Методика вокально-хорового виховання

Зміст

ВСТУП

1. Розділ 1. Організація хорового колективу

2. Розділ 2. Вікові особливості голосового апарату

3. Розділ 3. Основні співацькі навички

4. Розділ 4. Основні хорові навички

5. Розділ 5. Репертуар як засіб музичного виховання

6. Розділ 6. Хорове сольфеджіо

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Вступ

«Музика, мелодія, краса музичних звуків – важливий засіб морального та розумового виховання людини, джерело благородства серця і чистоти душі».

В. Сухомлинський

В епоху духовного відродження України пріоритетна роль належить розвитку національної системи освіти і виховання, яка має забезпечити вихід молодої незалежної держави на світовий рівень. Невід'ємною складовою частиною національного виховання є музично-пісенна спадщина українського народу, його традиції, звичаї та обряди.

Державною національною програмою «Освіта» (Україна XXI ст.) передбачено, що національне виховання в Україні має ґрунтуватися на глибокому засвоєнні молодим поколінням духовних надбань українського народу, забезпеченні духовної єдності поколінь, формуванні духовної культури особистості. Освіта покликана сформувати нові цінності до яких належать: духовність, солідарність і консолідація людей, єднання їх з природою та розуміння роботи як процесу, що приносить насолоду. Головна мета освіти — виховати здорове, розумне, творче, духовно багате покоління.

Можливості формування духовного світу людини засобами музики не викликають сумніву. Але як їх реалізувати? В якому віці можна починати музичне виховання і як його здійснювати? З якою інтенсивністю необхідно проводити музичні заняття? Що включати до їхнього змісту на різних етапах музичного розвитку? Як спонукати дітей і підлітків до активної музичної діяльності, як ввести їх у світ великого музичного мистецтва? Ці, та багато інших питань хвилюють нинішніх студентів та майбутніх педагогів.

Дуже часто освічена людина легко сприймає живопис, архітектуру, але неспроможна розібрати за нотами просту пісеньку, а прослухавши музичний твір, зрозуміти його.

Свого часу ще Віктор Гюго говорив, що три фактори мають вирішальне значення в успішному розвитку кожного народу: літера, цифра і нота. Якщо літера існує для нас як засіб спілкування, цифра – для мислення, то нота – для серця.

Елементарними основами музичної освіти у цивілізованому суспільстві володіють усі без винятку його члени. Отже, найперше завдання часу полягає в тому, щоб підібрати такі форми та методи роботи, які були б доступні і зрозумілі в масовому музичному навчанні.

Мета навчально-методичного посібника – сформувати комплекс умінь і навичок учнів, необхідний для організації різних форм класного, позакласного і позашкільного музично-естетичного виховання та освіти.


1. Розділ 1. Організація хорового колективу

Хоровий спів є дієвим засобом виховання дітей. Він об'єднує їх у єдиний дружний колектив, організовує і дисциплінує, а головне – розвиває музикальність дітей, пам'ять, мислення, мовлення, сприйняття та інші психічні процеси.

Рівень і якість розвитку музичних здібностей повністю залежить від застосування дієвих методів навчання.

В хоровому колективі потрібно постійно проводити вокальну роботу з метою розвитку дитячих голосів.

Невід'ємною частиною вокальної роботи є виховання здатності емоційно передавати музичні думки і виразно вимовляти словесний текст під час співу.

Все це досягається за допомогою комплексу хорових вправ, добору репертуару з урахуванням вікових вокальних можливостей співаків, регулярного контролю за станом співацького апарату і рівнем засвоєння вокальних навичок кожним хористом, за вокальною позицією і виразністю співу під час навчання та концертного виконання різних творів.

Працюючи з хором, керівник несе велику відповідальність за правильне виховання співочого голосу своїх вихованців. Навіть найзвичайніший голос потрібно правильно направляти і розвивати. Що ж вимагається від керівника хору для успішної роботи? По-перше, це знання особливостей розвитку голосу. По-друге, йому самому необхідно володіти хорошим музичним слухом, правильно говорити, співати та розвивати у дітей увагу. Навчити дитину слухати і чути те, про що говорить керівник, що він співає і грає, можна тільки при відповідній увазі з боку дітей, а тому, з перших занять потрібно викликати у них інтерес до музики і прагнення професійно оволодіти музичним мистецтвом.

Виховання вокальних навичок повинно відбуватися в комплексі. Наприклад, працюючи над дикцією, потрібно в той же час стежити за диханням дітей і якістю відтвореного звуку. Відомо, що органи слуху, голосові органи (гортань, глотка, голосові складки, м'яке піднебіння, ротова і носова порожнини) і органи дихання (легені, діафрагма, міжреберна мускулатура, трахея і бронхи) – являють собою складний співочий організм, яким потрібно навчитися володіти.

Організація хорового колективу починається з набору майбутніх співаків.

Вимоги до відбору такі:

- дитина повинна виконувати пісні без супроводу;

- співати ту саму пісню від різних звуків;

- повторювати голосом зіграну на інструменті коротеньку мелодію;

- у старших школярів перевіряється гармонічний слух – потрібно зіграти інтервали і попросити заспівати їх у мелодичному викладі;

- дітей старшого шкільного віку варто прослухати два рази для більш чіткого визначення властивостей голосу.

Всі характеристики записуються в зошит. Кількісний склад хору молодшого віку може бути від 20-30 до 50-60 дітей, а старших класів і середніх — від 30-40 до 50-60. Заняття хору проводиться два рази на тиждень по півтори години.

Для успішної роботи хору велике значення має правильний вибір приміщення та розміщення дітей. їх потрібно розсадити півколом, за зростом так, як співатимуть вони на концертах.

Між двома різними партіями повинні знаходитися більш досвідчені співаки з гарним слухом. Обирається староста хору і старостат партій, тобто рада хору, яка готує проведення вечорів відпочинку, а також займається різними культурно-масовими заходами. У хорі проводиться виховна робота. Значне місце відводиться репертуару, індивідуальній роботі та здачі партій вивчених творів. Також проводиться суспільно-корисна робота, яка включає концерти, присвячені знаменним датам, зустрічі з письменниками, композиторами, цікавими людьми та іншими художніми колективами. Такі контакти збагачують творче життя колективу.

2. Розділ 2. Вікові особливості голосового апарату

За період навчання у школі голос учнів проходить кілька стадій розвитку. Ці стадії пов'язані з формуванням статі, фізичним і нервово-психологічним розвитком дитини. Розрізняють чотири основні стадії розвитку голосу.

У дошкільному віці звукоутворення відбувається лише за рахунок натягування голосових складок, бо голосовий м'яз ще не розвинутий. Краї мають нерівну м'яку слизову поверхню і лише при систематичних заняттях стають рівними. У молодших школярів до 10 років голос має чисте дитяче звучання. Звук голосу легкий, ніжний, про нього говорять: «головне звучання» або «високе резонування», «фальцетне звучання». Він зароджується в гортані і утворюється на кінцях голосових складок при коливанні. Голосові складки змикаються не повністю. У віці 7-10 років різниці в голосовому апараті хлопчиків і дівчаток немає.

З 11-14 років в гортані розвивається голосовий м'яз, який управляє роботою голосових складок, коливання іде по всій голосовій складці і голос стає сильнішим і компактнішим, з'являється грудний регістр, збільшується діапазон. Ідуть зміни в організмі, а також і в голосі. В 12-14 років наступає мутаційний період, який продовжується до 16-18 років. У хлопчиків ріст гортані відбувається швидко і збільшується у 1,5-2 рази, голосові складки стають довші і товстішають, голос міняється і переходить у малу октаву. Вік, у якому починається мутація, коливається від 10-12 років до 18-19 років. У цей період треба звернути увагу на навантаження голосового апарату. Кінцева стадія мутації характеризується тим, що впродовж цього періоду закріплюються всі елементи механізму звукоутворення дорослої людини. Спостерігається, що підлітки, які постійно співають у хорі, значно легше переносять перебудову голосового апарату в мутаційний період.

Діапазон молодших школярів – мі1 – сі1.

У перехідному віці – до1 – мі2 – /фа/2.

У період мутації – сі – до1 – фа2, соль2, а у юнаків – ре – ре1.

Яким же повинен бути нормальний співочий звук? Це має бути звук, нормально сформований, завжди активний, легкий, емоційний, без форсування, йому характерна дзвінкість, рівність звучання.

2. Розділ 3. Основні співацькі навички

Розвиток співацьких навичок проходить у тісному зв'язку з розвитком музичного слуху і ритму. Однією з важливих умов виховання навичок співу є співоча постава: розправлені, чуть відведені назад плечі, легкий вигин хребта в поясниці, вільно опущені вниз або на коліна руки, пряма, без напруження голова і обов'язково внутрішня посмішка, що допомагає утворенню чудового співочого тону.

Не менш важливим є співацьке дихання. Правильно дихати під час співу повинні навчитися навіть наймолодші співаки. Більшість малюків звикла дихати поверхнево, піднімати плечі під час вдиху і робити короткий видих. Є діти, що дихають після кожного другого, третього проспіваного слова, тому виспівування тривалої фрази на одному диханні багатьом дітям дається непросто.

Займаючись з групою наймолодших співаків, керівник стежить, щоб дитина вдихала повітря безшумно через ніс, трохи відкривши рота і не піднімаючи при цьому плечей. Хормейстери по-різному навчають дітей правильно дихати: професор О.В. Свешніков пропонує хористам позіхнути, відомий методист Н.Л. Гродзенська понюхати квітку, а хоровий диригент М.Я. Венедіктов «дихати як кошенята – животиками».

Не дозволяється вдихати дуже глибоко, набирати занадто багато повітря. Потім дитина привчається видихати повітря якомога повільніше, плавно, без судомин.

Для розвитку правильного дихання корисна така вправа: після вдиху згаданим методом, співак повільно вимовляє приголосний або, під час видиху, багато разів поштовхами вимовляє «п-п-п» чи «каф» (це допомагає відчувати рух діафрагми).

Можна запропонувати співаку на одному видиху рахувати від 1 до 15-25 разів.

Всі ці вправи треба виконувати жваво, весело, але при концентрованій увазі дітей з елементами змагання між собою.

Щоб навчити молодших співаків повільного видиху, можна запропонувати співати звук середньої висоти (фа1, соль1) на одну з «темних» голосних або невелику музичну фразу з поступовим рухом мелодії у дуже повільному темпі. З цією метою, до репертуару молодших груп,можна взяти твори з плавним рухом мелодії і відносно довгими музичними фразами.

Частина молодших співаків мляво атакують звук, мляво користуються своїм диханням під час співу. Тому їм корисно, крім вправ, проспівати кілька пісень штрихом маркато. Але під час виконання слід уникати занадто великої активності дітей, це може спричинити форсований спів.

В практиці спостерігаюься різні типи дихання та їх комбінації, але найбільш поширені з них такі:

Верхньореберне або ключичне дихання.

Це дихання створюється верхньою частиною легенів майже без участі діафрагми та черевного преса. Воно коротке і має малий запас повітря, а тому неповноцінне.

Дихання з випинанням живота відбувається за допомогою нижніх черевних м'язів, що теж є неповноцінним.

Діафрагматичний або черевний тип дихання сприяє природному і правильному звучанню голосу співака.

Співаки старшого хору повинні оволодіти справжнім косто-абдомінальним (нижньореберним діафрагматичним) типом дихання, а в дітей молодшого віку переважає грудне дихання. Корисно робити додаткові дихальні вправи, наприклад, після глибокого вдиху частими активними поштовхами діафрагми вимовляти короткі склади «ха-ха» або «хо-хо». Видих можна зробити дуже плавно і повільно, на повторюваний, після коротких пауз, приголосний «п-п-п», при повній нерухомості розширеної грудної клітки.

Дітям, яким важко навчитись косто-абдомінальному диханню, можна порадити таку вправу: лягти на спину, зігнути ноги в колінах і в такій позиції спокійно дихати. Відчуття вдиху і видиху у лежачому стані треба шукати під час співу стоячи. Для того, щоб знайти співацьке дихання, багатьом допомагає самоконтроль над дихальними рухами (одну руку кладемо на пояс, другу – на нижню частину грудної клітки).

Виробленню глибокого дихання допомагають багато вправ, у тому числі побудованих на висхідному русі мелодії, на чергуванні штрихів стаккато і легато в одній і тій же поспівці, аналогічно – forte і piano. У вправі, заснованій на проспівуванні послідовності голосних а-о-е-у-і, кожна наступна голосна потребує більшої витрати дихання, ніж попередня. Співаючи цю вправу, ми вимагаємо від хору рівної динаміки, а тим самим примушуємо співаків мимоволі активізувати дихання. Досліди підтвердили, що при нормальному співі використовується змішане дихання, а не інші ізольовані типи дихання.

Робота над диханням триває на всіх наступних етапах розвитку співаків. У підготовчому хорі подовжуються фрази, які діти повинні співати на одному диханні, вводиться «ланцюгове» дихання, активізується затримка дихання перед видихом.

В основному хорі від дітей вимагається більш низький і глибокий вдих, ніж у попередніх хорах (молодшому, середньому). На цьому етапі діти привчаються до різних видів атаки звука, залежно від характеру твору.

Момент утворення звука називається атакою. Розрізняються три види атаки: тверда, м’яка і придихальна.

Тверда атака: складки змикаються щільно, звук виходить енергійний, твердий.

М’яка атака: складки змикаються менш щільно, звук виходить м’який.

Придихальна атака: складки змикаються неповністю, пропускають повітря. Частіше всього придихальна атака попереджує про: хворобу горла, вузли на складках, слабкий вдих і видих. Для нормального вокального виховання дітей рекомендується використовувати м'яку атаку звука. Тверда атака використовується як засіб виразу /героїчний характер, маршовий/, якого вимагає зміст пісні, але не допускаються сильні акценти, що призводять до форсування звука. Спокійний вдих має плавний ритмічний видих, а тому і спів буде нормальний не форсований. Правильний звук не потребує різкого поштовху, а вимагає виразної вимови слова.

Артикуляція і дикція

Чітка артикуляція не лише правильно формує звук або слово, а й стимулює роботу дихального апарату. У молодшому хорі це, мабуть, єдиний засіб активізації роботи дихання. До артикуляційного апарату належать: рот, губи, зуби, язик, тверде і м'яке піднебіння.

Нечіткість роботи артикуляційного апарату під час співу і в розмовній мові зустрічається у людей різного віку, але найчастіше у дітей. Найпоширеніші дефекти артикуляції — це млявість губ, язика і м'язів, які рухають нижню щелепу. У деяких дітей щелепа буває надто напружена під час співу, що заважає широко розкривати рот, а це необхідно для формування якісного вокального звука.

Через недостатню увагу дитини до чіткої вимови слів, а також через наявність згаданих артикуляційних дефектів, дикція має багато вад. Основою дикції є правильне співвідношення голосних і приголосних під час співу. Голосні слід проспівувати протяжно, довго, приголосні ж, навпаки, – активно, коротко. Особливо швидко слід вимовляти свистячі (с, з) і шиплячі (ж,ш,ч,щ) звуки. Якщо вимовляти їх мляво, у мову проникатиме неприємний посвист і шипіння. Під час співу порушується граматичний поділ слів на склади. Всередині фрази приголосні переносяться на наступну звучну голосну.

Необхідно стежити за точною і своєчасною вимовою приголосних в кінці фраз: мріють, цвіт. Якщо стоять поряд дві однакові приголосні, то їх слід проспівати активно, окремо, не зливаючи. Наприклад: «В нас свято». Слово, що закінчується на «й», вимовляється чітко, але тягнеться не звук «й», а голосна, що йому передує («Кра-й», «га-й»).

Артикуляції та дикції слід приділяти в хорі серйозну увагу. З дітьми, які мають значні дефекти артикуляції І дикції, доводиться працювати індивідуально.

Для досягнення чіткої дикції в хорі, можна застосовувати такі прийоми:

• особливу увагу приділяти формі рота і ступеню напруження губ під час формування голосних;

• колективне читання віршів, текстів пісень, скоромовок беззвучним шепотінням, але при цьому вимовляти слова треба так, щоб значення слів можна було зрозуміти по підкреслено чіткому руху артикуляційного апарату. Цей прийом сприяє активності артикуляції;

•для вільного руху нижньої щелепи роблять дуже короткі вправи: дітям пропонується ніби відкусити кілька великих шматків від уявного смачного пиріжка або яблука; відразу ж, після цієї гімнастики рота, слід проспівати просту вправу на склад «дай», «бай», стежачи, щоб співаки широко розкривали рота, опускаючи щелепу під час співу, вільно без напруження. Ще можна протягом певного часу тримати палець на нижній щелепі. Це теж допомагає роботі над артикуляцією.

Розвиткові м'якого піднебіння сприяє така вправа: спів із закритим ротом одного звука на крещендо з переходом на склади «ма» або «на».

Для активізації роботи язика корисно використовувати вправу зі звуком «л» («люлечки-люлі»), а для тренування губ, співати вправи на склади «бри», «бро», «бра», «гра», «гре», «грі» та приголосні «б», «п», «м»;

Корисно співати гамоподібні вправи у висхідному та низхідному напрямах на одну з голосних, стежачи за тим, щоб голосна не змінювала своєї «форми» і забарвлення при зміні теситури. Слід допомогти співакам зберегти при співі одну манеру формування голосної.

Наймолодші співаки мають схильність до співу «білим», «відкритим» звуком, а тому, слід починати роботу над округленням звука якнайшвидше.

Визначити потрібний рівень «округлення» звука – справа вокального слуху і смаку педагога. Правильним можна вважати такий рівень, при якому співак не втрачає природності звучання голосу, характерного для певного віку.

За правильністю і чіткістю дикції доводиться стежити не лише під час початкового розбору твору, а й під час художнього виконання.

Щоб досягти дикційної синхронності у творі із складним ритмічним рисунком, що виконується у швидкому темпі, можна вивчати його на один склад («до», «ду», «зу»), а потім окремо, багато разів прочитати словесний текст у ритмі твору. Тільки після засвоєння ритмічного рисунка в музику вводиться словесний текст.

Вокальна позиція

На всіх етапах розвитку дитячого голосу багато уваги слід приділяти формуванню співу у високій позиції. Штучний грудний тембр, гортанний звук чи занадто відкритий, так званий «білий звук», спів через ніс – усе це легко почути. Ці дефекти звукоутворення усуваються при систематичній роботі над форсуванням звука в піснях і вправах. Основою правильного співу є м’який, об’ємний звук без напруження. Для формування об'ємного співу можна вдатися до виспівування голосних «а», «о», «у» (при цьому «а» мусить наближатися до «о» – округленим ротом, з вільно опущеною нижньою щелепою) вправи на йотовані голосні «йо», «йа» та на склади «льо», «ля».

Вирівнюванню регістрів і збереженню єдиної вокальної позиції сприяє виконання вправи привідкритим ротом з застосуванням штриха «морморандо».

Музичний твір із словесним текстом співається після того, коли був проспіваний у єдиній вокальній позиції всіма партіями на один склад. Найчастіше використовують склади «но», «ду», «ля». Виконуючи твір зі словами необхідно стежити, щоб не втрачалася, набута раніше, висока вокальна позиція.

Розширення діапазону та рухливість голосів

Для розширення діапазону дитячого голосу слід застосовувати такі прийоми і методи:

• співати звуки тризвуків і септакордів у висхідному напрямку полегшеним звуком на стаккато, а у низхідному – на легато;

•крайні верхні звуки співати особливо легко, наче намагатись їх «уколоти»;

•розспівувати хор на звуках вищих за ті, що зустрічаються у творах;

• вивчений твір, який добре звучить у вокальному відношенні, транспонувати у більш високі тональності;

• особливу увагу звертати на подачу дихання і правильну позицію рота під час співу довготривалих, крайніх високих звуків.

Найважливіше значення для виховання рухливості голосу має розвиток слуху співака. Особливо велику увагу слід приділяти розвитку внутрішнього слуху хористів.

З технічного боку працювати над співом різноманітних гамо-подібних вправ у різних темпах із змінними ритмічними акцентами та різними штрихами.

Для інтонаційної і позиційної точності, кожний окремий звук ніби «підпирається» поштовхом діафрагми у повільному темпі.

Рухливі вправи співають у всіх групах хору, вони сприяють природному розвитку голосу, вирівнюванню регістрів, набуттю єдиної співацької позиції, допомагають співакам запобігти форсованому співу, адже рухливий спів обов'язково полегшує звучання голосу.

Подвійно корисна вправа для вирівнювання звучання голосних і співу на легато в старших хорах.

Для учнів молодших класів практикувати не окремі випадкові склади, а працювати з зрозумілими словами: «сонечко встає», «білії поля», «білі лілії».

Подолати сипле звучання у першокласників допомагають спеціальні вправи: наслідування дзвіночка (дзінь-дзінь), сопілки (ті-лі-лі). Спочатку співати на одній висоті, а потім – арпеджіо.

Елемент гри, внесений у навчання, активізує дітей.

4. Розділ 4. Основні хорові навички

Інтонація

Найважливішою умовою хорового звучання – є точне за висотою виконання всіх звуків у співі, виховання стійкої співочої інтонації.

Якісне інтонування — наслідок двох факторів: розвитку музичного слуху співаків та оволодіння певними вокально-технічними навичками. Хорове інтонування часто залежить і від особливостей фактури виконуваного твору, але найвирішальнішим фактором, від якого залежить хорова інтонація, є слух керівника хору. Хор співає так, як чує його диригент.

Розвиток мелодичного, гармонічного і вокального слуху юних співаків на уроках хорового сольфеджіо і на хорових заняттях, прищеплення їм правильних вокально-технічних навичок під час співу, є,водночас,і роботою над чистотою інтонування.

При розучуванні творів, бажано менше звертатися до інструменту, навіть, якщо твір вивчається із супроводом. Адже відомо, що акапельний спів є вищою формою хорового виконавства.

Понижене інтонування хору може виникнути з багатьох причин:

• теситура твору дуже висока, тому співаки "не добирають верхні ноти". Слід взяти інший твір або вдатися до транспонування;

• твір написаний у бадьорому темпі і на початковому етапі розучування виконується швидко, внаслідок чого, співаки не встигають точно і чітко виспівувати інтервали або вимовляти текст. Потрібно вивчати твір у повільному темпі;

• твір не подобається співакам, вони співають його неохоче. Слід переконати співаків, показавши їм красу і цінність твору, або замінити іншим;

• у творі, в якому багато разів повторюється один і той самий звук, точне інтонування часто буває ускладненим, особливо для дітей, увага яких швидко розсіюється. Можливе «сповзання» звука. Потрібно попередити відповідними рухом руки і словесною вказівкою, що такі звуки співаються з властивістю до підвищення;

• співаки мляво артикулюють. Слід працювати над активізацією дикції і артикуляції;

• співаки мляво користуються диханням, погано «тримають» звук. Слід вимагати більш активної роботи дихального апарату;

• співаки неправильно сидять (зігнулися, згорбилися, оперлися ліктями) або стоять, надто розслабивши весь корпус. Можна запитати: «Як погані співаки сидять, а як добрі?», – і це дає результат.

• співаки стомлені. Бажано припинити спів або підбадьорити їх цікавою розповіддю і знову повернутися до того ж твору. Іноді корисно заспівати його у більш високій тональності;

• через специфіку фактури твору або неуважність співаків втрачено високу вокальну позицію. Цей стан можна відрегулювати, проспівавши твір на один склад, який допоможе повернути високу вокальну позицію;

• слід забороняти співати хворим дітям, або дітям в період загостреної мутації. Ці співаки детонують;

• диригент веде репетицію чи концерт мляво, не має чіткого виконавського плану, не чує наперед інтонаційно складні місця.

Зі всіма цими та іншими недоліками він повинен справлятися сам, аналізуючи свої репетиції з хором.

Підвищене інтонування хору може бути також викликане багатьма причинами:

•у творі, що виконується у швидкому темпі є технічно та інтонаційно важкі місця. Співаки намагаються подолати їх активно, перевантажуючи свої зусилля.

Такі місця слід співати спокійніше, стриманіше;

• веселий твір для дітей написаний у низькій теситурі. Бажаючи передати характер твору, діти підвищують тон. Потрібно заспокоїти дітей, проспівати твір стриманіше або співати його у транспонованому вигляді;

• дуже активне дихання співаків, занадто міцна опора. Потрібно нагадати співакам, що дихання слід брати і витрачати економно. Проробити вправи;

• колектив співаків, особливо молодших дітей, чимось схвильований.

Заспокоївши дітей, потрібно проспівати твір тихо в повільному темпі;

• діти співають форсованим звуком. Необхідно зняти надто голосне звучання хору;

• диригент дуже активно впливає на хор, спонукає брати занадто швидкий темп виконання пісні, вживає яскраві динамічні контрасти, дуже нервує, і тим самим хвилює співаків. Або сам, радісно настроєний, викликає зайві веселощі серед дітей, внаслідок чого вони втрачають слуховий контроль.

З усіма названими та іншими недоліками диригенту слід справлятися самому.

Стрій і ансамбль

Хоровий спів, окрім вокальних умінь і навичок, потребує оволодіння специфічними для колективного співу навичками хорового строю і ансамблю. Є два види строю: мелодичний (горизонтальний) і гармонічний (вертикальний). Поняття мелодичного строю дуже близьке до інтонації. Гармонічний стрій залежить від мелодичного строю кожної партії. Нестійкі інтервали несприятливі для строю, а тому, важливо виховувати у співаків відчуття ладового тяжіння.

Основні види роботи над строєм та ансамблем:

• попередній аналіз пісні і виділення складних місць в інтонаційному відношенні. Кропітка роботи над окремими фразами;

• поєднання індивідуальних і групових методів;

• спів закритим ротом (цей вид концентрує увагу на інтонації) не варто використовувати його з молодшими учнями, оскільки це втомлює голос;

• спів у середньому темпі і динаміці (в найбільш зручних умовах роботи співочого апарату);

• метод транспонування: складні інтонаційні місця транспонувати у зручну теситуру;

• спів без супроводу (можна використовувати інструмент з молодшими дітьми);

• спів за нотами.

За Пігровим, II, III, VI, VII ступені мажорного ладу мають властивість до пониження звука, тому їх слід співати гостріше.

Стосовно ансамблю (врівноважене звучання голосових партій хору). Є частковий ансамбль – злите звучання голосів у кожній партії. Ми знаємо ансамбль ритмічний, темповий, динамічний, інтонаційний, тембровий, художній, виконавський – це елементи загального ансамблю, які виробляються внаслідок тривалого тренування на окремих простіших вправах. Велике значення для ансамблю має рівновага голосів та рівновага звучання партій. Всі технічні прийоми, пов’язані з методами, необхідними для роботи над строєм, використовуються для роботи над ансамблем, чітким ритмом, нюансами. Досягненню єдиного виконання тексту всіма учнями допомагає чіткий, ясний диригентський жест керівника. Складність ритмічного ансамблю – виконання пунктирного ритму та виконання синкоп. Необхідно проспівати запис ритмічного рисунка в більш повільному темпі на якийсь склад.

Складністю є затактові вступи. Злиттю голосів, необхідній умові врівноваження хорового звучання, сприяє: однакове формування голосних звуків; округлене звучання верхніх голосів; більш легке, а також світле звучання нижніх голосів.

Виразний спів, гнучке співоче нюансування-є також однією з обов'язкових умов хорового ансамблю. Навички ансамблевого співу в учнів виробляються поступово, протягом усієї вокально-хорової роботи, але вона неможлива без активного і свідомого ставлення до неї.

Вокально-хорові вправи та розвиток навичок багатоголосся

Співацькі навички формуються поступово в ході хорової роботи, але вокально-хоровим вправам належить провідна роль. При співі вправ, увага учнів зосереджується на виконанні певного завдання, на виробленні певної навички (звукоутворення, звуковедення, дикції, строю і т.п.).

Вокально-хорові вправи можна поділити на: а) вправи, які полегшують розучування пісні;

б) вправи для розспівування хору.

Вправи проводяться на кожному занятті перед початком роботи над творами. Дуже важливо, щоб розспівування мало систематичний, послідовний характер. На розспівування відводиться 5-7 хв. Вправа повинна зацікавити учнів, викликати бажання – досягти поставленої мети. Рекомендується починати розспівування з настройки на примарний, найбільш зручний тон, що забезпечує природне ненапружене звукоутворення: соль, ля (першої октави).

Після настройки хору на примарний тон, застосовуються вправи на низхідний рух від примарного звука. Завданням таких вправ є збереження високої манери звукоутворення. Тут можливі різні вправи.

Слід прагнути до рівного, плавного, без стрибків переходу від одного звука до іншого. Вправа сприяє розвитку дихання, повільному, економному видиху. Треба стежити, щоб нижні звуки діти не співали глибоко «на горлі». Ці самі вправи можна виконувати на нон легато.

Вправу можна співати, називаючи звуки та склади.

Початок слід виконувати дуже зв’язно, другу половину легким нон легато. Після настройки на високе звукоутворення, для розспівування можна використати спів мажорних і мінорних гам у висхідному і низхідному русі, називаючи звуки та закритим ротом, або на різні склади. Спів гам вирівнює звук на різних її відрізках, сприяє розвитку і розширенню діапазону. Гама співається в поступовому русі, або у різних варіантах.


Наприклад:

Цю вправу добре співати на легато, називаючи звуки, стежити за плавністю переходу від одного звука до іншого. Темп можна поступово прискорювати і через кілька уроків співати у досить швидкому темпі легким нон легато, виділяючи сильні і відносно сильні долі.

Працюючи над чистотою інтонації і рівністю звукоутворення при співі гами, добре використовувати образні пісеньки для розспівування.

Текст сприяє поступеневій інтонації гами вгору. Співати в помірному темпі штрихом нон легато.

Навички чистого інтонування хроматизмів повинні, в першу чергу, формуватися на вправах.


Наприклад:

Працюючи над інтонуванням хроматичних ходів, слід гостріше співати півтони.

Роботі над багатоголосим хоровим співом мають передувати два підготовчі етапи: перший етап – навчити учнів чистого, некрикливого, унісонного співу; другий – навчити співати канони.

Перш, ніж приступити до багатоголосого співу/гармонічного/, необхідно виробити такі навички:

а)набуття певної виконавської самостійності;

б)вироблення чистого унісонного співу;

в)індивідуальний спів з акомпанементом;

г)виконання пісень без супроводу.

Під час засвоєння гармонічної двоголосої поспівки слід дотримуватися таких моментів:

а)вчитель грає на інструменті поспівку – діти визначають на слух, по нотах або ступенях свою партію;

б)вчитель акомпанує – діти розучують другий голос;

в)вчитель грає два голоси – діти співають другий голос;

г)вчитель грає або співає перший голос – діти співають другий голос.

У процесі роботи над другим голосом, перші голоси уважно стежать за засвоєнням його і запам'ятовують свою партію.

Розучивши мелодію з другим голосом, можна по черзі співати обидві партії і назвати вивчення і повторення грою «Луна». Вивчені партії, за сигналом учителя, співають одночасно.

Розглянемо приклади двоголосих вправ.


Значно пізніше, корисно співати гамоподібні мотиви в терцію.
Актуально: