Вплив фізичних вправ на розумову працездатність учнів середнього шкільного віку

Зміст

Вступ

Розділ I. Фізичні навантаження і працездатність людини

1.1 Характеристика розумової працездатності

1.2 Втома, локалізація та механізми виникнення втоми після розумової і фізичної працездатності

1.3 Функціональні можливості організму людини

1.4 Фізіологічна характеристика дітей середнього шкільного віку

Розділ II. Методи і організація дослідження

2.1 Аналіз літературних джерел

2.2 Оцінка фізичного стану і розумової працездатності школярів

Розділ III. Ефективність застосування фізичних вправ для покращення розумової працездатності учнів середнього шкільного віку після тренування логічними іграми

3.1 Застосування фізичних вправ, як засіб реабілітації з послабленим здоров’ям в умовах загальноосвітньої школи

3.2 Виховання у школярів норм і навиків здорового способу життя

3.3 Самостійні заняття школярів фізичними вправами

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Актуальність теми. Постійні шкільні навантаження та проблеми у фізичному розвитку значно впливають на розумову працездатність школярів. Основна увага фахівців фізичного виховання і спорту, а також тренерів спрямована на оптимізацію спортивного тренування. Досконалий рівень спортивних досягнень потребує пошуку нових шляхів формування, корекції й підтримки високої працездатності юних учнів. Тому проблема вивчення динаміки взаємозв’язків фізичної і розумової працездатності і механізмів їх формування є важливою і актуальною проблемою.

Мета: вивчити та дослідити вплив фізичних вправ на розумову працездатність школярів середнього шкільного віку.

Завдання :1) проаналізувати науково-методичну літературу щодо впливу фізичних вправ на організм учнів, зокрема на розумову працездатність;

2) дослідити вплив фізичних навантажень на розумову працездатність учнів;

3) розобити методичні рекомендації щодо покращення фізичного стану організму після навантаження;

4) застосувати фізичні вправи, як засіб реабілітації з послабленим здоров’ям в умовах загальноосвітньої школи ;

Об’єктом роботи є працездатність учнів середнього шкільного віку, які займаються в гуртку логічних ігор.

Предметом роботи є механізм формування взаємозв’язків між фізичними вправами і розумовою працездатністю школярів.

Неодноразово вчені різних спеціальностей стверджували , що інтелектуальний розвиток вимагає відповідного стану, а відомий український педагог В.О.Сухомлинський підкреслював, що інтелектуальне багатство особи залежить від гармонії фізичного розвитку, здоров'я і праці.

Зв’язки фізичного виховання з розумовим різнобічні. Насамперед, продумана шкільна система фізичного виховання може бути надійним підгрунтям високого рівня розумової працездатності протягом всього навчального дня. Систематичні заняття фізичними вправами позначаються на творчому інтелектуальному довголітті.

Система знань, що постійно розширюється в багаторічному процесі фізичного виховання, набуває все більшого загальноосвітнього значення і сприяє розвитку інтелекта школярів та збагаченню їх спеціальними фізкультурними знаннями. Сучасна освічена та й просто культурна людина немислима без грунтових фізкультурних знань.

Освітня суть фізичного виховання тісно пов'язана із вихованням пізнавальної активності і таких якостей розуму як допитливість, динамічність, гнучкість і гострота, для чого у фізичному вихованні, немало можливостей. Реалізуючи ці можливості, необхідно поряд з передачею знань оптимізувати пізнавальні процеси безпосередньо в ході занять фізичними вправами, спонукаючи учнів до осимслення руховихзавдань, їх аналізу і корекції. При цьому використовуються наочні посібники, тренажери, різні способи зворотньої інформації, ігровий і змагальний методи. Активізуючи розумову діяльність учнів, слід використовувати завдання, що вимагають самостійного пошуку шляхів їх вирішення. Тут, зрозуміло, необхідно враховувати, що можливості пізнавальної активності залежить від віку тих, хто займається , обсягу і змісту засвоєних знань, досвіду практичного їх застосування і рухового досвіду взагалі.

Специфіка практичної діяльності у процесі виконання фізичних вправ, ігор і змагань дозволяє вдосконалювати такі інтелектуальні здібності учнів як аналіз, порівняння і проектування своїх дій. Вона фактично відтворює життєві ситуації, а тому має велике значення для розвитку дітей та підлітків, і, на випадково називається педагогами «лабораторією формування особистості».

Сенсорна діяльність суттєво впливає на розвиток психічних процесів, що лежать в основі мислення. В дошкільному віці фізичні вправи та ігри допомагають дітям у вивченні рахунку елементарних арифметичних дій, засвоєння віршів. Під впливом занять фізичними вправами розвивається рухова, слухова, зорова пам’ять, спостережливість і увага.

У свою чергу інтелектуально розвинені учні досягають кращих результатів у фізичній культурі та спорті. Більше того, однією з причин неуспішності у фізичному вихованні школярів є відставання в інтелектуальному розвитку.

Таким чином, у процесі занять фізичними вправами педагог та учень повинні прагнути не до однобічного розвитку, а до гармонії розуму душі і тіла. Саме рухова активність допомагають школярам кращому засвоєнню навчального матеріалу та поліпшенню у розвитку для фізичного навантаження.

Доречно цитувати стару істину : «У здоровому тілі – здоровий дух».

Розділ І. Фізичні навантаження і працездатність людини

1.1 Характеристика розумової працездатності

На відміну від фізичної роботи розумова працездатність людини характеризується більшою інтенсивністю. У зв’язку з цим надмірний вид розумової праці впливає на функціональний стан організму людини. Особливо розумова працездатність збільшується при занятті школярів на тренуванні з логічних ігор, де нижче описується дослідження, яке ми проводили.

Схематично можна показати, що показники розумової працездатності людини (продуктивність, точність, швидкість роботи) у процесі робочого дня можна виділити періоди роботи і побудувати криву роботи. (рис. 1).

Рис. 1. Періоди кривої роботи (розділені вертикальними лініями)

1- впрацьовуваність

2- оптимальна працездатність

3- повна компенсація

4- нестійка компенсація

5- кінцевий порив

6- прогресивне зниження працездатності

а) максимальні резервні можливості

б) ефективність роботи

в) втома

Слід зазначити, що більшість дослідників вважають, що принципіальних відмінностей у кривій роботи при фізичній і розумовій праці немає, періоди роботи на кривій одні і ті ж. Відмінності є тільки в адекватних показниках і фізичній працездатності (продуктивності, точності і інших показників праці).

Необхідно підкреслити, що крива працездатності являється найбільш продуктивним критерієм для постановки раціонального режиму робочого дня.

На кривій роботи можливо більше або менше чітко відрізнити наступні періоди.

1) Період впрацьованості, який може продовжуватись від декількох хвилин до годин. Виражається він у поступовому підвищенні працездатності з деякими коливаннями продуктивності роботи. Це коливання продуктивності роботи спочатку обумовлене пошуками адекватного способу дії. Психофізіологічний зміст періоду впрацьовуваності зводиться до формування робочої домінанти, яка характеризується констеляцією (об'єднання в цілісну функціональну систему) нервових центрів, регулюючих ті функції , які забезпечують виконання роботи, до вироблення і засвоєння оптимального ритма (темпа) роботи. Слід підкреслити, що перехід до регуляції функції організму у робочому стані і формуванні робочої домінанти супроводжується певними, нерідко досить вираженими функціональними зрушеннями, неадекватному професійному розумовому напруженні. У зв’язку з цим у період впрацьовуваності спостерігаються виражені коливання ( із помітним короткочасним вираженням) вироблення чи продуктивності, точності і якості роботи, підвищення пульса, підвищенння кров'яного тиску, збільшення дихання. Для цього періоду, особливо при виконанні відповідальної професіональної розумової праці діяльності, характерне високе нервово-психічне збудження. З практичної точки зору важко максимально зменшити продовженість періоду впрацьовуваності, як можна швидше перевести організм у стан оптимальної працездатності. Виключне значення для цього має установка (мотивація) до розумової працездатності і вольові зусилля які долають зниження продуктивності.

2) Період оптимальної працездатності характеризується стабільною розумовою працездатністю. Функціональний стан організму визначається як «врівноважений робочий стан» . Всі зміни показників функцій організму адекватності тому навантаженні, яке витримує людина і лежить у критеріях фізіологічної норми. Слід підкреслити, що для отримання найбільш конкретних даних від реакцій організму на конкретну розумову роботу, необхідне це дослідження проводити в цей період.

3) Період повної компенсації непомітно і поступово переходить з періоду оптимальної працездатності. Тому виділення цих двох періодів на кривій роботі носить відповідальний характер. Відрізняючою рисою періода повної компенсації являється, по-перше: виникнення початкових признаків втоми, яке однаково, компенсується вольовим зусиллям людини і позитивною мотивацією його до роботи. Тому зовнішньо не спостерігається зниження працездатності (продуктивності, якості і інших показників роботи), які являються головним признаком втоми. В цей період об'єктивні признаки втоми «маскуються» і воно проявляється у працюючого у виді суб'єктивного відчуття втоми. По-друге, вольові зусилля, компенсують втому, реалізуються через фізіологічні механізми підвищення діяльності вегетативних функцій і неспецифічних зрушень нейрогуморальної системи, які забезпечують розумову роботу і активують процеси людини. Ці зусилля функцій організму при роботі, напрвлене на компенсацію і попередження зниження працездатності людини, пов'язано також з нервово-психологічним навантаженням. Тому в цей період на ряду від попереднього показника спостерігаються вегетативні зміни зі сторони вегетативних функцій. Але ці реакції відображають не стільки інтенсивність розумової працездатності, скільки нервово-психічне навантаження, яким вони супроводжуються .

Слід підкреслити , що тривалість періодів оптимальної працездатності і повної компенсації найбільше зі сторони інших кривої роботи. Вона визначається інтенсивністю і нервово-психічним наванатженням розумової роботи, гігієнічними умовами навколишнього середовища, в якому воно виконується і об'ємом компенсаторних реакцій, резервних можливостей організму.

4) Період нестійкої компенсації характеризується нарощенням втоми, зниженням працездатності. Правда, вольові зусилля людини деякий час може підтримати розумову працездатність на заданому необхідному рівні. Ступінь руху працездатності і здатність компенсації її в цей період кривої роботи у значній мірі залежить від індивідуальних особливостей і від типу нервової системи людини, від тренованості, фізичного стану і діапазона компенсаторних його можливостей. У цей період стостерігається виражене відчуття втоми, різновиди в зміні показників функцій різних систем. Величини одних показників збільшуються, інших – зменшуються, а третіх – залишаються без змін. Різноманітність змін у характері функціонування будь-якої системи не випадково. Воно відображає закономірності функціонування організму як єдиного цілого і включає реакції безпосереднього забезпечення виконаної роботи, компенсаторні і мобілізуючі реакції. Однак всі ці зміни не виникаюь однаково і не розвиваються в одному і тому ж напрямку. Зміни виникають скоріш за все у тих органах і системах, які безпосередньо забезпечують виконання оперативної роботи.

Ці зміни можуть першопочатково виникати також і в психічних функціях, які в структурі конкретної розумової діяльності людини мають вирішальне значення (наприклад, оперативна пам'ять, зберігання уваги). Зміни в інших системах мають регуляторне чи комплексаторне значення. При розвитку втоми різні здібності змінюються по-різному.

5) Період прогресивного зниження працездатності характеризується швидким нарощуванням втоми, яке виражається у зниженні продуктивності, ефективності розумової роботи і в функціональних зрушеннях, неадекватним виконуванням роботи. При цьому людина, звичайно, не в стані вольовим зусиллям компенсувати зниження працездатності.

Період закінчення роботи можна спостерігати так званий кінцевий прорив, який виражається у короткочасному підвищенні роботи. «Кінцевий прорив» - мобілізація організму, яка здійснюється по механізму тяжкорефлекторних реакцій на комплекс умовних подразників, сигналізуючих перед закінченням роботи. Необхідно підкреслити , що «кінцевий прорив» перед закінченням роботи спостерігається далеко не у всіх випадках, і рівень короткочасного підвищення ефективності роботи у окремих людей може бути самою різноманітною.

Окремі періоди на кривій роботі добре спостерігаються при фізичній роботі. Менш чітко, але все ж можна прослідкувати ці періоди на моделі розумової працездатності спеціалістів.

1.2 Втома, локалізація та механізми виникнення втоми після розумової і фізичної працездатності

Процес втоми – це сукупність змін, які проходять в різних органах, системах і організмі в цілому, в період виконання фізичної та розумової роботи, яке приводить в кінці до неможливості її продовження. Стан втоми характеризується визваним роботою тимчасовим зниженням працездатності, які привод ять у суб єктивне відчуття втоми. У стані втоми людина не здатна підтримувати відповідний рівень інтенсивності чи якості роботи або вимушена відмовитися від її продовження.

Ступінь участі тих чи інших фізіологічних систем у виконанні вправ різного характеру і потужності неоднакова. У виконанні будь – якої вправи можна виділити основні і ведучі , найбільш навантажуванні системи , функціональні можливості яких визначають здатність людини виконувати дану роботу на відповідному рівні інтенсивності та якості. ступінь навантаження цих систем по відношенню до їх максимальних можливостей визначає певну продовжуваність виконання даної, вправи і т.д., період настання втоми. Таким чином, функціональні можливості ведучих систем не тільки визначають, але і лімітують інтенсивність і певну тривалість та якість виконання даної вправи.

При виконанні різних вправ причини втоми неоднакові. Розглядання основних причин втоми пов'язано з двома основними поняттями. Перше поняття – локалізація втоми , виділення тої ведучої системи , функціональні зміни у яких і визначають наступні стани втоми. Друге поняття – механізми втоми, тобто ті, які визначають конкретні зміни у діяльності ведучих функціональних систем , які обумовлюють розвиток втоми.

При локалізації втоми можна , по суті , розглядати три основні групи систем:

1) регулюючі системи – центральна нервова система , вегетативна нервова система і гормональна – гуморальна система;

2) система вегетативного забезпечення м'язової діяльності – системи дихання , крові і кровообігу;

3) виконуюча система – руховий ( периферично нервово - м'язовий ) апарат.

При виконанні будь – якої вправи відбувається функціональні зміни у стані нервових центрів , які керують м'язовою діяльністю і регулюючих її вегетативне забезпечення. При цьому найбільш чутливі до втоми будуть коркові нервові центри. Проявляннями центральної – нервової втоми будуть порушення в координації функції , як виникає відчуття втоми.

1.3 Функціональні можливості організму людини

Не надійтесь на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою.

М.М.Амосов.

До теперішнього часу ведуться суперечки про те, які якості визначають фізичну підготовленість людини. Найбільш відомі фахівці в галузі здорового способу життя (Г.Гілмор, А.Лідьяр, М.Амосов) пов'язують процес зміцнення здоров'я з розвитком витривалості. Саме в процесі розвитку цієї фізичної якості підвищуються функціональні можливості серцево-судинної і дихальної систем, відповідальних за постачання організму киснем, розширюються резервні можливості печінки, нирок, збільшується капіляризація м'язів, покращується стійкість до несприятливих зрушень у внутрішньому середовищі організму і зовнішнього впливу.

Відомий французький професор Юшар писав : «Викликає захоплення людське серце з його дивовижним і досконалим механізмом, перший рух якого передує народженню, а останній удар сповіщає про смерть». За 70 років життя серце робить біля 3 мільярдів скорочень. Для порівняння – двигун сучасного лекового автомобіля до капітального ремонту може зробити 500-600 мільйонів обертів. Таким чином кількість скорочень серця майже в 6 разів перевершує кількість обертів колінвалу двигуна. А проте, якраз серце є «найслабшою ланкою» в організмі людини. По-перше, серцене парний орган, в той час як всі життєво важливі органи парні. Людина може жити з однією долею легенів або з однією ниркою, а відмова від роботи навіть невеличкої ділянки серця ставить організм під загрозу смерті. Головне призначення серця – забезпечувати кровообіг в усіх тканинах організму. Практично серце є унікальною живою помпою, потужність якої залежить від того, з якою частотою воно може скорочуватись і скільки крові може виштовхнути за одне скорочення (ударний об'єм). Чим більшу кількість крові здатне перекачати серце, тим краще воно зможе постачати до працюючих тканин і органів поживні речовини і виводити із них продукти обміну. У добре тренованих спортсменів з високим рівнем розвитку витривалості пульс в спокої може бути низьким- 30-35 уд./хв. Отож серце добре тренованої людини для забезпечення нормальної життєдіяльності організму здійснює вдвічі менше скорочень і, відповідно, повільніше зношується.

Якщо припустити, що на протязі 50 років ви будете підтримувати високу тренованість серця, то неважко підрахувати який запас функціональної міцності воно буде мати і наскільки повільніше буде зношуватись.

При помірному фізичному навантаженні пульс швидко підвищується і на протязі 1-2 хв. досягає відповідного рівня, а потім може утримуватись на ньому досить тривалий час. При підвищенні інтенсивності фізичного навантаження пульс також досить швидкоі практично лінійно підвищується.

Мал.1. Залежність ЧСС від величини фізичного навантаження (схема)

Оскільки в більшості видів діяльності (виробничій, спортивній) тяжко визначити реальну інтенсивність навантаження, більшість фахівців в галузі фізіології тренування радять визначити її по ЧСС. При максимальному напруженні у 10-річних дітей пульс досягає 220-230 уд/хв, у 20-річних – біля 200 уд/хв, а у 60-річних – приблизно 160 уд/хв. Граничні показники ЧСС у тренованих людей приблизно на 20 % вищі, ніж у нетренованих. Таким чином у тенованих людей в спокої серце працює економніше (рідше скороується), а в екстремальних умовах воно скорочується з більшою частотою, ніж у нетренованих.

Іще більші розбіжності між тренованим і нетренованим серцем спостеріагються в кількості крові в одному серцевому викиді, відповідно 150-200 і 40-60 мілілітрів. Нетреноване серце на зростаюче навантаження відповідає різким збільшення ЧСС і в меншій мірі – збільшенням ударного об'єму, а добре треноване – навпаки, в більшій мірі – збільшенням ударного об'єму і в меншій – зростанням ЧСС.

Об'єм крові в організмі дорослої людини складає 4-6 літрів. В спокої серце перекачує 4-5 літрів крові на хвилину. У добре тренованих людей цей показник складає 5-6 літрів. При високоінтенсивному фізичному навантаженні серце спортсменів, які займаються розвитком витривалості, здатне перекачувати до 40 літрів крові за 1 хвилину, в той час як серце нетренованої людини тільки 6-8 літрів, тобто резерви серця добре тренованої людини в 4-5 разів вищі, ніж у нетренованої. Наскільки це важливо, буде видно із наступного прикладу. Уявіть собі, що добре тренована людина, серце якої має потужність 40 літрів на хвилину, тяжко захворіла. Різке підвищення температури до 40 градусів і навіть більше, призводить до одноразового збільшення потреби організму в кисні. Але для організму такої людини це не страшно. Її серце здатне витримати і 4-5 разове збільшення навантаження. А що може статися з людиною, у котрої нетреноване серце, максимум продуктивності якого – 6-8 літрів крові на хвилину ? Його тканини почнуть задихатися від нестачі кисню. Хвороба буде проходити значно важче, виникнуть ускладнення з боку інших органів, які в свою чергу ляжуть ще більшим навантаженням на серце. Про наслідки легко здогадатися. Людина помре від «ускладнення з боку серця».

Одне з багатьох призначень крові – транспортувати кисень від легенів до працюючих клітин, а від них – вуглекислий газ до легенів. Із легенів вуглекислий газ виводиться разом з видихнутим повітрям. Необхідною умовою для того, щоб кров могла циркулювати і надходити до всіх ланок організму, є відповідний кров'яний тиск. Коли лівий шлуночок серця скорочується і виштовхує кров до аорти, тиск крові у 20-річної людини дорівнює 120 міліметрам ртутного стовпчика.у людей похилого віку тиск вищий, і може становити 130-140 мм рт.ст. у великих венах поблизу серця тиск близький до нуля, і навіть може бути від'ємним. Ця розбіжність і тиску необхідна для того, щоб кров поступала до тканин і органів, а від них назад до серця. В фазі серцевого розслаблення тиск крові в аорті знижується приблизно до 70-80 мм рт.ст.

Суттєву допомогу серцю в перекачуванні крові здійснює м’язова система. Не дивлячись на свою дивовижну працездатність , серце не змогло б упоратись з величезною роботою по перекачуванню крові, лімфи і тканинної рідини без помічників, особливо при великих фізичних навантаженнях.

У спортсменів, які займаються циклічними видами спорту, пов’язаними з переважним проявом витривалості, показники роботи м’язових насосів сягають 60 мм рт. ст.

Під час досить інтенсивного навантаження внаслідок накопичення кисневого боргу може виникнути велика задишка.

Систематичні заняття фізичними вправами сприяють нормалізації зсідаючих і протизасідаючих систем крові.

Одним із об’єктивних критеріїв здоров’я людини є рівень фізичної працездатності. Висока працездатність є показником міцного здоров’я, і навпаки, низькі її значення розглядаються як фактор ризику для здоров’я.

В побутовій і виробничій діяльності фізична працездатність найбільш тісно пов’язана з витривалістю. Чим менше стомлюється людина при виконанні досить тяжкого фізичного навантаження і чим вища стійкість її організму до несприятливих зовнішніх впливів, тим, за інших рівних умов, більшу кількість роботи вона виконує.

В останні десятиріччя в більшості розвинутих країнах світу широко розгорнулась компанія «фізична культура на виробництві». Її першопричина має економічний характер. Вкладати гроші в зміцнення здоров’я виявилось набагато вигіднішим, ніж в лікуванні захворювань.

При доборі вправ для фізкультурних пауз необхідно також подбати про усунення застійних явищ, які виникають в різних ланках організму при виконанні робочих операцій.

1.4 Фізіологічна характеристика дітей середнього шкільного віку

Середній шкільний вік охвачує дітей у віці від 12 до 15 років. (5-8 класи).

Середній шкільний вік характеризується інтенсивним розвитком росту і збільшенням розмірів тіла. Річний приріст довжини тіла досягає 4-7см головним чином за рахунок збільшенням довжини ніг. Маса тіла прибавляється щорічно на 3-6 кг. Найбільш інтенсивний темп росту хлопчиків відбувається у 13-14 років, коли довжина тіла збільшується за рік на 7-9 см. А у дівчат інтенсивне збільшення росту відбувається у 11-12 років.

У підлітковому віці швидко ростуть довгі губчасті кістки верхніх і нижніх кінцівок, прискорюючи ріст хребців у висоту. Хребет підлітка дуже рухливий. Великі м'язові навантаження, прискорюючи процес окостеніння, можуть затримувати ріст трубчастих кісток у довжину.

У цьому віці швидкими темпами розвивається і м’язова система. З 13 років різкий стрибок в збільшенні загальної маси м’язів, головним чином за рахунок збільшення товщини м'язових волокон м'язова маса особливо інтенсивно наростає у хлопців в 13-14 років, у дівчат – 11-12 років.

Спостерігаються суттєві зміни у період статевого дозрівання хлопців і дівчат. Період статевого дозрівання у дівчат наступає на 1-2 рік раніше, ніж у хлопців. В одному класі навчаються учні з різним ступенем статевого дозрівання, а послідовно, з різними функціональними адаптаційними можливостями. Звідси видно, що у підлітковому віці набирає особливу актуальність проблема індивідуального навчання в умовах колективних форм виховання.

У підлітків на фоні морфологічної і функціональної незрілості серцево-судинної системи, а також продовженого розвитку центральної нервової системи особливо помітно виступає незавершеність формування механізмів, регулюючих і координуючих різні функції серця і судин. Тому адаптаційні можливості системи кровообігу у дітей середнього шкільного віку при м'язовій діяльності значно менша, чим у юнацькому віці. Їх система кровообігу реагує на навантаження менш економніше. Повного морфологічного і функціонального вдосконалення серце досягає лише до 20 років.

У період статевого дозрівання у підлітків спостерігаються найбільш високий темп розвитку дихальної системи. Об’єм легенів у віці з 11 до 14 років збільшується майже у 2 рази, значно підвищується хвилинний об'єм дихання і росте показник життєвої ємкості легень(ЖЕЛ): у хлопців – з 1970 мл (12 років) до 2600 мл (15 років); у дівчат - з 1900 мл (12 років) до 2500 мл (15 років).

Режим дихання у дітей середнього шкільного віку менш ефективний, чим у дорослих . За один дихальний цикл підліток споживає 14 мл кисню, у той час як дорослий 20 мл. Підлітки менше чим дорослі, здатні затримувати дихання і працювати в умовах не достатку кисню. У них швидше, чим у дорослих знижується насищення крові киснем.

Підлітковий вік – це період продовження рухового вдосконалення моторних здібностей, більших можливостей у розвитку дихальних якостей. (приріст основних рухових якостей наведений у таблиці №1,2)

Таблиця №1

Темпи приросту різних фізичних здатностей у дітей середнього шкільного віку(%)