Структурно-семантичні особливості перекладу пареміологічних одиниць англійської та української мови

Структурно-семантичні особливості перекладу пареміологічних одиниць (на матеріалі2 англійської та української мов)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд стану дослідження структурно-семантичних особливостей пареміологічних одиниць

1.1 Визначення лінгвістичного статусу пареміологічних одиниць

1.1.1 Джерела виникнення англійських прислів’їв та приказок

1.1.2 Визначення та розмежування понять “прислів’я” та “приказка”

1.2 Мовні засоби реалізації англійських пареміологічних одиниць

1.2.1 Взаємодія фонетичних засобів у створенні образності англійських паремій

1.2.2 Лексико-граматичні засоби реалізації англійських прислів’їв і приказок та особливості їх структурної побудови

1.2.3 Стилістичні засоби оформлення англійських паремій

Розділ 2. Особливості відтворення структурно-семантичної побудови англійських пареміологічних одиниць в українських перекладах

2.1 Розгляд теоретичних і експериментальних досліджень засобів та способів перекладу паремій

2.2 Аналіз способів перекладу англійських паремій

2.2.1 Переклад паремій еквівалентом

2.2.2 Переклад паремій частковим відповідником

2.2.3 Переклад паремій за допомогою калькування

2.2.4 Переклад паремій “псевдодослівним” відповідником

2.2.5 Переклад паремій шляхом описового перекладу

Висновки

Summary

Список використаної літератури

Додаток A. Перелік англійських прислів’їв та способів їх перекладу українською мовою

Вступ

На сучасному етапі розвиток лінгвістичної науки взагалі та перекладознавства зокрема відбувається на ґрунті системного комунікативно-прагматичного підходу, в межах якого значна увага приділяється розгляду особливостей адекватного перекладу реальних процесів породження й сприйняття мовлення.

За цих умов особливого значення набуває, зокрема, вивчення специфіки відтворення в українській мові англійських паремій як національно-специфічної форми клішованих текстів малої форми, що вирізняється частотним уживанням у повсякденній комунікації.

Закономірностям функціонування паремій як досить інформативного та поширеного явища комунікації присвячено роботи вітчизняних і зарубіжних авторів, у яких наведено загальний опис прислів’я як тексту малої форми (M.Kuusi, W.Mieder), аналіз специфіки прагматичного спрямування та ефективності реалізації впливової функції прислів’їв і приказок (A.Krikmann, О.В.Корень, О.В.Мерзлікіна), результати вивчення їхньої лексико-граматичної організації та структурних особливостей (K.Yankah, К.Grigas) тощо.

Отже, на сьогодні лінгвістикою доведено наявність значного комунікативно-прагматичного потенціалу пареміологічних одиниць, який і обумовлює їхнє частотне вживання у мовленнєвій діяльності людини. Разом з тим, перекладознавча наука ще не має у своєму розпорядженні досить повних теоретичних уявлень про структурно-семантичні особливості і характер взаємодії мовних засобів під час актуалізації англійських пареміологічних одиниць, зумовлені, зокрема, їхнім комунікативно-прагматичним потенціалом, які мають безпосередній вплив на специфіку їхнього перекладу українською мовою.

Звідси й випливає актуальність дослідження структурно-семантичних особливостей перекладу англійських паремій як одних з найуживаніших одиниць повсякденного мовлення з погляду встановлення закономірностей їхньої мовної організації та систематизації способів перекладу на українську мову. Метою роботи є визначення способів перекладу паремій з англійської на українську мову шляхом встановлення їхніх мовних та структурно-семантичних особливостей.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1) визначити загальну характеристику пареміологічних одиниць та особливостей їх композиційної побудови;

2) систематизувати загальні структурні, фонетичні, лексико-граматичні та стилістичні особливості пареміологічних одиниць;

3) узагальнити особливості відтворення структурно-семантичної побудови англійських паремій в українських перекладах;

4) систематизувати способи перекладу фонетичних, лексико-граматичних та стилістичних особливостей англійських пареміологічних одиниць українською мовою.

Об’єктом дослідження є структурно-семантичні особливості англійських та українських прислів’їв і приказок.

Предметом дослідження є способи відтворення структурно-семантичних та мовних особливостей англійських пареміологічних одиниць в українських перекладах.

Матеріалом дослідження слугували українсько-англійські збірки паремійних одиниць, лінгвокультурологічні, довідкові джерела, а також сучасні двомовні фразеологічні і тлумачні словники. Загальний обсяг матеріалу склав 450 одиниць англійських паремій.

Методологічною основою даної роботи слугували:

1) теоретичні загальнонаукові методи абстрагування, узагальнення, формалізації, індукції та дедукції;

2) емпірико-теоретичні методи (аналіз, синтез, ідеалізація, моделювання, системний метод та метод класифікації);

3) метод зіставного аналізу оригіналів англомовних творів (для виокремлення структурно-семантичних особливостей перекладу пареміологічних одиниць на матеріалі англійської та української мов);

4) метод дескриптивного перекладознавчого аналізу (для встановлення способів перекладу та умов їх застосування).

Наукова новизна роботи полягає у визначенні специфіки структурно-семантичного аспекту перекладу англійських прислів’їв і приказок на українську мову, а також у встановленні та систематизації загальних функціональних, семантичних і структурних ознак англійських паремій.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі встановлюються особливості відтворення структурно-семантичної побудови англійських пареміологічних одиниць в українських перекладах. Робота також доповнює наукові знання про лінгвістичний статус пареміологічних одиниць та мовні засоби їх реалізації.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що одержані у праці результати можуть бути використані під час укладання навчальних посібників та інших методичних матеріалів для підвищення ефективності вивчення мовних особливостей паремійних одиниць та засобів їх перекладу. Крім того, результати дослідження можуть бути використані при проведенні занять з практики перекладу, а також при написанні студентами курсових і дипломних робіт з теорії перекладу.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (62 найменування) та додатків. У першому розділі виконано огляд стану дослідження структурно-семантичних особливостей пареміологічних одиниць, у другому розділі розглянуто теоретичні засади особливостей їхнього перекладу та проаналізовано ілюстративний матеріал з відповідними відсотковими показниками способів перекладу. У загальних висновках подано основні результати роботи. Додатки містять перелік ілюстративного матеріалу.

Розділ 1.Огляд стану дослідження структурно-семантичних особливостей пареміологічних одиниць

1.1 Визначення лінгвістичного статусу пареміологічних одиниць

Не викликає сумнівів той факт, що адекватне розуміння теперішнього і минулого будь-якого народу неможливе без знання його історії взагалі та мови зокрема. При цьому відомо, що зв’язок історії та культури народу з мовою особливо яскраво проявляється на фразеологічному рівні (Ніколаєнко, 2004 : 4). Тому одним із джерел вивчення як мов, так і характеру та світогляду народу є паремії (від грец. рareimia – прислів'я або лат. proverbium – приказка, прислів'я), які трактуються як видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування. Крім того, саме паремії містять уявлення про норми співіснування і взаємодії людей та представляють їх цінності.

У дослідженні об’єктом лінгвістичного моделювання виступають прислів’я та приказки, що за своєю поверхневою маніфестацією є реченнями. Різні аспекти моделювання речень достатньо розроблені у вітчизняній лінгвістиці (В.П. Феліцина, В.Н. Телія і т.ін.). Крім того, проблематикою даного дослідження займалися такі вчені як: Хавхун А.П., Єрченко П.Г., Буковська М.В., Арнольд І.В., Кузько П.В., Кунін О.В., Даль В., Потебня О.О., Ковалів С.О., Виноградов В.В., Алефіренко М.Ф. та інші. Більш детально ці питання розглядала сучасний лінгвіст Корень О.В.

На теперішній час лінгвісти (там само : 6) вирізняють понад десять різновидів паремій. Першим видом є вітання, тобто сталі вислови-кліше, які вживаються при зустрічі знайомої людини. Окрему групу становлять святкові вітання, або усталені фрази, якими вітають один одного лише у певні свята. Побажаннями називаються словесні мініатюри зичення добра, щастя, матеріального статку, а тостами – застільні побажання, висловлені господарям дому або гостям. Побажання-подяки, прощання, формули-побажання до певних нагод (з нагоди народження дитини; застосовані у похоронному обряді) також є пареміями. Прокльони (своєрідні форми вираження почуття незадоволення, обурення, досади, гніву з висловленням побажання зла чи загибелі іншій людині), присяги (словесні формули, якими людина підтверджує правоту своїх слів із зазначенням, що у разі обману чи невиконання обіцяного, лихо або нещастя повинно впасти на неї), приказки-застереження (формули, якими один співрозмовник спиняє іншого або й самого себе, щоб не сказати зайвого) також відносять до паремійних одиниць.

Крім того, на думку М. Лановик та З. Лановик (Мостовий, 2003 : 67), до паремій належать прикмети (сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов'язуються з кліматичними чи погодними змінами, що впливають на наслідки хліборобської праці), народний календар (перелік прикмет на кожен день року і пов'язана з ним народна мудрість), народні порівняння (стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності, подібності, спорідненості).

Інші автори (Раєвська, 1991 : 75) відносять до паремій і афоризми, оскільки вони є короткими влучними оригінальними висловами, в яких узагальнена, глибока думка висловлена у стислій лаконічній формі, інколи несподівано парадоксальній. Щодо гумористичних різновидів паремійних одиниць, то сюди належать (там само) каламбури та стягнені анекдоти. Каламбури, або сталі фрази, побудовані на зіставленні чи поєднанні непоєднуваних, несумісних понять та явищ, що набуває форми нісенітниці, вживаються, здебільшого, в сатиричному й іронічному контекстах. Стягнені анекдоти, або діалогічні каламбури, в лаконічній формі в кількох репліках передають комічну ситуацію. Як й інші каламбури, вони побудовані на мовних парадоксах чи використанні прийому невідповідності. До жанрів дитячої пареміографії належать також казкові зачини і кінцівки, дитячі примовки, скоромовки, дразнилки. Видатний російський письменник М. Горький називав прислів’я та приказки «афоризмами» (Голубовська, 2004: 72) і вважав, що вони зразково формують весь життєвий, соціально-історичний досвід народу.

Як бачимо, думки щодо статусу пареміологічних одиниць є досить різноманітними, проте дослідники доходять одностайності в тому, що до паремій слід відносити прислів’я і приказки, які й будуть проаналізовані в нашій роботі. Розглядаючи мовну специфіку паремій, необхідно зазначити, що особливості мови виражаються, крім інших чинників, через прислів’я та приказки. Велика їх кількість позначає специфічні національні риси, а своїм корінням вони сягають в давнішню історію народу, його побут, звичаї, традиції. Тому прислів'я та приказки є безмежним мовним багатством народу, що створювалось упродовж віків, оскільки в них міститься багатовіковий досвід суспільного розуму (там само).

Характерними лінгвістичними ознаками актуалізованого у мовленні прислів’я як біфункціональної комунікативно-номінативної одиниці є стислість, синтаксична замкненість, евфонічність та інтонаційна цільнооформленість.

Для визначення лінгвістичного статусу прислів’я найбільш доцільними вбачаються терміни текст малої форми або нетиповий текст малої форми, оскільки його специфіка полягає у відсутності чіткої фабули, структурно-композиційних параметрів звичайних текстів, зафіксованого авторства та дійових осіб (Pawley, 1990 : 3).

1.1.1 Джерела виникнення англійських прислів’їв та приказок

Немає такої людини, яка б у своєму житті не користувалася цими короткими, але з глибоким змістом виразами. Свої життєві спостереження, особливо спостереження над явищами природи, люди здавна фіксували в коротких висловах, які віками відточувалися, шліфувалися танабували дедалі досконаліших форм. У прислів’ях та приказках народ виразив своє соціально-політичне мислення, прагнення до кращого життя, мрії про волю. Народ використовував приказки та прислів’я у боротьбі проти гнобителів, проти різного роду суспільних вад і пороків. Високо цінували народні афоризми Пушкін, Гоголь, Горький, Шевченко, Франко.

Прислів’я та приказки мають різні походження. Їхніми джерелами були відомі народні пісні, казки, байки, анекдоти і т.п. Говорячи про генетичні коріння народних прислів’їв та приказок, М. Шолохов писав, що вони “перелітають із століття в століття”, від одного покоління до іншого, а багатоманітність людських відносин знайшла свій відбиток у карбованих народних висловах і афоризмах, у яких відображаються радість і страждання людські, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір’я, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінощі тощо (Сухенко, 1992 : 24).

Прислів’я та приказки в переважній більшості створюються самим народом і відбивають найрізноманітніші сторони людського життя. Виникнення прислів’їв, на думку дослідників (Баранцев, 1973: 87), бере початок з часів первіснообщинного ладу. Воно пов’язане з трудовою діяльністю людей. Прислів’я та приказки мали утилітарно-практичне значення, носили повчальний характер. У майбутньому тематика прислів’їв значно розширилась. Проте їх повчальний зміст зберігся та незабаром став однією з їх відмінних жанрових ознак.

Деякі лінгвісти стверджують (там само), що поряд з фольклорними прислів’ями та приказками широко вживаються образні вирази, створені письменниками та окремими громадськими діячами. Згодом вони стають так званими «крилатими виразами» й починають уживатися як звичайні прислів’я та приказки. Встановити авторство окремих паремій можливо. Наприклад, в англійській мові багато прислів’їв та приказок було популяризовано або створено В. Шекспіром, Дж. Байроном, Дж. Мільтоном та іншими відомими письменниками й поетами. Прикладом можуть слугувати шекспірівські вислови, багато з яких зберегли свою початкову форму, наприклад, Brevityisthesoulofwit. – Стислість – сестра таланту (Баранцев, 1973: 7). Інші є адаптацією його висловлювань, наприклад: Hejestsatscarsthatneverfeltawound. – Над шрамами сміється той, що болю рани ще не знає (там само : 7); Cowardsdiemanytimesbeforetheirdeaths. – Боягузи вмирають багато разів (там само : 9).

Важливим джерелом англійських прислів’їв є також запозичення з інших мов (латинської, грецької, французької, іспанської мов тощо) (там само : 7). Так, наприклад, велика група паремій сформувались під впливом латинської мови і приписується Юлію Цезарю: Thewishisfathertothethought. (там само : 7) – Бажання є батьком думки;Не givestwicewhogivesquickly. – Віддає двічі той, хто віддає швидко (Дубровин, 1997: 7).

Має авторство і крилатий вислів, що став широко вживаним, який приписують давньогрецькому поету Херилу: Constantdroppingwearsawayastone(Баранцев, 1973: 7) – Краплина по краплині і камінь точить.

До наших часів дійшов уривок з поеми Херила „Краплина води точить камінь наполегливістю”. Пізніше ця ж фраза зустрічається у висловах авторів 15 століття, таких як вчений Міхаіл Апостолій, церковних письменників Григорія Богослова та Іоанна Дамаскіна (Баранцев, 1973: 7).

Вираз “Добрими намірами пекло вибрукувано” приписується англійському письменнику Джонсону, який згідно з його біографом у 1775 році сказав: Hellispavedwithgoodintentions (Молотков, 1977: 40).

Вальтер Скотт у романі “Ламермурська наречена” приписує цей вираз одному з англійських богословів. Дійсно, Джордж Герберт, що помер у 1632 році, в книзі «Jaculaprudentium» говорить: Hellisfullofgoodmeaningandwishing (Молотков, 1977: 40). – Пекло переповнене добрими намірами та бажаннями.

Прислів’я використовував у своїх творах і Чарльз Діккенс (Баранцев, 1973: 16), який запропонував свою версію інтерпретації цього прислів’я:

Пекло вибрукувано добрими намірами – добрі наміри частіше руйнують, ніж створюють (Баранцев, 1973: 16).

Байки Езопа також відносяться до тих джерел, які поповнюють й урізноманітнюють прислів’я та приказки, наприклад: Oneswallowdoesn'tmake а summer (Баранцев, 1973: 8) – Одна ластівка весни не робить. Пізніше це прислів’я використовують у своїх працях Аристотель, І.А. Крилов, Чарльз Діккенс.

Щодо прислів’їв, запозичених з французької мови, наочним прикладом може бути прислів’я: Theappetitecomeswitheating. (Баранцев, 1973: 5) – Апетит приходить під час їди(Дубенко, 2004 : 146). Його автором був французький єпископ Жером де Анже, хоча своє широке вживання воно отримало після того, як Франсуа Рабле використав його у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» (Баранцев, 1973: 5).

Безумовно, існує багато запозичень прислів’їв з Біблії, прикладом чого може слугувати висловлювання: Asoftanswerturnsawaywrath. – М’яка відповідь відвертає гнів (Баранцев, 1973: 11).

Деякі прислів’я та приказки, у свою чергу, беруть своє коріння з теологічної доктрини сімнадцятого століття: Theendjustifiesthemeans (Баранцев, 1973:12). – Мета виправдовує засоби.

Отже, виникнення прислів’їв бере початок з часів первіснообщинного ладу. Прислів’я та приказки в переважній більшості створюються самим народом. Їхніми джерелами були відомі народні пісні, казки, байки, анекдоти. В англійській мові багато прислів’їв і приказок було популяризовано або створено відомими письменниками та поетами. Іншим важливим джерелом англійських прислів’їв є запозичення з інших мов. Безумовно, існує багато запозичень прислів’їв з Біблії. Разом з тим, з часом і народне, і літературне джерела зливаються. Усі перераховані чинники виникнення паремій є характерними і для англійських, і для українських мов, що необхідно буде враховувати під час дослідження особливостей їх перекладу.

1.1.2 Визначення та розмежування поняття “прислів’я” та “приказка”

До спільних ознак прислів’їв та приказок відносять (Тарланов, 1999: 124) такі: стабільність (здатність до відтворювання), комплікативність (специфічне ускладнення семантичної структури, пов’язаної з пізнавальною діяльністю людини), експресивність (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (зміст повчального характеру), афористичність (здатність у лаконічній формі виразити чітке спостереження, що є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виразити повноту змісту у стислій формі).

Проте не менш важливим є питання про розмежування прислів’їв і приказок та їх ознак. У науці про мову ще не має загальноприйнятої думки щодо їх розмежування. Деякі вчені (Ніколаєнко, 2004 : 5) основним критерієм розмежування прислів’їв та приказок вважають особливості їх синтаксичної структури.

Так, відносячись до одного жанру, прислів'я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів'я – це довершений за змістом вислів, або граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення, наприклад, “Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш”.

За визначенням В. Даля (Даль, 1999: 26), прислів'я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Крім того, прислів'ям властиве повне вираження думки, а приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я. На відміну від прислів'я, приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів'я, приказка – одночленна з синтаксичного погляду, тобто вона, переважно, є неповним реченням або частиною речення.

У свою чергу, З.К. Тарланов уважає, що приказка відноситься до прислів’я як частина до цілого (Тарланов, 1999: 43). Прислів’я може функціонувати окремо, а приказка завжди повинна бути включена в переважаючу її одиницю, у складі якої вона набуває функціонального статусу.

Іншої думки дотримується С.Г. Гаврин, який вважає, що не лише прислів’я, але й приказки можуть мати форму завершеного речення (Гаврин, 1974: 75). За твердженням О.Н. Широкової, до прислів’їв відносяться сталі народні вислови, що мають переносне значення, а до приказок – народні вислови, що не мають переносного значення (Шанский, 2005: 1).

Існує думка (Корень, 2000: 102) про те, що паремії потрібно розглядати в функціональному аспекті. Говорячи про функціонування в мовленнєвих актах, приказки реалізують номінативну функцію, в той час як прислів’я – комунікативну. Інколи сама приказка не дає жодної поради і не містить застереження, але її можна легко перетворити на прислів’я. Наприклад, розглянемо приказку “tocryforthemoon” (Pocket German Dictionary, 2002: 61) ,яка перекладається як “бажати неможливого”, і надамо їй форму поради: “Don'tcryforthemoon”; “Onlyfoolscryforthemoon”. – Лише дурні бажають неможливого (там само).

Іншими словами, звертаючи особливу увагу на деякі систематизовані ознаки прислів’їв та приказок, можна по-новому переосмислити терміни „прислів’я” і „приказка” та зробити висновки щодо їх розмежування. Першою ознакою, яка розрізняє прислів’я та приказки є емоційне забарвлення. Прислів’я – це ціле завершене судження, воно завжди має яскравий емоційний ореол, в той час як приказка використовується носіями мови лише у відношенні конкретної ситуації як частина будь-якого судження (Фелицина, 1979: 106), тому приказка поза цим судженням не наділена емоційним ореолом, тобто в ній ця ознака не завжди присутня.

Наступною ознакою прислів’їв та приказок можна вважати оцінку як семантичний елемент. Приказка з’явилась з утвердженням в мовленні сталих мовленнєвих образних виразів, що використовуються за принципом аналогії до подібних явищ (Телия, 1966: 76). Вона підкреслює порівняння та надає новизну й оригінальність цьому порівнянню, тому оцінка може бути присутня.

Наступною рисою прислів’їв та приказок є сталість, яка може бути кількох видів: сталість вживання, структурно-семантична, лексична, морфологічна та синтаксична (Кунин, 1970: 32). Прислів’я характеризується усіма перерахованими видами сталості, оскільки є цільнопредикативною конструкцією. Щодо статусу приказки, то не можна із впевненістю казати, що прислів’я стале у морфологічному аспекті, адже воно завжди має бути включеним у більшу одиницю, тобто є синтаксично несамостійним.

Щодо структурного відношення, то приказка являє собою образ, який визначає або особу, або дію, або обставини дії (Кузько, 2003: 87); прислів’я завжди має форму речення; частіше всього має структуру загально-особового речення. Прислів’я – це цільнопредикативні конструкції, що побудовані переважно за діючими моделями простого та складного (складносурядного та складнопідрядного речень). Не лише прислів’я, а й приказки можуть мати форму завершеного речення. Проте прислів’я, на відміну від приказки, це завжди синтаксично та композиційно завершений поетичний твір; воно здатне до самостійного функціонування та не має контекстуальної прив’язки (Гаврин, 1974: 143).

Наступною ознакою розмежування прислів’їв та приказок є переосмислення їхніх компонентів. Йдеться не лише про перенос у метафоричному чи метонімічному плані, але й нерівноцінність сумарного значення змісту відповідного речення сумі лексичних та граматичних значень його компонентів (Кунин, 1996: 57). Прислів’я та приказки у цьому відношенні рівні.

Було з’ясовано, що під час диференціації жанрів у фольклористиці, з одного боку, застосовується розподіл за ознаками виключення, а з другого – одні жанри можуть визначатися через інші. Цей факт є цілком зрозумілим, оскільки в рамках вертикальної жанрової структури текстів малої форми можуть відбуватися зміни, пов’язані з розмитістю та генетичною близькістю їхніх диференційних ознак, можливістю трансформацій, переходів одного жанру в інший (напр., у процесі згущення думки або ущільнення інформації, у тому числі за схемою (Hakamies, 1998 : 10) “казка → байка → прислів’я → приказка”. У зв’язку з цим, і виникла необхідність у подальшому сумісному розгляді ізоморфних рис прислів’їв й інших жанрів малої форми для виявлення їхніх відмінностей.

Варте уваги також і те, що досить часто у якості функціонального синоніму поняття прислів’я виступає поняття паремія. Паремія узагальнено визначається (Молчанова, 2004:86) як стійке в мові та відтворюване в мовленні анонімне висловлення дидактичного характеру, що характеризується клішованістю, афористичністю та сентенційністю і включає прислів’я, приказки й ідіоматичні вирази. На думку О.В.Корень (Корень, 2000 : 5), етимологічно поняття паремія має біблійне походження, але з часом воно набуло загального змісту і це, у свою чергу, дає підстави вважати, що прислів’я та паремія співвідносяться між собою як видове та родове поняття.

Щодо диференціальних ознак прислів’я та кліше, то за працею (Encyclopedia Americana, 1985 : 11-12) метафоричність прислів’я протиставляється прямому значенню кліше, смисл якого дорівнює сукупності смислів слів, що його складають (напр., Somanymen, somanyminds). Водночас, деякі дослідники (Корень, 2000 : 9; Ярцева, 1990 : 23) зазначають, що до складу прислів’їв можуть входити як образні одиниці, так і висловлення з буквальним значенням компонентів, що визначаються як прислів’я-максими або прислів’я-афоризми (у вузькому розумінні) і представляють абстрактне значення чи абстрактну ідею, відому мовцям.

Близькість прислів’я до максими пояснюється (Ярцева, 1990 : 25) спільною для них здатністю представляти у стислій формі певне раціональне правило, яке регулює взаємовідносини між людьми. Разом з тим зазначається (там само), що поняття максима є вужчим від поняття прислів’я і може входити до його складу в якості однієї з ознак. Саме тому у дефініції прислів’я і використовується поняття максима.

Головною відмінністю прислів’я від афоризму, цитати або так званого крилатого виразу вважається (Аникин, 1987 : 7) анонімність його створення. За твердженням К.Т.Баранцева (Амосова, 1963 : 45), афоризм як самостійний жанр виникає саме з народних прислів’їв та приказок і з часом може підлягати процесу фольклоризації, коли його джерело або авторство забуваються і він, іноді у дещо зміненій формі, перетворюється на прислів’я. Це також підтверджується історичними дослідженнями, які надають можливість виявити походження значної кількості висловлень, що вже протягом тривалого часу функціонують як прислів’я (наприклад, висловлення Oneswallowdoesnotmakeasummer належить Аристотелеві, Hethatsowsthewind, willreapthewhirlwind походить із книги Осії у Старому Заповіті, Timeismoney було створене Б.Франкліним у 1748р.).

Цікавим є й те, що прислів’я про сільське господарство, погоду і лікування ряд дослідників (Ковалів, 2007 : 20) пропонує розглядати як звичайні висловлення, зважаючи на їхню конкретність та збереження прямого значення. Проте Ш. Арора, за результатами опитування іспаномовних інформантів, констатує відсутність сприйманої жанрової різниці між вищезгаданими висловленнями та прислів’ями, що відносяться до інших сфер людського досвіду. Відомі також думки (там само : 21) про те, що існує можливість перетворення висловлень, які зберігають пряме значення, на прислів’я за умови набуття ними узагальненого значення (наприклад, Makehaywhilethesunshines).

За ознакою форми епіграма значною мірою наближена до прислів’я. Наприклад, висловлення типу It never rains, but it pours відноситься до епіграми-прози, і в той же час є, по суті, прислів’ям (Сухенко, 1992 : 40).

Розглядаючи ізоморфізм прислів’я та вірша, К. Гарбетт (там само), вбачає його у лапідарності їхнього тексту, пов’язаної зі смисловою насиченістю підібраних лексичних одиниць, які часто характеризуються багатозначністю та символізмом.

У свою чергу, спорідненість прислів’я та загадки виявляється передусім у їхній метафоричності. Проте, як вказується у працях (Потебня, 1914 : 294), прислівна метафора полегшує інтерпретацію смислу висловлення, у той час як образна структура загадки її, навпаки, ускладнює. Крім того, у синтаксичному плані загадки часто мають формат питальних речень, що досить рідко зустрічається серед прислів’їв (Pawley, 1990 : 9).

Байку, за спостереженнямО.В. Куніна (Кунин, 1970 : 203), відрізняє від прислів’я більш ускладнена композиційна будова, яка й обумовлює її функціонування в якості повноцінного літературного твору, у той час як прислів’я є, насамперед, комунікативною мовною одиницею. Проте спільність дидактичної функції байки та прислів’я робить можливою формальну редукцію частини байки або згущення (там само : 89) її цілого змісту до прислів’я.

Проведений вище огляд існуючих думок засвідчив назрілу необхідність вирішення питання розмежування ізоморфних ознак прислів’їв та інших текстів малої форми, таких як афоризм, епіграма, максима, цитата тощо. Для цього нами було сформовано змістову матрицю ізоморфних ознак текстів малої форми, наведену у Таблиці 1.1.

Табл. 1.1. Функціонально-семантичне поле інтенсивності взаємодії суміжних ознак текстів малої форми

Вищезазначені ознаки пареміологічних одиниць (емоційне забарвлення, оцінка, сталість, переосмислення компонентів) слугуватимуть підґрунтям для розмежування прислів’їв і приказок під час формування експериментального корпусу для вивчення особливостей їх перекладу на українську мову.

1.2 Мовні засоби реалізації англійських пареміологічних одиниць

У прислів’ях та приказках відображено багатий історичний досвід народу, уявлення, пов’язані з трудовою діяльністю, побутом та культурою людей. Правильне та доречне використання прислів’їв і приказок надає мові неповторну своєрідність та особливу виразність.

Саме образно-емоційне відображення навколишнього середовища знайшло свою реалізацію у структурних та семантичних особливостях прислів'їв і приказок. В основі багатьох із них виразно використовується той чи інший образ (Медведєв, 1982 : 53).

Отже, ефективність впливу на слухача прислів’я, як і будь-якого іншого риторичного висловлення, досягається за рахунок специфічного використання відповідних мовних засобів (Hernadi, 2000 : 199), здатних певною мірою порушити звичайний слововжиток (Mieder, 1999 : 247). Подібне перетворення, як зазначається у праці (там само), може стосуватися лексичної та граматичної семантики (метафора, метонімія та інші види образного вживання слів та форм), синтаксичної структури висловлення (фігури експресивного синтаксису) та фонаційно-просодичних явищ (алітерація, асонанс, редуплікація, пролонгування, акцентуація, ритм, паузація, інтонаційний паралелізм тощо) (Тараненко, 2003 : 225).

З огляду на це, більш детального розгляду потребує специфіка взаємодії лексичних, граматичних та фонетичних засобів оформлення прислів’їв, яка сприяє досягненню необхідного стилістичного ефекту, а, отже, і реалізації емоційно-вольового та естетичного впливу на адресата, а також слугує основою для дослідження особливостей перекладу пареміологічних одиниць.

1.2.1 Взаємодія фонетичних засобів у створенні образності англійських паремій

За словами М.В. Буковської (Буковская, 1985 : 147), кожний художній твір – це твір мовленнєвий, а отже, він репрезентує деяку звукову послідовність, із якої виникає послідовність слів, фраз, речень. Ефект впливу тексту на слухача досягається за допомогою звукової сторони твору, яка складає одне ціле з ритмом і значенням, і окремо від них не може впливати на слухача.

Прислів'я та приказки – це художні твори малої форми, що походять з усної народної творчості. В їх структурі знаходять реалізацію різноманітні мовні засоби, зокрема фонетичні. До фонетичних засобів відносяться римовані співзвуччя, алітерація і асонанс, які є важливими виразними засобами, оскільки сприяють стійкості та запам’ятовуванню прислів'їв і тісно взаємодіють з їх значенням.

Рима, або співзвучність закінчень, являє собою надзвичайно важливу рису в складі прислів'їв; у ній відбивається музичне чуття народу, його підсвідоме прагнення до повноти й краси звуку. Рима надає закінченої форми прислів'ю, вершить будову, робить прислів'я (звичайно, відносно) нерухомим і разом з тим таким, що легко запам’ятовується (Кунин, 1986 : 32).

Римоване співзвуччя широко поширене у пареміях. У прислів'ях зустрічаються рими різних типів, таких як: повна чоловіча, точна або ідентична чоловіча рима, повна жіноча рима. Розглянемо ці типи рими детальніше.

У повній чоловічій римі повтор створюється односкладовою лексемою при збігу голосного римуються лексеми і всіх наступних за ним звуків. Цей тип рими є переважаючим в англійських римованих прислів’ях. Прикладами можуть слугувати такі прислів’я: а little роt is soon hot(дурня легко вивести з себе); velvet paws hide sharp claws (м'яко стелить, та жорстко спати).

Точна або ідентична чоловіча рима відрізняється від повної чоловічої рими тим, що співпадають приголосний, голосний і вся решта звуків. В англійських римованих прислів'ях звуки, що повторюються, є частиною звукового комплексу однієї лексеми і складають увесь звуковий комплекс іншої лексеми, наприклад: Тhere's many а slip 'twixt cup and lips(не говори „гоп", доки не перескочиш); Words cut hurt more than swords(злі язики - гострий меч).

Повна жіноча рима спостерігається в прислів'ях значно рідше, ніж чоловіча, але окремі приклади все ж таки зустрічаються. В повній жіночій римі повторюються один наголошений і один ненаголошений склади при збігу голосного наголошеного складу і всіх наступних за ним звуків, наприклад: Birds of feather flock together(рибак рибака бачить здалеку);He that mischief hatches, mischief catches(не рий іншому яму, сам в неї потрапиш).

Поширеним явищем, характерним для структури паремій, є алітерація. Алітерація у широкому розумінні – це повторення голосних та приголосних звуків на початку близько розташованих наголошених складів. За своєю природою алітерація буває різних типів, але найбільш розповсюдженим є алітерація з повторенням одного звуку, наприклад: Where there is a will there is a way(Де охота - там і робота); He that will eat the kernel must crack the nut(Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися);What we do willingly is easy(Де руки і охота, там скора робота);No weet without ome weat(Пороби до поту, той поїси в охоту).

Щодо структурних особливостей, то можна виділити такі підтипи цього виду алітерації:

1) повторення приголосного в першому і останньому словах:

Barking dogs seldom ite (Не бійся собаку, який гавкає);

Let sleeping dogs lie (Не буди лихо, доки воно спить);

Look before уоu leap (Не знаючи броду, не сунься у воду).

2) повторення приголосного в другому