Методика виконання портрету в живописній техніці у старших класах

Міністерство освіти і науки України

Головне управління освіти і науки Київської обласної адміністрації

Богуславський гуманітарний коледж

ім. І.С. Нечуя-Левицького

Пояснювальна записка до дипломної роботи

Методика виконання портрету в живописній техніці у старших класах

Виконала

Студентка 5-го курсу 51 групи

денного відділу

напрям підготовки 6.020205

Образотворче мистецтво

Паришкура Тетяна Петрівна

Рецензент

Керівник

Руденченко А.

А. Янушевич Є. Є.

Богуслав 2009 р.

ВСТУП

Початок третього тисячоліття характеризується глобалізацією суспільного розвитку, зближенням націй, народів і держав, їхніх освітніх систем; відбувається процес переходу людства від індустріальних до сучасних науково-інформаційних технологій, які базуються на інтелектуальній власності та зумовлюються рівнем наукового потенціалу країни.

Це характерно і для України, яка нині знаходиться у новій соціальній реальності, що вносить принципові зміни і в механізми людської взаємодії, й у визначення пріоритетності життєвих цінностей та ідеалів. Зміни в суспільній свідомості, у ставленні суспільства до освітньої сфери викликали появу нової освітньої парадигми, сутність якої полягає, з одного боку, у розвитку інтелектуальних і творчих здібностей, соціальної відповідальності особистості, а з іншого, у балансі морально-етичних, розумових, емоційних і фізіологічних компонентів індивіда.

Оскільки метою орієнтованої освіти є створення оптимальних умов для розвитку і становлення особистості як суб’єкта діяльності і суспільних відносин, які здійснюються відповідно до стійкої системи гуманістичних особистісних цінностей, тому важливо не стільки формувати й виховувати особистість, скільки виявляти, підтримувати і розвивати Людину в людині; формувати у неї механізми самореалізації, саморозвитку, саморегуляції, самозахисту, самовиховання, необхідні для становлення самобутнього особистісного образу, а також забезпечити діалогічний, безпечний засіб взаємодії з людьми, природою, культурою, цивілізацією.

Під дані вимоги та цілі підпадає і система мистецько-педагогічних наук які включають в себе такі предмети, як музика, образотворче мистецтво, художня праця, ритміка, мистецтвознавство іт. ін. То ж в даній роботі буде розглянуто питання розвитку та вдосконалення такого предмету освіти, як образотворче мистецтво. Адже за допомогою даного предмету людина ще з перших своїх кроків навчання та розвитку формується як творча, моральна, естетична особа, що орієнтується в сфері життя та суспільного розвитку.

Оскільки саме освіта в сучасному розвитку держави спрямовується на відтворення і нарощення інтелектуального, духовного та економічного потенціалу суспільства, першочерговими завданнями «школи майбутнього» є створення умов для розвитку особистості, творчої самореалізації кожного учня, виховання молодих людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом усього життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства.

Предмет "Образотворче мистецтво" має на меті виховання в учнів цілісного сприймання дійсності за художньо-естетичними законами, розвитку зорової культури і творчої уяви, а також оволодіння різноманітними засобами створення художніх образів. У предметі "Образотворче мистецтво" взаємопов'язані три провідні компоненти - образне бачення світу, мистецтвознавчі знання та відповідні способи образотворчої діяльності.

У загальноосвітній школі предметна сфера образотворчого мистецтва охоплює: живопис (пейзаж, портрет, натюрморт, жанрова картина); графіку (книжкова, силуетна, анімаційна, плакатна); скульптуру (опукла, рельєфна, декоративна, анімалістична, портретна); декоративно-ужиткове мистецтво (писанкарство, витинанки, кераміка, народні іграшки, розпис, народне малярство); частково якості та риси образотворчого мистецтва містять в собі такі специфічні види людської діяльності як архітектура та дизайн. Не дарма Денні Дідро говорив: «Країна, в якій дітей навчатимуть малювання, подібно письму, незабаром стане попереду всіх інших»

Дана проблема є досить актуальною в це й час. Розвиток дітей з перших їх кроків у житі та навчані, правельне спрямування їх здібностей та можливостей, правельне ставлення до оточуючого є проичиною та поштовхом на обрання для розгляду та дослідження даної теми «Методика виконання живопсного портрету в старших класах».

Саме тому, метою дослідження є теоретично обґрунтувати необхідність образотворчого мистецтва та тематики живописного портрету в старших класах, а також на основі робіт практично закріпити даний матеріал. Та експериментально перевірити необхідність даних знань та їх засвоєння на практиці.

Об’єктом дослідження є навчальний процес виконання портрету в старших класах на уроках образотворчого мистецтва.

Предмет дослідження: методика виконання портрету учнями старших класів на уроках образотворчого мистецтва.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що розвиток пізнавальної активності учнів буде ефективним, якщо:

· у процесі вивчення портрету на базі старших класів розроблена авторська модель гурткових уроків посяде пріоритетне місце у виборі ефективних методів і прийомів, що ґрунтуються на репродуктивно-творчих та творчих видах діяльності учнів;

· у процесі керівництва розв’язанням школярами проблемних і творчих завдань передбачатиметься засвоєння відповідних знань, умінь і навичок художнього характеру;

· будуть визначені і використані для корекції викладання рівні пізнавальної активності учнів 6-класів.

Відповідно до мети та гіпотези дослідження було поставлено такі завдання:

· вивчити стан досліджуваної проблеми в теорії та шкільній практиці;

· проаналізувати та виявити рівень пізнавальної активності учнів під час вивчення образотворчого мистецтва;

· розробити методичну систему розвитку пізнавальної активності учнів та запровадити її на уроках образотворчого мистецтва в старших класах;

· експериментально перевірити ефективність розробленої методичної системи шляхом її використання в шкільній практиці під час вивчення у старших класах художніх творів портретного жанру.

Методологічною основою є система положень психолого-педагогічних праць про пізнавальну активність учнів, умови активізації навчальної діяльності, особливості сприймання та розуміння творів мистецтв та їхній вплив на формування творчої інтелектуальної особистості. Переважно спиралися на концепти психологів Г.Костюка, Л.Виготського, ідеї педагогів Г.Ващенка, В.Сухомлинського, системи методистів Н.Волошиної, Б.Степанишина, Г.Токмань.

Методи дослідження:

· теоретичні - ретроспективний і системний аналіз психолого-педагогічної, літературознавчої та методичної літератури для вивчення стану теоретичної розробки проблеми, порівняльний аналіз шкільних програм і підручників, посібників, узагальнення педагогічного досвіду для визначення теоретико-методичних засад дослідження;

· емпіричні – діагностичні методи (анкетування, бесіди з учителями і учнями), обсерваційні методи (педагогічні спостереження, самоспостереження й аналіз уроків малювання, аналіз творчих робіт, усних і письмових відповідей реципієнтів для дослідження рівня розвитку їхньої пізнавальної активності); експериментальні методи – педагогічний (констатувальний і формувальний) експеримент для з’ясування ефективності розробленої системи та її впровадження;

· методи математичної статистики – для статистичної обробки результатів експериментальної роботи.

Організація та проведення дослідження: дослідно-експериментальна робота проводиться на базі Миронівської ЗОШ I-III ступенів №1 та учнів старших класів.

Теоретичне значення дипломної роботи полягає в обґрунтуванні методики виконання портрету, у виявленні особливостей формування зображувальних умінь і навичок в учнів старших класів, у визначенні методичних умов підвищення ефективності формування зображувальних умінь і навичок.

Практична значущість результатів дослідження полягає в розробці та впроваджені удосконаленішої методики вивчення портрету в старших класах на основі гурткових занять.

Структура дипломної роботи зумовлена плановій підготовці та розробці дослідження. Робота складається зі вступу,що містить актуальність та розроблені питання дослідження, трьох розділів, висновків до кожного розділу та загального, списку використаної літератури, додатків.

РОЗДІЛ І. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТНЦТВА, ЙОГО ЗАВДАННЯ НА УРОКАХ МАЛЮВАННЯ

1.1 Головне завдання викладання образотворчого мистецтва

Формування в дітей художньо-естетичного ставлення до дійсності як здатності до неутилітарного, художнього пізнання світу та його образної оцінки Це передбачає наявність таких особистісних якостей, як відчуття краси та гармонії, здатність емоційно відгукуватися на різноманітні прояви естетичного у навколишньому світі, вміння підмічати прекрасне у спостережуваних явищах та усвідомлювати його, потреба в спогляданні та милуванні.

Розвиток специфічних для художньо-творчого процесу універсальних якостей особистості як основи для розвитку творчого потенціалу, художньо-творчої уяви, оригінального, нестереотипного асоціативно-творчого мислення, художньо-образних якостей зорового сприйняття, спостережливості, зорової пам'яті та ін.

Формування знань і уявлень про образотворче мистецтво, його історію та роль у житті людей, навичок розуміння мови різних видів образотворчого мистецтва, усвідомлення ролі художнього образу в мистецтві і розвиток навиків його сприйняття та емоційно-естетичної оцінки, культури почуттів

Формування потреб і здібностей щодо продуктивної художньої творчості, вміння створити виразний художній образ, оригінальну композицію мовою того чи іншого виду образотворчого мистецтва, оволодіння основами художньо-образної мови і виражальними можливостями художніх матеріалів та різних видів художніх технік, що допоможе набувати свободи вираження у творчості

Розвиток сенсорних здібностей дітей, що більшою мірою сприятиме повноцінності художньо-естетичного сприймання та поліпшенню якісного боку практичної художньо-творчої діяльності.

Успішний художньо-творчий розвиток дітей буде зумовлено отриманням низки методичних принципів, адекватних специфіці мистецтва:

·Керування художньо-творчим розвитком учнів передбачає врахування вікових, індивідуальних, національних, культурних, регіональних особливостей і традицій; останнє зумовлює звертання до глибоких коренів народної творчості, проникнення національним духом, а не сліпе копіювання взірців і канонів національного декоративного мистецтва;

·Залучення учнів до розуміння змісту та сутності мистецтва повинно здійснюватися шляхом особистісно-емоційного сприйняття художньої інформації. Саме через це досягається духовно-моральне й естетичне виховання особистості учня, пробудження в його душі добрих почуттів, чуйності, здатності до співпереживання,

·Художній образ - це основа, на якій будується художньо-образне сприймання мистецтва і власна художня діяльність. Через це опору на художній образ необхідно передбачати у всіх видах художньої діяльності - і в розділі «Практична робота», і в розділі «Сприймання»;

·Освоєння мови мистецтва і формування навичок практичної роботи доцільні лише в художньо-образному ключі як освоєння засобів виразності художнього образу. В іншому разі набуті знання й уміння будуть поза художніми (тобто марними);

·Ефективність занять мистецтвом істотно залежить від зацікавлення художньою працею, від одержуваного дітьми в процесі занять емоційного задоволення, радості. Забезпечення цієї умови досягається дотриманням вищезазначених положень і характером організації занять (уроків),

·Заняття образотворчим мистецтвом повинні бути організовані за законами мистецтва, що передбачає:

а) не стереотипність, структурну різноманітність, структурну режисуру;

б) залучення учнів до співпереживання, створення відповідного що до теми уроку емоційного настрою, чому сприятиме включення до сценарію уроку ігрових, казкових моментів, використання інших видів мистецтв (художнього слова, музики, елементів театрального дійства, кінофрагментів);

в) наявність трьох основних структурних елементів уроку (відповідно до законів будь-якої художньої творчості): сприймання, формування творчого задуму, його посильна творча реалізація.

Відповідно до методичних принципів, мети і завдань предмета програма з образотворчого мистецтва складається з двох головних розділів:

1. Сприймання:

1. Естетичне сприймання дійсності. Передбачає її художнє освоєння:

формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об'єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини (віддзеркалених в одязі, прикрасах, зовнішніх рисах і пластиці тіла).

2. Сприймання мистецтва. Передбачає формування навичок сприймання й оцінки художнього образу у творах образотворчого мистецтва (по можливості - і в інших видах). Як розділ роботи сприймання здійснюється на матеріалі шедеврів світового образотворчого мистецтва, творів сучасних авторів, як українських, так і зарубіжних, і вирішує три основні завдання:

1) формування уявлення про особливості образної мови різних видів образотворчого мистецтва, розуміння ролі виражальних засобів у створенні художнього образу (певного стану, настрою, характеру тощо) твору мистецтва;

2) розвиток уміння виразити своє ставлення та емоційне переживання щодо твору, який аналізується:

а) у формі словесного відгуку на рівні емоційно-естетичної оцінки, художнього аналізу (порівняння, зіставлення, виявлення загальних рис тощо), розгорнутої художньої оповіді, що передає естетичні погляди, смаки, ідеали учнів;

б) у формі «графічної мови», тобто передавання враження про твір за допомогою зображення (миттєво виконані начерки і замальовки з пам'яті);

в) можливо - в інших формах художньої творчості (музика, театр, художня фотографія, анімація тощо);

3) формування знань та уявлень про мистецтво і художників, специфіку їхньої праці. Засвоєння спеціальних художніх термінів.

2. Практична (творча) художня діяльність - передбачає максимально широкий спектр художніх технік і матеріалів, включає роботу на площині і в об'ємі.

По кожному з розділів робота виконується за чотирма основними навчальними проблемами:

1) форма (силует, частина і ціле, пропорції, конструкція, передача об’єму форми засобами світлотіні тощо);

2) простір;

3) питання композиції і композиційна діяльність;

4) колір.

Таким чином, зміст практичної діяльності орієнтовано на можливість ознайомлення учнів з особливостями художньо-образної мови різних видів образотворчої діяльності, з різноманітними пластичними техніками і доступною технологією створення художнього образу у власних творчих роботах.

Структура програми, послідовність освоєння завдань, зміст уроків визначені відповідно до вікових закономірностей у галузі образотворчої діяльності і поділені на три великих блоки, що дозволяють найповніше враховувати вікові особливості дітей: 1- 4, 5 - 7 і 8 - 11 класів.

У програмі вказані лише навчальні завдання (мета). Завдання, спрямовані на розвиток художньо-образного мислення й уяви не завжди вказані , але повинні реалізовуватися вчителем на кожному уроці.

Провідне навчальне завдання уроку завжди вказане першим, супутні завдання - у порядку значущості для даного уроку.(12;40)

Вказана в програмі приблизна тематика завдань розрахована на дитяче сприйняття і не може виступати календарним планом. Якщо кількість завдань перевищує кількість навчальних годин, вчителю надається можливість вибрати найкращий варіант завдання або замінити його за своїм бажанням, але з урахуванням навчальних проблем програми.

1.2 Художній образ у системі творчого мислення

Наукові дослідження у галузі психології творчості найзагальнішою ознакою творчого мислення називають його образність (Ананьєв, Виготський, Мелик-Пашаєв, Рубінштейн та інші). Визначальною є здібність до створення художнього образу — спочатку у мисленні, у свідомості автора, а потім — вираження його у матеріалі. Саме художні образи, які є досить складними структурними утвореннями, уособлюють своєрідність художнього мислення і визначають рівень його розвитку та сформованості. Художній образ є водночас категорією психології, як елемент функціонування психіки людини, та категорією естетики і мистецтвознавства, як художня одиниця. Психологія визначає образ як узагальнену картину світу (предмету, явища), що складається за результатом переробки інформації, яка поступає через органи почуттів.

Гносеологічний аспект художньої культури виділяє категорію образу як особливу форму відображення дійсності. А.С.Мігунов наголошує на єдності раціонального і почуттєвого в художній творчості. «Включення змістовизначальних компонентів, яскрава емоційна забарвленість, ціннісна приналежність визначають особливості художнього пізнання та його особливу ефективність. Образ у мистецтві не мислиться без емоцій, однак переживання образу завжди вимагає його опанування, художній образ існує лише в єдності переживання та осмислення. Ігнорування будь-якої із даних ознак веде до порушення образу.» Образ є суттєвим фактором пізнання.

Важлива характеристика образу — узагальнення. Образ існує як певний змістовий комплекс, що узагальнює виділені суб’єктом диференційні ознаки конкретних об’єктів та виявляє серед них дещо загальне. Разом з тим, художній образ є чуттєво-конкретним виразом індивідуальності автора, відтворенням внутрішніх психологічних характеристик. Злиття, поєднання загального і неповторно індивідуального у мистецтві носить назву типізації. Типізація є обов’язковою умовою створення образу. Вона передбачає «визначення головного, відмову від другорядного, несуттєвого та, водночас, суто індивідуальне, чуттєво-конкретне вираження цього загального. Художнє абстрагування є визначальною особливістю діяльності художника. Операція абстрагування є основою досягнення образної виразності. Типізація є інструментом абстрагування, а його прийоми — стилізація, гротеск, гіпербола тощо.

Вищерозглянуті особливості художнього образу — узагальнення, типізація, абстрагування прямо відповідають механізмам творчого мислення. Це його логічно-операційні складові — аналіз та синтез. Тобто, створення художнього образу відбувається у свідомості автора саме за закономірностями функціонування мислення, що дає змогу зробити висновок про зв’язок між рівнем сформованості творчого мислення та здібностями до створення повноцінних художніх образів.

Досліджуючи специфіку відображення дійсності у мистецтві, естетика визначає художній образ як цілісний феномен (Басін, Борєв, Волков, Мігунов). Цілісність образу складає дві його найважливіших гносеологічних якості — реалістичність та почуттєва детермінованість, що наближає художній образ до дійсності. Разом з тим художній образ позначається умовністю та парадоксальністю, — ці ознаки є атрибутами творчого мислення художника. Цілісність та лаконізм — основні форми прояву образності, вони є також наочними показниками виразності композиції.

Специфіка просторово-образного мислення визначає наступні операціональні характеристики художнього образу. Це метафора і порівняння, як альтернативні, дещо алогічні способи його утворення (Бондаренко, Ротенберг). Загальною ознакою образу автори визначають його багатозначність, а характеристикою сприйняття — системність та багатомірність. Хоча зазначені характеристики подані відповідно до образу сприйняття, але вони цілком притаманні і загальному поняттю художнього образу. Метафоричність є спільною характеристикою мислення художника та образу у мистецтві.

Створені образи завжди мають емоційне забарвлення і поєднуються з елементами оцінки. Емоція виступає як специфічне узагальнення нелогічного характеру і забезпечує практичну ефективність образу. Витоком емоційності у мистецтві є особистісний характер його образів. Більшість дослідників визначають емоційність провідною ознакою художнього образу. Здібність до формування образів у свідомості є специфічною ознакою творчої уяви художника (Мелик-Пашаєв). Саме вона визначає вищий рівень ієрархії художньо-творчих здібностей — художню обдарованість. Художній образ — це чуттєвий образ, що виражає собою переживання, емоції, оцінки, художні ідеї. Образ повинен адекватно виражати внутрішній, духовний зміст твору.

Художній образ має категоріальну функцію, тобто виступає «засобом розчленування реальності на елементи різного рівня». За змістом вид відображення об’єкту в образі визначається як інтуїтивний — інтуїтивні образи є одиницями свідомості. Це означає, що образ об’єкту може складатися в результаті інтуїтивно-емоційного «домислювання» художньо-виразних деталей.

Розглянуті ознаки художнього образу (метафоричність, емоційність, інтуїтивність) характеризують також і категорію «образне мислення», або, іншими словами, є засобами образного відображення дійсності. Художній образ можна визначити як «інструмент інтуїтивно-емоційного опанування дійсності». Не менш важливою є і така ознака образу, як інформативність, тобто насиченість певним змістом. Вона пов’язується із інтелектуальними характеристиками і виявляє понятійний аспект образотворчої діяльності.

Процес утворення художнього образу, практична художня діяльність пов’язані з активною роботою мислення. На стадії задуму образ формується спершу у свідомості художника як абстракція. Однак, механізм побудови образу має спільні закономірності, безвідносно того, чи він складається у внутрішньому плані, чи набуває наявне художньо-пластичне вираження. Ці закономірності обумовлені загальними принципами творчого мислення.

Існують різні точки зору на пояснення феномену виникнення образу. Так, наприклад, позиція гештальтпсихології — це створення єдиного чуттєвого образу на основі виникнення первинного уявлення, миттєвого сприйняття об’єкту, співпадіння оптичних та феноменальних сенсів (Вертгеймер, Дункер, Майєр). Інша позиція виявляє складність та ієрархічність художнього бачення. Б.В.Раушенбах, пов’язуючи закономірності сприйняття та закони побудови зображення, говорить про «перцептивну перспективу», як поняття, що характеризує художнє відчуття простору. Представлені підходи уточнюють особливі деталі процесу художнього пізнання та формування художнього образу.

Проведений аналіз підтверджує, що художній образ має не тільки графічний вираз, а є складним психологічним утворенням. Образ, як продукт художньої діяльності, являє собою єдність раціонального та почуттєвого, інтелекту та емоцій. Головною особливістю художнього образу є своєрідне синтезування загального і одиничного, типового та індивідуального, об’єктивного і суб’єктивного.

1.3 Методика виконання портрету та його аналіз на основі наукових досліджень

Портрет — один із головних Жанрів образотворчого мистецтва, зображення людини або групи людей, що реально існують або існували в минулому. За характером зображення виділяють портрети парадні, офіційні та камерні. Портрет людини у вигляді якого-небудь алегоричного, міфологічного, історичного, театрального або літературного персонажа називають костюмованим. Окремим видом портрета є автопортрет — зображення художником самого себе. Серед різновидів Живописного портрета: поясний, погрудний, поплічний портрети, портрет на повний зріст, груповий портрет, портрет в інтер'єрі, портрет на тлі пейзажу та ін. У скульптурі портретне зображення може бути виконане у вигляді статуї (зображення на повний зріст), бюста (погрудне зображення), торса (людська фігура без ніг або по пояс).

З розвитком мистецтва його вило-жанрова система зазнає постійних змін: деякі жанри застарівають і виходить із вжитку, проте з'являються нові жанри. Так, у XX ст. поширюються нові вили і жанри музичного мистецтва, пов'язані насамперед із джазом, роком. Замість тематичних жанрів, на які переважно поділялося традиційне для нового часу образотворче мистецтво, в сучасному візуальному мистецтві жанровий поділ ведеться за принципом суто технічної репрезентації твору: живопис, реді-мейд, фотографія, інсталяція, відсо тощо.

Про що може розповісти дитячий малюнок. “Людина є мірою всіх речей” – так висловлювався давній мудрець. Ця думка була гаслом як в античні часи, епоху Відродження, Нового часу, так є актуальною і нині. Вона не тільки визначає особливу роль людини у світі, її призначення, а й визнає людину критерієм розвитку змісту малюнка в творчій художній діяльності дітей. Відразу до зображувальної стадії каракулів дитина починає малювати людину, яка стає найулюбленішим предметом зображення. Цю особливість вчені помітили вже давно. Так, італійський дослідник дитячого малюнка Д. Річчі дотепно зауважив, що біблійне створення світу закінчилося творінням людини, а дитина починає творити в зворотньому порядку - з людини. (28)

Англійський дослідник Д. Селлі додає, що при цьому діти починають саме з голови – значущої частини “вінця творіння”. Російська дослідниця Ю.Н. Болдирєва, аналізуючи дитячі малюнки показала, що переважаючою темою в малюванні дітей є образ людини (в порівнянні з іншими темами – 80%). Сучасні дослідники також вважають, що образ людини є домінуючим зображенням дитини.

В. В. Селівачов, порівнюючи зображення первісної людини і дитини дошкільного віку, зауважує, що для першої – головним об‘єктом зображення є промислова тварина, від якої залежить існування самої людини; для дитини головним об‘єктом зображення є людина. А.М. Шуберт при вивченні малюнків дітей Півдня, підтвердила, що для людей примітивної культури є тваринна тематика. А. С. Мухіна пояснює факт домінування образу людини не стільки тим, що дитина орієнтується на собі подібних, а на тому, що дорослі майже всіх цивілізованих країн знайомлять дитину насамперед із зображенням людини. Як доказ, вони наводять те, що діти відвідують дитячі навчальні заклади і вчаться малювати згідно з навчальними програмами, зображують спочатку стрічки, доріжки, драбинки, кульки, квітки тощо. Але як би там не було, а цікавість дитини до зображення людини залишається стійкою.

Саме це металізування стало основним показником рівня розумового розвитку дитини. Підставою для створення такого тесту була думка про те, що малювання, яке є природною і приємною діяльністю для дитини, формується разом з розвитком психіки людини. Звідси випливає, що малювання, мова розвиваються разом з психікою, тому вони можуть стати показниками психічного розвитку дитини. Тест приділяє увагу не тільки художнім засобам виразності зображення людини, скільки точності, конкретності, деталізуючи її форми. Якщо раніше цим тестом вимірювали інтелект дитини, то сьогодні ним користуються для виявлення загального рівня розвитку дитини.

Діагностичний підхід на базі малювання людини показала і інша американська дослідниця К. Маховер, яка проаналізовуючи дитячі малюнки (з зображенням людини в тому числі), визначила певні риси, які стосувались не тільки рівня інтелектуального розвитку, скільки особистісних властивостей. Маховер склала тест, який передбачав протекцію особистісних властивостей, внутрішнього світу і переживань дитини на малюнок. Вона зазначила, що коли дитина малює людину, то підсвідомо ідентифікує її з собою або з кимось іншим. Цей тест, як інші проективні методики може виявити деякі загальні тенденції, бути додатковим до місця дослідження.

На зображення людини в дитячому малюванні ґрунтуються також і тести на виявлення індивідуально-типологічних відмінностей, статево-рольової орієнтації та багатьох інших модифікацій. Використання малюнків з людиною в практичній психології є метою діагностики додатково підтверджує те, що саме образ людини є поширеним і популярним у дитини. Це дає уяву для більш уважного ставлення до цього феномена художньої діяльності як психологів, так і педагогів.

Ніщо в житті так не цінується як рідне оточення., сім‘я. Адже сім‘я – це саме той інститут виховання, що склався природним чином, де можна відчути тепло близьких людей , їх піклування одне про одного.

Виховання в сім‘ї здійснюється в різних життєвих ситуаціях, тут створено емоційну атмосферу захищеності дитини, умови для виховання і розвитку в ній найкращих рис особливості. Однак, іноді на жаль трапляється так, що в нормальній на перший погляд родині малюк росте в атмосфері байдужості, почуває себе дискомфортно. Найчастіше причиною цього є те, що батьків хвилюють власні проблеми, а чим живуть їхні діти – їх не дуже цікавить. Щоб краще пізнати особливості своєї дитини і створити в родині атмосферу здорових стосунків, батьки можуть використати подібні тести, що допоможуть проаналізувати і зрозуміти дитину.

Гарний портрет, за визначенням дослідників, є зорова, візуальнабіографія людини, яка не просто віддзеркалює зовнішні риси обличчя, а розкриває її природну драму, передає внутрішню сутність, неповторне "я", тобто характер, темперамент, настрій, почуття та думки, національність, професію, життєвий склад. Уважно придивляючись до них, ми намагаємося простежити не тільки зовнішні зміни, але й розгадати цю людину, осягнути її душу, сказати про неї нове слово.

Саме автопортрет є свідченням процесу усвідомлення людиною своєї самобутності, неповторності, несхожості з іншими індивідами. Він аж ніяк не є егоїстичним милуванням самим собою, а навпаки, намаганням зрозуміти, побачити, розгадати через риси власного обличчя, їх зміни в перебігу невблаганного часу, інших людей. Автопортрет, крім того, є проявом аналітичних здібностей, обдарованості психолога, філософського підходу до явищ життя, без чого, як відомо, неможливо стати справжнім письменником.

Відомо, що портрет як жанр мистецтва, має складну структуру змістовного насичення. Він не просто фіксує зовнішні риси реально існуючої людини, а й розкриває її характер, психологію, тобто створює художній образ. Справжній майстер, малюючи портрет, перш за все шукає не зовнішньої, емпіричної подібності, а внутрішньої, естетичної. Він намагається досягти не рабського копіювання моделі, а, через виразні, яскраві риси, осягнути внутрішній космос її душі. Цікаво, що під час виконання цього завдання, художник мимоволі розкриває нам і своє власне світобачення: уяву про красу, гармонію, добро і зло, долю і щастя. Таким чином, портрет - завжди подвійний образ: художника і його моделі. Крім того, сприймаючи портретний образ, відтворений засобами мистецтва, проникаючи в думки і почуття портретованої людини, ми одночасно пізнаємо її оточення, стиль життя, суспільні відносини, особливості часу. Отже, портрет – це гармонійно-завершена картина минулої культурно-історичної епохи, яку можна наочно побачити, відчути, прочитати, віртуально зануритися в неї та зробити певний психоаналіз. Цю практику можна використовувати й в школі для того щоб відкрити світ дитини для неї самої та для більш кращого розуміння її вчителів.

Висновки до першої частини

Узагальнюючи усе вище сказане, необхідно підкреслити, що батьки й педагоги, повинні усвідомлювати те, що найважливіші обдарування - це краса душі, чистота серця й талант любові. По-справжньому розкриватися й розцвітати всі інші таланти можуть тільки на їхній основі. Талант, вирощений на ґрунті сумніву, себелюбності, марнославства й гордині, несе зло й руйнування не тільки навколишнім, але й, зрештою , самій людині.

Заняття з образотворчого мистецтва мають важливе виховне значення для дітей. При залученні їх до образотворчого мистецтва розвиваються естетичні смаки і можливості. Цьому слід приділити більшу уваги. Потрібно тактично пропонувати допомогу дитині, підтримувати її зацікавленість, заохочувати.

Введення в навчальну програму поширені уроки з образотворчого мистецтва допоможе виховати покоління, яке буде всесторонньо розвиненим і обізнаним.

Мистецтво неодмінно зацікавить дітей. Так, засобами живопису, скульптури, архітектури, графіки виражається краса життя, природи, виражаються високі думки, почуття. Твори образотворчого мистецтва кличуть до боротьби за прекрасне, відіграють велику роль в повсякденному житті. Талант розуміти і тонко відчувати прекрасне в образотворчому мистецтві, а у деяких дітей і талант створювати прекрасне в живописі, скульптурі, графіці, паперопластиці, малюванні починає формуватися в процесі особистої творчої діяльності, в процесі ознайомлення з образотворчим мистецтвом.

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІЖНО-ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬ ПЕРЕВІРКА МЕТОДИКИ ВИКОНАННЯ ПОРТРЕТУ В СТАРШИХ КЛАСАХ

2.1. Організація експериментального дослідження

Програма навчання з образотворчого мистецтва структурно-умовно розділена на три етапи. Кожний етап охоплює навчальний рік та складається з семестрових тематичних розділів, які послідовно розв’язують художньо-пластичні, виразні, технічні та психологічні завдання образотворчості. Ритм, форма, рух, простір, світло та композиція, як складові образотворчості, розглядаються на кожному етапі навчання. Кожен з етапів є підґрунтям наступного в доповненні навчального матеріалу, актуалізуючи окремі художньо-творчі аспекти з поступовим їх ускладненням. Акцентується увага на багато вимірності художньо-естетичних завдань та їх вирішення в пластично-образному аспекті, ініціюється пошук власних способів виконання робіт в художньо-творчому самовияві учнів.

6 клас. Духовний і предметний світ людини.

Розвиток формально-логічного мислення, вміння спрощувати, узагальнювати, виявляти конструкцію та об’єм форми. Зосередження уваги учнів на формі з метою подальшого впливу і взаємозв’язку цієї форми із сутністю образу. Визначення кольору через виявлення зв’язків його зі світлом (штучним, природним) доповнює попередній досвід учнів у виявленні образності форми.

Навчання формоутворенню в образотворчому мистецтві базується на художній практиці учнів, яка передбачає їх орієнтування в специфіці образотворчого мистецтва та в оволодінні певними художньо-технічними навичками. Контрольні форми, пропорції, фактурне, тональне виявлення форм та вивчення світлотіні як засобу визначення форм, її контурів, пластики, фактури поверхні, засвоєння трансформації форм використовується учнями під час конструювання і формування предметів.

Та якщо погляну ти на цю структуру більш точніше поглибленіше то можна помітити, що в усіх програмах, що сформовані та складені для навчання у 5-7 класах постійно розглядаються такі теми, як пейзаж, натюрморт, стилізація, побудова предметів, композиція, кольорознавство, та багато інших деталей необхідних для правильного формування образотворчих вмінь. Та тема, що стосується портретного жанру розглядається лише в програмі для шостого класу і для її розгляду приділено тільки шість годин і одна з них є контрольною для підведення підсумків і оцінювання попередніх робіт. І якщо брати в загальному то годин образотворчого мистецтва у цих класах виділено лише одна година на тиждень і на кожному новому занняті має бути розглянено нову тему..

Під час проходження виробничої практики в загальноосвітніх закладах, в процесі розробки методичного матеріалу, перед нами постала проблема не досконалості методичної розробки уроків та необхідності проведення додаткових занять з образотворчого мистецтва та створення гуртків на основі даної тематики.

Спираючись на існуючий предметно-інтегративний підхід до мистецької освіти, наукові та методичні джерела, орієнтуючись на праці вчених, мистецтвознавців та художників-педагог