Історія архітектури Болгарії

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Архітектура епохи Першого Болгарського царства

І.1 Столиці Плиска і Преслава. Фортеці в Мадарі та Охриді

І.2 Культова архітектура

І.3 Архітектура житла

Розділ ІІ. Архітектура епохи Другого Болгарського царства

ІІ.1 Фортифікаційна та культова архітектура

ІІ.2 Культове будівництво

Розділ ІІІ. Архітектура ХV- XVIII століть

IІІ.1 Архітектура житла

IІІ.2 Культова архітектура

Висновок


ВСТУП.

Болгарія займає північно-східну частину Балканського півострова, де ще з часу бронзового століття жили фракійські племена, що вже в V в. до н.е. мали свою державну організацію. У VII і VI ст. до н.е. на західному узбережжі Чорного моря виникло кілька грецьких колоній. Вони вели оживлену торгівлю з місцевим населенням і внесли в його первісну культуру багато елліністичних елементів. З початку I ст. країна знаходився під владою римлян, що проклали військові і торгівельні шляхи, перетворили фракійські поселення в адміністративні центри, спорудили фортеці і заклали нові прикордонні і внутрішні міста.

У містобудівному відношенні ці римські міста мали багато загального з містами східних елліністичних провінцій. Вони були забудовані величними суспільними, культовими і приватними будинками, площі і вулиці були прикрашені колонадами і статуями, а в оздобленні палаців і гробниць широко застосовувалися декоративний живопис і мозаїка. Римські міста, розкидані по всій країні, справляли великий економічний і культурний вплив на місцеве фракійське населення. До V-VI ст. переважна частина його втратила свою мову і почала говорити на латинській або грецькій мові.

До кінця античної епохи Римська імперія, ослаблена глибокими соціальними протиріччями, уже не могла захищати свої границі від набігів північних народів. У IV-V ст. готи і гуни жорстоко спустошували землі Балканського півострова. Багато сіл і міст лежало в руїнах, а ті з них, що вціліли під прикриттям своїх фортечних стін, вели обмежене економічне і культурне існування.

На початку VII ст., що прийшли з півночі через Дунай, південнослов’янські племена густо заселили східну половину Балканського півострова, у тому числі Македонію і частину Греції. До середини того ж століття народ тюркського походження — праболгари, — залишивши свою батьківщину — береги Азовського моря і передгір'я Кавказу, — оселився поруч зі слов'янами в північно-східній частині півострова, між Дунаєм, Балканами і Чорним морем.

Слов'яни, що оселилися на балканському півострові, переживали процес розкладання первіснообщинного ладу. На новій батьківщині слов'янські племена утворили не родові, а територіальні об'єднання, займалися винятково землеробством і знали вже приватну власність на землю. У VII ст. процес додавання суспільних класів серед слов'ян привів до утворення політичних об'єднань, що обумовили державотворення.

Також оселилися на Балканах праболгари мали сильну військову організацію і різко виділився клас знаті. Це також сприяло становленню ранньофеодального ладу, заснованого, як і в слов'ян, на землеробстві.

В умовах ранньофеодальних відносин слов'яни і праболгари після успішної війни з Візантією утворили в 680 р. свою власну державу. Основне населення його складали вже не фракійці або залишки римського і грецького населення, а слов'яни. Вони асимілювали старе місцеве населення і своїх праболгарських союзників і передали як одним, так і іншим свою слов'янську мову і спосіб життя. По імені праболгар, у руках яких на початку знаходилася військова і політична влада, нова держава була названа Болгарією, а його населення - болгарами.

Ставши фактичними господарями країни, слов'яни незабаром проникнули в села і міста фракійців, греків і римлян. Однак, за нових умов вони, як і праболгари, не могли зберегти усі свої старі традиції і відгородити їх від впливу місцевої, більш високої культури. Болгарські державні діячі і зодчі засвоїли багато нового в старих містах цієї частини країни і застосовували ці пізнання при побудові нової держави і його столиці — Плиски. В цих містах вони ознайомилися ще глибше з римсько-візантійським способом побудови фортець, із системою і водопостачанням поселень, з високорозвиненою суспільною і житловою архітектурою римлян і візантійців. Вони збагатили своє будівництво середземноморською будівельною технікою і сприйняли у своїй практиці місцеві будівельні матеріали — тесаний камінь, цеглу, черепицю, цеглу сирець і вапняний розчин, застосування яких їм не було відомо на їхній старій батьківщині.

Але було б помилковим вважати традиції античності, що вгасала, єдиними стимулами цієї багатої і різноманітної культурної творчості. Вона розгорталася також і в результаті живого впливу тодішнього середземноморського світу і, зокрема, Візантії. Цей вплив проникав в країну протягом усього періоду існування болгарської держави як через християнство, так і за посередництвом державного апарата.

Проголошення в 865 р. християнства офіційною релігією Болгарії вплинуло на розвиток болгарської культури.

Починаючи з VI ст. на території Болгарії встановлено чотири головних архітектурних типи християнського храму:

1) базиліка;

2) однонефна церква;

3) хрестоподібна церква;

4) церква з центричним планом.

Слід розрізнити три варіанти базиліки: елліністичний, склепінчастий та купольний.

Дана робота присвячена закономірностям розвитку та еволюції Болгарської архітектури від часу її становлення загалом та періоду середньовіччя - в цілому. Період формування та становлення середньовічної архітектури Болгарії, залишив по собі пам’ятки фортифікаційної, житлової та культової архітектури, що і до сьогодні являються особливим досягненням світового мистецтва.

Хронологічні межі охоплюють період ІІV-ХVІІІ століть.

Територіальні рамки – тогочасні межі Болгарської держави, що в силу обставин мали можливість змінюватись протягом часових меж визначених для даного дослідження.

Об’єкт даного дослідження – болгарська архітектура та закономірності її розвитку.

Предмет дослідження – середньовічні пам’ятки фортифікаційної, житлової та культової архітектури Болгарії.

Метою даної роботи є – дослідити пам’ятки архітектурної спадщини як феномен винятковості болгарського мистецтва.

Відповідно до даної мети постають такі завдання:

1) Ознайомитись з найрізноманітнішими джерелами, що стосуються теми.

2) Дослідити історичні передумови розвитку та еволюції болгарської архітектури.

3) Визначити закономірності появи нових напрямків та етапів в архітектурі Болгарії.

4) Докладно описати найвизначніші архітектурні пам’ятки епохи Першого та Другого Болгарського царств.

5) Визначити роль та місце, яке посідає архітектура Болгарії в світовому мистецтві.

Наукова новизна даного дослідження полягає у спробі віднайти особливі риси світосприйняття болгарського народу в IIV- XVIII століттях, що мають своє місце у мистецтві цього часу.

Актуальність теми. Наше сьогодення з його технократією та поверхневим сприйняттям мистецтва рухається в тривожному напрямку. Чудові приклади гармонії зі світом надає нам середньовічна архітектура Болгарії. Структура роботи. У вступі представлений короткий огляд тогочасного мистецтва, визначений об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, означені новизна й актуальність теми. У першому розділі мова йде про закономірності розвитку архітектури епохи Першого Болгарського царства. У другому - докладно визначається розвиток архітектури Болгарії Другого царства. Третій розділ присвячений занепаду середньовічної архітектури у XV- XVIII століттях. Додаються ілюстрації.


І.АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ПЕШОГО БОЛГАРСЬКОГО ЦАРСТВА

І.1 Столиці Плиска і Преслава. Фортеці в Мадарі та Охриді

Особливе значення для створення болгарської архітектури і формування її характерних рис мало утворення в 680 р. Першого Болгарського царства. На основі синтезу культури, зокрема будівельних традицій, слов'ян і праболгар, з одного боку, і безпосереднього впливу античної спадщини, традиції якого продовжували жити у Візантії і Болгарії, з іншого, склалася як болгарська народна архітектура, так і архітектура панівних класів.

Державі в особі хана і його військової аристократії, що оточувала, були потрібні фортеці для захисту від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Неприступними як фортеці і величними по розмірах і архітектурі повинні були бути палаци хана і чертоги бояр. Християнській церкві теж були необхідні монументальні і багато прикрашені храми.

Але поряд з панівними класами існував простий народ, житла якого були бідними і нескладними за планом і будівлею. Історичні основи болгарської народної архітектури коренилися переважно в будівельних традиціях слов'ян, що збагатилися пізніше впливом народної архітектури античної епохи.

Самі старі і значні пам'ятники болгарського зодчества знаходяться в перших болгарських столицях — Плисці і Преславі. Ці міста, що виникли один після іншого, були не тільки резиденціями ханів і царів, але і великими культурними і господарськими центрами.

Загальна містобудівна й оборонна система Плиски складалася з зовнішнього земляного укріплення і внутрішньої цитаделі (іл. **8,1). Земляне укріплення являло собою в плані прямокутник, утворений ровом і насипом, що оточував простір 23,3 км2. У середині цього простору піднімалася внутрішня цитадель площею 0,5 км2. Вона була обнесена кам'яними стінами з великих правильно отесаних блоків на червоному розчині. Товщина стін складала 2,4м, а висота досягала 10м. Зверху вони завершувалися платформою з парапетом і зубцями. Кожен кут фортеці був укріплений круглою вежею; інші вежі були п'ятигранними. До фортеці вели четверо монументальних воріт — по одним з кожної сторони. Вхід знаходився між двома симетрично розташованими подвійними чотиригранними вежами. Від цих воріт починалися чотири вулиці, спрямовані до центра цитаделі. Там піднімалися монументальні спорудження ханського палацу: тронний зал, житлові приміщення, церква і господарські будівлі. Цитадель забезпечувалася водою по водопроводах із глиняних труб.

Територія зовнішнього міста, тобто простір між кам'яною цитаделлю і земляним укріпленням, цілком не досліджена. Самим значним пам'ятником, виявленим тут, є монастир, розташований на відстані 1400м. від цитаделі і зв'язаний з ханським палацом вимощеною великими кам’яними плитами дорогою, що починалася у східних воріт цитаделі і закінчувалася у воріт монастирської церкви. Крім того, на території зовнішнього міста розкопками виявлено близько 30 маленьких церков, і приблизно стільки ж церков очікує розкриття і дослідження.

Початок історії другої болгарської столиці — Преслава відноситься до 893 р., а кінець її розквіту — 972 р., коли східна половина Болгарії разом з її столицею підпала під владу Візантії. Археологічні дослідження встановлюють, що столиця царя Симона, безпосереднє продовження Плиски, мала таке ж планування (іл. **8,2). Тут також було дві фортеці — зовнішня і внутрішня, тільки менших розмірів, і обидві кам'яні, побудовані з кам'яних блоків на білому розчині. Ворота внутрішньої фортеці точнісінько відтворюють ворота Плиски. І тут внутрішня фортеця мала по кутах круглі вежі, але інші вежі були чотиригранними, а не п'ятигранними, як у Плисці.

Іншим прикладом болгарської фортифікаційної архітектури є фортеця над скелями в околиці с. Мадара (Коларовградский район). Тут оборона забезпечувалася з однієї сторони неприступністю скель, а з іншого боку - кам'яною стіною (іл. ***9,1) і частково земляним валом. Мадарська фортеця мала один головний вхід, увінчаний двома п'ятигранними вежами. Три кам'яні сходини вели на бойову площадку стіни. Стіна була складена з добре обтесаних кам'яних блоків і з дрібних каменів на білому розчині з домішкою великих шматків товченої черепиці. У цій фортеці не виявлено залишків монументальних споруджень. Знайдено тільки фундамент маленької однонефної церкви і двох однокімнатних будинків. Ці будинки, як і церква, були побудовані з ламаного каменю і глини.

До числа фортець періоду Першого Болгарського царства відноситься і фортеця царя Самуїла, побудована на підвищенні біля міста Охриди. Її стіни, складені з ламаного каменю на білому розчині, і донині піднімаються над землею. Збереглися в декількох місцях і кам'яні сходи. Величне враження справляють фортечні ворота, увінчані двома значними круглими вежами (іл.** 9,2).

Царські палаци в Плисці і Преславі являли собою обнесені міцними стінами архітектурні комплекси, що задовольняли всі потреби особистого й офіційного життя їхніх мешканців. Царський палац у Плисці складався з парадного тронного залу, житлових і господарських приміщень, язичницьких, а згодом християнських храмів. Археологічні дані про преславський палац, які має наука в даний час, усе ще досить незначні.

