Сталий розвиток Чернігівської області

Зміст

Вступ

1. Природно-екологічна та демографічна характеристика регіону

1.1 Природно-екологічні умови

1.2 Демографічна ситуація

2. Стан питання та методологічні основи сталого розвитку

2.1 Огляд літературних джерел до дослідженості теми

2.2 Соціально-економічна безпека – важлива складова сталого розвитку

2.3 Екологічна безпека і стабілізація розвитку

2.4 Методологія аналізу та моделювання сталого розвитку, стану здоров'я та якості життя

3. Організація системного екологічного управління сталим розвитком в області

3.1 Базові основи та механізми стабілізації розвитку

3.2 Структура системного екологічного управління

3.3 Системний аналіз та системна організація екологічного управління

3.4 Програмно-цільове регіональне управління

3.5 Система нормативної регламентації екологічної безпеки та управління

4. Оцінка еколого-демографічної ситуації та соціально-економічних наслідків антропогенної діяльності в регіоні

4.1 Показники і критерії оцінки економічної та екологічної діяльності

4.2 Оцінювання екологічного ризику

4.3 Оцінка стану здоров`я та якості життя

4.4 Критерії та показники бідності

5. Комплексне оцінювання ефективності екологічно-орієнтованих стабілізаційних рішень

Висновки

Список використаних джерел


Вступ

На початку ХХ століття зміни природного середовища розглядалися як побічний ефект розвитку промисловості. Екологічні проблеми, що виникали з часом намагалися розв’язувати в межах охорони природи, тобто заходів, спрямованих на збереження, раціональне використання й розвиток природного середовища в інтересах суспільства.

У 80-90 роки минулого століття прийшло усвідомлення того, що у відношенні людина-природа необхідно враховувати комплекс економічних та екологічних факторів, віддаючи перевагу останньому. Декларація прав людини доповнилася записом про право людини на екологічно-безпечне середовище. З усвідомленням глибини екологічної кризи, в системі "природа-людина" формується концепція екологічної безпеки, яка отримала не тільки інституційне, а й нормативно-правове визначення в Законі України "Про охорону навколишнього середовища". З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 року поняття "екологічна безпека" отримало статус конституційного, розглядає не тільки проблеми з охорони природи, а й екологічну безпеку людини, суспільства та безпеку навколишнього природного середовища. Єдність етносу та природного середовища є фундаментальною властивістю біосфери, яка і одержала своє втілення в понятті "екологічна безпека".

На основі єдності соціального, природного і економічного сформувалась нова концепція сталого розвитку, яка ґрунтується на створенні соціально-економічного середовища, тобто в системі "природи – економіка - людина" з утворень біологічної, географічної ,економічної системи (СЕЕС), в основу якої покладено принципи збалансованості та якість життя.

До умов, необхідних для реалізації сталого розвитку регіону, належать:

- усвідомлення наявності екологічної небезпеки, уявлення про цілі і ознаки сталого розвитку;

- розробка основ аналізу, методології і моделей сталого розвитку;

- розробка програмно-цільових програм і механізмів їх реалізації.

Ці та інші передумови є основоположними даної дипломної роботи та визначальними її актуальність, об`єкт, предмет, мету і завдання дослідження.

Актуальність роботи - об’єктивна необхідність переходу суспільства і держави до сталого розвитку в системі "природи – економіка - людина" на основі гуманітарних принципів людського розвитку, соціально-демографічної та екологічної складових.

Об`єкт дослідження – Чернігівський регіон як система "природи – економіка - людина".

Предмет дослідження – еколого-демографічні та соціально-економічні складові сталого розвитку.

Мета - реалізація права людини на сприятливе для її здоров`я й добробуту довкілля, забезпечення збалансованого, соціально-економічного розвитку, прийнятого рівня екологічної безпеки та людського розвитку.

Завдання дослідження передбачає на основі природної та демографічної характеристики регіону дослідження слідуючого кола питань:

1. Виявлення ступеня дослідженості теми.

2. Аналіз сучасного стану екологічної безпеки та соціально-економічного розвитку регіону.

3. Вибір методів аналізу та моделювання сталого розвитку, стану здоров'я населення та якості життя.

4. Обґрунтування регіонального системного екологічного управління сталим розвитком.

5. Шляхи забезпечення переходу до сталого (збалансованого) розвитку Чернігівської області.


1. Природно-екологічна та демографічна характеристика регіону

1.1 Природно-екологічні умови

Чернігівська область одна з найбільших на Україні (за своєю територією посідає друге місце). Площа – 31,9 тис. км2 (5,3 % території країни), густота населення – 36 осіб/км2. Розташована на півночі України, в поліській та лісостеповій зонах придніпровської низовини. На заході і північному заході межує з Гомельською областю Білорусі, на півночі – з Брянською областю Росії, на сході – з Сумською, на півдні – з Полтавською, на південному заході – з Київською областями України. Середня висота над рівнем моря – 120 метрів.

Клімат помірно-континентальний. Середньорічна температура січня - -70С, липня - +190С. Також характерні такі показники:

річний радіаційний баланс – 177 - 188 кДж/см2;

середньорічна температура повітря – 5,7 - 6,60С;

річна сума температур вище 100С – 2400 - 25000С;

тривалість безморозного періоду – 136-152 дні;

вегетаційний період біоценозу – 190-205 діб;

середньорічна кількість опадів – 550-700 мм;

випаровування – 400-450 мм;

коефіцієнт зволоження – 1,9-2,8;

лісовкрита територія – близько 25%.

На рівень континентальності клімату істотно впливають такі чинники як наявність річок, водойм, озер, лісових масивів, рівень заболоченості території, вбирна здатність ґрунтового покриву.

В останні десятиріччя спостерігається загальне потепління клімату з одночасним посиленням його контрастності. Почастішала тривалість періодів як надмірного зволоження, так і посушливих днів (10).

Чернігівська область має значні площі природних ландшафтів, досить поширені біологічні різновиди. Мозаїчність ландшафтних комплексів обумовлена різноманітністю геоморфологічної будови місцевого стоку, особливостями природно-кліматичних умов, грунтово-рослинного покриву, а також антропогенними змінами середовища. В цілому ландшафт території відноситься до класу рівнинних, мішанолісових та лісостепових типів.

Попри великі втрати від меліоративних робіт, проведених у свій час, ландшафтам області властивий високий ступінь поширення природних територій. Значна частина з них зберігає потенційні можливості відновлення – повернення до природного стану або деякого наближення до нього. Непогано збережені і заплавні ландшафтні комплекси середніх та великих рік – Десни, Сейму, Снову, Сожу. Лучні, лучно-болотні і болотні заплавні комплекси верхів’їв, а здебільшого і всієї течії багатьох малих річок дуже змінені – осушені і частково розорані.

Чернігівська область є однією з найбагатших за запасами водних ресурсів. Гідрографічна мережа належить до басейну Дніпра. Територією області протікають 1570 річок загальною довжиною 8336 км, в тому числі великі річки: Дніпро (91 км), Десна (505 км); середні: Сож (30 км), Судость (17 км), Сейм (56 км), Снов (190 км), Остер (195 км), Трубіж (15 км), Супой (25 км), Удай (195 км), а також малі річки (1).

Густота річкової мережі складає 0,26 км на 1 км2 території.

У господарському користуванні знаходяться земельні угіддя, які поділяються на сільськогосподарські і несільськогосподарські. Сільськогосподарські угіддя використовуються виключно для вирощування сільськогосподарських культур і поділяються на орні землі (рілля), сіножаті, пасовища, багаторічні насадження та перелоги. Деформування аграрного виробництва викликало гостру потребу у проведенні трансформації земельних угідь.

Висока питома вага ріллі у агроландшафті є деструктивним його фактором, який і обумовив необхідність проведення агроекологічної оптимізації землекористування.

Науково обґрунтовано, що значення коефіцієнта розорюваності поліських агроландшафтів не повинно перебільшувати 0,33, тобто співвідношення між кількістю ріллі та кормовими угіддями (сіножаті та пасовища) має становити 1:2. При перевищенні цієї межі появляються дестабілізуючі агроландшафт-екологічні процеси.

Коефіцієнт розорюваності с/г угідь Чернігівського Полісся нині складає 78,5 %, після приведення до оптимального рівня буде 47,4 %.

В умовах Полісся при наявності різних ґрунтоутворюючих порід, близькому заляганні до поверхні ґрунтових вод, поєднання підзолистого, дернового і болотного процесів ґрунтоутворення склалась особлива структура і значна різноманітність ґрунтового покриву (6).

Найпоширенішими ґрунтами на Поліссі (близько 70 %) є дерново-підзолисті, які за гранулометричним складом поділяються на піщані, супіщані та суглинкові. Для цих ґрунтів характерний промивний тип водного режиму.

Внаслідок цього та незадовільних агроекологічних властивостей дерново-підзолисті ґрунти в своїй більшості мають низьку пористість та гігроскопічність, що обумовлює їх незначну польову вологоємність та повітропроникність. Атмосферні опади при цьому використовуються слабо, а в дощові періоди року, коли вода заповнює капілярну пористість, витісняючи з неї повітря, в ґрунті порушується повітряно-водний режим, що негативно впливає на вегетацію рослин.

Незадовільні фізичні властивості, низький вміст гумусу (1,0-1,8 %) та поживних речовин, підвищена кислотність ґрунтового розчину - все це та інші ознаки створюють несприятливі умови для розвитку корисної мікрофлори в агроекосистемах Чернігівського Полісся. Якісна оцінка поліських ґрунтів не перевищує 45 балів за 100-бальною шкалою.

Загальна площа земель лісового фонду на 01.01.2009 р. становить 727,8 тис. га, в тому числі вкритих лісовою рослинністю – 659,3 тис га (20,7% від загальної площі області). Відсоток площ, вкритих лісом, у різних районах не однаковий. У північних районах – 20-41% від загальної площі, то в південних – 7-20% (рис.1.1) (1).

Рис 1.1. Карта Чернігівської області

Чернігівська область є зоною ризику і ймовірності виникнення техногенної небезпеки. Тільки в самому обласному центрі знаходяться 13 небезпечних об’єктів, де зберігається і використовується понад 316 тонн небезпечних хімічних речовин.

В цілому природно-екологічні умови сприятливі для сталого соціально-економічного розвитку Чернігівщини за умови стабілізації стану екологічної безпеки в регіоні.

1.2 Демографічна ситуація

Область продовжує лідирувати в Україні за темпами скорочення населення. Щорічно, в середньому, жителів Чернігівщини стає менше майже на 13 тис. чол. Причин безліч: і складна соціально-економічна ситуація в регіоні, і безробіття, що штовхає людей в пошуки роботи за межами області, і наслідки Чорнобильської катастрофи. Демографічна криза на Чернігівщині продовжується. Незважаючи на зростання народжуваності, сумна тенденція вимирання населення – кількаразове перевищення показника смертності над рівнем народжуваності – не припиняється. У сільській місцевості негативні тенденції набули кризового характеру: у 2005 р. природне скорочення сільського населення перевищувало скорочення міського більше, ніж у 2 рази. Триває процес зменшення і кількості сільських населених пунктів. За 20 років з карти області зникло більше 30 сіл. Окремі показники, що характеризують демографічну ситуацію в області, наведені в табл. 1.1.

Таблиця 1.1 Демографічні дані

п/п

Роки

Наявність, тис. чол

200420052006200720082009
1.Всього населення1264,61236,11216,01198,31179,21159,9
Міське745,4716,5709,9704,5698,8694,1
Сільське519,1519,5506,1493,8480,4465,8
Чоловіки569,9560,4551,5543,3534,5525,2
Жінки644,6675,6664,5654,9644,7634,7
Дорослі1066,3996,4987,1978,9970,5960,5
Діти198,3239,7228,9219,4208,6199,4
2.Кількість народжених, чол.845186848813892288269445
Народжуваність, на 1000 чол. по області6,77,07,27,57,58,1
по Україні7,88,18,18,59,0
3.Кількість померлих, чол.24,824,62486124,825,424,5
Смертність, на 1000 чол. по області19,619,920,420,721,621,1
по Україні15,315,715,716,016,6
4.

Немовляча смертність,

на 1000 чол.

11,211,110,311,211,79,2
5.

Природний приріст,

на 1000 чол.

-12,9-12,9-13,2-13,2-14,1-13,0
Актуально: