Використання музично-дидактичних ігор на уроках музичного мистецтва

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського

Кафедра методики музичного виховання, співу та хорового диригування

Курсова робота

Використання музично - дидактичних ігор на уроках музичного мистецтва в основній школі

Студентки ІV – А курсу

факультету музичного

мистецтва

денної форми навчання

Солдатової О.Г.

Науковий керівник -

кандидат педагогічних

наук, доцент

Бриліна В.Л.

Вінниця

2009

Зміст

Вступ. 3

Розділ 1. Шляхи активізації музично-естетичного виховання засобами дидактичних ігор  6

1.1 Творчі аспекти розвитку здібностей молодших школярів у процесі ігрової діяльності 6

1.2 Основні напрямки активізації творчої ігрової діяльності молодших школярів  20

1.3 Методика застосування творчих ігор у музично-естетичному вихованні молодших школярів. 28

Висновки. 36

Список використаних джерел. 38

Вступ

Духовний розвиток особистості завжди спирається на її власну активність і виявляється у формуванні запитів та інтересів, виборі ідеалів, у визначенні сенсу життя. Тому інтерес до мистецтва є складовою частиною духовної культури особистості, її своєрідною домінантою.

Сучасний період оновлення суспільства, духовного відродження в цілому висуває комплекс нових проблем. Серед них на особливу увагу заслуговує посилення зв'язку між культурою та освітою, важливість якого зумовлена ідеєю самоцінності національно-орієнтованого світогляду особистості. Розробка нових педагогічних технологій у навчанні й вихованні на сучасному етапі розвитку освіти викликана соціальним замовленням суспільства школі, що пов'язано з необхідністю формування естетично й емоційно розвиненої, творчої висококультурної особистості засобами мистецтва.

Музично-естетичний розвиток збагачує внутрішній світ дитини, допомагає глибше сприймати, розуміти і відчувати музику,, уважно відноситись до навколишнього світу. Велике значення у цьому процесі мають творчі ігри. Щоб розкрити роль і характер впливу творчої гри як засобу музично-естетичного виховання школяра, необхідно зосередити увагу на вивченні нових шляхів використання різноманітних ігор на уроках музики і в позакласний час. Питання про те, у що грає дитина, до чого привчається, граючись ,ми розглядаємо як ігрову діяльність, яка не є самоціллю, а ефективним засобом виховання і навчання.

Проблема пошуку нових шляхів використання гри у навчально-виховному процесі молодших школярів в умовах сьогодення стоїть особливо гостро. До цієї проблеми звертаються багато педагогів-науковців, такі як: В.І Махров, В.А.Коваленко, В.В Гуркова .

Вітчизняні психологи С.Л. Рубінштейн, Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін внесли вагомий внесок у розробку теорії дитячих ігор, показавши їх соціальний характер, і роль у вихованні. Найбільш ефективний розвиток дітей через ігри досягається при поєднанні ігрової діяльності з навчанням. Особлива відповідальність покладається на уроки музики, де педагогічні прийоми, спрямовані на забезпечення єдності емоційного й раціонального в навчанні, що значно підвищують ефективність розвитку творчої особистості. Тому формувати у молодших школярів навички музичного сприймання, творчого натхнення - актуальне завдання музичної педагогіки .

Незважаючи на досягнення психології і педагогіки музичної творчості, в цій сфері є багато невирішених проблем. Музичну творчість заперечують ті, кого цікавлять питання загальної освіти. Окремі музиканти заявляють про неможливість творення музики без знань основ композиції, про небезпеку формування дилетантів. Вони вважають, що це стоятиме на перешкоді конкретним музичним досягненням і не сформує основних музичних здібностей, зокрема мелодичного і гармонійного слуху, відчуття ритму, пам'яті, музичних уявлень.

Отже, обмеженість науково обґрунтованих рекомендацій з питань музично-естетичного виховання засобами творчих ігор обумовили вибір теми дослідження: "Використання музично-дидактичних ігор як засіб музично естетичного виховання молодших школярів" .

Об'єкт дослідження —процес музично-естетичного виховання школярів.

Предметдослідження — дидактична діяльність як засіб музично-естетичного виховання молодших школярів.

Мета дослідження — теоретичне обґрунтування та розкриття основних методів дидактично-ігрової діяльності на уроках музики та в позакласних формахроботи.

