів, при запальних захворюваннях дихальних шляхів, атонії кишечника;

- меліса – при порушенні сну, особливо у людей похилого віку, серцебитті, стресових станах, перед складними операціями, іспитами, значними розумовими та психічними напруженнями, при кольках у кишковому тракті, порушенні перистальтики кишечника, метеоризмі, кашлі;

- медунка – при запальних захворюваннях дихальних шляхів, екземах, обмінних поліартритах, набряках серцевого походження, циститах, остеохондрозі, ревматизмі, люмбаго, фурункульозі;

- огірочник – при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів та ротової порожнини, нефритах, циститах, обмінних поліартритах, ревматизмі, виразковій недузі шлунка та дванадцятипалої, гастритах, кардіосклерозі, для поліпшення діяльності центральної нервової системи;

- первоцвіт – при лікуванні запальних захворювань верхніх дихальних шляхів, сечостатевих органів, анациднихі гіпацидних гастритів, захворювань печінки, підшлункової залози, обмінних поліартритів, тривалих інфекційних процесів;

- подорожник – при лікуванні алергічних захворювань, зокрема ядухи, ядушних бронхітів, нейродермітів, діатезів; для лікування захворювань нирок, печінки, жовчного міхура, гіпертонії;

- ромашка – при епілепсії, істерії, шлункових і кишкових кольках, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, при атонії кишечника, захворюваннях печінки, підшлункової залози, запальних захворюваннях сечостатевої системи.

Також використовують тисячі інших лікарських рослин, які відіграють важливу роль у відновленні, лікуванні, профілактиці організму і окремих його органів.

У дитячому харчуванні широко використовуються:

- подорожник ланцетолистий – його сік є відхаркувальним, протизапальним, бактерицидним і загальнозміцнюючим засобом. Застосовують його також при кишково-шлункових недугах;

- меліса лікарська – дають нервовим, слабеньким, зі зниженим імунітетом дітям настій з її листя, який діє заспокійливо на нервову систему і мозок(завдяки чому поліпшується сон), а також на травний тракт;

- липа, квітки чорної бузини, квітки ромашки, ягоди малини – діють як протигарячковий, знеболювальний засіб для дитячого організму;

- чебрець, листя омели, трава медункидля лікування ангіни і коклюшу;

- крижовник, обліпиха, шипшина – представляють в дитячому харчуванні значний інтерес в зв’язку з високим вмістом вітаміну С. Вони також багаті на ß-каротин. Використовують, в основному, для приготування вітамінних відварів, киселів, компотів.

Лікарські рослини забезпечують правильне харчування, нормальний фізичний розвиток дитини, попереджають виникнення таких відхилень, як відставання в рості, розвиток рахіту, малокрів’я, ожиріння, алергічних проявів, розлади травлення.

Саме кінцеве забезпечення дитини всіма харчовими речовинами, а особливо вітамінами, мінеральними речовинами і мікроелементами виконують лікарські рослини(10).

Лікарські трави — це не засіб швидкої допомоги. Це спосіб природного оздоровлення організму і профілактики самих різних захворювань. Лікарські трави просто не можна порівнювати по силі дії з хімічними препаратами. Дія більшості лікарських трав м’яка, поступова, але стійкіша і триваліша.

Повернення до традиційного використання в їжі лікарських трав на сучасному світі досить скрутно. Найпростіший спосіб використовувати всі корисні властивості лікарських трав — приймати їх у вигляді спеціальних харчових добавок.

Основною властивістю рослин є те, що з неорганічних, мінеральних речовин ґрунту, води і вуглекислого газу повітря вони утворюють органічні сполуки, які цілюще діють на організм людини і тварин. Пояснюється це з одного боку, спільністю основних життєвих функцій тваринних і рослиних клітин, а з другого – тим, що вищі тварини протягом мільйонів років розвивалися на Землі у тісному зв’язку з вищими рослинами, які були для них основними джерелами харчування. Таким чином, рослини відіграють важливу роль посередника між органічним і неорганічним світом(5).

У процесі асиміляції рослини синтезують вуглеводи (цукри, крохмали), безазотисті (глікозиди, ефірні олії, таніни) і азотовмісні (амінокислоти, алкалоїди та ін.) речовини. Для цього потрібні не тільки вуглець, азот, водень і кисень, а й сірка та фосфор. Крім того, для підтримання життя рослин необхідні залізо, кальцій, хлор, натрій, кремній, марганець тощо(12).

