Вивчення ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі

Вступ

Розділ 1. Огляд літературних джерел

Розділ 2. Природно-екологічна характеристика Дубровицького району

2.1 Фізико – географічні особливості району дослідження

2.2 Особливості водної ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі

Розділ 3. Біолого-екологічний аналіз водної ентомофауни р.Горинь

3.1 Методика досліджень водної ентомофауни

3.2 Еколого-фауністичний огляд ентомофауни р.Горинь

3.3 Вертикальний розподіл ентомофауни р. Горинь

Висновки

Література

В зоологічній системі комахи займають скромне місце, будучи лише одним з багатьох класів тварин. Проте за значенням в природі і впливі на здоров’я людини та її добробут мало які групи тварин, навіть більш високого таксономічного рангу, можуть зрівнятися з комахами.

Уявимо на хвилину, що комахи раптом зникли з земної кулі – це відразу призведе до різких змін в природі. Загинуть майже всі квіткові рослини, крім тих, що запилюються вітром чи птахами. Зникне насіння та плоди ,а значить, залишаться без їжі ті, які ними живились: зникне багато комахоїдних і тих, що живляться плодами; зникнуть комахоїдні ссавці, рептилії, земноводні і існуючі за їх рахунок хижаки;зникне і багато прісноводної риби, крім рослиноїдних чи хижаків, яких значно зменшиться. Різко змінилася б родючість ґрунтів – адже комахи були розрихлювачами ґрунту, перемішували і удобрювали ґрунт. Ліси та степи, поля виявились би під великим шаром відмерлих рослин і опалого листя – мікроорганізми, гриби та ті безхребетні, що залишились, не змогли б справитись без комах з переробкою.

Хоча при зникненні комах в світі відбулися б і вигідні людині зміни. Зникнення шкідливих людині комах призвело б до різкого підвищення врожаю злакових і інших сільськогосподарських культур. Людина позбавилася б від малярії і тропічної лихоманки, чуми і багатьох інших захворювань, що передаються комахами. Без паразитичних і кровососних комах збільшилася б продуктивність тваринництва.

Ця виключна роль комах в природі визначається по-перше, їх значною чисельністю і біомасою; по-друге, великим видовим різноманіттям – по кількості видів вони перевершують всіх інших тварин і рослин разом взятих; по-третє майже повсюди розповсюджені і можуть утилізувати майже всі органічні речовини. По цим причинам комахи вступають в тісний контакт з людиною, суттєвим чином впливаючи на її здоров’я і господарську діяльність. З давніх часів комах розглядали як важливу складову частину і могутню силу природи, і вже не одну сотню років продовжується їх інтенсивне вивчення. Лише в нашій країні створено не мало науково-дослідних лабораторій, які займаються розробленням питань загальної, сільськогосподарської, і медико-ветеринарної ентомології. В багатьох країнах існують товариства, що об’єднують вчених і любителів-ентомологів. Комах не просто збирають, їх вивчають не лише в природі, а й в лабораторії.

В арсеналі сучасного ентомолога складні прилади, що дозволяють об’єктивно реєструвати активність комах і ті життєві процеси, які протікають в їх організмі. Використовуючи складний систематичний апарат, моделюють динаміку чисельності шкідливих видів.

Не дивлячись на великі зусилля, сконцентровані на вивченні комах, перед ентомологами ще багато невирішених завдань. Важлива із них – вибіркова боротьба з шкідливими видами, боротьба, що не призводить до остаточного винищення комах і забруднення навколишнього середовища, як у випадку використання звичайних інсектицидів.

Проте багато видів комах потребують охорони. Велика кількість комах потребує захисту не лише через виключно важливу роль в економіці природи, але й просто через те, що вони радують око своєю присутністю, будучи справжньою прикрасою лісів, парків, водойм. Охорона комах – серйозна ентомологічна проблема, вирішення якої в окремих випадках, можливо, потребує спеціальних законодавчих актів, так як це вже зроблено в багатьох європейських країнах.

Проте будь-які, навіть найсуворіші заходи захисту не будуть мати успіху без широкої популяризації знань про комах.

За останнє століття бурхливий розвиток промисловості призводить до систематичного забруднення прісних водойм, що прямо або опосередковано впливає на водну флору і фауну. Тому слід приділяти значну увагу дослідженню ентомофауни, так як вона відіграє важливу роль у природі та санітарно - біологічній очистці водойм і певні види комах є індикаторами забрудненості. Звідси темою моєї дипломної роботи було обрано “Вивчення ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі.”

Об’єкт дослідження ентомофауна річки Горинь в межах Дубровицького району.

Предмет дослідження річка Горинь та її притоки.

Мета дослідження: вивчити видовий склад та різноманіття ентомофауни річки Горинь та її притоки.

Основні завдання роботи:

1. Дати фізико-географічну характеристику території дослідження;

2. Охарактеризувати особливості річки Горинь в Дубровицькому районі

3. Проаналізувати літературні джерела по темі дослідження

4. Проаналізувати різноманіття видового складу ентомофауни річки

Значну увагу вивченню водної ентомофауни науковці почали приділяти десь з середини 19 ст. Зокрема, у 1867 р. виходить праця А. Вайсіна, в якій подано список жуків з околиць Тернополя і Дрогобича, у 1868 р. друкуються праці Ломніцкого, присвячені вивченню водних твердокрилих Середньої Європи. В роботі Г.Г. Якобсона (1905-1916) висвітлюється питання про вивчення жуків Палеарктики; в ній наведено поділ на зоогеографічні райони. Фауна водних комах Кримської та Київської областей висвітлюється в працях Ф.А. Зайцева (1907, 1909, 1915, 1929, 1938), де містяться свідчення про видовий склад плавунчиків, плавунців, вертячок, водолюбів та про особливості їх поширення.

Видовий склад водної ентомофауни, екологія та приуроченість їх до певних типів водойм вивчали К. Лампері (1900), С.Г Лєпнєва (1916), З. Бронштейн (1935), В.І. Жадін (1940), А.Н. Ліпін (1941), Я.Н. Рейхардт (1940), Є.Н. Павловський (1943), В.Н. Шванвіч (1949). В першій половині 20 ст. значну увагу вивченню комах, в тому числі і водної ентомофауни приділяв П. Фарб. Його книжка “Комахи” вперше вийшла в 1962 році. Її автор – відомий в США популяризатор біологічних знань, в минулому секретар Ньюйорського ентомологічного товариства. У порівняно невеликому обсязі йому вдалося дати різнобічне описання комах і відобразити напрямки їх вивчення. Фауна річок, озер та водосховищ колишнього СРСР наведена в праці В.І. Жадіна (1960) і С.В. Горда (1961).

Відомості про ентомофауну боліт північно-східної частини Лівобережної України зустрічаємо в праці В.В. Захаренка (1968), в якій він дає еколого-фауністичний огляд водних комах Східної України. Опис видів водних комах наведено в праці О.Л. Крижанівського (1963). У А.Г. Шатровського зустрічаємо відомості про фауну водолюбів Європейської частини СНД. Васильківський (1973) описує склад видів і поширення плавунчиків роду Hocliplus Latz. (Coleoptera, Haliplidae) Лівобережної України. Досить суттєві дослідження по вивченню фауни і екології водних комах провів М.Ф. Мателешко (1975, 1976, 1988, 1994). Дослідження проводились на Закарпатті.

Керейчук(1985) повідомляє про деякі особливості водної ентомофауни реліктових ділянок північно-східної України. Перші відомості по екології водних жуків знаходяться в працях Зайцева Ф.А. (1929, 1953). Залежність видового складу і чисельності водних комах від біотичних факторів висвітлюється в праці Галерського К.А. (1971). Глибокі екологічні дослідження в районах Лівобережної України за останній час були проведені Граммом В.Н. (1968, 1970, 1973,1975, 1976, 1980). Дані праці внесли ряд положень по вивченню даної групи комах в екологічному аспекті.

Методика збору, консервування і колекціонування водних жуків наведені в працях Кременецького Н.Г. (1940, 1952), Ліпіна А.Н. (1950), Ріхтера А.А. (1951), Жадіна В.І. (1960), Кістяківського О.В. (1976), Грамма В.Н. (1986)

2.1 Фізико – географічні особливості району дослідження

Дубровицький район розташований у північній частині Рівненської області. Площа району складає 1.8 тис. км². На сході Дубровицького район межує з Рокитнівським, на півдні – з Сарненським, на південному заході з Володимирецьким, на північному заході з Зарічнянським районом. По північному краю району проходить кордон України з Білорусією.

Район лежить в межах Поліської низовини. До складу району входять різні види ландшафтних місцевостей, які, по-різному поєднуючись на даній території, надають ландшафтові певного індивідуального впливу.

Західна частина Дубровицького району лежить в межах Зарічнянського ландшафтного району. Тут поряд, з відносно добре дренованими урочищами на невеликих піщаних і супіщаних масивах, вкритих дубово-сосновими лісами та дрібно- злаково-різнотравними лугами, розміщенні болотисті луки і торфові болота – вільхові, березові, чагарникові тощо. Район відрізняється найбільшою в області заболоченістю (понад 50% території займають низинні махові та трав’яні болота). Строкатість складу цієї місцевості викликана дуже нерівномірними потужностями пісків і супісків, складними мікрорельєфом поверхні. Значна потужність пісків у цих місцевостях пояснюється поширенням на них палеогенових пісків, які залягають на нерівній поверхні крейдових відкладів. Місцями крейдові мергелі підходять близько до поверхні, що призвело до утворення карстових проваль і озер.

Льва-Горинський природний район поширюється на східну частину Дубровицького району. Характеризується переважанням плоских знижених межиріч, розглинованими маловиразними долинами р. Льви, Чакви та їх приток, та досить високим рівнем заболочення (до 50% площі вкривають болота і заболочені землі). Це район найбільшого на Рівненщині поширення верхових боліт. Розвинені соснові, дубово-соснові ліси межирічні луки на дерново-підзолистих і дернових супіщаних ґрунтах. Особливе в місце в районі посідають терасові долини Горині, де значну роль відіграють місцевості вкритих різнотравними луками (часом заболочених) заплав та піщаних масивів надзаплавних терасах.

Висоцько-Володимирецький природний район охоплює зону крайових утворень дніпровського льодовика, що вузькою смугою простяглися з території Волині до білоруського міста Столін. Тут на високо піднятому крейдяному фундаменті численні кінцево-моренні горби та пасма чергуються з піщаними флювіогляціальними конусами, виносами та слабодренованими заболоченими зниженнями, часто вкритими чагарниками і сосново-вільхово-березовими лісами. Загальна заболоченість не перевищує 20%.

Дубровицький район Рівненської області лежить в межах Поліської низовини. Поверхня – хвиляста алювіальна низовина, поділена р. Горинню на дві частини. Лівобережна має горбистий рельєф: горби і пасма чергуються з прилеглими до Волинського насипа вирівненими просторами Верхньоприп’ятської низовини. На Правобережжі заболочені простори порушуються еоковими формами рельєфу – валами, дюнами заввишки до 5-8м. Родовища торфу (Дубняки та ін.) кварцових пісків (Дубровицьке), глини. Розташований район в межах Волинського Полісся.

Серед ґрунтів переважають дерново-підзолисті піщані (понад 30% площі району). Поширені також дернові оглеєні, торфово-болотні та лучні різновиди. Понад 670 га пісків. Лісами (в основному сосновими ) вкрито понад 48% площі району. Основні породи – сосна (71 % площі лісів), вільха чорна, береза (12,5 %), дуб, осика, клен, ялина. Поширені різновиди болотної рослинності та лучне різнотрав’я на заплавах річок. У районі державного значення заказники: ландшафтний Почаївський заказник, лісовий Висоцький заказник, зоологічний Перебродівський заказник; місцевого значення: Литвицький заказник, пам’ятки природи і заповідні урочища.

2.2 Особливості водної ентомофауни річки Горинь в Дубровицькому районі

З прісними водоймами тією чи іншою мірою пов’язано чимало рядів і видів комах.

Більшість комах, що живуть у прісних водоймах, належать до підкласу відкритощелепних, або справжніх комах (Ectognata). Один із стародавніх і примітивних рядів цього підкласу – бабки (Odonata). Їхні дорослі форми – крилаті повітряні хижаки з струнким видовженим тілом і двома парами довгих крил. Вони швидко літають над водою, схоплюючи на льоту свою здобич і мух, комарів, метеликів та інших комах. Личинки бабок живуть на дні стоячих водойм, у мулі, серед рослин у добре освітлених ділянках водойм. Личинок не тяжко знайти за такими ознаками: Тіло розчленоване на голову, груди і черевце; тонке видовжене, з трьома зябровими листочками на кінці черевця або товсте, без зябрових листочків; є три пари добре розвинених ніжок; на спинному боці вздовж черевця лежать дві пари зачаткових крил; голова чималих розмірів, з великими очима і вусиками. За будовою личинок бабок можна поділити на три групи:

1) личинка типу бабки-коромисла – тіло видовжене, маска плоска. Сюди належать найбільші за розміром види (коромисла, дідки і ін.)

2) личинка типу бабки справжньої – тіло видовжене, широке, маска шоломоподібна ( бабки справжні; бабки металічні та ін.)

3) личинка типу лютки – тіло дуже довге,циліндричної форми,вузьке. З трьома зябровими пластинками на задньому кінці (стрілки, лютки, красуні та ін.)

Личинки перших двох груп належать до підряду рівнокрилих бабок.

Живляться личинки бабок різними водяними безхребетними тваринами, пуголовками і мальками риб. Здобич личинки захоплюють особливим апаратом, який називається „маскою”. Це відозмінена нижня губа, яка має вигляд хватальних щипців, що сидять на довгому важелі – рукоятці. Важіль має шарнірний суглоб, завдяки чому весь орган може складатися і прикривати нижній бік голови личинки немовби маскою. Маска у різних личинок має різну форму - плоску, лопатоподібну і шоломоподібну.

Дихають личинки бабок зябрами трахейного типу. У личинок типу лютки три зяброві пластинки, пронизані трахейними трубочками, розташовані на задньому кінці черевця. У личинок коромисла і справжньої бабки зяброві вирости розташовані у порожнині задньої кишки. Незадовго до вилуплювання дорослої бабки личинки дихають також і атмосферним повітрям за допомогою дихалець, які відкриваються у них на верхньому боці грудей.

Самки відкладають яйця у воду, прикріплюючи їх до водних частин рослин. У справжніх бабок кладка має вигляд драглистої прозорої грудочки, в якій окремі яєчка просвічуються у вигляді коричневих або зеленкуватих зерняток.

Коромисла і лютки всвердлюють видовженої форми яєчка в тканини водних рослин, на яких після цього залишаються маленькі рубчики. З яєць вилуплюються личинки, які зимують у воді і не менш як п’ять разів линяють. Перед останньою линькою личинки вилазять з води на будь-які водні предмети, найчастіше використовують стебла рослин, і тут з них розвиваються дорослі бабки.

Дорослі бабки знищують безліч шкідливих комах (малярійних комарів та інших кровососів). Личинки їх можуть завдавати шкоди рибному господарству, частково знищуючи мальків к ставках і безхребетних, які є кормом для риб.

Бабок поділяють на два підряди. У бабок з підряду рівнокрилих (Zygoptera) передні і задні крила однакові за формою і жилкуванням. У стані спокою вони підняті вгору. У середніх за розміром представників родини красунь (Calopterigidae) – красуні блискучої (Calopteryx splendens) і красуні-дівчинки (C.virgo) – тіло і крила прозорі, металічно-сині або зелені, з бронзовим блиском. Стрілки (Coenagrionidae) – дрібні стрункі бабки з прозорими крилами. Тіло їх звичайно без металічного блиску, яскраво забарвлене (блакитне, синє, зелене, червоне).

Стрілки повільно літають над стоячими і слабо проточними водоймами, серед різнотрав’я і кущів, на луках, узліссях. Найбільш поширені два види: стрілка-наядна (Erythromma najas) і стрілка-еналягма (Enallagma cyathigerym). Лютки (Lestidae) – дрібні, струнк ісвітлозелені бабки, з блискучою головою. Найчастіше зустрічається лютка-наречена (Lestes sponsa). Літає з червня по серпень.

У представників підряду рівнокрилих бабок (Anisoptera) задні крила ширші за передні. У стані спокою крила розпростерті. Це досить великі або середнього розміру форми. З родини бабок справжніх (Libellulidae) найчастіше зустрічаються види симпетрум (Sympetrym). Це середнього розміру комахи з жовтим, червоним або чорним кольором тіла. Часто вони залітають далеко від водойм, в яких розвиваються їхні личинки. Бабка звичайна (Sympetrym Vulgatym) і бабка перев’язана (S. Pedemontanum) літають у другій половині літа і першій половині осені. Бабка чотириплямиста (Libellula quadrimaculata) має на крилах по темній плямі. Вона літає протягом літа,особливо в липні, переважно біля заросліших частин річки. Дуже широке. Приплюснуте черевце має бабка плоска (L. Depressa), що літає у першій половині літа. Середні розміри мають бабки металічні (Cordyliidae). Характерний передставник цієї родини бабка бронзово-зелена (Cordulla aenea). Вона швидко літає, має металічно-зелене тіло, без світлих плям. Починає літати у травні , личинки розвиваються переважно у стоячих водоймах.

Найбільші серед бабок фауни – коромисла (Aeschnidae). Це великі, яскраво забарвлені комахи, що швидко літають вдень і в сутінках біля річки. До цієї родини належить дозорець західний (Anax imperator).

Бабки родини дідків (Gomphidae) середнього розміру. Дідок звичайний (Gomphus vulgatissimus) має чорне тіло, з жовтим рисунком. Літ у травні – серпні.

Ще один ряд Efemeroptera – одноденки. Дорослі комахи мають великі розміри. Тіло їх видовжене, з тонкими ніжними перетинчастими крилами і трьома (іноді двома) хвостовими щитками. Шкірні покриви блискучі, гладенькі, без волосків. На голові короткі тоненькі вусики і великі очі. Ноги тонкі. Ротові частини недорозвинені тому, що одноденки у дорослому стані не можуть їсти. Недорозвинені також і внутрішні травні органи. Дорослі одноденки живуть недовго - від кількох годин до 2-3 днів). Після копуляції самки відкладають яйця у воду, а потім швидко гинуть. З яєць вилуплюються личинки, які ведуть водний спосіб життя. Линяють вони до 20-25 разів, причому поступово у них утворюються зачатки крил. Перед тим як має вилупитися крилата комаха, личинка спливає на поверхню водойми, шкірка у неї на спині тріскається і комаха злітає у повітря. Вона називається під дорослою (sybimago) і через деякий час ( від кількох годин до 1-2 діб) знову линяє, перетворюючись на дорослу комаху (imago). Види, які живуть менш як добу, перетворюються на дорослу комаху через кілька хвилин після виходу з піддорослої стадії. Виліт одноденок здебільшого має масовий характер. В теплу погоду, без вітру хмари цих комах ввечері літають над поверхнею води.

Форми одноденок, що живуть біля річки, так звані „реофільні”, які живуть на каменях і мають відповідні пристосування, щоб їх не зносило течією. Вони мають плоске розширене тіло, таку саму голову і плоскі, дуже чіпкі кінцівки, якими утримуються на нерівності каменів. На хвостових нитках цих личинок майже немає волосків.

Плаваючі форми мають струнке, рухливе тіло, добре пристосоване для плавання.

Дихають личинки одноденок трахейними зябрами, які мають вигляд тонких ніжних пластинок, розташованими рядами з обох частин черевця. Форма їх різноманітна.

Живляться личинки одноденок рослинним детритом, зеленими водоростями, деякі ведуть хижацький спосіб життя і полюють за дрібними водяними тваринами. Одноденки є добрим кормом для риб.

На нашій території поширені такі види одноденок: одноденка звичайна (Ephemera vulgata), що має крила з темними плямами і смужками; жовті крила має одноденка жовтувато-крилата (Potamanthus lutes); лише одну пару передніх крил має одноденка двокрила (Cleon dipterum) – звичайний представник цього ряду.

Як і бабок та одноденок, веснянок (Plecoptera) можна назвати земноводними комахами. Це середнього розміру або дрібні комахи з видовженим тілом. Личинки їх розвиваються у воді. Дорослі комахи літають погано. Найчастіше вони повзають по рослинах біля місць розвитку личинок (на корі), а також на каменях. Веснянками їх називають тому, що з’являються вони напровесні і живуть лише кілька тижнів. Самки відкладають яйця у воду. Восени розвивається друга генерація. Веснянка сіра (Nemura cinerea), що має прозоро сіруваті крила розмахом 13-25 мм і літає у квітні і вересні;веснянка зеленуватокрила (Chloroperla grammatica) має зеленувато-пальове забарвлення тіла і прозорі крила з зеленуватим відтінком.

Поблизу річки чи навіть у воді можна побачити чимало видів клопів, або напівтвердокрилих (Hemipterа). Одним з найпоширеніших з них є хребтоплав звичайний (Notonecta glauca) з родини хребтоплавів (Notonectidae).він зустрічається як у річках так і у стоячих водоймах. Це один з найбільших водяних клопів (понад 1 см завдовжки), сильний і спритний хижак, з витягнутим у довжину тілом, схожим на човник. Спинний бік комахи опуклий, зеленуватого кольору, сріблястий і не змочується водою. Зверху на голові розташовані темно-червоні очі. Перші дві пари ніжок короткі, ними хребтоплав захоплює здобич, а також чіпляється за водяні рослини. Задня пара ніг служить для плавання: вони довгі, густо вкриті щетинками. Плаває черевцем догори. Загострене тіло з опуклою спиною добре розтинає воду. Коли він пливе близько від поверхні води, світло забарвлений спинний бік при цьому непомітний, а звернене догори темно-бурого кольору черевце зливається з кольором води (захисне забарвлення). Хребтоплав має добре розвинені крила, а також може літати, іноді вночі на досить великі відстані.

Дихає хребтоплав атмосферним повітрям. На задньому кінці черевця, який при диханні під кутом виставляється з води, розташовані дихальні отвори (стигми). Пірнаючи, хребтоплав бере з собою під воду запас повітря, який обволікає його суцільним блискучим покривом і зменшує його питому масу. Живляться, як і інші клопи, хребтоплави, живою здобиччю (дрібні водяні клопи, водоміри). Нападаючи знизу хапає здобич першими чотирма ногами, встромляє свій гострий, коротенький хоботок. Після цього, підвісившись заднім кінцем до поверхні води, він повільно висисає свою жертву. Великий хребтоплав, якщо його необережно взяти, може боляче вколоти і людину. Місце уколу може пекти, бо комаха виділяє отруйну слину.

Самка відкладає яйця за допомогою яйцеклада в підводні рослини так, що кінець яєчка стирчить з тканини рослини. Через кілька днів на цьому кінці починають просвічувати червонуваті очі майбутньої личинки, а через два тижні вилуплюється личинка. Від дорослої комахи вона відрізняється тим, що немає крил, розмірами і блідим зеленувато-білим забарвленням. Личинки хребтоплава живляться дрібними водяними тваринками.

Хребтоплави живуть менш як рік. На початку зустрічаються лише личинки на різних стадіях розвитку. В серпні в наших водоймах знову з’являються дорослі хребтоплави, які вийшли з перших яйцекладок. Вони зимують, а наступної весни починається новий цикл їх розмноження.

У заплавах річки і втих місцях, де вона виходить з берегів поширений плавт звичайний (Naucoris cimicoidaes) родини плавтів (Naucoridae). Це досить великий клоп (довжина тіла до 15мм) з плоским, овальним, блискучим, зеленувато-бурм тілом. Звичайно він повзає по водяних рослинах. Цей клоп досить добре плаває за допомогою густо вкритих волосками ніг, особливо задньої їх пари. Дихає плавт атмосферним повітрям, яке він набирає у замкнений простір під надкрилами, коли піднімається на поверхню води і виставляє над нею кінець черевця. Як і інші водяні клопи, живиться плавт виключно тваринною їжею. Нападає навіть на пуголовків, мальків риб і молюсок. Роль хватального апарату виконує передня пара ніг. Ланка загострена, складається з одного членика; разом з гомілкою вона утворює шаблеподібний відросток, який укладається в жолобок коротких розширених стегон. Схопивши живу здобич за допомогою цього апарату, плавт встромляє в жертву свій короткий гострий хоботок і висисає її. Плавти паруються навесні і на початку літа. Самка занурює яйця у тканину так, що один з кінців яєчка помітний зовні у вигляді овального рубчика. На початку липня дорослі плавти вже не зустрічаються. Пізніше з’являється молоде покоління плавтів, яке зимує, а навесні дає початок новій генерації.

Греблями (Corixidae) мають порівняно менші розміри, ніж хребтоплави, плавти та інші водяні клопи. Люблять жити у стоячих чи слаботекучих водоймах, а тому в самій річці зустрічаються нечасто. Дорослі греблями досягають 9-10 мм довжини, лише гребляк крапчастий (Corixa punktata) – до 16мм. Тіло видовжене, плоске зверху і опукле знизу. Голова на вузькій шийці і може повертатися у різні боки. Очі фасеткові, червонуватого кольору. Хоботок короткий, нерозчленований, розміщений під верхньою губою. Живляться соками водяних рослин, але можуть висисати личинок комарів та деяких інших дрібних комах. Середні ноги з двома міцними кігтиками на кінцях виконують роль якоря – за допомогою їх гребляк чіпляється за будь-який підводний предмет, завдяки чому перебуває у стані спокою; задні ноги служать для плавання і мають видовжені гомілки і лапки, густо вкриті волосками. Дихають греблями атмосферним повітрям. Піднімаючись до поверхні води, вони виставляють не задній кінець тіла, як хребтоплави, а передню частину тіла, користуючись при диханні грудними дихальцями. Через черевні дихальця повітря видихається і обволікає черевце гребляка під водою, завдяки чому воно стає сріблястим.

Паруються греблями навесні. Самки прикріплюють яйця з допомогою клейкої речовини до зовнішньої поверхні підводних предметів або рослин. Яйця досить великі, у вигляді бокальчиків з короткими ніжками. Види більших розмірів дають одне покоління на рік, дрібні – два. Греблями добре літають. Вночі їх можна ловити на світло ліхтаря. Восени дорослі греблями перелітають з невеликих водойм на великі, де й зимують. Найбільш поширений вид – гребляк крапчастий (Corixa punctata).

При дослідженні річки зустрічаються водні скорпіони (Nepa cinerea) з родини (Nepidae). Долати течію йому допомагають міцні ноги, за допомогою яких він тримається за водяні рослини. Тіло водяного скорпіона схоже на почорнілий листок з стебельцем. Маленька, з великими очима голова цього клопа має короткий, міцний членистий хоботок. Пересувається водяний скорпіон дуже повільно, плаває погано і неохоче, найчастіше сидить нерухомо на водяних рослинах, підстерігаючи свою здобич.

Живиться водяний скорпіон різними водяними тваринами, переважно ракоподібними і комахами, а також мальками риб. Помітивши свою здобич, він блискавично викидає першу пару ніг і схоплює жертву. Ці кінцівки мають своєрідну будову і більше нагадують гігантські щелепи, ніж ноги. Видовжені і розширені стегна з внутрішнього боку мають жолобок, в який (коли ноги складені) щільно входять зчленовані одна з одною гомілка і одночленикова лапка, нагадуючи цим складний ножик. Стиснуту таким чином здобич водяний скорпіон висисає за допомогою хоботка. Дві інші пари ніг ходильні. Перша пара крил перетворена на надкрила, які вкривають всю плоску спину комахи; під ними є добре розвинені крила. Черевце складається з восьми члеників. Сьомий членик – це дихальна трубка, яка складається з двох звернених одна до одного жолобків. Утворений таким чином повітряносний канал з середини вкритий волосками, які не змочуються водою. Виставивши зовнішній кінець повітроносної трубки з води, скорпіон набирає повітря у замкнений простір під надкрилами, звідки повітря надходить у трахейну систему через стигми черевця. З трахей повітря виділяється через грудні стигми.

На початку літа самка відкладає яйця на різні водяні рослини. Яйця досить великі, циліндричної форми, з округленими кінцями. Через два тижні з яйця вилуплюється личинка, яка зовнішнім виглядом нагадує дорослого скорпіона, але її дихальна трубка коротша. Весь розвиток водяного скорпіона від яйця до імаго триває близько трьох місяців. Наприкінці липня з ранніх весняних кладок з’являється нове покоління дорослих комах. Водяний скорпіон завдає шкоди рибництву.

До цієї ж родини відносять і ранатру (Ranatra Linearis), яка зустрічається хоч і досить рідко. Оскільки вона полюбляє більш зарослі водойми. Тіло циліндричне, дуже довге бурувато-жовтого кольору, довжина його 30-35 мм. По боках голови великі очі. Передні ноги прикріплені біля самої основи голови і є міцним хватальним органом. Друга і третя пара ніг ходильною вузькі надкрила рана три щільно складені, закривають спинний бік черевця; під ними розташовані крила, за допомогою яких ранатра добре літає. Черевце закінчується дихальною трубкою, що має таку ж будову, як і у водяного скорпіона.

Живиться ранатра, як і інші водяні клопи, різними водяними тваринами. У першій половині літа самка відкладає у тканину плаваючих на поверхні стеблин близько 30 яєць. Восени не зустрічаються ні личинки ні старі імаго попереднього року; можна зустріти лише представників нового, готового до зимівлі покоління, яке вилупилось з яєць, відкладених у цьому ж році.

Неможливо не звернути увагу на водоміром, які живуть на поверхні води (Gerridae). Тіло водомірки видовжене, з широко розставленими ногами, завдяки чому маса тіла комахи розподіляється на значній поверхні. На голові на відміну від інших клопів є досить довгі вусики, які складаються з чотирьох члеників, та сильно зігнутий донизу хоботок. Очі великі. Перша пара ніг значно коротша за задні дві і відіграє роль хватального органу. Задні, і особливо середні, ноги – довгі. Їхні лапки густо вкриті волосками. Розкинувши довгі ноги водоміри швидкими рухами ковзають по поверхні води. Середніми ногами водомірка робить сильний поштовх, який викидає її на чверть метра вперед; задні ноги служать як кермо; ноги кожної пари заносяться вперед одночасно. При такому способі руху водомірка блискавично кидається на комаху, яка висунулася з води або впала у воду, схоплює її передніми ногами і висисає за допомогою хоботка.

Під надкрилами у водомірки є перетинчасті крила. Літають водоміри рідко. За допомогою ніг вони можуть пересуватися на і суші. Під осінь вони залишають водойми, ховаючись на зимівлю під корою пнів, у мох, під каміння. Навесні чи на початку літа самки відкладають яйця на підводні частини стебла і листя рослин, на відстані кількох сантиметрів від поверхні води, розташовуючи їх в один ряд. Самки відкладають яйця протягом усього літа. Через тиждень вилуплюються личинки. Весь розвиток закінчується протягом сорока днів. У другій половині літа з’являється друге покоління. Подекуди зустрічаються водоміри, у яких на тілі є одна або кілька чорних крапок: це паразитичні личинки водяних кліщів, які живуть на багатьох водяних комахах і живляться їхньою кров’ю.

Нерідко зустрічається водомірка елегантна (Hydrometra gracilenta), з тонким тілом і майже ниткоподібними ногами.

Захисне забарвлення водоміром (від темно-коричневого до буруватого) відповідає загальному кольору поверхні води. Швидкі стрибки рятують водоміром від їхніх підводних ворогів – риб.

Характерним компонентом ентомофауни річки є волохокрильці (Trihoptera). Цю назву комахи отримали тому, що їх крила вкриті дрібним волосками або лусочками, завдяки чому волохокрильці схожі на нічних метеликів. Волохокрильці у спокійному стані складають крила вздовж спини під гострим кутом, дахоподібно. Тримаються поблизу водойми, іноді відлітають на досить великі відстані. Живляться нектаром квітів. Чимало з них у дорослому стані майже не живляться. Забарвлені найчастіше в усі відтінки бурого або сірого кольору. Личинки схожі на гусениць метеликів, живуть у воді, мають трахейні зябра. Більшість з них будує собі трубчасті чохлики (будиночки). За формою і за матеріалом чохлики дуже різноманітні. Найпростіша – очеретові трубочка, в яку личинка заповзає, використовуючи уже готове приміщення (агрипонія). Деякі личинки волохокрильців будують трубчастий футляр з окремих шматочків, які личинка вигризає з листя і розташовує по спіральній лінії (волохокрилець великий). Ромбічний волохокрилець і жовтовусий використовують для будування чохлика і різні травинки, і шматочки відмерлого дерева, а також свіжі гілочки.

Види волохокрильців, які живуть у тих частинах річки де є відносно швидша течія, будують чохлики з великих і малих піщинок. Іноді ці мозаїчні будівлі мають форму широкого плоского щитка, по поверхні якого вода тече повільно, не перевертаючи і не зриваючи його з місця. Личинка аномалії прикріплює до піщаної трубочки важкі сучки і палички, які є своєрідним якорем.

Чохлик є для личинок волохокрильців надійним притулком – це чудове захисне пристосування з „місцевих” матеріалів. Стінки такого чохлика дуже міцні, завдяки надійним павутинним скріпленням. Павутинні нитки личинка виділяє паролю довгих павутинних залоз, що відкриваються загальною протокою на нижній губі.

Під час огляду вийнятої з чохлика личинки впадає в око відмінність у міцності покриву частин тіла личинки, вкритих чохликом і незахищених. Тіло личинки під чохликом вкрите м’якою шкіркою. На задньому кінці черевця розташована пара додатків з міцними гострими гачками. За допомогою цих гачків личинка чіпляється за внутрішні стінки чохлика, що не дає їй випасти з нього. Крім того. На третьому сегменті грудей є 3 бородавчасті виступи, які можуть вп’ячуватися і , отже теж перешкоджати випаданню личинки.

Дихають личинки за допомогою трахейних зябер: білуватих ниткоподібних виростів, схованих під чохликом.

Живляться личинки волохокрильців в основному рослинною їжею. Деякі з них ведуть хижацький спосіб життя, поїдаючи дафній, личинок хіромід.

Заляльковуються личинки навесні. При цьому отвори чохлика вони заплітають павутинням так, щоб на кожному залишилися отвори для течії води. Коли лялечка дозріває, вона прогризає жувальцями чохлик і якийсь час вільно плаває спиною донизу на поверхні води. Потім вона вибирається на будь-який предмет, скидає свою шкірку і перетворюється на дорослу комаху.

Дорослі комахи відлітають десь через місяць. Вони літають біля берега, низько над водою, особливо активні у вечірні години. Самки відкладають яйця на водяні рослини. Найчастіше кладка має вигляд кулястої або довгастої грудочки слизу. Кладка яєць буває і у вигляді драглистої платівки з спіральним розташуванням яєць. Личинками волохокрильців живляться риби.

Імаго живуть недовго і зовсім не живляться.

Личинки волохокрильці гідропсихи (Hidropsyche ornatula) мають великі міцні жувальця, будують невелику жувальну камеру з віконечком з павутинної стінки; одна з її стінок спрямована дещо навскоси щодо течії. Личинка лежить у камері в мішечку з тонких ниток. Якщо будь-яка тварина потрапила до ловильної камери, личинка хапає її своїми щелепами. Заляльковуючись, личинка собі робить камеру-печерку, обкладену ззовні піщинками. Камера має вихідний і вхідний отвори. У другій половині літа після парування самки розсікають по річці свої яйцеві кладки; яйця приклеюються до піщинок і під час повені розносяться вниз за течією річки.

У пересувних трубкоподібних „будиночках”, обліплених піщинками і частинками рослин, живуть личинки волохокрильця анаболії (Anabolia sorarcula). Це один з найпоширеніших видів. Імаго часто зустрічається на рослинах біля річки. Передні крила порівняно широкі. Тіло і крила рудувато-жовті.

З водних жуків також зустрічаються плавунці (Dytiscidae). Одним з найбільших видів цієї родини є плавунець облямований (Macrodytes marginalis). Довжина його тіла 3,0-3,4 см. Тіло зеленувато-чорне, з боків облямоване жовто-бурою смужкою. Плавунці досить часто зустрічаються в глибоких частинах водойми, багатих на тваринний корм.

Плавунець швидко і спритно плаває. Його тіло можна порівняти з підводним човном. Основним знаряддям плавання служить пара задніх ніг, розширених на зразок весел і густо вкритих волосками, що у сукупності створює значну гребну поверхню.

Дві передні пари ніг плавунця побудовані за наземним типом. За допомогою передніх ніг жук чіпляється і повзає по стеблах водяних рослин. Передні ноги плавунця коротші за середні, ними він захоплює їжу.

У самців на передній парі ніг є тарілкоподібні розширення. Цими дисками плавунець прикріплюється до гладеньких пове