Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви

Міністерство Освіти і науки України

Галицький інститу

Імені В’ячеслава Чорновола

Наукова робота

на тему:

"Йосип Сліпий - глава Української підпільної Церкви"

Виконав:

Студент групи П - 21

Гуменюк Іван

Науковий керівник

Викладач історії

Рудик Марія Степанівна

Тернопіль 2008

Скорочення

БНТ - Богословське Наукове Товариство

КГБ - Комитет государственной безопасности

К.О. - Каспрук Орест

ЛБА - Львівська Богословська Академія

МВД - Министерство внутренних дел

НКВД - Народный Комиссариат Внутренних Дел

СРСР - Союз Радянських Соціалістичних Республік

СС - Січові Стрільці

УАПЦ - Українська Автокефальна Православна Церква

УКУ - Український Католицький Університет

Зміст

Вступ

Розділ I. Становлення особи Йосипа Сліпого

1.1 Родинне виховання, шкільні роки

1.2 Духовні і наукові студії Йосипа Сліпого

1.3 Сліпий - ректор семінарії і академії

Розділ II. Праця на благо Церкви і народу

2.1 Сліпий - архипастир Української Греко-Католицької Церкви

2.2 Більшовицька окупація

2.3 Арешт митрополита

2.4 Львівський псевдособор 1946р.

2.5 Роки ув’язнення

Розділ III. Спадщина Йосипа Сліпого

3.1 Пасторальна праця

3.2 Наукова діяльність

3.3 Культурна діяльність

Висновок

Бібліографія

Без знання минулого не може бути майбутнього. Ця істина відноситься як до кожної людини на сімейному, родинному рівні, так і до народу взагалі. Так само як долі окремо взятої людини складаються у історію родини, так само вони витворюють історію нації і далі, - всесвітню історію. Важливо, відчитуючи цю історію, добратися до першоджерел, зрозуміти чим керувалося суспільство і кожен його член в тих чи інших життєвих обставинах, щоб взяти собі на озброєння їх геніальні винаходи й здобутки і, навпаки, вберегтися від помилок. Від помилок не застрахований ніхто, потрібно лише їх щиро визнавати й каятися, щоб на майбутнє їх обминути. І тут якраз стається найгірше - з наміром приховати свої минулі помилки й провини свідомо перекручується історична дійсність і підтасовуються факти. Це є великий злочин, бо людство вводиться такими фальсифікаціями в оману з усіма негативними наслідками.

Так діяла й діє історична наука, що стоїть на більшовицьких засадах, по відношенню до глави Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішого Патріарха Кир Йосипа Сліпого. Озброєні принципами великодержавного шовінізму сили хотіли знищити цю багатостраждальну Церкву. Бачачи лише свої власні інтереси і, опираючись на фальшиву історію і відірвану від життя ідеологію, хотіли спотворити історичну дійсність. Через це велика кількість людей живе в полоні історичних міфів, не знаючи чиїх батьків вони діти, пристають до табору своїх ворогів.

Тому дана праця "Йосип Сліпий - голова Української підпільної Церкви" покликана усунути незнання чи перекручування історичних фактів стосовно особи Блаженнішого Йосипа Сліпого й Церкви, на чолі якої він, волею Божою, стояв. Між Церквою і її главою був і є тісний зв'язок, що добре розуміли мучителі Кир Йосипа. Вони старалися перетягнути його на свою сторону і, прикриваючись його ім'ям, продовжувати свою справу. Але незважаючи на тортури, Патріарх Йосип не залишив своїх духовних дітей і вони з вдячністю бережуть його ім'я у своїх серцях.

Йосип Сліпий був главою церкви - мучениці, якої довгі роки офіційно не існувало, але, тим не менше вона жила й існувала. Після Львівського псевдо собору 1946 р. Українська Греко-Католицька Церква аж до початку 90-х років знаходилась у підпіллі. Але вона мала свого голову - Патріарха, що волів віддати за неї життя і скрізь, де міг, говорив про цю "мовчазну церкву", все, що робив, робив для того, щоб ця церква не зникла, але розвивалась. Бо він мав свідомість того,що рано чи пізно Українська Католицька Церква відновиться і тому заповідав у своєму "Заповіті" поховати його на рідній землі.

Вивчаючи особу Йосипа Сліпого, вчимося як поступати в тій чи іншій ситуації. Вражаючою тут є його незламна міцність, із якою він перебув 18-річне ув'язнення. Але Йосип Сліпий може послужити своїм прикладом і в інших ділянках життя. Він був ученим - богословом, що не боявся розглядати складні богословські теми, даючи в них свою розв'язку проблеми. Він вивчав минуле, аналізував і на майбутнє давав указівки для своїх вірних. Чи не найголовнішою з них була та, щоб прямувати до єдності. Бо через брак єдності й нерозуміння базових питань поставало багато бід для народу. Сліпий старався змінити на краще долю свого народу. Це він робив через виховання добрих пастирів, слуг свого народу. Бо який пастир, такі вівці. Як говорив папа Пій X: "Коли духовенство святе, тоді народ добрий, коли воно добре, тоді народ ледве середній, коли ж духовенство тільки середнє, тоді народ поганий. "

Бувши рідним батьком для своєї Церкви, Сліпий залишався вірним сином Вселенської Церкви. У своїх творах він показував як перебуваючи в єдності, зберегти свою самобутність, як іншим давати своє, а від них узяти те, що було б корисне для нас.

Такі риси характеризують особу Блаженнішого Патріарха Кир Йосипа Сліпого, людину, із діяльністю якої тісно зв'язана діяльність всієї Греко-Католицької Церкви XX-го століття. Це століття було переломним у діяльності Вселенської Церкви, яка від рубрицизму і ригористичних практик повернулася до першоджерел - до Святого Письма і християнської Традиції. В цьому плані Йосип Сліпий є для нас зразком того як треба дотримуватись старих традицій - як він зберіг і примножив здобутки свого попередника, Слуги Божого Андрея Шептицького, а з іншого, Сліпий як учасник II-го Ватиканського Собору, вчить як треба рухатись вперед, але відштовхуючись від минулого, зберігаючи зв'язок між поколіннями.

Дана праця складається з трьох частин, що хронологічно пов'язані між собою. І взагалі, у праці старався дотримуватися хронологічної послідовності подій, хоча в окремих винятках порівнював деякі віддалені в часі події для доведення тези.

При написанні кожної частини робив невеличкий відступ, своєрідний історичний екскурс, щоб відобразити певний момент, його проблеми й прагнення. Такі відступи дають можливість подивитися на Патріарха Йосипа через призму того часу, в якому він жив, допомагають зрозуміти, що спонукало його до тої чи іншої дії й рішення, глибше розкривають цю людину для сучасників.

В перші частині праці розглянуто молоді роки Кир Йосипа, становлення особи майбутнього Патріарха і його навчання. Другий розділ присвячений праці на рідних теренах і ув'язненню, третій висвітлює життя і діяльність Блаженнішого на вигнанні, поза межами батьківщини.

При написанні праці використовував аналітично - історичний метод опрацювання матеріалу, збираючи з різних джерел дані, які дозволяли розкрити дану тему.

З певних об'єктивних причин не мав змоги ознайомитись з науковими працями інших навчальних закладів, які б займалися вивченням особистості Патріарха Йосипа Сліпого. Правда, мав змогу ознайомитись з магістерською працею о. Петра Глібчука на тему "Ісповідник віри Патріарх Йосип Сліпий - роки заслання", в якій автор досліджує життя й діяльність Кир Йосипа, особливо зупинившись на тому етапі життя, коли він знаходився в ув'язненні.

Розглядаючи матеріали, на базі яких була написана праця, то хотілося б відзначити велику заслугу в оприлюдненні відомостей про Йосипа Сліпого владику Івана Хому. Так склалася доля, що йому випало довгі роки бути біля Блаженнішого як його помічник і секретар. Тому він опрацював і опублікував найбільше матеріалів на цю тему. А особливо про дитинство і молоді роки Сліпого - матеріали про цей період вдалося знайти в рукописах владики Івана. Він також зібрав і опрацював матеріали про інші періоди життя Блаженнішого. Можливо, в майбутньому, коли будуть опрацьовані архіви Йосипа Сліпого, з'явиться більше публікацій про його життя й діяльність.

При написанні праці використовував, в основному, україномовні друковані джерела, як найбільш повні й об'єктивні. Використав також і періодичні видання. Останні, як правило, вийшли у світ після визволення Блаженнішого і висвітлюють цей, третій період його життя.

Серед використаних матеріалів майже немає архівних даних, якщо не рахувати використану книжку Олекси Мишанича, яка повністю побудована на архівних матеріалах про слідство й суд Сліпого.

Так що опрацьовуючи цю в майбутньому, можливо вдасться знайти якісь нові архівні матеріали, які б збагачували картину життя й діяльності Митрополита Йосипа.

Немає нічого в світі досконалого, так що, звичайно, дана праця далека від досконалості. При її написанні хотів створити образ людини широкого світогляду і твердих переконань, яким був Блаженніший. Буду дуже радий, коли ця скромна праця допоможе читачеві відкрити щось нове з життя Патріарха Йосипа і цим самим збагатити себе.

Блаженніший Кир Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 року в с. Заздрість Теребовлянського повіту. Як він пізніше сам згадує у споминах, записаним його довголітнім помічником вл. Іваном Хомою: "Моє родинне село називається Заздрістю, кажуть тому, що всі навколишні села заздрили йому багатства і говорили, що воно справді, є оселею, медом і молоком пливучою. Заздрість лежить на високій подільській рівнині між Серетом і Стрипою, близько містечка Струсів, Теребовельського повіту. З неї дуже добре видно Теребовлянські і Струсівські гори, покриті лісами. ”(1)

Батьки Йосипа були простими селянами. Тато - Іван Коберницький (1848 - 1930), мама - Анастасія (1850 - 1924), із роду Дичковських. Йосип Сліпий так згадує про батька: "Мій батько Іван походив із заможної родини. Назвисько його, властиво, було Коберницький і так загально звали його в парохії. "(2)

Владика Іван Хома вміщає у своєму рукописі також довідку Міністерства Юстиції України, де записано: "Довідка, видана про те, що Сліпий Йосип Іванович народився 17 лютого 1892 року в с. Заздрість Теребовлянського району, Тернопільської області. Батько - Сліпий Іван Семенович, мати - Сліпа Анастасія Романівна. "(3)

Щодо назви "Сліпий", то той же владика Хома наводить слова Ольги Сліпої, дочки Родіона, який був родичем Кир Йосипа і по материнській і по батьківській лінії, а також вчився з Йосипом Сліпим в одному класі Тернопільської гімназії, разом здавали матуру, дружили між собою. Так от п. Ольга Сліпа говорить, що в 1770 році предок Блаженнішого Йосипа - козацький старшина, осліплений теребовельським польським старостою, був прозваний потім "Сліпий". (4)

Родина Івана та Анастасії була численна, - мала 8 дітей. Але як було в ті часи, мало хто дожив до старості, більшість повмирали ще молодими. Сам Йосип Сліпий пише: "Найстарший брат Микола помер останній, після арешту більшовиками в 1944 - 1945 роках. Першою померла сестра Марія, замужня Янковська. Друга - Розалія Гриневич, у Вишнівчику, в 1930 році. Брат Михайло помер перед війною і сестра Францішка, замужня Дичковська (мати о. Миколи Дичковського), брат Роман помер у 1918 році, і наймолодша сестра Євгенія, замужня Крупа, померла теж у 1918 році, похоронені з батьками в с. Заздрість у родинному гробівці, на кладовищі, біля церкви. Брат Володимир загинув у часі Першої Світової війни, в лікарській службі."(5)

В родині Сліпих пам’ятали про виховання своїх дітей у національному, релігійному дусі. Велику роль у цьому відігравали батьки. Тато Йосипа - Іван "був близько 20 літ війтом у селі. Батько був дуже працьовитий і незвичайно любив порядок на господарці. Завжди щось будував, то дім, то стайні, то шопи і дуже багато займався громадськими справами. Щоб діти провадили себе добре, гарно вчилися, жили зі всіма в злагоді, ходили до церкви і до школи, працювали - це було для нього самозрозумілою річчю. Навпаки, мати показувала більше любові й прихильності, і, якщо заходила потреба, то завжди заступалася за дітьми."(6)

Тобто Кир Йосип народився й виховувався в патріархальній хліборобській родині, яка жила традиційними, що склалися з покоління в покоління, цінностями.

"Селяни. провадили спокійне життя, далеке від світового гамору, хіба вряди-годи приносили якісь відомості подорожні мандрівні жебраки або і самі селяни привозили з ярмарків в Микулинцях, Струсові й Теребовлі, а рідко вже з Підгаєць. Займалися вони хліборобством, сіяли багато пшениці, жита, ячменю, вівса. Вони (селяни) надавали оселям затишного, вдумливого, сумовитого виду. "(7) Односельці виявляли пошану цій сім’ї, бо батька 20 років обирали війтом. Це була посада авторитетна, яка вимагала також і певних знань. А що Іван Коберницький, батько Йосипа, був такою людиною, говорить такий тривалий час перебування його на цій посаді.

З покоління в покоління передавалися розповіді про старі часи на Україні, про історичне минуле свого народу. Це не дивно, бо Заздрість знаходиться неподалік від великого княжого міста стародавньої Руси - Теребовлі. Йосип Сліпий пише: "Мабуть ще в княжих часах вів шлях з Теребовлі через Струсів, Заздрість попід гору, так звану "Галицьку" на Пантелиху, до Зарваниці і дальше на Захід. Назва "гора Галицька" вказувала би, що шлях провадив до Галича, бо і під Вишнівчиком є подібна гора з тією самою назвою. Мабуть, мусіли і там, під Заздрістянською галицькою горою, зводитись бої, бо розказували люди, що на ній виорювали багато зброї, а від неї на північний захід, в долині, викопано десь в 1910 році величезний чорний камінь, приблизно 5 метрів довжини і 2,5 метри ширини, із написами, про які була мова своєчасно в "Літературно-Науковому віснику". Його мусіли привезти з теребовлянських гір, мабуть, як надгробок полеглому полководцю, бо кругом був глибокий чорнозем. Під пам’ятником знайдено вапно, - мабуть, сліди розплившихся костей, бо пам’ятник стояв на долині, що затікала, в часі дощових пір". (8)

Мабуть, малим хлопчиком Йосип не раз слухав про події, які відбувалися колись на його рідних землях, в рідному селі, про битви і славних лицарів, що боролися за рідний край. Він сам був свідком того, як "за обійстями старої Заздрості… викопували, як пригадую собі, старовинні глечики"…(9) Це були найкращі аргументи, які говорили малому Йосипові про давнє минуле його села, його народу.

Його рід також назнаменований відношенням до боротьби українців за свою волю. Прізвище "Сліпий", про яке вже згадувалося раніше, було отримане через те, що одного з предків Кир Йосипа було осліплено польським старостою. Він наказав своїм синам не "зміняти назвиська "Сліпий"". (10) Це мало б їм пригадувати, з якого вони роду і за що вони мають боротися. І нащадки цього героя-мученика виконали його завдання. Вже пізніше, в XIX столітті, був інший Сліпий, який "привіз до села грамоту скасування панщини, за що був тяжко караний побоями. Все ж таки він поставив серед села величезний дубовий хрест, як пам’ятку скасування панщини. “В Надвечір'я Різдва і Богоявлення завжди виносили від нас з дому ліхтар з засвіченою масляною лампою і вішали її на хресті, що було видно ген далеко в усьому селі”(11). Дитина виховувалася на цих розповідях, в ній закладалося почуття патріотизму і любові до власної землі, народу. Ця любов пізніше допомагала Блаженнішому Кир Йосипу виходити переможцем у боротьбі з ворогом, хоч фізично сильнішим, але веденим не любов’ю, а ненавистю і неправдою.

"Батько водив мене не раз на гріб своїх батьків, а моїх дідів, на кладовищі в Струсові. Тямлю добре, що на гробі стояв, застрягши в землю задля віку, рівнораменний старовинний хрест, у формі звізди, який поставлено на гробах полягших стрільців",(12) - так згадує Йосип Сліпий найближчих своїх родичів. Мабуть ці відвідини могил родичів багато для нього значили, коли назавжди залишилися в пам’яті дитини. Як він сам пише "тямлю добре". Він добре знав про своє коріння, про історію свого народу, бо його родина була однією цеглинкою з того моноліту, який зветься "народ".

Іншу важливу рису, яку проніс Блаженний Йосип Сліпий - велику віру в Бога, можна в більшій мірі віднести до матері, яка любов’ю й турботою дбала про дітей. Мама згадується не в самих ранніх споминах Йосипа: "Як перші спомини з дитячих літ, пригадую собі, що я любив вбиратися в одежу і обуву старших, щоб забезпечитись від дощу. Так само тямлю, як ходив я по лавці коло вікна в присутності матері". (13)

Мама навчала своїх дітей, вводила в той прекрасний світ, який був навколо них. Майбутній Патріарх згадує про своє дитинство: "Я любив також ходити за матір’ю, як вона збирала на городі всі цвіти, щоб святити на Спаса разом з овочами. Коли я завважив, чому такий грубий снопик брати до свячення, чи не вистачило б кілька, то вона відповідала, що кожний цвіт проситься, щоби його посвятити. При цьому оповідала різні перекази, яких я собі вже не пригадую, як ті цвіти плакали, коли їх поминано, як клонили голову. Деякі з тих оповідань я пізніше читав у гімназійних читанках, а священне зілля, висушене уживали як кропила для свяченої води і як лік для недужої худоби". (14) Віра цієї сільської жінки була також простою, вона не вдавалася у різні догматичні тонкощі і богословські спекуляції, але її віра була живою вірою і ця віра робила чудеса. Будучи в селі Заздрості, родинному селі Патріарха, мав нагоду почути розповідь про один випадок з дитинства Кир Йосипа. Він у дитинстві був дуже кволим, часто хворів. І для того, щоб дитина одужала, мати вирішила піти з сином на прощу до Зарваниці, до Чудотворної ікони Матері Божої, вірячи, що Марія прийме цю жертву і поверне здоров’я синові. Весь шлях до Зарваниці, а це близько 24 кілометри вона несла Йосипа на плечах, хоч поруч їхав віз і вона могла покласти дитину на нього. І дійсно Йосип одужав.

Діти старалися наслідувати свою маму, яка власним життям вчила, як треба жити вірою: "Слухаючи не раз від матері оповідання про строге життя святих, я висипав зерна гречки чи іншого збіжжя, клякав на них з обнаженими колінами і говорив "Отче наш. "(15)

Анастасія Дичковська була дочкою Романа, простого сільського чоловіка, але заможного господаря, до якого навіть "часто приїздив. граф із Струсова позичати гроші". (16) Цей заможній господар не жив лише для себе, а пам’ятав про те, що є хтось над ним, в нього він, як і всі ми, також в боргу. І тому зробив обіт, що побудує церкву. Блаженніший пригадує, як про те йому розповідала мама: "Дідо Роман став складати гроші на будову церкви в Заздрості. Гроші ті складав він у господарських скринях, позавивані в полотні, щоб не звертати на себе уваги. Одної ночі, оповідала мати, напало на дім кільканадцять, зв’язали діда, зав’язали йому рот, щоби не кричав, а дітей, між ними і матір, малу дівчину замкнули в сусідній кімнаті, а до діда Романа кричали - "кладешся до ряду, давай коляду", то значить: ти дідич - давай гроші на повстання". (17) Це були учасники польського повстання, які збирали гроші на повстання. Вони забрали значну, як на ті часи, суму. Але дід знову почав складати гроші і згодом все-таки побудував в Заздрості церкву, яка стоїть і до наших днів.

Видно з цього, що мати Блаженнішого була вихована в побожній сім’ї і передавала це почуття своїм дітям. Ще сьогодні односельці Блаженнішого говорять, що родина Сліпих була твердої віри. А про обстановку в хаті Сліпих говорить така цитата Кир Йосипа: "З тих перших літ пригадую собі також, що я, бачачи, як батьки і брати молилися навколішках, клякав і я собі і прохав, щоби провели мені молитву батько або мати перед їдою, рано і перед спанням. Так само і в пости за їх прикладом бив я щодня поклони і постив строго". (18) З таких невеликих фрагментів складалася картина того життя, в якому зростав майбутній Патріарх. Іншого разу він згадує: "Перед Великодніми Святами зберігано строгий піст. Перед самими святами різали безроги, давали солонину, м’ясо, ковбаси і муку вбогим і незаможнім". (19)

З малих років Йосип був привчений бачити потребу свого ближнього, не замикатись на самому собі. Родина Сліпих навчала своїх дітей тому, що вони самі навчилися від своїх батьків. А скоріше це було не навчання, а спосіб життя - у постійній важкій хліборобській праці завжди пам’ятати про Бога, піднімаючи серця і очі до Творця. У свято Богоявлення батько привозив зі Струсова свячену воду і кропив нею всі кімнати, святив все обійстя, а Йосипу як самому молодшому випадало носити за батьком книги. "Йорданську воду зберігали вдома у пляшці цілий рік і мати нею кропила, коли в перший раз виганяли худобу на пасовисько, і коли перший раз виїжджали сіяти збіжжя на весні. Перший виїзд на сівбу мав дуже святочний характер, коли виїжджало саме менше чотири, а то й більше фір, з насінням у великих мішках, борони і плуги, запряжені кільканадцятьма кіньми. Всі знімали шапки, батько мовив молитву про Боже благословення на засіви, уся челядь побожно хрестилась, знявши капелюхи, а мати свяченою водою кропила сіячів, худобу, насіння та рільниче знаряддя. Це була справді патріархальна - єратична сцена, що наповнювала всіх повагою, надією і відданням на Бога". (20) Ось таким чином йшло життя у сім’ї Сліпих, так вони виховували своїх дітей. Коли врахувати, що по плодах пізнається рослина, то, взявши як Богом посланий і благословенний для Церкви і народу плід, яким був Блаженніший Кир Йосип Сліпий, можна сказати, що родина, в якій виховали таку людину, була доброю. Така родина мала би стати прикладом християнського виховання дітей у наших часах. Така родина, що передає з покоління в покоління все те розумне, добре і вічне, зберігає зв’язок між минулим і сучасним, готує шлях в майбутнє. Тому не дивно, що діти з вдячністю та любов’ю згадують своїх батьків, як згадував про своїх батьків Кир Йосип Сліпий на промові з нагоди свого 80-ліття: "Коли ще мова про молодечі роки, то з вдячністю мушу згадати моїх батьків, що дуже настоювали, щоб хлопець виростав скромний і побожний, щоби відмовляв щодня молитву, щоб пильно вчився і не підпадав під якісь лихі впливи. Ця небесна поміч не була дана мені безпосередньо, але через добрих людей на землі. А такими в першу чергу вважаю даних мені Богом батьків Івана й Анастасію з Дичковських, які провадили дім і виховували дітей в глибокому християнському дусі, зокрема вщіплювали вони почитання Пресвятої Тройці, Матері Божої і святого Миколая. На стінах простого дому висіли численні ікони святих. Відколи я прийшов до самосвідомості, відтоді почали вчити мене робити знак святого хреста і повторяти за батьком і матір’ю молитву. Хоч батьки були заможні, але відзначалися великою працьовитістю, жертвенністю для вбогих і великою любов’ю до ближніх, які вщепили в моє молоде серце. Коли я пізніше читав не раз біографії домів з найвищих та високоосвічених сфер, то я бачив ті самі педагогічні засади і ту ж саму дбайливість про своїх дітей і в своєму домі. Відчував я завжди батьківську опіку, аж до кінця їх віку". (21)

Десь в п’ять чи шість років брат Роман купив український буквар і вчив Йосипа читати. Про це згадував Блаженніший під час промови з нагоди свого 80-ліття в храмі Жировицької Матері Божої у Римі 17 лютого 1972 року: "Старший брат Роман був моїм першим вчителем, а Український буквар - першою книгою". (22) З вдячністю присвятив тоді о. Йосип братові Роману в десяту річницю його смерті книжку під назвою "Шляхом Обнови" - збірник статей, що висвітлювали католицьку ідеологію і вказували на потребу обнови Духа. Ця книжка вийшла друком у Львові в 1928 році з такою посвятою: "Пам’яті мого брата Романа". (23)

Згодом, мабуть, в 1898-1899 рр. Йосип пішов до школи. "Школа була через дорогу від нашої хати і недалеко було ходити та й навіть було чути дзвінок і біг я чим скоріше з дому до школи. Учитель Йосип Новіцький і його жена відносились до нас дуже добре і батьки радо допомагали учителям чи підводами, чи чим іншим у виїзді до Теребовлі або Струсова. Учителька. вирізнювала мене з-поміж усіх дітей, задля моїх поступів в науці". (24) Цікава дрібниця, що Патріарх згадує, що вчителька "відносилась до нас (учнів - К. О.) добре". (25)

Перші вчителі Йосипа були люди шляхетні, без будь-якого шовінізму зверхності до простих українців. В пізніших часах можна почути ці самі відгуки і про їх учня - Кир Йосипа Сліпого, якого доля зводила з різними людьми самих різних національностей, але всі вони однаково з повагою і вдячністю згадують той час, коли їм випадало спілкуватись з Патріархом. Мабуть, таке ж саме відношення до людей було в родинній хаті Йосипа - не дивлячись на національність, а пам’ятаючи, що кожна людина - це образ і подоба Божа, за кожну людину терпів і помер на хресті Ісус. Бо коли б в рідному домі навчали інакше, то добрий приклад перших вчителів нічого б не дав.

На другому році навчання Йосип почав вивчати польську мову, на третьому - німецьку. Йому допомагали рідні - мама, що трохи знала німецьку, та брат Микола, який мав німецькі букварі. Не забували в родині і про рідну мову і культуру, бо як згадує сам Блаженніший, "в четвертій народній клясі я вже мав "Кобзаря" і вчився напам’ять "Думи мої, думи мої. "(26)

Після закінчення навчання в Заздрості Йосип Сліпий перейшов на науку до Вишнівчика (коло Зарваниці) в 1901 чи 1902 роках. Там, недалеко від церкви і школи жила рідна сестра Розалія Гриневич. В Вишнівчику Йосипа прийняли до четвертого класу, який навчав вчитель Іван Слободяник з Заздрості. Цей вчитель додатково давав Йосипові приватні уроки з німецької мови, щоб поглибити знання німецької мови. Іван Слободяник був свідомим українцем і цього навчав свого учня. Це саме завдяки йому Йосип мав “Кобзаря” і вчив вірші Шевченка.

Треба також згадати і про релігійне виховання майбутнього митрополита. Крім домашнього завдання, яке давали батьки і рідні, Йосип з малих років ходив до церкви, побожно слухав і закладав підвалини богослов’я, щоб пізніше, як написав о. Джанфанко Ноллі у ватиканському щоденнику "Обсерваторе Романо" (17.06.1987р.):". говорю про Кардинала Йосипа Сліпого, трактат якого про принципи спірації у Пресвятій Тройці карбує точку завершення, яку не легко перевершити у майбутньому". (27) А поки що ще малою дитиною ходив до церкви, слухав науки релігії: "Я спершу приходив з матір’ю до церкви, а пізніше і сам, і дуже мені подобалися два золоті ангели, які стояли по обох боках кивота. Десь на шостому році життя приступив я перший раз до Святої Сповіді. Велике враження зробив на мене звичай, як священик накривав мені голову епітрахилем. Після другої сповіді, десь по місяці - два, ми могли вже причащатися". (28)

Досить промовистим є те, що вже в літньому віці Патріарх пригадує тих священиків, які служили в селі. Це були дуже ревні та побожні священики о. Теодор Цегельський, парох Струсова і навколишніх сіл і о. Левицький, який часто приїжджав катехизувати дітей, сповідати хворих і вирішував різні душ пастирські справи в селі. В основному Йосип мав справу саме з о. Левицьким, бо парох, о. Цегельський, приїжджав рідше, в основному для хрещення дітей, для вирішення різних питань із батьком, тоді війтом Іваном Коберницьким. В домі Івана Коберницького завжди радо приймали священиків, як згадує сам Йосип, оповідаючи про о. Теодора, що "він став парохом по о. Левицькім, якого я вже не пам’ятаю і чув про нього лише з оповідань батьків". (29)

Коли сотрудник о. Левицький був перенесений на іншу парафію, на його місце прийшов о. Платон Карпінський, за якого відбулася візитація митрополита Андрея Шептицького. Йосип добре пам’ятав цей візит: "Приїзд Митрополита до Струсова зробив величезне вражіння на всіх, зокрема його висока, видніла понад усіма постать. Приїхало багато людей з сусідніх парохій. Пригадую, що він був убраний у фіолетову рясу, з полоскою на голові. Дівчата сипали квіти перед ним, поміж них була і моя сестричка Євгенія. Опісля о. Плятон представив Митрополитові учнів, а нас було з кількадесят, і Митрополит почав питати катехизм. він запитав мене "що то є общеніє святих", на яке я дав вдовольняючу відповідь". (30)

З цього можна зробити висновок, що Йосипа Сліпого вважали за здібного учня, за доброго і побожного хлопця, раз місцевий священик вибрав його з кількома іншими хлопцями, щоб представити Митрополиту Андрею. Напевно, в той час ні один, ні другий не уявляли собі, що попереду в них довгі роки спільної праці, що діло, яке розпочав один, буде продовжувати другий.

Митрополит Андрей відвідав також і Заздрість: "Митрополит подивляв гарне помешкання на селі і приймав там людей з різними парохіяльними та народними справами. Під час від’їзду Митрополита прощало його багато процесій і бандерій і він вернувся. із Заздрості до Струсова, а опісля через Дарахів поїхав до Зарваниці". (31)

Коли Йосип Сліпий навчався в четвертому класі в Вишнівчику, він також навчався катехизму. Катехитом був о. Соломора, який закінчив навчання в Інсбруці. Він щосуботи навчав дітей, читав і пояснював їм недільне Євангеліє.

Владика Іван Хома пише про побут Йосипа в Вишнівчику: "Йдучи вдосвіта на лекцію, він йшов попри церкву і перед місійним розп’яттям щодня клякав і відмовляв молитви. Перед тим хрестом часто світилися свічки і сестра Розалія не раз давала такі свічки братові Йосипові, щоб засвітити їх перед хрестом, як жертву. Йосип завжди молився за успіхи в науці. Правильно ходив до церкви на Служби Божі, передусім в неділі, служив до Служби Божої, любив спів. Деколи ходив до Зарваниці, через кладку на річці Стрипі, і там молився до Матері Божої". (32)

Ще Іван Хома, помічник і біограф Патріарха Йосипа, згадує про те, що вже починаючи з тих молодих літ він мав сни, в яких літав мов пташка без крил. І такі сни були в нього і пізніше, в зрілому віці, навіть в тюрмі, на Сибірі.

В 1902-1903 навчальному році Йосип Сліпий закінчив четвертий народний клас австрійського типу з дуже добрими оцінками і вернувся з Вишнівчика до рідного села Заздрості. Незабаром батько відвіз його фірою до Тернополя, де він складав вступні іспити до гімназії.

Руська гімназія в Тернополі розміщалася в домініканському монастирі. По сусідству була польська гімназія. Управителем української гімназії був Омелян Калитовський. Навчання тривало з 1 вересня по 15 липня. Було п’ять гімназійних класів. Всі учні ходили у формі, але учні молодших класів носили срібні паски, а учні старших класів - золоті.

Під час вступних іспитів кандидати здавали диктанти з української та німецької мови і математики. Йосип Сліпий, написавши добре диктанти, був звільнений від усних іспитів. Він купив собі срібного паска і повернувся з батьком додому.

Скоро проминуло літо і 30 серпня він прощався з родиною, виїжджаючи на навчання до Тернополя. "Ніколи не забуду тих сліз, якими супроводжувала мене мама до воріт",(33) пригадує Блаженніший.

Викладали в гімназії абсольвенти теології. Лекції тривали з 8 до 13 години. Щороку гімназисти готували концерт в честь Тараса Шевченка. Навчалися в гімназії майже одні українці, крім кількох євреїв. Харчування гімназистів бажало бути кращим.

В третьому класі гімназії учні починали вже говорити по-грецьки. Йосип Сліпий дуже любив цю мову і затрачав багато часу на її вивчення, а також вивчав французьку мову.

Катехит, о. Бородайкевич, дуже побожний священик, заохочував гімназистів вступати до братства Серця Христового. Йосип Сліпий був членом цього братства, яке провадив тернопільський сотрудник о. Дурбак. Йосип старанно виконував всі вимоги цього братства, щоденно відмовляв приписані молитви: 10 "Отче наш." і 10 "Богородице Діво. "

В неділі та свята гімназисти ходили на Служби Божі до парохіяльної церкви, два-три рази на рік приступали до Сповіді і Причастя, а юний Йосип Сліпий робив це частіше.

Можливо таке скромне і побожне життя зберігало його від різних небезпек і спокус, яких життя ставить перед молодою людиною. Бо в тих часах між учнями поширювалася безбожницька література, панував лібералізм і соціалізм, багато хто захоплювався дарвінізмом. Але Йосипа все це не захоплювало. Можливо, певну роль у цьому відіграло і оточення. В тих часах катехитом був о. д-р Микола Конрад, людина освічена і побожна. Він видав книжку про створення світу, що відкидала аргументи прихильників модерних теорій. Микола Конрад дуже добре ставився до Йосипа Сліпого, так що пізніше він згадував: "Від 5-6 року життя я почав ходити до школи і провів в ній майже весь свій пізніший вік, та відчував завжди батьківську опіку Божу аж до кінця віку. А мушу зазначити, що впродовж усього життя я багато разів стояв в обличчі смерті і завжди я знаходив багато прихильних людей, більше ніж ворожих. З численних моїх виховників і учителів, передусім поміж священиків, я назвав би катехитів о. Левицького (сотрудника в Заздрості - К. О.) і о. д-ра М. Конрада". (34)

Значну роль також мало релігійне виховання в сім’ї, що залишилося з ним протягом усього. Це виховання, яке він пройшов з самих найменших років, залишилося на ціле життя. І оглядаючись назад, Блаженніший Кир Йосип в своєму подячному слові з нагоди 80-ліття (17.02.1972 року) говорив: "Не раз батько і мати, виправляючи мене з дому до школи - до гімназії, дуже наказували, щоб завжди тямив про опіку Матері Божої, щоби не забував молитву, прикладно поводився і не приступав з поганим товариством. Пригадую собі також, як я вже як студент теології і вихованець духовної семінарії, приїхав зі Львова додому до Заздрості, і, замучений, положився, тоді мати спитала: "Чи ти вже помолився?" Згадую про те тому, бо релігійне виховання дитини має величезне значення і вплив на пізніше життя. Як ректор у духовній семінарії я зараз бачив, чи вихованець вийшов з релігійного дому, чи ні. Дитина релігійно вихована, навіть, як звихнеться, то пізніше відізветься в неї совість і вона, як доросла, опам’ятається. Важче з нерелігійною родиною". (35)

В 1911 році Йосип Сліпий з відзнакою складає матуру. На екзамені він говорив про пролог Івана Франка до "Мойсея", а з латинської мови з Тацита - про переслідування християн.

У людини в житті завжди бувають моменти, коли вона повинна обрати, як дальше їй продовжувати своє життя. І від того вибору залежить як складеться її доля, доля тих людей, що є біля неї. Кожен при такому виборі керується тими, чи іншими критеріями, в залежності від стану і власної душі, і оточуючих людей і, чи не найбільше, того надприродного впливу, про який одні повністю забувають, а інші, якраз навпаки, саме до цього надприродного голосу прислухаються якнайбільше. Був такий момент і в житті Йосипа Сліпого, коли він з двох добрих речей мусів обрати кращу. І в день свого 80-літнього ювілею він згадує той час: "Після зложення гімназійної матури, я довго мучився з вибором звання теології чи філософії. Священиком хотів я бути, і родина дуже бажала цього, але я невторопно боявся душпастирства, бо воно могло мені стояти на перепоні здобути найвище звання і благородність, стати професором університету, і бути, як тоді говорили, - "аристократом духа". Але дивна рука Господня, котра провадила мене ціле життя понад всіма життєвими пропастями, провела мене свобідно й без примусу до священства. А вже коли прийшло до вибору безженного стану, то родина уважала це трагедією. Мати була нейтральною, а всі інші проти, лише найменша сестра Євгенія. була рішучо за безженним станом і успокоїла інших". (36) Йосип Сліпий в такій нелегкій справі вибору свого майбутнього здався на Божу волю. І це уповання дало