Правовий статус інформації
1. Правовий статус інформації
Питання лекції:
1. Поняття, правові ознаки та види інформації.
2. Правовий статус інформації як об'єкта цивільних прав.
3. Зміст суб'єктивного права на інформацію.
Навчальна дисципліна "Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом" покликана сформувати у студентів уявлення про правові передумови захисту інформації з обмеженим доступом в Україні.
Навчальний курс "Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом" є нормативним курсом при підготовці фахівців за спеціальністю "організація захисту інформації з обмеженим доступом" і покликаний сформувати у студентів цілісні знання про правові норми, що регламентують суспільні відносини з приводу захисту інформації в Україні.
Предметом дисципліни "Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом" є пізнання нормативно-правових основ захисту інформації в Україні, компетенції державних установ та інститутів щодо захисту інформації різної форми власності, Дослідження правових основ захисту інформації в Україні ґрунтується на науковій систематизації видів інформації з обмеженим доступом та відповідних норм права.
У результаті вивчення дисципліни студенти мають знати:
· поняття та види інформації з обмеженим доступом;
· законодавчі основи захисту інформації в Україні;
· правові особливості захисту різних видів інформації з обмеженим доступом (державної таємниці, комерційної таємниці, банківської таємниці, персональної інформації тощо).
Уміти:
· аналізувати та розкривати особливості правового статусу видів інформації з обмеженим доступом;
· застосовувати на практиці здобуті знання, розуміти І застосовувати у повсякденній діяльності організаційно-правові основи захисту інформації;
· використовувати основні правові джерела щодо захисту інформації в Україні;
· формувати організаційно-правові системи захисту конкретних видів інформації з обмеженим доступом в Україні.
Навчальна дисципліна "Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом" є фундаментальною дисципліною, яка закріплює та систематизує загальний напрям професійної підготовки фахівця із організації захисту інформації з обмеженим доступом. Програмний курс "Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом" є одним з основних професійно-орієнтованих дисциплін зазначеної спеціальності і читається на четвертому курсі. Майбутній фахівець, прослухавши цей курс, отримує знання про правові основи захисту інформації в Україні. Програмний курс "Правові основи захисту інформації з обмеженим доступом" посідає одне з основних місць в системі фахових дисциплін і органічно пов'язаний з такими дисциплінами як: "Вступ до спеціальності", "Історія захисту інформації з обмеженим доступом в Україні та провідних країнах світу", "Інформаційне забезпечення управлінської діяльності", "Інформаційна безпека держави", "Основи національної безпеки", "Економічна безпека держави", "Політична безпека держави".
Крім того, зазначений курс пов'язаний з дисциплінами соціально-гуманітарного та державно-правового напрямку, зокрема з: історією України, історією держави та права України, історією держави та права зарубіжних країн, політологією, соціологією, адміністративним правом, кримінальним правом, цивільним правом тощо.
1. Поняття, правові ознаки та види інформації
Найбільш повна характеристика поняття "інформація" подається у визначеннях, закріплених у нормативно-правових актах. Загалом поняття "інформація" зустрічається у багатьох законодавчих та підзаконних нормативно-правових. Це, по-перше, зумовлено особливостями розвитку національного законодавства, яке формувалося, виходячи із необхідності термінового врегулювання багатьох сфер суспільного життя. По-друге, інформаційні відносини та інформація як їх предмет є складовою різних видів суспільних відносин. Наприклад, інформація може бути товаром, тобто об'єктом цивільно-правових відносин, обіг управлінської інформації є предметом регулювання адміністративного права тощо. Тому для повного з'ясування змісту поняття "інформація" необхідно проаналізувати існуючі нормативні визначення та класифікації цього поняття.
Основу правового статусу інформації визначає Закон України "Про інформацію".
Під інформацією у ст. 1 Закону України "Про інформацію" розуміється документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.1
Цивільний кодекс України дещо коригує визначення поняття "інформація": документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.2 У визначенні акцентується увага на динаміці подій та явищ, відомості про які є інформацією.