Із рослинних сполук, що мають лікувальне значення, фармакології активними є вуглеводи (моно-, ди- та полісахариди), дубильні речовини: глікозиди (сапоніни, фенольні, серцеві, гіркі), ефірні олії, алкалоїди, вітаміни.

Вуглеводи – перший продукт асиміляції рослин. Із цукрів у рослин спочатку утворюється тріоза, а потім (при полімеризації) – тетроза і пентоза Як харчовий та енергетичний засіб важливе значення мають гексази – глюкоза, галактоза, мальтоза і фруктоза. З останньої утворюється інулін.

Найважливішим представником дисахаридів є сахароза (утворюється в цукрових буряках), трисахаридів – генціоза (тирлич жовтий) і рамноза (жостір). Полісахариди – це цукроподібні сполуки (крохмаль, інулін і пектин). Крохмаль широко використовується не тільки як продукт харчування, а й у косметиці та дерматології. У науковій медицині його застосовують як обволікуючий засіб, що захищає слизові оболонки від подразнення. Інсулін вживають при лікуванні діабету. Він міститься в коренях оману високого, цикорію дикого, кульбаби лікарської. Пектини – це речовини, з яких будуються рослинні тканини. Використовуються, наприклад, при лікуванні дитячих поносів, для виведення радіонуклідів тощо(24).

Дубильні речовини являють собою похідні фенолу і дуже поширені в рослинах. Вони бувають двох видів: глюкозидозв’язані галовою кислотою (галотаніни, депсини) і ті, що належать до групи конденсованих танінів – катехінів.

Дубильні речовини першої групи містяться в брусниці, ревені, чорниці, а другої – в ракових шийках, перстачі прямостоячому, родовику лікарському.

Глікозиди – сполуки цукрів з різними нецукристими компонентами – продуктами обміну в рослинному організмі. До них належать-, зокрема, сапоніни – поверхнево-активні речовини. При збовтуванні вони утворюють стійку піну, подібну до мильної, що зумовило їхню назву(4).

Аглікони сапонінових глікозидів поділяють на нейтральні сапоніни, що містяться в листках наперстянки великоквіткової та сапогенінової кислоти (наприклад, примулова, яку виявлено в коренях первоцвіту, або полісалова кислота – в коренях цукрових буряків тощо).

Досить велику групу становлять фенольні глікозиди: арбутин – діюча речовина брусниці, бадану товстолистого, вересу лікарського – має виражену знезаражувальну дію і з успіхом використовується при запальних процесах сечовивідних шляхів; саліцин– міститься в корі різних видів верб та в бруньках тополь; спірацин, виявлений в гадючнику шестипелюстковому. Два останні глікозиди при розпаді утворюють метиловий саліцилат, який позитивно діє при подагрі та ревматичних захворюваннях.

Серцеві глікозиди – сполуки, які діють на серцевий м’яз. Вони – похідні гідрованого циклопентанофенантрену.

Дуже важливими для лікування серцевих захворювань є глікозиди наперстянки великоквіткової, горицвіту весняного, конвалії та ін.

У багатьох рослинах виявлено гіркі глікозиди. Вони стимулюють виділення шлункового соку, тому їх використовують при порушенні травлення та підвищенні апетиту. Гірким глюкозидом є абситин полину гіркого, аритаурин золототисячника звичайного, генціїн і генціопікрин тирличу жовтого, вербеналін вербени лікарської тощо(22).

Ефірні олії – це суміш органічних летких сполук. До їх складу входять терпени, вуглеводи, дитерпени, сесквітерпени, спирти, альдегіди, кетони, феноли, складні ефірні кислоти, лактони та ін. Ефірні олії нагромаджуються в специфічних для певного виду залозах листків, насіння, плодів, в наземних органах і не беруть участі в обміні речовин.

Алкалоїди – складні азотовмісні сполуки лужного характеру, що виробляються в рослинах, нагромаджуються переважно в насінні, листках і коренях. Наприклад, берберин міститься в барбарисі, хелідонін – у чистотілі великому, аконітин – в аконіті і т.д.

Вітаміни – специфічно діючі речовини, необхідні для життя людини і тварин. Відсутність їх у продуктах харчування призводить до захворювання –гіповітамінозу і авітамінозу.

