Характеристика і оцінка типів лідерства в менеджменті
Національний університет біоресурсів і природокористування України
Кафедра менеджменту ім.Й.С.Завадського
Курсова робота з менеджменту на тему:
«Характеристика і оцінка типів лідерства в менеджменті»
Виконала
студентка 3 курсу, 5 групи, ФАМ, МО
Коваленко Л.С.
Науковий керівник:
к.е.н., доцент кафедри менеджменту
Степасюк О.С
Київ – 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1 Суть лідерства і характеристика лідера
1.1 Лідерство як соціально-психологічне явище
1.2 Якості і риси, які притаманні лідеру
1.3 Функції лідера
Розділ 2 Оцінка і характеристика типів лідерства
2.1 Класифікація і оцінка типів лідерства різними ученими
2.2 Психоаналітичний підхід до розуміння і класифікації типів лідерства
2.3 Тип лідерства в ТОВ «Чиста криниця» Машівського району Полтавської області
Розділ 3 Лідерство в Україні та шляхи його удосконалення
3.1 Лідерство в Україні
3.2 Рекомендації щодо здійснення ефективного лідерства
Висновки та пропозиції
Список використаних джерел
Додаток 1
Вступ
Тема лідерства завжди була, є і буде однією з найважливіших. Вона була цікава у всі часи, не втратила своєї актуальності і в наші дні. Уміння об'єднувати людей в ім'я загальної мети, вести за собою хоч «на край світу», переконати в реальності світлого майбутнього – ось головні характеристики справжнього лідера.
Чому я вибрала цю тему? Я вважаю, що коли б не таке явище як лідерство, люди до цих пір би жили в кам'яному столітті. Тому що тільки за допомогою організації праці ми змогли добитися всього того, що маємо на сьогоднішній день. Природа не дарувала людині ні великої сили, ні спритності, ні гострого зору, ні чуйного нюху, ні гострих кігтів - тих захисних засобів, які допомагають іншим мешканцям нашої планети виживати. Але вона наділила нас розумом – ось головний скарб і засіб виживання людини! Головне, як його застосувати?!
Подивитеся на купку метушливих мурашок у вас під ногами. Схоже, у них немає боса, який наказував би, що вони повинні робити. Вони діють по закладеною в них природою програмі, покоряючись інстинкту.
Заженіть людей до глибокої ями і поставте перед ними завдання, хоч би таке просте: вибратися з ями. Вони негайно почнуть заважати один одному, і це продовжуватиметься до тих пір, поки серед них не з'явиться лідер.
Ми не мурашки. Ми складні створіння, кожен зі своїм розумом, характером, темпераментом, своїми принципами, потребами і бажаннями, своїм баченням цього світу і тому нам потрібний лідер, який допоможе досягти поставлених цілей, зможе об'єднати нас всіх, таких різних; саме він буде тією сполучною ланкою, необхідною нам для загальної, творчої діяльності.
Тому я вирішила розкрити цю тему.
Метою даної роботи було дослідження і вивчення типів лідерства, а також визначення типу лідерства на підприємстві «Чиста криниця» Машівського району Полтавської області.
Розділ 1Суть лідерства і характеристика лідера
1.1 Лідерство як соціально – психологічне явище
Лідери – та категорія людей, котрі не стоять на місці, а постійно рухаються уперед швидше, ніж усі інші. (Олександр Алесюк).
Під лідерством (від англійського leader < lead – вести, керувати) зазвичай розуміють :
- здатність завдяки особистим якостям впливати на поведінку окремих осіб і груп працівників з метою зосередження їхніх зусиль на досягненні цілей організації;
- деякий невловимий феномен групової динаміки, що віддзеркалює бажання колективу під керівництвом лідера ефективно, реалізуючи творчі сили кожного, об’єднати зусилля для досягнення загальних для всієї групи цілей і завдань;
- набір характеристик чи системи рис, які притаманні тим, на кого впливають без примусу;
- вплив на поведінку підлеглих, як правило, через міжособистісне спілкування(комунікації);(14,c.220)
- одночасно процес і властивість: як процес лідерство є використанням непримусових важелів впливу для визначення цілей певної групи людей чи організації, мотивування поведінки в напрямі досягнення цих цілей і допомоги у формуванні культури цієї групи чи організації; як властивість лідерство є набором певних рис, притаманних тим особам, які усвідомлюють себе лідерами;
- мистецтво мобілізувати інших до прагнення дотримуватися загальних для всієї групи цінностей.(5,c.15)
Лідерство – це здатність впливати на індивідів чи групу людей, що спонукає їх працювати для досягнення цілей. Тому лідерство є найважливішим фактором у системі керівництва трудовими колективами підприємств, що сприяє підвищенню ефективності їхнього функціонування.