Відповідно до мети дослідження визначені наступні завдання :

1. Провести теоретичний аналіз психолого-педагогічної літератури з даної проблеми.

2. Шляхом теоретичного аналізу визначити поняття "творча гра" та розкрити його змістовну сутність.

3. Систематизувати види творчих та дидактичних ігор, розкрити методику їх впровадження у навчально-виховний процес.

При розв'язанні поставлених питань використовувались методи дослідження: вивчення і аналіз літературних джерел та учбово-методичної документації, спостереження за творчою діяльністю учнів, педагогічний експеримент, узагальнення.

Розділ 1. Шляхи активізації музично-естетичного виховання засобами дидактичних ігор

1.1 Творчі аспекти розвитку здібностей молодших школярів у процесі ігрової діяльності

Музично-естетичне виховання спрямоване на вдосконалення різноманітних якостей особистості учня, в процесі якого педагоги, спираючись на наукові дані фізіології та психології, повинні турбуватись про оптимальний вибір і співвідношення виховних впливів, оскільки від цього залежить їх ефективність.

У результаті аналізу педагогічної, психологічної і мистецтвознавчої літератури було визначено, що для розвитку творчого потенціалу молодших школярів у музичній діяльності необхідно розвивати такі творчі здібності: пізнавальний інтерес до музики, творчу уяву і образно-асоціативне мислення, інтерпретації та імпровізації.

У дослідженнях психологів відзначається, що здібності, матеріальною основою яких є особливі якості нервової системи, що виробились у тих чи інших видах діяльності, складають єдину динамічну систему. Здібності мають свою специфіку: їх формування передбачає свідоме, вибіркове перевтілення якостей нервової системи у відповідності з тими вимогами, що представляє той чи інший вид праці.

Виходячи з специфіки формування здібностей в процесі творчої діяльності, вчені стверджують, що їх розвиток нерозривно пов'язаний з поглибленням знань, з набуттям вмінь і навичок до дії. Матеріальною основою вмінь і навичок є тимчасові зв'язки, які утворюються в корі головного мозку, що доказано вченням І.П. Павлова. В свою чергу швидкість утворення зв'язків, їх міцність і рухливість залежать від якостей нервової системи, які лежать в основі психічної діяльності, складаючи індивідуальну характеристику особистості.

Не дивлячись на нероздільний зв'язок процесу розвитку здібностей з набуттям вмінь і навичок, ототожнювати їх не слід. Навички виробляються в будь-якому виді праці, в будь-якій діяльності, навіть якщо трудовий процес здійснюється механічно. Здібність до того чи іншого виду праці, потребує активного включення процесу мислення, почуттів, творчого відношення. При формальному підході до справи, здібності можуть бути втрачені або залишатися невиявленими, і навпаки, творче відношення до праці підіймає здібності на більш високий рівень та обумовлює їх успішний розвиток.

За Б.М. Тепловим поняття "здібність" включає три ознаки:

1. Під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої.

2. Не взагалі різні індивідуальні особливості, а лише такі, що мають відношення до успішного виконання будь-якої діяльності або багатьох видів діяльності.

3. Поняття "здібність" не зводиться до тих знань і вмінь, які вже вироблені у даної людини" (1, 10).

Таким чином, здібності— це індивідуальні особливості, які не зводяться до наявних знань, навичок і вмінь, але можуть пояснити легкість і швидкість набуття цих знань, вмінь і навичок.

Велику увагу вивченню природи здібностей приділяли такі психологи і музикознавці як: С.П. Рубінштейн, А.Н. Леонтьєв, Н.С. Лейтес, А.Н. Ландо, Є.В. Назайкінський, Л.С. Виготський, К.В. Тарасова, Д.Б. Ельконін, та ін.

У наукових працях дається визначення іншим індивідуальним відмінностям, у системі яких здібності займають особливе місце. Здібності — це індивідуально-психологічні якості особистості, які забезпечують їх більш чи менш високу здатність до тих чи інших видів діяльності. Задатки - вроджені анатомо-фізіологічні особливості людини, на основі яких можна формувати найрізноманітніші здібності. Вони не мають соціального спрямування. На основі одних і тих самих задатків можуть розвиватись неоднакові здібності. Наприклад, на основі чудового слухового апарату можуть розвиватися здібності радиста, музиканта, настройщика музичних інструментів, однак відтінки цих здібностей різноманітні. Обдарованість — якісно своєрідне поєднання здібностей, необхідних для виконання певного виду діяльності. Для успішного виконання діяльності крім здібностей людини необхідна ще й наявність знань, вмінь і навичок, які набуваються в процесі суспільно-трудової практики, і перш за все, в процесі виховання і навчання. Отже , знання, вміння і навички не тотожні здібностям. (2,17)

Таким чином, при організації процесу музичного виховання необхідно враховувати той факт, що музичні здібності найкраще розвиваються на основі анатомо-фізіологічних задатків у процесі різноманітної музичної діяльності.

