Кримінально-правова характеристика вбивства з обтяжуючими обставинами

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

1.1 Вбивство з обтяжуючими обставинами як злочин найбільшої соціальної небезпеки

1.2 Історичний розвиток інституту вбивства з обтяжуючими обставинами

2. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

2.1 Об’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами

2.1.1 Об’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами.

2.1.2 Об’єктивна сторона вбивства з обтяжуючими обставинами

2.2 Суб’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами

2.2.1 Суб’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами

2.2.2 Суб’єктивна сторона умисного вбивства з обтяжуючими обставинами

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


ВСТУП

Сучасна криміногенна ситуація в Україні характеризується зростанням злочинності, в тому числі умисних посягань на життя людини.

В Україні в 1972 р. було зареєстровано 1 577 вбивств, в 1992 р. – 3 679, а в 2000 р. – 4 034 вбивства, при цьому значна частина цих злочинів залишилась нерозкритою. Статистичні дані Верховного Суду України за 2009 рік нараховують 1,7 тис. осіб, засуджених до позбавлення волі за умисне вбивство, а вже на перше півріччя 2010 року – 46 осіб, засуджених до довічного позбавлення волі за умисне вбивство за обтяжуючих обставин. (1) Відмічається зростання латентності цих особливо тяжких злочинів.

Аналіз структури і динаміки вбивств дає підстави стверджувати, що в даний час умисні вбивства вчиняються з більшою жорстокістю і зухвалістю, та набувають надзвичайно високого рівня організованості при підготовці до їх вчинення та укриття їх наслідків, що призводить до суттєвого спотворення розуміння фактичних обставин і подальшої хибної юридичної оцінки діяння, негативно впливаючи на призначення справедливого покарання.

Саме правова охорона людини від злочинних посягань на її життя і здоров'я, як на найбільш важливі соціальні цінності, повинна бути забезпечена нормами Кримінального кодексу України 2001 р. В розділі II КК більш чітко визначені ознаки злочинів проти життя людини, а саме найтяжчий їх різновид – умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, та встановлює більш суворіше покарання за нього порівняно з КК УРСР 1960р.

Законодавством всіх країн світу умисне вбивство віднесено до найбільш тяжких злочинів, а тому переважна більшість кримінальних кодексів започатковує Особливу частину нормами, що містять положення про відповідальність за умисне вбивство, тим самим стверджуючи пріоритет загальнолюдських цінностей.

На Україні цією проблематикою займались: Ю.В. Александров, П.П. Андрушко, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, В.О. Глушков, В.Т.Дзюба, П.В. Кобзаренко, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, В. М. Смітієнко, В.В. Сташис, С.А. Тарарухін, Є.В. Фесенко, С.Д. Шапченко, С.С. Яценко.

Об'єктом дослідження виступають кримінально-правові норми, що регламентують підстави кваліфікації та міру відповідальності за навмисне вбивство.

Предметом, відповідно, можна назвати кваліфікуючі об’єктивні та суб’єктивні ознаки, внаслідок наявності яких діяння вважається вбивством з обтяжуючими обставинами.

Метою дослідження є визначення юридичної природи умисних вбивств за обтяжуючих обставин; розробка критеріїв (підстав) класифікації обтяжуючих обставин цього різновиду вбивства за об'єктивними та суб'єктивними підставами.

Методологічну основу курсової роботи становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання, з яких основними історичний, діалектичний, формально-логічний, системно-структурний, статистичний.


1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

1.1 Вбивство з обтяжуючими обставинами як злочин найбільшої соціальної небезпеки

Життя людини, згідно зі ст. З Конституції України, є найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя, і ніхто не може свавільно позбавити її життя. (2) Тому охорона життя людини — найважливіше завдання кримінального права України. Серед злочинів проти особи вбивство становить особливу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

До змісту права людини на життя у контексті кримінального права входять: юридичне визначення початкового та кінцевого моментів життя людини (що зумовлює виникнення і самого права людини на життя); право вимагати від інших суб’єктів вчинення певних дій, спрямованих на забезпечення чи захист права на життя або утримання від їх вчинення (тобто право вимагати від інших осіб утриматися від протиправного позбавлення життя людини); право людини на самозахист свого життя, тобто допустимість спричинення шкоди (в тому числі і позбавлення життя) в умовах необхідної оборони, крайньої необхідності (тобто захист свого життя і здоров’я та життя і здоров’я інших осіб від протиправних посягань не забороненими законом способами) або затримання злочинця; право людини вільно розпоряджатися своїм життям, тобто питання евтаназії у кримінальному праві («право на смерть»); проблема смертної кари. (3, с. 22)

Право на життя виникає з появою самого життя і втрачається зі смертю людини. Встановлено, що офіційний момент, з якого починається життя людини, не закріплюється у національному законодавстві. Саме тому є декілька точок зору щодо визначення цього моменту:

1. Життя людини починається з фізіологічних пологів. Початок фізіологічних пологів (патологія до уваги не береться, бо вона або юридичного значення не має, або має зовсім іншу юридичну природу) - це якраз той момент, коли закінчився розвиток плоду, він дозрів для самостійного життя поза тілом матері, тобто з'являється нове життя, новий громадянин заявляє про себе. З цього моменту кримінальний закон і повинен брати життя цього громадянина під свою охорону. Посягання, які спрямовані на заподіяння смерті плода до початку фізіологічних пологів, кваліфікуються як аборт (ст. 134 КК). Заподіяння смерті під час пологів теж кваліфікується як вбивство і в тих випадках, коли пологи були визвано штучно, і плід був життєздатним (життєздатним визнається плід після 6 місяців вагітності). (4, c. 369)

2. Юридично життям людини є життя її мозку, і початок життя мозку означає початок життя людини. З правових позицій початкова межа життя людини повинна пов’язуватися з появою сформованої маси мозкових клітин (народженням головного мозку), що робить плід життєздатним. Проаналізувавши медичні та юридичні аспекти щодо виникнення життя людини, зроблено висновок, що з юридичної точки зору початком життя людини є народження (формування) головного мозку, а саме: досягнення плодом повних 22 тижнів внутрішньоутробного розвитку. З цього моменту виникає право на життя і повинна починатися його кримінально-правова охорона. (5, c. 204)

Життя – динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності процесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем. Проявами життя людини, зокрема, є: дихання, рух, збудливість, мислення і спілкування, харчування, виділення, розмноження, ріст. (6, c. 364)

Для поняття вбивства важливим є також визначення моменту закінчення життя, оскільки навмисні дії, які могли заподіяти смерть, щодо вмерлого (трупу) кваліфікуються як замах на вбивство. До недавнього часу у медичній науці і судовій практиці настання смерті пов'язувалось із діяльністю серця. Але розвиток медичної науки і техніки надав можливість поновлювати дихання і роботу серця через навіть тривалий час (були випадки через 2-3 тижні і навіть через місяць) після настання клінічної смерті. (7, c. 227) Тому тепер у медичній практиці настання смерті пов'язується не з роботою серця, а з незворотними процесами у головному мозку і центральній нервовій системі, що отримало законодавче закріплення у ст. 15 Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини» від 16 липня 1999 року.

У частині 1 ст. 115 КК дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 КК передбачена відповідальність за вбивство через необережність. (8) Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не єкримінально караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань. (9, c.122)

Спричинення смерті, яке протиправним назвати не можна, поняттям вбивства не охоплюється. Наприклад, не є вбивством позбавлення життя людини в стані правомірної необхідної оборони або під час війни. Але згода потерпілого на позбавлення його життя не є обставиною, що виключає протиправність вбивства. Так, зокрема, вбивство на прохання вбитого, вчинене з почуття жалю до нього, тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах. (10, c. 446)

Не дивлячись на високий ступінь суспільної небезпеки будь-якого протиправного позбавлення життя людини, існує категорія злочинів, таких як умисне вбивство (ст. 115 КК України), яка є особливо небезпечною і потребує більш детального розгляду.

Згідно з судовою статистикою Верховного Суду України за 2009 рік до позбавлення волі засуджено за вчинення умисних вбивств — 1,7 тис. осіб, або 94 % (95,1 %) від усіх засуджених за цей злочин; бандитизму — 3 особи, або 100 % (100 %); розбійного нападу — 3,2 тис. осіб, або 79,7 % (74,2 %).

Виходячи з показників статистики 2009 року, кількість осіб, засуджених за вчинення умисних вбивств, найбільша серед інших тяжких злочинів.

