Демографічна ситуація в Україні та шляхи її покращення

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ

1.1 Сучасний стан демографічної ситуації в Україні

1.2 Проблеми розміщення населення країни

1.3 Демографічна криза в Україні

2. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ДЕМОГРАФІЧНУ СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ

2.1 Природний рух населення

2.2 Механічний рух населення

2.3 Фінансово-економічне забезпечення охорони здоров’я

3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ВИРІШЕННЯ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ

3.1 Методи подолання демографічної кризи в країні

3.2 Способи покращення системи охорони здоров’я

3.3 Порівняння демографічної ситуації України та країн ЄС

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність даної курсової роботи полягає у тому, що країна знаходиться в умовах економічної кризи, в свою чергу уряд намагається застосувати всі можливі дії щодо усунення нестабільності, але на превеликий жаль він забуває про набагато страшнішу проблему яку переживає українська нація. Населення України продовжує скорочуватись, в період з 1 грудня 2008 року по 1 січня 2009 року його чисельність зменшилась на 20 тисяч чоловік до 46,14млн. осіб. Статистика свідчить, що на одного новонародженого приходиться двоє вмерших. Ці страшні цифри змушують задуматись. За останнє десятиліття смертність серед молоді зросла на 21%. В 2008 році кількісний показник розлучень зменшилось на 20%,а кількість укладання шлюбів знизився на 30 %. Україна втратила свою традицію багатодітних сімей. Згідно з соціальними даними 70% молоді відмовляються народжувати, 35% через те, що не впевнені в завтрішньому дні, 32% через відсутність нормальної заробітної плати. Нині в Україні третя частина молоді безробітня. В результаті зниження народжуваності, населення країни, старішає (біля 30% пенсіонерів). Кількість хворих на СНІД за останні чотири роки зросла на 53%, а смертність серед молоді через нього на 10,5 %. Значною мірою піднялось число самогубств близько на 37%, лише серед підлітків ця цифра зросла на 17%. Дитяча смертність прогресує з надзвичайними темпами на приклад у 2009р було народжено 4111 дітей, з них мертвонароджених 1633 особи. Стрімко зросло число дітей народжених з вадами серця на 1000 малюків 6-8хворих. Ці показники входять у першу сумну десятку показників для європейських країн. Статистичні порівняння подальшого розвитку країни важко передбачити. За основними показниками природних змін населення - народжуваності, смертності, природного приросту - Україна стоїть не тільки після країн Заходу, але й республік колишнього СРСР. За рівнем народжуваності (9,6 % ) вона посідає передостаннє місце серед них та країн Європи, за смертністю населення (15,4 % ) друге місце серед країн континенту, за очікуваною тривалістю життя (67 років) - 109 місце у світі, коли ще в 1994р посідала 87місце.

Метою курсової роботи є вивчення демографічної ситуації в Україні та встановлення можливих шляхів її вирішення.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

- проаналізувати сучасний стан демографічної ситуації;

- з’ясувати умови та чинники розміщення населення України;

- встановити фактори впливу на демографічну ситуацію в Україні;

- визначити основні напрямки державної політики щодо вирішення демографічної ситуації;

- порівняти демографічні ситуації України та країн ЄС.

Об’єктом роботи являється демографічна ситуація в Україні.

Предметом курсової роботи є особливості сучасного стану демографічної ситуації України.

Дослідженням питання населення та демографічної проблеми займалися такі вчені, як О.І.Ригельман, Г.І.Новицький, Ф.І.Чуманський, Я.А.Рубана. Істотне значення для вивчення демографічної ситуації мали методичні розробки й конкретні дослідження А.І.Якобія, М.І.Тезякова, М.С.Уварова, М.П.Діатропова, які працювали тоді в Україні.

Для дослідження даної теми використовувалися різні джерела інформації: друкована література, що дозволила виявити причини та наслідки зміни демографічної ситуації в країні («Сучасна тpанзитна мігpація в Укpаїні», «Економічна теорія»); інтернет-ресурси, статистичні та періодичні видання, за допомогою яких було проаналізовано сучасний стан демографічної ситуації України (www.ukrstat.gov.ua, www.ukrcensus.gov.ua, «Україна: аспекти праці» та інші).

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ

1.1 Сучасний стан демографічної ситуації в Україні

За січень-лютий 2009 року населення України зменшилось на 41,9 тис.осіб і на 1 березня 2009 року його кількість становила 46,1 млн. осіб. У порівнянні з 2002 роком, кількість населення скоротилася на 2,4 млн.осіб, щороку зменшуючись на 0,2-0,5 млн.осіб (рис 1.1).(24)

Рис.1.1 Чисельність населення на 1 лютого 2009 року та середня за січень 2009 року, млн.осіб

Зменшення населення відбулося виключно за рахунок природного скорочення - 44,4 тис.осіб, у той час як міграційний приріст становив 2,5 тис.осіб.

У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Євреї, втративши майже чотири п'ятих свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністю серед етнічних груп України на десяте. В цілому ж перепис 2001 р. зафіксував представників більш як 130 етносів. У межах України знаходяться основні реґіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково гагаузів.

Україна належить до держав з високою густотою населення - 80 осіб на 1 кв.км.(рис.1.2). Більші показники спостерігаються у східних індустріальних реґіонах (у Донецькій області - 183 особи на 1 км²), менші - у північних та південних областях (на Чернігівщині - 39 осіб на 1 км²).

В Україні налічується 454 міста, 889 селищ міського типу та 28619 сільських населених пунктів, 46 міст належать до великих, тобто мають чисельність населення 100 тис. чол. і більше (крім того ще 5 міст досягали 100-тисячного рубежу протягом 90-х років). У великих містах проживає 38,3% всього, або 56,9% міського населення. Половина великих міст зосереджена в східних індустріальних реґіонах (7 - у Донецькій області, 5 - у Дніпропетровській, 4 - у Луганській, 3 - у Запорізькій) і в Криму (3 - у складі Автономної Республіки Крим, а також Севастополь). В Україні нараховується 5 міст-мільйонерів - Київ (2611 тис. чол.), Харків (1470 тис.), Дніпропетровськ (1065 тис.), Одеса (1029 тис.) та Донецьк (1016 тис.) і ще 4 крупних міста - Запоріжжя (815 тис. чол.), Львів (733 тис. чол.), Кривий Ріг (669 тис. чол.) та Миколаїв (514 тис. чол.).

Триває зростання народжуваності: у січні-лютому 2009 року в Україні народилось 83,5 тис.дітей, це на 2,3% більше порівняно з січнем-лютим 2008 року. Найвищий рівень народжуваності у Волинській та Закарпатській областях (по 15 осіб на 1000 населення), найнижчий - у Сумській (9,1 особи на 1000 населення).

Водночас зменшується смертність населення. Порівняно з січнем-лютим 2008 року кількість померлих скоротилася на 10,5% і становила 128 тис.осіб. На 100 померлих припало 65 дітей, які народилися живими. (24)

Найвищий рівень смертності у Чернігівській області, найнижчий - у м. Києві (відповідно 21,2 та 10,7 померлих на 1000 населення). За причинами смерті перше місце посідають хвороби системи кровообігу, друге - новоутворення, третє - зовнішні причини смертності та захворюваності.

Найбільш "старим" (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи (частка складає 22,9-24 %) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7-22,9 %) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%). Найбільш "молодим" (частка старших осіб складає 15,5-19,3%) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо демографічна молодість західних реґіонів обумовлена відносно високою народжуваністю, то в Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді.

Зменшується інтенсивність міграції населення. У січні-лютому 2009 року відносно січня-лютого 2008 року кількість прибулих у країну на постійне проживання та вибулих зменшилась, відповідно на 1,3 тис.осіб і 0,4 тис.осіб.

Спостерігається тенденція збільшення кількості шлюбів. У січні-лютому 2009 року шлюбів зареєстровано на 31,4% більше порівняно з січнем-лютим 2008 року. Кількість розлучень зменшилась - на 19%.

Чисельність населення, його динаміка і віково-статева структура є найважливішими показниками демографічної характеристики народонаселення. Не менш важливим є показник природного приросту населення. Зниження природного приросту спричиняє деформацію вікової структури населення, зумовлює зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.

Проблеми віково-статевої структури населення мають значні регіональні відмінності. Наприклад, ці проблеми в Закарпатській і Донецькій областях діаметрально протилежні. Певні особливості є у сільській і міській місцевостях, зокрема, в більшості сільських адміністративних районів України природного приросту населення практично немає, а в багатьох спостерігається процес депопуляції. Це означає, що в таких районах коефіцієнт народжуваності менший від коефіцієнта смертності. В селах різко погіршуються вікова й статева структури населення, що, безперечно, негативно впливає на розвиток продуктивних сил.

Співвідношення між жінками і чоловіками в різних вікових групах відображає статево-вікова структура населення. Більшість населення України становлять жінки (54%), чоловіків лише 46% від усього населення. Але у різних групах кількість чоловіків і жінок неоднакова. В дитячому віці хлопчиків більше, ніж дівчаток, бо на кожні 10 дівчаток народжується 11 хлопчиків. В середньому в старшому віці чоловіків стає менше, бо серед них вища смертність і менша тривалість життя. Старшого віку зараз досягли люди, які пережили Другу світову війну. Серед загиблих також переважали чоловіки. Тому в старшому віці жінок набагато більше (в окремих вікових групах в 2-3 рази).

У віковій структурі населення можна виділити три групи:

1) діти і підлітки (0-16 р.), 2) працездатне населення (жінки у віці 16-55 рр., чоловіки 16-60 рр.), 3) люди старшого віку. Найбільшою є група працездатного населення – 55.7%, але його частка поступово знижується. Вона є більшою в містах, куди приїжджають люди на роботу із сільської місцевості. А в селах зростає кількість людей пенсійного віку. В цілому по Україні вони становлять 23% від усього населення, а в сільській місцевості – 29%.

В Україні склалися значні територіальні відмінності у співвідношенні жінок і чоловіків. Якщо в середньому по республіці на 1000 чоловіків в 1989 р. припадало 1158 жінок, то в областях, що характеризуються великим відпливом населення, особливо сільського (серед тих, хто виїжджає в інші місцевості, переважають чоловіки), цей показник значно вищий. Наприклад, у Вінницькій, Чернігівській, Черкаській, Полтавській та Сумській областях він становив, за даними перепису 2001 р., відповідно 1225, 1248, 1231, 1218, 1206. Відомо, що демографічне навантаження формують дві складові його частини: кількість дітей на 1000 чол. працездатного віку; кількість осіб пенсійного віку на кожних 1000 працездатних.

Співвідношенню цих показників надається принципово важливе значення, оскільки кожному з них відводиться неоднакова роль в демографічних процесах, насамперед у природному відтворенні населення. В цілому в Україні питома вага першої і другої складових серед усього населення майже однакова (при незначному переважанні числа дітей над числом осіб пенсійного віку – відповідно 411 і 380 чол.). Серед міських жителів це співвідношення є більш сприятливим: на 1000 чол. працездатного віку число дітей становить 395, а число осіб пенсійного віку – лише 301 чол. Серед селян наведені величини становлять відповідно 450 і 575. Словом, у демографічному навантаженні на сільських жителів число дітей значно менше, ніж число осіб пенсійного віку. Це особливо негативно впливає на демографічний потенціал села, оскільки обмежує можливості природного приросту його населення, призводить до депопуляції сільських населених пунктів і, врешті-решт, до «старіння», а отже, і до загальної деградації великої кількості українських сіл.

1.2 Проблеми розміщення населення країни

Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під дією зовнішніх та внутрішніх для даної країни чинників, у тому числі й природних умов, базового генофонду, правових, моральних та релігійних норм, адміністративно-регуляторних актів, екологічних умов проживання тощо.

Основними чинниками розселення, в тому числі його інтенсивності і напрямів, є соціально-економічні (розвиток та розміщення продуктивних сил тощо), природні та демографічні.

Природні фактори позначаються на процесі розселення внаслідок територіальних відмінностей природного середовища (поверхні, клімату, гідрографічної мережі, корисних копалин, якості земельних ресурсів та ін.).

Територіальні особливості розселення, крім того, залежать від інтенсивності та напрямів постійних та маятникових переміщень населення.

Розселення, як відомо, оцінюється регіональними відмінностями в густоті населення, співвідношенням чисельності міських і сільських жителів, інтенсивності зміни кількості жителів сільських і міських населених пунктів тощо. В свою чергу, просторові зрушення в порайонній організації виробництва та інших видах трудової діяльності мають прямий вплив на форми й територіальні особливості розселення людей, в значній мірі зумовлюють інтенсивність і напрям постійних і маятникових міграцій,призводять до зміни в питомій вазі міських і сільських жителів у всьому населенні України та її областей.

Дія цих чинників у конкретних регіонах має свої особливості і загальний стан демопроцесів утворює мозаїчну картину як у кількісному, так і в якісному плані. Дослідження цієї картини дасть змогу визначити, за рахунок яких регіонів і в якому напрямку розгортаються процеси відтворення населення. До того ж демоситуація в окремих регіонах може стати базою, на якій ґрунтуватимуться моделі майбутнього стійкого відтворення народу України в цілому та певних регіонів зокрема, формування демополітики держави.

На території України чітко виділяється дія трьох чинників, що впливають на розміщення населення, в тому числі міського. Найважливішим є соціально-економічний чинник, тобто розміщення продуктивних сил, що впливає на виникнення міст і значний приплив сільського населення до них. У великих містах проживає 38,3% всього, або 56,9% міського населення. Так, міське населення з 1915 до 2006 р. зросло у 5,5 рази, а сільське зменшилося в 1,9 рази. Тепер в Україні 445 міст та 909 селищ міського типу. Соціально-економічний розвиток суспільства, індустріалізація, зміни в структурі праці зумовлюють зростаючу концентрацію населення в містах. За 1950—2006 роки, наприклад, кількість міських жителів України зросла з 14,0 до 34,1 млн. чол., тоді як кількість сільського населення скоротилася з 27,0 до 14,0 млн. чол. (при збільшенні чисельності всього населення з 41,3 до 48,0, або на 6,4 млн. чол.). Значно збільшилася питома вага міських жителів і зменшилась сільських — за наведені роки відповідно з 34% до 71% і з 66% до 29% (збільшення частки міських і зменшення частки сільських жителів становило по 37%).

Наявні також поселення, чисельність жителів яких або зменшується або зростає дуже повільно. Цей процес особливо посилився в останні роки у зв'язку з помітним скороченням зайнятості. Це, насамперед, міста і селища міського типу в Донбасі, що вичерпали (або вичерпують) можливості свого економічного зростання, а також міські поселення при- чорнобильської зони. До міст, чисельність населення яких скорочувалася, відноситься, зокрема, Торез, зменшується Макіївка (на 2 тис.),Слов'янськ (1З тис.), Костянтинівка (4 тис.), а також Горлівка (3 тис.), Брянка (7 тис.), Артемівськ Донецької обл. (9 тис.), Стаханов(11 тис.) та деякі інші.

Останнім часом сповільнили свій ріст не лише міста Донбасу,а й інших регіонів. Серед них — Бердичів,Білгород-Дністровський, Бориспіль, Дзержинськ, Дрогобич, Дружківка, Ізюм, Іллічівськ, Калуш, Лубни, Марганець, Ніжин, Нововолинськ, Новомосковськ (Дніпропетровської обл.), Охтирка, Прилуки, Ромни, Ялта та деякі інші.

Українці розселені досить нерівномірно по території країни. Найбільша їх кількість проживає в Закарпатській (9,6%), Дніпропетровській (7,4%), Донецькій(7,2%), Львівській (6,6%), Харківській (5,3%) областях (рис.1.2). Така ситуація в цілому відповідає загальній тенденції розселення населення України і зумовлена головним чином високим рівнем урбанізації та промисловості у вищезгаданих областях.

У перспективі список міст (переважно в Донбасі, а також у Львівсько-Волинському басейні) може суттєво розширитися. Це пояснюється тим, що в результаті закриття ряду діючих шахт різко скоротиться кількість робочих місць. Тому дуже важливо виявити такі поселення, визначити очікувані обсяги скорочення потреб у трудових ресурсах, обґрунтувати й реалізувати систему заходів, спрямованих на те, щоб усі працівники, які вивільнятимуться на підприємствах вугільної промисловості та пов’язаних з ними об'єктах, могли бути своєчасно працевлаштовані (за місцем проживання, або на невеликих відстанях від них). Значний інтерес для комплексної характеристики населення має визначення частки міських і сільських жителів серед різних національностей, що проживають в Україні. Це зумовлено насамперед тим, що в умовах планової економіки міським жителям були повсюдно створені відносно кращі умови життя, трудової діяльності і соціального розвитку, ніж жителям сільських населених пунктів. Таким чином, переважання в міських поселеннях представників певної нації дає підставу стверджувати, що вона мала певні переваги в рівні життя і можливостях соціального розвитку. Планування сільських поселень в Україні групове, одновуличне, ланцюгове, регулярне, у вигляді присілків і хуторів. Села тісно пов’язані між собою різними виробничими, адміністративними, управлінськими, культурно-побутовими зв'язками, що зумовлює різні системи розселення. В Україні існує єдина система розселення, в основу якої покладено адміністративно, виробничо та культурно-побутові важелі з центру держави — Києва. Виділяють такі регіональні міжобласні системи розселення: Центральну, Західну, Північно-Східну і Південну, а іноді ще і Подільську.

Однак на території України є 25 регіональних систем розселення. Це сукупність міських і сільських поселень, об'єднаних навколо обласних центрів і ними керованих.

“Розукрупнення” сільських населених пунктів — процес об’єктивний. Людність абсолютної більшості сіл зменшилась насамперед у результаті відпливу сільського населення в міста. Результати досліджень показують, що в багатьох областях України, перш за все західної її частини, малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростає швидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сільських жителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються. У ряді випадків міграція населення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з малих.

Зміни в сільському розселенні відбуваються відносно невисокими темпами. В той же час загальна тенденція цих змін досить чітко відображає об'єктивні процеси, що мають місце останнім часом у сільському розселенні.

1.3 Демографічна криза в Україні

Слід зазначити, що демографічна криза спостерігається в останні десятиліття не тільки в Україні. (6) Щорічне скорочення кількості населення – але різними темпами – відбувається в багатьох країнах світу. Уряди деяких держав, зважаючи на таку негативну тенденцію, проводять відповідну міграційну політику, добиваючись компенсації втрат за рахунок приїжджих. Але корінне населення в них, зрозуміло, скорочується. Це – практично всі європейські держави, а також США, Росія, Японія і кілька інших країн.

Головною причиною скорочення кількості населення стало істотне зниження рівня народжуваності, що почалося в одних державах ще в 1950-60-х роках, в інших – трохи пізніше. Пояснення цього явища вельми банальне: сімейні пари і, зокрема, жінки почали вбачати у великій кількості дітей збитки для комфорту свого життя. А розвиток медицини став дозволяти без значних складнощів вирішувати ці проблеми – стали доступними різні протизаплідні засоби (і можливості проведення абортів). Нині чисельність населення продовжує зростати в багатьох державах Африки і Азії (найбільші темпи – в Індії й Китаї), що викликане традиціями, які все ще зберігаються, а також бідністю і неписьменністю значної частини народу.

В Україні зниження рівня народжуваності, після його підвищення в повоєнні роки, почалося в 1980-і роки. Проте істотне прискорення цього процесу сталося на початку 90-х у зв`язку з різким зниженням рівня життя громадян – що видається закономірним.

Так, найшвидшими темпами скорочення чисельності жителів України відбувалося в 1993-1995 роки - це був період галопуючої інфляції і викликаного нею зниження реальних доходів населення, а також зростання безробіття у зв`язку із зупинкою тисяч підприємств.

Проте після 2000 року в Україні нарешті почали зростати економіка й реальні доходи громадян. Пішли вниз і параметри скорочення населення. Минулого року вперше з 1994 року кількість жителів зменшилося менш ніж на 300 тисяч осіб, що пов`язане із запровадженням з квітня 2005 року допомоги на новонароджених у розмірі 8,5 тис. грн. (у 12 разів вище, ніж воно було 2004 року).

Є деякі демографічні успіхи і 2007 року. Зокрема, вперше за п`ятнадцять років в січні-листопаді 2007 року відбулося перевищення кількості новонароджених над кількістю померлих одразу в двох областях: Закарпатській та Рівненській.

Утім, сподіватися на значне зростання дітонародження в Україні на найближчу перспективу навряд чи варто. Річ у тому, що за кілька років почнуть вступати в дітородний вік ті молоді українки, які з`явилися на світ після 1990 року, – коли кількість новонароджених в країні почала різко скорочуватися.(7)

Навіть високі розміри допомоги на новонароджених і великі зарплати в країні, швидше за все, не допоможуть кардинально виправити ситуацію. Про це можна судити за станом демографічних процесів в інших, економічно розвиненіших, державах. Наприклад, у Росії, де величина середньої зарплати приблизно в 2 рази вища, ніж в Україні, коефіцієнт фертильності сьогодні дорівнює лише близько 1,3 дитини на одну жінку. Не краще становище і в ще благополучніших в економічному плані країнах Європи і світу. Наприклад, у Німеччині – державі з вельми високими доходами громадян і найрозвиненішою економікою в Європі – кількість пологів на одну жінку становить нині 1,4, в Японії - економічному лідері Азії – 1,23. А взагалі в більшості країн Європи коефіцієнт фертильності знаходиться в діапазоні 1,2 – 1,4. З тієї причини, що більшість жінок мають лише по одній дитині, а чимало жінок – жодної. Лише у деяких європейських державах – таких як Франція, Нідерланди, Фінляндія і деяких інших – рівень народжуваності дещо вищий, але все таки менше 2 дітей на одну жінку.

Тому, навіть якщо взяти для приблизних прогнозних розрахунків нинішнє, краще становище з народжуваністю, ніж 6-8 років тому, то і в цьому випадку картина на віддалене майбутнє видається вельми сумною.

Звичайно, правильно за початкові дані брати не абсолютні цифри щорічного спаду населення, а відносні. За останній рік населення України скоротилося на 264 тис. осіб, а це означає – на 0,56% (у 2000 році кількість жителів країни скоротилася більш ніж на 1%). Якщо використовувати одержаний відсоток зниження на майбутнє, то виявиться, що на 2050 рік населення України може зменшитися більш ніж на 27% і скласти близько 36 млн. чоловік. У 2100-му році кількість жителів скоротиться до 27 млн. осіб, у 2150-му – до 20 млн. і т.д. (через тисячу років залишиться менше 200 тисяч українців).

Ці цифри здаються фантастичними, але це сумна реальність. В світі поки не придумали способу подолання тенденції скорочення населення планети в майбутньому. Часто можна почути жарт, що через 50 або 100 років в Європі буде більше китайців, ніж корінних мешканців. Ні, такого, найімовірніше, не відбудеться.

По-перше, населення Китаю незабаром, напевно, теж почне скорочуватися, як це вже не один рік відбувається в інших азіатських країнах – наприклад, в Японії, Південній Кореї, Ірані й інших. По-друге, Китай вже більше десятка років демонструє найвищий в світі щорічний приріст економіки (11-13%) і, відповідно, доходів населення (за кількістю мільйонерів ця держава вже вийшла на перше місце в світі). Торік ВВП на душу населення в Китаї майже досяг відповідного показника в Україні і якщо так піде і далі, то років за двадцять-тридцять Піднебесна наздожене й пережене економіки країн ЄС і США. І китайцям не буде сенсу їхати в інші держави. Отже, сподіватися на масовий приток мігрантів також не слід.

Хоч би як там було, уряди всіх країн, де вже мають місце демографічні проблеми, вживають сьогодні заходів для стимулювання збільшення народжуваності. Влада України стурбована цим теж – і, слід зазначити, деякі успіхи в 2008 році простежуються.

2. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ДЕМОГРАФІЧНУ СИТУАЦІЮ В УКРАЇНІ

2.1 Природний рух населення

Вже протягом чотирнадцяти останніх років чисельність населення України неухильно скорочуєтьсяі на початок поточного року вона становила 46,1 млн. осіб. Таким чином, кількість жителів країни за цей період скоротилась на більш ніж на п’ять з половиною мільйонів осіб (5,6 млн.), причому переважно ― за рахунок депопуляції, тобто перевищення числа померлих над числом народжених, яке на загальнонаціональному рівні фіксується в Україні з 1991 року. З того часу лише за рахунок депопуляції чисельність населення країни скоротилась на 4,6 млн. Перевищення числа померлих над кількістю народжених на сьогодні не є таким вже екстраординарним явищем — понад третину європейських країн нині охоплені депопуляцією. Однак Україну серед цих держав вирізняє масштабність депопуляції, прискорені темпи скорочення чисельності населення: на початку 2000-х років країна внаслідок депопуляції щорічно втрачала у середньому 350 тис. осіб, при цьому коефіцієнт природного убутку населення в Україні принаймні станом 2005 р. був дійсно найвищий у ряду європейських держав. Найбільш виразними є прояви неблагополуччя саме у медико-демографічній сфері: на високому рівні утримується захворюваність (особливо дітей), поповнюються контингенти хронічних хворих та інвалідів, і, зокрема, підвищується дитяча інвалідність, є проблеми у царині репродуктивного здоров’я. У працездатного населення віком до 45 років на першому місці серед причин смерті – нещасні випадки, отруєння і травми, рівень передчасної смертності від яких в Україні вчетверо перевищує такий за країнами Європейського Союзу. Друге місце у структурі смертності працездатної молоді в останні роки посідають інфекційні й паразитарні хвороби в особі СНІДУ Й ТУБЕРКУЛЬОЗУ, що викликає серйозне занепокоєння. У цілому ж від такої виліковної недуги як туберкульоз в Україні щорічно помирає близько10,5 тисяч осіб (8-9 тис. ж ідуть з життя через випадкові алкогольні отруєння, 10 тис. – через самогубства)(переважно (по туберкульозу)– чоловіків працездатного віку – близько 8 тисяч) і хоча смертність від туберкульозу останніми роками стабілізувалася, захворюваність продовжує зростати - щорічно діагноз вперше виявленого активного туберкульозу ставлять близько 40 тис. особам, у тому числі 1,5 тис. дітей та підлітків. Понад 4 тисячі осіб минулого року померло від СНІДу, станом на 1 січня 2007 р. в Україні чисельність офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих становила майже 117 тис. (в т. ч. 16,1 тис. дітей); захворіли на СНІД 21,7 тис. осіб, померло від СНІДу ― 11,9 тис. На четверте місце у структурі смертності населення працездатного віку нині вийшли хвороби органів травлення, вагомий внесок яких пов’язаний як із нераціональною структурою харчування населення, так і незадовільною якістю продуктів харчування і впливом екологічної ситуації.

Мають місце й інші проблеми та диспропорції, що стосуються якісних характеристик населення країни: попри доволі високий загальноосвітній рівень населення (близько половини зайнятого населення має вищу освіту того чи іншого рівня, при цьому кожен п’ятий – повну вищу освіту), кожний четвертий зайнятий в Україні є представником так званих „найпростіших професій”, тобто зайнятий некваліфікованою, часто важкою або ручною працею і частка такої низько кваліфікованої й погано оплачуваної робочої сили у структурі зайнятих вже й протягом поточного десятиріччя зростала.

Підвищення рівня народжуваності в Україні в останнє п’ятиріччя після обвального його падіння протягом 12 років має яскраво виражений „компенсаційний характер” - у цей період було реалізовано народження дітей (причому переважно первістків), які були відкладені у найтяжчі роки соціально-економічної кризи. Збільшенню загального числа народжень почасти сприяла і дія „демографічної хвилі” - вступ у дітородний вік більш численних поколінь жінок народжених на початку – у середині 1980-х років. Для порівняння: з 2007 по липень 2008 року кількість померлих зменшилась на 2,1 тис.осіб, а кількість новонароджених зросла на 4,5 тис.осіб (рис.1.3).

Рис.1.3 Динаміка народжуваності та смертності населення, тис.осіб

Нарешті, зрушення у традиційному „календарі народжень” і реалізації запланованих на більш пізній термін народжень у минулому році зумовила й активізація соціально-демографічної політики – зокрема, введення з 1 квітня 2005 року одноразової допомоги при народженні дитини на рівні 8500 грн.(з 1 січня 2007 р. – фіксована сума, раніше 22,6 прожиткових мінім.).

Середній коефіцієнт народжуваності становить 1.2 дитини (дані за 2006 рік, рис.1.4).

Слід зазначити, що даний захід дав як демографічний (число народжень 2006 р. – 460368), так і соціальний ефект, що виявився у зниженні рівня бідності сімей з дітьми віком до 3 років (з 44,2% у 2004 р. до 36,4% - у 2005-му (за підсумками 9 місяців 2006 року цей показник становив 42,3%). Разом з тим, як показує досвід, марно розраховувати на довгостроковий ефект даного заходу (такі допомоги діють за принципом доза-ефект), а отже очікувати відчутного зростання народжуваності на перспективу. Хоча, очевидно, у вітчизняних умовах можна розраховувати на сприятливий вплив на народжуваність саме поліпшення рівня життя (і, зокрема, на даному етапі не так пільг та допомог, як суттєвого підвищення оплати праці, а також реальних кроків у вирішенні житлової проблеми), однак слід враховувати, що за роки трансформацій відбулися зрушення у репродуктивній поведінці у цілому дітолюбного й матримоніально орієнтованого населення України.

Нині воно більш орієнтоване на західні стандарти рівня життя і буде намагатися підвищити власний рівень життя і умови навчання та виховання дитини (часто єдиної) за рахунок обмеження або відкладання дітонародження. На народжуваність впливатимуть актуалізація цінностей індивідуальної свободи й незалежності, домінування у життєвих планах молоді стратегій досягнення особистого успіху, її більша зацікавленість у цінностях, пов’язаних с освітою й професійною кар’єрою. Тож розраховувати на вагоме й невпинне підвищення народжуваності і підтримання сумарного показника народжуваності на рівні простого відтворення чи ж просто вищому за 1,5 дитини, навіть за сприятливих соціально-економічних умов ми навряд чи можемо. Інша справа, що нині у нашій країні умови дітородної діяльності не є сприятливими для задоволення навіть наявної потреби у дітях, яка (як це показують дані опитувань) для багатьох верств населення, відповідає 2, а подекуди (у сільській місцевості, західних регіонах країни) й 3 дітям. Крім того, економіка, ймовірно, здатна створити умови для реалізації вже сформованих репродуктивних установок, а у їх формуванні (ще з юного віку) велику роль відіграють соціально-психологічні чинники та неформальні інститути – сімейні цінності й традиції, ступінь престижу материнства й батьківства, що підтверджує й досвід західних країн. (Частка позашлюбних народжень (2006) -21,1%, сер.вік народження – 25,4 р., сер. За рівнем Євросоюзу – 29,9).

У українського народу зберігаються основні традицій сімейного способу життя й сім’я продовжує виконувати свої основні функції ― забезпечення фізичного (біологічного) та соціокультурного відтворення поколінь.

Згідно з даними Першого Всеукраїнського перепису населення майже 90% населення країни проживає у складі сім’ї. Більшість дітей (у 2004 р. ― 79,6%, у 2005 р. ― 78,6%) народжується у батьків, які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Україна відноситься до країн Європи з доволі високим рівнем шлюбності (2006 рік -7,6‰ (зростаючий в останні роки), однак і рівень розлучуваності, поряд з Росією, один із найвищих у Європі – 3,8% (стабільно високий). За взірцем західноєвропейських країн в Україні зростає частка незареєстрованих, консенсуальних шлюбів (особливо серед молоді і літніх осіб). Спираючись на досвід країн Європи, можна припустити, що й певна частина позашлюбних народжень ― це народження дітей у батьків, які перебувають в офіційно не зареєстрованому у шлюбі. Разом з тим слід зазначити, що консенсуальні шлюби зазвичай є менш репродуктивно орієнтованими, в них народження дітей відкладається надовше або й віддається перевага бездітності, що також впливає на загальний рівень народжуваності.

Серед проблемних моментів у шлюбно-сімейній сфері можна виділити доволі високу частку неповних сімей в Україні, що формується на тлі власне позашлюбної народжуваності, раннього овдовіння, але більшою мірою – розлучень: : 27,5% сімейних осередків, де є діти у віці до 18 років ― це неповні сім’ї (у тому числі 25,4% ― неповні сім’ї у складі матері з дітьми; 2,1% ― батька з дітьми). (У ряді східних і південних регіонів країни ця частка перевищує 1/3).

Зростання кількості неповних сімей з дітьми навіть в економічно благополучних розвинених країнах оцінюється негативно, адже виховна функція сім’ї в цьому випадку деформована і діти, які зростають в них, більш схильні до асоціальної поведінки, їм важче у майбутньому орієнтуватись у гендерних відносинах соціуму, створити повну життєздатну сім’ю. В умовах сучасної України, коли витрати на утримання дітей не закладені в повному обсязі у заробітну плату і навіть сім’ям, де працюють і батько, і мати, важко матеріально забезпечити життєдіяльність і розвиток дітей на рівні сучасних вимог і потреб, неповні сім’ї є особливо вразливими в економічному й соціальному відношенні.

Щорічно близько 130-135 тисяч дітей в Україні переживають розлучення батьків, частка пар, які при розірванні шлюбу мають спільних неповнолітніх дітей нині становить близько 3/5 (або 59% , на початку 1990-х – це було 63%) від загальної кількості розлучень.

Нестабільність сім’ї в умовах, коли відбувається маргіналізація частини населення внаслідок таких соціальних патологій, як алкоголізм, наркоманія, насильство, породжує такі небезпечні явища, як соціальне сирітство, безпритульність та бездоглядність дітей. В Україні зростає кількість дітей, батьки яких позбавлені батьківських прав: у 2004 р. їх було 7,8 тисяч, у 2005 р. ― 8,6 тисяч. Нехтування батьками своїми родинними обов’язками призвело до появи особливої маргінальної групи ― «діти вулиці», які займаються бродяжництвом та жебрацтвом. Поширення дитячої безпритульності й бездоглядності є однією з найгостріших соціальних проблем сучасної України, яка впливає насамперед на майбутню