Методичні основи роботи над словотворчими афіксами у контексті розділу "Будова слова" у 4 класі

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка

Кафедра рідної мови та

методики її викладання

Дипломна робота

Методичні основи роботи над словотворчими афіксами у контексті розділу «Будова слова» у 4 класі

Виконала

студентка 31 групи

факультету ПВПК

Топилко Людмила Богданівна

Науковий керівник –

кандидат філологічних наук,

доцент

Лушпинська Лілія Павлівна

Тернопіль – 2009

Анотація

Топилко Людмила Богданівна. Методичні основи роботи над словотворчими афіксами у контексті розділу «Будова слова» у 4 класі. Дипломна робота. – Тернопіль: ТНПУ імені Володимира Гнатюка, 2009.

У роботі розкриваються питання вивчення будови слова у початкових класах, зокрема з’ясовуються граматичні поняття «префікс» і «суфікс» як лінгводидактичні явища, а також висвітлена проблема формування цих понять у початковій школі.

Представлена експериментальна перевірка ефективності використання вправ, які спрямовані на якісне засвоєння знань про префікс і суфікс як словотворчі та формотворчі морфеми.

Ключові слова: морфеміка, морфема, префікс, суфікс.

Зміст

Вступ

Розділ І. Лінгвістичні основи роботи над вивченням префіксів і суфіксів у початковій школі

1.1 Граматичні поняття «префікс» і «суфікс» як лінгводидактичні явища

1.2 Етапи формування граматичних понять «префікс» і «суфікс» у початкових класах

Розділ ІІ. Методичне забезпечення вивчення префікса і суфікса в початковій школі

2.1 Відбір та організація навчального матеріалу до вивчення тем «Префікс» і «Суфікс»

2.2 Перевірка ефективності запропонованої системи вправ в експериментальному дослідженні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Розвиток пізнавальної активності молодших школярів, формування в них допитливості, бажання вчитися – важливе завдання сучасної початкової школи.

До найважливіших проблем, продиктованих потребами шкільної практики, належить проблема роботи над словом під час вивчення української мови.

К. Ушинський називав рідну мову незвичайним педагогом, великим і могутнім, що не тільки «навчає багато чого, а й навчає напрочуд легко, за якимсь недосяжно полегшеним методом» (53, 157).

У процесі вивчення рідної мови в молодших класах здійснюється початкова мовна освіта школярів, їхній розумовий і мовленнєвий розвиток. Саме під час навчання у початковій школі закладаються першооснови грамотності, створюється база для подальшого освітнього рівня у середній та вищій ланках освіти. Дуже важливо, якими знаннями, уміннями та навичками опанує дитина у молодших класах.

Учні повинні знати про зв’язне висловлювання (текст) та сукупність мовленнєвих умінь, необхідних для спілкування в усній та писемній формах; повинні засвоїти комплекс елементарних знань та навичок з різних розділів мовної теорії, який би сприяв розвитку в них комунікативних умінь.

Одне з чільних місць під час опанування рідної мови відведено вивченню будови слова.

Саме в цей період відбувається збагачення словникового запасу учнів із розумінням, яким шляхом з’являються нові слова, уточнюється їх значення, семантика; ознайомлення з найпростішими випадками мотивованого значення слів, з нормами правопису;формується практичне уявлення про основу і закінчення, їх значення; школярі вчаться виділяти значущі частини основи (корінь, префікс та суфікс). При цьому звертається увага на розрізнення явищ словозміни та добору до слова споріднених слів. Вивчення будови слова тісно пов’язується з роботою над збагаченням словникового запасу учнів та розвитком їхнього мовлення, із засвоєнням ними граматичних, орфоепічних та орфографічних норм української літературної мови. Зокрема, учні опрацьовують такі важливі теми, як «Вимова і правопис слів з дзвінкими та глухими приголосними», «Вимова і правопис слів з ненаголошеними голосними», «Вимова та написання найуживаніших префіксів».

Ця робота продовжується і під час вивчення великого розділу «Частини мови», а також протягом усього подальшого вивчення рідної мови.

У програмі з мови для початкових класів підкреслюється, що в різноманітній роботі над словом діти краще усвідомлюють граматичні явища, завдяки чому зростає рівень їхнього розумового і мовного розвитку, збагачується словниковий запас. Вивчення розділу «Будова слова» відкриває широкі можливості для систематичної роботи над словом. Тому опрацювання цього розділу треба побудувати так, щоб зацікавити учнів; якомога більше уваги приділити розширенню й поповненню їхнього словника.

Різноманітні граматичні ігри та цікаві вправи дають можливість у захоплюючій формі розвивати, збагачувати мову учнів, поглиблювати знання, закріплювати вивчений на уроках матеріал. Дитячі ігри сприяють не тільки всебічному розвитку, а й підносять інтерес до знань.

А.Макаренко вважав, що «гра має велике значення в житті людини»

(39, 3). Він радив проводити гру не заради гри, а щоб у процесі її в дітей виховувались і розвивались необхідні риси особистості.

Звертаючись до вчителів початкових класів, В.Сухомлинський писав: «Ваше найважливіше завдання – закласти міцний фундамент знань. Настільки міцний, щоб учителям, які працюватимуть після вас, взагалі не треба було думати про фундамент» (50, 445). Він радив учителям проводити найрізноманітніші вправи, в яких потрібні орфограми часто повторюються. «Ще раз підкреслюємо, – говорив В.Сухомлинський, – дуже велике значення має ігровий матеріал у процесі навчання» (там же, 446).

Проблеми, які стосуються практичного володіння словотворчими засобами рідної мови, а також готовності учнів початкових класів до вивчення морфемної будови слова, досліджували такі вчені, як Л. Айдарова, О. Гвоздєв, М. Львов, Т. Рамзаєва та ін.. Результатом пошуків учених стала розробка системи вивчення морфемної будови слова та елементів словотвору на уроках рідної мови в початкових класах, теоретичне обґрунтування методичних рекомендацій щодо організації систематичних словотворчих вправ. Найчастіше це синтетичні завдання, добір споріднених слів, конструювання похідних лексичних одиниць за допомогою різних словотворчих засобів.

Як зазначає З.Потіха, «у практиці початкового навчання рідної мови доцільно виробляти у молодших школярів елементарне уміння аналізувати словотворчу структуру слова. Під час вивчення розділу «Будова слова» важливо реалізувати принцип взаємозв'язку словотворчого аналізу й синтезу» (37, 12).

У методичній літературі можна знайти міркування щодо ефективності словотворчого аналізу. Однак методика опанування його молодшими школярами глибоко не розроблялась, внаслідок чого ця аналітична вправа не знайшла широкого застосування у практиці початкового навчання рідної мови.

Об’єктом дипломної роботи єпроцес вивчення будови слова у початкових класах.

Предмет дослідження – префікси і суфікси як словотворчі морфеми.

Мета дипломної роботи – визначення ролі префіксів і суфіксів у розвитку розумових здібностей молодших школярів та формуванні орфографічних та орфоепічних навичок.

Відповідно до мети ставились такі завдання:

1. Вивчити стан теорії і практики роботи над префіксом і суфіксом у початковій школі.

2. Розглянути теоретичні основи вивчення цих морфем.

3. Розкрити систему роботи над вивченням префіксів і суфіксів у початковій школі.

4. Провести експеримент дослідження з даної теми.

5. Розробити систему вправ, спрямовану на якісне засвоєння знань про префікс і суфікс як словотворчі та формотворчі морфеми.

Практична значущість: матеріали дипломної роботи можуть бути використані в практиці викладання рідної мови та читання у початковій школі, а також для доповнення навчального матеріалу чинних підручників.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаної літератури.

Загальний обсяг роботи 74 сторінки.

Розділ І. Лінгвістичні основи роботи над вивченням префіксів і суфіксів у початковій школі

1.1Граматичні поняття «префікс» і «суфікс» яклінгводидактичні явища

Морфеміка— 1) це вчення про значущі частини слова (морфеми), тобто це вчення про будову, структуру слова; 2) сукупність морфем мови;

3) розділ граматики, який вивчає поділ слова на морфеми.

Таким чином, у полі зору морфеміки як складової частини словотвору знаходиться похідне слово у його структурному аспекті. Морфеміка сучасної української мови, маючи об'єктом свого дослідження морфеми, встановлює їх типи та класифікацію за різними ознаками, визначає їх функції у слові, досліджує їх формальні та семантичні властивості, закономірності їх поєднання у лінійному ряді, принципи виділення та ідентифікації. Крім цього, у завдання морфеміки входить вивчення морфемного складу слів різних частин мови, систематизація слів за їх морфемною будовою, розробка принципів морфемного аналізу. Морфеміка тісно пов’язана з морфонологією та словотворенням.

Морфеміка як навчальна дисципліна особлива тим, що, вивчаючи одиниці лише одного мовного рівня — морфеми, вона, так чи інакше спирається на структурно-семантичний підхід, який домінує у сучасному мовознавстві. Одним із її головних завдань є встановлення морфемного складу слова.

Морфемний склад слова – сукупність морфем, послідовність яких визначають певні правила сполучуваності класів морфем. Під морфемною будовою слова розуміється сукупність значущих частин, що виділяються в слові. На матеріалі словників української мови встановлено

368 морфемних структур слова. З точки зору морфеміки слово являє собою структурно-семантичну єдність взаємопов’язаних і співвідносних елементів значення і вираження, тобто морфем, які утворюють його. У морфемній будові слова можуть відбуватися різні зміни – декореляція, перерозклад, спрощення, ускладнення.

Морфема (від грец. μορφη – форма, вигляд) – елементарна, мінімальна одиниця мови, формально не подільна в межах одного слова, але подільна за семантикою. Термін в українському мовознавстві вперше вжив у 1907 році Є.Тимченко. Морфема – двостороння одиниця, що має значення та матеріальне вираження і може варіюватися як у першому, так і в другому плані. Морфема існує тільки в складі слова і є його найменшим компонентом, який наділений значенням. Морфема – це родове поняття, що охоплює такі видові поняття, як – корінь, префікс, суфікс, інтерфікс, постфікс, флексія (16,342).

У сучасному мовознавстві поряд із терміном «морфема» існує і функціонує термін «морф». Морфема – це абстрактна одиниця, інваріант. Під терміном «інваріант» розуміється елемент абстрактної системи мови у відволіканні від конкретних його виявів, реалізацій. Морфема – одиниця мови. Морф – це конкретний вияв, маніфестація морфеми, її видозміни, різновиди, які зустрічаються у складі конкретного слова (словоформи). Морф – це одиниця мовлення (5, 17). Так, наприклад, корінь рук-а у різних формах цього слова може бути представлений у таких звукових різновидах: руц-і, руч-енька. Як бачимо, коренева морфема у цьому прикладі представлена трьома морфами: рук-, руц¢-, руч.-.

Морфеми залежно від їх значення поділяють на дві основні групи: кореневі й афіксальні ( від лат. affixus – «прикріплений», « тісно з’єднаний з чимось»). Кореневі морфеми становлять лексичне ядро слова, вони є обов’язковою структурною частиною слова, без них не існує слова. Приєднуючи до себе інші структурні сегменти, корінь як центральна морфема у слові породжує нові лексичні одиниці. Афіксальні морфеми – службові, це факультативні морфеми, приєднуючись до кореня вони доповнюють і уточнюють його значення, вони можуть бути словотворчі та формотворчі. Афіксальні морфеми представлені в мові префіксами (приростками), суфіксами (наростками), інтерфіксами, постфіксами, флексіями (закінченнями).

З огляду на характер значень морфеми можуть виражати три типи значень: предметне (речове, понятійне), дериваційне і релятивне.

Носієм предметного (понятійного) значення у слові виступає коренева морфема. Так, наприклад, у словах з-друж-ен-ість, у-су-час-н-юва-ти, за-тиш-ок предметне значення виражене у коренях –друж-, -час-, -тиш-.

Проте корінь виражає загальне лексичне значення. Конкретизують, уточнюють це значення афікси. Наприклад, корінь жовт- виражає лише загальне поняття кольору. Виступаючи у різних формах та у поєднанні з різними афіксами, коренева морфема отримує більш конкретне чи нове і видозмінене поняття: жовтий, жовтого, жовток, жовтень, жовтизна, жовтіти, пожовтіти, пожовклий, жовтуватий та ін.

Носіями дериваційного значення ( «деривація» від лат. derivatio – «відтворюю») у слові є префікси і суфікси. Вони вказують на додаткові ознаки, які уточнюють предметне (понятійне) значення кореня у словах. Наприклад, у словах безпорядок, безхліб’я префікс без- не може функціонувати самостійно, проте, поєднуючись з певним коренем, він утворює слова, уточнюючи значення кореня і вказуючи на «відсутність чого-небудь»; префікс між- виражає значення «перебування між чимось»: міжгір’я, міжгалузевий.

Релятивне значення (від лат. relatio – «відношення»), як правило, виражається флексією, яка вказує на відношення слова до інших слів у реченні. Тому афікси з релятивним (граматичним) значенням іноді називають ще синтаксичними морфемами. Так, наприклад, у слові надмірний флексія -ий показує, що це прикметник чоловічого роду, називного відмінка однини. Це релятивне значення може змінюватися, при змінюванні флексії: надмірного, надмірному.

Релятивне значення не залежить від предметного (речового) значення слова.

Отже, релятивне значення, як і дериваційне, не може виступати самостійно, воно завжди супроводжує речове значення. Наприклад, слово левеня. У корені лев- виражено лексичне значення, яке цілком зрозуміле і вживається у кореневій формі. Суфікс -ен- має значення «недоросла істота», проте це значення залежить від кореня лев-. Отже, суфікс –ен- конкретизує постійне значення кореня і водночас виступає дериваційною морфемою.

У ролі релятивних морфем можуть виступати не лише флексії, а й суфікси (заєць – зайчат-а) і префікси (читати, про-читати).

У складі простого слова української мови передбачаються позиції для чотирьох типів морфем – префікса, кореня, суфікса, закінчення. Крім цього, за позицією у структурі слова розрізняють ще такі афіксальні морфеми: інтерфікс, постфікс, конфікс.

Службові морфеми (афікси) відповідно до їх конкретної функції у слові (утворювати нові слова або нові граматичні форми) поділяються на два основні типи: словотворчі і формотворчі.

Словотворчими називають морфеми, які використовуються для утворення нових слів, виступають словотворчими засобами (5, 34). В українській мові вони складають досить значну кількість. До них належать, наприклад, суфікси іменників: -ар-, -ач-, -ник-, -ик-, -ість, -в-, -ста-; суфікси прикметників: -ат-, -аст-, -ев-, -ов-, -ист-, -н-, -ськ-; префікси дієслів: в-, ви-, до-, за-, від-, над-,

під-, пере-, при-, роз-; постфікси займенників: -будь, -небудь, -сь і т. д. Наприклад: стіл — столяр, віз — візник; крила — крилатий, іскра — іскристий; брати — перебрати; хто — хто-небудь.

Формотворчими (або граматичними) є ті морфеми, за допомогою яких утворюються граматичні форми граматично змінюваних слів. До них належать перш за все флексії відмінюваних і дієвідмінюваних частин мови, а також деякі суфікси, префікси, постфікси: рівний — рівніший, кохати — кохатися.

Різниця між словотворчими та формотворчими морфемами полягає в тому, що за допомогою перших утворюються слова з новим лексичним значенням, в той час як другі служать для утворення граматичних форм слова.

Значущі частини слова