Відношення українців до географічного середовища в міфах стародавніх слов’ян

Міністерство освіти і науки України

Мелітопольський державний педагогічний університет (кафедра МДПУ)

Реферат

для складання кандидатского іспиту з філософії пошукувача культурології ТЕМА: "ВІДНОШЕННЯ УКРАЇНЦІВ ДО ГЕОГРАФІЧНОГО

СЕРЕДОВИЩА В МІФАХ СТАРОДАВНІХ СЛОВ’ЯН"

Мамулькіної Олени Григорівни

Мелітополь 2008 р.

План

Вступ. Проблеми сучасного відношення українців до географічного середовища в духовній культурі

Розділ І. Світогляд, міфи і філософія

Розділ ІІ. Відображення відношення українців к географічному середовищу в українських міфах

Список використаної літератури

Бурхливе XX століття пронеслося по нашої планеті, як вихорь загострюючи багато проблем. Це час в якому, накопичена століттями, антропогенна і техногенна напруга на природу і людину зазнала найбільшого тиску. Постійний хід природних явищ і процесів змінюється, що негативно впливає на навколишнє середовище і людину. На думку М. Бердяєва: "Актуалізм цивілізації вимагає від людини дедалі більшої активності, проте цією вимогою він поневолює людину, перетворює її на механізм. Людина стає засобом нелюдського актуального процесу - технічного й індустріального". (1) Видатний соціолог та історик культури Ібн Халдун близько 1330 році в праці "Мукардимі" - "розглянув концепцію коловороту, пов’язав людську історію та культуру з географічним середовищем, кліматом і господарською діяльністю" (2) Він передував Ш. Монтеск’є, Й. Гердеру, А. Сміту, певною мірою Л.М. Гумільову. Дослідники в кінці 30-х років XX століття, коли національно-визвольний рух народів світу був в найвищий точці розвитку, викликав до життя чисельні відповідні концепції культурно-історичного процесу. Серед них такі відомі, як негритюд, індеанізм, "чорна самосвідомість", панарабізм, пантюркізм і т.п. Таки зміни відчуваються й в напрямах філософії, виникають нові течії і оновлюються забуті: онтологія, натурфілософія, космологія, філософська антропологія, антропософія, структурна біологія, соціобіологія, гносеологія і т. ін. Але загальна частина спільноти не розуміє, а більш не бажає усвідомити суть процесів і явищ природи і це призводить до моральних, екологічних і суспільних наслідків. З моєї точки зору нагромадження глобальних проблем людства - це відсутність в соціумі географічної культури. Я маю на увазі не відсутність натурологічних знань, а створення цілісної картини світу. Тому я звернула увагу на стародавні слов`янські міфи. В українських міфах можливо прослідкувати наявність високої культури населення до природного середовища. В них закладена культура яка давала змогу людині жити в гармонії з природою. Наші праукраїнці розуміли, що для нормального повноцінного життя людини необхідно відчуття радості, щастя, яке вона отримує як винагороду за страждання, важку буденну працю тощо.

За словами Г. Лозко "зоряний календар пропонував життя людини синхронно з вібраціями космосу як ритмічний організм" (3). Людина була у колі цілісної географічної оболонки, як частка, відчуваюча дію законів природи гармонійно з зеленою оболонкою свого існування.

Наша молодь не в змозі зрозуміти географічні поняття "цілісність оболонки" і закони "ритмічності", бо в житті дорослих, навкруги, вони зруйновані і не помітні в постійному потоці інформації. Знання подаються в роздрібному плані. Кожна наука розглядає навколишній світ з позиції свого зору, тому дитині не можливо зібрати до купи окремі блоки знань. В майбутньому, уже доросла людина, вона повторює помилки однобічного розгляду навколишнього світу.

В 1944 році В.І. Вернадський висловлював думку: "Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і повинна мислити й діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім`ї, родини, держави чи їх спілок, а й у планетарному аспекті. Вона, як усе живе, може мислити й діяти у планетарному аспекті тільки в царині життя - в біосфері, в певній зеленій оболонці, з якою вона нерозривно закономірно зв`язана і вийти з якої не може, її існування є її функція. Вона несе її всюди. І вона її неминуче, закономірно, бесперервно змінює" (4). Такий розгляд навколишнього середовища пропонував взаємодію і взаємозв’язок людини і природи. Поняття "ноосфера" відкривало суть цих зв`язків, але мислити в планетарному аспекті може та людина, яка має цілісну картину світу.

Зараз людина почала замислюватися над гармонійним поєднанням себе і природи після багатьох століть відокремлення себе від неї. "Відомо, що людина енергетично пов’язана з природним середовищем землі де народилася, звідки прийшла в життя. Воно дарує життєві сили, очищує почування і скресає з серця живий вогонь творчого натхнення.

В народних традиціях є найкращі надбання, досвід родин багатьох поколінь, як жити в гармонії з природою свого краю. В сиву давнину мудреці розуміли цілісність всього життя на Землі і вплив природних циклів і ритмів на психофізичну сферу людини.

Природно-родинні обряди. Святкування сезонних погодних змін сонячно - місячного календарного циклу. Допомагали зняти фізичну напругу і перерозподілити внутрішні енергії людей і, створюючи комфортні умови життя. Дарували здоров’я душі і тіла. Природа є невичерпним джерелом духовної культури родини, її роду і народу. Несучи в собі такі естетично виразні, безсумнівні незаперечні й вічні цінності, як доцільність і гармонія, постійний рух (кругообіг речовин) і оновлення, велич і життєва міць, природа скеровує мислення в образне, порівняльно-асоціативне русло, стимулює творчу поетичну уяву. А головне пробуджує патріотичні почуття, викликає благородні поривання, сприяє розвитку інтелектуальних здібностей. Що це дійсно так заквітчує народна творчість.

Численних піснях, переказах, легендах, казках, прислів’ях та приказках природа виступає як одухотворена сила, а її явища підносяться до рівня символічної мови, її краса освячується як джерело зовнішньої і внутрішньої краси людини" (5).

Яке натхнення може охопити наших дітей, коли вони не можуть знати древа своїх родів більш ніж на три покоління, а місце народження знаходиться за багато кілометрів від місця проживання. Коли доросли за буденними справами собі раду дати не можуть. Тому шукають зняття стресів у алкогольному сп’янінні, у наркотичному забутті, у віртуальному світі і таке інше. А коли буває вихід на "природу", то воно має головну мету - це добре поїсти, залишивши після себе велику кількість сміття. Без сумнівів, таке злиття з природою не можливо. Воно руйнує людину і природу його існування.

"Світогляд - це система найзагальніших знань, цінностей, переконань, практичних настанов, які регулюють ставлення людини до світу" (6).

"Світогляд - інтегральне духовне утворення:

- надає людині знання разом із оцінкою, відношенням до світу;

- синтез низки інтелектуальних утворень: знання-бажання-інтуїція-віра-надія-життєві мотиви-мета-та таке інше" (7).

"Світогляд - це цілісність поглядів. Тобто центральна проблема світогляду це відношення людини до світу" (6).

Основні типи відношення людини до світу:

- пізнавальний (охоплює найбільш загальне знання про світ);

- оцінювальний (цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві на основі яких оцінюються, соціальні явища);

- практичний (наявність певних практичних настанов).

За словами Фрідріха Гегеля: "світ - це об`єктивний розум подібний до суб`єктивного розуму людини". Він говорив з раціоналістичній позиції світорозуміння. Тобто у світі - все влада розуму. Але праці Ніцше говорять про ірраціоналістичне світорозуміння, тобто - основа світу недоступна, не підвладна розуму. Таким чином світогляд буває грунтується на тому, що розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці буття, яки не можливо збагнути розумом. Такий світогляд пропанує сприняти деяки природні явища так як вони є, не заглиблюючись в їх сутність. Наприклад: ми всі користуємося електрикою, але не всі знають як це відбувається, однак користуємося.

" Функції світогляду до форми духовного засвоєння світу:

це інтегрувати людину у світ;

це надати їй найперших життєвих орієнтирів;

це подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях". (7).

Вчені філософи говорять, що філософія фігурує як світогляд, певного рівня.

Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини називається теоретичним. Тобто філософія - це теоретична форма світогляду; усвідомлений світогляд. Філософія є різновидом світогляду. Вона концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому.

Філософія - це відкрита система знань.

Особливості предмету філософії:

її предмет є історично змінним, бо історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини;

уся історія філософії фактично входить у окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми і здатні окреслити "топографію" людськості;

філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.

Риси філософського мислення:

має гранично широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходять на межу буття і небуття;

постає формою людського самоусвідомлення, мисленням під кутом зору людини, її життєвого вибору;

окреслює дійсність не лише такою, якою вона є, а й такою, якою має бути;

є більшою мірою мисленням про мислення, ніж мисленням про мислення, ніж мисленням та думкою про якусь реальність;

постає внутрішньопов’язаним, логічно послідовним, аргументованим та обгрунтованим;

прагне поставити і розв’язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.

За теорією Г. Гегеля - вищі здатності людського інтелекту проявляються:

у розумінні (філософії);

переживанні (мистецтво);

відчутті нашої вихідної спорідненості із найпершими засадами буття (релігії).

Філософія - це інтелектуальна форма світомислення. Зараз в філософській науці панує дискурсивне мислення, яке поступово змінюється.

Історична філософія виникла шляхом виділення із первинного, синкретичного міфологічного світогляду.

Розглянемо відмінності міфологічного світогляду і філософії, які показані в таблиці № 1. (6)

Таблиця № 1.