Статистика за перше півріччя 2010 року надає такі факти: за вчинення злочинів проти життя та здоров’я особи засуджено 5,9 тис осіб, що на 1,3 % більше, або 7,2 % (8,9 %) від загального числа засуджених. У тому числі засуджено: 858 осіб — за умисне вбивство, що на 6,1 % більше, або 1,1 % (1,2 %); 1,6 тис. осіб — за умисне тяжке тілесне ушкодження, що на 14,8 % менше, або 2 % (2,9 %); 1,8 тис. осіб — за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що на 9,1 % більше, або 2,3 % (2,6 %).

Верховний Суд України у I півріччі 2010 р. перевірив вироки у кримінальних справах стосовно 64 осіб, засуджених до довічного позбавлення волі за умисне вбивство за обтяжуючих обставин. Вироки залишено без змін стосовно 46 засуджених, стосовно 9 осіб скасовано. (1)

Для того, щоб зрозуміти закономірність підйому або спаду злочинності в країні, у даному випадку – вчинення умисних вбивств, треба з’ясувати її причини та умови.

Причини злочинності— це негативні явища, що породжують її, умови злочинності— це явища, які безпосередньо не породжують злочинності (наслідку), але у певний спосіб впливають на розвиток причинного зв'язку, сприяючи або не перешкоджаючи породженню злочинності. Умови злочинності, як правило, поділяють на об'єктивні та суб'єктивні. Такий розподіл дає можливість у кожному конкретному випадку встановити умови впливу на поведінку людини як зовні, так і вплив внутрішніх особливостей індивіда на його вчинки. (11, c. 72)

Існуюче розмаїття поглядів на причини злочинності залежно від того, як визначається пріоритетна причина злочинності, можна поділити на два основних напрями: соціологічнийі біологічний(біопсихологічний).

Сучасними представниками соціологічного напряму є науковці-кримінологи Національної академії внутрішніх справ (НАВС) України. Вони вважають, що основні причини злочинності полягають насамперед у соціальних умовах життя суспільства й тому недоцільно шукати причини злочинності у криміногенних якостях людей і генетичних факторах людської індивідуальності. На їхню думку, причини злочинності містяться насамперед в економічних відносинах суспільства, прорахунках і недоліках економічного планування, розбалансованості господарського механізму, у системі розподільчих відносин. Істотний вплив на можливість здійснення особою акту протиправної поведінки, а відповідно і на злочинність взагалі, справляє й соціально-моральний стан суспільства. (12, c. 81)

Представниками соціологічногонапряму є також вчені-кримінологи Санкт-Петербурзької академії МВС Росії. Вони вважають, що єдиною причиною злочинності є ступінь розвитку соціальних суперечностей, які породжені розшаруванням суспільства на класи, що з необхідністю спричинилося спочатку до появи небезпечних для суспільного устрою посягань, а потім (або разом з цим) і виникнення особливої галузі права — кримінального, що підтримується державою.

Водночас міжкласові суперечності не вичерпують спектра соціальних суперечностей. До них належать також міжрасові, міждержавні (або між групами і блоками держав), міжнаціональні, міжконфесійні, внутрішні класові, міжособисті та внутрішні особистісні суперечності, які впливають на стан злочинності та її поширення. (13, c. 684)

Умови і явища, що сприяють існуванню злочинності й визначають її стан, вчені Санкт-Петербурзької академії МВС Росії поділяють на дві групи: зовнішні (об'єктивні) і внутрішні (суб'єктивні).

Зовнішніми (об'єктивними)є умови і явища, які повністю або майже повністю не залежать від волі індивіда. До них належать економічна ситуація в державі й регіоні; господарчі, фінансові, зовнішньоторговельні умови, що характерні для певної держави та її суб'єктів; безробіття; незаконна міграція; екологічні проблеми; урбанізація; житлово-комунальні проблеми та ін.