Педагоги багатьох країн сперечаються про те, чи потрібно навчати музиці всіх дітей, чи тільки особливо обдарованих. За теорією вітчизняної сучасної педагогіки музиці , як професії, слід навчати учнів, що мають захоплення нею і особливі музичні здібності. Загальне музичне виховання повинно розповсюджуватись на всіх дітей, але головним завданням масового музичного виховання є не стільки навчання музики, скільки формування їх духовного світу.

Психолого-педагогічні питання про шляхи цілеспрямованого розвитку творчих здібностей школярів були вперше поставлені О.М. Монтьєвим. Підставою слугували експерименти з формування звуковисотного слуху у дорослих, що мали "звуковисотну глухоту". Вивчення природи звуковисотного слуху привело до роздумів про те, що для оцінки висоти звуку людина повинна відтворити його, "проспівати для себе". Експеримент О.М. Монтьєва полягав у тому, що людей спеціально навчали настроюватись на висоту звуку. Спочатку реципієнти настроювались, інтонуючи звук внутрішнім слухом, а потім відтворювали його голосом. В результаті вдалося домогтися істотного поліпшення розрізнення висоти звуку. Експериментальні дослідження дали підставу для висновку, що здібності —це різні види орієнтованих дій, які забезпечують в кожному разі вибір і застосування необхідних знань та вмінь для розв'язування нових завдань. Був сформульований принцип здібностей – вчити виконувати потрібну орієнтовану дію за допомогою зовнішніх прийомів, які потім стають внутрішнім надбанням особистості. Розкриваючи механізм розвитку творчих здібностей, О.М. Монтьєв писав, що в процесі творчої діяльності з самого раннього віку формуються здібності здійснювати цю діяльність.

Отже, вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні задатки, які лежать в основі розвитку здібностей. Самі ж здібності завжди є результатом розвитку, що здійснюється в процесі виховання і навчання.

Дослідити і змоделювати процес творчого розвитку учнів надзвичайно важко, оскільки творчий акт відбувається позасвідомо і в кожному випадку індивідуально. Б.В. Асаф'єв зазначав, що творчості навчити не можна, але можна розвинути інстинкт до творчості.Для сприяння утворення інстинкту до творчості необхідними є такі педагогічні впливи, які б враховували особливості дитячого віку та специфіку музики як мистецтва. Тому такі поняття як організація діяльності, керівництво нею більше відповідають навчанню на предметному матеріалі математики, мови і не спрацьовують у художній діяльності.

Психологи надають великого значення творчій активності, яка полягає саме в процесі творення, не зважаючи на результати. Стимулюючи виховні переваги творчої активності підтверджує у своїх дослідженнях психіки дитини Ж. Піаже, Я.Вершиловський. Польський психолог Ян Вершиловський підкреслює велике виховне значення музично-творчої активності, стверджуючи, що музика найбільше стимулює до творчої діяльності, зокрема формує пізнавальні та емоційно-мотиваційні функції, розвиває творче мислення і комунікативність, а також позитивні якості характеру (систематичність, працьовитість, наполегливість у досягненні мети); вміння і навички, набуті в галузі музики, переносяться на інші, немузичні, види діяльності. Музично-творча активність учнів може сприяти розвитку їх творчих здібностей, уяви, мислення, винахідливості. Вона також є специфічною формою самореалізації. Позитивний наслідок музично-творчої активності — це активний розвиток її перцептивних можливостей, що відіграють неабияку роль в процесі формування особистості.

Більш глибоке визначення поняття "творчості" дає Г.П. Шевченко у статті "Розвиток у підлітків творчої активності", де говориться про те, що творчість — це не створення нового естетичного предмету, а новий спосіб використання його чи новий спосіб дії.

Психолог А.П. Ковальов визначає два рівні розвитку здібностей: а) рівень відображально-репродуктивний, б) рівень відображально-творчий. Учні, які знаходяться на першому рівні, мають високий рівень сприйняття знань, проте реалізують їх лише за певним зразком. На другому рівні школярі спроможні створити дещо нове, раніше не існуюче. Провідною рисою творчих здібностей є розвинуте творче уявлення, яке дає змогу визначити, узагальнювати або створювати оригінальну композицію.

Специфіка музично-творчої діяльності така, що в процесі творення можна не тільки фіксувати результати імпровізації, а й ознайомлювати дітей з найхарактернішими і найважливішими засобами виразності. Музичні знання при цьому здобуваються не шляхом тренування і за допомогою дидактичного методу пояснення, а самостійним пошуком потрібних засобів для розкриття емоційного образу в процесі імпровізації та аналізу типових прийомів музичної виразності. Вони фокусуються в нові знання про музику, але вже доступніші, які краще сприймаються і запам'ятовуються. Знайдені засоби виразності трансформуються в опорні знання, втілюють музичну думку в контексті загального твору і водночас є відносно самостійно засвоєними музично-теоретичними поняттями.

Кожна дитина, як пише Я. Вершиловський носить у собі музику мимовільну, що прагне виявитися. Якщо ми допоможемо дитині розгорнути музику, яка є в ній, то зробимо її особистість не тільки кращою та інтелігентнішою, а й дуже щасливою. (3, 15 )

Які ж перешкоди можуть виникнути у процесі формування творчої особистості дитини під час музично-естетичного виховання? На шляху розвитку творчих здібностей учнів зустрічаються різні труднощі, зокрема психологічні, які потрібно враховувати, щоб ефективно їх долати і запобігати їм. Одна з головних причин загальмованості творчого розвитку особистості зумовлена пізнавальною сферою (затухання винахідливості, зниження пам'яті, зростання тенденції до копіювання, не оригінальність власних думок), а також й емоційною сферою (побоювання, що можуть бути висміяні задумки, незнання ситуації ), все це позбавляє творчу особистість такого характерного для неї елементу як радість. Основою творчості є розуміння того, що кожна особистість має в собі той живий паросток, який пробивається до пізнання світу. Умовою успішної творчості є стимулювання пізнавальної діяльності. Діяльність учителів, які не розуміють цієї істини, не враховують пізнавальних можливостей дитини, обмежують свободу активності, внаслідок чого знижується рівень розвитку творчих здібностей. Невдачі в діяльності учителів зумовлені відсутністю у них взаємин з дітьми, які включають вміння володіти собою, об'єктивність, терпимість, прагнення належно оцінити їхню творчу роботу та інші риси, що становлять основу педагогічного такту.

Отже, ідея педагогічного стимулювання, як стратегія навчально-виховного процесу, полягає в оптимізації і самореалізації учнів молодшого шкільного віку шляхом прояву творчості в ігровій діяльності.

Не дивлячись на те, що у дітей 6-7 років змінився статус із дошкільника на школяра, гратися вони не перестали, тому в навчанні й доцільно використовувати елементи гри.

Гра розглядається психологами як генетична основа художньої творчості, під час якої природно виникають ситуації, що розбуджують творчу активність.

Як вид творчої діяльності вона спрямована на пізнання дитиною навколишнього світу шляхом активної співучасті у праці і повсякденному житті людей. При цьому мета зливається з мотивом гри, бо єдиною сполукою, що спрямовує активність дитини на заняття грою, є нестримне і палке бажання її до пізнання і активної участі в житті, праці дорослих з їхніми практичними діями, турботами. Змістом гри є, по - перше, знання про людей, їх дії, взаємини, виражені в образах, мові, переживаннях і діях дитини. По - друге, способи дії з предметами у певних життєвих обставинах. І, по - третє, моральна оцінка і почуття, що виступають у судженнях про позитивні і негативні чинники, про корисні і шкідливі дії людей.

Наслідком гри є глибокі уявлення дітей про життя і діяльність дорослих, про їх обов'язки, думки і взаємовідношення, а також товариські почуття, гуманне ставлення до людей, різноманітні пізнавальні інтереси і розумові здібності, що формуються в ігровій діяльності. У грі розвиваються спостережливість і пам'ять, увага, мислення, творча уява, воля. Найважливіший результат гри - глибока емоційна задоволеність самим її процесом, що найбільшою мірою відповідає потребам і можливостям дієвого пізнання навколишнього світу та активного спілкування між людьми .

Виховне значення гри в житті, їх різноманітність, спонукали вчених до наукових пошуків, пояснень природи і походження цієї гідної подиву дитячої творчої діяльності. Найпоширенішими в XIX - XX сторіччях стали наступні теорії. Гросс відзначав, що гра є несвідомою підготовкою молодого організму до життя. Так готується, наприклад, до виконання ролі матері трирічна дівчинка, коли вона колише ляльку. Тому джерелом гри є інстинкти, тобто діалогічні механізми, які однаково діють як у тварин так і в людини.

З незначними варіантами цю біологізаторську точку зору повторювало багато інших вчених. К. Мюллер, Г.Спенсер пояснювали гру звичайною витратою зайвої енергії, яку нагромаджує дитина і не витрачаючи на працю, вона проявляє її в ігрових діях (4, 170 ) .

К. Мюллер, підкреслюючи звичайну захопленість, з якою грають діти стверджував, що весь зміст гри полягає в тому задоволенні, яке отримує граюча дитина. Однак, при цьому залишається нерозкритою причина, що породжує в дітей почуття радості від гри.

З. Фрейд вважав, що дитину спонукає до гри почуття власної неповноцінності. Не маючи змоги насправді бути лікарем, шофером або вихователем, дитина заміщає реальну роль грою. У цьому вигаданому житті вона оживляє властиві потяги й бажання (4, 171).

Ї.Г. Песталоцці відмічав: У здорової дитини око хоче бачити, вухо -чути, ноги -- ходити, руки хапати. Серце хоче вірити і любити. Розум хоче думати. В кожній здібності людини заклечається прагнення вийти із стану бездіяльності і незграбності і стати розвиненою силою (5, 27).

Наведені пояснення гри здаються начебто неоднаковими, проте всі згадані автори твердять, що в основі гри - інстинктивні, біологічні потреби дитини : її потяги і бажання. Бажання з'являються мимовільно і визрівають з розвитком, проявляючись в іграх незалежно від того, як і де дитина живе, хто і як її виховує. Педагог не може сприяти виникненню дитячої гри і не може використати її для розвитку дітей - вважають автори даної теорії.

Принципово по-іншому підходять до пояснення природи гри російські і вітчизняні вчені. Вже у дореволюційний час А.І. Сікорський, П.Ф. Каптерев, П.Ф. Лесгафт, К.Д. Ушинський висловлювалися за своєрідність гри як справжньої творчої діяльності .

О.В. Сухомлинський, А.С. Макаренко, сучасні педагоги і психологи (Д.В. Менджерицька, А.В. Чирков, Р.І. Жуковська, Д.В. Ельконін, П.Г. Саморукова, Р.М. Римбург, Г.О. Люблінська, А.П. Усова) поглибили аналіз значимості гри і науково пояснили її як своєрідну творчу діяльність. Вони вважають гру своєрідною формою світо відношення дітей до оточуючої дійсності, формою пізнавальної діяльності і відношення до життя. У такій своїй якості гра є одним з видів діяльності. Широкі та різноманітні можливості гри дозволяють оцінювати її в іншому плані - як цінний метод виховання і розвитку.

О.В. Сухомлинський відзначав, що без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку. Гра — це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять. Гру він порівнював з іскоркою , що запалює вогник допитливості і любові до знань (6, 95).

За словами Л.С. Виготського — " гра дитини - це не простий спомин про те, що було, а творче переосмислення пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, яка відповідає запитам та інтересам самої дитини ". Тобто гра розглядається як творча діяльність в якій наочно виступає комбінуюча дія уяви. (7, 52 ).

Прояв творчої гри дозволяє дитині глибше зрозуміти навколишній світ, дає їй деякий життєвий досвід, викликає потребу виразити себе у діяльності. Радість творчої гри змінює дитяче життя, наповнює його казкою та чарами. Оскільки гра охоплює всі сторони особистості учня, вона потребує активної роботи мислення, трудових умінь, прояву емоційних, щирих почуттів.

Важлива якість, яка виникає у грі — це, як відмічав глибокий знавець дитячої психології К. Чуковський, " дивна здатність людини хвилюватись за чужі нещастя, радіти за радощі іншого , переживати чужу долю як свою ".У творчій грі закладені ті елементи, спираючись на які можна збагачувати духовний світ особистості учня.

Образно-рольові ігри стають джерелом діяльністного процесу, які досягають своєї найбільш розвинутої форми в середньому шкільному віці. Перевага надається іграм за правилами. Слід відзначити, що виникнення нових видів ігор не відміняє значення попередніх, уже освоєних, - всі вони зберігаються у творчому досвіді особистості.

У сюжетно - рольових іграх молодші школярі відтворюють безпосередньо людські ролі і взаємини. Граючись один з одним або з лялькою, як ідеальним партнером, який теж наділяється своєю роллю, діти чітко дотримуються правил гри, зазвичай тут виникає мотив змагання. Особливий груповий або особистий виграш передбачається у більшості рухливих, спортивних ігор.

Творча гра має свою структуру, де сюжетом стає сфера дійсності, яка відбивається у творчій інтерпретації граючих. Центральним компонентом у сюжетно-рольовій грі є роль, яку бере на себе учень. І його імпровізаційні, ігрові дії. У розгорнутій формі гра є колективною діяльністю , де її учасники вступають у відносини співробітництва. Розгорнута гра за сюжетом об'єднує всіх її учасників одним задумом, де кожний з гравців вносить свою частку фантазії, досвіду, активності в інтерпретації схваленого задуму всією групою. Водночас кожен учень підкоряється правилам, що диктує взята на себе роль. Спільні переживання, захоплення творчою діяльністю, яка відображає життя з його пригодами, небезпеками, радощами і відкриттями, незважаючи на те, що багато робиться, "начебто", не заважає їм переживати справжні почуття. Тому у грі створюються винятково сприятливі умови для розвитку колективістських відносин., почуття гуманізму.

Перехід від гри до навчання є серйозною подією в житті молодших школярів, пов'язаною з появою нових мотивів. Однак це не означає, що гра має бути виключена з діяльності школяра. У навчанні молодших школярів, зокрема першокласників, певною мірою інтенсивно використовуються ігрові дії, як на уроках музики, так і в позакласній роботі.

Шестилітня дитина в силу функціональної тенденції не може жити без активності, без гри. Припинити ігрову діяльність насильно виключити її з руху інтерфункціональних сил, що означає — загальмувати інтенсивний розвиток і всебічне розкриття його задатків. Тому примушення шестилітньої дитини до навчальної діяльності може покликати за собою одне: вона незлюбить школу, навчання ,книгу, самого педагога. (8, 18).

В зв'язку з цим, відомий педагог О.В. Запорожець писав, що дитяча гра істина, соціальна практика дитини, це її реальне життя в колективі, в якому формуються суспільні якості і моральна свідомість дитячої особистості. (9, 22).

Музично рольова гра молодших школярів ґрунтується на взаємовідносинах у класному, шкільному колективі, на стосунках літературних та історичних героїв тощо. У рольових іграх учні розвивають свою творчу фантазію, самостійно тренуються в засвоєнні соціальних норм поведінки, навчаються звертати увагу на реальних і символічних учасників гри, набувають цінного досвіду взаємодії, виявляючи готовність до виконання вимог партнерів. Подальшого запиту у молодших школярів набувають конструктивні ігри, які сприяють більшій обізнаності про властивості різних матеріалів, усвідомлення просторового розміщення, диференціації форм. Особливої уваги потребують ігри, пов'язані з комп'ютером, що потребує спеціального вивчення змісту ігор та їх впливу на загальний розвиток, психофізіологічний стан, здоров’я дитини. Вміло спрямована вчителем і батьками гра для молодших школярів може стати одним із засобів організації та поліпшення навчально-виховної роботи. Включення до навчальної діяльності ігрових елементів активізує і підвищує їх пізнавальну діяльність. Молодші школярі з більшим інтересом виконують завдання трудового характеру. Існують індивідуальні особливості у виборі учнями молодших класів кількості різноманітних ігор. Як показала практика, найактивніші щодо кількості використання різноманітних ігор є учні других класів. У третьокласників кількість їх використання зменшується, проте виникає потреба у більш змістовніших. Є також деякі відмінності в іграх хлопчиків та дівчаток : перші віддають перевагу розвагам з автомашинами, літаками, ракетами; у других — переважають ігри з ляльками, але у дівчаток четвертих класів інтерес до гри з ляльками дещо знижується.

У молодших школярів заняття, в тому числі й музичні, набувають важливого значення. Удосконалюється пізнавальна діяльність, увага та інтерес стають цілеспрямованими, розвивається спостережливість, націлена на виконання певних творчих завдань. Розвивається музичний слух, набуваються навички розрізняти і відтворювати напрям руху мелодії (пониження і підвищення звуків), тривалості звуків, зміни темпів у співі і в музично - ритмічних рухах. У зв'язку з розвитком мислення і мови формується й моторика, удосконалюються вміння послідовно виконувати рухи досить складних танців, сюжетних і несюжетних ігор.

У цей час свідомо проявляється інтерес і любов до музики, формується запас улюблених творів, зміцнюються навички слухання музики та її емоційного сприймання. В процесі виконання пісень, ігор, танців, виконання колективних вправ у школярів розвиваються вольові та емоційні якості, дисциплінованість, організованість, дружні взаємовідносини. У ході найпростішого аналізу музичних творів у них удосконалюється пам'ять, поглиблюються уявлення про зміст музики, її форми, жанри, засоби виразності, музичні образи в цілому. Молодші школярі здатні оцінювати красу музики, емоційно-виразне виконання пісень, ігор, танців, як власних, так і своїх товаришів, творчо підходити до музичної діяльності.

Залежно від вікових особливостей видозмінюється і характер творчих ігор. Це помітно з аналізу сюжетів самих ігор, характеру виконання рухів тощо. В іграх спостерігається логічна послідовність підпорядкування задуму різноманітних сюжетів, у яких вони спираються не тільки на свої безпосередні спостереження, а також на враження від розповідей, бесід, співу. Удосконалення елементів гри відбувається разом з маніпуляцією творчих дій, які відображають навколишнє життя.

У сфері творчих можливостей молодших школярів слід виділити наступні: легке сприймання різних творчих завдань; імпровізація на заданий образ; створення ритмічних і мелодичних імпровізацій на дитячих музичних інструментах; інсценізація знайомої .пісні; інтерпретація інструментальної п'єси зображального характеру. Тому у молодших школярів з'являється реальна можливість більш інтенсивного музично-естетичного розвитку. У результаті систематичного навчання розвиваються музичні і загальні творчі здібності, вдосконалюються певні співочі і музично-ритмічні навики. Тому для інтенсивнішого музичного їхнього розвитку необхідно використовувати різноманітні види музичної діяльності та допоміжні засоби і прийоми роботи, враховуючи індивідуальні особливості.

Музичний рівень сприйняття у переважної більшості першокласників різнохарактерний. Одні вміють слухати музику зосереджено, чисто й виразно проспівувати. Інші не розуміють, що означає "спеціально слухати музику", правильно співати, особливо якщо вчитель використовує незрозумілий для них термін "нечисто співаєте". Відомо, що деякі діти вчилися музиці у домашніх умовах, у ДМШ і вже мають деякий досвід та знання з музичної грамоти, а інші люблять музику, не задумуючись над цим явищем. Ті учні, у яких батьки негативно відносилися до музики, зрозуміло, що внаслідок цього можливості музичного розвитку дітей інші.

Під музичним розвитком розуміється перехід від вияву простих наявних форм естетичного сприймання — до складніших і вищих. Прояв нових якостей та здібностей свідчить про їх музичний розвиток .

Слід відзначити, що в межах означених можливостей у молодших школярів спостерігаються значні індивідуальні відмінності, пов'язані з фізіологічними особливостями, станом здоров'я, умовами життя, діяльності, культурним рівнем сім'ї тощо. Відтак і готовність дитини до навчання в школі може бути різною. Тому навчання і виховання має бути цікавим і насиченим, бо від якості музичних занять значною мірою залежить музичний розвиток школярів у наступних класах. При цьому вчитель не повинен прагнути до вирівнювання здібностей учнів, тому що це неодмінно приведе до гальмування розвитку частини дітей з певною підготовкою. Особлива увага повинна приділятися учням,які музично менш обдаровані і сприяти розвитку обдарованих, розробляючи для них індивідуальні творчі завдання.

Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей є однією з умов розвитку. Слід враховувати, що молодший шкільний вік потребує виявлення прихованих індивідуальних можливостей, які потрібно вчасно помітити і підтримати, оцінюючи творчі здібності справедливо, не занижуючи і не завищуючи їх.

В учнів другого класу закріплюються, поглиблюються, розширюються музичні знання, вміння та навички, набуті у першому класі. За своїми фізіологічними і психологічними особливостями другокласники мало відрізняються від першокласників. Вони так само відчувають потребу в русі і мають обмежений часовий обсяг уваги. Проте, якщо у попередньому класі учні набували знань, умінь та навичок в основному в процесі гри, то у другому класі ця форма відходить на другий план. Накопичений досвід робить процес навчання більш свідомим, у порівнянні з першокласниками.

Музична діяльність другокласників, третьокласників, четверокласників має нові відмінні музичні риси. Значно більший музичний досвід, обсяг музичних знань дозволяє учням третього класу усвідомлено аналізувати музику, аргументовано говорити про художній характер змісту музичного твору, пояснюючи, що музика - це не просто картини життя, а результат цілеспрямованої діяльності композитора і виконавця, які, використавши засоби виразності музичної мови, впливають на почуття людини. Вони починають усвідомлювати своєрідні правила, "закони" музичної творчості, розрізняють певну дистанцію між уявними образами та реальними життєвими відчуттями. Перехід уявного творчого задуму в реальний здійснюється за допомогою виконавської діяльності, яка дає новий імпульс живому інтересу до музичного мистецтва. Визначаючи особливості характеру художньої гри, слід відзначити їхні більш розвинуті музичні здібності, потрібно виділити уважніше відношення до нового, у той час, як для учнів 1-3 класів сам факт зустрічі з життєвим музичним образом - відкриття. Третьокласники в змісті музичних творів намагаються винайти щось нове, більш глибоке за змістом, що одночасно є важливим, значним, художньо - виразним у емоційно — естетичному відношенні.

Н.О. Ветлугіна відзначала: "Якщо діти виховуються в дусі відгуку на все прекрасне в житті, якщо вони одержують різноманітні враження, займаються різноманітними видами музичної діяльності, то їх спеціальні здібності до музики розвиваються плідно і успішно. Ці принципові положення беруть за основу при організації різних видів музичної діяльності дітей" (10, 90)

Таким чином, займаючись співом, слуханням музики, музично-ритмічними рухами, учні спираються на знання особливостей засобів художньої виразності, які формують природу творчих здібностей, естетичних почуттів, потреб, нахилів.

1.2 Основні напрямки активізації творчої ігрової діяльності молодших школярів

Як відомо, у зарубіжній педагогіці XX століття сформувались і отримали розповсюдження декілька високоефективних систем масового музичного виховання дітей: швейцарського композитора і педагога Еміля Жака Далькроза ( 1865 - 1950 ), угорського композитора і педагога Золтана Кодая (1882 - 1967 ), австрійського композитора і педагога Карла Орфа (1895 - 1982), італійського психолога і педагога Марії Монтессорі ( 1876 - 1990 ), японського скрипаля і педагога Шишці Судзукі (1898 - по теперішній час) . Спільною у цих п'яти системах є їх спрямованість на творчість.

Характерною рисою музичного мистецтва є надзвичайна багатосторонність педагогічного і естетичного впливу вихованців, які відчувають на собі благотворну дію музики і слова, танцю і ритмічних рухів, вони в захопленні від яскравих проявів прекрасного в природі, у повсякденному житті.

Особливу привабливість усім іграм надають пісні, зібрані в народі або створені видатними діячами України. На сторінках, окрім народного пісенного доробку, можна зустріти чимало творів М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Козицького, П. Демуцького, а також фольклорні записи К. Квітки, С. Титаренка, А. Коношенка, С. Дрімцова.

Своєю привабливістю пісні завдячують поезіям Т. Шевченка, Лесі Українки, О. Олеся, М. Вороного, Д. Загула, П.Тичини та інших українських поетів, чиє образне слово надихало композиторів на створення високохудожньої пісенної літератури для дітей.

Плідна етнографічно - дослідницька діяльність В.М. Верховинця сприялаобґрунтуванню і впровадженню ними системи засобів формування національної культури молодого покоління, чільне місце в якій посідає український фольклор "як художнє відображення дійсності у словесно - музично — хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що відображає світогляд народу та нерозривно пов'язана з його життям і побутом "(11, 15).

Автор розробив алгоритм підготовки і проведення музичних ігор. Етап підготовки включає утворення кола, чи рядочка, розучування пісні, призначення дійових осіб, ознайомлення з грою, вивчення танцювальних рухів . Оптимальною формою для проведення ігор представлялося коло, з якого легко утворити півколо, рядочок, маленькі кола. Коло - це не звичайна форма розташування дітей, а символ гармонійності і завершеності, воно "єдн