Україна на світових ринках озброєння
Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальний стан та тенденції світового ринку озброєння
1.1 Сутність та значення світового ринку озброєнь
1.2 Тенденції світового ринку озброєння
Розділ 2. Аналіз стану України на світовому ринку озброєння
2.1 Стан України на світовому ринку озброєння
2.2 Міжнародна інтеграція
Розділ 3. Напрямки підвищення конкурентоспроможності України на світовому ринку озброєння
3.1 Міжнародна кооперація військового співробітництва
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Актуальність дослідження. Сучасний економічний і політичний розвиток багатьох країн в умовах інтеграції світогосподарських зв'язків зіштовхується з необхідністю забезпечення захисту національних інтересів і власної безпеки, зокрема шляхом збільшення військово-економічного потужності і потенціалу країни, що багато в чому визначається станом військової економіки і, в першу чергу, оборонно-промислового комплексу (ОПК) країни.
Однією з ефективних форм збереження та розвитку науково-технічного і технологічного потенціалу оборонно-промислового комплексу України є інтеграція його виробничих процесів у міжнародні структури. Це дасть змогу Україні підвищити ефективність використання виробничих, наукових і експериментальних можливостей, а також матеріально - технічних ресурсів оборонної промисловості, забезпечить зниження собівартості оборонної продукції, сприятиме розширенню ринків її збуту, залученню іноземного капіталу у розвиток виробництв галузі тощо.
Міжнародні передачі товарів військового призначення являють собою глибоко укорінене явище, характерне для розвитку сучасних міжнародних відносин. Це обумовлено суверенним правом держав одержувати в цілях оборони озброєння та військову техніку (ОВТ), які надходять, зокрема, із зовнішніх джерел. Незважаючи на доволі обмежену частку обсягів торгівлі зброєю в загальносвітовому товарообігу, саме військово-технічне співробітництво (ВТС) держав визначає рівень взаємної довіри, значною мірою впливає на формування та подальший характер відносин між ними, тому його дослідження набуває додаткової наукової та практичної актуальності.
Військово-технічне співробітництво ґрунтується на чинному законодавстві України, яке повністю відповідає міжнародним нормам щодо нерозповсюдження зброї масового знищення та обмеження передач окремих видів товарів військового призначення та подвійного використання. З метою нерозповсюдження звичайних озброєнь, ядерної зброї та матеріалів, ракетних технологій, хімічної та біологічної зброї в Україні створено ефективну систему державного експортного контролю, яка діє в рамках міжнародних режимів.
Україна в цілому успішно розвиває військово-технічне співробітництво з іноземними державами. Найбільша частка експорту товарів військового призначення припадає на країни СНД, головним чином на Російську Федерацію. Іншими перспективними напрямами військово-технічного співробітництва є держави Південно-Східної Азії, Африки та Близького Сходу.
Значний здобуток у дослідження проблем міжнародного воєнно-економічного співробітництва в Україні внесли вітчизняні вчені О. Барановський, В. Бегма, Л. Безчасний, Р. Боднарчук, О. Бодрук, В. Борохвостов, В. Будкін, О. Власюк, А. Гальчинський, О. Гергель, О. Гончаренко, В. Горбулін, М. Єрмошенко, А. Зленко, О. Їжак, П. Кабан, В. Кириленко, В. Литвин, А. Лук'янов, А. Шевцов, Г. Манчуленко, В. Мунтіян, Н. Невідома, В. Новицький, Б. Парахонсъкий,Г. Перепелиця, С. Пирожков, І. Семеніхін, П. Скурський, А. Сухоруков, Г. Удовенко, В. Юрчук та інші
Мета та завдання роботи. Метою роботи є визначені України на світовому ринку озброєння,дослідженні особливостей стану світового та українського ринку озброєнь і військової техніки.
Для реалізації мети дослідження необхідно вирішити наступні завдання дослідження:
- розглянути стан та тенденції світового ринку озброєння ;
- визначити місце України на світовому ринку озброєння ;
- охарактеризувати оборонно-промисловий комплекс України, його стан та можливі напрями співробітництва з країнами Заходу;
- розглянути міжнародні інтеграційні процесу оборонно-промислового комплексу України.
Об’єкт дослідження – ринок озброєнь та військової техніки України та інших країн світу.
Предмет дослідження – загальний стан світового ринку озброєнь та військової техніки та місце України на даному ринку. Основні партнерські взаємозв’язки України та країн світу у військово-технічній сфері.
При виконанні роботи використані матеріали статистичних збірників, монографій та публікацій стосовно стану українського та світового ринку озброєнь та військової техніки у періодичних виданнях, статистична інформація з економічних та бізнесових довідників.
Розділ 1. Загальний стан та тенденції світового ринку озброєння
1.1 Сутність та значення світового ринку озброєнь
Військово-технічна співпраця є невід'ємною частиною зовнішньої політики будь-якої держави. На рубежі століть, в силу, перш за все геополітичних і економічних умов, воно є вельми істотним питанням для України і миру, оскільки в світі відбуваються складні процеси, з'являються нові центри впливу і системи безпеки.
Світовий ринок озброєнь і військової техніки в певному значенні є одній з складових світового ринку товарів і включається в загальносвітовий товарообіг. Проте, на відміну від “звичайної” торгівлі продукцією цивільних виробництв, в світовій торгівлі озброєннями і військово-технічній співпраці багатьох держав химерним чином поєднується значну кількість аспектів міжнародних і внутрідержавних питань. (7, c. 22)
З макроекономічної точки зору, світовий збройовий ринок нагадує звичайні товарні ринки: є товар (озброєння і військова техніка), і далі, як в класичній макроекономіці, є попит, є пропозиція; перевищення попиту над пропозицією веде до підвищення середнього рівня цін; перевищення пропозиції над попитом – до падіння.
В цілому ж торгівля зброєю йде по традиційному макроекономічному ланцюжку “руху товару” – від власне виробників товару (підприємства-виробники ОІВТ) до кінцевих споживачів (як правило, національні озброєні сили, державні легальні офіційні воєнізовані формування і структури, але бувають і недержавні легальні або нелегальні або навіть кримінальні структури). Між виробниками і споживачами, як правило, але не завжди, існують посередники – експортери і імпортери.(17, c. 3)
Інша справа, що на попит і пропозицію сильно впливає політика – політична нестабільність в якомусь регіоні, взаємні територіальні претензії низки країн, протистояння військово-політичних союзів, зміна зовнішньої політики держав або ж військові конфлікти між державами або усередині країни. Все це веде до збільшення попиту, зростання світових витрат на військові потреби і закупівлі озброєнь.
У загальному об'ємі світової торгівлі ринок озброєння і військової техніки (ОВТ) займає вельми скромне місце - його частка складає менше 0,4%. Оборот цього ринку в 2004 р. знаходився на рівні 32 млрд дол. Для порівняння: об'єм світового експорту машин і устаткування в тому ж році склав 3,5 трлн, нафти і нафтопродуктів - 982,5 млрд і продукції хімічної промисловості - 974,3 млрд дол. (11, с. 7).
Проте значущість цього світового ринку визначається не тільки об'ємом експорту озброєння і військової техніки і отриманням відповідного прибутку. Торгівля зброєю є важливим інструментом зовнішньої політики, який сприяє просуванню інтересів країни-експортера по всьому світу і відповідним чином впливає на політичний курс країн-імпортерів.
У міжнародній практиці даний ринок прийнято називати «ринком зброї» або «ринком озброєнь і військової техніки». Найширше поняття, що позначає повну номенклатуру всіх товарів, що звертаються на легальному ринку зброї, - це «продукція військового, подвійного і спеціального призначення» (ПДС). Під «продукцією військового призначення» (ПВН) розуміються звичайні види озброєнь, військова і спеціальна техніка, боєприпаси, вибухові речовини, роботи/послуги військового призначення, інформація і результати інтелектуальної діяльності у військово-технічній області, амуніція та інші. У роботі можуть бути використані інші вирази, близькі до поняття ПВН, їх вживання обумовлене вимогами лексичної різноманітності («продукція оборонно-промислового сектора», «продукція військово-промислового комплексу», «оборонна продукція», «військова продукція»). Поняття «Озброєння і військова техніка» (ОВТ) уживатиметься у вужчому значенні, воно включає звичайні види озброєнь, військову і спеціальну техніку.
Одним з наслідків закінчення «холодної війни» у 1992 році є формування світового ринку зброї. Фактори, що сприяли розвитку збройних технологій, але перешкоджали розвитку конкурентного ринку озброєнь протягом цього конфлікту, були:
• розірвання або призупинення всіх науково-технічних зв’язків і військової кооперації між США та союзниками й СРСР та союзниками протягом 46 років;
• форсування перегонів озброєнь, створення військово-політичних союзів при одночасної інформаційної закритості для членів інших блоків;
• торгівля зброєю велася лише всередині блоків, передусім, між стратегічними союзниками.(34, c. 12)
Після закінчення «холодної війни» протягом 1992-1996 рр. спостерігалося деяке уповільнення темпів росту експорту зброї одночасно зі зменшенням державних замовлень на потреби військових промислових комплексів основних країн – експортерів зброї. Це викликано скороченням потреб у зброї з боку країн блоку НАТО та країн, що входили в Організацію Варшавського Договору.(34, c. 13)
Сучасний світовий ринок озброєнь - один з найбільш складних секторів світового господарства. Суперництво окремих країн та угруповань тут є дуже гострим: боротьба точиться не тільки за окремі прибутки, а й за військово-технічну перевагу, тривалу прив’язку покупця до свого технологічного комплексу. Придбані кораблі, літаки, системи протиповітряної оборони, танки, артилерійські комплекси служать, як правило, багато років, однак з часом потребують модернізації та ремонту. Тому зв’язки у цій сфері надто вигідні виробнику, оскільки перша угода тягне за собою необхідні чергові контракти. На рубежі 1980-1990-х років на світовому ринку озброєння та військової техніки відбулися суттєві зміни, які визначили його розвиток у наступні роки (13, с. 5 ).
По закінченні “холодної війни” ринок зброї почав звужуватися, однак локальні конфлікти, навіть на зразок югославського, погрожують наслідками, що виходять далеко за межі того чи іншого регіону та які поповнюють втрати, обумовлені вже наступом “холодного” миру. Зараз перед країнами - основними експортерами озброєнь та військової техніки постає завдання максимально розширити власну частку на ринку, який звужується, а отже, хоч би протягом кількох найближчих років зберегти попередній середньорічний рівень виручки від продажу зброї.
Особливістю світової торгівлі зброєю у 90-х роках є те, що вона, на відміну від попереднього десятиріччя, характеризується не стратегічною, а переважно комерційною конкуренцією. Політичні чинники, які домінували на ринку озброєння в останні роки, поволі поступаються місцем ринковим, унаслідок чого змінюються традиційні уявлення про торгівлю зброєю як про міждержавний імпорт (експорт) в основному крупних систем озброєння та військової техніки. Ця форма торгівлі вже не домінує, як у 70-і роки, а дедалі частіше витісняється новими.(28)
Почалося інтенсивне суперництво між головними виробниками озброєння, які змагаються за ринки збуту та власну частку військових бюджетів країн усього світу. Тиск економічних чинників за таких умов набагато збільшився. Такому стану речей певною мірою сприяла криза, в якій опинилася оборонна промисловість практично всіх провідних держав. А викликана вона загальним скороченням ємності світового ринку озброєння.
Після так званої ремісії розпочинається новий етап розвитку ринку озброєння та переозброєння, тобто модернізації морально застарілої техніки та зброї.
На цьому етапі на світовий ринок озброєння впливають інші фактори, які можливо поділити на:
• міжнародні: контроль за експортно-імпортними операціями, які здійснюються в межах національних законодавчих систем та міжнародних домовленостей;
• політичні: логіка біполярного протистояння була винесена у сферу так званих країн «третього світу». Внаслідок цього суто комерційні відносини продовжували підпорядковуватися політичним факторам: введення ембарго на поставки зброї (Ірак, Лівія, Югославія), курс на активний розвиток власної військової промисловості (Бразилія, Ізраїль, Індія, Туреччина, ПАР, Індонезія);
• торгові: обмеженість кола виробників й експортерів зброї та військової техніки.(42, c. 22)
Поява так званих офсетних поставок, коли частина замовленої продукції виробляться у країні замовника, з подальшою передачею технологій та ліцензій. Передача у лізинг військової техніки тощо.
При цьому, споживання зброї розподілилося на ситуативне та довгострокове.
Ситуативне викликано кількістю збройних конфліктів, війнами, національно-етнічними завадами.
Довгострокове споживання залежить від застарілості парків воєнної техніки, матеріального та морального зносу стрілової зброї, та інтенсивності її використання, впровадження нових розробок ВПК у серійне виробництво зброї, переозброєння внаслідок посилення політичної та економічної позиції.
Світовий ринок зброї, як і будь-який інший товарний ринок, розвивається під впливом великої кількості різноманітних чинників - політичних, економічних, військових, соціальних і інших. Найбільший вплив на нього роблять чинники, пов'язані із зміною військово-політичної обстановки, виникненням дисбалансу сил в окремих регіонах, розв'язуванням озброєних конфліктів і ухваленням урядами країн першочергових, невідкладних мерів з метою забезпечення національної безпеки.
Чинники, що діють в даний час, визначають поточний стан світового ринку озброєння і військової техніки, а також послуг військового призначення, можна звести в дві основні групи: стимулюючі і стримуючі торгівлю озброєнням.
До стимулюючих належать наступні чинники.
1. Наявність регіональних і локальних вогнищ напруженості, що підвищують попит на світовому ринку ОВТ. За оцінкою експертів, не дивлячись на тенденцію, що намітилася, до їх врегулювання, кількість локальних конфліктів в світі найближчими роками навряд чи істотно скоротиться. Так, в 2005 р. в світі було зафіксовано 17 озброєних конфліктів (10, с. 120). Збереження тих, що існують і виникнення нових вогнищ напруженості однозначно підтримує попит на ОВТ і сприяє розширенню цього ринку.
2. Потреба держав в сучасному високотехнологічному і найбільш досконалій зброї обумовлена невід'ємним правом кожного члена світової спільноти на забезпечення своєї національної безпеки. Відсутність у багатьох держав власних виробничих можливостей для задоволення всіх потреб національної безпеки визначає їх зацікавленість в світовому ринку озброєння, здатному ці потреби задовольнити.
3. Швидке економічне зростання низки країн Азії і Близького і Середнього Сходу, що розвиваються, поява у них значних фінансових ресурсів (зокрема, в результаті продажу нафті, експорту у великій кількості продукції оброблювальної промисловості) дозволила цим країнам збільшити закупівлі озброєння. З 1994 по 2005 рр. на їх частку припало 56 - 58% загального об'єму світового імпорту ВВТ. Необхідно також відзначити, що країни Азії і Близького і Середнього Сходу залишаться основними покупцями ОВТ на найближчі роки.
4. Необхідність переоснащення армій низки країн, на озброєнні яких знаходиться застаріла військова техніка. Причому провідні експортери ОВТ в даній ситуації завчасно починають орієнтувати своїх потенційних покупців на необхідність закупівлі сучасною, дорожчої техніки або пропонують здійснити модернізацію вже наявних зразків ОВТ, внаслідок чого їх бойові характеристики значно поліпшуються і починають відповідати сучасним вимогам.(17, c. 4)
5. Зобов'язання країн - членів Організації Північноатлантичного договору (НАТО) і колишньої Організації Варшавського договору (ОВД) по виконанню Договору 1990 р. про звичайні озброєні сили в Європі (ВІВСІ). Що утворилося із-за вивільнення штатної зброї об'єднаних озброєних сил НАТО і колишньої ОВД в ході реалізації згаданого договору значне надмірне озброєння робить також істотний вплив на сучасний стан світового ринку зброї.
У цей час основними експортерами зброї є, переважно, члени Великої Вісімки:
Німеччина, Італія, Канада, РФ, Об’єднане Королівство, США, Франція та Японія. На ці країни припадає 90% світового експорту зброї.
Найбільшими експортерами у світі за підсумками 2001-2005 рр. залишаються США та РФ(41, c. 2)
Серед найбільших країн-імпортерів зброї можна виділити такі:
• Індія, Китай, які є стратегічними партнерами Росії;
• Канада, Ізраїль, Пакистан, Непал, які закуповують зброю у США. Канада є дилером американської зброї, через цю країну реалізується близько третини всього експорту озброєнь виробництва США;
• Колумбія, Республіка Конго, Китай – споживачі зброї італійського виробництва;
• Саудівська Аравія, Судан, Філіппіни, Алжир, Ефіопія, М’янма.(39, c. 16)
Взаємовідношення між операторами світового збройового ринку (виробниками, експортерами, імпортерами і споживачами) знову-таки традиційні для звичайних торгових відносин, але зі своєю “військово-технічною і військово-політичною” специфікою – дотримання зовнішніх і внутрішніх політичних, військових і військово-технічних інтересів держав, до яких відносяться ці оператори, і як наслідок підвищена участь державних структур в ланцюжку руху товару від виробника до споживача. Через специфічність товару поведінка операторів безпосередньо залежить від держави: для виробництва військової техніки і експорту її за межу виробникам і посередникам потрібний дозвіл держави, і в багатьох країнах прийняті конкретні механізми ухвалення рішень і реалізації ОІВТ за кордоном.
Існують свої особливості торгівлі озброєннями і відносно імпортерів і споживачів. Якщо говорити про недержавних імпортерів і споживачів (наприклад, озброєні формування офіційно не визнаних неурядових рухів, партій і угрупувань низки країн, включаючи і терористичні організації), то майже всі країни – експортери ОІВТ на законодавчому рівні забороняють своїм суб'єктам здійснювати збройовий експорт таким структурам.
Що стосується офіційних державних структур, то і тут існують певні обмеження, наприклад міжнародні: якщо відносно якої-небудь країни Радою Безпеки ООН введено ембарго на постачання ОІВТ, то постачання озброєнь в цю країну заборонені на міжнародному рівні. Окрім цього, ООН накладає на певні країни і добровільне ембарго на постачання ОІВТ, що є бажаною, але не обов'язковою для експортерів “радою” обмежити або припинити постачання озброєнь в дану країну. Далі існують і такі обмеження, коли окрема країна або група країн по зовнішньополітичних мотивах забороняють своїм суб'єктам постачання в ряд країн. Наприклад, основні країни ЄС приймають на себе добровільні зобов'язання не здійснювати або обмежувати постачання в країни, залучені у військові конфлікти або права людини, що “порушують”.
Перераховані вище особливості є фактичними правилами “цивілізованої поведінки” держав-експортерів на світовому ринку озброєнь. При цьому ці правила залежно від їх юридичної основи і цілей їх дотримання можна розділити на офіційних “обов'язкових”, офіційних “бажаних” (добровільні), неофіційних “добровільних” і неофіційних “добровільно-примусових”.(7, c. 23)
Ситуації з дотриманням ембарго, накладених по мандату або без мандата ООН, цілком визначені – є обов'язковими (у першому випадку) і бажаними (у другому) офіційними правилами поведінки експортерів. Ситуації з ембарго інших міжнародних організацій (ЄС і ОБСЄ) теж цілком визначені – є добровільними і офіційно стосуються тільки країн – членів цих організацій.
Дотримання цих офіційних і неофіційних (для незалучених країн) ініціатив завжди добровільне, тобто необов'язкове, і експортер, що бере участь в цих заходах, як правило, керується “неписаними” правилами “цивілізованої (джентльменського) поведінки” на світовому збройовому ринку з метою дотримання зовнішньополітичних умовностей і створення хорошого іміджу країни.
Що стосується розподілу світового ринку за видами озброєнь та військової техніки, то, згідно з оцінками американських експертів, більшу частину в період з 1994 р. по 2000 рік складатиме авіаракетна техніка. Обсяг продажу у вартісному вираженні може сягнути 139 млрд дол. США (68% усього ринку ОВТ), в тому числі літаків - 97 млрд дол., гелікоптерів - 20 млрд дол., ракетної зброї - 22 млрд дол. США. Досить великі суми будуть отримані від продажу бойових кораблів - 30 млрд дол. (15%) та бронетанкової техніки - 23 млрд дол. (11%). Водночас спостерігається швидке зростання частки імпорту засобів зв’язку, управління та розвідки - 4 млрд дол. (2%).(10, c. 122)
З наведених даних стає очевидним і те, що міжнародний ринок військової техніки та озброєння, з погляду його організації та ділової практики, безперервно міняється. Маючи широкі межі поширення, він за своєю природою і характером радикальний та фундаментальний. Звичайно, той міжнародний ринок озброєння, який існував протягом сорока років “холодної війни”, в основному відійшов у минуле, а той, що замінив його, все ще має багато невизначеності. І все ж зрозуміло, що у світі починає з`являтися щось зовсім нове за своєю природою та характером.
Ринок перш за все переживає радикальну перебудову. Це означає, що у найближчій перспективі виробництво зброї на окремих виробничих лініях зосереджуватиметься в руках невеликої кількості фірм країни-експортера. Така консолідація, в свою чергу, торкнеться серйозних питань, пов`язаних з подальшою життєздатністю стратегії отримання військової техніки.
Невід’ємною частиною процесу перебудови є скорочення чисельності працівників оборонної промисловості. Цілком імовірним здається, що таке скорочення може скласти 50-60% максимального рівня зайнятості в період “холодної війни”. (44, c. 56)
Новий міжнародний ринок військової техніки, що формується, також характеризується зовсім іншим зосередженням ділової активності порівняно зі старим ринком. Фірми дедалі більшою мірою враховують міркування міжнародного характеру, віддаючи їм перевагу перед вітчизняними інтересами. Звичайно, вітчизняні замовлення і в подальшому матимуть велике значення, але вони в той чи інший спосіб перекриватимуться необхідністю експорту продукції для того, щоб фірми могли вижити. В той же час вітчизняні військові кола також сприятимуть експорту, прагнучи тим самим знизити вартість одиниці систем озброєння наступного покоління, які вони самі хочуть придбати.
Така посилена увага до міркувань міжнародного порядку дає підстави зробити деякі важливі висновки. По-перше, це означає, що виробники щодалі інтенсивніше розроблятимуть нові системи, які відповідатимуть вимогам найширшого сектора міжнародного ринку, навіть якщо це іноді призводитиме до ігнорування або пошуку компромісів у питаннях окремих вимог з боку національних збройних сил. Звичайно, що в такому разі фірми можуть надавати перевагу розробці військової продукції, розрахованої головним чином на експорт (як це робила Росія із зенітно-ракетним комплексом “Тор”, а Китай - з винищувачем FC-1).(37, c. 155) По-друге, для спільних розробок, виробництва та організації збуту продукції імовірно створюватимуться певною мірою традиційні, але більш потужні ділові співтовариства. Виробництво компонентів військової техніки в зарубіжних країнах можливо стане, врешті-решт, звичайною справою, як це вже має місце у сфері побутової електроніки, автомобілебудування тощо. По-третє, відчутно ускладнені обставини, викликані необхідністю продавати техніку за кордон, а також зростаюча кількість спільних ділових партнерів з сусідніми країнами будуть і в подальшому погіршувати ефективність контролю за продажем звичайних військових технологій та озброєння. І якщо це справді буде так, то нема сумніву в тому, що в майбутньому контроль за технологіями подвійного призначення стане фактично неможливим.(41, c. 3)
Отже, одним з найголовніших рушійних чинників міжнародного ринку військової техніки все більшою мірою стають економічні інтереси. Це означає, що відносини між виробниками зброї та практика їх діяльності щодалі виразніше нагадуватимуть ситуацію, характерну для виробників цивільної продукції. Тому ціна, надійність та після продажне обслуговування у цій сфері набуватимуть, без сумніву, вирішального значення.
Характерною рисою сучасного етапу розвитку світового ринку озброєнь та військової техніки є те, що потенційні імпортери починають проводити більш вимогливу політику в даній сфері. Її невід’ємним елементом стає поєднання інтересів покупця і постачальника товару, готового до реінвестування частини отриманого від продажу прибутку в національну економіку, а також до компенсаційних закупівель місцевих товарів. Стосується це передусім країн “третього світу”, які саме таким чином планують залучити іноземні інвестиції до розвитку власних економік.(22, c. 2)
Активізується водночас і практика укладання угод, що передбачають постачання озброєння на конкурсній основі за участю експортерів з різних країн. Це одна з форм діяльності покупця, яка забезпечує йому найвигідніші умови.
Економічні чинники, що дедалі відчутніше знижують контроль за передачею технологій, помітна активізація діяльності “чорного” ринку - все це створює стан, у якому найновіше сучасне озброєння стає доступним потенційним покупцям, навіть тим країнам, проти яких діють міжнародні санкції. Такі, наприклад, види озброєння, як космічна фоторозвідка, системи оборони від тактичних балістичних ракет, технології мало помітності ще шість-сім років тому належали до особливо утаємничених секретів наддержав. Сьогодні вони активно пропонуються на світових виставках озброєння фактично будь-кому, хто може їх купити.
Інтернаціоналізація проектів та виробництва з метою досягнення відповідності міжнародним вимогам спрямована на підвищення експлуатаційної сумісності військової техніки, що є важливим чинником, якщо враховувати зростаючу кількість спільних військових операцій в регіональних точках. Новий акцент на економічні розрахунки і вигоди має привести до зниження витрат на одиницю продукції, а отже, створити нову або удосконалену техніку, що буде більш доступною для багатьох країн. Це, у свою чергу, має посилити, в кінцевому підсумку, регіональну безпеку країн "третього світу" щодо їхніх сусідів.(36, c. 207)
В усіх цих змінах на міжнародному ринку озброєння простежуються також і відверто негативні наслідки. Мається на увазі передусім швидке зниження технологічної переваги американських, європейських та російських збройних сил по відношенню до потенційних регіональних противників. Таке вирівнювання можливостей країн неодмінно призведе до більш високих матеріальних збитків під час здійснення регіональних бойових операцій в майбутньому. Транснаціональна розробка та виробництво озброєння дає підстави стверджувати, що під час регіональних конфліктів з`явиться більше “гібридних” видів зброї, а це, у свою чергу, значно ускладнить проблему розпізнавання “свій-чужий” та, можливо, викличе збільшення втрат від дій власних вогневих засобів. Експлуатаційна сумісність систем озброєння, особливо боєприпасів, ускладнить можливість позбавлення потенційного противника важливих матеріальних засобів шляхом введення ембарго.
Крім того, простота і доступність щодо придбання нової зброї поряд з потенційним підвищенням регіональної безпеки може, на наш погляд, призвести до небезпечної гонки озброєння в окремих регіонах.
1.2 Тенденції світового ринку озброєння
Щорічно в світі проводиться близько 8 мільйонів одиниць малої і легкої зброї, 12 мільярдів патронів, за статистикою на кожних десять чоловік в світі доводиться один пістолет. Щодня в результаті використання вогнепальної зброї гине 1000 чоловік. (Відповідно до останніх даних, щорічно в світі гине до 500.000 тисяч чоловік.) Сукупний річний військовий бюджет всіх країн за інформацією шведської організації SIPRI, яка займається проблемами виробництва і постачань озброєнь, складає більше 900 мільярдів доларів.(6, c. 59)
Не дивлячись на спроби міжнародного співтовариства обмежити розповсюдження озброєнь, їх експорт продовжує залишатися найбільш прибутковою сферою для багатьох держав миру. По оцінках експертів вже в 2004 році витрати на озброєння склали більше 1 трильйона доларів, перевищивши такі ж витрати в період холодної війни (у 1987 році витрати на озброєння склали 1,034 трильйона доларів)(20, с.4). І хоча зростання витрат пов'язане з виробництвом надточної розумної зброї, а не збільшенням одиниць озброєння, проте даний факт залишається символічним. Також це пов'язано з тим, що після закінчення холодної війни кількість озброєних конфліктів не зменшилася, а навпаки – збільшилося.
Лідером у виробництві і продажі озброєнь є Сполучені Штати Америки. У звіті комісії Госдепа США указується, що в 2007 році світові продажі американських озброєнь склали 24 млрд. 531 млн. доларів.
Основним ринком збуту для США, залишалися і залишаються країни, що розвиваються: тільки з 2001 по 2004 рр. США отримали дохід від продажів озброєнь в ці країни на суму 29.8 млрд. доларів. Окрім цього США поставляє озброєння Ізраїлю, Польщі, Чехії і іншим країнам ЄС. (20, c. 4)
США належить і лідерство в кількості корпорацій, які займаються виробництвом зброї. З 100 найбільш крупних світових корпорацій і концернів 40 є американськими і знаходяться на території США. Найвідоміші серед них:
1. Корпорація «Boeing», що займає перше місце серед світових виробників озброєнь. У 2006 році дохід цієї кампанії від продажу зброї склав 30.7 мільярдів доларів – половину загального доходу компанії. Boeing проводить як суперсучасні винищувачі і бомбардувальники, супутники і супутникові системи, електронні системи ведення бою, так і елементи для ПРО.
2. «Lockheed Martin» Спеціалізується на ракетах (Patriot) і ракетних системах, системах навігації і стеження і так далі Серед країн третього світу, куди «Lockheed Martin» поставляє свою продукцію, слід назвати Албанію, Чилі, Аргентину, Бразилію, Південну Корею, Сінгапур, Тайвань і Індію. Прибуток цієї корпорації з продажу зброї в 2006 році склав 28.1 млрд. доларів, при загальному доході в 39.6 млрд.
3. «Northrop Grumman» в 2006 році продали зброї на 23.7 млрд. доларів, при доході за цей же рік в 30.1 млрд. Ця корпорація, як і багато інших, перш за все, працює на американську оборону, створює авіаносці, атомні підводні човни, морські навігаційні системи і аерокосмічні технології подвійного призначення. (39, c. 17)
Одним з найбільш активних покупців американських озброєнь є країни Близького Сходу і Північної Африки. Серед найбільш великих можна назвати Єгипет, Ізраїль, Саудівську Аравію, Об'єднані Арабські Емірати, Йорданію, Бахрейн, Кувейт, Оман.
Загальний дохід США від продажів в цьому регіоні склав за згаданий період 18.8 млрд. доларів. А сума укладених договорів з окремими країнами складала з Єгиптом 5.7 млрд. доларів, з Ізраїлем – 5.7 млрд., Саудівською Аравією – 3.8 млрд.(44, c. 23)
Крім усього іншого, США активно входить на традиційно неамериканські ринки, роблячи тим самим продаж зброї певним елементом геополітичної стратегії. Зовсім недавно Китай виразив стурбованість і незадоволеність тим, що США почали активно поставляти зброю Тайваню. У жовтні 2008 року уряд США прийняв рішення продати цій невизнаній державі зброї на загальну суму 6.5 млрд. доларів.
Також успішно освоюються і ринки пострадянських держав. Найбільш активними покупцями американської зброї в 2007 році були Грузія з витратами у розмірі 25 млн. доларів (вогнепальна зброя і боєприпаси, бронетехніка, електроніка, авіаційна техніка і устаткування, засоби особистого захисту) і Киргизстан (електроніка, артилерійські системи) на суму 20 млн. доларів.
Азербайджан, Казахстан, Вірменія, Туркменістан, Таджикистан, Україна на різні типи американського озброєння, в основному електроніку, витратили в 2007 році приблизно 15 млн. доларів. Як не дивно, але одним з покупців американської зброї є Росія, яка в тому ж 2007 року купила його на 40.7 млн. доларів. Закритим ринком для американців на сьогоднішній день залишається тільки Білорусь.(45, с. 31)
Друге місце серед постачальників зброї на світовий ринок займає Росія. Її доходи значною мірою поступаються американським, проте вона нарощує свій потенціал у виробництві і продажі озброєнь. Якщо в 2005 році об'єми продажу складали 6 млрд. доларів, то до кінця 2008 року очікується, що доходи зростуть до 7,5-8 млрд. доларів. 96% своїй продукції Росія поставляла і проставляє в країни третього світу. По різним даним Росія офіційно здійснює постачання зброї в 60 країн світу – це Індія, Китай, Індонезія, Таїланд, Пакистан, Шрі-ланка, Саудівська Аравія, країни Африки, країни СНД і ін.(52, с.12 )
Напевно одним з найсерйозніших російських партнерів серед всіх покупців російського озброєння була до останнього часу Індія. За 40 років військово-технічної співпраці остання придбала зброї у Росії більш ніж на 40 млрд. доларів. Зараз сума російсько-індійських контрактів на закупівлю озброєнь і ліцензійне їх виробництво складає близько 10 млрд. дол. Росія в основному поставляє до Індії літаки Су-30, МІГ-29 і танки Т-90. Один з найкрупніших контрактів був пов'язаний з передачею і модернізацією російського авіаносця «Вікрамадітья» («Адмірал Горщиків») вартістю в 1.2 млрд. доларів.
Проте унаслідок постійних затримок в постачаннях озброєння і зміни умов контракту російською стороною Індія почала переорієнтовуватися на інших постачальників, таких як США, Німеччина, Франція і Ізраїль.
Іншим крупним азіатським імпортером російської зброї був Китай, але він також прагне до зменшення поставок озброєнь з Росії. Так, якщо в 2006 році, 54% постачань з Росії, то в 2007 році — тільки 28%. Зв'язаний це не скільки з розчаруванням в Росії, скільки з розвитком власного виробництва зброї.
Російська продукція продовжує мати попит за традицією в тих державах, які негативно або стримано відносяться до Сполучених Штатів, і колись були вірними союзниками СРСР за часів холодної війни. Серед цих держав нерідко зустрічаються країни з одіозними політичними режимами. Покупцями російської зброї є Алжір, Іран, Лівія, Сірія, Йемен. (22, с. 5)
Так, в 2007 році Росія поставила до Ірану протиповітряний комплекс «Тор – М1», що викликало різку критику з боку США, ЄС і Ізраїлю. Офіційно з 2008 року Росія не продає Ірану зброї і матеріалів подвійного призначення. Проте зовсім недавно, вона була звинувачена в таємних постачаннях зброї .режиму Ахмадинежада Негативну реакцію Заходу викликають постачання озброєнь до Сірії у зв'язку з тим, що Сірія потім поставляє це озброєння близькосхідним терористичним організаціям. Зокрема «Хесбола» і «Хамас» отримували від Сіріі російські протитанкові ракетні комплекси «Метис» і «КОРНЕТ-Е», які потім використовувалися у військових зіткненнях з Ізраїлем. Проте, російська і сірійська сторони ведуть переговори про постачання новітніх типів систем ППО, «Панцирь-с1», винищувачів МІГ-29, оперативно-тактического ракетного комплексу «ІСЬКАНДЕР-Е». Не виключено, що ці постачання здійснюватимуться Росією щоб уникнути міжнародного скандалу не безпосередньо, а через треті країни, наприклад Білорусь. (14, с. 27)
Також Росія активізувалася і на ринках Латинської Америки, здійснюючи постачання до Венесуели, Мексики, Бразилії, Чилі, Куби і Колумбії. Найпродуктивніші відносини в цьому питанні налагоджені з Венесуелою. Тільки за період 2005-2007 рр. сторонами було підписано 12 контрактів на постачання російської зброї (бойові літаки Су-30 МКВ, системи П