Внутрішніми (суб'єктивними)є умови і явища, що впливають на злочинність і пов'язані зі способом життя людей. Здебільшого це пияцтво і алкоголізм. До цих умов належать також наркоманія і проституція; пропаганда культу насилля, жорстокості та порнографії у пресі, кіно- та відеопродукції; мілітаризація населення; корумпованість частини посадових осіб і працівників правоохоронних органів; недосконалість кримінального законодавства; недоліки в роботі правоохоронних органів й існуючому порядку реєстрації та обліку злочинів та ін. (14, c. 77)

А. Зелінський є представником біопсихологічногонапрямув сучасній вітчизняній кримінології. Зелінський основною причиною злочинності визнає суб'єктивні фактори: психічну неврівноваженість, негідні пристрасті, прагнення до влади, агресивність, користолюбство, бездуховність, безкультур'я, шкідливі звички, конформізм. Людські вади притаманні власне природі людини, вони існували й існуватимуть завжди. Разом з тим на стан психічного і соматичного здоров'я населення держави впливає стан генофонду нації. Найбільшої шкоди генофонду українського народу було завдано в період перебування України у складі СРСР під час голодоморів, колективізації і знищення куркулів як класу. Значних втрат зазнала Україна і під час Великою вітчизняної війни. Усе перелічене істотно позначилось на психічному і моральному здоров'ї населення України (біологічне спадкування). (15, c. 84)

Виходячи з викладеного, вчені-кримінологи як України, так і Росії при вирішенні проблеми детермінації злочинності надають перевагу теоріям соціологічного напряму.

Підбиваючи підсумки, загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині, тобто позбавлення її життя. Об'єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя, але може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть. Вбивство — це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.

Умисне вбивство несе в собі надзвичайну небезпеку, бо в більшості випадків супроводжується іншими злочинами, такими як пограбування, розбій, зґвалтування, катування тощо. Як свідчить досвід, умисне вбивство часто вчинюється під час бійки, сварки, зі спонукань помсти чи ревнощів. (16, с. 100)

Злочинець, вбиваючи людину, забирає не тільки її життя, а й душевний спокій і здоров’я родичів, близьких, друзів жертви. Збільшення показників злочинності та її безкарності призводять саме до відчуття страху та невпевненості у майбутньому, породжують нездорову атмосферу у суспільстві.

Найнебезпечнішими є умисні вбивства з обтяжуючими обставинами, якими є вбивство двох або більше осіб; малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; заручника; вчинене з особливою жорстокістю; вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку; з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення; вчинене за попередньою змовою групою осіб; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство. (8)

Аналіз структури і динаміки вбивств дає підстави стверджувати, що в даний час умисні вбивства вчиняються з більшою жорстокістю і зухвалістю, та набувають надзвичайно високого рівня організованості при підготовці до їх вчинення та укриття їх наслідків, що призводить до суттєвого спотворення розуміння фактичних обставин і подальшої хибної юридичної оцінки діяння, негативно впливаючи на призначення справедливого покарання. (17, с. 47)

Саме правова охорона людини від злочинних посягань на її життя і здоров'я, як на найбільш важливі соціальні цінності, повинна бути забезпечена нормами Кримінального кодексу України 2001 р.

1.2 Історичний розвиток інституту вбивства з обтяжуючими обставинами

Ознаки вбивства, особливо його різновиду умисного вбивства за обтяжуючих обставин, повинні бути визначені на нормативному рівні з урахуванням процесу історичного розвитку, який відбувався в трьох історичних вимірах.

На час існування Київської Русів літературних джерелах зазначено: «Найдавнішою пам'яткою і вінцем національного права України періоду Київської Русі є юридичний збірник під назвою «Руська правда». (18, c. 65) Коротка редакція «Руської правди» складалася з Правди Ярослава і Ярославовичів (ХІ ст.) і мала три частини. Частиною першою ст. 1 передбачалася відповідальність за умисне вбивство. Просторова редакція містила всю коротку редакцію та додатки до неї (ХІІ-ХІІІ ст.). В ній наводяться деякі ознаки помсти, а також йдеться про відшкодування збитків, завданих вбивством. (19, c. 54) На відповідальність за вбивство впливали такі чинники: чи то був закінчений злочин, чи було вчинено злочин однією особою, чи групою осіб, чи то було вбивство з умислом, чи вчинене випадково, чи під час бійки, чи у стані сп'яніння. Найбільш сувора відповідальність у вигляді видання на «потік і пограбування» призначалася за підпали, конокрадство та розбій, пов'язані з вбивством. (20, с. 23)

Другим етапом історичного розвитку ознак умисного вбивства з обтяжуючими обставинами була втрата державності на теренах України.

Після татаро-монгольської навали на території України поступово почали діяти правові системи спочатку Литви та Польщі, а потім і Московії (Росії). Водночас тривало використання звичаєвого та статутного права («Руська правда»). При цьому на землях України, що перебували під впливом Литви та Польщі, залишався попередній юридичний устрій, оскільки мав більш високий рівень розвитку. Така ситуація тривала і після прийняття Литовських статутів 1529, 1566 та 1588 рр., які за своїм техніко-юридичним рівнем випереджали чимало тогочасних західно-європейських законів. (21, c. 47)

На інших землях України, що відійшли до Польщі, мали чинність статути: 1347 р., 1420-1423 рр., 1505р., Збірник законів Польських, удосконалення якого після 1782 р. завершилося прийняттям єдиного Збірника законів. Того часу в нормах кримінального права було сформульовано два підходи щодо визначення поняття злочину: формальний та матеріальний, юридичні ознаки об'єктивного та суб'єктивного характеру, відповідальність за скоєння злочину шляхом бездіяльності. Було також визначено ознаки наміру та необережності, вік відповідальності (16 років). (22, с. 55) Водночас мотив і мета злочину майже не впливали на міру покарання. В цей період такі об'єктивні ознаки, як місце, час та спосіб вчинення злочину, набувають юридичного значення, значна увага надається причинному зв'язку в злочині. Були сформульовані інститути кримінального права, зокрема: повторність злочинів, сукупність злочинів, наприклад вбивство за викрадення майна, що тягло за собою найбільш суворе покарання. Певним чином окреслювався й інститут необхідної оборони при захисті особистих і майнових прав та державних інтересів (наприклад, вбивство державного злочинця). Подальшого розвитку набули норми, що встановлювали відповідальність за державні, військові та службові злочини тощо. Проте найбільш тяжкими злочинами вважались злочини проти церкви, моралі та сім ї. (23, c. 211)

До умисних вбивств належали такі види злочинів: вбивство батьків, вбивство одного з подружжя іншим з подружжя, вбивство братом сестри, вбивство пана або вбивство під час бандитського нападу. За них покарання у вигляді смертної кари насамперед призначалося з урахуванням соціального стану потерпілого (пан, близький родич), способу вчинення (вбивство під час бандитського нападу), в чому вбачаються ознаки впливу романо-германської системи (сім ї) права.

Правовою пам'яткою цього періоду є «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.). Хоча цей документ не був прийнятий, але на нормативному рівні набув закріплення поділ вбивств на умисні та необережні. В гл. 20 були передбачені вбивства за обтяжуючих обставин, до яких належали: вбивство пана, церковника, військового, вагітної жінки, близького родича, двох і більше осіб, під час розбою, шляхом отруєння, із застосуванням зброї тощо. Тобто в цьому документі є ознаки впливу кримінального законодавства європейських держав. (24, c. 114)

Починаючи з кінця ХVIII ст. відбулося знищення української державності, а отже, і загального права як одного із джерел національного права України. Натомість набуло чинності московське законодавство, яке не мало нічого спільного зі слов'янським правом, оскільки в ньому, починаючи з ХІV ст. (Двінська Уставна грамота, Судебники 1497 р. та 1550 р., Соборне уложення 1649 р.), почали домінувати положення та принципи публічного права. Відповідно до цих документів за вбивство призначали смертну кару в її найбільш жорстоких проявах: страта через повішення, спалення, четвертування тощо. Артикулами воїнськими Петра І, які діяли паралельно із Соборним уложенням, передбачалися такі види кваліфікованих вбивств: вбивство за винагороду, шляхом отруєння, офіцера, керівника вбивства тощо. (25, c. 347) В «Уложенні про покарання уголовні та виправні» (1845 р.) були враховані принципи відповідальності за кваліфіковане вбивство, закріплені в кримінальних кодексах Європи, зокрема: Австрії (1803 р.), Бельгії (1867 р.), Греції (1833 р.), Німеччини (1871 р.), Іспанії (1850 р.), Франції (1810 р.). Проте визначалися обтяжуючі обставини по-різному.

З 1903 р. російське Уголовне уложення повною мірою почало діяти на теренах України. До кваліфікованих видів вбивств були віднесені наведені вище та були враховані способи вчинення так званих «побутових» вбивств та деякі суб'єктивні обставини. (26, c. 399)

Період соціалістичного права (1917-1990 р.) характеризується тим, що з 1917 р. по 1922 р. у боротьбі зі злочинними посяганнями на життя радянська влада використовувала кримінальне законодавство Російської імперії. До прийняття КК 1922 р. на Україні спостерігається зміщення акценту в законотворчому процесі в бік виконавчих органів, що було започатковано прийняттям відомчого акта «Керівні засади кримінального права РРФСР» від 12 грудня 1919 р., виданого НКЮ РРФСР. (27, c. 97)

Слід зазначити, що охорона людини кримінально-правовими засобами була набагато слабшою порівняно з охороною соціалістичної власності. Так, за кримінальним законодавством РФ відповідальність за умисне вбивство без обтяжуючих обставин до прийняття КК 1995 р. передбачалася у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, а за розкрадання в особливо великих розмірах - від 10 до 15 років, або призначення смертної кари. Першим кодифікованим кримінально-правовим актом став Кримінальний Кодекс РРФСР 1922 р., який повністю був рецептований радянським урядом України в 1922 р. За КК УРСР аналогічно КК РРФСР 1922 р. передбачалася відповідальність як за умисне, так і за необережне вбивство. (28, c. 254)

Ст. 142 (ст. 142 КК РРФСР) закріплювала відповідальність за умисне вбивство за таких обтяжуючих обставин: а) вчинене з користі, ревнощів (за відсутності надзвичайного душевного хвилювання тощо); б) вбивство особою, яка відбула покарання за умисне вбивство або особливо тяжке тілесне ушкодження; в) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох людей, або з особливими стражданнями для вбитого; г) з метою полегшити або приховати інший тяжкий злочин; д) особою, обов'язком якої було особисте піклування про вбитого; е) з використанням безпорадного стану вбитого. Покарання передбачалося у вигляді позбавлення волі не менше ніж 8, але не більше ніж 10 років. В подальшому застосовувався КК УРСР 1927 р., який не мав суттєвого впливу на визначення обставин, що обтяжують вбивство. Проте деякі обставини, що містилися в ст. 138 КК 1922 р., редакційно були змінені (п. «а», «б»). П. «б» ст. 138 КК 1927 р. було доповнено обставиною «тяжке тілесне ушкодження», а п. «ж» - «жінки, завідомо вагітної». За кримінальним законодавством радянських республік обтяжуючі обставини умисного вбивства визначалися майже однаково законодавством всіх союзних республік. До них, зокрема, належали: вбивство з корисливих спонукань; вбивство особою, яка опікувалася вбитим; вбивство з використанням безпорадного стану потерпілого; особою, яка раніше притягувалася до відповідальності за умисне вбивство або тілесне ушкодження за певних обставин; способом, небезпечним для життя багатьох осіб, або особливо мученицьким способом для вбитого; з урахуванням родинних стосунків тощо. Такі види вбивств за КК Української РСР 1922 та 1927 рр. каралися позбавленням волі, а згодом - смертною карою. Водночас вбивство представника влади або будь-яких осіб при вчиненні державних (контрреволюційних) злочинів каралися виключно смертною карою. В 1959 р. ст. 138 КК була доповнена ч.2, яка передбачала відповідальність за вбивство військовослужбовцем як за вбивство за особливо обтяжуючих обставин. За цей злочин передбачалося застосування вищої міри покарання - розстріл. На той час кількість обставин, що обтяжували вбивство, було збільшено такими видами: п. «а» - «при розбійному нападі, з хуліганських або інших низьких спонукань»; п. «в» - «при зґвалтуванні»; п. «г» - «групою осіб»; п. «д» - «повторно або одночасно вбивство декількох осіб». Покарання за ці види вбивств передбачалися у вигляді позбавлення волі від 7 до 15 років або смертної кари. (29, c. 366)

КК України 1960 р. (ст. 93) закріплював відповідальність за вбивство за таких обтяжуючих обставин: а) з корисливих мотивів; б) з хуліганських мотивів; в) вчинене при виконанні потерпілим службового або громадянського обов'язку; г) двох або більше осіб; д) жінки, яка завідомо для винного була вагітною; е) вчинене з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох людей. (30) В подальшому ці обставини уточнювалися та доповнювалися. Зокрема, станом на 1958 р. їх було 7, 1959 р. - 9. Тобто радянський законодавець пішов шляхом розширення кола обставин, що обтяжують умисне вбивство. (31, c. 147)

Слід зауважити, що КК Української РСР 1922 р. і 1927 р. і російське кримінальне законодавство мали однакову кількість обтяжуючих вбивство обставин. У кримінальному законодавстві України були відсутні такі обтяжуючі обставини, як вбивства з кривавої помсти та з мотивів національної ворожнечі. (32, c. 573)

Таким чином, розгляд вбивства, вчиненого за обтяжуючих обставин, в історичному аспекті дає підстави стверджувати, що цей злочин вчинявся лише умисно; законодавець поступово відмовився від принципу об'єктивного ставлення за вину; підставою відповідальності визнав вину (умисну та необережну в радянський період); ознаками потерпілого почав визнавати не лише родинні ознаки «потерпілий-вбивця», а й соціальний та інший статус потерпілого; загально-небезпечний спосіб позбавлення життя потерпілого; мотив та мету вчинення вбивства та певні ознаки суб'єкта цього злочину.


2. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ ВБИВСТВА З ОБТЯЖУЮЧИМИ ОБСТАВИНАМИ

2.1 Об’єктивні ознаки вбивства з обтяжуючими обставинами

2.1.1 Об’єкт вбивства з обтяжуючими обставинами.

У процедурі кваліфікації умовно виділяється чотири напрямки, які відповідають чотирьом елементам складу злочину. Розрізняються кваліфікації по об'єкту, суб'єкту, об'єктивній і суб'єктивній стороні злочину. Зміст кожного напрямку кваліфікації — встановлення тотожності діяння й обраного складу злочину по відповідному елементу. (33, c. 6)

Такий поділ носить умовний характер, з нього не випливає, що в дійсності кваліфікація здійснюється окремо по об'єкту, окремо по об'єктивній стороні тощо. Всі елементи настільки взаємозалежні, що частіше всього один елемент визначається через інший.

Кваліфікація по об'єкту утворює головний напрям кримінально-правової оцінки. Якщо встановлена тотожність ознак діяння і складу по об'єкту, це означає, що визначене приблизне коло складів, серед яких можна продовжувати пошук потрібного складу за іншими ознаками. Кваліфікація по об'єкту полягає у встановленні відповідності суспільних відносин, на які вчинене посягання, відносинам, що охороняються конкретною кримінально-правовою нормою. Спочатку встановлюються ті суспільні відносини, блага, цінності, яким заподіяна шкода вчиненим діянням, а потім з'ясовується, чи знаходяться дані об'єкти під охороною кримінального закону. (34, c. 48)

Виконання цього завдання починається з ознайомлення зі змістом розділів Особливої частини КК, у кожному з яких вказується перелік складів, що мають єдиний родовий об'єкт злочину. Встановивши тотожність об'єкта вчиненого посягання з родовим об'єктом злочинів, передбачених законом, варто відібрати конкретні склади (склад), які мають загальний безпосередній об'єкт злочину, співпадаючий з тим видом суспільних відносин, яким заподіяна шкода діянням, що кваліфікується. Об'єкт посягання встановлюється за допомогою різних доказів: показань свідків, потерпілих, обвинувачуваного, речових доказів; він визначається по характеру і спрямованості діяння, часто об'єкт визначається по предмету посягання. (35, c. 34)

КК України 2001 року в статті 1 визначив об'єкти кримінально-правової охорони, головним з яких визнав людину з її правами і свободами, що обумовлено Конституцією України (ст.ст.3, 27), міжнародними правовими документами з прав людини. Такий підхід, в основі якого лежать індивідуальні права та свободи людини і громадянина, обумовив відмову від деяких ідеологічних ознак визначення поняття об'єкта злочину як “соціалістичних суспільних відносин, які охороняються радянським кримінальним правом ” (Б.С. Никифоров, М.Й. Коржанський та інші вчені).

Українські криміналісти, починаючи з 90-х років, в правовому розумінні більш правильно визначають, що об'єктом злочину повинні визнаватися не абстрактні суспільні відносини, а конкретні цінності (П.С. Матишевський, Є.В. Фесенко). Виходячи з цього, основними структурними частинами цінностей, що охороняються законом, слід вважати суб'єктів відносин та ті блага, що їм належать, тобто те, що задовольняє потреби людей, відповідає їх інтересам, цілям і намірам (П.С. Матишевський). Виходячи з того, що об'єкт злочину – це цінності (блага, законні інтереси), що охороняються кримінальним законом та на які спрямоване злочинне діяння і яким воно може заподіяти або заподіює шкоду, зроблено висновок: об'єктом вбивства є життя людини як природне абсолютне право. (36, c. 30)

Родовим об’єктом умисних вбивств з обтяжуючими обставинами виступають злочини проти життя та здоров’я особи, а безпосереднім – життя людини.

Стосовно вбивства при обтяжуючих обставинах, об'єкт злочину, окрім вказаних вище ознак, має свої специфічні особливості, які притаманні саме потерпілому від злочину. Наприклад, вбивство двох або більше осіб, жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності, малолітньої дитини, заручника, особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку. Юридичні ознаки, що характеризують потерпілих від цих злочинів, вимагають при кримінально правовій оцінці вчиненого врахувати їх як такі, що суттєво збільшують ступінь тяжкості злочину, а тому не є рівнозначними з деякими іншими обтяжуючими обставинами. Таким чином, об'єкт злочину кваліфікованого вбивства повинен визначатись з урахуванням всіх ознак, які характеризують потерпілого. (37, c. 28)

Для того, щоб дати кримінально-правову кваліфікацію умисним вбивствам при обтяжуючих обставинах за об’єктивними підставами треба розкрити юридичний зміст об’єктивних кваліфікуючих обставин, відображаючи їх місце серед ознак об'єкту та об’єктивної сторони складу кваліфікованого вбивства, що впливають на кваліфікацію скоєного злочину і мають значення для визначення покарання. Це кваліфікуючі обставини з числа названих у ч. 2 ст. 115 КК, а саме умисне вбивство: двох або більше осіб; малолітньої дитини; жінки, яка завідомо для винного перебувала в стані вагітності; заручника; вчинене з особливою жорстокістю; скоєне способом, небезпечним для життя багатьох осіб. (17, с. 92)

Так, розглядаючи питання про вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) можна зазначити, що такий різновид вбивства має місце, коли фактично позбавлено життя двох і більше осіб, як правило, в одному місці та без значного розриву в часі. Такі дії охоплюються єдиним умислом, а мотиви, з яких позбавляються життя окремі потерпілі – можуть бути різними, а тому мова йде про єдиний (одиничний) злочин, і множинність при цьому відсутня. В тих випадках, коли винний позбавив життя кількох осіб в одному ж і тому місці, без значного розриву в часі, але його дії не охоплювалися єдиним умислом, вчинене утворює декілька умисних вбивств і кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, якщо умисел винного був спрямований на вбивство двох або більше осіб, але злочин не був доведений до кінця з причин, що не залежали від його волі, і всі потерпілі залишилися живі, вчинене кваліфікується за ч. 2 або ч. 3 ст. 15 і п.1 ч. 2 ст. 115 КК, а при наявності інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115, - також і за іншим пунктами цієї статті. В тому випадку, коли намір вбити одну особу змінюється наміром вбити ще декількох осіб, які випадково опинилися на місці події, вчинене кваліфікується за п. 5 ч. 2 чт. 115 КК. Враховуючи підвищену небезпечність «безперервного» вчинення злочину, який розпочався і не призупиняється, а вчиняються із великою інтенсивністю і призводить до наступних вбивств, все вчинене вимагає занадто складної кваліфікації, а також призначення більш суворого покарання. (38, c. 206)

Вбивство малолітньої дитини (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України) є кваліфікуючою ознакою тому, що малолітня дитина (до 14 років) фактично знаходиться у безпорадному стані, не може себе захистити та надати відповідний, належний опір особі, що посягає на її життя. До того ж таке вбивство найчастіше вчиняється не тільки шляхом дії (удушення, нанесення ран, побоїв і т. ін.), а й при відсутності таких дій – шляхом бездіяльності, наприклад, невиконання обов’язків, які має виконувати винна особа, яка зобов'язана піклуватися та доглядати за потерпілим (залишення без їжі, допомоги, нагляду за хворою дитиною тощо). (33, c. 119)

При вбивстві жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115) винний зазіхає по суті на два життя – на життя потерпілої і плоду дитини. Стан вагітності жінки повинен мати місце на момент посягання на її

Подобные работы:

Актуально: