Психологічний аналіз опосередкованого запам'ятовування у молодших та старших школярів

Рівненський інститут слов'янознавства

Київського славістичного університету

кафедра психології

Психологічний аналіз опосередкованого запам'ятовування у молодших та старших школярів.

Курсова робота

з загальної психології

спеціальності "Психологія^”

Вівчар Юлії Богданівни

Рівне 2008

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичний аналіз опосередкованого запам’ятовування молодших та старших школярів.

1.1 Пам'ять як предмет психологічного вивчення

1.2 Психологічна характеристика типів пам’яті

1.3 Психологічні особливості процесів пам’яті

1.4 Психологічна характеристика опосередкованого запам’ятовування

Розділ ІІ. Аналіз результатів експериментального вивчення опосередкованого запам’ятовування у молодших та старших школярів.

2.1 Обґрунтування процедури та опис методики дослідження опосередкованого запам’ятовування

2.2 Аналіз результатів експериментального дослідження вікових особливостей молодших та старших школярів

2.3 Характеристика гендерних особливостей молодших та старших школярів

2.4 Психологічні рекомендації щодо розвитку опосередкованого запам’ятовування

Висновки

Література

Додатки

Вступ

Пам'ять – це не тільки психічна функція, яка забезпечує можливість функціонування загальних психічних процесів і складає основу психічного життя людини, це і не тільки форма психічної фіксації набутого досвіду людини, а це і пізнавальний чуттєвий процес, який складає основу чуттєвого та абстрактного пізнання дійсності і зводиться до запам’ятовування, збереження, забування та відтворення інформації набутої в процесі власного життя.

І все це починається з початку наших днів. Як тільки немовля народжується, одразу ж воно починає сприймати, відчувати, згодом розуміти навколишній світ, та запам’ятовувати побачене, почуте, сприйняте, для цього дитина має засвоїти знання про навколишній світ, оволодіти нормами поведінки, набути певних навичок і вмінь. Все це пов¢язано з роботою пам¢яті. Якби людина не запам¢ятовувала те, що сприймала, переживала, робила, її психічний розвиток був би неможливий.

Проблема пам¢яті (разом з проблемами мотивації та мислення) є однією з центральних в навчанні. В учбовій діяльності школяра пам¢ять є також результатом процесу засвоєння матеріалу (матеріал проробляється для того, щоб бути запам¢ятованим) і як умовою для наступної переробки нового матеріалу (осмислення нового спирається на актуалізацію та використання збережених в пам¢яті знань). Часто саме погана пам¢ять є причиною неуспішності школярів: вивчаємий матеріал погано запам¢ятовується, і це заважає повноцінному засвоєнню.

Будь-яка розумова діяльність, крім формування її способів, прийомів, навичок та вмінь великою мірою зумовлена розвитком пам¢яті. Продуктивність пам¢яті (запам¢ятовування), в свою чергу пов¢язана зі способами переробки матеріалу, призначеного для запам¢ятовування, і в тому числі з опосередкованим. Тому, вивчаючи особливості розвитку пам¢яті школярів, необхідно звертати увагу на формування опосередкованого запам¢ятовування, бо саме воно забезпечує ефективність мнемічної діяльності. ( 24, 41 )

Пам¢ять у дітей молодшого шкільного віку достатньо хороша. Вони легко засвоюють нове, конкретне і яскраве. Як і всі психічні процеси, пам¢ять дитини тісно пов¢язана з усім її розвитком. Можна було б сказати, що це період нагромадження великої кількості уявлень, які відображають те, що учень бачить навколо себе, чує від учителя, свого оточення, в тому числі й однолітків, старших братів і сестер, батьків про що читає та ін. У цьому віці діти жадібно поповнюють свої враження, уявлення. На сьогодні це велика проблема, оскільки при їхніх можливостях, нинішньому розвитку, вони б могли черпну більше інформації, що в майбутньому їм дуже помогло б.

Успіх розвитку пам¢яті залежить від того, як забезпечують педагоги керівництво цим процесом. Важливе значення для розвитку пам¢яті учнів має передусім знання вчителем умов продуктивності запам¢ятовування, відтворення та вміння керувати ними в навчальній діяльності на уроках і поза ними. ( 7, 8 )

Ще у донауковий період психології, Платон пов’язував особливості пам’яті із можливістю змінювати структуру воску. Він говорив, що пам'ять, як воскова дощечка, яка зберігає сліди пережитих подій.

Уявімо собі плоский шматок глини, що має незвичні властивості. Якщо на його поверхню надавити пальцем і відразу ж вирівняти ямку, то після обжигу глини ямка знову стає ясно помітною. Ця глина має, відповідно, властивість впродовж певного часу зберігати слід від фізичного впливу так, що при певних умовах він знову може бути відтворений. Аналогічно пам¢ять в психології найчастіше визначається як здатність відтворювати в більшій чи меншій відповідності з оригіналом минулі події після зберігання їх впродовж певного часу. ( 36, 12 )

Видатний сучасний математик і кібернетик фон Нейман зробив сенсаційне повідомлення. За його розрахунками виходило, що кожен з нас може запам¢ятати всю інформацію, що знаходиться в мільйонах томів найбільшої у світі Бібліотеці імені Леніна.

Радянські психологи внесли великий внесок в установлення загальних закономірностей пам¢яті. Відомими є фундаментальні психологічні дослідження П.П. Блонського, Л.С. Виготського, Л.В. Занкова, П.І. Зінченка, А.А. Смирнова, А.П. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, які висвітлюють також і питання педагогічної практики. Цінні відомості про пам¢ять знаходяться в працях прикладного характеру, зокрема, в тих, що розкривають її в зв¢язку з особливостями засвоєння школярами змісту різних учбових дисциплін.

Але робіт, присвячених особливостям мнемічної діяльності школярів в зв¢язку з засвоєнням ними тих чи інших учбових предметів, ще дуже не вистачає. Можливо, практичним наслідком цього є те, що учні і молодших і старших класів часто не йдуть по шляху осмисленого запам¢ятовування учбового матеріалу, а вдаються до механічного запам¢ятовування, “зазубрювання”. ( 37, 4 )

Потрібно відмітити, що дослідження пам¢яті людини відкриває доступ до таких галузей психіки, знання яких має виключне значення для вирішення багатьох практичних завдань. Так, наприклад, для педагога дуже важливо знати, як краще структурувати учбовий матеріал та в якій послідовності пропонувати його учням, щоб забезпечити високу якість засвоєння при мінімальних витратах часу. Але для вирішення цієї проблеми необхідно визначити закономірності організації інформації в пам¢яті та її відтворення. (36, 14 )

Мета нашого дослідження з’ясувати вікові та гендерні особливості опосередкованого запам’ятовування молодших та старших школярів.

Завдання дослідження:

1. Здійснити теоретичний аналіз опосередкованого запам’ятовування у молодших та старших школярів.

2. Підібрати методики та описати процедуру обстеження.

3. З’ясувати та порівняти вікові та гендерні особливості опосередкованого запам’ятовування у молодших та старших школярів.

Об’єкт дослідження вікові та гендерні особливості опосередкованого запам’ятовування молодших та старших школярів.

Предметом дослідження є вікові та гендерні особливості опосередкованого запам’ятовування молодших та старших школярів.

Методика – Дослідження опосередкованого запам’ятовування.

Під час дослідження опосередкованого запам’ятовування діагностовано 1-ий та 11-ий клас, в кожному по двадцять дітей, і того – 40 школярів, з них 20 дівчаток, та 20 хлопчиків.

Дослідження було проведено на базі Ілавченської школи І-ІІІ ступенів, Тернопільської обл., Теребовлянського р-ну, с. Ілавче.

Розділ І. Теоретичний аналіз опосередкованого запам’ятовування молодших та старших школярів.

1.1 Пам'ять як предмет психологічного вивчення

Пам¢яттю з давніх-давен цікавилися філософи, психологи та фізіологи, але про явища пам¢яті – складні, феноменальні – ще багато потрібно дізнатися. А поки що уточнимо відоме і почнемо з визначень понять, в своїй різнобарвності доповнюючих одне одного. У Великій Радянській Енциклопедії сказано: пам¢ять – це “ здатність до відтворення минулого досвіду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливості довгостроково зберігати інформацію про події зовнішнього світу та реакції організму і багаторазово вводити її у сферу свідомості та поведінки.

Радянський психолог А. Р. Лурія говорить про пам¢ять: “Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний відбиток, який зберігається достатньо довгий час і при відповідних умовах проявляється знову і стає предметом свідомості. Тому під пам¢яттю ми розуміємо запис, зберігання і відтворення відбитків минулого досвіду, що дає людині можливість накопичити інформацію і мати справу зі слідами минулого досвіду після того, як явища, що породили їх, зникли”. ( 15, 42 )

І ще одне визначення: “Запам¢ятовування, зберігання та наступне відтворення індивідом його досвіду називається пам¢яттю. В пам¢яті розрізняють такі основні процеси: запам¢ятовування, зберігання, відтворення і забування.” ( 22)

З того, що міститься в цих визначеннях, виділимо найбільш істотне, а саме:

1. Явища пам¢яті спричинені нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.

2. Будь-який вплив – події зовнішнього світу або внутрішні реакції – залишають відбиток, інформацію у сфері наших рухів, емоцій або думок.

3. Пам¢ять забезпечує довгострокове зберігання одержаної інформації.

4. Те, що стало надбанням пам¢яті, при відповідних умовах оживає, становиться предметом свідомості.

5. Процеси пам¢яті – запам¢ятовування, зберігання, відтворення та забування (Часто, кажучи про процеси пам¢яті, говорять про сприйняття, запам¢ятовування, відтворення.).

Отже, пам¢ять – поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак – філософських, фізіологічних, психологічних – вчитель повинен виділити свій аспект їх розгляду – педагогічний, вирішальний у впливі на школяра при організації його складної учбової діяльності.

Головна та постійна турбота вчителя – озброювати учнів міцними знаннями, тобто у великому обсязі і надовго. Щоб школярі зберегли здоров¢я та емоціональну стійкість, рівновагу, вчителю недостатньо знати тільки свій предмет і сучасну методику його викладання. Крім цього він повинен враховувати і відомості, що стосуються психіки та безпосередньо пам¢яті учня. Спершу ті, що випливають вже з визначень пам¢яті: будь-який вплив, що йде від вчителя, залишає відбиток в сфері почуттів, думок або рухів учня; довгострокове зберігання потрібної інформації в його пам¢яті можна організувати процесом навчання; при дотриманні певних умов сліди пам¢яті оживають і набута школярами інформація (знання) виявляється, актуалізується; в залежності від нервової системи (універсальних, відповідних віку, та індивідуальних особливостей школярів) мнемічна діяльність має як загальні, так і специфічні риси.

Стихійно або свідомо вчитель впливає на характер явищ пам¢яті, сприяє їх правильному рухові, але буває і заважає повноцінному функціонуванню пам¢яті та її розвитку. ( 37, 8-9 )

1.2. Психологічна характеристика типів пам´яті

Людина з дитинства запам¢ятовує, зберігає, а в потрібний час згадує і використовує засвоєні знання. З якою ж відповідальністю повинні ми відноситись до відбору тої інформації, як по її суті, так і по її кількості, яку з уроку в урок на протязі 10 років дається школярам.

Спробуємо розібратися в пам¢яті школярів. Важко знайти такого, у якого вона однозначно “погана” або однозначно “добра”. Як правило, вона різна – у чомусь гарна, у чомусь погана.

Пам¢ять окремої людини індивідуальна і залежить від багатьох факторів – фізичних та психологічних. Тому кажуть, що пам¢ятей стільки ж, скільки і доброчинностей.

Та все ж різнобарвність видів нашої пам¢яті можна класифікувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час і впорядковує це явище. Класифікація дає перспективну можливість вивчати феномен пам¢яті.

В основу класифікації пам¢яті покладені три ознаки, згідно з якими її розподіляють: 1) по переважанню форм психічної активності – моторній, емоціональній, образній або інтелектуальній; 2) по способу запам¢ятовування – довільному або мимовільному; 3) по тривалості, строку зберігання інформації.

Об¢єкти діяльності – рух, почуття, образ або слово – дали назви таким видам пам¢яті, як моторна, емоціональна, образна та словесно-логічна.

Моторна пам¢ять – запам¢ятовування, зберігання та відтворення рухів (“пам¢ять тіла”, “пам¢ять-звичка” ). Вона виражається у формуванні звичок, лежить в основі усіх практичних та трудових дій, часто непомітних, не фіксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, сміятися, почерк - пов¢язані з моторними навичками.

Кажуть: “ Стиль – це людина ”, але багато що може бути змінено та покращено при самоконтролі та коректуванні системи власних рухів. Тому-то фізіолог І.С. Бериташвілі називав моторну пам¢ять пам¢яттю вправляння. Моторну пам¢ять закріплюють та вдосконалюють природній дар та постійні тренування.

Моторна пам¢ять іноді виявляється домінуючою, і вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякі учні, заучуючи слова або запам¢ятовуючи текст, ворушать губами. Поволі їх треба вчити діяти інакше – промовляти про себе або записувати.

“Якщо ви здатні поблідніти або почервоніти при одній згадці про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є пам¢ять на почуття”, – писав К.С. Станіславський про емоціональну пам¢ять. ( 34, 217 ) Гнів і радість, відчай і надія, ненависть та любов – почуття полярні. Вже в підсвідомості оцінюється життєво важливе для нас: потрібно негайно відчувати, що нам пропонує ситуація. В цьому й полягає перша підготовча мета емоцій, і чим вони яскравіші, тим певніше діє людина, роблячи вибір між позитивними та негативними впливами, між добром та злом.

Радянський педагог і психолог П.П. Блонський на одному з занять зі студентами запропонував їм згадати та записати події, які вони пережили в поточному році, а потім в своєму житті до інституту. Чотири п¢ятих спогадів в першому випадку стосувалися подій, що викликали сильні емоції. В другому випадку майже всі спогади відносились до емоціонально-пережитого.

Емоціональна пам¢ять адаптує нас до того, що відбувається, відвертаючи увагу від поганого і скеровуючи до доброго – для здобуття настрою, що допомагає роботі, творчості.

Сила емоціональної пам¢яті у людей неоднакова. Емоціонально бідні не можуть відтворити пережиті почуття, більшість людей відтворюють їх у певному ступені, артистичні ж натури ( про них писав Станіславський ) не тільки сприймають гостро свої почуття та почуття інших, але й яскраво запам¢ятовують пережите. Не вигадані розповіді про Флобера, який разом зі своєю Еммою Боварі відчував у роті отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова. Чи навіть давайте згадаємо акторів на сцені театру, як вони чудово виконують свою роль граючи її вже неодноразово і водночас повторюючи все по сценарію, до найменшої дрібниці.

Ще один вид пам¢яті – образна, або наглядна, вона оперує уявленнями – образами предметів, сформованими в нашому досвіді. У відповідності з модальністю – набуттям уявлень з різних сенсорних сфер – образна пам¢ять поділяється на зорову, слухову, дотикову, нюхову, смакову. Найбільш розповсюдженою у більшості людей є зорова та слухова пам¢ять. Дотикова , нюхова та смакова пам¢ять ( підтверджуючи нашу феноменальну пластичність та вправність ) інтенсивно розвивається у зв¢язку з особливими умовами діяльності – у дегустаторів або при компенсації недостатньої зорової, слухової пам¢яті у сліпих або сліпоглухих.

Вражаючого розвитку пам¢яті на основі неспецифічних для нас видів психічної діяльності досягла О.С. Скороходова, радянський вчений в галузі дефектології, педагог, літератор, кандидат педагогічних наук ( з психології ), яка у п¢ятирічному віці втратила зір та слух. Після такого стресу вона все ж не розгубилася, не впала у депресію, а все ж оволоділа вміннями писати, розуміти інших, а найголовніше любити.

Подібно О.С. Скороходовій, після спеціального навчання, живуть та працюють і інші сліпоглухі, при раціональному переключенні їх на збережені у них структури образної пам¢яті – дотикову, смакову, моторну.

Чудова образна пам¢ять – особливий дар художників, музикантів, письменників.

Від вчителя вимагається чуйне, уважне ставлення до дітей. Часто за зовнішньою неуважністю, поганими манерами, заглибленістю всередину, приховується вразлива, тонко відчуваюча натура, яку потрібно ще з дитинства розвинути і не втратити з поля зору розвиток особистості та її процесів пам’яті. Тому є неприпустимим такий спосіб впливу на трохи відрізняючогося від багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до важких колізій і навіть до конфліктів. Вчителю необхідно мати доброзичливість і такт для включення дитини в активну учбову діяльність.

Моторна, емоціональна та образна пам¢ять в своїх особливих формах притаманна і тваринам. Специфічно людська пам¢ять – словесно-логічна, змістом якої є наші думки та мова.

Словесно-логічна пам¢ять – це не просто запам¢ятовування, а переробка словесної інформації, виділення з неї найбільш суттєвого, відхилення від другорядного, несуттєвого, і збереження в пам¢яті не безпосередньо сприймаємих слів, а тих думок, які ними виражені. В основі словесно-логічної пам¢яті завжди лежить складний процес перекодування поданого матеріалу, пов¢язаний з відстороненням від несуттєвих деталей і узагальненням центральних моментів інформації. Ось чому людина, запам¢ятовуючи зміст великої кількості матеріалу, отриманого з усних повідомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в пам¢яті його буквальне словесне вираження.

А.Р. Лурія, даючи визначення і характеризуючи словесно-логічну пам¢ять, розкриває її “технологію”, принцип дії, в якому здійснюється можливий для нас відрив вже не тільки від реальності, але й від того, що дано у вигляді її образних уявлень.

У аборигенів Австралії були виявлені знамениті “жезли вісників” – палички з зарубками у вигляді кружечків. Рятуючись від провалів у пам¢яті, вони виконували роль своєрідного конспекту або плану повідомлення, тезисів. Подумки рухаючись від зарубки до зарубки, вісник згадував все повідомлення і в потрібний момент відтворював його повністю, без пропусків.

В Північній Америці діяли іншим чином: індіанці одного племені носили на поясі пакунок з пахучою речовиною. При запам¢ятовуванні чогось особливо важливого вони відкривали пакунок та вдихали її запах. А потім, відкриваючи цей пакунок, могли довільно, за своїм бажанням викликати з пам¢яті події, думки або переживання, пов¢язані з цим запахом. Так вже на ранніх етапах розвитку суспільства утворювались “опори” пам¢яті, що організовували мнемічну діяльність, і людина виходила за межі безпосередньої (мимовільної) пам¢яті, при здійсненні якої відсутні спеціальні наміри що-небудь запам¢ятати або пригадати, і здобувала довільну пам¢ять, засновану на спеціальних мнемічних діях. (37, 11-15 )

 Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашій пам¢яті і в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запам¢ятати це. Така форма запам¢ятовування має назву мимовільного запам¢ятовування. Для нього характерна не тільки відсутність наміру запам¢ятати даний матеріал, але також і те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобів та прийомів, сприяючих його запам¢ятовуванню. Сприйняте нами зберігається наче саме по собі.

Коли ми здійснюємо ту чи іншу діяльність, у нашій пам¢яті закріплюється певний матеріал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спеціальних прийомів, щоб запам¢ятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розібратися у змісті статті, що нас цікавить. Ми слідкуємо за думкою автора, з¢ясовуємо основні думки статті, зіставляємо з тим, що нам вже відомо в цій галузі і т. ін. Ця напружена розумова робота над матеріалом сприяє його запам¢ятовуванню: зміст статті може досить добре закріпитися в нашій пам¢яті не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запам¢ятати його. Результатом несвідомого запам¢ятовування є, зокрема, наші спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли ці події відбувалися, ми зовсім не збиралися запам¢ятовувати їх.

Разом з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закріплюється в нашій пам¢яті. Сприйняти – ще не означає запам¢ятати. Спеціальне опитування значної кількості людей продемонструвало, що звичайні об¢єкти, які ці люди бачили сотні й тисячі разів, не збереглися в їхній пам¢яті. Шпалери кімнати, в якій жили опитувані, фасад будинку та ін. вони не змогли змалювати по пам¢яті скільки-небудь точно, а на питання відповідали невпевнено, хоча ці об¢єкти постійно були в них перед очима.

Нерідко для закріплення матеріала в пам¢яті необхідно, щоб перед людиною стояло пряме завдання – запам¢ятати даний матеріал. Це завдання визначається соціальними вимогами, що ставляться перед людиною.

Так, завдання, що стоїть перед учнями – запам¢ятати певні відомості з учбової програми, випливає з вимоги, щоб школяр оволодів знаннями.

При постановці завдання у людини виникає намір запам¢ятати матеріал. Намір полягає в загальній готовності людини діяти певним чином, в даному випадку – якомога краще запам¢ятати те, що вимагається. Виникнення наміру є лише початковим моментом процесу свідомого запам¢ятовування. Головний чинник – здійснення наміру. Так, наприклад, коли перед нами ставиться завдання запам¢ятати текст якомога точніше, намір реалізується шляхом використання цілої серії засобів та прийомів, що сприяють точному запам¢ятовуванню. Ми не задовольняємося лише тим, що відмічаємо, на які розділи поділяється стаття та яка її головна думка. Ми виділяємо логічний центр в кожному реченні, для того, щоб у подальшому, спираючись на нього, можна було б відтворити ціле речення. Інколи ми намагаємося відмітити початкові слова фраз, поєднувальні частки, яскраві вирази. Вони є своєрідними опорними пунктами, що сприяють точному запам¢ятовуванню тексту.

Запам¢ятовування, для якого характерна наявність завдання запам¢ятати та використання різних методів і прийомів, направлених на якомога успішніше закріплення матеріалу в пам¢яті, називають довільним запам¢ятовуванням.

Виділяють особливу форму довільного (свідомого) запам¢ятовування – заучування. Воно здійснюється в процесі багаторазових повторень. При заучуванні особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що слугують якомога кращому закріпленню матеріала в пам¢яті. Заучування необхідне тоді, коли потрібно запам¢ятати матеріал з великим ступенем точності та зберегти його в пам¢яті на довгий час.

В процесі учбової роботи велике місце займає свідоме запам¢ятовування. Коли вчитель повідомляє та пояснює учням новий матеріал, вони зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в пам¢яті повідомлені їм відомості. Коли учень готує уроки вдома, він ставить перед собою завдання якомога краще запам¢ятати матеріал, що йому задано. В тому чи іншому випадку він вдається до таких прийомів та засобів, які сприяють точному закріпленню в пам¢яті матеріал який вивчається.

Зрозумівши зміст тексту, школяр розбиває його на окремі частини, виділяє основні думки, відмічає зв¢язок між ними та ін. Він контролює себе, перевіряє, чи все добре запам¢ятав, і тоді зосереджує зусилля на тих місцях , які являють собою найбільші труднощі для запам¢ятовування. Коли потрібно вивчити вірш, формулювання закону чи правило, школяр свідомо намагається досягти точного, дослівного запам¢ятовування. (11, 17-19 )

Незалежно від модальності, або від ступеню зв¢язку з волею та мисленням, пам¢ять класифікують як процес, який протікає в часі та має дві стадії – короткочасну та довгочасну. Виходячи з того, що під пам¢яттю ми розуміємо запис, зберігання та відтворення слідів колишнього досвіду, який дає змогу людині накопичити інформацію та відтворювати її при потребі, як явища, що їх викликали, зникли, А.Р. Лурія визначає короткочасну пам¢ять як стадію, “коли сліди виникли, але не стали міцними”, довгочасну пам¢ять – як стадію, “коли сліди не тільки виникли, але й настільки зміцніли, що могли існувати довгий час і чинити опір побічним впливам”. (15, 52)

Порівняно недавно почали говорити ще про оперативну пам¢ять, пов¢язану з процесом швидкої переробки великого обсягу інформації. Після виконання діяльності матеріал повинен одразу ж забуватися , інакше він може негативно вплинути на наступні операції.

Короткочасну пам¢ять іноді називають верхівкою пам¢яті, псевдопам¢яттю, тому що без зміцнення, консолідації слідів минулого воно, як і скороминуче сьогодення, не стає нашим набутком. (37, 16 )

Розповідаючи про короткочасну та довгочасну пам¢ять, торкнемося ситуації, яку можна визначити прислів¢ям: “не в коня корм”, коли нічого не зберігається передусім у короткочасній пам¢яті. Тому вже з моменту сприйняття знань школярами вчитель повинен спрямовувати свої зусилля на те, щоб необхідні відомості були зафіксовані спочатку в короткочасній, а потім і в довгочасній пам¢яті школярами міцно, в оптимальному розмірі і точності. Говорячи про організацію процесу засвоєння знань, гармонічний розвиток короткочасної і довгочасної пам¢яті школярів, не можна обійти увагою і прислів¢я: “Повторення – мати вчення”. Не примушуючи до тупого, механічного повторення, необхідне постійне оживлення в пам¢яті різними шляхами організованого вивчаємого матеріалу і повернення до нього у відповідності з особливостями природи пам¢яті, зокрема з її розділенням на короткочасну і довгочасну.

Л.В. Занков, працюючи над створенням своєї методичної системи початкової освіти, серед її типових педагогічних якостей, особливо виділив таку, як процесуальність, пов¢язану з механізмами пам¢яті. “Згідно процесуального характеру нашої методичної системи, кожний відрізок учбового курсу входить в якості залежного елементу в органічний зв¢язок з іншими елементами. Як це показано експериментально, справжнє пізнання кожного елементу весь час прогресує по мірі оволодіння іншими, наступними елементами предмета і усвідомлення відповідного цілого, аж до всього учбового курсу і його продовження в наступних класах”. ( 21, 404)

 Закінчуючи розгляд явищ пам¢яті, відмітимо ще й те, що їй притаманні також розбіжності в швидкості запам¢ятовування, його міцності, розмірі та точності, що також залежить і від вікових особливостей.

При всій складній різноманітності показників, поєднання яких доходить до унікальності й неповторності пам¢яті кожного, єдине й визначальне полягає в тому, що у неї є домінуючі характеристики. Вони обумовлені особливостями діяльності, що здійснюється й направлена на досягнення поставленої мети.

З двох людей з рівними природніми даними й однаковим життєвим досвідом краще пам¢ять у того, хто постійно її вдосконалює в своїй безпосередній діяльності. Тому-то й кажуть: “ Секрет гарної пам¢яті в наших руках ”. (2, 18-19)

1.3 Психологічна особливості процесів пам´яті

Окремі уроки присвячені перевірці знань учнів та закріпленню в їх пам¢яті пройденого матеріалу. Ставлячи перед учнями певні питання, вчитель досягає того, що відповідний розділ програми буде повторений.

Якщо розглянути діяльність учнів на уроці з точки зору психології пам¢яті, можна ясно побачити своєрідність окремих процесів пам¢яті та зв¢язок між ними. Кожне питання вчителя викликає відтворення учнем певних знань з пройденого матеріалу. Деякі частини відповіді учня відтворюються достатньо повно та точно, інші – з помилками. В деяких випадках відтворення відбувається без вагань, в інших – відчувається невпевненість.

В цих явищах ми знаходимо риси, що визначають відтворення як один з основних процесів пам¢яті. Він не зводиться до того, що у свідомості спливає в незмінному вигляді матеріал, що був “записаний” до пам¢яті школяра. При відтворенні матеріала можливі відхилення від сприйнятого оригіналу. Учень не вичікує, поки потрібний матеріал спаде йому на думку: він діє, він шукає те, що потрібно відтворити в даному випадку – те, що відповідає питанню вчителя. В учня є відповідне ставлення до відтворення їм матеріалу: впевненість в правильності відтворення або ж вагання, невпевненість.

Необхідною умовою правильного відтворення школярем засвоєних знань є їх зберігання в пам¢яті. Але далеко не все, що запам¢ятовував школяр, зберігається в його пам¢яті. Частину матеріалу він забуває. Забування виявляється в тому, що учень не може пригадати засвоєного матеріалу або його окремих частин, а також у тому, що цей матеріал викривляється. Зберігання засвоєних знань в пам¢яті школяра неможливо уявляти собі як звичайне перебування їх у такій собі “коморі” до того часу, поки вони не будуть добуті звідти. Після того, як школяр запам¢ятав даний матеріал, він проходить подальші розділи учбового курсу, накопичує знання з інших предметів. Подальші надбані знання приводяться до зв¢язку з тим, що було засвоєно раніше, матеріал, що зберігається в пам¢яті, тепер вже набуває іншого змісту.

Визначального значення для зберігання матеріалу в пам¢яті та його правильного відтворення має якість запам¢ятовування.

Отже, ми бачимо, що основні процеси пам¢яті - запам¢ятовування, зберігання та відтворення – при всій своєрідності кожного з них, нерозривно пов¢язані один з одним.

В будь-якій діяльності людини можна побачити в тому чи іншому вигляді процеси пам¢яті. Оволодіння основами наук було б неможливим, якби учні не були б здатні запам¢ятовувати знання. Ми можемо користуватися засвоєними знаннями завдяки тому, що вони зберігаються в нашій пам¢яті та можуть бути поновлені в свідомості тоді, коли це буде потрібно. Неможливо мати гарну освіту та добре володіти матеріалом з різних галузей людської культури, не маючи розвинутої пам¢яті. Пам¢ять є необхідною умовою накопичення досвіду, а також формування свідомості людини. Якби в нашій пам¢яті не зберігалось те, що було пережито, кожний з нас кожну хвилину починав би життя спочатку, все було б для нас постійно новим, незнайомим. (11, 6-7)

Запам¢ятовування – довільне або мимовільне, засвоєння – те ж саме, але для усвідомленої інформації. Забування – це стирання з пам¢яті, зникнення раніше зафіксованих у ній відомостей. Збереження (виживання) знань, умінь трактується як різниця між вивченим і забутим, фактично це та ж їхня частина, що залишається в свідомості на момент діагностування.

 Засвоєння і забування – взаємообернені процеси, що відбуваються одночасно. Це взаємонеобхідні процеси: засвоюючи, учень одночасно забуває, забуваючи – засвоює нове. В момент засвоєння розпочинається забування і лише ціною значних інтелектуальних зусиль вдається стримати цей процес, забезпечити виживання необхідних знань, умінь, навичок.

Саме з таких міркувань ми виходимо, формулюючи гіпотезу: засвоєння і забування є дзеркальними процесами – хід засвоєння повинен повторювати хід забування і навпаки. Якщо це так, то, дослідивши в усіх деталях один з процесів, ми мали б точне уявлення про дзеркально-супутний процес, не витрачаючи додаткових зусиль на його вивчення. Якби нам пощастило точно зафіксувати криві процесів для конкретного випадку навчання, то різниця між їхніми фактичними положеннями (значеннями) виявила б “залишок” у свідомості учня – саме ту частину інформації, яка “привласнена” особистістю за час інтелектуальної праці і залишилася в свідомості для тривалого використання.

Припущення про взаємооберненість процесів засвоєння і забування висловлюється не вперше, але наступний крок робиться лише тепер. Без сумніву, таке запізнення – це наслідок розведення проблем, негативні результати диференціювання науки, коли процеси засвоєння і забування досліджувалися розрізнено, вивчати ж їх у нерозривному зв¢язку навіть не намагалися: дослідження могли б бути надто складними, а тлумачення їх результатів наштовхувалося б на нищівну критику. Нині, коли наука повертається до інтегрованого дослідження проблем, в умовах накопичення достатньої кількості знань як у царині засвоєння, так і в царині забування, створилися передумови для теоретичного осмислення їх єдності шляхом зіставлення вибудуваних кривих. (28, 29-30)

Розвиваючи і поглиблюючи ідеї гуманної педагогіки, В.О. Сухомлинський спирався на наукові теорії видатних психологів Ж. Піаже та Л. Виготського.

“Повноцінне навчання, тобто навчання, яке розвиває розумові сили і здібності, було б немислимим, якби не спеціальна спрямованість, скерованість навчання – розвивати розум, виховувати розумну людину навіть за умови відносної незалежності розумового розвитку творчих сил розуму від обсягу знань.”

У працях вченого є чимало психологічних і дидактичних знахідок, які розкривають складний процес керівництва вчителем розумовою діяльністю дитини.

Зокрема, ці знахідки можна побачити в таких працях як “Серце віддаю дітям”, “Павлиська середня школа”, “Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”, “100 порад учителю”, “Духовний світ школяра”, “Розмова з молодим директором школи”, “Гармонія трьох начал” та ін.

На думку В.О. Сухомлинського, одна з найгостріших проблем школи – це поглиблення інтелекту дитини, розвиток її розуму. А це – розвиток образного і логіко-аналітичного мислення, усунення його уповільненості. Тому в школі необхідні спеціальні уроки мислення – це і живе безпосереднє сприймання довкілля, і сам процес здобування знань, і розумові вправи.

Першокласник приходить до школи... І з першої ж чверті першого класу він стикається з необхідністю запам¢ятовувати великий обсяг інформації. Цю необхідність можна перетворити на веселу захоплюючу гру. І тут повинні допомогти дорослі – батьки, вчитель, шкільний психолог. Допомогти весело, ненав¢язливо, непомітно, цікаво, щоб запам¢ятовування відбувалося саме по собі, а не було важкою працею. Згадаймо, як Том Сойєр перетворив нудну роботу – фарбування паркану – на захоплюючу гру для хлопчаків. Учитель певною мірою повинен стати Томом Сойєром, але при цьому й розвивати творчу ініціативу дитини, учити доводити правильність відповіді, розв¢язувати завдання нестандартно, відстоювати свою точку зору. Навчати, граючись. (6, 8)

1.4 Психологічна характеристика опосередкованого запам’ятовування

Теоретичні дослідження підтвердили гіпотезу, що розвиток людської пам’яті в історичному розвитку відбувався головним чином по лінії опосередкованого запам’ятовування, тобто людина виробляла нові прийоми за допомогою яких вона могла підпорядковувати пам’ять своїм цілям, контролювати хід запам’ятовування, робити його все більше і більше вольовим, відображенням специфічних особливостей людської свідомості. Часто психологи думають, що проблема опосередкованого запам’ятовування призводить до проблеми вербальної пам’яті , яка у сучасної людини має велике значення і яка базується на запам’ятанні словесного запису подій.

Таким чином, в цих дослідженнях питання про розвиток дитячої пам’яті було зрушене з «мертвої» точки і перенесене у детальніше вивчення. Ці проблеми приводять нас до проблеми, яка в розвитку пам’яті знаходить чітке відображення. Річ у тім, що коли ми вивчаємо опосередковане запам’ятовування, тобто як людина запам’ятовує, опираючись на відомі знаки чи прийом