Тронний зал у Плисці (іл.** 10) був побудований безпосередньо після 811 р. над руїнами більш старого палацу, при цьому використовувалась частина його блоків і навіть деякі з його стін. Новий тронний зал також являв собою ізольовану будівлю; до наших днів збереглися тільки нижні частини її стін. Судячи з масивних і товстих стін (2,2—2,6м.), викладеним подібно стінам внутрішнього міста з великих кам'яних блоків на червоному розчині, тронний зал походив скоріше на фортецю, чим на спорудження, призначене для урочистих церемоній. Тронний зал був прямокутним у плані, довжиною 52 і шириною 26,5м. У плані першого поверху виступає з однієї сторони *переддень*, розділений на двох частин зламаної в плані стіною, що підтримувала підлогу верхнього поверху. На протилежній стороні була апсида, включена в контур будівлі і увінчана двома прямокутними приміщеннями. Судячи з її сьогоднішнього стану, головна частина будинку складалася з чотирьох довгастих розташованих паралельно одне іншому приміщень. По суті, це *субструкция* великого залу верхнього поверху, що складався із середнього і двох бічних нефів. Підлога середнього нефа лежала на двох рівнобіжних цегельних зводах різної ширини. По обидва боки цих приміщень тяглися склепінні коридори, що відповідали бічним нефам верхнього поверху. В зовнішніх стінах першого поверху, як і в стінах середнього залу, було по чотири розташованих в один ряд входи, через які можна було проходити по всьому першому поверсі. У верхньому поверсі цим проходам відповідали *інтерколумнії* колонад, що розділяла нефи, і вікна його зовнішніх стін. Про архітектурне оздоблення тринефного залу можна судити лише по знайденим у руїнах фрагментам, мармурових колон, мармуровій базі і декільком капітелям трапецієподібної форми; звертає на себе увагу одна композитна капітель з іонічними волютами і подвійними трилистими пальметами між ними.

Тронний зал у Преславі піднімався майже в середині царського палацу. Від нього збереглися лише руїни, по яких можна відновити план тільки загалом. Судячи з залишків першого поверху, преславський зал був такою ж монументальною будівлею, як і зал у Плисці, незважаючи на менші розміри (34х23м). Він також являв собою окрему прямокутну в плані будівлю з масивними стінами. Верхній поверх складався з одного залу з передоднем і апсидою, розділеного мармуровими колонами на два нефи. При розкопках були виявлені фрагменти колон з різного каменю і з різними поперечниками, мармурові різьблені плити з акантовими пальметами, мармурові *аттические* бази і капітелі.

Поряд із тронними залами важливе місце в царських палацах у Плисці й у Преславі займали житлові будівлі царської родини. Ці будівлі були менше тронних залів, але, подібно їм, були побудовані з каменю і мали монументальний характер.

Житловий палац у Плисці (іл. *11*) здіймався у великому прямокутному дворі (128 х 84м.), де знаходилося і кілька інших культових і господарських будівель. Сам палац складався з двох прямокутних будинків розмірами 14х19м, майже однакових за планом і кладкою; можна думати, що це дві половини одного цілого. Їхні стіни товщиною 1,12м були викладені з кам'яних блоків на червоному розчині з залізними скобами. Перший поверх складався з квадратного в плані приміщення з передоднем, що відкривався до півдня. Зі сходу і заходу уздовж цих двох приміщень проходили обходи, розділені поперечними стінами на три маленькі частини, зв'язані між собою і з центральними приміщеннями. Залишки сход показують, що житлові палаци в Плисці мали верхній поверх, а знайдені при розкопках частини карнизів (іл. *12*) дають деяке представлення про оздоблення їхніх фасадів. План житлового палацу в Преславі, також побудованого з кам'яних блоків, ще не встановлений.

І.2 Культова архітектура

Незабаром після оголошення християнства офіційною релігією, у 865 р., князь Борис (852—889 р.) заснував у Плисці монастир, у якому була побудована найбільша в той час церква в Болгарії, відома в літературі за назвою «Велика базиліка». Це була одна із семи соборних церков, будівлю яких історичні джерела приписують цьому болгарському правителеві.

До нашого часу зберігся тільки фундамент «Великої базиліки», але незважаючи на це вона досліджена порівняно добре. Її довжина складає 99м, ширина— 29,5м. Вона складається з атріуму, нартекса і тринефної церкви з трьома апсидами. Атріум являє собою прямокутний в плані двір з колонадами тільки з північної і південної сторін. З західної сторони атріуму було п'ять приміщень; крайні з них були по всій імовірності вежами, а середнє служило проходом до атріуму (іл. 13).

На східній стороні атріуму розміщався тричастинний зовнішній нартекс із двома чотиригранними вежами по кутах. У них знаходилися сходи, що вели до верхнього поверху внутрішнього нартекса і до галерей над бічними нефами. Внутрішній нартекс церкви був розділений двома парами колон на три частини, що відповідали трьом нефам.

Довжина церкви складала 40,3м, а ширина— 29,5м. До її бічних нефів примикали квадратні в плані приміщення, за яких у тригранних апсидах знаходилися жертовник і діаконник.

Квадратні приміщення з входами в жертовник, діаконник і нефи складають особливість «Великої базиліки», викликану, імовірно, особливими практичними потребами. Мармурові колони, що розділяли нефи, були узяті з більш старих будівель. Відсутність достатньої кількості таких колон змусило будівельників застосувати і чотиригранні стовпи. Стелі нефів були, імовірно, дерев'яними. Кладка стін — змішана, з тесаного каменю і цегли.

За складом і формами «Велика базиліка» у Плисці близька до візантійських базилік VI ст., що були і на території Болгарії. Подібно їм вона мала витягнутий із заходу на схід об’єм з апсидою наприкінці середнього нефа. Сполучаючи в собі елліністичні і константинопольські конструктивні і стилістичні елементи, вона була одним із самих закінчених і величних здобутків болгарської архітектури IX ст.

Однак «Велика базиліка», побудована князем Борисом у дворі монастиря, не могла задовольнити релігійні потреби населення зовнішнього міста. Тому там було побудовано вісім тринефних базилік, зовсім однакових по розмірах, планові, формам і кладці. Довжина кожної з них 17,2м, ширина— 13,2м. Їхні нефи були відділені один від іншого парою стовпів. До середнього нефа примикала зі сходу тригранна апсида (іл. *14,5*). Нартекс являв собою єдине приміщення і мав по одному вході в кожен неф.

Наземні частини цих восьми базилік не збереглися. Однак якщо врахувати їхньої особливості, що зближають їх з доболгарскими базиліками, то можна допустити, що середній неф піднімався над бічними. Він мав дерев'яне кроквяне перекриття, що лежало на відносно тонких стінах з тесаного каменю і глини. Але перекриття, вівтарних частин було склепінним, про це свідчать зміцнені частини подовжніх стін у жертовнику, діаконнику і середньої частини вівтаря. Стіни цих маленьких базилік не мали ніяких членувань ні зовні, ні усередині. Були відсутні й елементи декоративного оздоблення, і ці вісім однотипних базилік, незважаючи на їхні гарні пропорції, були *скромними* по своїй конструкції й обробці будівлями.

На території зовнішнього міста було виявлено ще кілька невеликих базилік, що мали велику подібність з тільки що згаданими вісьма базиліками, але маючі і деякі особливості. Обидві подовжні стіни однієї з цих церков, зовсім гладкі з внутрішньої сторони, були розчленовані чотирма різної ширини глухими арками, що спиралися на гладкі пілястри. Тимпани глухих арок, як ненавантажені, були складені з іншого будівельного матеріалу і більш недбалою кладкою.

На північному і південному фасадах іншої церкви спостерігаються залишки п'яти пілястр, також несучих глухі арки. Таке членування фасадів не відповідає внутрішньому членуванню будівлі (іл. *14*). Отже, пілястри не грали конструктивної ролі. Це були псевдо конструктивні пілястри, на які спиралися глухі аркади, і їхнє призначення, як і призначення аркад, було чисто декоративним: вони повинні були своїм ритмом оживляти одноманітну поверхню протяжних стін. Цей декоративний прийом став згодом однієї з особливостей старої болгарської архітектури, що відрізняла її від візантійської.

Церковне будівництво в Преславі почалося пізніше, коли вплив Константинополя міг проникнути в нову столицю вільніше, ніж у стару. Але незважаючи на це в преславській архітектурі продовжувалися традиції Плиски, і великі церкви продовжували будуватися у вигляді базилік. Нам відомі руїни трьох таких базилік: у Делідушці, Черешето і Гебеклисі.

Базиліка в місцевості Делідушка мала 29,3м у довжину і 14,5м у ширину. Два ряди колон по п'ять в кожнім розділяли її на три нефи, середній з яких був дуже широкий (7,4м при бічних по 2м). Напівкругла апсида зі слідами синдрону примикала зі сходу до середнього нефа. З західної сторони знаходився притвор, що відрізнявся від притворів інших базилік у Болгарії (іл. *14,2*). Його західна стіна без звичайного в цих випадках головного входу посередині була товстішою, ніж всі інші, довшою ширини церкви і, повертаючи на схід, утворювала разом з колонадою з п'яти колон подобу двох бічних притворів. На сході вони стикалися з двома прямокутними з плані приміщеннями, що примикали до бічних нефів базиліки. Стіни базиліки побудовані з ламаного каменю і глини. Їх незначна для такої великої будівлі товщина (1,1м), їхня слабка кладка і велика ширина середнього нефа говорять про порівняно легку верхню частину і дерев'яне кроквяне перекриття.

Базиліка в місцевості Черешето являла собою монастирську тринефну церкву. Її план і розміри відомі нам тільки по її фундаментах.

Від базиліки, відомої за назвою Гебеклисе, до нас теж дійшли тільки фундаменти. Вона також була тринефною із трьома апсидами. Її стіни були викладені з ламаного каменю на білому розчині; у вівтарних частинах вони були значно потовщені, щоб нести важкі кам'яні або цегельні зводи (іл. *14,4*).

У третьому культурному центрі Болгарії IX і X ст. — Західної Македонії — типом великої церкви також є базиліка.

Два її самих характерних варіанти знаходяться в столицях— Охриді і Преспі.

Собор Софії в Охриді (іл. *15*) зберігся до наших днів з більш пізніми прибудовами і перебудовами. Спочатку це була тринефна купольна базиліка з подобою трансепту. Купол спочивав на квадратній підставі, утвореній перетинанням цього трансепту із середнім нефом. Зі сходу до кожного нефа примикало по апсиді: середня з них була п'ятигранною. З західної сторони притвор був двох'ярусним. Перша реконструкція собору Софії відбулася в XI ст., а в 1317 р. був прибудований зовнішній притвор із двома крилами. У своєму теперішньому стані церква також тринефна, але не має купола, і її зводи знаходяться під загальною двосхилою покрівлею. Інтер'єр собору суворий і простий. Стіни широкі і не розчленовані, а масивні стовпи переходять безпосередньо в арки.

Однієї з великих церков у Західній Македонії була базиліка св. Ахілла на одному з островів Преспанського озера (іл. *16*). Вона також має три нефи, розділених чотиригранними стовпами, що, як і в Охридскому соборі, переходять безпосередньо в арки. До середнього нефа примикала широка апсида, а наприкінці бічних нефів були виділені як окремі приміщення жертовник і діаконник, покриті куполами. Покрівельна конструкція базиліки була дерев'яною, а арки і зводи у вівтарних частинах були викладені з цегли.

Церкви з центричним планом були рідким явищем у болгарській церковній архітектурі IX-XI ст., як і в місцевій до-болгарській архітектурі. Єдина для розглянутого часу церква знаходилася в Преславі; її план, композицію й архітектурні форми важко зв'язати безпосередньо з місцевою архітектурною традицією доболгарської епохи.

Кругла церква в Преславі складалася з трьох частин: круглого храму з поперечником 10,5м, притвору й атріуму. До центрального круглого простору примикало 12 напівкруглих екседр. Одна з них, на сході, мала більш значні розміри і доповнювалася квадратним приміщенням перед нею. Три західних екседри були відкритими й утворювали три входи в храм. Незважаючи на ці три входи і вівтарне приміщення, єдність центрального круглого простору не порушувалося. Навпроти, його підкреслював і підсилював вінець з 12 мармурових колон, що знаходилися перед захованими в стінах масивними стовпами, що складали конструктивну основу круглого будинку. З зовнішньої сторони кожній колоні відповідала пілястра. У середині як центр усієї композиції знаходився високий мармуровий амвон, над яким піднімався напівсферичний купол церкви (іл. *17*).

По сторонах нартекса піднімалися циліндричні вежі. Дві пари мармурових колон розділяли його на три частини. Він був двох'ярусним; на другий поверх вели сходи, що знаходилася в північно-західній вежі.

На захід від нартекса постилався майже квадратний в плані атріум, оточений, як і церква, екседрами з рядами колон перед ними. Узагалі, характерну рису цієї церкви складає сполучення закруглених, опуклих і увігнутих поверхонь, що докорінно відрізняє її від церков у Плисці, Преславі, Охриді і Преспі з їх простими, гладкими, прямими стінами.

Кругла церква в Преславі відрізнялася від староболгарських базилік також і своїм внутрішнім і зовнішнім архітектурним оздобленням. При розкопках у ній знайшли безліч фрагментів внутрішніх і зовнішніх карнизів з мармуру і вапняку з найрізноманітнішими профілями й обробкою, конструктивні і декоративні колони з тих же матеріалів, античні (коринфські) капітелі, застосовані поряд із середньовічними, трапецієподібними, усілякі профільовані й орнаментовані плити і т.д. Особливо характерні для цього будинку мармурові карнизи і багатогранні стовпчики, інкрустовані різнобарвними керамічними вставками (іл. *18*). Підлога була викладена плитами з мармуру і шиферу, що утворювали геометричні фігури. Нижні частини стін були облицьовані мармуром, а над ними були розміщені багатобарвні мозаїки. Багатство мозаїк і мармурів доповнювалося прекрасними кольоровими орнаментами й іконами, намальованими на поливних глиняних плитках, що покривали зовні деякі частини стін.

Створенням Круглої церкви в Преславі, що відноситься до 900-х років, болгарська архітектура досягла вершини свого розвитку.

Руїни невеликих церков у с. Вініци й у монастирі Патлейна — обидві поблизу Преславши — характерні для преславської архітектурної школи X ст. Вони мали середню квадратну в плані частину, цілком покриту напівсферичним куполом, покладеним за допомогою сферичних вітрил на її зовнішні стіни. Завдяки цьому, під купольний простір складав єдине ціле; численні ніші оживляли його стіни.

Церква в селі Вініци була квадратною в плані, але здавалася закругленою завдяки чотирьом великим напівкруглим екседрам, що врізались у масивні подовжні стіни (іл. *19*). Криволінійні поверхні екседр оживляли зовнішній і внутрішній вигляд церкви, але вони не були підпорядковані суворому ритмові і конструктивній логіці, як екседри Круглої церкви в Преславі. У цьому відношенні церква в с. Вініци була кроком назад у порівнянні з високим мистецтвом, виявленим будівельником Круглої церкви.

Церква в Патлейні відрізнялася від Вініцької церкви тим, що вона мала вівтарний простір. Зовні до цим трьох частин примикали багатогранні апсиди. Тут функцію притвору виконували два прямокутних приміщення, прибудованих до західного фасаду. Церква в Патлейні була багато прикрашена мармуром, а деякі частини її стін були облицьовані керамічними плитками, на яких кольоровими вітками були намальовані геометричні і рослинні орнаменти.

Перша чотиристовпна одно купольна церква в Болгарії, побудована ще в X ст., була зв'язана з житловим палацом у Плисці. Велика кількість таких церков знаходилося в Преславі. Виявлені дотепер у Преславі чотиристовпні церкви з куполом знаходяться на території зовнішнього міста й у місцевості, що прилягає до правого берега р. Тічі. Усі вони належать до складного константинопольського типу з передапсидним простором, що подовжувало церкву до сходу і дозволяло улаштовувати по обидва боки його зручні приміщення для жертовника і діаконника (іл. *19,2*).

Преславскі чотиристовпні церкви були невеликі: сама маленька з них мала приблизно 10м у довжину, а найбільша— близько 15м. Усі ці церкви, що належали до однієї і тієї же архітектурної школи і до одного часу (X ст.), були однакові по композиції. Підкупольні опори, у них були монолітними або складеними з окремих циліндричних блоків колонами. Принцип розчленовування фасадів глухими аркадами, що ми спостерігали в деяких церквах у Плисці, застосовувався в Преславі більш послідовно, і зовнішні членування відповідали тут внутрішньої композиції простору і розміщенню в ньому конструктивних елементів.

Для обробки і горизонтального членування інтер'єра і фасадів у деяких преславських церквах застосовувалися профільовані карнизи і паски з вапняку і мармуру. Під-покрівельні карнизи, зроблені переважно з вапняку, були сильніше профільовані і мали один або два ряди гострих або чотирикутних зубців. У деяких преславських церквах були і полові настили з розмальованих кольоровими глазурями керамічних плиток, інкрустованих у плити вапняку.

У Західній Македонії чотиристовпна купольна церква була побудована в с. Герман у Преспанського озера (іл. *19*,3). По всій імовірності вона була споруджена царем Самуілом у 1006 р. Це єдина добре збережена церква того часу, що може дати уявлення і про зруйновані церкви цього типу в Плисці і Преславі. Ця церква належить до простого варіанта чотиристовпних купольних церков. Вона квадратна в плані з трьома напівкруглими апсидами і нартексом з єдиним входом у західній стіні. Купол лежить на чотирьох стовпах квадратного перетину і на чотирьох зводах, кінці яких лежать безпосередньо на відповідних зовнішніх стінах. Барабан купола — низький і циліндричний з чотирма вузькими вікнами. З зовнішньої сторони навколо барабана чітко виступають усі чотири зводи, що завершуються трикутними фронтонами. Низькі кутові частини церкви перекриті циліндричними зводами. Церква побудована переважно з ламаного каменю, але в окремих місцях застосована цегла. Прості і суворі фасади позбавлені декоративних елементів, зате церква відрізняється красивими пропорціями й урівноваженістю всіх частин.


І.3 Архітектура житла

Археологічні дослідження староболгарської житлової архітектури усе ще не дають досить матеріалу для того, щоб хоча б загалом скласти уявлення про житло болгар у період з VII по X ст. Однак, не можна сумніватися в тім, що і на Балканському півострові більшість слов'янських населень продовжувало жити в бідних хатинах, описаних Прокопієм. На території зовнішнього міста з Плисці було виявлено трохи землянок. На початку X ст. Іоанн Екзарх писав про солом'яні хатини в околицях Преслава, а арабський письменник Ібрагім ібн-якуб повідомляв у 965 р., що македонські слов'яни в західній частині Балканського півострова живуть у дерев'яних будинках.

Однак, говорячи про бідні солом'яні хатини IX і X ст., не слід вважати, що за три століття, що пройшли після переселення слов'ян на Балкани, усі слов'янські племена, і особливо їхні вищі верстви, не підвищили своєї житлової культури і свого будівельного уміння і що вони продовжували жити в тих же первісних будівлях, у яких жили на півночі від Дунаю. Безсумнівно, що на історичний розвиток болгарського житла справило свій вплив і старе місцеве будівництво, що, головним чином у містах, було на високому рівні. Іоанн Екзарх у своєму цитованому вище свідченні дуже виразно розмежовує архітектуру столиці й архітектуру тодішнього села.

Про міські боярські житла в Плисці і Західної Македонії, що характеризуються своєю специфічною побудовою і більш складним архітектурним оформленням, говориться в житії Климента Охридського, написаному Феофілактом (XI ст.). Коли учні Мефодія прибули в Плиску, князь Борис велів надати їм житла, що були визначені для бояр Есхача і Чеслава. У тім же житії ми знаходимо інформацію про те, що князь Борис подарував Клименту три будинки в Деволі, що відрізнялися багатством оздоблення і належали одному боярському родові. На жаль, не надається подробиць про їхню архітектуру, кількість і розподіл приміщень та оздоблення.


ІI. АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ДРУГОГО БОЛГАРСЬКОГО ЦАРСТВ

ІІ.1 Фортифікаційна та палацова архітектура

В епоху Другого Болгарського царства з'явилися всі передумови для відтворення болгарської феодальної культури, однак її розвиток уже не міг піти по тім історичному шляху, що намітився в епоху Першого Болгарського царства. Це відноситься в першу чергу до старої офіційної культури, традиції якої зникли під час візантійського ладу. Другому Болгарському царству через його нестабільне зовнішнє і внутрішнє становище також були необхідні фортеці. Але при феодальній роздробленості країни роздробленими були і її оборонні сили. Нечисленні дружини царів і феодалів не могли обороняти великі фортеці. Тому нові фортеці на відміну від фортець Першого царства будувалися на високих пагорбах, природно захищених стрімкими скелями і ріками. Ці місця були майже недоступні навіть для самих удосконалених облогових машин і могли захищатися порівняно невеликими силами.

Кожна фортеця складалася з міцної кам'яної стіни, що замикала визначений простір і підкорялася рельєфові місцевості. На стінах піднімалися циліндричні, чотиригранні або багатогранні вежі. З більш доступних сторін фортеця була захищена глибоким ровом. Але рівень будівельної техніки понизився. Фортечні стіни будували переважно з ламаного каменю на недоброякісному, що обсипався білому розчині, а для вирівнювання кам'яних рядів у стіни закладали дерев'яні балки.

Нові або відновлені під час Другого Болгарського царства міста не являли собою єдиного замкнутого цілого. Вони складалися звичайно з фортеці, що піднімалася на самому неприступному місці, і з житлових кварталів, розташованих у її підніжжя. Типовими представниками таких середньовічних міст Болгарії були столиця Тирново, Червен, Ловеч і інші.

Царський палац у Тирново являв собою складний архітектурний комплекс, головними частинами якого були тронний зал, церква і житлові приміщення. Він побудований на майже неприступному пагорбі. Усі його частини безпосередньо примикали одна до іншої, майже без дворів між ними, утворити замкнутий блок. Спочатку в палаці був один однонефний зал з передоднем і п'ятигранною апсидою. Пізніше замість цього залу був побудований інший, більш значних розмірів (довжина 32м, ширина 19м), що мав вигляд тринефної базиліки з передоднем і напівкруглою апсидою на східній стороні середнього нефа. Цей зал був багато прикрашений мозаїкою, стінним живописом і декоративними елементами.

Палацева церква була порівняно невеликою чотиристовпною купольною будівлею, прикрашеною усередині мозаїкою і мармуром, а з зовнішньої сторони — зеленими і жовтими керамічними розетками і кружками, розміщеними по вигнутих частинах глухих стінних аркатур.

ІІ.2 Культове будівництво

Особливо оживлене церковне будівництво розгорталося в Тирново й у Месемврії, у Тирново — як у столиці, а в Месемврії — як у важливому торговельному

Подобные работы:

Актуально: