Естетичне виховання школярів

Зміст

Вступ

Розділ 1 Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1 Роль естетичного виховання в розвитку особистості

1.2 Формування естетичної культури особистості школярів

Висновок до розділу 1

Розділ 2 Методика формування культури поведінки школярів у школі

2.1 Виховання культури поведінки молодших школярів на уроках в початкових класах

2.2 Значення засобів народної педагогіки у вихованні культури поведінки молодших школярів

Висновок до розділу 2

Загальні висновки

Література


Вступ

У сучасній ситуації корінних трансформацій суспільства відбувається якісне перетворення сталих форм політичного й економічного життя. Поряд з цими змінами стрімко трансформується свідомість і світогляд людей. Не піддається сумніву той факт, що зміни в політичній і економічній сферах зумовили активну переоцінку цінностей та переорієнтованість на принцип корисності, викликали ситуацію духовної кризи і моральнісної деградації сучасного суспільства. Це з необхідною гостротою підіймає питання про пошуки адекватних форм регулювання моральнісної поведінки та практичної діяльності людей.

Однією з таких форм регулювання в суспільній практиці є сфера естетичного. Проте в сучасній культурі виникає загроза підміни моральнісно-виховної функції естетичного функцією соціальної маніпуляції. Це зв'язано з тим, що моральнісні, по суті, безкорисливі і неутилітарні почуття, сутність яких полягає в регулюванні поведінки у напрямку подолання відособленості і відчуженості між людьми, використовуються в регулюванні поведінкової активності в інтересах накопичення капіталу. Більш того, експлуатація моральнісних почуттів у повсякденності, в актах економічних маніпуляцій реклами, знижує, якщо не цілком нівелює їхню регулюючу функцію вищої нервової діяльності, придушує високий морально-емоційний пафос оманною патетикою, підмінює дійсно високі почуття сурогатними – псевдопатриотизмом, мелодраматизмом та ін. Безумовно, результатом таких маніпуляцій стає дезорієнтація і деморалізація свідомості, руйнування практичних життєвих орієнтирів глибоких психологічних рівнів. Художня практика, яка володіє дійсною можливістю формування моральнісної свідомості, також не реалізує свій моральнісно-регулятивний потенціал. Вона орієнтована на суб'єктивізм і самоцінність художньої творчості, захоплена здебільшого експериментальними пошуками, метою яких стає лише епатаж і розвага публіки.

 В умовах сучасної культурної ситуації зростає роль критичного теоретичного осмислення колізій суспільної практики вітчизняною філософською наукою. Проте спостерігається значний відрив теорії від реальних соціальних процесів. Філософський дискурс – завданням якого є осмислення суспільної практики і теоретичне формування духовних стратегем соціального розвитку – фактично виключив з поля сучасних наукових інтересів питання про вплив мистецтва на моральнісність. Разом з цим, сучасна наука не може залишатися осторонь від культурних тенденцій, що намітилися. Науковою відповіддю на повсюдне використання естетичного як маніпулятивного засобу повинна знову стати гуманістична теорія естетичного виховання, яка б стала знаряддям та орієнтиром сучасної художньої творчості. Усі перераховані фактори обумовлюють практичну та теоретичну значимість порушеної проблеми. Вивчення моральнісно-регулятивної функції мистецтва детерміновано об'єктивними потребами сучасного суспільства.

Проблема співвідношення естетичного та моральнісного має величезний науково-теоретичний дослідницький шар. Це питання завжди перебувало у колі інтересів західноєвропейських мислителів протягом усієї історії філософії, не залишилася й поза увагою вітчизняної філософської думки. У визначенні підходу щодо проблеми взаємозв’язку естетичного та моральнісного найбільш значущими є вітчизняні дослідження, в яких зазначається загальна форма людської емоційності, характерна для обох типів пізнання – “небайдужість”, “співпереживання” (А.І.Фортова, А.С.Канарський, В.Г.Іванов), загальний досвід естетичних та моральнісних почуттів (В.І.Толстих, І.І.Машковський), чуттєво-практичний характер пізнання моралі (Т.Г.Аболіна). Дослідження Л.Т.Левчук, А.М.Федя, В.А.Личковаха, Т.І. Домбровської, Р.Шульги спрямовують дослідницькі інтенції до окремих питань, важливих у контексті вивчення проблеми взаємозв'язку моралі та мистецтва (співвідношення моралі, моральності, ідеології та мистецтва; естетичне виховання; мистецтво та моральнісні цінності, аморалізм та гедонізм в мистецтві). Підхід до естетичного як знакової сфери відтворення почуттів усвідомив український письменник та філософ І. Франко, роботи якого мали істотний вплив на постановку проблеми естетичного моделювання.

Серед зарубіжних шкіл усвідомлення тісного зв’язку моральнісного та естетичного пізнання здійснилося англійськими сенсуалістами (Е. Берк, Ф. Хатчесон, Е. Шефтсбері, Д. Юм, А. Сміт), визначався елементарний характер моральнісного пізнання, його унікальність та істотна відмінність від наукового пізнання, здатність осягти “добро” не через поняття, а лише за допомогою інтуїції (Р. Прайс, Дж. Мур). Зазначалися аксіологічні аспекти сутності етичного та естетичного російськими дослідниками (Т.Б.Любимова, М.С.Каган, В.Г.Іванов), чуттєво-образна специфіка моральнісного та естетичного пізнання набула аналізу в естетичних (Н.Б.Берхін, О.Ф.Єремеєв) та етичних доробках (А.І.Титаренко, А.А.Гусейнов, Р.Г.Апресян, Г.П.Матяш, М.Ліфшиць), в дослідженнях з психології (В.К.Вілюнас, Б.І.Додонов, Л.С.Виготський, Я.Рейковський, П.В.Симонов, К.Ізард, Г.М.Бреслав). Відбулося виявлення взаємозв’язку естетичного та етичного крізь призму естетичних категорій: піднесеного, мелодраматичного, прекрасного (В.П.Крутоус), трагічного (Т.Б.Любимова, Ю.Б.Борев), значні доробки по даній проблемі (В.І.Самохвалова, Г.А.Брандт та А.М.Лобок, А.С.Каргін, Д.Є.Яковлєв, В.В.Бичков, Г.Д.Гачев) акцентували увагу на образі людині в мистецтві, історичних формах співвідношення мистецтва та моралі, співвідношенні добра і краси в англійському неоромантизмі, художніх засобах формування суспільних почуттів, художній істині в мистецтві. Проблемі впливу мистецтва на загальний досвід почуттів внесли дослідження зарубіжних науковців в галузі психології сприйняття (Т.Ліппс, К.Кларк, Л.Макс, Р.Арнхейм), російських дослідників (Б.В.Раушенбах, В.В.Медушевський, Л.А.Мазель, Е.В.Назайкінський, М.А.Смірнов, І.Г.Сапєго, П.Флоренський та ін.).

Естетичний характер моральнісного пізнання та обмеженість раціоналістичного методу в проблемі пізнання моралі порушували О.Ф.Єремеєв, М.М.Бахтін, дослідження яких виступають теоретико-методологічними джерелами в обґрунтуванні засадових позицій моральнісно-регулятивної функції естетичного. В сучасних доробках щодо постановки проблеми співвідношення “естезиса”, “етоса” та “логоса” зазначається відмінність естетичного пізнання від інтелектуального (В.В.Прозерський, А.А.Грякалов), конкретно-чуттєвий характер естетичного та етичного (В.В.Селіванов), емоційний характер моральнісного мислення (Р.А.Сатибалдієва, М.С.Вігелль), аналізуються естетично-раціональні механізми музичного мистецтва в регулюванні естетичних станів (Є.Г.Соколов). В питанні критики раціоналістичного підходу щодо пізнання моралі найбільш вагомою працею слід вважати міжнародну колективну монографію “Мораль і раціональність”. Принциповою в методологічному відношенні є визначена в роботі думка щодо помилковості визнання раціональними тільки таких проявів розуму, як встановлення фактів або відкриття істини (Р.Хеар), що актуалізувало в монографії проблему практичного розуму та дозволило зробити акценти саме на сенсуалістичній основі моральнісного регулювання (Б.Герт), переосмислити проблему раціональності виходячи з культурно-практичних механізмів морального вдосконалення: художніх, релігійних, та ін., та практично-усвідомлених засобів відтворення культурою моральнісних почуттів (Р.Г.Апресян). Це дослідження мало суттєвий вплив на усвідомлення дисертантом мистецтва як культурно-практичного механізму відтворювання моральнісності.

В проблемі визначення естетичного як сфери регулювання моральнісності значного розвитку набули питання соціально-практичного характеру виникнення естетичних процесів як у вітчизняному дискурсі (О.П.Воєводін, Ю.Л.Афанасьєв), так і в зарубіжних естетичних доробках (У.Еко, Т.Адорно), що дозволили усвідомити форми естетичної раціональності.

Фундаментальними дослідженнями з проблеми естетичного формування історичних типів моральнісних почуттів слід вважати праці І.Ф.Волкова, А.Я.Гуревича, С.С.Аверинцева, Л.М.Баткіна, Г.С.Кнабе, О.А.Кривцуна, в яких здійснився історико-філософський та естетичний аналіз впливу мистецтва на почуття. Усвідомлення історії мистецтва за принципом відтворюваних ним моральнісних почуттів в певній мірі здійснилося в західних сучасних розробках в області історичної антропології (школа Анналів – Марк Блок, Люсьєн Февр), в мистецтвознавстві (Е.Панофський, А.Хаузер, Г.Зедльмайр) зазначався соціально-історичний характер естетичних почуттів, здійснювалася інтерпретація художніх прийомів мистецтва у відтворюванні ним моральнісних станів (Е.Гомбріх), акцентувалася увага на соціальній, “надіндивідуальній” обумовленості художньої творчості, соціальній структурі індивідуального сприйняття (Г.Вельфлін). У вітчизняній естетиці аналіз історії мистецтва через “історичний рух почуттєвості”, художні форми “соціального самопочуття” здійснюється Л.Б.Мізіною.

Філософсько-естетична рефлексія співвідношення естетичного та моральнісного на сучасному етапі здійснюється в аспектах: впливу художніх творів мистецтва на моральнісну свідомість (С.В.Бусов, Н.В.Голік), визначення особливостей реалістичного мистецтва (Т.А.Акіндінова), функціонування естетичного та мистецтва як “спокуси” (Н.Н.Суворов), втрати сучасним мистецтвом моральнісних цінностей та зникнення з мистецтва трагічного (Л.А.Закс), моральнісної позиції митця (В.М.Ліпська). Дослідження регулятивної функції естетичного в сфері сучасних соціальних процесів певною мірою обумовлена проблемним полем неомарксистської естетики (Т.Адорно, Г.Маркузе), роботами Ж.Бодрійяра, “несциєнтиськими” поглядами Макса Вебера на сутнісно новий для сучасного світу засіб моральної регуляції через систему моральнісних почуттів.

Об’єкт дослідження –естетичне виховання культури поведінки молодших школярів.

Предмет дослідження – форми і методи формування культури поведінки.

Реалізація поставленої мети обумовила рішення наступних завдань:

1. Проаналізувати основні теоретичні здобутки у вирішенні проблеми впливу сфери естетичного культуру поведінки.

2.  Виявити особливости моральнісного пізнання у його зв’язку з художнім, конкретно-чуттєвим пізнанням;

3. Охарактеризувати естетичні форми моральнісних почуттів, особливості їх формування в культурно-історичній практиці;

4. Виявити специфіку естетичного формування естетичної культури;


Розділ I Естетичне виховання школярів як психолого-педагогічна проблема

1.1Роль естетичного виховання в розвитку особистості.

У сучасній педагогічній літературі поняття " естетичне виховання" розкривається як невід'ємна складова ідейного, трудового, морального,фізичного виховання ,як систематичне ,науково умотивоване звертання до людських емоцій ,які розвивають у школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті і мистецтві, а й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей.

 У широкому педагогічному значенні виховання- соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості.

 У вузькому розумінні виховання- це цілеспрямована діяльність з метою формування у школярів певних якостей , властивостей і відносин, системи поглядів і переконань.

Естетичне виховання - це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів , смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її здібностей і непримеренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності.Естетично вихована людина вміє бачити, розуміти і створювати прекрасне.

Естетичне виховання у широкому філософському значенні передбачає якісні зміни рівня естетичної культури об`єкта виховання, яким може бути як окрема особистість, соціальна група, так і суспільство в цілому. Це безперервний процес, що триває впродовж життя людини, коли усуваються суперечності між рівнем естетичної культури людства та володінням цією культурою (естетичним досвідом) окремою особистістю у кожний конкретний період її життєдіяльності. Це оптимальна форма оволодіння навичками творення та сприйняття краси, передачі естетичного досвіду індивіда шляхом цілеспрямованої діяльності.

Таким чином виховання з погляду суспільнго розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини , так і людської спільноти.

 Метологічною засадою естетичного виховання є наука естетика. Поняття " естетика " вперше увів німецький філософ А. Баумгартен.Він у своїй теорії естеики не обмежувався тільки поняттями прекрасного в собі, а підкреслював, що естетика – це наука про вдосконалість у світі явищ. І.Кант, розширюючи теорію Баумгартена, виділяв два види пізнання: апріорне й емпіричне. За Кантом, апріорні форми знаня закладені у свідомості кожної людини. Цю апріорну істину він називає трансцен-

дентальною. Навіть розглядаючи елементи видової специфіки мистецтва, він виділяє деякий «витончений естетичний» елемент як вищу форму впливу зразка мистецтва на свідомість людини – почуттєве задоволення від твору мистецтва, що стимулює пізнавальну діяльність людини.

 На сьогоднішній момент терміном естетика визначає філософську науку , яка вивчає два взаємопов'язаних кола явищ : сферу естетичного як специфічний прояв цінносного відношення людини до світу і сферу худжньої діяльності людей.

 Як писав М.Монтень : " Недостаточно, чтобы воспитание только не портило нас, - нужно, чтобы оно изменяло нас к лучшему."

 У процесі естетичного виховання формуються і розвиваються здатність людини до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси, до створення цінностей у мистецтві та поза ним (у сфері трудової діяльності, побуті, у вчинках і поведінці).

 Таким чином, естетичному вихованню властиві дві основні функції:

-        формування естетично-ціннісної орієнтації особистості;

-        розвиток її естетично-творчих потенцій, які визначають місце естетичного виховання в суспільному житті та зв`язок з іншими видами виховної діяльності.

Естетичне виховання розкриває всі духовні здібності людини, що необхідні у різноманітних галузях творчості.

Естетична та художня культура є важливим компонентом духовного обличчя особистості.Від їх присутьності та степеню розвитку залежить її інтелігентність, творчий напрямок діяльності, особливе відношення до світу та інших людей.

Змістом естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичне судження, естетичні знання, естетична культура, естетичні почуття, естетичні переживання , естетична насолода, естетичні смаки та естетична діяльність.У комплексі ці категорії розкривають сутність естетичного виховання , розширюють його палітру, становлять його структуру.

Естетичне виховання забеспечує комплексний підхід до розвитку особистості, воно містить в собі трудове та моральне виховання .Воно пронизує усі сфери життєдіяльності людини - а саме глибини її мислення , тендітність почуттів .

Мета естетичного виховання є людина, яка розкрила повноту своєї сутності, універсальна гармонійна особистість.Ідеал універсальної особистості як мета виховання передбачає її особливе відношення з універсумом ( тобто зі світом як усім існуючим ), внутрішню органічну причетність до нього. Така людина не відчуває себе зачиненим "Я", до якого зовнішній світ ( природний і соціальний ) протистоїть як " не-Я". Вона навпаки усвідомлює себе як частинку природи, що досягла самопізнання , та наявний живий рід( 2, с. 178).

 Для забеспечення ефективності естетичного виховання необхідні такі умови:

 - створення в школі та сім'ї естетично привабливої обстановки ;

 - звернення у виховній роботі з учнями до народних традицій та

 обрядів ;

 - висока естетична культура виховних заходів ;

 - широке залучення учнів до гуртків самодіяльності , участі у кон

 курсах та олімпіадах естетичного спрямування ;

 - висока естетична культура педагогів і вихованців в їх зовнішньо

 му вигляді та поведінці ;

 - взаємодія школи , сім'ї ,позашкільних закладів, закладів культури,

 засобів масової інформації тощо.

 У процесі естетичного виховання формуються і розвиваєтьтя здатність вихованця до сприйняття і співпереживання, її естетичні смаки й ідеали, здатність до творчості за законами краси ,до створення цінностей у мистецтві та поза ним.

Естетичне виховання розкриває всі духовні та творчі здібності людини, що необхідні у різноманітних галузях творчості.

Таким чином, естетичне виховання є одним із компонентів цілісного педагогічного процесу,який повинен сформувати у школярів потяг та вміння будувати своє життя за законами краси.

Отже естетичний розвиток особистості , високий рівень її естетичної культури формує її здатність мислити не за однією чи декількома обмеженими мірками , а за міркою будь-якого виду, здатність розмовляти мовою предмета допомагає знайти співвідношення способу перетворення предмета з її власною мірою.

Видатні вчені, естети і педагоги Ю.Борев, О.Буров, В.Вансаалов, Л.Волович, І.Долецька, М.Каган, Л.Коган, В.Розумний, В.Скатерщиков, Є.Квятковський, М.Лайзеров, А.Макаренко, О.Семашко, В.Сухомлинський, В.Шестакова, зробили значний внесок у розробку теорії естетичного виховання.

До проблеми комплексного естетичного виховання і зв'язку різних видів мистецтва зверталися філософи, психологи, мистецтвознавці, педагоги Б. Асафьєв, Т. Крижанівська, Г. Падалка, В. Разумний, О. Ростовський, В. Сухомлинський, А. Буров, І. Бех, Г. Шевченко та інші. У праця Н. Антонової, І. Барвінок, М. Баскіна, К. Горбунової, С. Грибкова, Н. Путіловської міститься наукове обгрунтування педагогічної мети , завдання й змісту естетичного виховання у дитячих творчих об'єднаннях, які покликані задовольнити соціально-культурні прагнення дітей .При цьому науковці опираються на основні теоритичні положення естетики ,педагогіки, психології та педагогічний досвід.

1.2 Формування естетичної культури особистості школярів.

Естетичний розвиток пов'язаний з формуванням усіх граней особистості. У дошкільному віці формуються основи потреб і смаків, народжується любов до мистецтва, заявляють про себе творчі здібності, якими різною мірою наділена кожна дитина. Для їх реалізації необхідне правильно організоване виховання і навчання, яке враховує особливості віку, індивідуальність.

Естетична культура за В. Лозовою визначається як сформованність у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в оточуючий світ, оберігати природну красу

Вчені, філософи, педагоги, літературознавці сходяться в тому, що функціональну структуру естетичної культури слід відрізняти від її складу, який утворюють самостійні сфери естетичної діяльності. Ядром естетичної культури є мистецтво, як діяльність, що породжує художні і об'єктивізує естетичні цінності. Елементами естетичної культури є художня самодіяльність, народне мистецтво, фольклор, архітектура, дизайн, художня література і таке інше.

Естетичні принципи, вироблені в дизайні, поширюються на організацію природного середовища, ландшафти якої набувають і самостійну естетичну цінність, так виникає логічна естетика. Вчені О.О.Бєляєв, Н.І.Киященко, Н.Л.Лейзеров зазначають, що естетична культура охоплює й соціальну сферу життєдіяльності людей: культуру побуту, дозвілля. Як бачимо, естетична культура характеризує не тільки суспільство, а головне – індивіда. "Для того, щоб стати суб'єктом естетичної культури, людина повинна оволодіти системою естетичних відносин і цінностей, що склались" (27, 170). Як частина культури суспільства естетична культура соціально обумовлена й наділена певною стійкістю традицій і цінностей. Естетична культура передбачає звернення мистецтва до інтересів і потреб народу, забезпечення державою умов для вільної художньої творчості кожній людині, для всебічного залучення в різні види естетичної діяльності, перетворення цінностей світової художньої культури в духовний здобуток народу.

Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш за все розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття і чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, або інтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання)

Рівень естетичної культури виявляється у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості ( почуттів, поглядів, переживань, потреб і ідеалів) а також і в розвитку умінь і навичок активної перетворрюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських взаєминах.

Залежно від соціальноїзначимості виділяють:

 -естетичну культури особистості;

 -естетичну культуру соціальної групи;

 -естетичну культуру конкретного суспільства;

 -естетичну культуру людства в цілому.

Тому естетична культура - це ступінь, рівень опанування естетичною культурою суспільства.Саме тому співвідношення естетичної культури особистості та естетичної культури суспільства визначається тією мірою засвоєння естетичних цінностей, якою володіє окремо кожна особистість.

Однак естетична культура- грань загальних, універсальних відносин між людьми і тому являє собою міру універсальності та гармонійності особистості, яка відчуває власну унікальність і сприймає інших як самобутніх індивідів.Для особистості, яка естетично розвинута світ стає більш відкритим, цікавим та зрозумілим.А саме зміна ставлення до навколишнього світу передбачає і позитивне ставлення до самого себе,що відображає універсальну людську сутність.Саме це забарвлює емоції, волю та розум людини вмінням бачити та створювати красу.Якщо людина естетично розвинена вона ставитьсться до себе, до інших та природи не як спостерігач, а як особистість, що відчуває унікальність та своєрідність іншого.

Естетична культура містить у собі такі елементи як естетичне сприйняття, естетичне почуття, естетичні потреби , естетичні ідеали, естетичні смаки .Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об’єктивних законів розвитку краси.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як – визначається особистісними особливостями школяра. Тонка поетична натура по-особливому бачить світ.

Хоча естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об’єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу – речі різні.

Характер сприйняття залежить від того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.

Естетичне сприйняття нерозривно пов’язане з естетичнимипочуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного.

Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.

Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та ін. , тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

Починаючи з несміливих і часто безпідставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцінки поступово набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне.

Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв у естетичному ідеалі – основномузразку, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки.Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка, вчинки.

На базі конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий характер. У відповідності з особливостями розвитку і виховання у кожної людини виробляється свій особистий смак в тій чи іншій галузі.

Якщо предмет не залишає дитину байдужою, його емоційне відношення переходить в активно-дійове відношення, прагнення зберегти те, що подобається, помножити красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку і таке інше). Так з’являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини.

Тонкість почуттів, переживань, емоційно-естетичного ставлення до оточуючого світу і до самого себе залежить від культури почуттів і сприйняття. Чим тонші почуття і сприйняття, чим більше бачить і чує людина в оточуючому світі відтінків, тонів, напівтонів, тим глибше виражається емоційна оцінка фактів, предметів, явищ, подій, тим ширший емоційний діапазон, який характеризує духовну культуру людини (20, 48).

Естетична культура містить у собі такі елементи як естетичне сприйняття, естетичне почуття, естетичні потреби , естетичні ідеали, естетичні смаки .Вони визначаються розумовою, моральною, емоційною, духовною діяльністю людини і зумовлюють істотні зміни в її світосприйнятті, переконаннях, поведінці, сприяють естетичній діяльності особистості, розвитку її творчих сил та здібностей відповідно до об’єктивних законів розвитку краси.

Естетичне сприйняття є початковим моментом у формуванні естетичного ставлення до дійсності, тобто первісним пізнанням явищ. Виражається воно в загальній спостережливості, в здібності помічати прекрасне і звертати на нього увагу. Що саме сприймається і як – визначається особистісними особливостями школяра. Тонка поетична натура по-особливому бачить світ.

Хоча естетичні враження виникають тільки в результаті безпосереднього контакту людини із значущими об’єктами, досвід показує, що цього ще не достатньо: бачити просто навколишнє та бачити його красу – речі різні.

Характер сприйняття залежить від того, що ми виокремлюємо у сприйнятому та як, в якому напрямку його осмислюємо. Тому важливе налаштування на виявлення та фіксацію саме естетичних ознак, на сприйняття з метою оцінити естетично.

Естетичне сприйняття нерозривно пов’язане з естетичнимипочуттями, які виникають у процесі сприйняття прекрасного і відбивають ставлення людини до прекрасного.

Естетичні почуття виражаються у хвилюванні людини, насолоді. Це досить складне явище, яке відбиває багатство індивідуального духовного життя особистості. Естетична насолода спонукає людину ходити в театр, слухати концерти, відвідувати картинну галерею. Де не має естетичної насолоди, там не має і художнього сприймання, а є лише ознайомлення, спостереження.

Тому естетичні почуття, естетична насолода несе в собі величезну силу впливу на особистість.

Школярі повинні не тільки сприймати прекрасне, але й розуміти, оцінювати твори мистецтва, вчинки людей та ін. , тобто необхідно формувати естетичне судження. В процесі оцінювання відбувається порівняння сприйнятого з раніше вже оціненими предметами або з еталонними образами, які відклалися у смаках дітей як уявлення про те, якими повинні бути окремі боки життя, для того щоб задовольняти їх естетичну потребу в досконалості.

Починаючи з несміливих і часто безпідставних “добре”, “погано”, “подобається”, “ не подобається”, оцінки поступово набувають більш визначений характер, що дозволяє говорити про здатність людини правильно розуміти і оцінювати прекрасне.

Найбільш повна і закінчена форма естетичного судження знаходить вияв у естетичному ідеалі – основномузразку, з позиції якого людина оцінює навколишню дійсність, людей, їх вчинки.Естетичний ідеал відображає уявлення людини про красу, тобто це мета, до досягнення якої прагне людина, і разом з тим це основний критерій, з позиції якого оцінюється навколишня дійсність, особистість людини, її поведінка, вчинки.

На базі конкретних естетичних знань сприйняття, почуття, ідеалів, суджень і понять формується естетичний смак, під яким розуміємо стійке емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що носить вибірковий характер. У відповідності з особливостями розвитку і виховання у кожної людини виробляється свій особистий смак в тій чи іншій галузі.

Якщо предмет не залишає дитину байдужою, його емоційне відношення переходить в активно-дійове відношення, прагнення зберегти те, що подобається, помножити красу, передати її іншим (намалювати, описати в віршах, скласти казку і таке інше). Так з’являється естетична діяльність. В її результатах естетичне ставлення до світу знаходить своє предметне втілення, свою матеріалізацію. Створені за законами краси предмети є важливим показником рівня естетичного розвитку, естетичної культури людини.

Висновок до розділу 1

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

Завданням естетичного виховання е не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Естетичне виховання проникає в усі сфери дитячого життя, воно забезпечується всіма ланками виховання і використовує багатство і різноманітність його засобів.Усе це дає право вважати головним принципом естетичного виховання принцип все загальності естетичного виховання і художньої освіти.

Методологічною основою і важливим принципом естетичного виховання на сучасному етапі е ідея комплексного підходу який у реалізації системи естетичного виховання має подвійне значення. По-перше, система естетичного виховання має будуватися так, щоб різні види мистецтва постійно взаємодіяли між собою у процесі впливу на дитину, тобто організовується необхідність тісної взаємодії мистецтва на основі міжпредметних зв‘язків. По-друге, естетичне виховання як виховання засобами мистецтва, так і засобами дійсності повинно стати органічною частиною будь-якого виду виховання. Система естетичного виховання будується з урахуванням принципу творчої самодіяльності учнів. Це виявляється у здатності школярів переносити вироблені творчі навички на виконання будь-якої справи.

Нові завдання в галузі виховання у загальноосвітній школі суверенної України докорінним чином змінили і установки в естетичному вихованні. Від завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному житті. Ця здатність є важливою ознакою нашого часу і забезпечується завдяки реалізації принципу естезації усього дитячого життя.

Одним з основних завдань шкоди на сучасному розвитку естетичного виховання е створення його системи. Під системою розуміється живий, цілеспрямований, організований і контрольований процес художньо-естетичної освіти, розвитку, виховання дітей, побудований на основі сукупності методологічних принципів, психолого-педагогічного обґрунтування методичних документів, які забезпечують здійснення у нерозривному зв’язку з естетичним вихованням особистості, її моральний і трудовий розвиток.

Основним структурним елементом системи естетичного виховання е особистість, оскільки мета, завдання, специфічні методи естетичного виховання орієнтовані на естетичний і загальний розвиток особистості, збагачення її у педагогічному процесі з урахуванням індивідуальних і психологічних особливостей організації впливу на учнів різного віку.

Однією з ведучих підсистем естетичного виховання е навчально-виховний процес школи. Предмети природничо-математичного, гуманітарного та естетичного циклів, а також трудове виховання вносять у цю підсистему свій вклад і одночасно тісно пов’язані між собою як її елементи. Керівну роль у забезпеченні педагогічної цілеспрямованості цього процесу відіграє учитель.

 Наступна підсистема - позакласна діяльність школярів, пов’язана з навчально-урочною діяльністю. Особливе місце належить в ній факультативним курсам з предметів художнього та Інших циклів, функціонування цієї підсистеми передбачає необхідність використання творчого підходу до будь-якого виду діяльності дитини, форми І методів пробудження їх до інтересу до естетичної творчості, а також здійснення педагогічного контролю за соціально-цінною діяльністю учнів у процесі позакласної та позашкільної роботи, організації дозвілля і поведінки дітей різного віку.Важливою підсистемою е також художньо-естетичні впливи засобів масової комунікації (преса, радіо, телебачення, кіно), сім’ї, мікро середовища школяра. Контроль з боку школи за діяльністю її елементів виявляється у вивченні і аналізі впливів, ступеня сформованості в учнів естетичного ідеалу, смаку, критичної оцінки естетичної інформації, художніх інтересів і потреб школярів у галузі мистецтв, мотивів

Подобные работы:

Актуально: