Мікроекономіка

Предмет, об’єкт і методологія мікроекономіки

Предмет. Мікроекономіка вивчає поведінку і механізм прийняття рішень окремими ек. суб’єктами (мікросистемами), які прагнуть досягнути мети шляхом використання обмежених ресурсів, для яких можна знайти альтернативне використання.

Об’єкт. Домогосподарства, фірми, галузі, держава.

Домогосподарства – ек. одиниця, що утворена одним чи кількома особами, які виконують такі функції: самостійно приймають рішення, є власниками ресурсу, прагнуть максимізації задоволення потреб в межах власних коштів.

Фірма – ек. одиниця, яка самостійно приймає рішення, викор. ресурси, виготовляє продукцію для задоволення потреб споживачів, прагне до максимізації прибутку.

Держава – це урядові заклади, які наділені юридичною і політичною владою для контролю за господарюючими суб’єктами чи ринком для блага суспільства.

Головна ідея поведінки суб’єктів економічних відносин – це гіпотеза про раціональну поведінку.

Методологічні основи. Методи мікроекономічного аналізу – це сукупність засобів та прийомів пізнання суті економічних процесів.

Загальнонаукові: синтез, порівняльний, індукція, дедукція, наукова абстракція, аналогія, моделювання (оптимізаційні і рівноважні моделі), графічне зображення.

При формуванні наукового уявлення існує 2 підходи:

1. частина мікроекономіки, яка вивчає факти і залежності між ними – ЩО Є – позитивна мікроекономіка;

2. частина мікроекономіки, яка вивчає наше уявлення – нормативна мікроекономіка.

П-д:Моделювання ек. явищ та процесів:

– визначення ключових змінних, що характеризують сутність економічного процесу, який досліджується;

– висувається припущення щодо умов існування моделі та визначення поведінкових пердумов;

- формування гіпотези щодо взаємодії ключових змінних та прогнозування реальних економічних подій;

- перевірка гіпотези методом зіставлення передбачення та події, що відбулась.

Основний метод – граничний аналіз.

Тезаурус – понятійний (категоріальний) апарат: попит, пропозиція, товар, ціна, рівновага, Рая. поведінка…

Поняття “пропозиція”. Індивідуальна та ринкова пропозиція. Закон пропозиції та обґрунтування його дії

Пропозиція S (Supply) – це обсяг товарів, яку виробник бажає та може запропонувати на продаж в деякий проміжок часу за певних умов. Обсяг (величина) пропозиції Qs – це кількість товару, яку виробник пропонує на продаж за кожним рівнем ціни в одиницю часу на певних умовах.

Пропозиція певного товару визначає взаємозв’язок між ринковою ціною і кількістю товару, що продається. Qsх=f(Pх) – формула, з якої випливає закон пропозиції: “Між ціною товару, що продається, існує пряма залежність, тобто чим вища ціна товару, за інших незмінних умов, тим більше стимулюється виробництво і продаж саме цього товару. Дію даного закону відображають графічно через криву пропозиції(S) – це крива, що показує, який обсяг товару можуть та бажають виготовити та продати виробники за різними цінами в даний час. Ціна (незалежна змінна) – вісь ординат, а пропозиція (залежна змінна) – вісь абсцис. (рис.1).

Крива пропозиції має додатній нахил. Це означає, що чим вища ціна попиту, тим більший його обсяг буде запропоновано до продажу, і навпаки.

Ринкова пропозиція – це пропозиція, що визначається як загальна сума всіх індивідуальних пропозицій.

Крива ринкової пропозиції складається з сукупності обсягів товару, які виробляються і пропонуються до продажу всіма продавцями товару за відповідною ціною. Перехід від індивідуальної до галузевої, або ринкової, пропозиції може відбуватися шляхом горизонтального додавання кривих індивідуальної пропозиції, або через помноження обсягу пропозиції товару найбільш типового продавця на загальну кількість продавців на ринку.

Зміст поняття “попит”. Індивідуальний і ринковий попит. Закон попиту і обґрунтування його дії

Стан ринкової економіки, рівень її розвитку, основні проблеми ринкової організації виробництва вирішуються через механізм попиту та пропозиції. Загальне уявлення про попит – це потреба в певних благах. В економічній теорії розглядається платоспроможний попит – потреба в товарах, яка забезпечена грошовими коштами покупця. В рамках механізму попиту та пропозиції – взаємодія: “Виробник – Споживач”, отримуємо якісно нову взаємодію: “Покупець – Продавець”. Аналіз попиту та пропозиції , виявлення взаємозв’язків між ними дає можливість зрозуміти, як діє ринковий механізм.

Попит на певний товар характеризує зміни в поведінці споживача у відповідь на зміну цінових та нецінових факторів. Попит окремого споживача НАК. індивідуальним попитом. Існуюче співвідношення між ринковою ціною і кількістю товару, на який є попит, може бути відображено кривою попиту – показує від’ємну пропорційну залежність між ціною P(Price) і кількістю товару Q(Quantity), яку покупець бажає і може купити. QX=f(P)

Закон попиту – на будь-якому ринку за певних обставин існує зворотній зв’язок між ціною блага та його кількістю, яку можуть придбати споживачі за певну ціну в певному діапазоні цін за певний період.

Вимога “при інших незмінних умовах” – має принципове значення, оскільки вона визначає незмінність всіх інших факторів, що впливають на попит. Це особливо важливо при розгляді гіпотези взаємозв’язку ціни на товар і його кількості, що складає основу закону попиту (див. рисунок). Загальновизнане позначення кривої попиту - D (Demand). Ціна (незалежна змінна) відкладається на осі ординат, а попит (залежна) – на осі абсцис. Крива попиту має від’ємний нахил. Це означає, що чим нижча ціна товару, тим більша його кількість може бути куплена покупцями, і навпаки. Крива попиту (D) – це крива, яка при інших незмінних умовах показує зв’язок між ціною і кількістю купленого товару. Кр.п. показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даний час.

Ринковий попит – це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни. Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред’являється попит. При умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару. Ця крива, яка визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні. Кр. рин. D складається з кривих ін. D.

Крива ‘дохід - споживання’ або ‘крива рівня життя’

Рівновага споживача відповідає комбінації товарів, яка максимізує корисність при даному бюджетному обмеженні. Лінія “доход – споживання”(крива рівня життя) проходить через всі точки рівноваги споживача, що відповідають різним рівням його доходу. На її основі може бути побудована лінія Енгеля, яка показує взаємозв’язок доходу споживача і кількості придбаного блага Х.

Лінія “ціна – споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, пов’язані із зміною ціни одного із товарів. Вона лежить в основі побудови кривої попиту.

Ефект доходу й ефект заміщення

Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим (х), інші більш дорогі товари (у,…). Ця показується рухом вздовж кривої байдужості Un.

Ефект доходу – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару (х) без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує переміщення від одної кривої байдужості U1 до іншої U2.

Виражаючи корисність блага в грошових одиницях, отримуємо цінність блага. Витрати споживання або вартість даної кількості блага – це грошові кошти або ринкова ціна одиниці блага помножена на кількість одиниць блага. Вигода (цінність) перевищує витрати (вартість), оскільки споживач готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну , ніж ту, яку він реально платить при купівлі. Різниця між цінністю і вартістю блага НАК. споживчим надлишком (надлишок споживача). Його можна розглядати як різницю між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за кожну кількість блага Х , і ринковою вартістю цієї кількості.

Бюджетне обмеження вибору споживача та його зміни під впливом зміни доходів та цін

Криві байдужості дозволяють виявити переваги споживача,. але не враховують такі фактори впливу на процес споживання, як ціни товарів та доход споживача. Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов’язана з бюджетним обмеженням. Б.о. – це лінія, яка показує, яку кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може придбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу В (budget). Рівняння Б.о.: B=PxQx+PyQy, де B- доход (бюджет) споживача; Рх,Ру – ціна відповідно товару х та у; Qx,Qy – їх кількості.

Фактори, що впливають на бюджетну лінію:

· зміна доходу споживача;

· зміна цін на товари.

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно до його збільшення з B1 до В2 (рис.2) (або зменшення з В2 до В1) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар х приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії (рис.3).

Взаємодія попиту та пропозиції. Ринкова рівновага

Ринкова рівновага:”В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту та цін пропозиції, що обумовлює рівноважність цін попиту і пропозиції.

Р – ціна; Q – обсяг попиту; D – крива попиту; S – крива пропозиції; Е – точка перетину кривої попиту та кривої пропозиції, яка визначає рівноважну ціну (Ре) та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Qе). Це точка рівноваги (Е). В цій точці обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (Qe), завдяки чому встановлюється ціна (Ре), яка однаково задовольняє і покупців і продавців. Рівноважна ціна (Ре) – ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил. Якщо ціна буде нижчою, ніж Ре, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Ре, пропозиція перевищить попит, створиться надлишок пропозиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде знижуватися до рівня рівноваги (рис.2).

Рівноважна ціна та рівноважний попит мають місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнюють обсягу товару, який покупці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) та пропозиції (S). При ціні рівноваги (Ре) немає ані надлишку, ані дефіциту.

Л.Вальрас розглядав питання рівноваги за допомогою зміни цін: “модель коригування ринкових цін”. А.Маршал же відштовхувався від динаміки обсягів товару, не чіпаючи цін: “модель коригування випуску”.

Ціни сприяють швидкому обміну інформацією в процесі узгодження на ринку економічних інтересів продавців і покупців.

Віддача від збільшення масштабів виробництва і структура галузі

Розширюючи обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу і більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва. Якщо обсяг виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва. Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва. Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то це спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва.

На характер віддачі від масштабу виробництва впливає ряд факторів: 1) Появі і використання нових високопродуктивних технологій та техніки, 2) Розвиток спеціалізації та кооперація виробництва, 3) Можливість спрямування більших ресурсів на пошук нових форм та методів організації праці, 4) Економічна негнучкість , часто неефективність великих виробничих комплексів, 5) Організаційні проблеми великих підприємств пов’язані із збільшенням кількості рівнів управління, це в свою чергу веде до зниження капіталовіддачі та трудовіддачі внаслідок втрати безпосереднього контакту між робітниками і керівництвом, 6) Ризик переслідування індивідуальних а не корпоративних цілей.

Ефект масштабу грає важливу роль для всіх підприємств в усіх галузях. За інших рівних умов чим більше віддача від збільшення масштабу виробництва, тим більш великі фірми діють в тій чи іншій галузі. За звичай виробничі галузі мають більший масштаб виробництва, ніж галузі сфери послуг. Через це підприємствам сфери матеріального виробництва потрібні значні капіталовкладення, щоб ці фірми змогли діяти достатньо ефективно. Галузі виробництва послуг в переважній більшості є трудомісткими, і звичайно забезпечують ефективну економічну віддачу як при великих так і малих масштабах виробництва.

Цінова еластичність попиту: суть, методика обчислення, чинники

Важливу роль у вивченні можливих реакцій економічних суб’єктів на зміну ціни відіграє поняття еластичності. Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної, її здатність реагувати на цю зміну. Еластичність попиту відносно ціни (цінова еластичність) показує, наскільки змінюється обсяг попиту залежно від зміни ціни. При зміні еластичності попиту практичне значення мають не абсолютні величини, а відносні. Тому

де Е_Р – цінова еластичність попиту; DQ – зміна обсягу попиту; DР – зміна ціни.

Якщо зміна ціни на 1% викликає зміну обсягу попиту більшу, ніж 1%, - маємо еластичний попит, Е_P>1 Якщо зміна ціни на 1% призводить до зміни в обсязі попиту меншої, , ніж 1%, - маємо нееластичний попит, Е_P<1. Попит одинично-еластичний, коли Е_P=1 (це означає, що попит зростає (спадає) відповідно до зміни ціни).

Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (тобто Е_P=0), тоді ми маємо досконало нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала змінна ціни викликає нескінченне розширення попиту (тобто ЕDP=¥), тоді ми маємо досконало еластичний попит.

Точкова ел-ть характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни. Дугова ел-ть –ел-ть між двома точками і визначається як середня ел-ть за формулою центральної точки.

Фактори цінової еластичності :

· Важливість товару для споживача (предмети розкошу- ел., хліб – неел.)

· Рівень змінюваності товару (чим більше субститутів – тим більша ел. попиту)

· Питома вага товару в доході споживача (чим більша – тим ел-ше)

· Фактор часу (попит на товар біль еластичний в довгостроковому періоді)

Земля як фактор виробництва. Економічна та земельна рента

Земля – фактор виробництва, що включає землю, яка використовується у с\г або промисловому виробництві, а також використовувані природні ресурси землі. Земля, як і кап-л, є фактором вир-ва довгострокового використання. ЇЇ особливістю є те, що вона обмежена, тобто пропозиція землі є стабільною. На рис.16.3 ст.158 видно, що лінія пропозиції на землю S є вертикальною, тобто пропозиція абсолютно нееластична.

Абс. нееластичність пропозиції землі означає, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі її ділянки. Ціни на землю пов’язані з ціною власності на зем. ділянку, яку слід відрізняти від земельної (абсолютної) ренти (плата за використання землі та інших природних ресурсів, пропозиція яких жорстко обмежена). Ціни на землю визначаються, як дисконтована вартість майбутньої зем. ренти, тобто шляхом капіталізації зем. ренти (16.1 ст.157). Лінія попиту на землю D має низхідний хар-р внаслідок дії закону спадної родючості землі.

Рівновага в т.Е означає рівень щомісячної ренти за одиницю площі землі р_Е.

Ця модель показує активну роль попиту, а саме: за умов нееластичної пропозиції землі ціна землі та абс. рента цілком залежать від зміни попиту.

Ек. рента – плата за ресурс, пропозиція якого жорстко обмежена.

Поняття корисності блага; сукупна та гранична корисність; принцип спадаючої граничної корисності

Потреба – відчуття незадоволення, із-за якого індивід намагається вийти, або відчуття задоволення, яке він намагається продовжити.

Потреби задовольняються благами. Блага – засоби, що придатні для задоволення потреб.

Корисність U (utililу) — це задоволення, яке отримує споживач у процесі споживання товарів та послуг.

Формалізований аналіз поведінки споживача передбачає визначення функції корисності як певного співвідношення обсягів споживаних благ і рівня корисності, що досягається споживачем:

де U-рівень корисності; X1,X2,…Xn-кількість споживаних благ, одиниць; n-кількість видів благ.

Корисність збільшується, якщо збільшується кількість товару, що споживається. У цьому випадку зростає загальна корисність. Але зростання загальної корисності уповільнюється зі збільшенням споживання. Це є наслідком того, що зменшується додаткова, або гранична, корисність.

Гранична корисність МU(Маrginal Utility) - це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.

Згідно з законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається

Сукупна корисність ТU (Тоtаl utility) зростає в процесі споживання, але вона зростає все меншою і меншою мірою. Це означає, щогранична корисність (МU) — додаткова корисність від споживання кожної додаткової одиниці товару — знижується.

Виробнича функція з 2ма переем.ерем. таізокванта

Якщо для виробництва застосовуються два фактори робоча сила (L) та капітал (К), то виробнича функція матиме вигляд: Q = f (K ,L) Ця функція відноситься до довгострокового періоду.

Завдання виробника в довгостроковому періоді полягає в тому, щоб використовуючи всі бюджетні кошти на два змінних фактори, отримати найбільший обсяг продукту.

Графічно це виражається максимально віддаленою від точки початку координат ізоквантою.

Побудуємо карту ізоквант та ізокосту, що буде виражати обмеженість нашого бюджету.

Ми суміщаємо карту ізоквант з ізокостою. Та ізокванта що є дотичною до ізокости буде виражати найбільш можливий обсяг виробленої продукції за умов такого обсягу бюджету. Точка рівноваги це точка Е, тобто місце дотику ізокванти та ізокости.

Іншим засобом досягнення рівноваги виробником за умов фіксованого обсягу продукції є підбір такої комбінації задіяних факторів виробництва, щоб їх вартість була найменшою. Тобто графічно це підбір ізокости, що є дотичної до фіксованої ізокванти.

В обох випадках видно, що кут нахилу ізокванти і ізокости в точці рівноваги співпадає. Він виражається граничною нормою технологічного заміщення MRTSlk = -DL/DK

Кут нахилу ізокости дорівнює Pl/Pk. Виходячи з цього можна визначити точку рівноваги співвідношення між цінами цих факторів і їх граничною нормою технологічної заміщення, яка виражається ще співвідношенням граничної корисності факторів.

От же ми отримуємо рівняння: MPL/MPK= PL/Pk.

MPL/ PL = MPK /Pk.

Таким чином рівновага виробника досягається при рівності зважених граничних корисносте й двох факторів, тобто рівності співвідношень їх граничних корисносте й до цін цих факторів

Диференційна рента

Монополія на землю як объект хозяйствования позволяет арендаторам лучших и средних участков земли получать добавочную прибыль, выступающую в виде дифференциальной ренты. Источником дифференциальной ренты является не земля сама по себе, а более производительный труд сельскохозяйственных рабочих, используемый на лучших и средних участках земли. Дифференциальная рента проявляется в виде ренты I – ренты по естественному плодородию и местоположению и ренты II – ренты по экономическому плодородию.

Дифференциальная рента I по естественному плодородию представляет собой разницу между общественной ценой производства, определяемой худшими условиями производства, и индивидуальной ценой производства продукции, производимой на лучших и средних участках земли. Эту ренту присваивает собственник земли.

Дифференциальная рента I по местоположения представляет собой разницу между общественной ценой производства сельскохозяйственной продукции и индивидуальной ценой производства аналогичной продукции на землях одинакового плодородия, но расположенных ближе к рынкам сбыта. Вследствие этого производитель будет нести более низкие затраты по доставке продукции к потребителю. Эту ренту также присваивает земельный собственник.

Дифференциальная рента II возникает вследствие лучшего хозяйствования на земле: дополнительного внесения органических и минеральных удобрений, использования новейших технологий возделывания сельскохозяйственных культур и т.д. Благодаря этому создается экономическое плодородие – это способность почвы обеспечивать повышенную урожайность благодаря интенсификации сельскохозяйственного производства. Если естественное плодородие почвы создается природой, то экономическое – людьми. Присвоение дифференциальной ренты II осуществляется следующим образом: до истечения срока арендного договора ее присваивает арендатор, по истечении этого срока собственник земли стремится включить ее в условия договора. Поэтому собственники земли всегда стремятся сократить сроки аренды, а предприниматели – удлинить их. Таким образам, мы подошли к пониманию того, что арендатор выплачивает собственнику земли не ренту. А арендную плату, которая включает ренту, процент на капитал, вложенный в землю, и амортизацию этого капитала.

“Економічний” та “бухгалтерський” підходи до визначення витрат та прибутку підприємства

В мікроекономіці розрізняють бухгалтерські та економічні витрати. Бухгалтерські витрати – це фактичні витрати підприємства на виробництво продукції у певному обсязі. Проте економічні ресурси можуть бути використані для виробництва іншого (альтернативного) товару. Витрати, які виникають як результат втрачених можливостей по альтернативному використанню ресурсів називаються альтернативними або економічними. Для окремого підприємства – це витрати на ресурси разом із недоотриманням виручки від недодержання найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів. Бухгалтерські витрати відрізняються від економічних ще тим, що не містять в собі вартості тих послуг факторів виробництва, використовуваних у відповідному процесі, які є власністю підприємства. Витрати обумовлені використанням факторів виробництва, які знаходяться у власності підприємства, називають неявними витратами. Явні витрати – це витрати підприємства, спрямовані на придбання необхідних виробничих ресурсів. Бухгалтерські витрати включають тільки явні витрати, а економічні – явні та неявні. Сукупний виторг в обох концепціях – це сума коштів, яку отримало підприємство від реалізації товарів за певний час. Бухгалтерський прибуток визначають як різницю між загальним виторгом і бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток є різницею між сукупним виторгом і економічними витратами. Якщо підприємство отримує нульовий економічний прибуток, то воно покриває всі свої витрати. Нормальний прибуток при економічному підході відноситься до внутрішніх неявних витрат підприємства. Нормальний прибуток – це прибуток від якого підприємці відмовляються, витрачаючи ресурси на своєму підприємстві, який вони би могли отримати вклавши свої ресурси в інших видах діяльності.

Таємні змови на олігополістичному ринку

Таємна угода між фірмами за умов олігополії може приймати ряд форм, найпростішою з яких є картель. Картель передбачає укладення між фірмами формальної письмової чи усної угоди щодо P і Q кожної з них. Фірми, що увійшли до картелю зберігають свою юридичну, фінансову, виробничу і комерційну самостійність. До картелю не обов’язково мають входити всі виробники в даній галузі.

Визначення квот відбувається наступним чином: керівництво картелю розглядає національний чи регіональний ринок з позицій монополіста, і визначає обсяги продаж (Q_К), що максимізують прибуток картелю. Далі ці обсяги розподіляються між учасниками, і кожна фірма отримує свою квоту (q).

Умови успішності картелю:

1. Треба створити стабільну картельну організацію, члени якої погоджували P та Q, а потім дотримувалися б цієї угоди.

2. Потенціал монополіста. Для можливості підняття цін потрібно щоб крива D була достатньо нееластичною. Потенційна монопольна влада може виявитись найважливішою умовою успіху; якщо потенційні здобутки від кооперації значні, у членів картелю буде більше стимулів вирішити свої організаційні проблеми.

Перешкоди для створення картелю:

1. Відмінності у D і C. У зв’язку з цим відрізняються P, які будуть максимізувати прибутки кожної компанії і тому дуже важко вибрати одну ціну, яка задовольняла б всіх фірм-учасників.

2. Число фірм. Чим > кількість, тим важче укласти успішну угоду.

3. Шахрайство (обман). Для учасників угоди завжди існує спокуса зайнятися таємним зниженням P для того, щоб здобути додаткові замовлення. Крім того квоти не максимізують П окремих фірм, тому вони прагнуть підвищити виробництво та збут. Для фірми при ціні P=P_К оптимальним є q_опт, а вона змушена випускати тільки q

4. Спад ділової активності => зростання середніх витрат => зменшення П => компанії знижують ціни в надії розширити об’єм продажу за рахунок своїх конкурентів.

5. Можливий вхід нових фірм на ринок. Підняття P і зростання П буде сприяти привабленню додаткових фірм.

6. Правові перешкоди: антитрестовське законодавство. В багатьох країнах закони забороняють утворення картелів і будь-які інші угоди щодо встановлення цін.

Ефективність картелю:

Порівняно з конкурентною галуззю картель не є ефективним, бо виробляється менше товарів по вищих цінах і не при найнижчих ATC. За картелю Q_К при P_К і ATC в т. 1, а за конкуренції Q_Е при P_Е і ATC в точці 2 (ATC_min).

Зовнішні ефекти. Теорема Коуза

На зміст інституціональної с-ми суттєво впливає існування зовнішніх ефектів (ефекти виробництва чи споживання блага, вплив яких на третіх осіб, які не є ані покупцями, ані продавцями, ніяк не відображено в ціні цього блага). Яскравим прикладом такого ефекту є забруднення навколишнього середовища.

Позитивний зовнішній ефект виникає тоді, коли діяльність одного ек.агента принесла вигоду іншим (наприклад, освітянська діяльність).

Оцінюючи зовнішній ефект, визначають різницю між сусп. витратами (вигодами) та індивідуальними витратами (вигодами):

MSC = MPC + MEC,

де MSC – гранич.сусп. витрати; MPC – гранич. індивідуальні витрати; MEC – гранич. зовнішні витрати.

На рис.18.1 та 18.2 ст.183 показані види зовнішніх ефектів (MSB, MPB – відповідно гранич.сусп. та гранич. індивідуальні вигоди). За наявності негативного зовнішнього ефекту ек. благо продається та купується у більшому обсязі порівняно з ефективним його розміром, а за позитивного ефекту – у меншому обсязі.

Щоб зменшити перевиробництво товарів з негативним зовн.еф-том або збільшити вир-во, що має позитивний зовн. еф-т, необхідно трансформувати зовнішні ефекти у внутрішні. З цим завданням ринок не може справитись, і виправляти становище повинна держава.

В арсеналі ек. політики є різна засоби щодо усунення небажаних зовн. еф-тів. З цією метою вдаються до:

а)встановлення прав власності на ресурси і створення можливостей для вільного обміну цими правами;

б)колективного або держ. володіння благами, яким властиві зовн. еф-ти;

в)заборони або встановлення обмежень на види забруднюючих та шкідливих речовин;

г)запровадження корегуючих податків і субсидій.

Капітал та процент. Короткострокові і довгострокові інвестиції

Капітал – ресурс тривалого користування, створений з метою виробництва додаткових товарів та послуг. Сутнісна риса кап. блага полягає в тому, що воно є водночас і фактором виробництва і продуктом.

Домашні госп-ва спрямовують гроші на кап. блага шляхом заощадження грошей у вигляді різних фін. активів: облігацій, акцій, а також вкладення грошей на різні заощаджувальні рахунки. Власники фін. активів чи заощаджень сподіваються отримати деякий дохід. Його рівень хар-зує процентна ставка (ціна, що сплачується власникові капіталу за використання взятих у позику засобів протягом певного періоду часу; ставка (норма) процента виражається у процентах). Розрізняють номінальну процентну ставку (ставка проценту з поточного курсу без поправки на інфляцію) та реальну процентну ставку (ставка процента, очищена від впливу інфляції). За умов досконалої конкуренції існує тенденція до встановлення єдиної процентної ставки. В реальних умовах діапазон ставок досить широкий, що обумовлено терміновістю і розміром позики, діючою системою оподаткування, структурою ринку капіталу тощо.

Кап. блага можуть приносити дохід протягом деякого періоду. Поточна (дисконтована) вартість – величина позикових фондів, які необхідно було б позичити за поточної процентної ставки, щоб забезпечити регулярне отримання заданого чистого доходу. Для безстрокового (довічного) володіння, наприклад, таким активом, як земля, що приносить N грош. од. доходу кожного року від цього моменту аж до вічності, поточна вартість землі PV обчислюється: PV = N / i, де і – ринкова проц. ставка, %.

Поточ. вартість будь-якого активу, що приносить дохід, який з часом змінюється, обчислюється як дисконтована вартість кожної частини потоку доходів.

Підприємства, намагаючись максимізувати прибуток, інвестують тоді, коли доходи від інвестиції вищі від ринкової процентної ставки. Якщо процентна ставка вища від норми прибутку на інвестиції, то підприємство не інвестуватиме.

Інвестування – процес відтворення або доповнення основного капіталу; відображає потік нового капіталу у певному році.

Дисконтування – приведення ек. показників, наприклад, грошового потоку, майбутніх років до сьогоднішньої (поточної) вартості.

Залежність споживання благ від зміни доходу споживача. Лінія Енгеля

Лінія “ціна – споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, пов’язані із зміною ціни одного із товарів. Вона лежить в основі побудови кривої попиту. Ефекти впливу зміни доходу та цін на обсяг попиту споживача:

Ефект заміщення – це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевшим (х), інші більш дорогі товари (у,…). Ця показується рухом вздовж кривої байдужості Un.

Ефект доходу – це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару (х) без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує переміщення від одної кривої байдужості U1 до іншої U2.

Виражаючи корисність блага в грошових одиницях, отримуємо цінність блага. Витрати споживання або вартість даної кількості блага – це грошові кошти або ринкова ціна одиниці блага помножена на кількість одиниць блага. Вигода (цінність) перевищує витрати (вартість), оскільки споживач готовий заплатити за попередні одиниці блага більш високу ціну , ніж ту, яку він реально платить при купівлі. Різниця між цінністю і вартістю блага наз. споживчим надлишком (надлишок споживача). Його можна розглядати як різницю між максимальною ціною, яку споживач заплатив би за кожну кількість блага Х , і ринковою вартістю цієї кількості.

Проблеми оптимальності та загальна економічна рівновага

Сукупна (зведена) ефективність ек. системи – поняття, що враховує ефективність у виробництві (досягається за мінімізації витрат виробництва), ефективність у споживанні (досягається за максимізації задоволення потреб споживачів) і певний баланс між інтересами виробників та споживачів на ринках. Отже, для еф-го функ-ня ек-ки в цілому розм-ня ресурсів між вир-вом різних товарів має бути таким, щоб структура цього вир-ва за еф-го використання ресурсів збігалася із структурою споживання. Тобто споживачі мають бути готові заміщати блага саме у такій пропорції, в якій вир-во може трансформувати один товар в інший.

При виконанні цієї умови конкурентна ек-ка досягає станів, що є оптимальними за Парето. Але існують передумови та ситуації, коли саморегульований ринок неспроможний забезпечити досягнення еф-го функ-ня ек-ки: наявність ринкової влади, непрозорість ринків і неповна чи асиметрична інформація – “причини неспроможності ринку”, та наведені нижче:

Наявність зовн. факторів, які виникають тоді, коли певна діяльність (у вир-ві чи сп-ні) має побічний вплив на інші види діяль-ті, але цей вплив не відображається безпосередньо в ринк. цінах.

Існування громадських благ. Неспроможність ринку проявляється тоді, коли ринки не в змозі (не здатні або не зацікавлені) запропонувати товари, корисні для багатьох споживачів.

Позаринкова діяльність суб’єктів ринку та неринкові механізми рег-ня. Відносини між суб’єктами госп-ня можуть регулюватися не тільки ринковим механізмом (втручання держави, існуюча політ. с-ма, законодавча база тощо).

Наявність причин обмеженої спроможності ринкового регулювання (сукупність передумов і ситуацій, коли дія механізму конкурентних ринків не приводить до максимізації суспільної корисності). За цих умов заг. рівновага досягається на новому рівні – на рівні квазіоптимуму. Теорія квазіоптимуму стверджує, що у випадку, коли в одній галузі (чи в групі галузей) викривлення не можуть бути усунені, краще відмовитися від досягнення максимуму еф-ті в іншій галузі (чи в групі галузей), щоб збалансувати ек-ку в цілому.

Механізм установлення рівноваги підприємства в довгостроковому періоді за умов монополістичної конкуренції (МК)

Монополістична конкуренція характеризує таку ринкову модель, за якої існує кілька десятків (до 100) фірм, що пропонують подібну, але не ідентичне продукцію.

Осн хар-тки: 1. Досить велика к-сть учасників ринку 2. Диференціація продукту 3. Нецінова конкуренція 4. Легкий вступ в галузь.

В КП фірма, що діє за умов МК може отримувати П_ек або зазнавати збитків. Проте у ДП існує тенденція до отримання П_норм прибутку або, іншими словами, до беззбитковості.

У випадку отримання П в КП можна очікувати, що економічні вигоди притягнуть (приваблять) нових конкурентів, оскільки вступ в галузі є достатньо вільним. Коли нові фірми увійдуть в галузь, то крива D, з яким працювала типова фірма, опуститься (зміститься вліво) і стане більш еластичною у зв’язку з тим, що кожна фірма тепер володіє меншою долею сукупного D і існує більше виробників товарів-замінників. Як наслідок зникнуть П_ек. В цьому ви