Взаємозв'язок витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль у фінансовому менеджменті

Курсова робота: 52 сторінки, 2 малюнки, 10 таблиць, 20 джерел.

Тема курсової роботи: взаємозв'язок витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль у фінансовому менеджменті.

Мета роботи: розглянути та засвоїти поняття витрат, прибутку та оцінки ефективності управління ними у фінансовому менеджменті.

Методи дослідження: аналітичний, індукції та дедукції, описовий, порівняльний.

Ключові слова: Виробництво, підприємство, Доходи, витрати, прибуток, об'єм реалізації, аналіз, динаміка, фактори, кошти, коефіцієнт, результати, показники, зв'язок, фінансовий менеджмент.

Актуальність теми обумовлена тим, що найбільш оптимальний підхід до керування витратами і прибутку – це організація планування, обліку й аналізу витрат по центрах витрат і центрам відповідальності. Виділення цих центрів на підприємстві відбувається відповідно до його організаційної структури. Багато в чому ефективність господарської діяльності підприємства визначається здатністю керівництва підприємства керувати витратами і прибутком.

Прибутком оцінюється ефективність господарювання, прибуток - головне джерело фінансування економічного й соціального розвитку; прибутковість служить основним критерієм вибору інвестиційних проектів і програм оптимізації поточних витрат, витрат, фінансових вкладень. Таким чином, прибуток знайшов найважливішу, провідну роль у новому господарському й фінансовому механізмі керування соціально-економічним розвитком.

Від того як організований виробничий процес на підприємстві, яка використовується технологія і техніка, як здійснюється адміністративне керування господарською діяльністю підприємства, багато в чому залежить величина собівартості виробничого продукту, і структура прямих і непрямих витрат.

Системи управлінського обліку задовольняють ці планово-контрольні задачі шляхом виділення окремих підрозділів як об'єкти обліку. Виділяються центри відповідальності підрозділу, по яких можна врахувати виконання їх менеджерами строго встановлених обов'язків. Так, витрати групуються по центрах витрат невеликим ділянкам чи діяльності сферам відповідальності. Типовим є виділення цехів як центри витрат. Роблячи висновок, можна сказати, що система повинна розподіляти витрати по двох головних групах об'єктів: підрозділу і продукції. Виконується звичайно в два кроки: збір витрат по центрах відповідальності і віднесення їх на конкретну продукцію, оброблювану в даному цеху (чи іншу калькуляційну одиницю).

Пропоновані підходи у формуванні собівартості дають можливість одержати реальні дані про показники рентабельності продукції і, тим самим, сформувати більш оптимальний портфель замовлень з погляду прибутковості підприємства. Крім того, дана методика дозволяє більш адресно і легко проводити аналіз прямих і накладних витрат як у кількісному, так і в якісному вираженні. І, нарешті, нові запропоновані методи розподілу витрат дають базу для аналізу ефективності кожних з підрозділів (центра витрат).

Метою роботи є узагальнення й систематизація знань по основних економічних дисциплінах, застосування отриманих навичок у практичній роботі економіста на підставі фактичних показників виробничо-господарської діяльності підприємства, всебічний аналіз взаємозв'язку витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль у фінансовому менеджменті.

Об’єктом дослідження є ТОВ “Елеко ЛТД”.

Предмет дослідження – взаємозв'язок витрат, об’єму реалізації, прибутку та їх роль у фінансовому менеджменті

У зв'язку з поставленою метою в даній роботі вирішувалися наступні завдання:

1. Виявлення взаємозв'язку прибутковості з основними фінансовими показниками діяльності підприємства

2. Аналіз витрат та прибутку при виробництві продукції на підприємстві.

3. Виявлення за результатами аналізу резервів збільшення прибутковості виробництва продукції й удосконалювання керування витратами та формування прибутку.

Методи дослідження: аналітичний, індукції та дедукції, описовий, порівняльний.

1.1 Формування собівартості продукції

Одним з основних техніко-економічних показників, що характеризують роботу підприємства є собівартість продукції, що випускається.

Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, робіт послуг регламентовано законом України про оподаткування прибутку підприємства типовим положенням по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості робіт, послуг у промисловості затвердженою постановою КМУ від 26 квітня 1996 року № 473.

Зниження собівартості продукції є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.

Під собівартістю промислової продукції розуміється виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво і збут. Витрати на виробництво утворять виробничу (заводську) собівартість, а витрати на виробництво і збут – повну собівартість промислової продукції.

Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, їхня класифікація по статтях визначаються державним стандартом, а методи калькулювання – самими підприємствами.

Собівартість - один з найважливіших якісних показників, що характеризують усі сторони діяльності підприємства (об'єднання).Вона відбиває повноту й ефективність використання трудових і матеріальних ресурсів на випуск продукції, економію у витраті засобів, результати впровадження нової техніки і технології і т.д.

Витрати, що залежать від обсягу виробництва, підрозділяються на умовно-постійні (непропорційні) і умовно-перемінні пропорційні).

Умовно-перемінні витрати міняються в залежності від зміни обсягу виробництва тобто ті витрати, що на одиницю продукції постійні (затверджені норми витрати), а на весь обсяг змінюються прямопропорційно.

Умовно-постійні витрати - це витрати, величина яких чи не міняється змінюється в меншій мері, чим обсяг виготовленої продукції. Цих витрат при збільшенні обсягу виробництва на одиницю продукції відноситься менше, тому що загальна їхня величина залишається постійної чи збільшується (зменшується) непропорційно збільшенню (зменшенню) обсягу виробництва.

Класифікація витрат на відносно-постійні і відносно-перемінні має велике значення для планування собівартості, тому що дозволяє установити розміри зниження собівартості продукції зі збільшенням обсягу виробництва (навантаження) підприємства , цеху, агрегату.

 У зв'язку з відносною сталістю абсолютної величини першої групи витрат по чи цеху агрегату зі збільшенням обсягу виробництва розмір цих витрат на одиницю продукції зменшується, що є серйозним чинником зниження собівартості. І, навпаки, при зменшенні обсягу виробництва за рахунок постійних витрат підвищується собівартість продукції.

Пропорційні витрати, абсолютна величина яких змінюється відповідно зміні обсягу виробництва, на одиницю продукції залишаються незмінними.

Вертикальний і горизонтальний поділ праці на підприємстві може по-різному впливати на собівартість виробленої продукції. І саме, про зниження накладних (умовно-постійних) витратах буде йти мова у випадку розгляду вертикального поділу праці, тобто при організації управлінського процесу. Саме тут можуть критися значні резерви по зниженню загальних витрат підприємства. У випадку ж розгляду питання про горизонтальний поділ, те тут важливо правильно сформувати собівартість продукції, що відноситься саме до даного підрозділу організації, що в першу чергу визначається наявністю причинно-наслідкового зв'язку при калькулюванні витрат. Таким чином, в останньому випадку загальний рівень витрат по підприємству може бути (за інших рівних умов) відносно незмінним, але тут важливо правильно розподілити ці витрати між різними виробничими й обслуговуючими підрозділами.

собівартість витрати прибуток

1.2 Мети, критерії й основи розподілу витрат та прибутку

Найбільш оптимальний підхід до керування витратами і прибутку – це організація планування, обліку й аналізу витрат по центрах витрат і центрам відповідальності. Виділення цих центрів на підприємстві відбувається відповідно до його організаційної структури.

Від того як організований виробничий процес на підприємстві, яка використовується технологія і техніка, як здійснюється адміністративне керування господарською діяльністю підприємства, багато в чому залежить величина собівартості виробничого продукту, і структура прямих і непрямих витрат.

У залежності від масштабів виробництва на підприємстві будь-якої сфери діяльності організуються основні й обслуговуючі підрозділи, взаємозв'язок між який визначається рівнями їхньої підпорядкованості.

Калькулювання для керуючих представляється путівником при виборі виробничої стратегії і ціноутворення. Крім того, для оцінки виконавських якостей підлеглих і ефективності роботи підрозділів їм потрібна інформація про витрати по місцях їхнього виникнення.

Системи управлінського обліку задовольняють ці планово-контрольні задачі шляхом виділення окремих підрозділів як об'єкти обліку. Виділяються центри відповідальності підрозділу, по яких можна врахувати виконання їх менеджерами строго встановлених обов'язків. Так, витрати групуються по центрах витрат невеликим ділянкам чи діяльності сферам відповідальності. Типовим є виділення цехів як центри витрат. Роблячи висновок, можна сказати, що система повинна розподіляти витрати по двох головних групах об'єктів: підрозділу і продукції. Виконується звичайно в два кроки: збір витрат по центрах відповідальності і віднесення їх на конкретну продукцію, оброблювану в даному цеху (чи іншу калькуляційну одиницю).

З проблемою розподілу витрат по об'єктах зв'язаний їхній поділ на прямі і непрямі.

Витрати є прямими, якщо їхній можна ототожнити з конкретними виробами. Прикладом є віднесення витрат основних матеріалів на цех і далі на продукцію.

Звичайно виділяють чотири критерії розподілу витрат:

1. Причинно-наслідковий (повинна бути ясна зв'язок об'єкта витрат і понесених витрат).

2. Досягнутий результат. (Наприклад, рекламна компанія створює імідж корпорації, а не індивідуального товару. Витрати по цій програмі можуть бути віднесені на підрозділи з найбільшим рівнем продажів, а не з мінімальним.)

3. Справедливість – це критерій, що найбільше часто використовується в держзамовленнях, де розподіл витрат є основою встановлення цін.

4. Прибутковість. (Наприклад, розподіл заробітної плати керівництва корпорації на основі прибутковості підрозділів. Передбачається, що прибутковий підрозділ має велику платоспроможність корпоративних витрат.

В умовах виробництва декількох видів виробів, а також виділенні декількох підрозділів виникає необхідність найбільш обґрунтованого, оптимального, доцільного розподілу витрат по їхніх центрах. Існує три основних моменти розподілу накладних витрат.

Вибираються об'єкти, на які відносяться витрати (незалежна перемінна). Наприклад, продукція, послуги, переділи, контракти, цехи, конкретні підрозділи;

2. Вибираються і збираються витрати (незалежна перемінна), які варто віднести на об'єкти, наприклад, основні матеріали, трудовитрати, накладні витрати.

3. Вибирається база розподілу (cost allocation base), що співвідносить чи витрати групи витрат з обліковим об'єктом. Наприклад, виробничі непрямі витрати звичайно розподіляються пропорційно прямим трудо-годинам чи прямим машино-годинам.

Іноді об'єкти поділяють на проміжні (intermediate) і кінцеві (final). Прикладом останнього є замовлення. Кінцевий об'єкт означає тут, що витрати далі розподіляються тільки між реалізованою продукцією і складськими запасами.

Накладні витрати пройдуть не один об'єкт, перш ніж потрапити на дане замовлення, наприклад заробітна плата начальника ремонтного цеху може бути прямо включена тільки в загальновиробничі витрати даного цеху (проміжний об'єкт). Подальший шлях цих витрат можна простежити за схемою:

Рис.1.1 Проміжний і кінцевий об'єкти обліку витрат

Зверніть увагу, що будь-які індивідуальні витрати один раз виступають як прямі. Далі вони втрачають цю властивість. Тому заробітна плата начальника ремонтного цеху не буде далі показуватися відособлено. Навпроти, вона ввійде в групу витрат по ремонті й експлуатації основних засобів.

Деякі відділи можна виділити як допоміжні служби. До них відносяться юридичний відділ і відділ кадрів. Таке виділення звичайне виробляється по двох критеріях: надання послуг іншим підрозділам і наявність залежності між витратами підрозділу і послугами, що робляться.

Багато компаній частина загальногосподарських витрат відносять на підрозділи (цехи, центри прибутку і т.д.). Приклади баз розподілу для деяких груп статей загальногосподарських витрат представлені в таблиці 1.1 і 1.2.

Таблиця 1.1

Бази розподілу груп статей загальногосподарських витрат

Таблиця 1.2

Приклади баз розподілу непрямих витрат підрозділів

Це тільки приклади. Яку базу вибере підприємство, залежить від мети і трудомісткості розподілу.

На багатьох підприємствах існує взаємозв'язок між основними й обслуговуючими підрозділами. Щоб обчислити собівартість продукції, потрібно зробити розподіл послуг допоміжних (обслуговуючих) цехів.

Послуги допоміжних підрозділів можуть бути розподілені трьома способами: прямим (direct), покроковим (step-down) і методом розподілу зустрічних послуг за допомогою системи лінійних рівнянь (reciprocal). Звичайно ці методи включають:

1) складені бюджети (кошторису) для кожного підрозділу;

2) вибір бази розподілу;

3) розподіл (перерозподіл) витрат допоміжних підрозділів;

4) розрахунок коефіцієнтів розподілу загальновиробничих витрат по продукті кожного виробничого підрозділу.

Прямий метод розподілу (direct allocation method, or direct method). Він використовується найбільше широко. При цьому ігноруються зустрічні послуги одного підрозділу іншому, усі послуги списуються на витрати основних цехів. Як базу для розподілу послуг адміністрації обрані планові людино-години.

Основним достоїнством прямого методу є його простота. Тут немає необхідності проектувати взаємне використання послуг.

Покроковий метод. Цей метод використовується для розподілу зустрічних послуг обслуговуючих (допоміжних) підрозділів. Це більш точний, чим прямої, метод послідовного розподілу витрат. Цикл розподілів звичайно починають з цеху, що робить послуг більше, ніж споживає. Ці послуги розподіляються між допоміжними і виробничими цехами. Далі беруть наступний допоміжний цех і послідовно, крок за кроком, продовжують розподіл. Закінчують підрозділом, що зробив мінімальний обсяг послуг.

Метод розподілу зустрічних послуг за допомогою системи лінійних рівнянь. Прямої і покроковий метод недостатньо коректні у випадку надання допоміжними цехами взаємних, зустрічних послуг один одному. Наприклад, адміністрація обслуговує робітників ремонтного цеху й у свою чергу одержує частину ремонтних послуг. Даний метод включає три стадії.

1 стадія: надання зустрічних послуг виражається через лінійну залежність.

2 стадія: зважується система лінійних рівнянь.

3 стадія: цілком зібрані витрати допоміжних цехів розподіляються далі пропорційно кількості зроблених послуг.

Методика списання витрат залежить від переслідуваної мети і трудомісткості розрахунків. Допустимо, менеджер задумав пророчити коливання загальної суми витрат по обслуговуванню виробництва і керування. Ідеальної буде база, що відбиває причинно-наслідкові зв'язки з величиною, що розподіляється.

На практиці для розподілу виробничих накладних витрат застосовуються наступні бази.

Час роботи виробничих робітників (людино-години) широко використовується по двох причинах. По-перше, непряма заробітна плата в багатьох випадках тісно зв'язана з витратами прямої праці, по-друге, інформація про витрачені людино-години на виробництво конкретної продукції звичайно міститься в убраннях і робочих картах. Коефіцієнт розподілу визначається розподілом загальної суми виробничих накладних витрат на загальне число витрачених прямих людино-годин.

Заробітна плата виробничих робітників. Теоретично людино-години в більшості випадків краще відбивають причинно-наслідкові зв'язки, особливо якщо на аналогічних роботах використовується праця працівників різної кваліфікації. Так, один робітник може одержувати 20 грн., іншої – 14 грн. Якщо коефіцієнт розподілу складає 200%, то на дане замовлення в першому випадку потрапить 40 грн. загальновиробничих витрат, у другому – 28 грн. Для попередження таких результатів використовуються стандарти, розраховані виходячи із середніх розцінок.

Використання як базу розподілу заробітної плати виробничих робітників переважніше, коли велику частку в накладних витратах складають супутні чи виплати коли переважає високооплачувана праця, а не витрати на зміст устаткування.

Машино-години. У високомеханізованих виробництвах амортизація, мастильні матеріали і непряма заробітна плата більше корелюють згодом роботи устаткування, чим з витратами живої праці. Теоретично машино-години є коректною базою розподілу. У минулому рідко збиралася системна інформація про час роботи устаткування при випуску конкретної продукції. Однак поширення засобів автоматизованого обліку часу виконання кожної операції знизили трудомісткість збору подібних даних.

 Чи собівартість вага основних матеріалів. Дана база використовується при розподілі витрат, зв'язаних з керуванням запасами, постачанням, збереженням, контролем і їхньою відпусткою.

Але в кожнім конкретному випадку для аналізу витрат застосовується конкретна база розподілу виходячи з задач такого аналізу.

У даному розділі даний опис безлічі варіантів бази розподілу. Але усі вони застосовувалися тільки для аналізу. Основний документ, що регламентує розподіл накладних витрат між окремими видами продукції в бухгалтерському обліку (Типове положення по обліку, калькулюванню і плануванню собівартості... у промисловості), вимагає збирати всі непрямі витрати по статтях:

1. «Витрати на зміст і експлуатацію обладнання»;

2. «Загальновиробничі (цехові) витрати»;

 3. «Загальногосподарські (загальнозаводські) витрати»

с наступним розподілом першої і другої статті на окремі види продукції пропорційно основній заробітній платі основних виробничих робітників, а третин – пропорційно основній заробітній платі робітників і витратам на зміст і експлуатацію устаткування.

Таким чином, це ще раз підтверджує, що калькулювання собівартості для обліку й аналізу може істотно відрізнятися.

1.3 Прибуток підприємства як основна складова господарської діяльності підприємства

Узагальнююча оцінка фінансового стану підприємства дається на основі таких результативних фінансових показнику як прибуток і рентабельність.

Прибуток і рентабельність - важливі показники ефективності виробництва. Прибуток - це, з одного боку, основне джерело фінансування діяльності підприємств, а з іншого боку - джерело доходів державного й місцевого бюджетів

На підприємствах проводиться підсумковий (ретроспективний) прогнозний (перспективний) аналіз прибутку.

Ціль підсумкового аналізу: дати кількісну оцінку причин, що викликали зміну прибутку, податкових платежів прибутку в бюджет, виявити вплив витрат на змінений прибутки або вплив на прибуток зміни цін, викликаних ринковою кон'юнктурою.

В умовах ринку керівники підприємств більше схильні проводити прогнозний аналіз прибутку, тобто зіставляти різні варіанти одержання прибутку в майбутньому, ніж затрачати час на аналіз результатів фактичного виконання шляхом їхнього порівняння зі стандартним рішенням або оцінкою прибутку в динаміку.

Підприємець зацікавлений у тім, щоб у конкурентній боротьбі одержати максимум прибутку. Цей максимум прагне обґрунтувати аналітичними розрахунками.

Аналіз формування й використання прибутку проводиться в кілька етапів:

1. аналізується прибуток по складу в динаміку;

2. проводиться факторний аналіз прибутку від реалізації;

3. аналізуються причини відхилення по таким складового прибутку, як відсотки до одержання й сплати, інші операційні доходи, позареалізаційних доходи й витрати;

4. аналізується формування чистого прибутку й вплив податків на прибуток;

5. дається оцінка ефективності розподілу прибутку на нагромадження й споживання;

6. аналізується використання прибутку на нагромадження й споживання;

7. розробляються пропозиції до складання фінансового плану.

При цьому варто враховувати, що методика факторного аналізу застосовна як при аналізі показників прибутку за звітний період, так і при обґрунтуванні плану.

Значення прибутку обумовлене тим, що, з одного боку, вона залежить в основному від якості роботи підприємства, підвищує економічну зацікавленість його працівників у найбільш ефективному використанні ресурсів, тому що прибуток - основне джерело виробничого й соціального розвитку підприємства, а з іншого боку - вона служить найважливішим джерелом формування державного бюджету. Таким чином, у росту суми прибутку зацікавлені як підприємство, так і держава. Приріст прибутку може бути досягнуть не тільки завдяки збільшенню трудового внеску колективу підприємства, але й за рахунок інших факторів. Тому на кожному підприємстві необхідно проводити систематичний аналіз формування, розподіли й використання прибутку. Цей аналіз має важливе значення й для зовнішніх суб'єктів (державних органів, банків і ін.).

Завдання аналізу і його послідовність:

Ø оцінка плану (прогнозу) прибутку й вибір найкращого варіанта; вивчення виконання плану й динаміки;

Ø виявлення й кількісний вимір впливу факторів формування показників прибутку й оцінка її якості;

Ø вивчення напрямків, пропорцій і тенденцій розподілу прибутку;

Ø виявлення резервів зростання прибутку;

Ø розробка рекомендацій з найбільш ефективного використання прибутку з урахуванням перспектив розвитку підприємства.

Аналіз повинен показати також вплив на прибуток порушенні договірної, технологічної й фінансової дисципліни.

У господарській практиці використаються наступні показники прибутку:

1. На одиницю продукції;

2. Балансова;

- Прибуток від основного виду діяльності (реалізації продукції (товарів, робіт, послуг));

- Прибуток від іншої реалізації;

- Доходи й витрати від позареалізаційних операцій (позареалізаційні результати):

§ По цінних паперах і від участь на паях у спільних підприємствах;

§ Штрафи, пені, неустойки, отримані й сплачені;

§ Прибуток і збитки минулих років, виявлені у звітному році;

§ Надходження боргів і дебіторської заборгованості;

§ Надходження від інших підприємств і організацій фінансової допомоги, поповнення фондів спеціального призначення та ін.

3. Оподатковувана;

4. Пільгована (не оподатковувана податком);

5. Що залишається в розпорядженні підприємства;

6. Чиста.

Показник «балансовий прибуток» вивчається при аналізі фінансового результату від всіх видів діяльності підприємства, а показники 3-6 - при аналізі формування податків і розподілу прибутку.

Перевірка обґрунтованості й напруженості плану прибутку необхідна для з'ясування взаємоув’язки планових показників прибутку й рентабельності по залишкам нереалізованої продукції на початок періоду, випущеної й реалізованої.

 На зміну балансового прибутку впливають багато факторів. Кількісно виміряти можна фактори першого й другого порядків.

До факторів першого порядку ставляться зміни:

1. прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

2. прибутку від іншої реалізації;

3. позареалізаційних результатів.

Факторами другого порядку є зміни:

1.1. обсягу реалізованої продукції;

1.2. структури реалізованої продукції;

1.3. повної собівартості реалізованої продукції;

1.4. цін на реалізовану продукцію;

2.1. доходів по цінних паперах і від участь на паях у спільних підприємствах;

2.2. штрафів, пені, неустойок, отриманих за винятком сплачених;

2.3. прибутку й збитків минулих років, виявлених у звітному році;

2.4. надходжень боргів і дебіторської заборгованості;

2.5. фінансової допомоги від інших підприємств і організацій, поповнення фондів спеціального призначення й ін.

Фактори формування балансового прибутку в узагальненому виді характеризує структурно-логічна модель, показана на рис. 1.2.

Рис. 1.2 Структурно-логічна модель факторної системи балансового прибутку

Вплив факторів першого порядку (1, 2, 3), другого порядку (3.1- 3.5) розраховується шляхом порівняння відповідних фактичних і планових (прогнозних) даних.

Фактори другого порядку 1.1-1.4, що характеризують зміну прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), визначаються іншим способом.

В економічній літературі зустрічаються розбіжності в підходах до визначення впливу фактору «зміна обсягу реалізації» у частині оцінки обсягу реалізованої продукції (тільки для розрахунку факторів зміни прибутку: по плановій повній собівартості, за відпускними цінами). Розходження в оцінці обсягу реалізованої продукції приводять до значних відхилень у визначенні впливу на прибуток факторів «зміна обсягу реалізованої продукції», «зміна структури реалізованої продукції». Найбільш точні результати розрахунку факторів дає оцінка обсягу реалізації по плановій собівартості.

Величина впливу на прибуток від реалізації продукції й балансову зміни обсягу реалізованої продукції (фактор 1.1) визначається шляхом множення суми планового прибутку від реалізації на коефіцієнт перевиконання (недовиконання) плану по реалізації. Коефіцієнт же виконання плану по обсязі реалізованої продукції розраховується як відношення планової собівартості фактично реалізованої продукції до планової собівартості запланованої до реалізації продукції.

Зміна структури реалізованої продукції впливає на прибуток у зв'язку з тим, що рівень рентабельності різних виробів неоднаковий. При підвищенні в загальному обсязі реалізації (у порівнянні із планом) питомої ваги більше високорентабельних виробів прибуток від реалізації збільшується й навпаки.

У теорії й практиці аналітичної роботи відомі кілька способів розрахунку впливу цього фактору: шляхом порівняння суми прибутку від реалізації «за планом на фактичний обсяг реалізованої продукції» із плановим прибутком, скоректованої на коефіцієнт виконання плану по обсязі реалізації; шляхом вирахування з різниці між показниками прибутку «за планом на фактичний обсяг реалізованої продукції» і «за планом» суми впливу фактору «зміна обсягу реалізації» (сальдовий спосіб).

При зниженні або підвищенні в порівнянні із планом собівартості реалізованої продукції (фактор 1.3) прибуток від реалізації відповідно збільшується або зменшується. Для розрахунку цього фактору порівнюють фактичну собівартість із плановою собівартістю фактично реалізованої продукції. В отриманої в такий спосіб сумі знайшли відбиття й зміни цін, що мали місце, у порівнянні із планом на сировину, матеріали, паливо, покупні напівфабрикати, тарифів на енергію. Тому що цей фактор є не залежним від підприємства, то доцільно виділити його як самостійний. При необхідності можна виділити як самостійний фактор і зміна комерційних витрат.

Фактор 1.4 «зміна цін на реалізовану продукцію» є комплексним, залежним у свою чергу від ряду факторів (1.4.1, 1.4.2, 1.4.3).

З огляду на наявність проблем керування прибутком і рентабельністю виробництва, підхід до механізму керування повинен носити комплексний характер. У першу чергу, це безпосередньо пов'язане з ефективним керуванням операційної системи в цілому, тобто системи забезпечення виробництва продукції підприємства.

Від керівника потрібно, насамперед, уміння ефективно вести справа, тобто збільшувати прибуток. Резерви збільшення суми прибутку визначаються по кожному виді товарної продукції. Основними їхніми джерелами є збільшення обсягу реалізації продукції, зниження її собівартості, підвищення якості товарної продукції, реалізація її на більше вигідних ринках збуту й т.д. У наших умовах, коли практично на кожному підприємстві є малорентабельні, збиткові виробництва, перший шлях здається нереальним. Однак ретельний економіко-організаційний аналіз може підказати вихід навіть із такого тупикового положення.

Для визначення резервів зростання прибутку по першому джерелу необхідно виявлений раніше резерв росту обсягу реалізації продукції помножити на фактичний прибуток розраховуючи на одиницю продукції відповідного виду.

Підрахунок резервів збільшення прибутку за рахунок зниження собівартості товарної продукції й послуг здійснюється в такий спосіб: попередньо виявлений резерв зниження собівартості кожного виду продукції множиться на можливий обсяг її продажів з урахуванням резервів його росту.

Істотним резервом зростання прибутку є поліпшення якості товарної продукції. Він підраховується в такий спосіб: зміна питомої ваги кожного сорту (кондиції) множиться на відпускну ціну відповідного сорту, результати підсумуються й отриману зміну середньої ціни множиться на можливий обсяг реалізації продукції.

Основними, джерелами резервів підвищення рівня рентабельності продукції є збільшення суми прибутку від реалізації продукції й зниження собівартості товарної продукції.

На закінчення аналізу фінансових результатів повинні бути розроблені конкретні заходи щодо освоєння виявлених резервів і система здійснення моніторингу. Освоєння резервів зростання прибутку на наявних виробничих потужностях без додаткових капітальних вкладень, а отже й без збільшення суми постійних витрат, дозволить збільшити не тільки рентабельність роботи підприємства, але й запас його фінансової міцності.

При незмінних економічних умовах легше було планувати й проробляти програму. Всі функції по реалізації програми перекладалися на підприємства. Однак багато чого міняється, і підприємство перебуває в динамічних умовах, постійно змінюватися. Проаналізувавши ситуацію, необхідно створювати програму в комплексі для її кращої реалізації. Головний упор робиться на конкретне вдосконалювання господарювання, особливо на тих ділянках, які приносили збиток (або були малорентабельні). У противному випадку варто порушити питання про їхню ліквідацію.

Керування прибутком підприємства зводиться до розробки механізму організаційно-економічного впливу за результатами роботи підприємства, на підвищення його ефективності в порівнянні з витратами, пошуку комплексу інструментів, що дозволяють зі стихійного одержання доходів підприємств перейти до регульованих доходів. У той же час, недостатньо забезпечити тільки прибутковість підприємства.

Прибуток повинна бути настільки вагомої, щоб забезпечувати все розширене відтворення, рішення вартих перед підприємством завдань. У сучасний період ринкова конкуренція повинна бути більше твердої, але не за рахунок фактору ціни, а в результаті появи більше витончених, тонких методів і форм суперництва підприємств на ринку. Виживання підприємства всі частіше обумовлюється дією факторів дострокового порядку, ніж просто економія на яких-небудь видах прямих або накладних витрат. Необхідно, щоб підприємство набагато більше часу приділяло таким сферам, як реалізація й збут продукції, збільшення доходів, чим властиво керуванню виробництвом з метою зниження витрат. Тому що потреби й запити споживачів швидко поширюються по всьому світлу, то вони стають надзвичайно індивідуалізованими, а ринки дуже різноманітними по своїй структурі; керівництво підприємства, якщо воно прагне до успіху на ринку, повинне неухильно додержуватися правила: робити, насамперед, ставку на збільшення доходів, а не на зниження витрат (хоча вони й взаємозалежні).

Таким чином, у цей час необхідно, щоб керівництво підприємством не стільки на одержання максимального прибутку, скільки на одержання максимального доходу. Як же згадувалося, максимальне одержання прибутку в основному зв'язується зі зниженням виробничих витрат. Однак, в умовах, коли самими витратами підприємство може управляти, в основному тільки витрата їхньої кількості, а ціна на кожний вхідний матеріал (ресурс) практично некерована, а в умовах інфляції, що не сповільнюється, і безконтрольності, підприємство вкрай обмежене в можливості знижувати виробничі витрати, домагаючись таким шляхом збільшення прибутку. Тому, тут виникає необхідність переоцінки інших якісних характеристик, що впливають на збільшення доходів підприємства.

Сучасне виробництво повинне відповідати наступним параметрам:

1) Мати велику гнучкість, здатністю швидко міняти асортименти виробів, тому що нездатність постійно пристосовуватися до запитів споживачів, прирече підприємство на банкрутство.

2) Технологія виробництва ускладнилася на стільки, що вимагає зовсім нові форми контролю, організації й подоли праці.

3) Вимоги до якості не просто зросли, а зовсім змінили характер. Мало випускати гарну продукцію, необхідно ще думати про організації післяпродажного обслуговування, про надання споживачам додаткових фірмових послуг

4) Різко змінилася структура витрат виробництва. Одночасно усе більше зростає частка витрат, пов'язаних з реалізацією продукції. Все це вимагає принципово нових підходів до керування й організації виробництва, безпосередньо стосується й керування прибутком. Більше того, вони повинні знайти гідне місце в розробці керування нею в рамках підприємства в цілому.

Особливою проблемою є й підвищення ефективності діяльності підприємства по збуті продукції. Насамперед, необхідно більше уваги приділяти підвищенню швидкості руху оборотних коштів, скорочення всіх видів запасів, домагатися максимально швидкого просування готових виробів від виробника до споживача. Природно, що такий підхід вимагає зовсім іншого в керуванні якістю продукції й організації поставок.

Здійснюючи тактикові постійних поліпшень навіть у давно відомих виробах, можна забезп