Вітаміни поділяються на дві групи: жиророзчинні (A, D, Е) і водорозчинні (В, С). Вітамін К розчиняється у воді і в жирах. Він зустрічається тільки як каротиноїд, тобто провітамін вітаміну А.

Вітаміни групи В і вітамін С виявлено майже в кожній рослині. Вітамін А у вигляді каротиноїду міститься в петрушці (26 мг%), кульбабі лікарській (17 мг%), шипшині (5 мг%) і багатьох інших. Нестача його призводить до захворювань очей (ксерофтальмія, гемеролопія), порушення росту, функції печінки, обміну холестерину тощо.

Вітамін В1 (тіаміну бромід) виявлено переважно в насінні злакових і бобових рослин. При зменшенні його кількості в організмі людини порушується вуглеводний та ліпідний обмін, виникають захворювання нервової системи (поліневрити, невродегенерація).

Вітамін В2 (рибофлавін) бере участь у вуглеводному, білковому й жировому обміні, відіграє важливу роль у поліпшенні функції очей. Гіпорибофлавіноз і арихофлавіноз викликають погіршення апетиту, головний біль, різь в очах та ін.

Вітамін В6 (піридоксин) міститься в неочищених зернах злакових культур, у картоплі, овочах. Відіграє важливу роль в обміні речовин. Нестача його, зокрема у дітей раннього віку, може викликати затримку росту, шлунково-кишкові захворювання, підвищену збудливість; у дорослих – втрату апетиту, нудоту, кон’юктивіт; у вагітних – дратівливість, блювоту, стоматит тощо.

Вітамін В12 (ціанкобаламін) синтезується головним чином бактеріями і синьозеленими водоростями; в організмі людини – мікрофлорою кишечника. Він – найкращий протианемічний препарат.

Вітамін С – аскорбінова кислота. Це – протицинготний засіб. Дуже багаті на вітамін С шипшина, кропива, суниці, смородина та ін. Зменшення його вмісту в організмі людини знижує стійкість проти інфекційних захворювань.

Вітамін D – комплекс вітамінів. Вважають, що їх шість. Зокрема, D2 –похідні ергостерину, a D3, D4, D5 – дигідроергостерину. В рослинах виявляють тільки провітаміни D. Вітамін міститься в продуктах тваринного походження.

Вітамін D регулює обмін кальцію і фосфору. Його застосовують при проявах рахіту, туберкульозі шкіри тощо.

Вітамін Е (токоферол) міститься в проростках злакових рослин. Нестача його в організмі зумовлює порушення функції статевих залоз(26).

Дуже важливе значення у біологічних процесах, що відбуваються в організмі людини, мають мікроелементи, зокрема мідь, марганець, цинк, хром, нікель, кобальт, йод, бром та ін. Кожний з хімічних елементів виконує відповідну фізіологічну роль і один одного не замінює. Наприклад, мідь бере участь в обміні речовин, у процесах тканинного дихання, а разом із залізом і марганцем – у кровотворенні, марганець – в окисно-відновних реакціях, хром та миш’як стимулюють діяльність кровотворних органів, срібло діє антисептично(7).

1.2 Асортимент і технологія страв і напоїв в дієтичному і дитячому харчуванні

Дієтичне харчування – це лікувальне харчування хворої людини. Воно є обов’язковою частиною комплексного лікування. В одних випадках дієтичне харчування – це основний лікувальний засіб, в інших – необхідний, на фоні якого застосовують усі інші лікувальні заходи.

В основу дієтичного харчування покладена теорія збалансованого харчування. Дієтичне харчування ґрунтується на принципі максимальної збалансованості основних харчових речовин у добовому раціоні з урахуванням механізмів перебігу хвороби та стану ферментативних систем хворого.

Лікувальна дія дієтичного харчування забезпечується:

1) спеціальним підбором харчових продуктів;

2) визначеними співвідношеннями між основними харчовими речовинами;

3) відповідною технологією приготування дієтичних страв. Наприклад, виключенням з дієти окремих харчових продуктів можна значно знизити в ній вміст холестеролу, жирів, натрію, цукру, а відварюванням м’яса та риби – вміст пуринів та екстрактивних речовин.

Про лікувальні властивості багатьох харчових продуктів відомо давно, але до кінця XIX ст. лікувальне харчування застосовували емпірично. Тільки з відкриттям акад. І.П.Павловим законів травлення дієтичне харчування одержало наукове обґрунтування. У 20-50-х роках XX ст. проф. М.І. Певзнером була розроблена так звана групова дієтна система харчування, згідно з якою кожна група споріднених захворювань одержала свою дієту. Нині існує 16 основних дієт: № 0 – рідка дієта, № 1- 14 – дієти при різних захворюваннях, № 15 – загальний стіл раціонального харчування в умовах лікувально-профілактичних закладів. У рамках однієї дієти існують піддієти (наприклад, дієта № 1а, № 16), тому загальна кількість дієт досягає 60(28).

Основними діючими компонентами лікарських рослин є комплекси фармакологічно активних і супутніх речовин, які утворюються у процесі первинного і вторинного синтезу. Ці речовини (переважно вторинного синтезу), надходячи в організм людини, і визначають фізіологічну, власне лікувальну, дію рослин на окремі органи та системи і на організм у цілому(Таблиця 1. Додаток 5.) (16).

В дієтичному харчуванні використовують, зазвичай, напої, коктейлі, чаї на основі лікарських рослин.

Листя і ягоди малини заварюють при простуді і грипі, вони добре знижують температуру. Смородинове листя допомагає при авітамінозі і недокрів’ї. Відвар листя ожини корисний при грипі і ангінах, знімає нервову напругу.

При високій температурі, захворюваннях нирок, недокрів’ї корисно пити відвар з листя суниці. Липовий цвіт заварюють при простудах, головному болі, конюшина лугова — при слабкості, загальних нездужаннях; материнку при безсонні; відвар ромашки, випитий на ніч, дає міцний сон; шипшина корисна при серцево-судинних захворюваннях і гіпертонії(19).

Наука про лікарські рослини існує близько 6 тисяч років. У другій половині XIX ст. інтенсивний розвиток хімії привели до того, що лікарські рослини стали одним з основних об’єктів інтересу хіміків того часу. Вони виділяли чисті речовини і на їх основі синтезували речовини, що замінювали рослинну сировину. Так з’явилися перші синтетичні ліки.

Народна медицина є невичерпним джерелом для отримання нових лікарських препаратів. По фізіологічних властивостях лікарські рослини ділять на наступні групи: заспокійливі; знеболюючі; снодійні; збуджуючі; послаблюючі; відхаркувальні; терпкі і сечогінні; кровоспинні; протиглистові; шлункові; що знижують кров’яний тиск, діють на серцево-судинну систему і тому подібне. З лікарських зборів зазвичай готують настої, відвари, настоянки, соки, мазі. Найбільш популярні чайні збори, які приймаються у вигляді відвару або настою. Лікарський чай має різноманітний склад залежно від призначення. Їх основна гідність — вплив всього комплексу речовин, що діють(3). Для приготування чайного збору листя зав’ялюють, скручують, складають в купки, накривають мокрою тканиною і витримують від 5 до 9 год. Протягом цього часу відбуваються процеси ферментації, листя темніє, аромат поліпшується. Потім листя розкладають тонким шаром і сушать на сонці, в печі або духовці. Можна поєднувати чайну заварку з лимонною і апельсиновою цедрою, м’ятою, пелюстками троянди, квітками липи, листям малини, лісової суниці, чабрецю, прянощами. Лікарський чай зазвичай п’ють без цукру, іноді у поєднанні з медом. Існують особливі правила збору лікарської сировини. Вони достатньо точні і повинні строго дотримуватися.

Можна приготувати напої з вичавків дикорослих рослин (фруктів, ягід, овочів і їх листя, а також з трап з деяких пряно-ароматичних рослин), що наполягли на холодній або гарячій кип’яченій воді. Для приготування напою необхідно рослинні компоненти залити окропом, остудити, закупорити, дати воді відстоятися, після чого розлити напій по пляшках. По старих рецептах ці напої готують також і з додаванням цукру, дріжджів і горілки. Збереженню отриманих напоїв сприяє наявність у ряді рослин природних консервантів: наприклад, в брусниці, журавлині і звіробої міститься бензойна кислота, що володіє бактерицидною дією; у горобині — аскорбінова кислота, що пригнічує розвиток цвілі(8).

З трав можна готувати не тільки настої і відвари. Трави незамінні для приготування дуже смачних свіжих салатів, для додавання в супи. Будь-яка з дикоростучих рослин чудово підходить для оздоровчого вітамінного салату. Ретельно вимийте і нарізуйте молоді листочки стоноги, подорожника, кульбаби (можна потримати її в солоній воді для видалення гіркоти), а також молоду кропиву, лободу (що є рекордсменом за вмістом білка). Заправте салат лимонним соком, волоськими горіхами, насінням соняшнику, медом. Також ви можете використовувати для заправки традиційні рослинне масло і сметану(16).

З кульбаб виходить смачне і корисне варення, що володіє жовчогінними властивостями. Зберіть близько 350 великих суцвіть кульбаби і залийте їх 0,5 л окропу, дайте постояти 30-40 хвилин і поваріть на повільному вогні півгодини. В кінці варива додайте сік половинки лимона або покладіть у варення 2-3 гілочки меліси. Воду злийте в окремий посуд, квітки, що залишилися, відіжміть і викиньте. У отриманій рідині зеленого відтінку розчиніть 1 кг цукрового піску і прокип’ятіть розчин на повільному вогні, знімаючи піну. Коли сироп стане світлим і почне стікати з ложки тоненькою ниткою, додайте сік другої половини лимона, після чого остудіть варення і розлийте його по банках.

Сироп з подорожника використовують при хворобах верхніх дихальних шляхів, а також при захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Але майте на увазі, що не можна використовувати подорожник при гастриті і виразці гиперацидного характеру, а також при схильності до тромбоутворення і підвищеного згортання крові. Промийте молоде листя, вимийте і обсушіть їх. Поріжте листочки і укладіть в банку шарами, посипаючи кожен з шарів цукром, а ще краще – медом. Шар повинен мати висоту близько 1 см. Приминати кожен шар, щоб листя лежало в банці щільно. Заповнити так цілу банку і дати суміші настоятися в темному місці 10 днів, після чого злити сироп і пити його по 1 чайній ложці 3 рази вдень за 20 хвилин до їжі.

Як заправка для м’ясних, рибних блюд і супів використовують пюре з кульбаб. Потримати листочки в холодній воді з сіллю, обсушити і перемолоти в м’ясорубці. Додати за смаком кріп, яблучний оцет або посипати невеликою кількістю солі і перцю.

Зі свіжих весняних соків готують коктейль, наповнений мікроелементами і вітамінами. Змішати 200 г соку кропиви, 200 г соку хріну і 15 г соку ріпчастої цибулі, додати 2 кубики льоду і сіль на смак(27).

1.2.1 Напої і страви для дієтичного харчування

Салат з картоплі з мелісою.

Рецептура страви:

Відвареної картоплі – 75 г

Зеленої цибулі – 10 г

Меліси – 10 г

Сметани – 10 г

Сіль

Технологія приготування:

Відварену картоплю, нарізану кубиками, перемішують з мілко нарізаною зеленою цибулею, мілко нарізаною мелісою і заправляють сметаною. Солять за смаком.

Салат з червоноголової капусти і подорожника.

Рецептура страви:

Червоноголової капусти – 50 г

Подорожника – 25 г

Яйце – 1

Рослинної олії – 10 г

Сіль

Технологія приготування:

Круто зварені яйця, обережно очищують від шкарлупи. Розрізають на дві частини і викладають на блюдо. Нашатковану червоноголову капусту з’єднують з мілко нарізаним подорожником, солять. Отриману масу викладають на половинки яєць і поливають рослинним маслом.

Салат із кропиви.

Рецептура страви:

Листя кропиви – 50 г

Листя лопуха – 8 г

Яйця – ½

Зелень петрушки – 15 г

Сметани – 15 г

3-% оцту – 3 г

Сіль

Технологія приготування:

Кропиву опускаю у кип’ячу воду на 5 хв., відкидають на друшляк, обсушують чистою серветкою, мілко нарізають. До нарізаної зелені додають мілко нарізані варені яйця або варену картоплю, нарізану кубиками, заправляють сметаною, змішаною з оцтом, солять за смаком, посипають мілко нарізаною зеленню петрушки.

Салат із подорожника з цибулею.

Молодих листків подорожника – 50 г

Ріпчастої цибулі – 30 г

Тертого хріну – 20 г

Кропиви – 20 г

Яйця – ½

Сметани – 15 г

3-% оцту – 3 г

Технологія приготування:

Приготовлені листя подорожника і кропиви закладають в кип’ячу воду на 1–2 хв., відкидають на друшляк, дають, щоб стекла вода, шинкують, додають нарізану ріпчасту цибулю, тертий хрін, сіль. Посипають мілко нарізаним вареним яйцем, поливають сметаною.

Щі мясні з календулою.

Рецептура страви:

Яловичини – 50 г

Ріпчастої цибулі – 12 г

Свіжої капусти – 50 г

Помідорів – 50 г

Моркви – 25 г

Квіткових корзинок календули – 8 г

Картоплі – 50 г

Сметани – 10 г

Маргарину – 10 г

М’ясного бульйону – 250 г

Сіль

Технологія приготування:

Нашатковану капусту і наразі на доками картоплю закладають у кип’ячий бульйон, варять 10 хв., потім додають пасеровані цибулю і моркву, свіжі помідори, нарізані дольками, і покільчені корзинки календули. За 5 хв. до закінчення варки кладуть лавровий лист, кусок відвареної яловичини.

Суп із медунки.

Рецептура страви:

Медунки – 75 г

Картоплі – 50 г

Ріпчастої цибулі – 15 г

Моркви – 15 г

Свинної тушонки або яловичої – 75

Води – 270 г

Сіль

Спеції

Технологія приготування:

В кип’ячу воду закладають крупно нарізану картоплю, доводять до кипіння, додають моркву і цибулю, пасеровані на жирі, відділеному від тушонки. За 10 хв. до закінчення варки кладуть нашатковану медунку і м’ясо тушонки, сіль, спеції.

Відварна картопля з кропивою.

Рецептура страви:

Картоплі – 60 г

Ріпчастої цибулі – 12 г

Зелені кропиви – 12 г

Рослинної олії – 4 г

Води – 80 г

Солі

Технологія приготування:

Картоплю відварюють, викладають на тарілку, в отриманий відвар додають нашатковану цибулю, мілко нарізану зелень кропиви, солять, варять 3–5 хв. і отриманою підливою поливають картоплю(16).

Кульбабовий напій.

Рецептура напою:

Відвару коренів кульбаби лікарської – 3 л

Меду ранньовесняного – 2 кг

Спирту 96° - до 10 л.

Технологія приготування напою:

200 г свіжих коренів кульбаби лікарської ретельно миють холодною водою, подрібнюють, заливають 3 л води, кип’ятять 10 хв. на малому вогні, настоюють 4 год., фільтрують, доводять до об’єму 3 л.

Застосування. Напій рекомендується при гіпо- та авітамінозах, антацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах, атеросклерозі, хронічних закрепах, при вуграх, фурункулах, різноманітних медикаментозних та алергічних дерматитах, обмінних поліартритах, остеохондрозах, спонділозах, радикулоневритах, запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів. Застосовують для лікування діабету (тоді в напій додають мед).

Вживають по 1–3 столові ложки 3–4 рази на добу за 30хв. до їди. З метою поліпшення вигляду шкіру обличчя та шиї протирають напоєм 3–4 рази на тиждень перед сном упродовж 10–15 днів.

Любистків напій.

Рецептура напою:

Настою любистку лікарського – 3 л

Меду ранньовесняного – 2 кг

Спирту 96° - до 10 л.

Технологія приготування напою:

100 г свіжих квіток та листків любистку лікарського заливають 3 л окропу, настоюють 4 год., фільтрують, доводять до загального об’єму 3 л.

Застосування. Напій застосовують при розладах кровообігу, набряках серцевого походження, асцитах, епілепсії, шизофренії, для попередження стресових станів, при запальних захворюваннях верхніх дихальних шляхів, атонії кишко вика. Як косметичний засіб проти веснянок, пігментних плям, гноячкових захворюваннях шкіри, для зміцнення волосся. Вживають по столовій ложці 2–3 рази на добу за 30 хв. до їди. Вживання напою протипоказане вагітним жінкам, а також хворим на гострий гломерулонефрит та пієлонефрит(6).

Компот із яблук і аїру.

Рецептура напою:

Сушених – 8 г або свіжих коренів аїру – 30 г

Свіжих яблук – 60 г

Цукру – 25 г

Технологія приготування:

Яблука миють, видаляють серцевину, нарізають дольками. Щоб плоди не темніли на повітрі, х до варки поміщають у холодну воду, злегка підкислену лимонною кислотою. Сироп готують наступним чином: в гарячій воді розтоплюють цукор, додають лимонну кислоту, доводять до кипіння, проварюють 10–15 хв. і проціджують. В гарячий сироп кидають підготовлені яблука і варять при слабкому кипінні не більше 5 хв., додають промиті нарізані дольками корені аїру, настоюють 5–10 хв. і доводять до кипіння, охолоджують.

Чай з первоцвіту і звіробою.

Рецептура напою:

Сушених листків первоцвіту – 5 г

Сушених листків звіробою – 5 г

Води – 200 мл

Технологія приготування:

Сушені листки первоцвіту і звіробою перемішують і використовують як зварку. Заварюють в фарфоровому чайнику.

Чай шиповнико-медовий.

Рецептура напою:

Ягід шиповника – 20 г

Меду – 15 г

Лимонного соку – 5 г

Води – 200 мл

Технологія приготування:

Сушені плоди шиповника подрібнюють, додають кип’ячу воду, варять 10 хв. при закритій кришці,настоюють 10 хв. В проціджений відвар додають мед, лимонний сік.

Кефір з кропом і ромашкою.

Рецептура напою:

Води – 200 мл

Кефіру – 160 г

Зелені кропу – 7 г

Сушених квітів ромашки – 3 г

Технологія приготування:

Сушені квіти ромашки заливають гарячою водою, настоюють 30 хв. Відвар проціджують, додають пастеризований кефір, нарізане зелень кропу, збивають 3 хв.

Коктейль із кефіру з шиповником.

Рецептура напою:

Сушених плодів шиповника – 20 г

Води – 100 мл

Кефіру – 100 г

Цукру – 10 г

Технологія приготування:

Промиті холодною водою плоди шиповника заливають кип’ятком, варять в закритому посуді при слабкому кипінні 5–10 хв. і настоюють 2 год.,проціджують. В отриманий відвар додають пастеризований кефір, цукор, збивають 1 хв., розливають в бокали і подають до столу.

Квас рябиновий.

Рецептура напою:

Соку рябинового – 80 г

Цукру – 12 г

Дріжджів – 2 г

Води – 120 мл

Технологія приготування:

В кип’ячу воду кладуть цукор, доводять до кипіння, вливають рябиновий сік, охолоджують до кімнатної температури. Потім вводять розведені теплою кип’яченою водою і ставлять для бродіння.

Квас з чебрецем.

Рецептура напою:

Готового квасу – 200 мл

Сушеного чебрецю – 4 г

Цукру – 10 г

Технологія приготування:

В невеликій кількості готового квасу кип’ятять протягом 2 хв. сушені листя чебрецю і вливають в квас, що залишився, додають цукор, настоюють 10–12 год., проціджують і охолоджують(23).

1.2.2 Напої і страви для дитячого харчування

Зелений салат з огірочником.

Рецептура страви:

1 головка салату;

1 пляшка кефіру;

2 ложки густої сметани;

1 ложка глюкози;

Кріп, зелена цибуля, огірочник (листя) – порізати.

Технологія приготування:

Додати до кефіру сметану, глюкозу і нарізану зелень. Залишити на 15 хв. Додати вимитий і подрібнений салат (листя розривати пальцями). Перемішати і відразу споживати.

Так само можна приготувати цикорний салат, мласкавець (велеріанелу), головчастий салат, крес-салат (жеруху), пекінську капусту і салат із диких трав – кульбаби, кропиви, деревію тощо, а також квасолі (настурції)(14).

Кисіль із ревеню.

Рецептура страви:

Ревінь – 35 г

Цукор – 15 г

Мука картопляна – 6 г

Вихід – 200 г

Технологія приготування:

Ревінь нарізати на кусочки, відварити у воді до м’якості, протерти через сито, додати цукор, довести до кипіння, влити під час помішування картопляну муку, ще раз довести до кипіння і зняти з вогню.

Кисіль із настою шиповника.

Рецептура напою:

Суха шипшина – 20 г

Цукор – 15 г

Лимонна кислота – 0,2 г

Картопляна мука – 7 г

Вихід – 200 г

Технологія приготування:

Плоди шипшини (сухої) промити холодною водою, залити кип’ятком, кип’ятити під кришкою 10 хв. і поставити настоюватися при кімнатній температурі протягом 6–8 год. Потім процідити через складену вчетверо марлю, довести до кипіння, додати цукор, лимонну кислоту, влити при помішуванні розведену в холодній воді картопляну муку, ще раз довести до кипіння і зняти з вогню(26).

В дитяче харчування входять також лікувальні консерви, які призначені для лікування дітей

Подобные работы:

Актуально: