Боротьба зі шкідниками сільськогосподарських культур

Вступ

Значення: ярий ячмінь - цінна продовольча, кормова і технічна культура. Із зерна скловидного і крупнозерного дворядного ячменю виготовляють перлову і ячмінну крупи. Ячмінне борошно добавляють (10-15%) при випіканні житнього і пшеничного хліба. Через низьку якість клейковини хліб з чистого ячмінного борошна малооб'ємний, слабопористий, швидко черствіє. Із зерна ячменю виготовляють сурогат кави, екстракти солоду. Найбільше ячмінь використовують на зернофуражні цілі. В 1 кг зерна міститься 1,2 кормові одиниці і 100 г перетравного протеїну. Зерно ячменю - високопоживний дієтичний корм з високим вмістом енергії для більшості тварин. Широко використовується для відгодівлі свиней. Сало при цьому отримують щільне, зернистої будови, приємне на смак. До складу комбікормів включають 30-50% подрібненого ячменю, при беконній відгодівлі свиней - 60-70% ячменю у складі комбікорму. Зерно ячменю містить багато білку (9-12%), вуглеводів (70-75%). Вміст пентазонів 7-11%, сахарози -1,7—2%, клітковини -3,8-5,5%, жиру -1,6-2,0%, золи - 2-3%. Є також ферменти, вітаміни (групи В, D, Е, каротин). Протеїн ячменю помірної розчинності і задовільного амінокислотного складу (в 1 кг зерна міститься 5,5 г лізину, 1,7 г триптофану, 2 г метіоніну, 1,9 г цистину). Кормові властивості ячменю значно кращі, ніж пшениці. Якщо для нормальної годівлі тварин у білку ячменю не вистачає 20% лізину, то в білку пшениці - 43%.

Історія та поширення

Ячмінь належить до числа найдавніших рослин земної кулі. Розкопки показують, що він поряд з пшеницею був відомий ще в кам'яному віці.

Початком окультурення ячменю вважається X і навіть XV тисячоліття до нашої ери. Найдавніші знахідки ячменю виявлено на території Туреччини, Іраку, Ірану. З доісторичних часів його вирощували в Греції, Італії, Китаї. В Європу ячмінь поширився з Малої Азії у IV—III тисячоліттях до н.е. У той же період, а можливо і раніше, ячмінь почали вирощувати на території сучасної України. У країнах Америки ячмінь молода культура, яку завезли переселенці з Європи у XVI-XVIII століттях.

У світовому рослинництві ячмінь посідає важливе місце. Посівна площа його у 1993-1995 pp. становила 71,6 млн. га, або 10,4% від посівних площ, зайнятих зерновими культурами. Валовий збір у ці роки сягав 158 млн. т, а середня світова врожайність у 1995 році була невисокою - 21,4 ц/га. Дані за 1997 рік подані у табл. 3.1. У 2004 році було зібрано 153 млн. т зерна. Найвищі врожаї зерна збирають у Бельгії (68,1 ц/га), Данії (54 ц/га), Франції (59,9 ц/га), Німеччині (58,9 ц/га), Англії (57,6 ц/га), тоді як в Казахстані одержують тільки 8,2 ц/га, Росії- 16,6 ц/га. Найбільше вирощують ячменю в Україні (42% від площі зернових), Білорусі (48,5%), Німеччині (33%), Росії (29%), Казахстані (29%), Туреччині (25%), Канаді (22%). За посівними площами ячменю перевагу має Росія - 16 млн.га. Багато сіють у Казахстані - 6 млн.га, Україні - 5 млн.га, Іспанії - 3,6 млн.га, Туреччині - 3,4 млн.га (дані за 1994 р.) Частка країн у світовому виробництві зерна ячменю наступна: Росія - 15%, Україна - 8,2%, Канада - 7,9%, Німеччина - 7%, США - 5,2%, Франція - 5,1% (дані за 1993-1995 pp.). У 1997 р. в Росії зібрали 21 млн.т, у Франції - 10 млн.т, Канаді і Німеччині -13 млн. т, Іспанії - 9 млн.т, Англії - 8 млн.т, Україні - 7,4 млн.т.

За даними ФАО, 42-48% щорічних валових зборів ячменю використовується на промислову переробку (в т. ч. на комбікорм), 6-8% - на виробництво пива, 15% - на харчові і 16% безпосередньо на кормові цілі.Якщо у світовому виробництві зерна ячмінь посідає четверте місце після пшениці, рису та кукурудзи, то в Україні ця культура є другою зерновою культурою після пшениці. В окремі роки посівна площа становить понад 5,0 млн. га. Його вирощують в усіх ґрунтово-кліматичних зонах, особливо в Степу та Лісостепу. Серед ярих хлібів першої групи ярий ячмінь забезпечує найвищі і стабільні врожаї. В 1995 році урожайність ячменю в Україні становила 21,8 ц/га, хоч в окремих господарствах його врожайність досягає 50-60 ц/га і вище. Рекордний врожай в Україні зібрано в 1994 році - 14,5 млн.т., а найвища врожайність зафіксована в 1990 році - 33,6 ц/га.

При вирощуванні ярого ячменю необхідно враховувати фактори, які шкодять його продуктивності. Зокрема це стосується шкідливих організмів. Серед них розрізняють:бур`яни, шкідники та хвороби.

Поширеними у посівах ячменю є сажкові хвороби,які уражують, головним чином колос,який набуває обгорілого вигляду внаслідок потемніння та руйнування тканин. Замість зерна в колосі утворюється велика кількість темнозабарвлених сажкових спор. Ураження відбувається через проросток насінини або у фазі цвітіння через частини квітки. Запобігти ураженню можна протруєнням насіння.

Борошниста роса має поширеність в усіх зонах вирощування ячменю, хоча проявляється не кожного року. Характерною ознакою ураження є білий борошнистий наліт на листі, іноді на стеблах і колосі. Сильніше розвивається в загущених посівах пізніх строків сівби. Шкодочинніша на молодих рослинах,недобір врожаю може сягати 15-20%.

Розділ 1. Обґрунтування системи заходів захисту культури від шкідливих організмів

Методи захисту сільськогосподарських культур від комах, шкідників і хвороб

Сучасна система захисту сільськогосподарських культур від шкідників, хвороб і бур’янів становить досить складний технологічний процес і здійснюється послідовним комплексом спеціальних заходів.

Заходи щодо захисту ярого ячменю від шкідливих організмів є невід’ємною складовою частиною загальної системи агрокультурних заходів при вирощуванні тієї чи іншої культури. Сучасні способи та засоби захисту рослин поділяються на селекційно-генетичні, агротехнічні, біологічні, фізико-механічні, хімічні та інші. їх проводять у певній послідовності, і вони складають ту систему, яка дає можливість вести ефективну боротьбу з шкідливими організмами, зменшити шкоду від них і цим самим забезпечити значне збереження врожаю та поліпшення його якості.

Серед агротехнічних прийомів істотне значення мають: всебічно обґрунтована, екологічно правильна організація земельної території господарства (землевпорядкування); освоєння сівозмін з правильним чергуванням культур; добір сортів і гібридів з урахуванням їх стійкості, конкурентоспроможності й толерантності щодо шкідливих організмів і інших несприятливих факторів; оптимізація систем обробітку ґрунту та удобрення.

Велике значення в сівозміні мають попередники. Ярий ячмінь внаслідок недостатнього розвитку кореневої системи, короткого вегетаційного періоду, підвищених вимог до структури ґрунту, є найбільш вимогливий серед зернових до попередника. У комплексі агротехнічних заходів,які забезпечують оптимальні умови для розвитку ячменю при інтенсивній технології вирощування, висівати його слід на родючих,чистих від бур'янів ґрунтах. У зоні Степу основним критерієм цінності попередника є запаси вологи, які залишаються в ґрунті. Найбільший урожай ячменю одержують при розміщенні ячменю після кукурудзи, пшениці, вівса. Менший урожай формується при сівбі ячменю після цукрового буряка, соняшника, які дуже висушують ґрунт. Лише в роки з великими запасами вологи в ґрунті не спостерігається негативного впливу цукрового буряка на врожай та якість зерна ячменю. У Лісостепу високу якість і врожайність має кормове і продовольче зерно ячменю при розміщенні його після багаторічних бобових трав, зернових бобових культур, ріпаку та однорічних трав. Проте ця група культур є також найкращими попередниками для озимих зернових. Тому за наявності у сівозміні озимих зернових, для ярого ячменю найкращими попередниками є просапні культури (цукровий буряк, картопля, кукурудза), під які вносять органічні та мінеральні добрива. Міжрядний обробіток сприяє очищенню поля від бур'янів і нагромадженню в ґрунті легкозасвоюваних поживних речовин. Крім того, після просапних культур не ущільнюється ґрунт (ячмінь погано переносить щільні ґрунти, що запливають, у нього жовкне листя, засихають верхівки, сповільнюється розвиток біомаси). Розміщенням озимих зернових після багаторічних бобових трав, зернобобових культур, однорічних трав, ріпаку та ін., а ярих зернових після просапних культур, створюються найкращі умови росту для більшості культур сівозміни. У випадку сильного насичення сівозміни зерновими культурами допускається на родючих ґрунтах вирощування ярого ячменю після озимої пшениці, але тільки з використанням сидератів і проміжних культур як фітосанітарів. Інакше таке розміщення буде економічно проблемним, оскільки вимагатиме великих затрат на агрохімікати. Не рекомендується сіяти ярий ячмінь після озимого ячменю і вівса, в першу чергу через фітосанітарні причини. Між озимим і ярим ячменем необхідно дотримуватися також просторової ізоляції, оскільки озимий ячмінь є небезпечним джерелом збудників хвороб ярого ячменю - борошнистої роси, жовтої іржі та ін. У Поліссі ярий ячмінь розміщують після картоплі, люпину, кукурудзи. Гіршими попередниками є озимі зернові. Ячмінь відносно скоростиглий та низькорослий, тому це одна з найкращих покривних культур для підсіву багаторічних трав.

Підготовка ґрунту:

Ячмінь потребує поліпшеного обробітку ґрунту: він має бути пухким, чистим від бур'янів. Залежно від попередника, складу ґрунтів і погодних умов, ґрунт готують по-різному. В разі висівання ярого ячменю після зернових та зернобобових культур система зяблевого обробітку ґрунту передбачає лущення стерні та оранку на зяб. Лущити стерню треба одночасно зі збиранням попередника. Якщо поле засмічене однорічними бур'янами, частіше обмежуються одним лущенням дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 6-8 см. За сильної забур'яненості через три-чотири тижні після першого здійснюють друге лущення на глибину 10-12 см лущильниками ЛДГ-20 або ЛДГ-10А. Після збирання кукурудзи поле лущать важкими дисковими боронами (БДТ-7А, БДТ-10) на глибину 12-14 см. На полях, засмічених гірчаком, осотом, пирієм, лущення проводять теж двічі: на площах, забур'янених кореневищними бур'янами (пирієм), дисковими боронами БДТ-7, БДТ-3 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15, на глибину 10-12 см; на полях із коренепаростковими бур'янами (осот) перше лущення дисковими лущильниками проводять на глибину 6-8 см, а друге, через 15-20 днів, - лемішними лущильниками (ПЛН-10-25) на глибину 12-14 сантиметрів.

Зяблеву оранку плугами з передплужниками після стерньових попередників здійснюють на глибину 20-22 см, а на полях, засмічених осотом, 25-27 см, гірчаком - до 30 сантиметрів. Після таких просапних культур, як картопля, цукрові буряки, зяблеву оранку проводять на глибину 20-22 см і часто без попереднього лущення; після кукурудзи - на глибину близько 30 см. У районах Степу України орати на зяб найкраще наприкінці вересня; в Лісостепу на полях, засмічених багаторічними бур'янами, - наприкінці вересня - на початку жовтня; однорічними - на початку серпня з подальшим напівпаровим обробітком поля; на Поліссі - через два-три тижні після своєчасного лущення.

У районах недостатнього зволоження з можливістю вітрової ерозії застосовують безполицевий обробіток, особливо, якщо ячмінь висіяли після стерньових попередників або кукурудзи. Починають такий обробіток голчастою бороною БИГ-3 (а в разі сильного пересихання ґрунту, замість БИГ-3, застосовують дискове лущення), після чого площу обробляють культиватором КПЕ-3,8А на глибину 12-14 см. Восени такі поля обробляють плоскорізами-глибокорозпушувачами (КПГ-250. ПГ-3-5, ОПТ-3-5) на глибину 16-12 см на легких ґрунтах і з мілким орним шаром або на 27-30 см на ґрунтах з глибоким орним шаром.

Весняний обробіток ґрунту під ячмінь на пухких ґрунтах потребує раннього дворазового боронування середніми або важкими боронами, на важких ґрунтах - боронування (закриття вологи) й культивації з одночасним боронуванням на глибину загортання насіння (6-8 см). Поля, чисті від післяжнивних решток, обробляють агрегатом з послідовно з'єднаних важких, середніх і легких борін. Починати обробіток ґрунту слід після настання його фізичної стиглості.

Шкідники:

П’явиця синя:

Біологічна класифікація

Домен: Еукаріоти (Eukaryota)

Царство: Тварини (Animalia)

Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)

Тип: Членистоногі (Arthropoda)

Клас: Комахи (Insecta)

Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)

Інфраклас:          Новокрилі (Neoptera)

Надряд: Голометабола (Holometabola)

Ряд: Жуки (Coleoptera)

Родина: Chrysomelidae

Підродина: Criocerinae

Рід: Oulema

Вид:П’явиця синя

Біноміальна назва:Oulema lichenis

Синоніми:Oulema gallaeciana

П’явиця синя (Oulema lichenis Voet, Oulema gallaeciana) — шкідник зернових культур поширений в Україні.

Зимують жуки в рослинній підстилці,траві,соломі на глибині до 5 см. Навесні, після виходу, живляться дикими та культурними злаками, пошкоджуючи й сходи ярих зернових. Жуки прогризають листя, утворюючи видовжені отвори. Самки відкладають яйця на нижньому боці листків ланцюжком уздовж жилок. Період яйцекладки триває понад місяць, а ембріональний розвиток — приблизно два тижні. Личинки шкідника вкриті зеленувато-бурим слизом, який захищає їх від пересихання. Розвиваються вони теж два тижні, виїдаючи м’якоть листка вздовж жилок, заляльковуються безпосередньо на рослинах. Через тривалий період льоту й розтягнутий період яйцекладки жуки та личинки пошкоджують рослини від фази кущіння до початку колосіння. Лялечка розвивається близько 14 діб. Молоді жуки виходять на поверхню ґрунту й живляться на рослинах, але більшість їх залишається в ґрунті до весни наступного року. Період відкладання яєць триває від 34 до 75 діб. Протягом року розвивається одне покоління.

П’явиця червоногруда (звичайна):

Зимують жуки у ґрунті на глибині 3-5 см на полях, де вирощували зернові та у лісосмугах. Навесні при температурі повітря понад плюс 9-10⁰С (початок фази виходу озимих в трубку) комахи розлітаються переважно на крайові смуги ярих культур. Яйця відкладають ланцюгом на нижньому боці листків, через два тижні відроджуються личинки, які згодом вкриваються слизом. Розвиток личинок на озимій пшениці збігається з фазами прапорцевого листка і формування зерна, а на ячмені — від виходу рослин в трубку до початку воскової стиглості зерна. Шкідники заляльковуються у ґрунті, а через два тижні відроджуються молоді жуки. Ці комахи мають одну генерацію.

Злакові блішки:

Жуки з родини Листоїдів. Пошкоджують колосові злаки і кукурудзу. Широко розповсюджені, часто шкодять у степових і лісостепових районах. Жуки невеликі, зелено – бронзові, із стрибальними ногами. Личинки невеликі, червоподібні, білуваті, вкриті бурими цятками. Зимують жуки на узліссях, серед кущів, в ярах, на перелогах. Навесні вони перелітають на посіви спершу озимих культур, а потім ярих, і живляться прив’ялими листками злаків.

Таблиця 1.1

Хвороби:

Борошниста роса (Erysiphe communis f. glycine-Jacz)

Характеризується появою на верхній стороні листів, на стеблах і бобах білуватого паутинчастого або борошнистого нальоту. Пізніше наліт ущільнюється, сіріє і на ньому у виді чорних крапок утворяться клейстотеції патогенну.

Збудник - сумчастий гриб Erysiphe communis f. glycine-Jacz. з порядку Erysiphales. Клейстотеції гриба зимують на опалих уражених органах рослин. Навесні з них викидаються сумки із сумкоспорами, що розносяться повітряними потоками і заражають рослини.Ураження відбувається при температурі від 3 до 30⁰С і відносній вологості повітря 50-100%,при 30⁰С розвиток хвороби зменшується.

Уражені листи мають меншу асиміляційну поверхню, стають тендітними. При інтенсивному розвитку гриб може бути причиною значного недобору врожаю (15% і більше).

Темно-бура плямистість листя

Темно-бура плямистість, темно-бурий гельмінтоспоріоз в останні роки, поряд з борошнистою росою, найчастіше уражує посіви ярого ячменю. На листках появляються бурі сітчасті плями, які на пізніших фазах розвитку можуть охопити всю поверхню листкової пластинки. Може уражатися колос - колоскові луски буріють, зародковий кінець насінини чорніє або коричневіє. Крім надземних органів можливий негативний вплив на кореневу систему. Корінці темніють і загнивають, що призводить до пожовтіння і випадання рослин. Патоген темно-бурої плямистості одночасно є збудником кореневої гнилі. Втрати врожаю деколи досягають 30-40%.

Таблиця 1.2