Депозитні операції з фізичними особами та управління ними

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста

Тема роботи: Депозитні операції з фізичними особами та управління ними

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні аспекти менеджменту депозитів фізичних осіб в банку

1.1 Характеристика ресурсів банку

1.2 Економічна сутність та класифікація депозитних операцій

1.3 Механізм залучення коштів фізичних осіб для формування депозитних ресурсів банку

Розділ 2. Організація депозитних операцій з фізичними особами в АППБ “Аваль”

2.1 Загальна характеристика економічної діяльності АППБ “Аваль”

2.2 Аналіз вкладень фізичних осіб в АППБ “Аваль”

2.3 Механізм залучення коштів фізичних осіб в АППБ “Аваль”

Розділ 3. Шляхи удосконалення управління залученням коштів фізичних осіб на рахунки в банку

3.1 Розробка та впровадження методики аналізу клієнтської бази

3.2 Використання методу процентних ставок на депозити за граничними витратами як напрямок вдосконалення цінової політики АППБ “Аваль”

Висновки

Перелік використаних джерел

Додатки

Вступ

Банківські ресурси – це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення ресурсів і надання кредитів перебувають у тісному взаємозв’язку. Тому розуміння економічного змісту банківських ресурсів, визначення проблем, пов’язаних із їх ефективним формуванням і доцільним використанням, надзвичайно важливе, особливо для українських банків, адже відправною точкою для здійснення різноманітних банківських операцій і надання послуг є саме ресурси банку, які він повинен розміщувати з найефективнішим результатом. Очевидно, під впливом змін у регулюванні банківської діяльності, зрушень у макроекономічній і мікроекономічній динаміці, ситуації на грошово-кредитному ринку, структурних коливань у доходах юридичних та фізичних осіб, можливості формування ресурсної бази банку не залишаються стабільними. Враховуючи це, актуальним є моделювання кожним комерційним банком шляхів і джерел ресурсного забезпечення його діяльності.

Виходячи з того, що саме депозити фізичних осіб, за світовою практикою, є найбільш стабільною та прогнозованою ресурсною базою для комерційних банків, на наш погляд, розробка шляхів оптимізації управління вкладами населення постає цікавою та актуальною темою для дослідження, що і обумовило вибір теми дипломної роботи.

Об’єктом дослідження дипломної роботи є формування ресурсів банку, предметом виступають депозитні операції банків з фізичними особами.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів управління залученням коштів фізичних осіб та, відповідно, формуванням депозитних ресурсів банку.

Мета дипломної роботи конкретизується у таких завданнях:

вивчення теоретичних основ здійснення депозитних операцій, а саме, економічної природи депозитних операцій та видів депозитних операцій;

вивчення механізму залучення коштів приватних вкладників для формування депозитних ресурсів банку;

аналіз організації депозитних операцій з фізичними особами та управління ними на прикладі АППБ “Аваль”;

розробка пропозицій щодо стимулювання залучення коштів приватних осіб на вклади до банківських установ.

В ході дослідження та розгляду теми даної дипломної роботи застосовувались методи аналізу, синтезу та конкретизації.

При написанні дипломної роботи були використані законодавчі і нормативні акти, учбові економічні посібники вітчизняних та зарубіжних авторів, матеріали періодичних видань, присвячені дослідженню даної теми.

Розділ 1. Теоретичні засади здійснення депозитних операцій з фізичними особами та управління ними

1.1 Характеристика ресурсної бази банків та джерел її формування

Передумовою ефективної діяльності банку як специфічного господарського товариства виступає створення відповідної ресурсної бази, тобто сукупності грошових коштів, що надходять у розпорядження банку з різних джерел та використовуються ним для здійснення активних операцій. Первісну роль в цьому процесі відіграє формування власного капіталу банку. Але найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банку виступають депозитні операції.

Перед початком дослідження визначимося зі значенням поняття “ресурси”. «Ресурси - (від французького ressources) - кошти, запаси, можливості, джерела чого-небудь» (2). Але нас, природно, цікавлять банківські ресурси. У енциклопедії банківської справи України дається наступне визначення банківських ресурсів: “Банківські ресурси - сукупність коштів, що знаходяться в розпорядженні банку та використовуються ним для кредитних і інших активних операцій” (6). При всіх перевагах даного визначення його недоліком є те, що в ньому не визначено джерела формування банківських ресурсів, що залежать від пасивних операцій банків. Виходячи з вищевикладеного, можна сформулювати наступне визначення ресурсів банку: “Ресурси банку (банківські ресурси) - це його статутний капітал і фонди, а також кошти, що залучені банками в результаті проведення пасивних операцій та використовуються ним для активних операцій банку” (8).

У світовій практиці під операціями по залученню коштів банками розуміють широке коло операцій, від залучення інвесторів до залучення клієнтів на обслуговування звичайних банківських рахунків. Таке широке поле понять щодо залучення ресурсів банками обумовлено різними системами регулювання і контролю за банківською діяльністю та різним розумінням ролі залучених коштів у діяльності банку. Структура банківських ресурсів окремого банку залежить від ступеню його спеціалізації або, навпаки, універсалізації, особливостей його діяльності, стану ринку позичкових ресурсів. Але так склалось, що вітчизняні вчені та економісти, а також органи нагляду за операціями банків чітко розподіляють банківські ресурси на власні, залучені та запозичені кошти (12), характеристика ресурсів банку представлена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Види ресурсів банку

До власних ресурсів банків, або до банківського капіталу, належать фонди, які створюються банками для забезпечення фінансової сталості, комерційної та господарської діяльності, а також прибуток поточного і минулого років.

Структура банківського капіталу не є сталою за якісним складом і змінюється протягом року залежно від багатьох факторів, зокрема від якості активів, використання прибутку, політики банку щодо забезпечення приросту капітальної бази тощо.

Частка власного капіталу банку у сукупних ресурсах незначна, тоді як у сфері матеріального виробництва співвідношення власного та позиченого капіталів інше. Так, для промислового підприємства вважається нормою, коли власний капітал становить 50% загального капіталу, для банківської установи ж достатнім вважається 8%. Це зумовлено специфікою банківської діяльності. Банк користується переважно чужими грошима, а власні кошти призначені, передусім, для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття поточних збитків від банківської діяльності. Інакше кажучи, власний капітал банку виконує, в основному, захисну функцію. Функція ж забезпечення оперативної діяльності, яка для власних коштів підприємств сфери матеріального виробництва є головною, для власного банківського капіталу є другорядною. Однак роль власного банківського капіталу як джерела забезпечення його оперативної діяльності на перших порах після його утворення є досить відчутною. За рахунок власного капіталу фінансується придбання меблів, організаційної та комп’ютерної техніки, будівництво або оренда банківських офісів, упровадження систем банківського захисту, банківських технологій і систем зв’язку.

В складі капіталу головна роль належить статутному капіталу, що формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку за рахунок внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного капіталу визначається засновниками, однак він не може бути меншим від мінімального розміру, встановленого НБУ.

Резервний фонд банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість банку, зменшує ймовірність його банкрутства. Як правило, в перші роки після створення банки прагнуть відраховувати в резервний фонд значні кошти, оскільки це додає банку стабільності та стійкості.

Крім резервного фонду, в банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюються за рахунок чистого прибутку.

Прибуток є джерелом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що визначена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний для поповнення статутного капіталу банку. Ця операція може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.

Більша частина ресурсів банку формується за рахунок залучених та позичених коштів, а не власних. Вони складають зобов’язання банку. Зобов’язання банку – це кошти, які не належать банку, але тимчасово беруть участь в обороті банківських фондів в якості джерела його активних операцій. Іншими словами можна сказати, що зобов‘язання банку – це сукупність усіх його залучених ресурсів. В світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групують таким чином:

залучені кошти;

позичені кошти.

До позиченого капіталу банку належать кошти, отримані від емісії цінних паперів власного боргу, а також кредити, отримані від інших банків, в тому числі і від НБУ. Головними відмінностями від залучених ресурсів є те, що позичені ресурси більш дорогі, як правило, мають більшу суму залучення та ініціатором угоди завжди виступає банк, тоді як при залученні внесків роль банку пасивна. Як вже зазначалося, одним з джерел поповнення ресурсів банку є міжбанківський кредит. Кредитними ресурсами торгують фінансові стійкі банки, в яких завжди є надлишок ресурсів, і для одержання прибутку вони прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість встановлення ділових партнерських стосунків. Процентна ставка за міжбанківським кредитами, як правило, нижча, ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов’язана з обліковою ставкою НБУ.

Залучені кошти банків покривають понад 80% усієї потреби в грошових ресурсах для здійснення активних операцій, насамперед, кредитних. Роль їх винятково значна. Мобілізуючи тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб на ринку кредитних ресурсів, банки з їх допомогою задовольняють потреби народного господарства в додаткових оборотних коштах, сприяють перетворенню грошей у капітал, забезпечують потреби населення у споживчому кредиті.

Як правило, найвагоміша частина банківських ресурсів є депозитними ресурсами, отже, конкурентна позиція банку найбільш важлива саме на ринку депозитів, який має свої особливості і цілий ряд факторів, що досить сильно впливають на позиційність банківських продуктів, що мають депозитну природу. Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій.

Депозитна операція – це операція із залучення коштів на вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. Депозитні операції бувають активними та пасивними. Активними депозитними операціями вважаються операції з розміщення банком коштів на депозит, а пасивними депозитними операціями - операції із залучення банком коштів на депозит. Депозитні операції можуть бути активними лише на міжбанківському ринку. У даній роботі мова буде йти про пасивні депозитні операції з фізичними особами.

Отже, можна зробити висновок, що ресурсна база банку відрізняється різноманітністю. Велике значення для банку мають саме залучені ресурси, які складають більшу їх частину. Кожний банк має специфічний склад ресурсної бази, який залежить від його можливостей у залученні ресурсів. Але, все ж таки, існують загальновизнані пропорції, яких повинен дотримуватися кожен банк для забезпечення успішної роботи.

1.2 Економічна сутність та класифікація депозитних операцій

У науковій літературі поняття "депозит", "ресурси банку" використовуються досить часто. Значну увагу темі депозитів прилітали такі видатні зарубіжні вчені, як А.Сміт, А.Маршал, П.Роуз, а також вітчизняні вчені А.Мороз, М.Савлук, О.Дзюблюк, М. Алексеєнко, І.Гуцат, О.Васюренко, А.Вожжов.

Депозит – це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта в тимчасове користування банку. Особливість депозиту полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, депозит є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але в той же час «банківські гроші» приносять вкладнику дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у вигляді процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків –платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату (12).

Депозит (вклад) – кошти, внесені в комерційний банк клієнтами – фізичними чи юридичними особами, які зберігаються на їх рахунках і використовуються відповідно до режиму рахунку і банківського законодавства (37).

Депозит – це грошові кошти в національній та іноземній валюті що передані їх власникам або іншою особою за його дорученням в готовій або безготівковій формах на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Банки залучають вільні грошові кошти юридичних та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовують різні види банківських рахунків(22).

Згідно Закону України “Про банки та банківську діяльність” від 7 грудня 2000р. № 2121-Ш депозити (вклади) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору (29).

Банки залучають вільні грошові кошти шляхом виконання депозитних операцій, в процесі яких використовують різні види банківських рахунків. Депозитні операції – це операції, що проводить банк, коли залучає кошти клієнтів (2).

Суб`єктами депозитних операцій є банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, котрі, в свою чергу, виступають кредиторами.

Об’єктами депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.

На долю депозитних операцій приходиться біля 85% пасивів банків. При залученні депозитів банки дотримуються наступних принципів організації депозитних операцій :

депозитні операції здійснюються таким чином, щоб сприяти отриманню банківського прибутку або створювати умови для отримання прибутку в майбутньому;

в процесі організації забезпечується різноманітність суб`єктів депозитних операцій та поєднання різних форм депозитів;

при здісненні банківських операцій забезпечується взаємозв`язок і взаємопогодження між депозитними і кредитними операціями по термінам і сумах;

особлива увага в процесі організації депозитних операцій приділяється строковим депозитам, які найбільше підтримують ліквідність балансу банку;

проводячи свої депозитні та кредитні операції, банк повинен зменшувати свої вільні ресурси;

банк повинен приймати міри по розвитку банківських послуг, що передбачає залучення депозитів.

Для банківської практики характерна така класифікація депозитів (рис.1.2).

Вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

Депозит до запитання – це кошти, що знаходяться на поточних бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах.

Умови сплати відсотків за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. Вони використовуються для здійснення поточних рахунків власника. За першою вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів.

Рис.1.2. Класифікація депозитних операцій з фізичними особами

До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку.

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для кредитних та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їх додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного проценту. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня.

До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках. На цьому рахунку знаходять відображення всі операції банку з клієнтами, тобто видача кредитів і проведення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення кредитів. Тобто, контокорентний рахунок – це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного і кредитного. Кредитове сальдо по контокорентному рахунку означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове – що у клієнта виникла заборгованість перед банком за кредитами.

Значну частину ресурсів, залучених у вклади до запитання, банки використовують для забезпечення необхідного рівня ліквідності та формування обов`язкових резервів у вигляді залишків на кореспондентському рахунку в НБУ.

Водночас у повсякденній банківській діяльності складається ситуація, коли клієнти не використовують одразу всі кошти, що надходять на їхні поточні рахунки, залишаючи певну частину у розпорядженні банку на деякий термін. Цю частину ресурсів банки використовують у формі вкладень у найкоротші за терміном повернення кредитно-інвестиційні активи. В цьому випадку банк отримує можливість заробляти, розміщуючи вільні залишки на поточних рахунках у відповідні дохідні активи, а відтак сплачувати певний процент власникам депозитів до запитання за користування їхніми грошима. Платність вкладів цього типу дає змогу, в свою чергу, залучати ще більші обсяги поточних ресурсів, розширювати коло операцій та збільшувати їх обсяги, що неодмінно сприятиме підвищенню конкурентоспроможності банку.

В більшості банків вклади до запитання займають значну питому вагу в структурі залучених коштів. Це найдешевше джерело банківських ресурсів. Власник рахунку може в будь-який час вилучити кошти, тому банк повинен мати завжди високоліквідні активи за рахунок скорочення долі менш ліквідних, але тих, що дають високі доходи. Тому на залишок коштів на рахунках до запитання виплачуються низькі відсотки. Для комерційного банку вклади до запитання є трудомісткими і дохід від комісійних зборів за обслуговування рахунків не завжди покриває ці витрати.

Комерційні банки зацікавлені у вкладах до запитання, тому що:

клієнти мають залишки грошей на рахунку і виникає можливість для банку використовувати ці залишки для короткострокового кредитування і отримати доход;

банк має можливість надати клієнту повний спектр банківських операцій та послуг.

Найстабільнішими щодо прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є термінові вклади (депозити).

Терміновий вклад (депозит) – грошові ресурси, які розміщуються їх власниками у банку для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених відсотків.

Ресурси, залучені у термінові депозити, залишаються в розпорядженні банку в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватись для фінансування триваліших за терміном, а отже і більш дохідних активних операцій. Відповідно і плата за залишками на термінових депозитах значно більша порівняно із вкладами до запитання і прямо залежить від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах.(8)

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їхніми власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Угода укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а інший – у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін, протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. В свою чергу, банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконувати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановлені пені або штрафи за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішують у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здіснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

Комерційні банки у своїй діяльності використовують різні форми термінових вкладів (депозитів). Однією з найпоширеніших є сертифікати, які поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитні сертифікати – документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні відсотки. (6)

Ощадний сертифікат – документ, що видається тільки фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський вклад та надає право власнику на отримання відповідної суми внеску і відсотків. (6)

Депозитні та ощадні сертифікати випускаються банками як на обумовлений термін, так і до запитання. Вони можуть бути іменними та на пред’явника. Банківський сертифікат – цінний папір, який може вільно продаватись/купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разі виникнення необхідності в наявних коштах власник сертифіката може його продати безпосередньо банку або на вторинному ринку цінних паперів без загрози значної втрати від зниження відсоткової ставки, але з урахуванням терміну, що залишився до моменту погашення сертифіката.

Зростаюча конкуренція на ринку депозитних операцій, застосування електронно-обчислювальної техніки та інші фактори сприяли появі нових різновидів депозитів, які поєднують окремі властивості депозитів до запитання, термінових та ощадних. У цьому переконує досвід як країн із розвинутою ринковою економікою, так і України. Комерційні банки дедалі частіше виплачують проценти за вкладами до запитання, застосовують "гібридні" рахунки, кошти яких використовують і для фінансових інвестицій, і для здійснення поточних розрахунків.

Серед популярних за кордоном, а нині застосовуваних і в Україні форм акумулювання коштів населення — залучення банками різдвяних, відпускних, податкових та інших строкових вкладів, внески на які здійснюють регулярно (наприклад, щотижня) з метою накопичення коштів, достатніх для оплати видатків на різдвяні свята чи під час відпуски. Для банків такі методи мобілізації коштів вигідні тим, що сприяють зростанню обсягів депозитів і стимулюють ощадливість вкладників.

Останнім часом у країнах Заходу клієнти банків дістали змогу користуватися так званими NOW - рахунками. Ці рахунки поєднали в собі принципи зберігання і використання строкових вкладів та вкладів до запитання: як тільки сума залишку на рахунку перевищує певну величину, на неї починають нараховувати проценти. Для клієнтів NOW - рахунки вигідні тим, що, як і вклади до запитання, вони дають змогу проводити розрахунки за допомогою документів, що мають силу засобу платежу, а головне, як і строкові вклади, дають право отримувати відповідний дохід. Окрім того, приватна особа може отримати кредит розміром до 50% від залишку коштів такого вкладу. Для банку NOW - рахунки привабливі тим, що кошти на них зберігаються протягом точно визначеного часу і тому можуть бути використані для довгострокових вкладень.

Ще одним перспективним засобом залучення заощаджень населенню банківські вклади є SUPERNOW - рахунки, на які нараховується дохід за плаваючою ставкою. Ці рахунки використовують у своїй практиці деякі вітчизняні банки, зокрема, ВАБанк. Щоправда, українським варіантом, на відміну зарубіжного, не передбачено додаткових послуг. В інших країнах за цим вкладом дозволяється виписувати необмежену кількість чеків, отримувати кредити під заставу нерухомості. Українським банкам доцільно було б також залучити заощадження у такі депозити, які поєднували б риси строкового вкладу і вкладу до запитання, тобто давали б змогу клієнту отримувати прибуток і щомісяця користуватися нарахованими процентами.

1.3 Механізм залучення коштів фізичних осіб для формування депозитних ресурсів банку

В основі залучення коштів фізичних осіб лежить депозитна політика –стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників і визначення найефективнішої комбінації їх джерел. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, доходності і ризику (47).

В банківській практиці існують такі загальні критерії оптимальності депозитної політики:

зв’язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

диференційований підхід до різних груп клієнтів;

конкурентноздатність банківських депозитних продуктів.

В роботі банків із залучення депозитів (вкладів) важливу роль відіграє процентна політика, оскільки одержання доходів від вкладених коштів є для клієнтів суттєвим стимулом до активізації внесків. Процентна політика є одним з показників надійності і стабільності ресурсної бази комерційного банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних граничних вимог:

по-перше, процентна ставка за депозитами повинна бути достатньо привабливою для потенційних вкладників;

по-друге, процентна ставка не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку

При відкритті і веденні поточних та строкових депозитних (вкладних) рахунків фізичних осіб в національній та іноземній валютах, при розробці та проведенні своєї депозитної політики банки України керуються Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000р. № 2121-Ш та іншими законодавчими актами України.

Банки при відкритті та веденні рахунків своїх клієнтів-фізичних осіб керується “Інструкцією про порядок відкриття використання та закриття рахунків у національній та іноземній валюті”, затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003р. № 492, а також зміни до цієї інструкції затверджені постановою Правління НБУ від 10.11.2005р. № 419, “Інструкцією про касові операції в банках України”, затвердженою постановою Правління НБУ від 14.08.03.№337, “Положення про ведення касових операцій у національній валюті України “ від 15.12.2004 № 637, затверджене постановою Правління НБУ та зміни до положення від 10.08.2005р. № 277.

При проведенні бухгалтерського обліку операцій з депозитами фізичних осіб банки керуються “Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України”, затвердженою постановою Правління НБУ від 15.09.2004 №435.

Для страхування вкладів фізичних осіб банки керуються постановою Правління НБУ “Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів вкладникам банків у разі їх ліквідації ” від 11.01.01. №8, а також зміни до положення затвердженими постановою Правління НБУ від 26 червня 2001р. №239.

Також банки України в процесі проведення своєї депозитної політики керуються рішеннями Ради і Правління і не повинні суперечити загальним стратегічним планам банка у проведенні їх діяльності. Для більш чіткого опису своєї політики стосовно залучення депозитів фізичних осіб та операцій з ними Правліннями банків затверджується положення про порядок здійснення операцій за поточними та строковими депозитними (вкладними) рахунками фізичних осіб у національній та іноземній валютах.

Фізичним особам для зберігання коштів та проведення розрахунків у національній валюті з іншими фізичними та юридичними особами відкриваються поточні рахунки, що мають назву вклади «до запитання». Їх відкриття проводиться на підставі заяви фізичної особи і документа, що засвідчує особу; угоди на відкриття та обслуговування рахунку між установою банку та громадянином; картки із зразком підпису, який вчиняється у присутності працівника банку, що відкриває рахунок та засвідчується цим працівником і головним бухгалтером банку.

В угоді зазначаються дані документа, що засвідчує фізичну особу, адреса постійного місця проживання і ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податку. За дорученням власника рахунку-резидента, операції за рахунком може здійснювати інша особа – резидент.

На поточні рахунки в національній валюті фізичних осіб-резидентів зараховуються:

кошти на оплату праці, пенсії, допомоги, авторські гонорари за літературні праці, музичні твори, витвори образотворчого мистецтва, за артистичну діяльність, наукові праці та винаходи;

виплати страхових та викупних сум, позичок з особистого страхування, страхове відшкодування за майновим страхуванням;

орендна плата за найом житлових помешкань, рухомого і нерухомого майна;

відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом або у разі втрати годувальника;

кошти в національній валюті за продану іноземну валюту;

кошти за реалізоване власне майно та за здану сільгосппродукцію;

інші надходження у випадках, що не суперечать чинному законодавству України.

З поточних рахунків у національній валюті фізичних осіб-резидентів за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться такі операції:

розрахунки за надані послуги юридичними та фізичними особами;

розрахунки за придбані в підприємствах торгівлі товари;

відрахування до державного й місцевих бюджетів обов'язкових та інших платежів;

розрахунки за участь у створенні підприємств різної форми власності;

розрахунки за купівлю та продаж цінних паперів на біржовому або позабіржовому ринку;

розрахунки за куплену іноземну валюту;

інші операції у випадках, що не суперечать чинному законодавству України.

Забороняється перерахування коштів на будь-який рахунок фізичних осіб – нерезидентів.

На поточні рахунки фізичних осіб-нерезидентів зараховуються:

кошти, одержані як оплата праці, допомога, авторські гонорари;

кошти, одержані як відшкодування шкоди, заподіяної робітникам та службовцям каліцтвом;

кошти від продажу власного майна;

успадковані кошти;

кошти, отримані внаслідок здійснення іноземної інвестиції в Україну (за наявності протоколу зборів засновників про розподіл прибутку та довідки податкової адміністрації про сплату податків згідно з чинним законодавством);

виплата страхових сум;

кошти, що були раніше зняті власником з рахунку, але не використані або використані не повністю;

інші надходження, що не суперечать чинному законодавству України.

З поточних рахунків у національній валюті фізичних осіб-нерезидентів за розпорядженням власника чи за його дорученням проводяться операції у грошовій одиниці України:

видача коштів готівкою;

видача платіжних документів для здійснення безготівкових розрахунків;

розрахунки у безготівковій формі за послуги, надані юридичними та фізичними особами на території України;

сплата мита, податків та інших обов'язкових платежів;

сплата страхових та членських внесків;

здійснення платежів з відшкодування витрат судовим, слідчим, арбітражним, нотаріальним та іншим органам;

перерахування на рахунок іншої фізичної особи;

перерахування на інший власний поточний рахунок в іншому банку України чи на вкладний рахунок;

перерахування на рахунок юридичної особи-резидента як внесок до її статутного фонду у випадках, передбачених чинним законодавством;

перерахування на рахунок юридичної особи-резидента як реінвестицію в об'єкт первинного інвестування чи в інші об'єкти інвестування відповідно до чинного законодавства України за умови сплати податку на прибуток (дохід);

перерахування за купівлю іноземної валюти (купівля іноземної валюти за кошти у грошовій одиниці України з урахуванням нарахованих відсотків за залишками коштів на рахунку);

інші операції, що не суперечать чинному законодавству України.

Крім поточних рахунків «до запитання», фізичним особам-резидентам – громадянам України, резидентам –іноземцям та особам без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні, а також нерезидентам – громадянам України, які постійно проживають за межами України та нерезидентам–іноземцям та особам без громадянства, які проживають в Україні відповідно до візи, відкритої строком до 1 року відкриваються в національній валюті вкладні рахунки на підставі договору про його відкриття з видачею вкладнику вкладного документа (скажімо, ощадної книжки –іменної чи на пред'явника).

Фізичній особі-нерезиденту надається іменна ощадна книжка. В угоді обумовлюється сума, що вноситься або перераховується на вкладний рахунок; термін зберігання та порядок повернення; розмір відсотків та умови перегляду відсотків, а також умови розірвання угоди.

В разі відкриття вкладного рахунку фізичній особі-резиденту у договорі на підставі довідки податкового органу вказується ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податку.

Вкладні (депозитні) рахунки фізичних осіб-резидентів призначені для обліку коштів, внесених на визначений угодою термін. Кошти на вкладні рахунки фізичних осіб можуть бути внесені готівкою, перераховані з власного вкладного рахунку в іншому банку чи з поточного рахунку в національній чи іноземній валюті.

Одним з етап