Важливим для розкриття змісту поняття "інформація" є визначення, закріплене Законом України "Про захист економічної конкуренції": "Інформація - відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості"1 . У даному визначенні акцентується увага на різновидах інформації.
Таким чином, поняттю "інформація" притаманні такі ознаки:
1) інформація - це відомості про події та явища, що відбуваються:
а) у суспільстві,
б) у державі;
в) у навколишньому природному середовищі.
2) інформація - це дані, які можуть зберігатися в будь-якій формі й вигляді. Однак для набуття певного правового статусу інформація має відповідати вимогам та ознакам, передбаченим правовими нормами;
3)інформація - це відомості, які є документованими або публічно оголошеними;
4)інформація є об'єктом цивільних прав і відноситься до катгорії нематеріальних благ.2 У зв'язку з цим, відповідно до статті 178 Цивільного кодексу України інформація може, як об'єкт цивільних прав, "вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або необмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи".
5)Джерелами інформації є передбачені або встановлені законом носії інформації:
- документи,
- інші носії інформації, які являють собою матеріальні об'єкти, що зберігають інформацію,
- повідомлення засобів масової інформації,
- публічні виступи.
Документ в інформаційних відносинах - це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві.
Первинний документ - це документ, що містить в собі вихідну інформацію.
Вторинний документ - це документ, що являє собою результат аналітико-синтетичної та іншої переробки одного або кількох документів,3
Для більш повного розуміння змісту поняття "інформація" наведемо його класифікацію.
Основними видами інформації є:
1)статистична інформація;
2)адміністративна інформація (дані);
3)масова інформація;
4)інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування;
5) правова інформація;
6) інформація про особу;
7) інформація довідково-енциклопедичного характеру;
8) соціологічна інформація.4
Статистична інформація - це офіційна документована державна інформація, яка дає кількісну характеристику масових явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя. Державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових установ, заінтересованих організацій до неопублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, установлених Законами України "Про інформацію", "Про державну статистику".
Адміністративна інформація (дані) - це офіційні документовані дані, що дають кількісну характеристику явищ та процесів, що відбуваються в економічній, соціальній, культурній, інших сферах життя і збираються, використовуються, поширюються та зберігаються органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування, юридичними особами відповідно до законодавства з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, що належать до їх компетенції.
Масова інформація - це публічно поширювана друкована та аудіовізуальна інформація. Друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) - газети, журнали, бюлетені тощо і разові видання з визначеним тиражем. Аудіовізуальними засобами масової інформації є:
- радіомовлення,
- телебачення,
- кіно,
- звукозапис,
- відеозапис тощо.
Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого і регіонального самоврядування. Основними джерелами цієї інформації є:
- законодавчі акти України,
- інші акти, що приймаються Верховною Радою та її органами,
- акти Президента України,
- підзаконні нормативні акти,
- ненормативні акти державних органів,
- акти органів місцевого і регіонального самоврядування.
- Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом:
- опублікування її в офіційних друкованих виданнях або поширення інформаційними службами відповідних державних органів і організацій;
- опублікування її в друкованих засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо- та аудіовізуальні засоби масової інформації;
- безпосереднього доведення її до заінтересованих осіб (усно, письмово чи іншими способами);
- надання можливості ознайомлення з архівними матеріалами;
- оголошення її під час публічних виступів посадових осіб. Законом України "Про інформацію" закріплено положення, відповідно до якого законодавчі та інші нормативні акти, що стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян, не доведені до публічного відома, не мають юридичної сили.
Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо. Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативні правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань. З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів всім громадянам держава забезпечує видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після набрання ними чинності.
Інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є:
- національність,
- освіта,
- сімейний стан,
- релігійність,
- стан здоров'я,
- адреса,
- дата і місце народження.
Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень. Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом. Зокрема, Законом України "Про інформацію" закріплено положення, відповідно до якого кожна особа має право на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.
