Особливості кредитування населення на споживчі потреби
ВступОднією з характерних рис сучасного стану розвитку банківської системи України є інтенсивне опанування банками технологій споживчого кредитування.
Споживчий кредит характеризує відносини між кредитором і позичальником з приводу фінансування кінцевого споживання.
Призначення споживчого кредиту – задоволення споживчих потреб широких верств населення. Предоставлення споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його поточний платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, надання послуг.
Необхідність споживчого кредиту зумовлена тим, що в процесі кругообігу індивідуальних капіталів одні суб`єкти господарювання нагромаджують тимчасово вільні кошти, а інші – потребують цих коштів. Споживчий кредит сприяє розв’язанню суперечності між можливим тимчасовим «замороженням» коштів і необхідністю їх ефективного використання. За допомогою споживчого кредиту банки акумулюють тимчасово вільні кошти одних клієнтів з тим, щоб надати позику іншим клієнтам, залучені таким чином кошти становлять основу кредиту.
Тема споживчого кредитування стає все більш актуальною для нашої країни. Свідченням цього є розвиток державних програм з житлового кредитування молодих сімей, активізація роботи банків на цьому сегменті ринку. Спочатку ці послуги були орієнтовані на більш заможних громадян нашої країни, але з часом рамки цих категорій розширюються, і цей банківський продукт стає доступним кожному громадянину. Адже побудова багатої й високо розвинутої країни можлива лише за умови, що кожен громадянин буде жити в добробуті та достатку. А цю проблему, в деякій мірі, можна вирішити за допомогою такого банківського продукту як споживчий кредит.
Саме тому в сучасних умовах правильна організація та розробка сучасних технологій банківського споживчого кредитування набувають особливого значення та обумовлюють актуальність проведеного дослідження.
Об`єктом дослідження дипломної роботи є процес кредитування населення на споживчі потреби. За допомогою дослідження процесу кредитування можна визначити подальший рух та тенденції розвитку споживчого кредитування в нашій країні.
У якості предмета дослідження виступають структурні та функціональні елементи споживчого кредитування, взаємозв’язок яких формує систему споживчого кредитування, а також напрями їх удосконалення.
В роботі використано методи логічного аналізу при визначенні базових категорій дослідження, суцільного статистичного аналізу, статистичних таблиць, графіків та діаграм при оцінці узагальнюючих показників діяльності українських банківських установ у сфері споживчого кредитування та несу цільного спостереження при оцінці процесу здійснення споживчого кредитування АКБ «Правекс-банк», порівняльного аналізу при наданні характеристики світових моделей і технологій споживчого кредитування та застосуванні світового досвіду у практиці споживчого кредитування на Україні.
Метою даної роботи є розкриття сутності функціонування системи споживчого кредитування та обґрунтування конкретних пропозицій з питань її удосконалення, на основі систематизації теоретичного матеріалу, розкриття діючої практики організації процесу споживчого кредитування і виконаного аналізу.
Для досягнення поставленої мети в роботі були поставлені такі завдання:
– вивчити теоретико-суттєву характеристику споживчого кредиту;
– проаналізувати сучасний стан і виявити основні проблеми споживчого кредитування в Україні;
– проаналізувати вітчизняний досвід організації та функціонування банківських установ у сфері споживчого кредитування;
– провести аналіз кредитного портфеля і оцінку кредитної роботи «Правекс-банку» в сфері споживчого кредитування;
– порівняти основні моделі та технології споживчого кредитування в світовій практиці;
– запропонувати конкретні заходи щодо удосконалення механізмів здійснення споживчих кредитних операцій в комерційних банках України.
При написанні дипломної роботи використовувались такі нормативні акти: Закон України «Про Національний банк України», Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», Закон України «Про заставу», Положення «Про кредитування», Положення НБУ «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» та інші законодавчо-нормативні матеріали.
Дипломна робота грунтується на аналізі наукових робіт, авторами яких є Лагутін В.Д., Мороз А.М., Васюренко О.В., Алексеєнко М., Антонової О.М., Владичина У., Дзюблюка О.В., Зіміной О.В., Шелудько Н.
Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, дозволить покращити роботу зі споживчого кредитування установами банків; надасть можливість комерційним банкам організувати їх діяльність у відповідності з цілісною системою управління кредитними операціями та кредитними ризиками, впровадити нові ефективні нетрадиційні кредитні пропозиції, і як наслідок, підвищити ефективность функціонування банківської системи в цілому.
1. Теоретико-суттєва характеристика споживчого кредитування
1.1 Економічна природа кредитування на споживчі потреби. Суб’єктно-об’єктний склад та структура
Споживчий кредит це кредит, який надається фізичній особі на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку.
Сутнісна ознака споживчого кредиту – кредитування кінцевого споживання. Споживчий кредит дає змогу населенню споживати товари і послуги до того, як споживачі спроможні їх оплатити. Тим самим споживчий кредит забезпечує підвищення життєвого рівня споживачів. У макроекономічному плані споживчий кредит збільшує сукупний платоспроможній попит на предмети споживання і послуги, що стимулює розширення обсягів їх виробництва (68).
Суб’єктами відносин при споживчому кредитуванні являються фізичні особи (позичальники), а в особі кредиторів виступають банки, ощадні каси й асоціації, ломбарди, кредитні спілки, підприємства та організації. Між банками і населенням може існувати посередник, наприклад, торговельна організація (73).
Об’єктом кредитування є витрати, пов’язані з задоволенням потреб населення поточного характеру, в тому числі придбання товарів в особисту власність, а також витрати капітального (інвестиційного) характеру на будівництво та підтримання нерухомого майна (68).
До споживчих кредитів відноситься досить широкий набір позик. У загальному плані виділяють товарні і грошові споживчі кредити. Товарний споживчий кредит пов`язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит (з розстрочкою платежу). Грошовий споживчий кредит – це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб.
Споживчий кредит має багато специфічних особливостей, пов'язаних із особливостями особистого споживання громадян (20).
По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, зміст яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надаються суб'єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що викликає рух вартості.
По-друге, повернення позиченої вартості при споживчому кредитуванні відбувається не в результаті вивільнення коштів у позичальника, а в результаті їх надходження чи нагромадження.
По-третє, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б придбати лише у майбутньому, зібравши кошти, необхідні для купівлі цих цінностей або послуг. Надання споживчих позик населенню, з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.
По-четверте, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню соціальних проблем – підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низькими та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості.
Класифікація споживчих кредитів здійснюється (додаток К):
– за суб’єктами кредитної угоди;
– за об'єктами кредитування;
– за строками кредитування;
– за способом надання;
– за видами забезпечення;
– за методами погашення;
– за методом стягнення процентів;
– за характером кругообігу коштів (73).
За суб’єктами кредитної угоди (типом кредитора і позичальника) розрізняють (20):
– банківські споживчі позики;
– позики, надані населенню торговельними організаціями;
– споживчі позики фінансово-кредитних установ небанківського типу (ломбарди, пункти прокату, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи, будівельні товариства, пенсійні фонди і т.д.);
– особисті чи приватні споживчі позики, надані приватними особами;
– споживчі позики, надані фізичним особам безпосередньо на підприємствах і в організаціях, у яких вони працюють.
За об'єктами кредитування (напрямами використання) в Україні споживчі кредити поділяються на два види (22):
– на споживчі цілі та на невідкладні потреби;
– на затрати капітального (інвестиційного) характеру.
За строками кредитування споживчі кредити поділяють на:
– короткострокові (строком від 1-го дня до 1-го року) (22);
– середньострокові (строком від 1 року до 3 років) (20);
– довгострокові (строком понад 3–5 років) (22).
За способом надання споживчі кредити поділяють на цільові і нецільові (на невідкладні потреби, овердрафт та ін.).
За забезпеченням розрізняють позики незабезпечені (бланкові) і забезпечені (заставою, гарантіями, поручительствами, страхуванням).
За методом погашення розрізняють кредити, які погашаються одноразово і кредити із розстрочкою платежу (20).
За характером кругообігу коштів споживчі кредити поділяють на разові і відновлювальні (револьверні). В групу револьверних, як правило, включають кредити, які надаються клієнтам за кредитними картками, або кредити за єдиними активно-пасивними рахунками у формі овердрафту.
За методом стягнення процентів кредити класифікують так: кредити зі стягненням процентів у момент його надання; позики зі сплатою процентів у момент погашення кредиту; позики зі сплатою процентів рівними внесками протягом усього строку кредитування (щоквартально, один раз у півріччя, або за спеціально обумовленим графіком) (22).
За ступенем ризику кредити розподіляються на стандартні та нестандартні (кредити з підвищеним ризиком): під контролем; субстандартні; сумнівні; безнадійні (10).
Основні напрями кредитної та процентної політики визначаються комерційним банком, у межах яких встановлюються (22):
– об'єкти кредитування;
– максимальні розміри кредитів;
– мінімальні процентні ставки за кредитами;
– строки користування кредитом.
Що стосується більш детального регулювання споживчого кредиту зі сторони держави в порівнянні з іншими формами кредиту, то це в основному проявляється в регулюванні процентних ставок, строків, додержання принципів соціальної справедливості, доступності кредитів. Більш детальне регулювання обумовлене тим, що споживчий кредит появ’язаний з потребами населення, рівнем його життя.
Установи комерційних банків здійснюють видачу кредитів населенню в межах кредитних ресурсів.
Основною обов'язковою умовою надання кредиту є його забезпечення заставою майна або цінними паперами та доходами за ними. В залежності від предмету застави передбачаються наступні види застави (4):
– застава нерухомості (іпотека);
– застава товарів в обороті або у переробці;
– застава індивідуально визначеного майна;
– застава цінних паперів;
– застава майнових прав.
Кредити фізичним особам-резидентам України можуть надаватися під гарантії та забезпечення страхуванням.
Гарантовані кредити – виражаються в юридичному оформленні зобов`язання з боку гаранта (поручителя) відшкодувати фактично нанесені збитки банку при порушенні безпосередньо позичальником умов кредитного договору. В ролі гаранта (поручителя) можуть виступати юридичні особи, що користуються достатньою довірою банку (постійні клієнти; внутрішні та іноземні кредитні установи, компанії, фірми; фізичні особи).
Кредити, забезпечені страхуванням – у такому разі може укладатися трьохстороння угода: банк – гарант (страхова організація) – позичальник.
Розміри кредитів, що надаються громадянам України, обмежуються (20, 21):
– граничними розмірами, встановленими комерційним банком для конкретного виду кредитів;
– платоспроможністю позичальника, його здатністю повністю й у встановлений строк повернути отриманий кредит;
– вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником (іншою особою) для забезпечення повернення кредиту з урахуванням виду застави.
Банк надає споживчі кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються вартістю товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими фізичною особою банкові для забезпечення, та суми її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів, протягом 10 років (79). Строк кредиту встановлюється залежно від цілей, об'єкта кредитування, розміру позики, платоспроможності позичальника, причому він не повинен перевищувати 10-ти років з дня його надання (11).
Надання споживчих кредитів здійснюється на підставі кредитних договорів, які укладаються індивідуальними позичальниками з установою банку за місцем проживання, за винятком кредитів на будівництво або купівлю індивідуальних житлових будинків (квартир), які надаються за місцем забудови або знаходження індивідуального житлового будинку (квартири).
Звертаючись до банку про надання кредиту, позичальник має подати такі документи (20):
- заяву про отримання кредиту;
- анкету позичальника – фізичної особи;
- довідку з визначенням загальної суми одержуваного річного доходу позичальника та членів його сім’ї;
- копію довідки Державної податкової інспекції про одержання ідентифікаційного коду;
- паспорт громадянина України;
- рахунок-фактуру на споживчі товари, які планується придбати за рахунок кредиту;
- у разі кредитування під заставу – ксерокопії документів про право власності на заставлене майно.
Розмір процентної ставки за користування споживчім кредитом встановлюється установою банку самостійно, залежно від вартості кредитних ресурсів, характеру наданого забезпечення, виду кредиту, попиту та пропозиції на кредитному ринку в конкретному регіоні та інших чинників з таким розрахунком, щоб сума одержаних від позичальника відсотків покривала витрати банку із залучення коштів, необхідних для надання кредиту, й забезпечувала рентабельну роботу установи банку.
Строки надання споживчих кредитів різноманітні. Із загальної суми споживчих кредитів значна частина приходиться на короткострокові та середньострокові кредити. Деякі з них видаються з розстрочкою платежу. Довгострокові кредити видаються на інвестиційні цілі.
Банки – кредитори можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам (прямі кредити), що звертаються в банк за позикою, або побічні, через посередників (торгівельну організацію). В зв’язку з тим, що торгівельні організації не завжди мають грошові кошти, щоб перекрити всю заборгованість по наданому ними кредиту покупцеві, вони самі звертаються в банки за позиками. Непряме кредитування дозволяє надавати кредити без значного збільшення операційних витрат банку.
Прикладом непрямого кредитування споживчих потреб є позики торговельній організації. Потреби торговельних організацій в засобах покривається за рахунок залучення кредиту. В результаті акту продажи товару довгострокового користування відшкодовується вся вартість товару, але позичальник залучає його без значного грошового внеску або без нього.
Споживчі кредити надаються і такими небанківськими установами, як кредитні спілки, каси взаємодопомоги, кредитні кооперативи. Усі вони є громадськими організаціями, створеними на добровільних засадах на основі залучення особистих заощаджень для взаємного кредитування. Ці кредитні установи, як правило, не мають на меті одержання прибутку, тому надають позики безвідсоткові або під мінімальні відсотки. Кредитні спілки працюють з тими верствами населення, які в силу економічних причин не можуть отримати позику в банку.
Банк надає споживчі кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об`єктом кредитування, в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів.
В країнах з ринковою економікою споживчий кредит, як зручна та вигідна форма обслуговування населення, грає велику роль в економіці країни. Тому він активно регулюється зі сторони держави. Регулювання здійснюється як на рівні видачі кредиту, так і на рівні його використання і виражається або в заохоченні кредитування кінцевого споживача через процентну ставку, термін кредиту, первинну участь власними коштами в кредитній операції, або шляхом створення більш жорстокого режиму кредитування.
В різних країнах діють різні закони, що регулюють умови кредитування індивідуальних позичальників, однак їх об`єднує спільна мета: заради підвищення рівня життя споживчий кредит повинен бути доступний в необхідному об`ємі.
Отже, на сьогоднішній день існує досить широкий спектр банківських продуктів зі споживчого кредитування, як на світовому ринку так і на ринку України. Перспективи роботи банків із населенням в Україні значні, особливо швидкими темпами розвиваються банківські кредитні продукти з використанням новітніх технологій, наприклад таких, як кредитні картки.
1.2 Нормативно-правова база організації споживчого кредитування на Україні
Положенням НБУ «Про кредитування» категорія споживчий кредит визначається як кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам – резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку якщо інше не передбачено умовами договору (11).
Правовідносини у сфері кредитування регулюються нормами Цивільного кодексу України, Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування», положеннями Національного банку України «Про кредитування» і «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків». Цивільний кодекс містить загальні норми, котрі належать до інституту кредитного договору, а також регламентує основи і порядок звернення стягнення на закладене майно, способи забезпечення зобов'язань. Закон «Про Національний банк України» містить норми, що стосуються загальних положень грошово-кредитної політики. Головним призначенням інструментів грошово-кредитної політики є стабілізація, активізація банківського сектора у сфері банківських операцій, зокрема кредитних. На сучасному етапі розвитку кредитних операцій споживче кредитування займає питому вагу кредитного портфеля банку. Саме тому грошово-кредитна політика в першу чергу повинна слугувати засобом регулювання кредитних операцій. Закон «Про банки і банківську діяльність» дає загальне юридичне трактування кредитних операцій і представляє загальні норми, що стосуються інституту захисту прав та інтересів кредиторів, забезпечення стабільності банківської системи, а також містить перелік обмежень у сфері кредитування (99).
Актуальність питання правового забезпечення іпотеки та іпотечного кредитування як одного з пріоритетних напрямків діяльності вітчизняних банків пов'язана, з одного боку, зі стрімким розвитком іпотечного кредитування – надання порівняно дешевих та довгострокових позичок громадянам та суб'єктам підприємницької діяльності, – а з іншого – з уведенням в обіг значних матеріальних ресурсів та необхідністю мінімізувати ризики кредиторів шляхом застави надійного та високоліквідного майна. Правове регулювання відносин іпотеки в Україні здійснюється на основі переліку нормативно-правових актів. Законом України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року, який сприяв запровадженню заставних операцій у банківську практику, передбачалися різні види застави, визначалися її предмет, договір застави тощо. Цим законом було фактично відроджено іпотеку (заставу нерухомості), що вважається найнадійнішим засобом забезпечення виконання умов кредитних та інших договорів (4). У 2001 році, після тривалої нормотворчої перерви у сфері регулювання відносин іпотеки, було прийнято новий Земельний кодекс, який набув чинності з 1 січня 2002 року. Плідним за результатами розвитку законотворчого процесу в галузі правового регулювання питань іпотеки та іпотечного кредитування виявився 2003 рік. Поряд із прийняттям Цивільного кодексу України знаковою подією стало прийняття базового Закону України «Про іпотеку», який вступив у силу з 1 січня 2004 року і вважається одним із найпрогресивніших на теренах Центральної та Східної Європи (75).
У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвитку споживчої сфери. Сьогодні необхідне відповідне правове забезпечення використання кредиту як одного з дійових інструментів розвитку процесів інтеграції національної економіки в світову економічну систему. Процес структурної перебудови та стабілізації вітчизняної економіки практично неможливий без кредитної допомоги світового співтовариства. З допомогою кредиту можливий імпорт нових технологій, передової техніки, навіть при пасивному торговому балансі. При цьому кредит сприяє розвитку експорту товарів, використовується як засіб регулювання платіжного балансу країни (101).
Отже, недостатність законодавчого забезпечення, невідповідність норм чинного законодавства щодо кредитування вимогам сьогодення є суттєвими проблемами, які безпосередньо впливають на стан системи банківського кредитування.
У нормативно-правовому (організаційному) сенсі доцільно покращити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України «Про банківське кредитування» з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави.
На наш погляд, Закон України «Про банківське кредитування» має:
- охоплювати всі види банківських кредитів, включаючи кредити, котрі нині належно не розвинені, – іпотечний кредит та довготермінове кредитування, форми і методи кредитування;
- визначити організацію контролю у процесі кредитування (обсяг
контролю, аудит кредитних операцій);
- розкрити проблеми страхування кредитних ризиків.
Прийняття нового Закону «Про банківське кредитування», на нашу думку, дасть змогу збільшити обсяги споживчого кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій. У підсумку виграють не лише банки, а й позичальники, котрі матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів. У виграші буде й держава, оскільки з пожвавленням банківського споживчого кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків.
Доцільно сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі інформаційного, методичного, кадрового забезпечення). Так, Національний банк України має розробити:
- нове положення «Про кредитування»;
- методику оцінювання кредитного ризику та управління ним;
- положення «Про роботу з проблемними кредитами»;
- рекомендації з аналізу кредитного портфеля.
Необхідним є також розробка єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватися вказівками Національного банку України, то банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) та ряд інших.
Перелік методичної документації, що її рекомендує Національний банк України, на наш погляд, не повний, а це в свою чергу зменшує ефективність організації кредитування банку. Цей перелік доцільно доповнити такими методичними вказівками:
- положеннями про кредитні комітети банку та кредитні комісії філій;
- порядок встановлення і перегляду лімітів;
- кредитні послуги банківської установи;
- положення про порядок прийняття рішень щодо надання кредитів;
- регламент здійснення кредитного моніторингу;
- регламент роботи із заставою під час проведення кредитних операцій;
- порядок укладення договорів на страхування майна, наданого в заставу;
- методи управління проблемними кредитами.
Проблеми правового забезпечення і регулювання відносин у кредитній сфері є гострими і потребують невідкладних заходів з боку держави. Але грошово-кредитна політика, що проводиться державою, не забезпечує очікуваного економічного зростання. Це пояснюється тим, що структура української економіки є інертною щодо ринкових механізмів і дуже слабо реагує на застосування правових інструментів грошово-кредитної політики. Отже, причини економічної кризи лежать у недосконалості правового забезпечення загальноекономічної політики держави, насамперед у низькому рівні правової бази належної структурної перебудови реального сектора економіки.
1.3 Сучасні проблеми банківського кредитування на споживчі потреби в Україні
Більшість проблем у діяльності вітчизняних комерційних банків в сучасних умовах пов’язано з проведенням ризикованої кредитної політики (80).
Для поліпшення стану справ у сфері кредитування необхідно досягнення в Україні фінансової та макроекономічної стабільності, але на даному етапі вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі прискорювача розвитку національної економіки.
Незважаючи на прийняття Верховною Радою рішення про зниження податку з заробітної плати на 7% (з 20% до 13%), державні підприємства та приватні підприємці не поспішають підвищувати робітникам офіційну заробітну плату, тому що податкове законодавство так і залишилось на недосконалому рівні. Це призводить до того, що при наданні кредиту, банк оцінює кредитоспроможность клієнта не досить ретельно. Це веде до збільшення ризику банку при кредитуванні та збільшення обсягів проблемних кредитів (81).
Деякі банки при кредитуванні фізичних осіб на довгий строк вимагають спочатку предоставлення застави, а тільки потім надають кредит під заставу придбанного житла чи машини. Тобто, спочатку позичальник закладає своє житло, земельну ділянку або машину банкові, потім за кредитні кошти придбає нерухомість або машину, закладає ії банкові, а попередню заставу виносить з реєстрів рухомого або нерухомого майна. Це призводить до марної трати грошей позичальником (24).
Дуже високий рівень відсоткової ставки при кредитуванні фізичних осіб, особливо при наданні кредиту у гривні (у доларах або євро – 15%, гривня – до 26%) відносять до суттєвих проблем сучасного кредитування. Майбутній позичальник – фізична особа, намагається взяти кредит у доларах США або євро, незважаючи на те, що при погашенні кредиту доведеться придбати валюту на «чорному» ринку або у банку за комерційним курсом. Це призводить до надмірного використування іноземної валюти, обсяги якої треба зменшувати (89).
Більшість комерційних банків приваблюють до себе клієнтів-фізичних осіб пропонуючи оформити кредит за так званою нульовою ставкою або під невисокі відсотки за кредит. Тобто комерційний банк пропонує невелику відсоткову ставку в порівнянні з іншими банками, але в умовах кредитного договору передбачена інша стаття, згідно з якою знімає з позичальника-фізичної особи різноманітні комісійні винагороди і, якщо скласти всі комісійні та відсотки за кредит за весь строк кредитування, вийде таж сама відсоткова ставка, як у банків, котрі не беруть ніяких комісійних винагород, а пропонують тільки більш високий рівень відсотків. Але у недалекому майбутньому проведення цієї операції буде заборонено відповідними нормативними НБУ (18).
Для збільшення кредитного портфеля банки йдуть на ризиковану видачу кредиту – видача готівки під поруку. Це призводить до того, що в більшості випадків кредити не погашаються, і у банка виникає в кінцевому стані безнадійна заборгованість, яка списується за рахунок резервів, а це в свою чергу призводить до зниження нормативів, встановлених Національним банком України (69).
Наступна проблема з’являється коли банк надає позичальнику-фізичній особі кредит на невідкладні потреби або на придбання товарів широкого вжитку, то страхування фінансових ризиків банку повинно бути обов’язковим, тому що при наданні кредиту на ремонт квартири, придбання машини та нерухомості, банк підстраховує себе тим, що в нього є застава і яку він, в разі неможливості позичальника погасити заборгованість за кредитом, може реалізувати і гроші направити на погашення заборгованості. При наданні кредиту на невідкладні потреби або на придбання товарів широкого вжитку страхування фінансового ризику банку буде обов’язковим – то гарантом повернення грошових коштів буде страхова компанія, тобто ризик буде зведений до мінімуму (77).
Суттєвою і розповсюдженою є проблемна ситуація, коли позичальник-фізична особа, яка отримала кредит в одному банку та не в змозі погасити його, звертається у другий банк або відділення цього ж банку, отримує ще один кредит, який теж не в змозі погасити, та звертається ще в один банк або кредитну спілку. Цей ланцюг може бути дуже довгим, що зайвий раз свідчить про те, що комерційним банкам України треба мати банк данних на всіх позичальників-фізичних осіб, які вже мали або мають кредити, або звертались до банку з проханням надання кредиту і банком було відмовлено в цьому (обов’язково вказувати причину відмови). На нашу думку, доступ до цієї бази даних повинен бути крім банківської служби безпеки ще в одного з банківських робітників, який займається кредитуванням. Цей банківський робітник повинен бути зареєстрований як користувач та працювати в цій базі під окремим паролем, який повинен відновлюватись кожен місяць.
Отже, на даному етапі розвитку банківської системи України існує чимало проблем, на вирішення яких потрібно багато часу.
Більшість проблем у діяльності вітчизняних комерційних банків в сучасних умовах пов’язано з проведенням ризикованої кредитної політики. Проблеми правового забезпечення і регулювання відносин у кредитній сфері є гострими і потребують невідкладних заходів з боку держави. Але грошово-кредитна політика, що проводиться державою, не забезпечує очікуваного економічного зростання. Необхідною є розробка єдиної методичної бази організації кредитування.
1.4 Техніко-економічна характеристика АКБ «Правекс – банк»
Акціонерний комерційний банк «Правекс-банк», один з найбільш високотехнологічних банків України, працює на українському банківському ринку більше 14 років. (Реєстрація в НБУ №139 від 29 грудня 1992 р.). Діє на підставі ліцензії НБУ №7 від 3 грудня 2001 р. та Ліцензії ДКЦПФР на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів АБ №113111 від 15.10.2004 р.
Станом на 01.01.2007 структура Правекс-банку являє собою розгалужену мережу, що складається з 10 філій, 13 обласних дирекцій, 406 відділень, 82 міні-відділення та понад 400 точок видачи споживчих кредитів, розташованих як у Київському регіоні, так і в усіх областях України, включаючи Автономну Республіку Крим.
Чисельність персоналу: всього – 5400 чол.; у т.ч.: Київський регіон – 2659 чол., області України – 2741 чол.
Правекс-банк є офіційним агентом Travelex, прямим агентом Western Union, а також членом: MasterCard International S.A., Principal Member; Visa International S.A., Principal Member; American Express, банк-партнер; Асоціації «Український Кредитно-Банківський Союз»; Української міжбанківської валютної біржі; Української товарної біржі» Контрактовий Дім УМВБ»; Першої фондової торгової системи; Кримської міжбанківської валютної біржі; Кримської фондової біржі; Міжрегіонального фондового союзу; Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв (83).
Зареєстрований АКБ «Правекс-Банк» Національним банком України у 1992 році. Вже з 1994 рокуБанк став обслуговувати картки Visa, Eurocard/MasterCard, Diners Club і дорожні чеки Tomas Cook; було введено в експлуатацію програмний комплекс «Клієнт-Банк». У 1996 роцівведено в експлуатацію електронну комунікаційну систему Reuters-Dealing 2000 та отримано ліцензію №7 НБУ на право здійснення банківських операцій. У 1997 роціБанк став членом Europay International Association, а також повноважним членом Товариства всесвітніх міжбанківських фінансових комунікацій (S.W.I.F.T.). Тоді ж було рорзпочато емісію карток платіжної системи Eurocard/MasterCard (Mass, Gold і Cirrus/Maestro) з логотипом Правекс-Банку. Вперше в Україні розпочато масове обслуговування населення по прийому платежів готівкою, розпочато проведення операцій з купівлі – продажу банківських металів у 1998 році. Тоді жБанк став асоційованим членом Visa International Association. У 1999 роцівперше в Україні розроблено програму з надання іпотечних кредитів на купівлю житла, надано перший іпотечний кредит; розпочато емісію карток платіжної системи Visa (Classic, Gold, Electron) з логотипом Правекс-Банку; Банк став агентом і почав проводити операції за системою грошових переказів Western Union. 2000 рік –розроблено і впроваджено внутрішньобанківську платіжну систему, Банк перейшов на цілодобове обслуговування клієнтів за системою «Клієнт-Банк»; розпочато випуск і розповсюдження міжнародних доларових карток American Express. У 2001 роцівперше в Україні розроблено програму з надання кредитів на купівлю автомобілів, надано перший авто кредит; розроблено програму з надання кредитів на купівлю споживчих товарів, надано перший споживчий кредит; Банк став принциповим членом Visa International Association; введено в експлуатацію систему «Інтернет – Клієнт-Банк». У 2002 роціБанк став прямим агентом компанії Western Union в Україні, тоді ж було введенов експлуатацію систему миттєвих грошових переказів по Україні «Правекс-Телеграф». 2003 рік –отримано єдину ліцензію на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів; отримано еквайрингову ліцензію платіжних систем American Express та Visa International; присвоєння почесного сертифіката «Кращий корпоративний проект 2003 року», присвоєння титулу «Банк з найкращими показниками розвитку в Україні» за версією журналу EUROMONEY; кредитно-інвестиційний портфель банку перевищив розмір 1 000 000 000 грн.; присвоєння почесного сертифіката «Самий постійний клієнт» від визнаного світового лідера в області технологічних рішень – компанії NCR. У 2004 році розпочатоемісію карток Visa в євро, Visa Business Electron, MasterCard Business, MasterCard Electronic Business, впроваджено програму овердрафтного кредитування держателів зарплатних карток; розпочато емісію перших в Україні мультивалютних карток Visa у 3 валютах – гривня, євро, долар США, а також присвоєння почесного сертифіката «Корпоративна безпека. Захищений доступ в інтернет». 2005 рік – за результатами фінансового рейтингу газети «Бізнес» Правекс-банк переміг у самій престижній банківській номінації «Банк, в якому Ви розмістили б депозит»; розпочато емісію бізнес-карток Visa Business Silver, Visa Business Gold для корпоративних клієнтів та елітної картки Visa Platinum. У 2006 році за результатами рейтингу ділового видання «Галицькі