Особливості кооперативного використання мови персонажами казки Л. Керролла "Alice in Wonderland"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Житомирський державний університет Івана Франка

Навчально-науковий інститут іноземної філології

кафедра міжкультурної комунікації

ДИПЛОМНА РОБОТА

на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр"

на тему:

ОСОБЛИВОСТІ КООПЕРАТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ МОВИ ПЕРСОНАЖАМИ КАЗКИ Л. КЕРРОЛЛА

"ALICE IN WONDERLAND"

Виконавець:

студентка VI курсу, 62 групи

спеціальності

6.010100 Педагогіка і

методика середньої освіти.

Мова і література: (англійська)

денна форма навчання

Тарасюк Олена Анатоліївна

Науковий керівник: кандидат філологічних наук,

доцент кафедри міжкультурної комунікації

Рудик Ірина Миколаївна

Житомир 2010

Зміст

Вступ

Розділ І. Порушення принципів мовного співробітництва

1.1 Теорія імплікатур П.Г. Грайса. Основні максими розмови

1.2 Порушення постулатів П.Г. Грайса

Висновки до розділу І

Розділ ІІ. Категорія комічного та стилістичні засоби його реалізації

2.1 Визначення комічного

2.2 Алогізм як стилістичний прийом

2.3 Нонсенс

2.4 Гра слів. Каламбур

2.5 Іронія

2.6 Допоміжні засоби утворення комічного ефекту

Висновки до розділу ІІ

Розділ ІІІ. Порушення принципів кооперації на матеріалі казки Л. Керролла "Alice in Wonderland"

3.1 Утворення алогізмів внаслідок порушення принципів кооперації

3.2 Cтворення ситуацій нонсенсу внаслідок порушення принципів кооперації

3.3 Гра слів та каламбур як результат порушення принципів кооперації

3.4 Утворення іронії

Висновки до розділу ІІІ

Загальні висновки

Список використаної літератури

Успішність мовної взаємодії залежить від правильно підібраної комунікаційної стратегії. Для лінгвістичної прагматики вивчення умов співвідношення світу речей зі світом слів має велике значення, адже кожен мовець зацікавлений в максимально точному словесному описі світу речей і правильному розкритті сенсу слів співбесідника. Для гармонізації процесу спілкування важливо, щоб співрозмовники чітко усвідомлювали, якою має бути спільно прийнята мета обміну думками. Комунікативна поведінка обох сторін в процесі мовленнєвого акту базується на певних критеріях та принципах, а саме - на критеріях істинності й щирості, та на принципах кооперації П.Г. Грайса. Постулати П.Г. Грайса регулюють порядок спільного оперування інформацією.

Особливістю казки Л. Керролла "Alice in Wonderland" є надзвичайно велика художня цінність даного твору, яка проявляється в багатстві стилістичних засобів та прийомів і неоднозначно сприймається читачами через глибинну структуру самого тексту. Вивчення процесів порушення усталених принципів мовного співробітництва на матеріалі окремо взятого художнього твору та специфічних стилістичних засобів, які сприяють створенню комічного ефекту, сприяє оптимізації способів взаєморозуміння та відпрацюванні адекватної стратегії сприйняття тексту.

Одним із основних напрямків представленого дослідження є комплексний аналіз художнього тексту, який включає в себе як причини порушення тієї чи іншої конверсаційної максими в кожному окремому випадку, так і механізм утворення комічного ефекту за допомогою авторських стилістичних прийомів.

Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених дослідженню цієї казки зокрема, й інтересу до вивчення постулатів П.Г. Грайса, практично відсутні дослідження, присвячені порушенню принципів мовного співробітництва на ілюстративному матеріалі казки "Alice in Wonderland". Цей твір, безсумнівно, представляє значний інтерес з точки зору прагматики взагалі й теорії імплікатур зокрема, оскільки усі нестандартні діалоги і ситуації в тексті містять власну приховану мотивацію, і щоб оцінити гумор книжки, слід вдатися до суто лінгвістичного аналізу жартів та ситуацій комунікації. В даній роботі ми аналізуємо випадки порушення максим кооперації персонажами твору.

Про порушення принципів мовного співробітництва йде багато дискусій, результати яких фіксуються в численних статтях та наукових роботах. В нашому дослідженні ми посилаємося на роботи як зарубіжних, так і вітчизняних вчених: С. Левінсона, П.Г. Грайса, В.Я. Проппа, Дж. Колонезе, К.В. Вороніної, І.А. Котюрової та ін.

Предметом дослідження є текст казки Л. Кeрролла "Alice in Wonderland".

Об’єктом магістерського дослідження є способи реалізації порушення принципів мовного співробітництва.

Гіпотеза: стилістичні прийоми є результатом послідовного порушення постулатів мовного співробітництва П.Г. Грайса.

Мета дослідження полягає у виявленні характерних закономірностей реалізації порушень постулатів мовного співробітництва та виділенні низки стилістичних прийомів, які є результатом цього порушення і спричиняють певний естетичний ефект (комічний); проведенні комплексного лінгвостилістичного аналізу обраних комунікативних ситуацій.

Обрану мету реалізують наступні завдання дослідження:

1. Вивчити порушення конверсаційних максим П.Г. Грайса і розкрити механізм цих порушень.

2. Виявити закономірності між порушенням постулатів успішної комунікації і появою стилістичних засобів.

3. Дослідити зв'язок між порушенням максим П.Г. Грайса і утворенням комічного ефекту.

Актуальність даної роботи обумовлена використанням для аналізу принципів мовного співробітництва теорії імплікатур П.Г. Грайса.

Наукова новизна полягає в застосуванні теорії імплікатур П.Г. Грайса до стилістичного аналізу художнього твору.

Теоретичне значення роботи полягає у розробці процедури лінгвостилістичного аналізу на основі порушень принципів мовного співробітництва.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання результатів матеріалу дослідження в курсах, пов’язаних з вивченням лінгвостилістики та під час написання курсових і дипломних робіт.

Матеріалом дослідження є казка Л. Керролла "Alice in Wonderland".

Методи дослідження обумовлені різноманіттям проблем, які підлягали аналізу, і включають в себе гіпотетико-дедуктивний метод, описово-логічний та літературознавчий компоненти аналізу.

Структура та обсяг магістерської роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. В першому розділі розглядаються теоретичні основи порушення принципів мовного співробітництва, детально розглядаються сутність та принципи недотримання кожного з чотирьох постулатів успішної комунікації. Другий розділ присвячено низці стилістичних прийомів, які використовуються автором для досягнення комічного ефекту. В третьому розділі досліджуються та аналізуються стилістичні засоби, які є результатом порушення максим на матеріалі казки "Alice in Wonderland".

Для апробації роботи було подано тези під назвою "Порушення принципів мовного співробітництва" для участі у Міжнародній студентській конференції та підготовлено доповідь на цю ж тему для участі у науковій конференції на базі ННІ іноземної філології.

За С. Левінсоном, теорія імплікатур вивчається зовсім не довго, порівняно з іншими темами в лінгвістиці. Ключові ідеї теорії були озвучені Полом Гербертом Грайсом на лекціях у Гарварді в 1967 і досі опубліковані лише частково (Грайс, 1975, 1978) (43, p.100). Вченим було висунуто відносно короткі тези, в яких містилися лише натяки на те, яким чином має просуватися майбутня робота у даному напрямку.

Перед розглядом власне теорії імплікатур слід відмітити, що з іменем цього вченого пов’язана ще одна теорія, а саме теорія смислу (theory of meaning) (41, p.41-58). Між двома теоріями існує важливий зв’язок. Якщо теорія смислу Грайса побудована як теорія комунікації, то вона має важливі наслідки, в тому сенсі що пояснює, як протікає комунікація за відсутності будь-яких загальноприйнятих засобів для вираження повідомлення. Очевидно, сприйнявши чиєсь мовлення, ми в змозі розрізнити певний підтекст; але не всі ці умовиводи будуть комунікативними за Грайсом, оскільки вони не завжди вкладаються у висловлення для того, щоб їх розпізнали. Той тип особливих умовиводів, який називається імплікатурою, завждистворюється саме з цією метою - щоб його розпізнали: а теорія імплікатур розкриває спрощену схему того, як такі умовиводи можуть передаватися.

Наступна теорія Грайса, в якій детальніше розглядається поняття імплікатур, - це перш за все теорія про те, як люди використовують мову. Грайс стверджує, що існує низка намірів, які керують перебігом розмови. Вони випливають з основних раціональних суджень і формулюються у вигляді принципів для ефективнішого і ефектнішого використання мови для підтримки співробітництва. За С. Левінсоном, Грайс виділив чотири основні конверсаційні максими розмови (43, p.101), або загальні принципи, які забезпечують ефективність мовного співробітництва і в сукупності виражають загальний принцип кооперації.

Ці принципи наведено нижче:

Принцип співробітництва:

· зроби необхідний внесок на відповідній стадії розмови, відповідно до цілі і напряму розмови.

Максима якості:

· намагайся, щоб твій внесок був правдивим, а саме:

- не кажи те, що вважаєш за неправду;

- не кажи те, на що не маєш адекватних доказів.

Максима кількості:

- зроби свій внесок до розмови настільки інформативним, настільки це потрібно;

- не перевантажуй своє мовлення зайвою інформацією.

Максима релевантності:

· внесок повинен бути доречним

Максима способу:

· ясно висловлюй свої думки, а саме:

- уникай неточності;

- уникай двозначності;

- висловлюйся стисло;

- висловлюйся послідовно (43, p.101-102).

Коротко кажучи, ці максими окреслюють ряд правил, яких повинен дотримуватися мовець під час спілкування, щоб спілкуватися максимально ефективно й раціонально.

З іншого боку, такий погляд на проблему відразу викликає заперечення: описувана ситуація комунікації нагадує скоріше рай філософа, адже мало хто дійсно спілкується таким чином. Точка зору Грайса дещо відмінна. Люди не схильні досконало слідувати цим принципам, навіть навпаки. Наприклад:

A: Where’Bill?

B: There’ayellowVWoutsideSue’house (43, p.102).

Тут висловлювання B, якщо сприйняти його буквально, не відповідає на питання А, і таким чином порушує принаймні максими кількості і релевантності. Можна припустити, що репліка В є не кооперативною реплікою, а спробою зміни теми. Спробуємо все-таки інтерпретувати репліку В як кооперативну на глибшому рівні. Отже, знаючи, що взаємодія відбулася, спитаємо себе, яким же чином може бути пов’язана між собою присутність у дворі фольксвагена і місцезнаходження Біла, що далі наштовхує нас на думку про те, що якщо Білл має жовту VW, то він може знаходитися у будинку С’ю.

У таких випадках висновок випливає з припущення про те, що мало місце мовленнєве співробітництво. Таке явище Грайс і охрестив імплікатурою, або конверсаційною імплікатурою (41). Точка зору вченого полягає в тому, що ми завжди твердо дотримуємося цих максим на глибинному рівні і, наскільки це взагалі можливо, люди інтерпретуватимуть сказане відповідно до цих максим.

Що є джерелом цих максим? Чи є вони загальноприйнятими правилами, які ми засвоюємо, як засвоюємо правила поведінки за столом? Ці максими описують раціональні засоби кооперативного обміну думками. В такому разі, очікуваними є й деякі аспекти нелінгвістичної поведінки. Максими виводяться із загальних положень раціональності, які можна застосувати для всіх типів кооперативної взаємодії, і, якщо це дійсно так, то вони повинні використовуватися універсально, по крайній мірі, якщо інші культурно-специфічні обмеження мовної взаємодії це дозволяють (43, p.103).

Інтерес до вивчення максим спричинений тим, що вони породжують умовиводи, яких немає в семантичному значенні вимовленого. Такі умовиводи є конверсаційними імплікатурами і проявляються двома способами, залежно від відношення мовця до максими. Якщо мовець чітко слідує максимам, то тим самим очікує від адресата, що той також дотримується максим. Розглянемо такий приклад:

A (to passer by): I’ve just run out of petrol.

B: Oh; there’s a garage just around the corner (43, p.104).

У цьому випадку репліка В натякає на те, що А може отримати там бензин, але ця репліка не була б повністю кооперативною, якби він знав, що гараж зачинено, чи бензин розпродано. С. Левінсон пропонує іменувати ці "очікувані" умовиводи стандартними імплікатурами (Грайс пропонує термін загальні імплікатури) (41). Інша ситуація виникає, коли мовець порушує або не слідує максимам. Тут В порушує максиму способу вимовою слова ice-creams:

A: Let’s get the kids something.

B: Okay, but I veto I-C-E C-R-E-A-M-S (43, p.104).

Обидва види імплікатур представляють значний інтерес. Подальші приклади допоможуть зрозуміти відмінності між ними ясніше. Почнемо з прикладів, які випливають з гіпотези, що мовець дотримується максим. Максима якості:

John has two PhDs

(I believe he has, and have adequate evidence that he has.)

Does your farm contain 400 acres?

(I don’t know that it does, and I want to know if it does) (43, p.105).

Перший приклад являє собою пояснення "парадоксу Мура", тобто неприйнятність наступних висловлювань:

JohnhastwoPhDsbutIdon’tbelievehehas (43, p.105).

Дане речення неправильне, тому що суперечить стандарту імплікатури якості - мовець вірить у те, що він стверджує. Наступний приклад розширює розуміння максими якості, адже коли хтось ставить запитання, природно вважати, що він запитує щиро, й що в нього немає відповідної інформації. В ситуаціях кооперації, якщо мовець щось стверджує, то він дає зрозуміти, що вірить у це. В іншому разі будь-яке використання таких висловлювань буде фіктивним і призведе до порушення максими якості.

Максима кількості:

Ця максима одна з найцікавіших стандартних імплікатур. Припустимо що:

Nigel has fourteen children (43, p.106).

Під цим висловлюванням ми розуміємо, що Найджел має лише чотирнадцять дітей, хоче це може виявитися несумісним з тим фактом, що Найджел насправді має двадцятеро дітей. Можна припустити, що він має лише чотирнадцять і не більше, тому що якби він мав двадцять, то відповідно до максими кількості ("скажи скільки, стільки від тебе вимагається"), так і було б сказано. Тому, необхідно визнати, що Найджел має лише чотирнадцять дітей.

Подібним чином розглянемо наступний приклад:

Theflagiswhite(43, p.106).

Оскільки речення не містить інформації про інші кольори, логічно припустити, що мовець має на увазі, що прапор не має інших кольорів, а є чисто білим.

Або припустимо, що ми випадково підслухали такий обмін репліками:

A: How did Harry fare in court the other day?

B: Oh he got a fine (43, p.106).

Якщо пізніше стане відомим, що Гаррі отримав ще й довічне ув’язнення, то В (якщо він знав про це наперед) буде винний у тому, що ввів А в оману, так як не надав йому всю інформацію, необхідну в даній ситуації. Ці приклади ілюструють перший підвид максими кількості, яким передбачається надання всієї необхідної інформації.

Максима релевантності:

На цій максимі також лежить відповідальність за утворення цілої низки стандартних імплікатур. Наприклад, можливі імперативи будуть інтерпретовані як заклик до негайної реалізації дії:

Pass the salt.

(Pass the salt now) (43, p.107).

Або розглянемо наступний зразок:

A: Can you tell me the time?

B: Well, the milkman has come (43, p.107).

Лише виходячи з доречності репліки В, ми можемо зрозуміти її як часткову відповідь на запитання А. Умовивід отримуємо таким чином: припускаємо, що репліка В доречна; тоді на задане А питання, В повинен дати відповідь; тоді єдиний спосіб узгодити ці два умовиводи - це припустити, що співрозмовник В не може забезпечити А повною інформацією, але вважає, що інформація про візит молочника достатня для того, щоб А міг зробити з неї правильні висновки. Звідси випливає, що В намагається пояснити, що годинник показує той час, який збігається з приходом молочника. Отже, якби імплікатури не були побудовані на основі припущення про релевантність, то багато суміжних висловлювань просто не мали б сенсу.

Максима способу:

Нарешті, різноманітні типи умовиводів з’являються з припущення про те, що було дотримано максиму способу. Наприклад, під третім підтипом максими способу ("висловлюйся стисло"), навіть у тому разі, коли мовець надає перевагу складній конструкції над простою, можна припустити, що це робиться не просто так, а тому, що ці деталі так чи інакше відносяться до його наміру.

Open the door.

Walk up to the door, turn the door handle clockwise as far as it will go, and then pull gently towards you (43, p.108).

Якщо замість першої фрази використаємо другу, то тим самим ми наказуємо співрозмовнику приділити увагу кожній деталі - це і є імплікативна форма використання довгих фраз. Можливо, найважливіший підтип максими способу саме четвертий - "висловлюйся послідовно".

Thelonerangerrodeintothesunsetandjumpedonhishorse(43, p.108).

У реченні руйнуються наші очікування, що події перелічуватимуться в тому порядку, в якому вони відбувалися. Нижче читаємо приклад, у якому послідовно перелічені всі події:

Alfredwenttothestoreandboughtsomewhisky(43, p.108).

Наступний тип імплікатур, виділений Полом Грайсом утворюється внаслідок очевидного і відкритого ігнорування максим. Грайс називає таке використанння імплікатур експлуатацією максим, і саме вони породили багато традиційних образних висловів. Розлянемо подані нижче приклади:

Максима якості:

Спостерігаємо порушення цієї максими в наступному прикладі:

A: What if the USSR blockades the Gulf and all the oil?

B: Oh come now, Britain rules the seas (43, p.109).

Кожен компетентний учасник розмови знає, що репліка В невірна, однак В не намагається обманути А. Припустимо, що В має на увазі щось зовсім протилежне від щойно сказаного, а саме - не те, що Британії підвладні всі моря, а дещо абсолютно протилежне - Британія в цій ситуації безсила. В цьому випадку Грайс говорить про використання іронії. Схожі зауваження стосуються і метафори:

Queen Victoria was made of iron (43, p.109).

Буквальна інтерпретація така: оскільки королева Вікторія ніяк не могла володіти фізичними характеристиками заліза, то, мабуть, вона лише була наділена його супутніми рисами, такими як жорсткість, стійкість, непоступливість. Причому у вустах шанувальника це буде звучати як комплімент, а сказане наклепником перетворюється у приниження, основане на її агресивності та войовничості. Такі ж принципи стосуються і риторичних запитань.

Максима кількості:

Прості та очевидні тавтології не повинні мати жодного комунікативного ефекту. Однак наступні речення можуть виражати значне смислове навантаження:

War is war.

Either John will come or he won’t.

If he does it, he does іt (43, p.111).

Порушення максими кількості пояснює, яким чином ці фрази набувають комунікативного значення. Якщо припустити, що принцип кооперації збережено, то можна виділити певний підтекст. В першому випадку це може бути - "на війні трапляються жахливі речі, така її природа, і немає сенсу жалітися через якесь окреме нещастя". Ясно, що дані репліки являються по суті заключними сентенціями, але підтекст буде іншим у кожному окремому випадку.

Максима релевантності:

Порушення цієї максими, як зазначає Грайс, важко відслідкувати, тому що важко побудувати відповіді, які можуть бути інтерпретовані як невідповідні.

Але Грайс наводить приклад:

A: I do think Mrs Jenkins is an old windbag, don’t you?

B: Huh, lovely weather for March isn’t it (43, p.111)?

Під реплікою В можемо розуміти наступне "стережись, її племінник стоїть у тебе за спиною". Природнішим виглядає такий обмін репліками:

Johnny: HeySally, let’playmarbles.

Mother: How is your homework getting along,Jonny (43, p.111)?

Цим матір Джонні нагадує, що в нього немає вільного часу для ігор.

Максима способу:

Приклад недотримання цієї максими наводиться нижче:

Miss Singer produced a series of sounds corresponding closely to the score of an aria from Rigoletto.

Miss Singer sang an aria from Rigoletto (43, p.112).

Внаслідок ухилення від простоти на користь багатослів’я (порушення підтипу максими "висловлюйся стисло") мовець має на увазі, що між співом міс Сінгер і власне співом є відчутна різниця.

Пол Грайс стверджує, що основні властивості імплікатур можна передбачити. На основі цього припущення ним виділено п’ять характерних особливостей імплікатурних форм (43, p.116-117). З них перша, і найбільш важлива, - скорочуваність, або точніше - можливість анулювання. Скорочуваність має ключове значення в прагматиці, оскільки більшість різноманітних прагматичних підтекстів демонструє цю властивість. Умовивід є скорочуваним, якщо можна анулювати його, додаючи нові припущення до вже існуючих. Дедуктивні або логічні умовиводи не скорочуються. Індуктивні умовиводи, навпаки, можуть скорочуватися. Така властивість імплікатур зводить нанівець традиційні норми в деяких лінгвістичних і нелінгвістичних контекстах. В такому разі вони стають абсолютно несхожими на логічні умовиводи і не можуть бути правильно змодельованими в рамках певних семантичних відносин (наприклад, імплікація слідування).

Другою важливою рисою імплікатур є їх неподільність. Під цим Грайс розуміє те, що імплікатура приєднана до семантичного змісту сказаного, а не до лінгвістичної форми, тому імплікатури не можна відділити від висловлювання просто завдяки заміні слів у висловлюванні на відповідні синоніми. Тут з’являється інший тип прагматичної імплікатури, яка приєднується скоріше до форми, ніж до значення сказаного.

Третьою характерною рисою імплікатур є їх злічуваність. Наявність кожної окремої імплікатури можна довести виходячи з факту, що адресат, у будь-якому випадку зробить для себе припущення про мовну взаємодію. Так, для гіпотетичної імплікатури конструювання аргументу для висловлювань типу "Shassaidthat…" залежатиме, з однієї сторони, від точного значення або сенсу висловлювання, а з іншої - від максим і принципу співробітництва.

По-четверте, імплікатури - неунормовані, тобто не є частиною установлених значень мовних виразів. Як доказ приводиться скорочуваність і неподільність імплікатур.

Наостанок, вираз, маючи єдине значення, може спричинити появу різних імплікатур у різних ситуаціях, і, насправді, у будь-якому разі ряд взаємопоєднаних імплікатур може при цьому не бути чітко визначеним. (Вілсон і Спенсер 1981).

З часів Арістотеля про мовні засоби було написано безліч статей з риторичної, філософської та літературної точок зору, але до Грайса було зроблено зовсім небагато спроб виділити механізми інтерпретації риторичних фігур. Використання максим не дозволить мові із засобу комунікації перетворитися на ряд узгоджених і передбачуваних прийомів спілкування. Дослідження П.Г. Грайса окреслюють спосіб, у який ці важливі механізми спілкування можуть бути застосовані в області прагматики, хоча багато деталей залишаються нез’ясованими.

Лінгвісти завжди цікавилися питанням: які основні принципи гарантують правильне розуміння мовленнєвого повідомлення. Умови успішної комунікації будуються на принципі кооперації. Теорія імплікатур П.Г. Грайса розкриває спрощену схему передачі й декодування особливих умовиводів (імплікатур). Згідно цієї теорії, для того, щоб відбувся успішний та ефективний процес кооперації, необхідно дотримуватися чотирьох основних конверсаційних максим:

1. максими якості, згідно якої мовленнєвий внесок повинен бути правдивим;

2. максими кількості, згідно якої комунікативний внесок має містити лише необхідну кількість інформації;

3. максими якості, згідно якої внесок до розмови має бути доречним;

4. максими способу, згідно якої потрібно ясно висловлювати свої думки.

Ці постулати вважають універсальними, так як вони виводяться із загальних положень принципу успішної кооперації, і їх можна застосовувати для всіх типів мовної взаємодії. Конверсаційні імплікатури проявляються двома способами: першим - якщо мовець чітко слідує максимам і цього ж очікує і від адресата, в другому випадку - мовець відкрито ігнорує максими.

Порушення максим породили багато образних висловів. Так, порушення максими якості, особливо коли обидва компетентні учасники розмови усвідомлюють це порушення, але обмін думками так чи інакше відбувається, призводить до появи іронії або метафори. Це ж стосується і риторичних питань. Навіть порушення максими кількості, що очевидно призводить до появи тавтології є виправданими, якщо принцип кооперації збережено. Порушення максими релевантності відслідкувати складніше, оскільки важко тлумачити відповідь на питання як невідповідну, хоча таке явище спостерігається під час повної і раптової зміни теми розмови, тощо. Максима способу порушується у випадку багатослів’я, тобто там, де можна було б вжити просту репліку замість розгорнутої.

Комічне здатна переживати кожна людина. Відчуття комізму передається через осягнення невідповідності між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, прагнення видати себе не за те, чим вони є насправді. В концентрованій формі комічне проявляється в мистецтві. Різні грані комічного лежать в основі таких літературних жанрів, як гумореска, сатира, епіграма, пародія, памфлет, комедія, буфонада, фарс, бурлеск тощо. Градація емоційного реагування на різні прояви комічного, його відношення до суспільного ідеалу передається в поняттях усмішка, жарт, іронія, гумор, чорний гумор, гротеск, сарказм, карикатура, інвектива. Ці поняття можуть лежати в основі відповідних жанрових структур, стилістичних фігур чи тропів, тобто засобів художнього моделювання іншої, естетичної реальності (5, c.298-353).

В даній роботі будемо керуватися визначення комічного, яке знаходимо в словнику літературознавчих термінів: "…категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення" (29). Крім того, цитуючи статтю, подану в "Філософському енциклопедичному словнику", знаходимо наступне твердження: "…Явний комізм протистоїть прихованому, що грає велику роль в утворенні власне комічної ситуації" (33). На вище зазначеному прихованому комізмі й базується комічність у казці-феєрії Л. Керролла "Alice in Wonderland".

Існують різноманітні прийоми створення комічного ефекту. В нашій роботі пропонуємо розглядати їх як наслідок порушення конверсаційних максим Грайса. Результати дослідження свідчать, що такі порушення призводять до появи наступних стилістичних засобів:

· алогізмів;

· нонсенсу;

· гри слів, яка часто спричиняє утворення каламбуру;

· іронії;

· розкладання (деформації) фразеологічних одиниць.

В лексичній і синтаксичній стилістиці "алогізм - це стилістичний прийом, навмисне порушення логічних зв’язків в літературному творі з метою підкреслити внутрішнє протиріччя даного положення (драматичного або комічного)" (31). В нашій роботі ми будемо притримуватися цього визначення алогізму, оскільки воно, як нам здається, повною мірою виражає суть поняття.

В літературних творах, так само як і в реальному житті, алогізм має двосторонній характер: люди або стверджують щось несумісне з вимогами логіки, або діють неправильно (25, c. 20). Нас цікавить перший випадок, адже саме в ньому ми стикаємося з нестандартним ходом думок, який проявляється в словах персонажів твору, і ці слова спричиняють утворення комічного ефекту (27, c.75).

Поняття "алогізму" походить від грецького "logísmós" - "розум" та додавання заперечного префіксу "а". Електронний словник логіки пропонує наступне трактування: "…хід думок, який порушує будь-які закони і правила логіки і тому завжди містить логічну помилку" (30). Крім цього, слід відзначити, що в філософії під алогізмом розуміють не лише логічну помилку, а й заперечення логічного мислення і логіки як засобу досягнення істини. Алогізм тісно пов'язаний з абсурдом і нонсенсом.

В книзі В.Я. Проппа "Проблеми комізму і сміху" зазначається, що алогізми бувають двох видів: явні та приховані (27, c.75). Це утруднює виділення алогізму як стилістичного прийому, оскільки він може бути прихованим під формальною правильністю. В разі, якщо ми стикаємося з явним алогізмом, він комічний сам по собі для тих, хто є свідком його прояву. В другому випадку не обійтися без викриття, і комічний ефект наступає лише в випадку переосмислення всієї ситуації. Можна дати й інше визначення алогізму: комічний алогізм розуміємо як механізм думки, який переважає над її змістом (27, c.77). Хоча логіка вчить нас, що умовиводи, побудовані на аналогії, не мають пізнавального значення, в житті такі умовиводи зустрічаються особливо часто. Особливо це стосується комічних ситуацій, учасниками яких є діти, адже мислення дітей побудоване на аналогії.

Алогізм часто застосовують з установкою на гротеск, іронію, ірраціональне. Визначають наступні механізми утворення алогізму:

· невідповідність синтаксичної і смислової структури мови;

· порушення логічного зв’язку (логічний розрив) між мовними зворотами, фразами, репліками, окремими частинами діалогу;

· протиставлення предметів та властивостей, які не містять у собі нічого протилежного, або протиставлення предметів і властивостей, які позбавлені будь-якої схожості;

· неправильний абсурдний умовивід;

· напрям розмови за випадковими асоціаціями;

· руйнування причинних зв’язків;

· беззмістовне чи несуттєве висловлювання (34, c.245-252).

Крім того, результати дослідження дають можливість виокремити кілька підвидів алогізмів. Перший - це алогічні відповіді на питання, які утворюються внаслідок руйнування причинних зв’язків між окремими репліками, тобто в результаті порушення постулату релевантності. До другого підвиду відносимо алогічні пояснення, які, як правило, супроводжуються утворенням абсурдного умовиводу і є наслідком порушення всього спектру максим - від максими якості до максими способу.

Отже, синтаксичні чи смислові порушення в структурі мови літературного твору, протиріччя предмета і події з нашими звичними уявленнями, співставлення суперечливих понять та інші порушення логічного перебігу подій у художньому творі, ініційовані задля створення певного стилістичного та смислового ефекту, ми відносимо до алогізмів. В художньому творі алогізм буде виступати в основному як результат порушення максими релевантності, тому що наявність цього стилістичного прийому робить будь-який внесок до розмови невідповідним.

Традиційно нонсенсом вважається абсурдне, нелогічне висловлювання, вираз, позбавлений змісту. З латинської мови ("non" - ні, немає, "sensus" - смисл) так дослівно і перекладається як позбавлений смислу або змісту (32). Проте, на думку Дж. Колонезе, в літературному нонсенсі завжди є сенс, тільки він прихований і завуальований (17). Оскільки логічно беззмістовні висловлювання (протиріччя самому собі або інша логічна помилка) спричиняють певний естетичний ефект, нонсенс активно використовується в мистецтві, однак особливий інтерес для нашого дослідження становить використання цього прийому в літературі.

У статті К.В. Вороніної "Нонсенс в аспекті адресатно-адресатної взаємодії" стверджується, що на сьогодні актуальною є тенденція до розуміння нонсенсу як феномену, позбавленого якогось одного заданого сенсу, але здатного формувати сприятливі умови для продукування нових сенсів шляхом порушення сталих уявлень реципієнтів та відмови від загально визначеного сприйняття світу (Дж. Колоннезе, О.И. Лихачев, Н. Фиртич, M. Dolitsky, G. Leech, S. Stewart) (9, c.102-107). Так, П.Г. Грайс зокрема вважає, що унікальність нонсенсу проявляється в аспекті адресат-адресатної взаємодії. Письменник, який вводить в дискурс елементи нонсенсу, від неконвенційних поєднань фонем чи морфем до зображення несумісних з навколишньою дійсністю ситуацій (impossiblehappenings) - тим самим порушує правила та закони (постулати) побудування успішної комунікації (13, c.220-223).

До нонсенсних поєднань письменники удаються цілеспрямовано заради створення комічного ефекту. Дослідник Дж. Колоннезе вважає, що особливу увагу слід звернути на використання нонсенсу як одного з засобів утворення комізму, який має давні літературні традиції (17). За М.М. Бахтіним, гумор нонсенсних творів також базується на жартівливому перекрученні реальності, на прагненні відобразити життя як "світ навиворіт" (topsy-turvyworld) (4). Саме в творчості Л. Керролла бачимо чисельні приклади героїв, чия поведінка виходить за межі визначеної суспільством (23, c.50-54).

Репрезентація нонсенсу в мові відбувається за допомогою так званих м’яких форм (mildforms) - стилістичних прийомів, в основі яких прихована лінгвістична двозначність (linguisticambiguity): наприклад, каламбур, оксюморон чи зевгма, та "крайніх" форм (абсурд), які дуже важко співставити з навколишньою дійсністю (17).

Можна виділити наступні риси, характерні для нонсенсу в літературі:

1. нонсенс у більшості випадків базується на ефекті невиправданого очікування;

2. для нонсенсу є характерною структурність (38, p.119);

3. за допомогою нонсенсу письменник намагається вийти за межі повсякденної реальності через змалювання ситуацій, в яких порушені конвенційні правила сприйняття дійсності (12, c.85-92);

4. нонсенсу притаманне "креативне використання мовних ресурсів" (11, c.5-22);

5. нонсенс утворюється в різноманітних формах, що обумовлено широким спектром авторських інтенцій, не без урахування інтересів реципієнтів (34, c.245-252).

Таким чином, нонсенс - це мовний феномен, що порушує сталі уявлення про закономірності функціонування мови та використовується в художній літературі з метою посилити естетичний вплив на читача. Варто мати на увазі, що далеко не все, що являється абсурдом, викликає сміх. В деяких проявах нонсенсу ми сміємося, тому що помічаємо, що мова відображає "недосконалість думки" мовця (27, c. 201). В цьому випадку комізм є комічним, коли не ставиться попереднє завдання насмішити. Нонсенс в творах Л. Керролла - це гра заради гри, основне завдання якої - повеселити дітей за допомогою смішних образів світу, в якому все відбувається як завгодно, але не так, як заведено (23). Отже, нонсенс в різних художніх творах збагачує літературу і дає можливість створити багато фантастичних образів, які розширюють свідомість і нехтують реальністю, при цьому дозволяючи читачеві краще зрозуміти деякі речі. Подібно до алогізму, створення нонсенсу теж спричинено порушенням постулату релевантності П.Г. Грайса.

Особливу глибину і емоційність комічного ефекту спостерігаємо саме

в результаті застосування письменником ефекту гри слів. Розглянемо походження даного поняття.

Мова - найважливіший інструмент культури, який, як і всі найперші види діяльності людського суспільства, переплітається з грою. Вперше термін мовна гра вжив австрійський філософ Л. Вітгенштейн. Під мовною грою він розумів "…єдине ціле: мова та дії, з якими вона переплітається" (8). Згідно з цією теорією, елементи мови мають смисл лише як частина певної гри. Цей зміст актуалізується в конкретних ситуаціях вживання мови (10, c.34). Автор В.З. Санніков в своєму дослідженні, присвяченому даному питанню, називає мовною грою "…кожне навмисно незвичне використання мови (наприклад, для створення художнього ефекту)" (28, c.45). Він також визначає, що "мовна гра, як комічне в цілому, - це відступ від норми, щось незвичайне". Лінгвіст Т.О. Гридіна пропонує асоціативну концепцію мовної гри: ефект мовної гри зумовлений включенням знака до н