Старий і Новий Завіт

ПЛАН

1. Книга Вихід. Загальний огляд основних тем. Переклад книг Нового Завіту

2. Старий Завіт

3. Поняття тоталогічних сект і деструктивний культ

Книга Вихід - друга книга Пятикнижия (Тори), Старого Завіту і всієї Біблії. У Талмуді зустрічається назва "Хомеш шени|" (букв. "Друга пятина") або "Сефер а-шени|" ("Друга книга), оскільки вона йде за книгою Буття. У середньовічних джерелах інодітакож називається "Сефер йеціат Мицраим" ("Книга Виходу з Єгипту"). Книга описує період часу від початку поневолення євреїв в Єгипті фараоном, що "не знав Йосипа" (1:8), до першого місяця другого року по Виходу їх з Єгипту (40:17), всього біля 130 років. Складається з 40 глав.

Зміст книги Вихід викладає історію єврейського народу "від тієї хвилини, коли євреї під тиском фараонів починають відчувати взаємну солідарність, зближуються все тісніше і тісніше почуттям загальної небезпеки і чудесами, що супроводжували Вихід з країни поневолення - до дарування закону на Синае, до отримання повного національного життя, зосередженого біля головного святилища - Скінії".

Поміщене в ці рамки, зміст книги Вихід може бути розділений на три частини:

1.      перша після короткого вступу (1:1- 7), що зв'язує оповідання Книги Вихід з Книгою Буття, розповідає про звільнення єврейського народу з єгипетського рабства (1:8 - 13:16);

2.      друга викладає історію подорожі євреїв до гори Синай (13:17-18:27);

3.      третя оповідає про ув'язнення і оновлення Заповіту Бога з обраним народом (19:1-40:38|).

Народження Мойсея (глави 1-4)

Євреї живуть в Египте як раби. Фараон наказує вбивати усіх єврейських новонароджених хлопчиків. Щоб врятувати Мойсея, мати поміщає його в кошик з очерету і відправляють по річці Ніл. Дочка фараона його знайшла і усиновила.

Мойсей росте серед єгиптян, але почуває себе євреєм. Убивши одного дня наглядача над ізраїльтянами-рабами, він вимушений бігти з Єгипту на півострів Синайский, в землю Хорев. Там йому являється небесний голос, який повеліває Мойсеєві повернутися в Єгипет, щоб вивести звідти своїх братів з полону рабства і зрадити їх служінню Богові, що відкрився йому.

Десять страт єгипетських (глави 5-13)

Повернувшись в Єгипет, Мойсей ім'ям Бога вимагає у фараона відпустити його народ, демонструючи чудеса, покликані переконати фараона і|та| його наближених в божественності його призначення. Ці чудеса дістали назву 10 страт єгипетських через те, що кожне продемонстроване Мойсеєм диво супроводжувалося лихами для єгиптян.

Останнє з цих чудес, таке, що відтоді означає як Пасха (Песах) - страта усіх єгипетських первістків і порятунок первенців ізраїлевих, ознаменувало початок самого Виходу, євреї покидають свої будинки і, йдучи за Мойсеєм, прямують до північно-східної межі Єгипту.

І сказав Господь Мойсеєві і Аарону в землі Єгипетській, кажучи: місяць цей (та буде) у вас початком місяців, першим (так) (буде) він у вас між місяцями року. Скажіть усьому суспільству Ізраїлевих : в десятий (день) цього місяця нехай візьмуть собі кожного одного агнця по сімействах, по агнцеві на сімейство; а якщо сімейство так мало, що не (з'їсть) агнця, то нехай візьме з сусідом своїм, найближчим до будинку свого, по числу душ : по тій мірі, скільки кожен з'їсть, расчислитесь на агнця. Агнець у вас має бути без вади, чоловічої підлоги, однорічний; візьміть його від овець, або від кіз, і нехай він зберігається у вас до чотирнадцятого дня цього місяця : тоді нехай заколють його усі збори суспільства Ізраїльського увечері, і нехай візьмуть від крові (його) і помажуть на обох косяках і на перекладині дверей в будинках, де будуть є його; нехай з'їдять м'ясо його в цю саму ніч, випечене на вогні; з прісним хлібом і|та| з|із| гіркими (травами) нехай з'їдять його; не їжте від нього недопеченого, або звареного у воді, але їжте випечене на вогні, голову з ногами і нутрощами; не залишайте від нього до ранку; але що залишилося від нього до ранку спаліть на вогні. Їжте ж його так: нехай будуть стегна ваші препоясани, взуття ваша на ногах ваших і палиці ваші в руках ваших, і їжте його з поспішністю: це - Пасха Господня. А Я в цю саму ніч пройду по землі Єгипетською і уражу всякий первісток в землі Єгипетській, від людини до худоби, і над усіма богами Єгипетськими вироблю суд. Я Господь.

Перехід через Чермное море (глави 13-15)

Крик народу дійшов до слуху Господа, і Він послав йому рятівника в особі Мойсея. Чудесно врятований і вихований при дворі, Мойсей, отримавши доручення звільнити народ, повів боротьбу з гордими фараонами; спираючись на лиха (страти єгипетські), що осягнули країну, він змусив фараона відпустити народ. Зробивши встановлену в спогад знаменної події Пасху, народ, під буттям на чолі Мойсея, рушив з Єгипту, захопивши з собою масу всяких скарбів, узятих у єгиптян. Оскільки прямий шлях на північний схід був перегороджений суцільною стіною пограничних укріплень, то Мойсей повів народ до південного сходу, щоб, обігнувши західну затоку Чермного (Червоного) моря, проникнути в степи півострова Синайского. Між тим фараон встиг одуматися: не бажаючи позбутися величезної дармової робочої сили, він кинувся в гонитву за утікачами і наздогнав їх біля берега затоки. Положення євреїв було критичне, між ними готова була вибухнути паніка; але, по дивному помаху жезла Мойсеєва, море розступилося перед ними і вони встигли перебратися на іншу сторону, а коли єгиптяни кинулися за ними, воно поглинуло їх у своїх хвилях. Народ урочисто відсвяткував цю велику подію хвалебними піснями Богові і танцями. Потім євреї рушили до Синаю, де дан був ним закон і де здійснилася повна релігійна і суспільно-політична реорганізація народу. Після 40-річного мандрування в пустелі, євреї вступили в Ханаан.

Синайське Одкровення (глави 19-20)

Приблизно через п'ятдесят днів після того, як євреї покинули Єгипет були дані приписи, десять основних законів, які, згідно з біблейським текстом, були дані самим Богом Мойсеєві на горі Синай у вигляді кам'яних таблиць - Скрижалей Заповіту.

Згідно єврейської традиції, варіант, що міститься в книзі Вихід, був на перших, розбитих скрижалях, а варіант Второзакония - на других. Синай стояв у вогні, оповитий густим димом, земля тремтіла, гримів грім, блищала блискавка, і в шумі стихії, що розбушувалася, покриваючи його, лунав голос Божий, що вимовляв заповіді.

Старий Завіт - перша, найдавніша з двох (поряд з Новим Завітом), частина християнської Біблії, стародавнє єврейське Святе Письмо («Єврейська Біблія»), загальний священний текст іудаїзму, християнства та ісламу. Книги Старого Завіту були написані в період з XIII по I ст. до н. е.. (1) давньоєврейською мовою, за винятком деяких частин книг Даниїла та Ездри (2), написаних наарамейском мовою. (3) В період з III ст. до н. е.. по I ст. н. е.. Старий Заповіт був переведений на давньогрецьку мову (4). Цей переклад («Септуагінта») був прийнятий першими християнами (5) і зіграв важливу роль у становленні християнського канону Старого Завіту.

Канон Старого Завіту - сукупність старозавітних книг, визнаються Церквою богонатхненним. Перерахування канонічних старозавітних книг трапляється вже в доксографіі Орігена (21). Богонатхненність книг старозавітного канону, а також спадкоємність його, відзначаються в Новому Завіті (2Пет.1: 21 (22)), а також ранньохристиянськими істориками та богословами (23) (24).

В даний час існують три канону Старого Завіту, що відрізняються за складом і походженням:

1. Юдейський канон (Танах), що сформувався в I-II століттях н. е.. в іудаїзмі;

2. Християнський канон, заснований на олександрійської версії корпусу священних текстів іудаїзму (Септуагінта) і прийнятий вПравославной і Католицькій Церквах;

3. Протестантський канон, що виник в XVI столітті і займає проміжне положення між першими двома.

В історії формування канону Старого Завіту очевидним чином виділяються два етапи: формування канону в іудейській середовищі та ухвалення цього канону християнською Церквою.

Юдейський канон

Юдейський канон поділяється на три частини відповідно до жанру і часом написання тих чи інших книг.

1. Закон або Тора, що включає П'ятикнижжя Мойсея

2. Пророки або Невиим, що включають, крім пророчих, деякі книги, які сьогодні прийнято вважати історичними хроніками.

Невіім поділяються, у свою чергу, на три розділи.

Стародавні пророки: книги Ісуса Навина, Суддів, 1 і 2 Самуїла (1 і 2 Царств) і 1 і 2 Царів (3 і 4 Царств)

Пізні пророки, що включають 3 книги «великих пророків» (Ісаї, Єремії та Єзекіїля) та 12 «малих пророків». У рукописах «малі пророки» становили один сувій і вважалися однією книжкою.

3. Письма або Ктувим, що включають твори мудреців Ізраїлю і молитовну поезію.

У складі Ктувим виділяється збірка «п'яти сувоїв», що включає книги Пісня пісень, Руф, Плач Єремії, Проповідник і Естер, зібрані відповідно з річним колом читань у синагозі.

Перші букви назв цих трьох частин Письма (Тора, Невиим, Ктувим) у складі іудейського канону складають слово ТаНаХ. Іудейська традиція часто іменує книги за їх першою слову.

Розподіл Танаха на три частини засвідчено багатьма стародавніми авторами на рубежі нашої ери. Згадка про «закон, пророків та інших книгах» (Сір.1: 2) ми виявляємо в книзі Премудрості Ісуса, сина Сираха, написаної близько 190 р. до н. е.. Євангеліст Лука в останньому розділі свого Євангелія наводить слова Ісуса: «щоб виконалось усе, що про Мене в Законі Мойсеєвім, та в Пророках і Псалмах» (Лк.24: 44). Однак у більшості випадків євангелісти використовують вислів «закон і пророки». Три розділи Танаха називають також Філон Олександрійський (бл. 20 до н. Е.. - Бл. 50 н. Е..) Та Йосип Флавій (37 н. Е.. -?).

Умовно книги Суддів і Рут, Єремії та Плач Єремії, Ездри і Неємії попарно вважаються як одна книга по загальному автору, так що загальне число книг Танаха прирівнюється до 22, за кількістю літер єврейського алфавіту. Багато стародавні автори налічують в Танасі 24 книги. Всі книги іудейського канону спочатку були загальновизнаними у всіх християнських громадах.

Олександрійський канон (Септуагінта)

Олександрійський канон Старого Завіту (Септуагінта) був прийнятий на рубежі нашої ери у євреїв Олександрії і ліг в основу християнського канону Старого Завіту (це стосується як тексту, так і складу та рубрикації книг). Він помітно відрізняється від іудейського Танаха як за складом книг, так і за їхнім розташуванням і окремим текстам. Необхідно мати на увазі, що текстуально олександрійський канон заснований на інший, не протомасоретской, версії оригінального тексту. Не можна виключити також і те, що доповнення в ньому можуть мати християнське походження.

Після зруйнування Другого Храму олександрійський канон не був прийнятий іудаїзмом і зберігся тільки в списках християнського походження.

Структурно олександрійський канон відрізняється тим, що книги Невиим і Ктувим перерозподілені між розділами відповідно до іншим, ніж у Танасі, представленням про жанри. Це 39 (25) книг, які представляють собою наступні розділи:

1. Законодавчі книги (П'ятикнижжя) (Буття-Повторення Закону)

2. Історичні книги (Книга Ісуса Навина-Естер)

3. Учительні (поетичні) книги (Книга Іова-Книга притчею Соломонових-Книга Проповідника)

4. Пророчі книги (Книга пророка Ісаї-Книга пророка Малахії)

Крім того, додані до канону цілком або істотно текстуально доповнені ряд книг. Так, Друга книга Хронік включає часто вживану в східнохристиянському богослужінні молитву Манасії (2Пар.36: 24 слл). В книзі Естер додані Пролог (следут перед 1-ю главою книги), список указу Артаксеркса про знищення юдеїв (слід між 13-м і 14-м віршем 3-го розділу книги), молитва Мордехая і Естер (слід у завершенні 4-й глави книги) і список 2-го указу Артаксеркса, скасовує його перший указ (слід між 12-м і 13-м віршем 8-го розділу). У книзі пророка Даниїла додані: пісня 3-х юнаків пещі (слід між 23-м і 24-м віршами 3-го розділу, відповідає 24-91 віршу в російській повному Синодальному перекладі) та 2 додаткові глави - 13-я про Сусанні і 14-я про Віле і дракона. Цілком відсутні в єврейській Біблії книги Товита і Юдити, Премудрості Соломона і Премудрості Ісуса, сина Сираха, пророка Варуха та Послання Єремії, а також 2 книги Ездри.Деякі списки Септуагінти включають також 1 і 2 книги Маккавейських.

Православна Церква у складі «Старого Завіту» нараховує 39 канонічних та 11 неканонічних книг, відрізняючись цим від Римсько-Католицької Церкви, яка налічує у своїй Вульгаті 46 канонічних книг (включаючи книги Товит, Юдита, Премудрість Соломона і 2 кн. Маккавейських).

Протестантський канон

В епоху Реформації панівне на Заході уявлення про канонічність і авторитеті біблійних книг піддається радикального перегляду. Якоб ван Лісвельдт (Jacob van Liesveldt) в 1526 р. і Мартін Лютер в 1534 р. видають Біблії, в яких включають до Старого Завіту тільки книги іудейського канону. Що не входять до іудейський канон книжки отримують в протестантській традиції назва апокрифи - термін, закріплений в східнохристиянської традиції за пізньої (II ст. До н. Е.. - I ст. Н.е) літературою, ніколи не входила в олександрійський і християнський канони.

Деструктивний культ або деструктивна секта (англ. Destructive cult) - термін, використовуваний соціологами, психологами, богословами і публіцистами на заході і в Росії по відношенню до релігійних, неорелігійних і іншим групам і організаціям, що завдали шкоди суспільству або своїм членам (матеріальний, психологічний або фізичний), а також підозрюваним в потенційній небезпеці завдання такої шкоди.

Історія появи поняття в російській мові

На початку 1990-х років в Росії з'явилася велика кількість нових для країни релігійних організацій і груп. За межами пострадянського простору з таким явищем в 1960-і роки зіткнулися США, а потім країни Західної Європи. У Росії релігійні новоутворення з'являлися і поширювалися в основному в результаті зусиль іноземних місіонерів, а деякі, неорелігійні об'єднання, зародилися виключно на російському ґрунті.

Після появи нових релігійних рухів виникла проблема їх найменування. Традиційно така проблема вирішується за допомогою віднесення нових релігійних утворень до якоїсь вже існуючої релігійної традиції, або, якщо релігійне новоутворення не вміщуються в прийняту типологізацію, його включають в новий тип релігійних організацій. Класифікація релігій є складною і відповідальною справою, оскільки прилічення конкретної групи або організації вірян до категорії, що носить негативний відтінок, служить причиною дискримінації і навіть переслідувань. Саме з цієї причини, в науковому релігієзнавстві і соціології релігії класифікація релігії є найважливішою і складнішою проблемою.

На початку 1990-х років в Росії увійшла до моди методологія класифікації нових релігійних утворень, головним чином запозичена з праць західних соціологів, психологів і протестантських богословів. Їх праці були опубліковані російською мовою і почався процес перейняття використовуваного ними для опису релігійних і неорелігійних груп термінологічного апарату. До широкого обороту увійшли такі терміни, як "культ", що використався з початку XX століття в США і Великобританії для позначення або нетрадиційних релігійних об'єднань, або що відхилилися від догматизму історичного християнства. У тій, що утворилася пізніше за конструкцію - "деструктивний культ", акцент був перенесений на шкоду особи, сім'ї і суспільству в цілому. Оскільки серед дослідників не існує єдиного визначення чітких і стійких ознак "культу" і "деструктивного культу", то в круг деструктивних культів в ЗМІ і навколорелігійній| публіцистиці частенько відноситься безліч самих різних релігійних утворень.

Ознаки деструктивного культу

Згідно з визначенням, прийнятим в антикультовому русі, деструктивний культ - це група або рух, що демонструє значну, глибоку або надмірну прихильність або захопленість, відданість певній людині, ідеї або речі і використовуючі неетичні маніпулятивні методики переконання і управління (наприклад, ізоляція від колишніх друзів і сім'ї, виснаження, застосування спеціальних методів, розроблених з метою посилення навіюваності і сліпого дотримання, потужний груповий тиск, управління інформацією, тимчасове відключення індивідуальності або призупинення дії критичного здорового глузду, заохочення повної залежності від групи і боязні її покинути і т.д.), призначені для того, щоб сприяти реалізації цілей лідерів групи з фактичним або можливим збитком для членів цієї організації, їх сімей або суспільства.

Згідно з антикультовою літературою, деструктивні культи є релігійними і неорелігійними об'єднаннями, які практикують "промивання мізків" і "управління свідомістю" своїх послідовників, їх члени звинувачуються в самогубствах і вбивствах інших людей. Частина авторів іншого, контркультового напряму відмічає, що для віровчення деяких деструктивних культів характерне апокаліптичне очікування швидкого Кінця Світу і Останнього Суду, що іноді є поштовхом для здійснення вбивств і самогубств. На думку священнослужителів, апокаліптичні настрої можуть виникати і в традиційних християнських течіях, наприклад православві, служивши початковим матеріалом для виникнення "псевдо-православних" деструктивних сект.

У своїх працях критики культів вказують на те, що керівники деструктивних культів часто є особами психопатичного складу з|із| схильністю до домінування і психологічного насильства. На думку більшості критиків, лідери культів мають матеріальну або політичну зацікавленість в підпорядкуванні великої кількості людей і використовують такі методи дії на своїх послідовників, як "промивання мізків", наркотики, секс, групові "радения", позбавлення вільного часу, обмеження зовнішніх контактів і ін.

Серед критиків доки не існує єдиної точки зору відносно того, чи являються терористичні і воєнізовані організації деструктивними культами. Деякі автори відносять до деструктивних культів ісламізм і Армію опору Господа. Деструктивними культами також іноді іменують такі воєнізовані групи, як Тамілські Тигри і Аль-каида.

Правомірність застосування поняття

Релігієзнавець, професор МГУ Ігор Кантеров вказує на беззмістовність понять "Деструктивна секта" і "тоталітарна секта". Через розмитість визначальних характеристик, до "деструктивних культів" і "тоталітарних сект" "можна зарахувати практично будь-яке релігійне новоутворення, релігійно-філософське вчення|учення|, культурно-освітню установу", вважає Кантеров. На його думку, терміни "деструктивний культ" і "тоталітарна секта" використовуються головним чином сидеологічними цілями - для створення негативного образу релігійних об'єднань.

За підсумками розширеного засідання Комісії Громадської палати Російської Федерації по громадському контролю за діяльністю правоохоронних органів і реформуванням судово-правової системи в резолюції "Про заходи з протидії різним формам насильства над дітьми" від 27 січня 2009 року була дана рекомендація Уряду Російської Федерації ввести в карне законодавство визначення поняття "Тоталітарна секта" ("деструктивний культ") і встановлення карної відповідальності за їх діяльність.

Використання терміну

Релігієзнавець Ігор Кантеров в статті "Деструктивні, тоталітарні і далі скрізь" відмічав, що в західному і в російському законодавстві не існує якого-небудь визначення терміну "деструктивний культ" або "деструктивна секта". Це поняття також практично не використовується в науковому релігієзнавстві - замість термінів "секта" і "культ" для позначення релігійних організацій і груп, що відрізняються по віросповіданню від "традиційних" релігій, нині широко застосовується термін "новий релігійний рух" (НРД), популярність якому забезпечили праці англійського соціолога професора Айлин Баркер. На заході НРД спочатку сприймалися насторожено, але за останні двадцять років відношення до них помітно покращало. Більшість з них соціально адаптувалися і вписалися в сучасне суспільство, заповнюючи незайняті традиційними Церквами ніші.

Більшість як західних, так і російських релігієзнавців і фахівців з НРД негативно відносяться до використання терміну "деструктивний культ", ставлячи під сумнів можливість його вживання в цивілізованому суспільстві, а тим більше фахівцями. За словами відомого російського релігієзнавця Ігоря Кантерова

 .....довільне і шумне застосування зубодробильних термінів "тоталітарна секта" і "деструктивний культ" здійснюється без урахування досягнень вітчизняного і зарубіжного релігієзнавства, соціології і історії релігії. Саме цим можна пояснити появу видань типу "Додатка до довідника "Нові релігійні (організації Росії) деструктивного, неязичницького характеру"" (Москва, 2000). У нім сотні маловідомих груп, з дивовижними найменуваннями і що налічують не більше пари десятків послідовників, є сусідами з організаціями, які мало хто наважиться назвати релігійними. Проте в "деструктивні релігійно-політичні групи" потрапляють Націонал-більшовицька партія Э. Лимонова, Російська національна єдність (РНЕ) і навіть УНА-УНСО.

Таким чином, розпливчатість найменувань "тоталітарна секта" і "деструктивний культ" дозволяє зараховувати до таких об'єднань практично будь-яке релігійне новоутворення, релігійно-філософське вчення, культурно-освітня або оздоровча установа. Було б бажання, а вже поняття "Тоталітарна секта" і "деструктивний культ" завжди готові прийняти у свої безрозмірні обійми всякого, кого треба анітрохи сумняшеся затаврувати, не утрудняючи себе замислитися про наслідки бездумного поводження з такими ярликами-страшилками.