Інформація довідково-енциклопедичного характеру - це систематизовані, документовані або публічно оголошені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище. Основними джерелами цієї інформації є:
- енциклопедії,
- словники,
- довідники,
- рекламні повідомлення та оголошення,
- путівники,
- картографічні матеріали тощо,
- довідки, що даються уповноваженими на те державними органами та органами місцевого і регіонального самоврядування, об'єднаннями громадян, організаціями, їх працівниками та автоматизованими інформаційними системами.
Соціологічна інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про ставлення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій та явищ, процесів, фактів. Основними джерелами соціологічної інформації є документовані або публічно оголошені відомості, в яких відображено результати соціологічних опитувань, спостережень та інших соціологічних досліджень. Соціологічні дослідження здійснюються державними органами, об'єднаннями громадян, зареєстрованими у встановленому порядку.
Розглянемо також і додаткові критерії для класифікації інформації.
За суб'єктами права власності існує:
- інформація, що належить усьому суспільству і не є об'єктом власності будь-кого;
- інформація, що належить державі (державам);
- інформація, що належить юридичним особам;
- інформація, що є власністю фізичних осіб.
За змістом можна розрізняти:
- інформацію про суспільство
- інформацію про державу;
- інформацію про навколишнє природне середовище. За режимом доступу інформація поділяється на:
- відкриту інформацію
- інформацію з обмеженим доступом.
Прикладом гарантування права громадян на відкриту інформацію є норми, закріплені статтею 50 Конституції: кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.
Окремі дослідники розглядають класифікацію інформації в системі органів виконавчої влади, вказуючи, що інформацію варто класифікувати насамперед залежно від ступеня її співвіднесення з дійсністю, з реальними процесами, які виникають у ній. Залежно від суб'єкта досліджуються аналітична, прогнозна, довідкова, ознайомлювальна та рекомендаційна інформація.
Потоки різних видів соціально-економічної інформації, що циркулюють в органах виконавчої влади, класифікуються за: періодичністю виникнення і передачі (п'ятирічна, річна, піврічна тощо); ступенем взаємозв'язку (характеризується кількістю усіх видів інформації, що надходить до органів виконавчої влади, взаємозалежних з даним конкретним видом повідомлень, зведень); ступенем сталості (розглядається тривалий проміжок часу, протягом якого інформація зберігає своє значення); структурою (основна - вся офіційна, допоміжна - вся неофіційна і кількісна); методами утворення (формування інформації на основі аналізу діяльності суб'єктів І об'єктів управлінського впливу, у ході дослідження всіх масивів інформації, що надходить по даному питанню, аналізу стану справ у різних сферах громадського життя); закріпленням та втіленням в матеріальні форми (візуальна, документальна, звукова) та за багатьма іншими ознаками.2
2. Правовий статус інформації як об'єкта цивільних прав
Розглянемо основні ознаки інформації як об'єкта цивільних правовідносин. З цією метою виділяються такі основні властивості інформації:
а) нематеріальність;
б) інваріантність по відношенню до носіїв - та сама інформація може бути записана різними знаковими системами, ці знакові системи можуть використовувати різні фізичні носії для запису;
в) розмноження - інформація, на відміну від речовини та енергії має здатність до розповсюдження;
г) здатність бути реалізованою - має тенденції матеріалізації, тобто може бути використаною, стати товаром та послугою на ринку3.
Додатковою ознакою інформації як об'єкта цивільних правовідносин (і як об'єкта цивільних прав) може бути здатність власника (носія) інформації захистити відповідні права у судовому порядку. Адже норма цивільного права України передбачає у разі недодержання особою встановлених вимог при здійсненні своїх цивільних прав можливість зобов'язати її припинити зловживання своїми правами у судовому порядку4.
Загалом особа реалізує свої права щодо інформації аналогічно своїм цивільним правам на інші об'єкти. Так особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення.5
Це ж стосується і суб'єктивних цивільних прав особи на інформацію. Кожна особа, наприклад, може створити інформаційну продукцію (написати статтю у газету, журнал тощо). Нездійснення ж особою свого права на написання звернення до органів державної влади не є підставою для припинення такого права.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.1
Основним майновим правом особи на інформацію є право власності. Право власності на інформацію - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження інформацією.2
Інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави. Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження. Власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії.
Підставами виникнення права власності на інформацію є:
- створення інформації своїми силами і за свій рахунок;
- договір на створення інформації;
- договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.
Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.
Інформація, створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, є власністю цих організацій.
Інформація, створена на кошти державного бюджету, є державною власністю. Інформацію, створену на правах індивідуальної власності, може бути віднесено до державної власності у випадках передачі її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.
Власник інформації має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, і визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови щодо інформації.3
Інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян та юридичних осіб, які займаються Інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством.
У ст. 6 Закону України "Про науково-технічну інформацію" також визначає, що науково-технічна інформація є об'єктом права власності.
Окремі науковці наголошують, що доктрина права власності не може бути застосована до такого об'єкта цивільного права, як інформація. Це передусім зумовлюється властивостями інформації:
а) нематеріальність інформації;
б) інформація може бути скопійована та відтворена необмежену кількість разів;
в) одна і та сама інформація як об'єкт права може одночасно перебувати у необмеженого кола суб'єктів права;
г) неможливість застосування відносно інформації як об'єкта права інститутів віндикації та застави власності; інформація вимірюється не тільки кількісно, також береться до уваги цінність об'єкта, яку визначає змістовна сутність інформації;
д) багатоваріантність форм подання інформації.1 Інформація (за виключеннями, зазначеними вище) може бути
об'єктом права власності. Підтвердженням цьому є не лише здатність інформації до матеріалізації (може бути використаною, стати товаром та послугою на ринку), а й факти операцій з інформацією у реальних правовідносинах (продаж компакт-дисків, газет, журналів тощо).
Особа може відмовитися від свого майнового права. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.2 Основними формами відчуження інформації є договори про купівлю-продаж інформаційної продукції, договори на передачу інформації, договори на надання інформаційних послуг, договори про створення інформаційної продукції тощо.
Перейдемо до розгляду особистих немайнових прав на інформацію. Одним із основних об'єктів такого права є конфіденційна інформація про особу. Як зазначається у ст. 32 Конституції України "не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини*. Законодавством України до конфіденційної інформації про особу (персональних даних) віднесено національність, освіту, сімейний, майновий стан, релігійність, стан здоров'я, а також адресу, дату і місце народження. Даний перелік не є вичерпним.
Право особи на свою приватну сферу абсолютне (це таємниця приватного життя, лікарська таємниця, таємниця сповіді, сюди також слід віднести банківську таємницю, оскільки кожна особа має право вимагати від необмеженого кола осіб обов'язкової заборони на збирання вказаних відомостей, а якщо ці відомості стали відомими особі у зв'язку з її професійною діяльністю, то - нерозголошення).
Декілька слів про особисті немайнові права юридичної особи, до яких Цивільний кодекс України відносить право на інформацію. Одним з основних видів такої інформації є комерційна таємниця.
Цивільний кодекс України визначає, що комерційна таємниця - це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в 1 цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має і комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, і, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.
3. Зміст суб'єктивного права на інформацію
Людина як суб'єкт суспільних відносин має потребу в отриманні відомостей про події та явища, що відбуваються або мали місце у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Інформація є засобом комунікації людей і нерідко виступає об'єктом їх діяльності. Без отримання інформації у різних її проявах та формах не можлива еволюція людини, розвиток суспільства і держави. Міжнародно-правові стандарти прав людини і громадянина - про свободу слова і право на інформацію закріплені в законодавстві багатьох країн світу. Не є винятком і вітчизняне законодавство. Право України містить низку норм, які регулюють відносини щодо отримання інформації. Суб'єктивне право на інформацію є одним з найважливіших прав людини і громадянина.
Виникнення права на інформацію обумовлене зростанням інтересу як до самої інформації, так і, насамперед, до змісту інформації. На сьогоднішній день як у правовій науці, так і в законодавстві сформувалися два підходи до трактування права на інформацію. У рамках вузького підходу право на інформацію трактується тільки як право на одержання (доступ) до інформації, тобто як відносне право. Широкий підхід же припускає віднесення до права на інформацію усіх видів суб'єктивних прав, спрямованих на інформацію чи на здійснення дій з нею1.
У статті 10 Закону України "Про інформацію" визначено систему гарантій, якими забезпечується право на інформацію. Слід зазначити, що право на інформацію не є абсолютним і необмеженим. По-перше, реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Іншими словами, перефразовуючи стародавній принцип, право особи на інформацію закінчується там, де починається право іншої особи.
По-друге, збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.3
По-третє, не допускається збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи.4
Реалізації права на інформацію одних суб'єктів у багатьох випадках сприяє юридичний обов'язок інших суб'єктів. Так, наприклад, відповідно до ст. 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову.
Російський науковець Звєрєва О.А. до прав на інформацію, що випливає з її об'єктивної природи й обумовлених нею інтересів соціальних суб'єктів, відносить "право на одержання інформації, право на обмеження одержання інформації іншими суб'єктами, а також право на спростування інформації, що ганьбить особу".Вважаємо, що подібна структура суб'єктивного права на інформацію потребує деякого уточнення. Право на інформацію може включати право власності на інформацію (повне або в окремих його змістових складових), право обмеження доступу до інформації, право на спростування недостовірної інформації та право доступу до інформації.
Таким чином, формулюємо таке визначення: "суб'єктивне право на інформацію - гарантована державою можливість фізичних, юридичних осіб і держави (державних органів) вільно одержувати, використовувати, поширювати та зберігати відомості, необхідні їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, що не порушує права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб".
Спробуємо розкрити видову класифікацію суб'єктивного права на інформацію, що дозволить більш чітко визначити його зміст.
Оскільки інформаційні відносини виникають у різних сферах суспільного життя і є у тій чи іншій мірі предметом регулювання багатьох галузей права, то першим критерієм для класифікації права на інформацію є зв'язок останнього із предметом правового регулювання різних галузей права. За цим критерієм виділяємо права на інформацію, які пов'язані із предметом правового регулювання конституційного (право на інформацію про діяльність органів державної влади), цивільного (право власності на інформацію), сімейного (право на інформацію про стан здоров'я заручених), господарського (право суб'єкта господарювання на одержання інформації про результати перевірок його діяльності), фінансового (право на інформацію про державний бюджет) та інших галузей права.
Підвидами цивільних прав на інформацію визначаємо майнові (право власності) і немайнові суб'єктивні права (право на ім'я).
За типом інформації розрізняємо право на документовану інформацію та право на публічно оголошену інформацію.
Наступний критерій для класифікації суб'єктивного права на інформацію є види інформації. За цим критерієм, існують права на статистичну, масову, адміністративну інформацію (дані); інформацію про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правову інформація; інформацію про особу і т.д.
За суб'єктами розрізняємо права на інформацію фізичних осіб (громадян України, іноземців, осіб без громадянства), юридичних осіб і держави.
За режимом доступу виділяємо право на відкриту інформацію та право на інформацію з обмеженим доступом. Для реалізації права на інформацію з обмеженим доступом суб'єкт повинен володіти відповідною інформаційною правосуб'єктністю (правоздатністю і дієздатністю).
За методом правового регулювання розрізняємо права на інформацію, механізм реалізації яких: закріплений імперативним методом (право на інформацію з обмеженим доступом), частково регламентований (право на масову інформацію).
За ознаками діяльності (існування) суб'єкта розрізняємо пасивне право на інформацію (пов'язане з існуванням суб'єкта, наприклад, право на інформацію про стан здоров'я фізичної особи) та активне право на інформацію (пов'язане із діяльністю суб'єкта - право на інформацію, що становить комерційну таємницю). Звичайно, можна класифікувати право на інформацію і за іншими критеріями.
Висновок
На сучасному етапі світового розвитку інформація стає специфічним товаром і ресурсом сучасності, об'єктом цивільних правовідносин. Новітні інформаційні процеси поставили законодавця перед необхідністю впорядкування суспільних відносин в інформаційній сфері. У руслі цієї тенденції за останнє десятиріччя у сфері інформації як об'єкта права і як товару було прийнято значну кількість нових нормативно-правових актів як міжнародного так і національного характеру.
2. Поняття та зміст інформації з обмеженим доступом
Питання лекції:
1. Зміст поняття "інформація з обмеженим доступом".
2. Види інформації з обмеженим доступом та їх особливості.
3. Місце інформації з обмеженим доступом у діяльності органів державної влади України.
4. Правові особливості обігу інформації з обмеженим доступом у господарській діяльності суб'єктів господарювання.
Визначення поняття "інформація з обмеженим доступом" має не лише наукові цілі. Чітке розуміння змісту даного терміну може сприяти більш раціональному законотворчому процесу.
Крім того, визначення змісту поняття "інформація з обмеженим доступом" дозволяє розмежувати нерідко протилежні інтереси суб'єктів відповідних відносин.
1. Зміст поняття "інформація з обмеженим доступом"
Відповідно до ст. 28 Закону України "Про інформацію" інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Статтею 30 цього ж закону визначено, що до таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення кої завдає шкоди особі, суспільству і державі. На сьогодні термін "інформація з обмеженим доступом" законодавчо не визначений. Лише у міжнародній Угоді між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в галузі технічного захисту інформації (ст. 1) закріплено подібне визначення "Інформація обмеженого доступу - інформація, право доступу до якої обмежено відповідно до національних законодавств держав Сторін". 1
Визначаючи зміст поняття "інформація з обмеженим доступом" необхідно враховувати і положення чинного законодавства України, які закріплюють правові підстави та процедури обмеження доступу до інформації певних категорій. Адже всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних ілі для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій. При цьому, кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.2 Гарантіями ж охорони права на інформацію є норми, закріплені у статті 47 Закону України "Про інформацію", згідно з якими відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, винні у необгрунтованому віднесенні окремих видів інформації до категорії відомостей з обмеженим доступом.3
Звичайно, реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Однак віднесення певних відомостей до інформації з обмеженим доступом у будь-якому випадку має бути правомірним, тобто здійсненим чітко у відповідності і на підставі чинних правових нормативів.
Крім того, громадяни, юридичні особи, які володіють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є предметом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.4
Слід зазначити, що положення Закону України "Про інформацію" були доповнені Законом №676-ІУ від 03.04.2003 р. нормою наступного змісту: "інформація з обмеженим доступом може бути поширена без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист". Питання практичного застосування зазначеної норми є доволі проблематичним. Якщо предмет громадського інтересу ще можна визначити з певною часткою імовірності, то перевага права громадськості знати інформацію з обмеженим доступом над правом її власника на захист такої інформації визначається не так легко. У будь-якому випадку лише органи судової влади повноважні приймати остаточне рішення стосовно співвідношення права громадськості знати інформацію з обмеженим доступом над правом її власника на захист такої інформації.
Таким чином, "інформація з обмеженим доступом" - це відомості конфіденційного або таємного характеру, правовий статус яких передбачений законодавством. України, які визнані такими відповідно до встановлених юридичних процедур і право на обмеження доступу до яких надано власнику таких відомостей.
2. Види інформації з обмеженим доступом та їх особливості
Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.5 Слід зазначити, що у багатьох підзаконних нормативно-правових актах використовується термін "конфіденційна інформація".6
Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням
відповідно до передбачених ними умов.
Таке визначення закріплене Законом України "Про інформацію", але має недоліки. По-перше, у перелік суб'єктів права власності конфіденційної інформації не включено державу, яка також володіє відомостями конфіденційного характеру. По-друге, визначення слід після слова "відомості" доповнити конструкцією "що не становлять передбаченої законом таємниці". Це пов'язано із встановленим законодавством поділом інформації з обмеженим доступом на таємну та конфіденційну.
Таємна інформація - це інформація, що містить відомості, я