Екологія і практична діяльність людини

КУРСОВА РОБОТА

з загальної екології

На тему: «Екологія і практична діяльність людини»

Погіршення стану більшості екосистем біосфери, істотне зменшення біопродуктивності й біорізноманітності, катастрофічне виснаження ґрунтів і мінеральних ресурсів за небаченої забрудненості поверхні Землі, гідросфери і атмосфери пов'язані з інтенсивним зростанням чисельності населення планети та розвитком науково-технічного прогресу протягом останніх 50років. Саме необхідність задоволення дедалі більших потреб людського суспільства призвела до гігантського розширення масштабів господарської діяльності, змін у пропорціях світового господарства, у виробничих потужностях, техніці й технологіях, асортименті продукції, виробничому й особистому споживанні. Моделі виробництва й споживання, що склалися в світі, перестали відповідати умовам нормального співіснування людини й природи.

В історії виробничої діяльності людства, зазвичай виділяють чотири головних етапи:

1) збирання та мисливства, що зайняло приблизно 4 тисячі років. Примітивні людські спільноти, що знаходилися на цьому етапі розвитку, існували в єдності з природними екосистемами;

2) землеробства та скотарства, коли розвиток цивілізації став базуватися, головним чином, на використанні живої речовини, що вироблялася в штучних чи напівштучних екосистемах. Цей перехід до виробничих форм господарювання отримав назву «неолітичної революції» та вимагав вирішення таких великих проблем, як одомашнення тварин та введення в культуру рослин;

3) промислового виробництва, зорієнтованого на широке споживання невідтворних ресурсів та енергії. Впродовж: цього етапу тиск, що спричинювало людське суспільство на природне середовище, безперервно зростав.

Лише з середини XX століття світовий національний продукт зріс у 5 разів, людство опанувало ядерною енергією та способами синтезу багатьох речовин. Стрибкоподібно збільшилося використання нафти та виробництва ряду товарів (табл. 1.). Паралельно цьому йшла деградація біосфери, було втрачено близько 20% родючих ґрунтів, в атмосфері зріс вміст вуглекислого газу, з'явилися "діри» в озоновому екрані планети, всюди стали звичайними кислотні опади, скоротилася ресурсна база, катастрофічне забруднилися усі геосфери планети різного роду відходами та викидами.

4) інформаційне суспільство, що об'єднане комп'ютерними технологіями та робить спроби переходу до ноосферної діяльності.

К. Ріттер в 30-ті pp. минулого століття одним із перших назвав Землю «загальнолюдським домом». Але благополуччя в цьому «домі» має досить довгу історію. Це історія попереджень, які не були почуті, історія науково-технічного прогресу будь-якою ціною, історія самоосліпнення людства уявною могутністю своїх можливостей «перетворення» природи.

Таблиця 1 - Об’єми товарів на світовому ринку в млн. т або в млн. шт. (за М. Алленом)

Розвиток деградаційних процесів на планеті передбачався давно. Великий мислитель Авіцена ще десять століть тому зрозумів, що хід суспільного розвитку та господарської діяльності згубний для природи та небезпечний для людства. Особливо численними стали застереження щодо деградації природи планети у другій половині нашого століття. Приблизно чверть століття тому, в 1972 p., Римський клуб надрукував тривожний прогноз розвитку людської цивілізації "Межі росту", зроблений в Массачусетському технологічному інституті (США) групою фахівців під керівництвом Д.Медоуза, де передбачалася деградація природного середовища. Пізніше Д.Медоуз підготував та видав нову книгу "За межами росту", в якій дав аналіз системи «людство - природне середовище» на основі матеріалів 1970 - 1990 pp., де також свідчилося про глобальну екологічну кризу. Але усі ці застереження майже не мали відповідних дій. Член Ірландської партії зелених Пітер Емерсон (1991) вважав, що усі соціально-економічні системи, випробувані людством за весь час його існування, базувалися на пріоритеті «споживання» і тому виявилися ворожими природі.

Каналів впливу людства на навколишнє середовище чимало (мал. 1.). Це безпосередній вплив людини як біологічної істоти на середовище (використання кисню на дихання, використання біомаси рослин та тварин у їжу та ін.), а також численні прямі та опосередковані зміни, що виникають як віддалені та є не завжди явними наслідками виробничої діяльності людини.

Деградація природного середовища здійснюється під впливом негативної дії двох типів:

1. порівняно незначних за силою, але тривалих за часом;

2. фразових катастрофічних, що мають місце при аваріях та небезпечних не тільки своєю потужністю, але й несподіваністю та різкістю дії.

Протягом другої половини XX ст. зібралося достатньо прикладів негативної дії на біосферу антропогенних впливів. Але для широких верств населення вагомими сигналами неблагополуччя природного середовища та господарської діяльності є екологічні катастрофи, за яких стан довкілля стрибкоподібно змінюється в несприятливий бік.

Мал. 1 - Шляхи впливу людського суспільства на навколишнє природне середовище

У населення України велику тривогу в свій час викликала чернівецька ситуація. В м. Чернівці в 1988 - 1989 pp. стало швидко розвиватися масове тяжке захворювання дітей, що супроводжувалося випаданням волосся, враженням нервової системи та дихальних шляхів. Причина захворювання була віднесена на рахунок забруднення навколишнього середовища талієм та частково бором в результаті разового промислового викиду, але моральні та матеріальні збитки міста були незліченні.

Не менш сумну славу має «кірішінський синдром». В м. Кіріші, що знаходиться на північному сході Росії, виникло масове захворювання мешканців. Воно було викликане викидами збудованого тут біохімзаводу з виробництва мікробіологічного білку - папріну, або БВК (білково-вітамінний концентрат). Виробництво БВК має досить довгу історію. Вперше мікробний синтез білку за рахунок грибків з роду Сапаіаа був здійснений у Німеччині ще в часи першої світової війни. Пізніше цятехнологія отримала певне поширення в США та Великобританії. У колишньому СРСР виробництво БВК було розпочате у 80-х pp. XX ст. на основі рідких парафінів нафти, метанолу та природного газу і сягало більше 1 млн. тонн БВК (папріну) в рік. Але це виробництво було екологічно таким брудним, технологія та техніка безпеки порушувалися настільки грубо, що викиди дрібнодисперсного папрінового пилу в атмосферу виявилися практично неминучими. Його вплив на органи дихання людини вкрай несприятливий і веде до розвитку тяжких алергічних астмоподібних захворювань, що нерідко закінчуються смертю. Усі біотехнологічні виробництва мають підвищену небезпечність, оскільки для їх здійснення методами генної інженерії почали створювати особливі штами мікроорганізмів. Вириваючись "на волю", вони можуть ставати набагато небезпечнішими, ніж хімічні або радіоактивні забруднювачі.

Моделями найбільш великих екологічних катастроф виявилися Чорнобильська аварія, Аральська екологічна криза, війна в Ірані. Нажаль, число та частота великих екологічних катастроф у світі зростають: за десятиріччя з 1960 до 1970 р. їх трапилося 14, а за десятиріччя з 1980 до 1990 р. таких катастроф зареєстровано вже 70. Тільки протягом одного 1989 р. у світі трапилося 1773 великі аварії з викидами нафти та різних токсичних речовин у навколишнє середовище. Почали реєструватися техногенні землетруси (Німеччина, Білорусь та ін.), що виникли в результаті виробки гірських порід, нафти або газу, заповнення водосховищ, заповнення пластів гірських порід промисловими стічними водами, або відкачування таких вод. Середовище, що нас оточує, стає все більш ненадійним.

Однак головна небезпека для людства полягає не в окремих екологічних катастрофах, якими б трагічними вони не були, а в поступовій деградації природного середовища під впливом немовби малопомітних результатів виробничої діяльності.

Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та напружений стан взаємин між людиною та природою, що пов'язане з невідповідністю виробничих сил та виробничих відносин в людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери, називають – екологічною кризою.

Кризи за своєю природою зворотні, тоді як перехід кризових явищ в екологічну катастрофу означає необоротний характер змін, що відбулися.

В Україні розрізняють дві категорії регіональних несприятливих екологічних ситуацій:

ü екологічна катастрофа, в результаті якої гине велика кількість живих організмів і це веде до економічних збитків;

ü екологічна небезпека, при якій з’являються ознаки несприятливих змін, що ставлять під загрозу здоров'я людини, стан природних об'єктів та господарську діяльність.

Техногенний тип розвитку цивілізації в умовах швидкого росту населення вимагає залучення до виробничих процесів все більшої кількості природних ресурсів. Так, тільки з 1958 р. до 1986 р. в світі було використано 117 млрд. тонн викопного палива, яке є невідновним ресурсом. Для видобування викопного палива та руд здійснюються великомасштабні втручання в геосферу планети. В одному тільки колишньому Радянському Союзі в рік видобувалося більше 1 млрд. тонн гірської породи, корисна частина якої складала менш ніж 20%. Відсуваються ці процеси й в інших країнах світу. У результаті порушуються геологічні структури масивів гірських порід, виникають кар'єрно-відвальні комплекси, хвосто- та шламосховища, рови. Змінюється ландшафт величезних територій.

У світі зареєстровано більш ніж 9 млн. видів штучно отриманих хімічних речовин. Близько 300 тисяч видів їх надходить у продаж. Величезні масштаби отримав штучний синтез органічних речовин: у 1950 р. світова промисловість виробляла їх 7 млн. тонн, а у 1985 р. вже 250 млн. тонн. Асортимент штучних органічних речовин перевищує 2 млн. назв. Багато з них токсичні для живих організмів, але гранично допустимі концентрації (ГДК) розроблені тільки для 4,5 тис. з них. ГДК для речовин, що токсичні для рослин та тварин, не розроблюються взагалі. Для більшості забруднюючих речовин відсутні методи реєстрації їхньої наявності в природному середовищі.

Широкомасштабне споживання ресурсів та матеріалів веде до зростання кількості відходів. У середньому в промисловості тільки 1 -1,5% споживаних ресурсів включається в кінцевий корисний продукт. Решта - це відходи, що забруднюють природне середовище. Загальний їхній об'єм в світі оцінюється в 600 млн. тонн на рік. Високовідходним є сільське господарство та промисловість.

Д. Тірпак (1991) вважав реальним тільки дві вірогідні моделі виходу з екологічної кризи. Одна відповідає світу, що поволі змінюється, з поступовим наростанням деградації природного середовища та небезпечним загостренням на цьому ґрунті соціальних протиріч. Друга - світу, що швидко змінюється, з форсованою конверсією усіх виробництв та регулюванням народжуваності. Ніякої відстрочки в прийнятті рішень природа не дає. Вже в наш час перед людством повстали екологічні проблеми, що вимагають прийняття термінових заходів. До них належать:

ü Забруднення природного середовища відходами промислового та сільського виробництва;

ü Потепління клімату та викликане цим підняття рівня Світового океану;

ü Кислотні опади;

ü Запустелювання великих територій;

ü Швидкі темпи зниження біологічного різноманіття, вирубка лісів та втрата цілих екосистем.

Зрозуміти природу екологічної кризи в цілому й в окремих її проявах та зробити висновки з допущених прорахунків розвитку, скоригувати розвиток економіки, політики та культури - ось основні задачі, які мають вирішувати люди всієї планети. У протилежному випадку екологічна криза переросте в незворотну екологічну катастрофу з повним руйнуванням біосфери.

Основні напрями державної політики щодо забезпечення техногенно-екологічної безпеки України базуються на затверджених постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. за № 188/98-ВР Основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (далі - Основні напрями), розроблених відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, збереження її генофонду є обов'язком держави.

В Основних напрямах теперішня екологічна ситуація в Україні характеризується як кризова, яка сформувалась через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу країни, що призвело до структурних деформацій галузей економіки. Перевага надавалась розвитку сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості. Крім того, економіці України притаманна висока питома вага ресурсо- та енергомістких технологій, що забезпечувало «випуск» великої кількості відходів, які, як правило, не очищувались і не утилізувались, а складувались на звалищах, в териконах, хвостосховищах тощо. Це було можливим через відсутність ефективно діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони навколишнього природного середовища.

Сучасне виробництво - це, перш за все, гігантський споживач. Та матеріальне виробництво неминуче супроводжується утворенням речовин, що є побічним результатом тієї чи іншої технології. Виникають відходи і в процесі споживання виробленої продукції.

Споживацька концепція виробництва призвела до того, що відходи та побічні продукти, незалежно від їхньої шкідливості, протягом багатьох десятиліть просто викидалися в навколишнє середовище. Тільки починаючи з другої половини XX ст. стали застосовувати різні засоби для зв'язування та знешкодження промислових, сільськогосподарських та побутових відходів. У країнах Європейського Союзу відходи розділяють на три категорії:

1. «зелені» - безпечні;

2. «жовті» - шкідливі, і на їхнє складування потрібен спеціальний дозвіл;

3. «червоні» —дуже небезпечні, що знаходяться під суворим контролем.

Але далеко не всі сучасні промислові та сільськогосподарські технології передбачають знешкодження відходів, а якщо й передбачають, то найчастіше ефективність цього процесу низька.

Види антропогенного забруднення навколишнього середовища

ü хімічне, що зводиться до надходження до навколишнього середовища різноманітних ксенобіотиків

ü фізичне, до якого відносять знищення територій, шумові перешкоди та електромагнітне випромінювання

ü термічне, яке спостерігається при скидах у водойми нагрітої води з промислових підприємств і, в першу чергу, з ТЕЦ

ü радіоактивне, що пов’язане з надходженням в природне середовище штучних ізотопів

ü засмічення, що проявляється в надходженні до навколишнього середовища різного роду твердих відходів у біологічне, при якому в природних та антропогенних екосистемах з’являються не властиві їм організми.

Особливим випадком такого виду забруднення є мікробіологічне, пов'язане з розвитком у навколишньому середовищі паразитичної мікрофлори

У цілому, під забрудненням природного середовища розуміється будь-яке привнесення до нього не властивих йому живих або неживих компонентів або структурних змін, які викликають порушення біогеохімічних циклів та потоку енергії в біосфері і в кінцевому результаті чинять несприятливу дію на живі організми та людину.

Антропогенне забруднення привело до залучення у планетарні біогеохімічні цикли великої кількості сторонніх для них речовин. Це, головним чином, метали. У біогеохімічні цикли щорічно надходить заліза 4х 10⁹ тонн, алюмінію - 10^а тонн, свинцю - 3x10⁵ тонн, кадмію - 2 х 10³ тонн.

Промислове та сільськогосподарське виробництво зумовили появу особливого, техногенного, типу міграції речовини на планеті. Техногенна міграція полягає в переміщенні на великі віддалі сировини, продуктів виробництва та відходів. Техногенна міграція приводить до особливо різких порушень біогеохімічного циклу вуглецю, оскільки в кругообіг включається все більша його кількість, що раніше знаходилася в депо у вигляді вугілля, нафти та природного газу. Сильно порушуються біогеохімічні цикли азоту (за рахунок щорічного його надлишкового надходження до біосфери у кількості приблизно в 9 млн. тонн) та фосфору (за рахунок підвищеного його стоку у водойми).

Різновидів порушень, що привносить людина в біосферу і що ведуть до її деградації, досить багато. До їх числа належить навіть туризм, який деякі люди схильні вважати як форму «контакту людини з природою». Внаслідок демографічного вибуху та урбанізації туризм став масовим. Місць, недоступних для сучасного туризму, в світі залишилося дуже мало. Тварини, особливо в період розмноження, ще витримують поодиноких людей, які рідко з'являються, але їх дуже турбують туристичні групи, які часто намагаються встановити тривалий контакт з тваринами, «спостерігаючи» за їхньою поведінкою. У таких умовах більшість видів тварин припиняють свій репродуктивний цикл, не залишаючи потомства.

Безперечні збитки природним екосистемам завдає спорт. Так, наприклад, в останні десятиліття в Японії став популярним гольф. Виявилося, що територія, яка зайнята майданчиками для гольфу, до 1990 р. досягла 37483 км², що для цієї невеликої країни чимало. Але це не лише втрати території, майданчики для гольфу швидко зазнають ерозії, в них вноситься велика кількість добрив. Масовий любительський та професійний лижний спорт приносить великі збитки Альпам, Карпатам, Кавказькому хребту та іншим гірським системам світу. В Альпах встановлено 13 тисяч підйомників для лижників, прокладено 45 тисяч лижних трас. На рік цей гірський масив відвідує більш ніж 100 млн. туристів. Німеччина навіть була вимушена розгорнути пропаганду за організацію «ніжного» туризму, тобто, такого, що зберігає природу.

Під впливом антропогенного пресу швидкими темпами почали змінюватися екосистеми. З них почали випадати цілі блоки організмів, спростилися структури, функціонування стало менш ефективним. Як результат прямого знищення живих організмів людиною в процесі полювання, рибальства та заготівлі лікарських рослин йде збідніння живої речовини біосфери планети. Має місце і опосередковане знищення, коли рослини та тварини вимирають внаслідок знищення їхніх місць життя та розмноження. До цього додаються антропогенні катастрофи: пожежі, аварійні викиди великої кількості шкідливих речовин, аварії на транспорті та лініях електропередач і т.п., які впливають на все живе.

Об'єми вилучення біопродукціі з біосфери досягли 70%, а жива матерія функціонує на оптимальному рівні тоді, коли з продукції біосфери вилучається не більше 1%. Екосистеми і біосфера в цілому все більше втрачають здатність до саморегуляції та самопідтримки. У кінцевому результаті це надає кругообігу речовин на земній кулі якісно нового та непередбачуваного характеру. Сама стабільність функціонування біосфери опинилася під загрозою. Забрудненням та деградацією охоплені усі геосфери Землі. Повітря, вода та ґрунт стали втрачати свої основні природні властивості.

4. Природні небезпечні явища і процеси

Землетруси. Сейсмічне активні райони - Гірський Крим і Карпати (області молодої альпійської складчастості). Тут можливі землетруси до 6-7 балів (за шкалою Ріхтера). Повторюються вони рідко, в середньому через 33 роки. Меншої бальності землетруси бувають у середньому один раз у 4-2 роки. Сейсмонебезпечна зона охоплює також частину Причорномор'я, зокрема, Одеської області, де можуть бути 7-бальні землетруси. Залежно від глибини осередку землетруси охоплюють різні площі при однаковій магнітуді.

Для України найбільш небезпечні щодо охоплення території землетруси, епіцентри яких розташовані в Румунських Карпатах, особливо в районі гір Вранча, де глибина осередків землетрусів становить 100-170 км. При землетрусах з епіцентром у цих районах площа зони з 5 і більше балами становить у межах України до 290 тис. км². Це майже 48% території країни з населенням 23 млн. чол. Зона з інтенсивністю 7 і більше балів займає 27 тис. км² з населенням понад 2 млн. чол., а з 8 балами і більше – відповідно 1,5 тис. км² і понад 1 млн. чол. (Одеська область, Крим, зокрема, м. Севастополь). Загальний рівень небезпеки у сейсмонебезпечних районах підвищується за рахунок розташування у них майже 300 хімічних і пожежонебезпечних об'єктів, а також мережі газо- і нафтопродуктопроводів. У місцевостях, де можливі зсуви, підтоплення, а також знаходиться карст, рівень сейсмічності підвищується на 1-3 бали.

Процесами карета охоплено до 60% території України. Відкритий карст, який викликає особливу небезпеку, розвинутий у Волинській, Рівненській, Львівській і Хмельницькій областях. Відкритий карст займає 27% площі України.

Зсувні процеси. Поширені в зонах тектонічних порушень високих терас на схилах ярів, річок та водосховищ. У місцях забудови внаслідок підйому рівнів ґрунтових вод (у результаті протікання водопроводів, каналізацій, зменшення випаровування через забудову, будівництво шляхів тощо) спостерігається інтенсифікація цих процесів. У Прикарпатті, Криму, Донбасі, Одеській, Дніпропетровській, Хмельницькій областях та в промислових міських агломераціях зафіксовано 140 тис. зсувів.

Просадки. Просадки спостерігаються там, де лесові ґрунти перезволожуються, а це буває, як правило, при забудові території. У місцевостях, де лесові ґрунти залягають потужним шаром, поверхня являє собою чергування пологих безстічних впадин (западини, «блюдця»). Це і є просадкою лесових ґрунтів, що виникли природним шляхом внаслідок збільшення вологості лесових ґрунтів.

Великі повені і паводки. Вони завдають шкоди галузям економіки переважно в Карпатах та на Поліссі. Загроза катастрофічних паводків у Карпатах пов'язана з грубими порушеннями систем ведення лісового і водного господарства, а також внаслідок безсистемної забудови небезпечних місць, непомірного випасання худоби на гірських луках (полонинах). На Поліссі затоплення сільськогосподарських угідь має переважно природний характер. Адже раніше території, які зараз (після проведення осушення) затоплюються, були болотами і ніяких сільськогосподарських угідь там не було, хіба що сіножаті. Після проведення широкомасштабної меліорації Полісся вони були осушені разом із заплавами, які і повинні затоплюватись за своєю суттю.

В Україні підтоплено понад 15% території (що становить 900 тис. га, в тому числі 200 тис. га у зоні зрошення). Підтоплено також 240 міст і селищ міського типу, майже 140 тис. приватних будинків. Це негативне явище цілком штучне. Основна причина - гідротехнічне та шляхове будівництво, а в містах це втрати води з водопровідних і каналізаційних мереж, зменшення випаровування на забудованих територіях. Підтоплення і заболочення заплав малих річок часто є причиною посилення ерозійних змивів зі схилів і замулювання виходів ґрунтових вод у підніжжя схилу.

Селі, селеві потоки. Поширені в Криму і в Карпатах (Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька і Львівська області), найбільше в басейнах Черемоша, Дністра, Тиси, Пруту. Як правило, селенебезпечні водозбори виникають там, де лісове господарство ведеться з грубим порушенням вироблених наукою і підтверджених практикою правил, характерних для певного регіону. Особливу специфіку мають карпатські ліси - перлина України, де під тонким шаром пухких порід залягають щільні гірські породи, які не пропускають воду вглибину. Досить порушити раз усталену тут рівновагу, зрізати ліс - і після першого ж дощу може зійти сель, після чого частина схилу (переважно улоговина) може вкритися рослинністю лише через сотню років.

Снігові лавини спостерігаються в Карпатах - у гірських масивах Горгани, Полонинський, Чорногори. На Закарпатті в лавинонебезпечній зоні розташовано шість населених пунктів.

Лісові пожежі. За обліком лісового фонду на 1 січня 1996 р., в Україні вкритих лісовою рослинністю земель було 9400,2 тис. га, площа ж лісового фонду становила 10782,2 тис. га. У середньому за рік залежно від погодних умов виникає 3,5 тис. пожеж, які знищують понад 5 тис. га лісу. Наприклад, тільки в 1998 р. в Україні було 3906 лісових пожеж, під час яких знищено 4408 га лісу (збитки становили 4,56 млн. грн.). Лісові пожежі лише в 10% випадків є природними, інші 90% - це пожежі штучного походження. Переважна більшість лісових пожеж (до 90%) припадає на приміські зони.

Найбільш імовірне виникнення масових пожеж та великі масштаби збитків характерні для лісів III-V класів пожежонебезпеки. їх найбільше в Житомирській (920 тис. га), Рівненській (718), Закарпатській (629), Волинській (592), Чернігівській (575), Львівській (572), Івано-Франківській (555) та Київській (548 тис. га) областях.

Пожежі на сільськогосподарських угіддях. Ймовірне виникнення таких пожеж і ймовірні площі масових польових пожеж у липні – серпні (пожежонебезпечний сезон) такі:

У Степу - на площі понад 6800 тис. га (це 36% площі сільськогосподарських угідь Степу і понад 47% пожежонебезпечних сільськогосподарських угідь країни);

У Лісостепу - відповідно 5400 тис. га, 37 і 37%;

 Поліссі - відповідно 2020 тис. га, 28 і 14%;

у Карпатах - відповідно 200 тис. га, 18 і 1,4%.

У розрізі областей найбільш імовірні площі польових пожеж розподіляються так: Одеська - 919 тис. га, Дніпропетровська - 909; Полтавська - 837; Вінницька - 827; Кіровоградська - 823; Запорізька -813; Херсонська - 811 тис. га.

Епідемії та епізоотії. В Україні існують природні осередки небезпечних інфекцій (аскаридоз, лептоспіроз, правець, сибірка, туляремія, туберкульоз). Ці інфекції можуть десятки років перебувати у природному середовищі, не проявляючись. Вони передаються людині через тварин, воду та ґрунт.

Тепер спостерігається різке зростання ймовірності виникнення масових інфекційних захворювань внаслідок зменшення захисних функцій імунної системи у населення, значного погіршення соціально-економічних умов та зниження рівня санітарно-профілактичної роботи. Люди сприйнятливі до інфікування. Хвороби перебігають важко і дуже часто закінчуються смертю.

Природні осередки (вогнища) аскаридозу в Україні існують у межах 16 областей (загальною площею 265,1 тис. км² з населенням понад 22,3 млн. чол.). Це від 80 до 100% території Вінницької, Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Київської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Хмельницької, Черкаської та Чернівецької областей.

Правець. Площа зони високого ступеня ризику захворіти на правець охоплює понад 28 тис. км² території з населенням до 16,6 млн. чол. У цю зону увійшли 17 областей, у тому числі Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, Тернопільська (до 100% території області); Вінницька, Київська, Полтавська (від 70 до 90%); Дніпропетровська, Кіровоградська, Львівська, Сумська, Чернігівська області (від 40 до 50%).

Природні вогнища лептоспірозу і підвищений ризик захворювання на нього спостерігаються в країні на площі понад 115 тис. км² з населенням близько 9,8 млн. чол. Поширені вони в усіх областях, однак найбільше цих осередків у Київській (до 50% площі). Чернігівській (до 35%), Волинській, Кіровоградській, Тернопільській (до 30%) та Миколаївській (до 25%).

Сибірка має природні осередки у всіх областях. Загальна площа частин областей, де є осередки можливих спалахів сибірки, становить 63 тис. км² з населенням близько 4,5 млн. чол. Найбільш насичені природними осередками можливих спалахів хвороби Чернівецька (близько 60% території), Чернігівська (40%), Черкаська та Хмельницька (по 25%), Вінницька, Полтавська та Сумська (20% території) області.

Туляремія. Осередки з підвищеним ризиком захворювання спостерігаються на сумарній площі близько 80 тис. км² з населенням понад 5,6 млн. чол., у тому числі у Рівненській (50% території), Волинській, Львівській (до 40%), Сумській (35%), Черкаській (25%), Київській (20%) та Тернопільській (15%) областях.

Вірусний гепатит. Кількість випадків захворювання за останні 5 років зросла в 2-4 рази. Це пов'язано насамперед із порушенням санітарно-гігієнічних норм при користуванні джерелами питної води. Найбільше випадків захворювань було в Херсонській, Миколаївській, Одеській, Донецькій, Кіровоградській, Івано-Франківській, Житомирській та Чернігівській областях.

Туберкульоз. Стан епідемії оголошено з 1995 р. За останні роки кількість випадків захворювань на туберкульоз збільшилась у десятки разів. Щороку кількість хворих у країні зростає майже на 20%, вмирає понад 8 тис. осіб. Причиною цього є зниження функцій людського організму, його імунної системи внаслідок хімічного, токсикологічного, бактеріального та радіаційного забруднення води, повітря, ґрунту, а, отже, харчового ланцюга, погіршення соціально-економічних умов життя людей у країні. На початок 2003 р. офіційно зареєстровано понад 650 тис. хворих на туберкульоз, з них 130 тис. - активною його формою. Фактично ж хворих, на думку лікарів-фтізіатрів, у 2-2,5 рази більше. Значна кількість хворих інфікована стійкими до ліків формами.

На туберкульоз найчастіше хворіють у в Донецькій, Херсонській, Миколаївській, Кіровоградській, Черкаській, Житомирській, Рівненській та Чернігівській областях.

ВІЛ-інфекція. Має тенденцію до швидкого поширення.

Інфекційні захворювання тварин на території України найбільш поширені серед великої рогатої худоби. Зокрема, вона хворіє на туберкульоз, лейкоз, лептоспіроз, сальмонельоз, сибірку, сказ. Виявляють також класичну чуму свиней, хворобу Гамборо, хворобу Марека.

Посіви зернових культур в Україні потерпають від епіфітотії борошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб. У Степу відмічався спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці - клопа-черепашки.

5. Техногенні небезпечні явища і процеси

Радіаційна небезпека. В Україні є 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та понад 3 тис. підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини. Практично скрізь є радіоактивні відходи.

При аварії і руйнуванні одного реактора з викидом 10% радіоактивних продуктів за межі санітарно-захисних зон АЕС створюється забруднення різних рівнів на площі 431,2 тис, км² з 5249 населеними пунктами і населенням понад 22722,7 тис. чол. Для України потенційну небезпеку становлять також Курська і Смоленська АЕС у Російській Федерації, Італійська АЕС (Литва), а також певною мірою АЕС, що розташовані у Болгарії, Словаччині, Угорщині.

Внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р. забруднені тисячі квадратних кілометрів земель. Так, загальна площа забруднення території України цезієм-137 (період напіврозпаду близько 30 років) і цезієм-134 в інтервалі щільності забруднення 1 -5Кі/км² перевищує 10 тис. км². Забруднення стронцієм-90 (період напіврозпаду близько 29 років) набагато менше. Поза 30 - кілометровою зоною стронцій зустрічається лише на півночі Київської області. Населення інших районів України одержує стронцій із питною водою з Дніпра.

Особливо небезпечним є забруднення ізотопами плутонію, який дуже токсичний у всіх варіантах і сполуках. З реактора, що вибухнув у Чорнобилі, випарувалось до 200 кг плутонію, який поширився навкруги. Тепер найбільша ймовірність його проникнення у людину пов'язана з вдиханням пилу.

Хімічна небезпека. В Україні функціонує близько 2000 хімічно небезпечних об'є