Лідерство мало першорядне значення і на ранніх стадіях розвитку суспільства. У процесі соціалізації людини лідерство змінювало свій зміст, хоч основне призначення – забезпечити групі людей досягнення цілей – значною мірою залишилося незмінним.
Лідерство – основний процес організації групової поведінки. Без лідерства немає колективу ( групи).
В сучасних умовах лідерство засновано не на традиції, а логічно випливає з психології людини, хоч основний принцип вищості зберігається. Лідер неодмінно має в чомусь перевищувати інших членів групи (за рівнем знань, моральними чи фізичними якостями).
Лідерство – це історично сформована соціальна потреба людей в організації в процесі їхньої діяльності. Виявляючись під час формування цілей, лідерство фокусує в собі стосунки між членами групи(колективу).
Лідер – це людина, яка ніким не призначається і яка висувається тоді, коли група йде до мети, відшукуючи кращі шляхи організації роботи, засоби досягнення мети.
Вирішальна роль під час висунення групою лідера належить ситуації. Це і збільшення, і ускладнення групи за складом, і виникнення перепон на шляху досягнення групової мети, і зовнішні чи внутрішні загрози, і конфлікти в групі або провал офіційного керівника. В останньому випадку майже завжди керівництво групою бере на себе неофіційний лідер.
В особливо складних умовах у досить численній групі 
один лідер іноді не в змозі забезпечити досягнення поставленої мети, тоді група висуває двох і більше лідерів. У цих випадках встановлюється ієрархія лідерів: очолює групу головний лідер, а потім ідуть лідери другого і третього порядку.
Якщо ієрархія лідерів розвивається в межах формальної структури, то вона має суттєвий вплив на керованість групи і діяльність офіційного керівника.
Велике значення для лідерства має суб'єктивний фактор— особисте прагнення до лідерства, жадоба влади, зиск, престиж тощо.
Для висунення лідера важливо, щоб його уявлення про норми і цінності збігалися з уявленнями більшості членів групи. Лідера члени групи неодмінно мають сприймати як «один серед нас», іноді як «кращий серед нас».
Якості особистості лідера мають за певними параметрами деякою мірою перевищувати аналогічні якості інших членів колективу. У противному разі людина, рівень якої набагато вищий, ніж рівень її безпосереднього оточення, буде сприйматися як виняткова особистість. Її або зразу відкинуть і вона опиниться в ізоляції, або поважатимуть, звертаючись до неї за порадами, але не сприйматимуть як свою. Через те неформальним лідером вона бути не може.
Основними рисами при оцінці лідера і його висуненні групою є ентузіазм, здібності, впевненість у собі, глибоке знання справи, почуття справедливості тощо.
У лідерстві суб'єктивні та об'єктивні фактори, зовнішні та внутрішні умови тісно переплетені, взаємопов'язані. Лідер неодмінно має прагнути до лідерства і надалі зберегти за собою цю роль.
Особистості лідера, як і всякій іншій, притаманна багаторолева структура. Кожна людина є громадянином своєї країни, членом сім'ї, членом трудового колективу, керівником і одночасно підлеглим. Це зумовлює велику кількість ролей, які виконує кожна окрема особистість. І чим більшою є сукупність ролей, які бере на себе одна людина, тим вищий рівень соціальної поведінки, тим більша суспільна значущість особистості. Проте сама по собі соціальна роль не пов'язується з індивідуальністю. Але разом з тим вона суттєво впливає на психологічну структуру особистості.
Лідерство слід розуміти передусім як організацію, планування і управління діяльністю групи. (1,c.145)
Лідерство стало об'єктом дослідження багатьох вчених, і нині сформульовано три основних теоретичних підходи до розуміння лідерства.
1. Харизматична дія (від "харизма" — благодать) стверджує, що лідером може стати лише людина, що має певний набір особистих якостей, здатність спонукати інших до високопродуктивної праці. Починаючи з теорії "великої людини" (зародилась ще в древніх греків і римлян), яка стверджує, що лідерами народжуються, а не стають, робились спроби визначити фізичні, розумові та індивідуальні риси різних лідерів.
Хоча вченим не вдалося сформулювати повного набору якостей, якими повинні володіти ефективні лідери, все ж встановлено, що деякі якості є обов'язковими для лідера: високі розумові здібності, широкі громадські інтереси і зрілість.
Як і керівництво, лідерство стало об'єктом дослідження на початку XX ст., коли почав з'являтись інтерес до управління як науки. Проте тільки у 30-40-ві роки вперше було розпочато вивчення цього явища на систематичних засадах Ранні дослідження мали на меті виявити загальні властивості або особистісні характеристики ефективних керівників, що зумовлювалося насамперед потребами виробництва. Так виникла особистісна теорія лідерства (теорія рис, теорія великих людей), згідно з якою кращі з керівників мають певний набір природжених, спільних для всіх особистісних якостей. При цьому одні вчені виходили з позиції універсальності: розробляли єдиний перелік таких якостей, пропонували визначати значимість кожної якості або групи якостей в загальній оцінці залежно від рівня керівника, специфіки трудової діяльності. Такі набори рис ретельно фіксувалися й розглядалися як основа для побудови системи тестів для відбору осіб, придатних для лідерства. Інші автори відстоювали позицію власного підходу - розроблялися набори необхідних якостей залежно від конкретного типу розв'язуваної задачі управління та категорії персоналу. Треті ставили ці власні набори в залежність тільки від категорії персоналу.
2. Ситуаційна теорія визначає, що люди стають лідерами не стільки в силу своєї особистості, скільки завдяки різним ситуаційним факторам і відповідності взаємозв'язку між лідером і ситуацією. На думку американського вченого Фідлера, існують три критичні ситуації, які впливають на найбільш ефективне лідерство: 1) вплив посади — лідер, що має більше посадових повноважень, може значно легше вести за собою, ніж той, хто не володіє такими повноваженнями; 2) структура задач, або чіткість, з якою поставлені задачі можуть бути описані у порівнянні із ситуаціями; 3) взаємовідносини між лідером і членами групи, в тому числі — наскільки колектив довіряє лідеру і готовий іти вслід за ним.
3. Синтетична теорія розглядає лідерство як процес організації міжособових відносин у групі, а лідера — як суб'єкта управління цим процесом. Основний зміст цього підходу у тому, що сам феномен лідерства розглядається як сумісна групова діяльність.
Лідерство як відповідне соціальне відношення включає чотири головні змінні : 1) характеристики лідера; 2) позицію, потреби й інші характеристики його послідовників; 3) характеристику організації – її мету, структуру, природу завдань, котрі має бути виконано; 4) соціальне, економічне і політичне середовище. Лідерство – це складне поєднання зазначених змінних. Вплив лідерів у підприємницькій діяльності з погляду менеджменту виявляється в зміні настроїв, формуванні бажань і уявлень про розвиток бізнесу персоналом організації. (15,c.196)
Нині лідерство як складний соціально – психологічний процес групового розвитку диференціюється за різними ознаками.
1. За змістом діяльності : лідер-натхненник, що пропонує програму поведінки; лідер-виконавець, що забезпечує виконання вже прийнятої програми; лідер, який є одночасно і натхненником, і організатором.
2. За характером діяльності : універсальний, що постійно проявляє свої якості лідера; ситуаційний – якості лідера проявляються лише в певних, специфічних ситуаціях.
3. За стилем лідерства : авторитарний, демократичний, ліберальний. (2,c.427)
Як повинен вести себе керівник підприємства, який є лідером? Які засоби впливу і стиль поведінки найбільш ефективні для спрямування зусиль колективу на досягнення цілей підприємства? Відповідь на ці питання дає теорія лідерства. Існує три підходи до визначення значущих факторів ефективного лідерства: з позицій особистих якостей, поведінковий і ситуаційний.
Підхід з позицій особистих якостей. Згідно з цією теорією (теорія великих людей) кращі серед керівників володіють певним набором "загальних для всіх особистих якостей. Деякі з них — це рівень інтелекту і знань, приваблива зовнішність, чесність, здоровий глузд, ініціативність, освіта, впевненість у собі.
Разом з тим не існує єдиної думки щодо набору якостей, які мають бути притаманні справжньому лідеру. Оскільки не існує такого набору якостей, ефективність керівництва має ситуаційний характер, хоч особисті якості керівника мають важливе значення в управлінні.
Згідно з поведінковим підходом до лідерства ефективність визначається не особистими якостями керівника, а його манерою поведінки з підлеглими.
Основний недолік цього підходу до лідерства полягає в тенденції виходити з припущення, що існує якийсь один оптимальний стиль керівництва. Хоча дуже імовірно, що ефективність стилю залежить від конкретної ситуації, і коли ситуація змінюється, змінюється і стиль.
Ситуаційний підхід. Особисті якості керівника і його поведінка є суттєвими компонентами ефективного керівництва. Проте в ефективності керівництва вирішальна роль може належати ситуаційним факторам: потребам і особистим якостям підлеглих, характеру завдання, вимогам і впливу середовища, а також інформації, якою володіє керівник.
1.2 Якості і риси, які притаманні лідеру
Головні риси, які мають бути властиві лідерові в сучасній діловій організації, такі:
—мистецтво бути рівним, тобто здатність налагоджувати й підтримувати систему відносин з рівними собі людьми;
—мистецтво бути керівником, тобто здатність керувати підлеглими, долати труднощі та вирішувати всі проблеми, що приходять до керівника разом з владою та відповідальністю;
—мистецтво розв'язувати конфлікти — здатність виступати в ролі посередника між двома сторонами в конфлікті, врегульовувати неприємності, пов'язані з психологічними стресами;
—мистецтво обробляти інформацію — здатність побудувати систему комунікацій в організації, одержувати надійну інформацію та ефективно її оцінювати;
—мистецтво приймати нестандартні управлінські рішення — здатність знаходити проблеми та рішення в умовах, коли альтернативні варіанти, дії, інформація та цілі незрозумілі або викликають сумнів;
—мистецтво розподіляти ресурси в організації — здатність вибрати потрібну альтернативу, знайти оптимальний варіант за умов обмеженості часу та недоступності інших видів ресурсів;
—хист підприємця — здатність іти на виправданий ризик і на впровадження інновацій в організації;
—мистецтво самоаналізу — здатність розуміти позицію лідера та його роль в організації, вміння бачити те, як він впливає на організацію.
Керівників фірм і компаній, зорієнтованих на інновації, називають "перетворюючими лідерами". Перелік особистих рис перетворюючого лідера такий:
- бачення ситуації, проблеми, тобто створення у своїй уяві образу організації та "перенесення" свого бачення у свідомість персоналу, розробка конкретних шляхів і засобів досягнення мети;
—цілісність характеру — вірність слову, дотримування загальнолюдських норм моралі, єдність цінностей, мети і засобів її досягнення;
—віра в людей, зацікавленість у людях, довіра до людей, довіра людей до лідера;
—безкорисливість — служіння людям, відсутність сліпого кар'єризму, виважене використання особистих благ;
— прихильність (відданість) до організації: організація — другий дім, підлеглі — це діти, усі блага — для організації;
—творчі здібності — пошук нового, перетворення існуючого на краще;
—твердість духу, висока вимогливість, право нагороджувати і карати, позитивне ставлення до єдиноначальності;
—уміння спілкуватися — ділове спілкування, інформування підлеглих, уміння вести душевну розмову, бути серед підлеглих, мати авторитетне оточення;
—уміння ризикувати — спонукання персоналу до інновацій, оцінювання інноваторів, поведінка з урахуванням ситуації;
—уміння знаходити елегантні та прості рішення складних проблем;
урівноваженість, уміння зберігати спокій у кризових ситуаціях, що спонукає оточуючих також зберігати спокій та діяти продумано.
Проведене опитування 1500 менеджерів європейських компаній показало, що найбільш важливими лідерськими рисами керівника є:
—спроможність формувати ефективну команду (96 %);
—прислухатися до думки колег і підлеглих (93 % );
—приймати самостійні рішення (87 %);
—залучати інших до виконання рішень (86%). (15,c.199)
Харизматичне лідерство – це особливі соціальні відносини між лідером та послідовником, де лідер виражає революційну ідею, справляє незвичайне враження, а послідовник сприймає цей напрям не завдяки своїй переконливості в імовірному успіху, а завдяки винятковим здібностям лідера.
Стає все більш зрозумілим, що здатність полонити серця— це не характеристика керівника реr sе, а скоріше результат взаємодії багатьох факторів — характерних рис керівника й виконавця, їх поведінки, взаємовідносин між керівником та виконавцями, розвитку ситуації та характеру цілей, яких вони прагнуть досягнути. В літературі вказано такі характерні особливості прояву харизматичного лідерства:
■характер мети: революційний або реформаторський;
■характерні риси керівника: впевненість у собі, почуття переваги над іншими, потреба у впливовості або владі, сильна переконаність, творчість, енергійність, ентузіазм;
■поведінка лідера: здатність до концептуалізації та здатність передавати іншим бачення перспектив чи ідеології, вміння надихати й переконувати, використання нетрадиційних методів, красномовність;
■характерні риси послідовника: залежність, бажання самовдосконалення та зміни стану речей;
■поведінка послідовника: відданість, почуття обов'язку;
■взаємодія лідер - послідовник: проекція послідовниками на лідера ідеалізованих рис характеру та поведінки, ідентифікація (психологічне злиття) послідовників з лідером, надання лідером повноважень послідовникові;
■природа оточення: криза, непевність, зміни, втрати.(12,c.226)
У книзі Дж.М. Коузеса та Б.З. Познера «Виклик лідерства» зазначається, що в діяльності лідера суттєвим є таке:
1.Мати сміливу позицію: знаходити можливості; експериментувати й ризикувати.
2.Вміти виробляти спільне з працівниками бачення цілей: самому уявляти майбутнє; залучати до справи інших.
3.Давати змогу діяти іншим: стимулювати співпрацю;підтримувати інших.
4.Моделювати шляхи досягнення цілей: показувати приклад;планувати окремі маленькі перемоги.
5.Надихати до праці інших: визнавати значущість праці кожного окремого працівника;відзначати досягнення працівників.
Серед характеристик лідерства важливо вирізнити такі.
Самоперевірка. Чесно оцініть себе, відповідаючи на наведені запитання. Подумайте, як ставляться до Вас ваші працівники, яким ви бачите самого себе (Додаток 1).
Сила лідерства. Звичайно, одна особа сприйматиме лідерство іншої, якщо остання має певну владу або вплив.(4,c.320)
Існують вимоги і до політичного лідера.
У малій групі (це може бути еліта верхніх рівнів влади і ядро будь-якого іншого керівництва) роль лідера полягає в об'єднанні її учасників і напрямі їх діяльності. Від нього вимагається тісне особисте спілкування з найближчим оточенням. При цьому виявляються і грають організуючу роль його особисті якості, уміння володіти ситуацією, ухвалювати рішення, брати на себе відповідальність, робити вірний політичний вибір (людей, проблем, першочергових завдань). Одночасно лідер повинен уміти задовольняти інтереси групи, не виходячи за межі права і цивільних норм і не ставлячи своє оточення в залежність від своїх благодіянь. На відносини з групою і авторитет лідера роблять значний вплив особистий стиль його поведінки (авторитарний, жорсткий або демократичний).
Іншим виявляється лідерство на рівні "великої політики", управління країною, політичних рухів. Від лідера такого масштабу потрібне об'єднання інтересів широкої суспільної бази влади. Тут мають значення не стільки особисті якості лідера, скільки його уміння формулювати загальні політичні вимоги, виявляти високі критичні і конструктивні, творчі якості, спілкуватися з набагато ширшим довкола людей і переконувати їх.
Лідер в цій ситуації віддалений від тих, кого він веде за собою. Його особисті якості виявляються для них слабкіше або зовсім втрачають значення, але його лідерство отримує моральну оцінку. Він повинен зважати на неї. Його успіх або невдачі сприймаються вельми емоційно. Тому велике значення має здатність лідера уловлювати настрої, знати справжні потреби людей і виражати їх інтереси. Тоді він стає символом руху, партії, суспільства.(7,c.130)
1.3 Функції лідера
З погляду групової діяльності функції лідера зводяться до двох основним.
По-перше, він встановлює і підтримує еталони прийнятної групової поведінки, наприклад доброзичливість, відповідальність, взаєморозуміння, продуктивність, або негативні форми поведінки групи, такі, як агресивність, відособленість, користолюбство і ін.
По-друге, встановивши норми, цілі, звичаї і традиції, лідер мотивує поведінку кожного члена групи, примушуючи його слідувати еталонам групової поведінки. Мотивацію лідер здійснює, висловлюючи поглядом, жестом або словом свою оцінку дій члена групи. До лідера добровільно і не завжди повністю усвідомлено приєднуються більшість членів групи, схвалюючи або засуджуючи свого товариша.
Адміністративні накази, догани, бесіди, опрацьовування начальства і лекції часто надають слабкішу дію на поведінку члена групи, чим один жест осуду неформального лідера або мовчазний вираз групового несхвалення.
Виділяють два полярні типи лідерства – інструментальний і емоційний.
Інструментальний (діловий) лідер – член групи, що бере на себе ініціативу у вирішенні проблемної ситуації відповідно до групових цілей і що володіє відповідними знаннями, інформацією, навиками і методами.
Емоційний лідер – член групи, що бере на себе функцію регуляції групового настрою (експресивні функції) в проблемних ситуаціях. Іноді позицію емоційного лідера називають епіцентром емоційних контактів.
У позитивному плані емоційний лідер прагне попередити і улагодити конфлікти, згладити і розрядити емоційну напругу, що виникає у членів групи в проблемних ситуаціях, і тим самим сприяє досягненню групових цілей і підвищенню ефективності групової діяльності.
У негативному плані емоційний лідер під впливом невдач і труднощів може стати призвідником паніки, незадоволеності, істеричних реакцій, асоціальної поведінки групи.
Між цими двома полярними типами неформальних лідерів розподілені всі останні.
Проблема класифікації лідерів по типах дуже складна. Методично простіше вказати ті завдання і функції, які виконуються ними в загальному процесі регуляції групової поведінки. Окрім двох найважливіших функцій лідера групи (установка і підтримка групових норм поведінки і мотивування поведінки членів групи відповідно до встановлених норм), лідер виконує функції:
1. координатора групової поведінки (розподіляє ролі, обов'язки, завдання);
2. контролера поведінки кожного члена групи (спостерігає за виконання доручених ролей, обов'язків, завдань);
3. планувальника дій і засобів, за допомогою яких група досягає своїх цілей (ця функція може включати визначення як короткострокових, так і довгострокових планів в груповій діяльності);
4. політика (встановлює додаткові цілі і основні лінії групового веління, крім формально-організаційних цілей, які і визначають межі первинного трудового колективу; лідер-політик може запропонувати і такі цілі, як змагання з іншим колективом, освоєння нової техніки, оволодіння суміжними професіями і ін.);
5. експерта (майже у всіх випадках, коли члени групи залежать від людини, технічні знання і кваліфікація якого необхідні для здійснення групових цілей, навколо цієї особи відбувається поляризація влади, яку він може використовувати для зміцнення своєї ролі лідера);
6. представника групи (є всіма членами групи, їх колективним розумом, інтересами, волею, бажання і так далі);
7. арбітра (виступає як суддя, прокурор, захисник і утішник, мотивую поведінку членів групи; лідер використовує неформальні соціальні санкції, тобто прийоми, за допомогою яких люди, що знають близько один одного, виражають пошану тим, чия поведінка відповідає їх очікуванням, і проявляють незадоволеність тими, хто не виправдовує їх надій);
8. прикладу (служить еталоном, моделлю поведінки для решти членів групи, тобто забезпечує їх наочними вказівками того, ким вони повинні бути і що вони повинні робити, при цьому особливе місце в свідомості людей займають лідери референтних груп);
9. символу групи (групи з високим ступенем згуртованості членів, які прагнуть не тільки до внутрішніх, але і до чисто зовнішніх відмінностей від решти індивідуумів; члени таких груп удаються до різних відзнак в одязі і поведінці – краватки, нашивання, значки, ритуали вітання; лідери таких груп починають виконувати функції символів; їх імена привласнюють всьому руху і побічно його учасникам, в світі бізнесу власники фірми самі здійснюють таке символізування, релігійні течії і секти продовжують носити імена своїх засновників вельми тривалий час і тому подібне);
10. носія відповідальності (звільняє членів групи від індивідуальної відповідальності за особисті рішення і дії);
11. «батька» (дійсний лідер – це фокус всіх позитивних емоцій членів групи, ідеальний об'єкт ідентифікації і відчуття відданості, «батьківська» роль багато в чому пояснює ту майже безмежну владу, якої іноді набувають лідери за певних умов) в патерналістичній концепції керівництва, широко поширеною в Японії, ця функція є найважливішою і всеосяжною, особливо для низових керівників;
12. носія групової провини (іноді лідера в цій функції називають «козлом відпущення»; дійсно, негативний емоційний лідер у тому випадку, коли група вийде з проблемної ситуації, виявиться об'єктом нападок і звинувачень; це відбувається в тих випадках, коли група втратить ілюзії щодо дійсних цілей і особи свого лідера).
Розділ 2 Оцінка і характеристика типів лідерства
2.1 Класифікація і оцінка типів лідерства різними ученими
Щодо типології лідерства, то тут також будують різні підходи. Одним із перших, хто запропонував типологізувати лідерство, був М. Вебер. Виходячи з трьох типів легітимного панування, він виділив три типи лідерства: традиційне, раціонально-легальне і харизматичне.
Авторитет традиційного лідера визначається уявленням про спадкоємність влади. Такий тип лідерства характерний для династичних монархій, в яких особа визнається лідером не завдяки визначним якостям, конституції, а лише тому, що вона є представником правлячої династії.
Раціонально-легальний тип лідерства ґрунтується на визнанні особи лідером завдяки певній державній посаді, передбаченій конституцією, як, скажімо, президент.
Харизматичне лідерство базується на вірі в талант лідера, його месіанську роль у політичному процесі. Такий тип лідера передбачає некритичне ставлення мас до нього. Проте у випадку невдач такого лідера маси глибоко розчаровуються в ньому, авторитет лідера різко зникає.
Американський вчений Р. Вотермен пише про три типи лідерів: сторож, маніпулятор коштами, будівельник-перетворювач.
Сторожі цілком знаходяться у сьогоденні. Їх основна турбота полягає в тому, що англійські дипломати називають "майстерністю бездіяльності",— вони хочуть бути впевненими в тому, що при них нічого не трапиться. Але оскільки світ все-таки швидко змінюється, то дещо все-таки трапляється, тому їх підприємства хиріють.
Другий тип — маніпулятор коштами. Він зайнятий фінансовими угодами. Може розбагатіти, але не створює ніяких цінностей, нічого не добавляючи до росту валового національного продукту. В кращому випадку, капітали просто переходять з рук в руки, а в гіршому — вони знищуються. Їх часто називають гравцями з чарками.
Третій тип — будівельники, перетворюючі лідери, які йдуть працювати, вірячи, що вони зможуть щось покращити.
Новий тип керівника в американській літературі одержав назву "парадоксального керуючого". Як особистість він може бути охарактеризований такими досить суперечливими рисами - твердий, але гнучкий; дуже серйозний, але має почуття гумору; дружелюбний, але вміє зберігати дистанцію; фанатично відданий своїй справі і врівноважений; мрійливий і в той же час реалістичний.
Стиль такого керівника характеризується прагненням відкрито розв'язувати конфлікти, одержувати інформацію про проблеми, що стоять перед організацією, безпосередньо від працівників низової ланки, вмінням слухати співрозмовника і викликати його на відверту розмову, створювати розкуту атмосферу при обговоренні виробничих проблем, впроваджувати нове при збереженні загальної стабільності в організації, уважно ставитись до "неспокійних" працівників, оскільки вони не тільки створюють труднощі, але й допомагають виявити проблеми і недоліки в роботі колективу.
Сучасна наука намагається типологізувати лідерів за їхніми професійними і соціальними рисами, груповими функціями у контексті політичних ситуацій.
Теорія рис наголошує на тому, що лідер повинен мати сукупність визначних рис. Так, представник цієї теорії Е. Богардус стверджує, що лідер виділяється з оточення людей енергією, розумом і характером. Він також вважає, що до необхідних рис лідера треба віднести почуття гумору, а також здатність привертати до себе увагу.
Р. Стогділл доповнює цю теорію, розкриваючи феномен лідерства через такі параметри: риси особистості лідера, відносини між ним і його послідовниками, рівень влади та масштаб завдань, які він виконує. Р. Стогділл виділяє такі стилі керівництва як авторитарний, переконуючий, демократичний, інтелектуальний, виконавчий.
За стилем діяльності Г. Лассуел виділив такі типи лідерів: адміністраторів, агітаторів і теоретиків. Перші - лідери, здатні приймати політичні рішення, готові до компромісів, другі — харизматичного типу, схильні виступати перед публікою, завойовувати авторитет, треті — схильні розробляти програми, проекти, але не бажають займатися практичною політикою.
Залежно від політичного режиму виділяють два типи лідерства: авторитарний і демократичний.
Авторитарне лідерство передбачає одноособову політичну |владу, монополізм у прийнятті політичних рішень та здійснення всебічного контролю над політичними процесами. Домінуючим принципом здійснення влади для авторитарного лідера є сила або загроза застосування сили. Авторитарне лідерство пройшло кілька етапів, для яких характерним був свій тип лідера: тиран, абсолютний монарх, диктатор у тоталітарному й авторитарному режимах. Авторитарний лідер — це здебільшого інтроверт, сенсорик, етик, ірраціоналіст.
Тип демократичного лідерства почав формуватися ще в їй античної демократії і функціонує в сучасних демократичних державах. Демократичний лідер формується в умовах конкурентної політичної боротьби, яка передбачає не тільки його високі професійні, інтелектуальні й моральні якості, а й наявність фінансових ресурсів і авторитетної та мобільної команди. Демократичний лідер — це екстраверт, інтуїтивний логік, раціоналіст.
Лідерів можна типологізувати за їх ставленням до перспектив суспільного розвитку. За цим критерієм можна виділити такі типи лідерства: консерваторнамагається зберегти старі цінності, адаптувати їх до нових умов; реформатор змінити суспільні структури, норми, що віджили, надати суспільному розвиткові динамізм, скерувати його у прогресивне русло; революціонер відкидає повністю існуючі цінності, намагається радикально змінити суспільний лад відповідно до своїх переконань, які ґрунтуються на абстрактних, здебільшого утопічних ідеологічних схемах.
Типологізуючи лідерство, застосовують ще такі поняття, як вождь і керівник. Лідери типу вождь— це особи, для яких популізм є основним засобом досягнення мети. Щоб підтримати власну популярність, вони апелюють до найнижчих пристрастей мас (страху, ненависті, ворожнечі), вдаючись при цьому до завищених обіцянок, лексики натовпу, улесливості, "правдоподібної" брехні. Поняття керівник використовують, як правило на позначення державної особи, тобто формального лідера, або (за бюрократичної системи формування лідерства) особи, яка при значена зверху, а також лідера загальнонаціонального масштабу.
Як бачимо, класифікації лідерства різноманітні. На основі яких критеріїв визначають види лідерів в групі?
Залежно від переважаючих функцій виділяють наступні види лідерів:
1. Лідер-організатор. Його головна відмінність в тому, що потреби колективу він сприймає як свої власні і активно діє. Цей лідер оптимістичний і упевнений, що більшість проблем цілком вирішуваний. За ним йдуть, знаючи, що він не почне пропонувати порожню справу. Уміє переконувати, схильний заохочувати, а якщо і доводиться виразити своє несхвалення, то робить це, не зачіпаючи чужої гідності, і в результаті люди прагнуть працювати краще. Саме такі люди опиняються на вигляді в будь-якому неформальному колективі.
2. Лідер-творець. Привертає до себе перш за все здатністю бачити нове, братися за вирішення проблем, які можуть показатися нерозв'язними і навіть небезпечними. Не командує, а лише запрошує до обговорення. Може поставити завдання так, що вона зацікавить і приверне людей.
3.Лідер-борець. Вольова, упевнена в своїх силах людина. Першим йде назустріч небезпеці або невідомості, без коливання вступає в боротьбу. Готовий відстоювати те, в що вірить, і не схильний до поступок. Проте такому лідерові деколи не вистачає часу, щоб обдумати всі свої дії і все передбачити. «Божевілля хоробрих» - ось його стиль.
4.Лідер-дипломат. Якби він використовував свої здібності в зло, то його цілком можна було б назвати майстром інтриги. Він спирається на чудове знання ситуації і її прихованих деталей, в курсі пліток і пересудів і тому добре знає, на кого і як можна вплинути. Віддає перевагу довірчим зустрічам в крузі однодумців. Дозволяє відкрито говорити те, що всім відомо, щоб відвернути увагу від своїх планів, що не афішуються. Правда, такого сорту дипломатія нерідко лише компенсує невміння керувати більш гідними способами.
5. Лідер-утішник. До нього тягнуться тому, що він готовий підтримати в скрутну хвилину. Поважає людей, відноситься до них доброзичливо. Ввічливий, попереджувальний, здібний до співпереживання.
Загальне лідерство в групі складається з наступних компонентів: емоційного, ділового і інформаційного. За змістом лідерської діяльності в соціальних групах зазвичай виділяють тип лідерів (іноді їх називають ролями лідера):
1. Ділове лідерство характерне для формальних груп, вирішальних виробничі завдання. У його основі такі якості як висока компетентність, уміння краще за інших вирішувати організаційні завдання, діловий авторитет, найбільший досвід в даній області діяльності. Ділове лідерство найсиль