Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення у приватному сількогосподарському підприємстві

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

«ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА ЗЕРНА ТА ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ У ПРИВАТНОМУ СІЛЬКОГОСПОДАРСЬКОМУ ПІДПРИЄМСТВІ «КУМАРИ» ПЕРВОМАЙСЬКОГО РАЙОНУ»

Вступ

Одним з основних економічних аспектів гарантії державної незалежності є продовольча безпека. У її досягненні і підтримці велику роль відіграє агропромисловий комплекс, який є найважливішим сектором економіки України взагалі.

Особливе місце у структурі агропромислового комплексу посідає зернопродуктовий підкомплекс. Його функціональна діяльність спрямована на забезпечення населення хлібом і хлібопродуктами, промисловості – сировиною, тваринництво – концентрованими кормами, зовнішньої торгівлі – високоліквідним товаром, тобто зерном.

За об’єкт дослідження взято приватне сільськогосподарське підприємство «Кумари» Первомайського району.

Метою курсової роботи є аналіз сучасного стану зерновиробництва, визначення перспектив його розвитку та заходів щодо удосконалення виробництва з метою підвищення його ефективності.

Для досягнення цієї мети у курсовій роботі будуть вирішені слідуючи завдання:

1. Розглянути науково-практичні основи підвищення економічної ефективності зерновиробництва;

2. Проаналізувати сучасний стан виробництва та економічної ефективності зерновиробництва;

3. Визначити шляхи удосконалення і підвищення ефективності виробництва зерна.

Предметом дослідження є питання підвищення економічної ефективності виробництва зерна і організації обліку цієї галузі в ринкових умовах.

Теоретичною та методологічною основою є праці економістів-аграрників з питань економіки і обліку виробництва зерна та аналізу його економічної ефективності. При виконанні поставлених завдань у роботі використані такі наукові методи і прийоми дослідження, як економіко-статистичний, балансовий і монографічний методи, прийоми обчислення різниць, прямих та обернених зв’язків та ін.

В процесі виконання курсової роботи були використані дані статистичної звітності, річного звіту за 2007–2009 роки, виробничо-фінансових планів, технологічних карт та дані первинного обліку ПСП «Кумари» за останні роки.

Курсова робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних літературних джерел. Загальний його обсяг – 53 сторінки в тому числі 16 таблиць.

1. Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва основа стабілізації економіки аграрних підприємств

1.1 Основні напрямки підвищення економічної ефективності зерновиробництва

Україна здавна відома як країна з добре розвинутим зерновим господарством. Природно – кліматичні умови сприятливі для вирощування практично всіх відомих зернових і зернобобових культур. В кінці ХІХ сторіччя Україна займала одне із провідних місць в Європі за виробництвом високоякісного зерна різного призначення.

Сьогодні над проблемою покращення зерновиробництва працюють чи мало економістів – аграрників, фінансистів та аграріїв. Основна увага приділяється питанню повернення втрачених позицій за урожайністю та валовим збором зерна, ефективності зерновиробництва.

Зокрема, професор О. Богуцький головним напрямом вирішення проблеми підвищення урожайності зернових вважає забезпечення інтенсифікації землеробства, провідне місце в якій надає хімізації (4). За останні роки в наслідок зменшення кількості внесених мінеральних та органічних добрив, низької культури землеробства зменшилася родючість ґрунтів – вміст гумусу складає в середньому майже 3,2%. Кризове становище господарств, відсутність коштів, скорочення поголів’я великої рогатої худоби призвело до зменшення можливостей удобрювати ґрунти. Так, у 2008 році, за даними Держкомстату України, на 1 га посівів в Україні вносили в середньому лише 32 кг мінеральних та 0,8 тони органічних добрив, тоді, як у 1990 році – 109 кг та 8,6 тон відповідно(41). І це при тому, як свідчать дані наукових досліджень, що половину приросту врожаю одержують за рахунок достатнього і обґрунтованого використання добрив.

П. Коренюк (16) за допомогою комп’ютерної сервісної програми провів регресійний аналіз залежності урожайності від рівня використання органічних та мінеральних добрив. Створена ним програма дає можливість кожному господарству встановити оптимальні співвідношення у внесених добривах та, як наслідок, отримати бажаний приріст урожайності.

Але, як зазначає П.Н. Рибалкін (34), якщо на початковому етапу підвищення і стабілізації врожаю головну роль відіграє кількісний фактор, тобто збільшення доз, то в подальшому все більшого значення набуває якісна сторона. Мається на увазі використання добрив з високим вмістом поживних речовин та складних добрив, насичених всіма поживними елементами для одноразового внесення у грунт. Все це дозволяє скоротити витрати на транспортування, зберігання і внесення добрив.

Важливими факторами впливу на урожайності зернових виступають хвороби шкідники та бур’яни, що спричинюють щорічні втрати до третини врожаю. Необхідність застосування інтегрованої системи захисту рослин відзначав у програмі стратегічних аспектів реформування зернового виробництва в Україні академік УААН П.Т Саблук (36). Він відмічає доцільність застосування комплексу агротехнічних та біологічних методів боротьби поряд з хімічними, а також включення у сівозміни азотонакопичувальних попередників.

Основним напрямом покращення стану виробництва, як зазначає М.Ю. Куліш (17) повинне бути впровадження нових сортів, а також повніше використання потенційних можливостей районованих сортів.

Проблему забезпечення високоякісним насінням піднімає у своїх працях І.П. Пазій (28). Кожна 8 – 9 тон на валового збору зерна – це насіння і воно є одним із головних і незамінних засобів сільськогосподарського виробництва. На його думку, за рахунок високоякісного насіння можна одержати додатково 20 – 25% валового збору, тому запорукою високих врожаїв якісного зерна є використання насіння першої та другої репродукції.

В підвищенні родючості ґрунтів та, як наслідок, зростанні урожайності зернових велику роль відіграють сівозміни. Співвідношення культур у сівозмінах залежить не лише від біологічних особливостей, а й від кон’юнктури ринку. Професор М.Ю. Куліш (15) відмічає можливість переходу у господарствах Миколаївської області до більш коротких сівозмін з метою розвитку високорентабельного зернового господарства. Чмирь С.М. відмічає, що врожайність більшості сільськогосподарських культур при вирощуванні їх у сівозмінах у півтора і навіть у два рази вища, ніж при тривалих беззмінних посівах (44)

Одним з важливих елементів інтенсивної технології вирощування зернових є ґрунтозахисна система. З 1960 року і до цього часу площа еродованої ріллі збільшилася втричі. В багатьох країнах світу увага зосереджена на застосуванні таких прийомів боротьби з вітровою та водною ерозією ґрунтів, як використання стерні колосових культур в якості захисного засобу від ерозії, безвідвальний обробіток ґрунту, запровадження науково – обґрунтованих сівозмін з включенням в них багаторічних трав. Цю проблему вивчав і Д. Бабліндра (3), який пропонує розроблену ним комплексну програму захисту ґрунтів від ерозії шляхом оптимізації структури земельних угідь.

Останнім часом за умов фінансової нестабільності і кризи все більшого значення набувають інтенсивні ресурсно – та енергозберігаючі технології виробництва зерна. Відомо, що урожайність озимих, вирощуваних за традиційною технологією, на 20 – 35% нижча, ніж за інтенсивною. Як відмічає А.П. Михайлов (19), основним елементом тут виступає система обробітку ґрунту. Насамперед – це щорічне відведення 30 – 35% ріллі під чорні пари, які сприяють накопичуванню вологи і підвищенню родючості ґрунтів, а це – підґрунтя сталих врожаїв.

В умовах переходу до ринкових відносин надзвичайно важливе значення має ефективність використання наявного виробничо-технічного потенціалу, окупності витрачених ресурсів, їх економії. Як зазначає П.Н. Рибалкін (29), аналіз технологій вирощування зернових у ряді країн (США, Канада та ін.) показує, що пріоритетними напрямками енерго- та ресурсозберігаючих технологій є нульовий та мінімальний обробіток ґрунту, його мульчування, використання комбінованих агрегатів. Останнє дає змогу скоротити у 1,5 рази витрати на енергетичні ресурси.

Важливим аспектом реформування зернового виробництва вважаємо оптимізацію структури зернових культур, що дозволяє без додаткових витрат підвищити його ефективність. Останнім часом чітко виражена тенденція до скорочення посівних площ жита, кукурудзи, ячменя, хоча, приймаючи до уваги їх високу урожайність і рентабельність, підстав для скорочення їх площ немає. Розглядаючи питання оптимізації структури зернового клину, М.І. Щур (46) відмічає необхідність збільшення у господарствах Миколаївської області виробництва проса та зернобобових, а також озимого ячменю, який дозріває на 15 – 20 днів раніше від озимої пшениці, а за кормовими якостями і стійкістю до хвороб перевищує її.

Ми поділяємо думку І. Нетіса, що значно підвищити рентабельність зерновиробництва можливо за рахунок вирощування високоякісного зерна пшениці. Одна тонна зерна третього класу майже в 1,6 разів більша ніж зерна п’ятого класу. Рентабельність виробництва при цьому зростає у 2,5 разів(23).

В умовах ринкових відносин в Україні актуальним є питання якісного зберігання і первинної обробки зернових безпосередньо у виробника. Розв’язання цього питання дозволить уникнути втрати майже 20% валового збору та дасть змогу виробнику бути незалежнішим і продавати зерно за найприйнятнішими цінами.

Останньому сприятиме також прийнятий у липні 2002 року Закон України «Про зерно та ринок зерна в Україні», який спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави, нарощування його експортного потенціалу (10).

Досвід багатьох господарств Півдня України свідчать, що ті господарства, які налагодили переробку зерна, збільшили прибутки від його реалізації у 1,5 – 2 рази (23).

За підрахунками зарубіжних вчених, сьогодні приріст урожайності зернових на 50% досягається за рахунок впровадження нових сортів, а 50 – за рахунок удосконалення технології вирощування. Відповідно до висновків експертів ФАО, протягом найближчих 30 років весь світовий приріст виробництва продукції рослинництва буде досягнуто за рахунок селекції, тобто нових сортів. На Півдні України у порівнянні з районованим сортом озимої пшениці Альбатрос одеський, приріст урожайності – 5 – 7 ц /га забезпечують такі нові сорти, як Знахідка, Ніконія і Лада одеська (селекційно – генетичний інститут УААН), а також сорт Херсонська безоста (Інститут зрошуваного землеробства УААН) (25).

До когорти вищенаведених сортів слід віднести також сорти Вікторія одеська, Українка одеська, а також ще новішій сорт Лузанівка одеська. Останній сорт належить до групи сильних пшениць (11).

Досвід розвинутих країн свідчить, що зростання виробництва зерна можливе за рахунок подальшої інтенсифікації. За прогнозом наукового центру компанії ІСІ (Велика Британія) у перспективі приріст урожаю зернових культур здійснюватиметься в результаті впровадження нових сортів (8,6 ц/га), добрив (15 ц/га), зниження втрат при збиранні (0,5 ц/га), захисту від злакових бур’янів (17,5 ц/га), хвороб (16,5 ц/га) і шкідників (6 ц/га). Ці прогнози підтверджуються і даними кращих фермерських господарств. Кращі фермери в країні (більше 5%) одержують у середньому по 60 ц/га зерна (22).

Лихочвор В. відмічає, що вчасне і повне звільнення посіві озимої пшениці від конкуренції з бур’янами за життєвий простір, світло, вологу, елементи живлення є основою одержання високих урожаїв зерна. За великої забур’яненості посівів урожайність зерна зменшується на 25 – 30%, а то й у 1,5 – 2 рази(18).

Обелець О.С. відмічає загальну тенденцію в Україні зростання виробничих витрат на 1 га посівної площі зернових при неадекватному зростанні урожайності. Витрати на 1 га зібраної площі у 2002 році збільшилися проти 1996 року у 3,6 раза, а врожайність підвищилася лише на 39,2%. В результаті собівартість 1 ц зерна у порівнянні з 1996 роком зросла майже утричі. Ми підтримуємо його думку з приводу того, що збільшення витрат на 1 га зернових зумовлене насамперед істотним здорожченням виробничих матеріально-технічних ресурсів(26).

1.2 Показники економічної ефективності виробництва зерна та методика їх визначення

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є однією з актуальних проблем, успішне вирішення якої надає можливість призупинення спаду і подальшого його розвитку. Ефективність виробництва – складна економічна категорія, вона є формою вираження мети виробництва.

Слід розрізняти поняття ефекту та економічної ефективності. Ефект являє собою наслідок, результат тих чи інших заходів, що проводяться у сільському господарстві. Так, у зерновиробництві ефект від використання добрив виступає у вигляді приросту урожаю. Але отриманий ефект не дає уявлення про вигідність застосування добрив. Лише по одному ефекту недостатньо судити про доцільність здійснюваних заходів. Для цього існує показник економічної ефективності, який вказує на кінцевий якісний ефект від застосування засобів виробництва та живої праці, віддачу сукупних вкладень. У зерновиробництві це одержання максимального обсягу продукції з 1 га посіву при найменших витратах праці. Слід мати на увазі, що ефективність – не лише співвідношення витрат на результати виробництва, але і якість, корисність продукції для споживача. Підвищення економічної ефективності виробництва сприяє зростанню доходів господарства, отриманню додаткових засобів для оплати праці та покращення соціальних умов. Кінцевий економічний ефект залежить від раціонального використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів, від економії та ощадливості, зниження собівартості продукції і підвищення продуктивності праці.

Для оцінки економічної ефективності виробництва зерна використовують як натуральні, так і вартісні показники. Вихідною є їх натуральна форма і, насамперед, це урожайність, яка відображує ступень та ефективність використання землі, результат інтенсифікації виробництва. Величина урожайності безпосередньо впливає на величину інших показників і визначається як відношення обсягу отриманої продукції до зібраної площі. Слід відмітити, що при визначенні економічної ефективності продовольчого та фуражного зерна є деякі особливості. У першому випадку ефективність виробництва показують з врахуванням його якості, вмісту клейковини, витрати праці в розрахунку на 100 грн. валової продукції. Для зернофуражних культур необхідно показати і їх кормову цінність.

Натуральні показники (урожайність, вихід клейковини з 1 га, вихід кормових одиниць та перетравного протеїну з 1 га) відображають лише одну сторону досягнутої ефективності.

Для виявлення економічного ефекту необхідне знання сукупних витрат праці, що забезпечили отриманий рівень урожайності. Для цього при визначенні ефективності виробництва продовольчого зерна розраховують розмір праці на 1 ц зерна і на 100 грн. валової продукції, фуражного зерна – витрати праці на 1 ц зерна і на 1 ц кормових одиниць. Під витратами праці розуміють кількість витрачених людино-годин на виробництво даного обсягу валової продукції, яка є результатом основної виробничої діяльності господарства. Оцінка валової продукції проводиться по фактичним цінам реалізації, по собівартості виробництва, але для дослідження динаміки – по співставним цінам.

Ефективність використання трудових ресурсів виявляється у продуктивності праці: чим більше виробляється валової та чистої продукції за 1 люд. – год., тим вище ефективність зерновиробництва, яку характеризують слідуючи показники:

Е = ВП/t, (1)

де ВП – валова продукція, грн.

t – час, витрачений на виробництво продукції, люд.-год.

Е = ЧП/t, (2)

де ЧП – чиста продукція, грн.

Е = П/t, (3)

де П – прибуток, грн.

Чиста продукція має особливе значення для розвитку сільського господарства, розширення виробництва, він є джерелом фонду споживання і прибутку, визначається вирахуванням з вартості валової продукції матеріальних витрат на її виробництво.

Чистий дохід являє собою різницю між вартістю валової продукції та витратами виробництва. Розрізняють створений і реалізований чистий дохід. Останній відповідає прибутку.

Наступним показником економічної ефективності виробництва зерна є собівартість 1 ц продукції. Собівартість – це грошове вираження витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. На практиці розрізняють виробничу і собівартість реалізованої продукції. У виробничу включають всі витрати, пов’язані з отриманням і транспортуванням продукції до місця зберігання, і собівартість реалізованої продукції, крім виробничої собівартості, входять витрати по реалізації.

Виробнича собівартість 1 ц зерна визначається відношенням виробничих витрат до обсягу виробленого зерна, а собівартість реалізованої продукції – відношенням виробничих та реалізаційних витрат до кількості реалізованого (товарного) зерна. На собівартості відображаються результати діяльності всього підприємства. Для виявлення дохідності собівартість порівнюють з виручкою від реалізації.

Для всебічної характеристики економічної результативності зерновиробництва вивчають і ефективність використання земельних ресурсів, для цього визначають відношення валової і чистої продукції, чистого доходу (прибутку) до площі посіву зернових:

Е = ВП/ S, (4)

де S – площа посіву, га

Е = ЧП/S, (5)

Е = ЧД/S, (6)

Е = П/S, (7)

де П – прибуток, грн.

Заключним етапом характеристики економічної ефективності виробництва є визначення його рівня рентабельності, під яким розуміють відсоткове співвідношення прибутку до суми витрат, пов’язаних з виробництвом та реалізацією продукції:

Рр = П / Ср х 100%, (8)

де Рр – рівень рентабельності, %;

П – прибуток, грн.;

Ср – собівартість реалізованої продукції, грн.

або

Рр = (Ц – Ср)/ Ср х 100%, (9)

де Ц – ціна реалізації 1 ц зерна, грн.

Перший варіант розрахунку дозволяє розрахувати рівень рентабельності зерновиробництва в цілому, а другий по окремих видах зернових і одночасно аналізувати головні фактори – собівартість і реалізаційні ціни. Рівень рентабельності показує ефективність виробництва з точки зору отримання прибутку на одиницю матеріальних та трудових витрат по виробництву та реалізації продукції.

Сукупність всіх вищезазначених показників відображує вплив різних факторів на процес виробництва зерна, дозволяє провести комплексний аналіз і зробити достовірні висновки про основні напрямки підвищення економічної ефективності.

2. Рівень і ефективність виробництва зерна

2.1 Виробничо-економічна характеристика підприємства

Приватне сільськогосподарське підприємство «Кумари» Первомайського району Миколаївської області в селі Кумари Первомайського району на відстані у 340 кілометрів від міста Миколаєва і відноситься до зони південного степу України.

Територія господарства розташована в основному на рівнинному плато. Загальна земельна площа, за даними на 1.11.2009 року складає 1899 га, в тому числі сільськогосподарські угіддя 1899 га у т.ч. 1899 га ріллі. Ґрунтовий покрив в основному складається з південних чорноземів звичайних середньо – і мало гумусних. Місцями зустрічаються засолені ґрунти.

Товщина профілю незмитих чорноземів складає 80 – 85 см. Вміст гумусу в орному шарі – від 4,1 до 5,3%. Змиті ґрунти потребують протиерозійного захисту. Родючість орних земель господарства характеризується в основному 56 балами. Згідно агрокліматичному районуванню території Миколаївської області Первомайський район відноситься до східних регіонів Миколаївської області, які характеризуються континентальним, теплим посушливим кліматом, середньорічна температура яких +10 ⁰С. Для цих районів характерне тривале, жарке, малодощове літо, пізня, коротка тепла осінь, коротка малосніжна зима, рання, тепла, коротка весна. Пересічна температура повітря січня -6,0 ⁰С морозу, липня – 19 ⁰С тепла. Абсолютний максимум +34 – 37 ⁰С, абсолютний мінімум – 29–33⁰С. Тривалість без морозного періоду – 160–185 днів.

Велику шкоду господарству наносять повітряні та ґрунтові посухи, так як підприємство розташовано в посушливій агро кліматичній зоні. Посухи спостерігаються весною, влітку і восени. Для комплексної оцінки тепла і вологозабезпеченості використовують гідротермічний коефіцієнт. В господарстві він знаходиться нарівні 0,9 – 1,0. Для одержання високих врожаїв повинен бути 1,2 – 1,4.

Природні умови досліджуваного господарства сприятливі для виробництва продукції зернових культур та соняшнику. Для більш детальної характеристики ПСП «Кумари» доцільно визначити розмір сільськогосподарського виробництва.

Таблиця 2.1. Показники розміру виробництва ПСП «Кумари» Первомайського району