Лексико-граматична організація українських військових команд

Міністерство освіти і науки України

Одеський національный університет імені

І. І. Мечникова

філологічний факультет

кафедра прикладної лінгвістики

Стриженко Олександр Віталійович

Лексико-граматична організація українських військових команд

курсова работа за 3 курс

науковий керівник –

Волошин Володимир Григорович,

кандидат філологічних наук, доцент.

Одеса 2003

Зміст

Вступ................................................................................................. 4

Розділ 1 УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ КОМАНДИ...................... 6

           1.1 Загальні знання про спонукальне мовлення

в українській мові..................................................................... 6

1.2 Військові команди, що використовуються

українськими військами.......................................................... 11

1.3 Класифікація військових команд

за видами спонукання.............................................................. 16

Розділ 2 ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ КОНСТРУКЦІЇ

               РЕАЛІЗАЦІЇ СПОНУКАННЯ В

               ВІЙСЬКОВИХ КОМАНДАХ......................................... 20

Висновок.......................................................................................... 22

Список використаної літератури................................................. 23

Додаток

Вступ:

Після проголошення незалежності в 1991 Україна стала створювати національні збройні сили. Передбачалося, що вони будуть мати чисельність 250–400 тис. чоловік. У 1992 Україна оголосила про рішення очистити свою територію від ядерної зброї і стати без'ядерною державою. Відповідно до угод між США, Росією й Україною, у наступні роки з території країни було вивезено в Росію спочатку тактична, а потім і стратегічна ядерна зброя. Остаточний демонтаж останніх ядерних установок було завершено у середині 1996. Чисельність збройних сил у другій половині 1990-х років постійно скорочувалася. ДО 2001 передбачалося довести обліковий склад солдатів і сержантів термінової служби до 100 тис. чоловік зі збільшенням числа службовців за контрактом (на січень 1999 їх нараховувалося 30 тис.). Узято курс на створення професійної армії. (http://www.krugosvet.ru).

Ми можемо бачити, що Українська армія є досить молодою. Мабуть з цієї причини ще ніхто, наскільки я знаю, не брався за будь-який аналіз українських військових команд. Саме це я намагався зробити у своїй курсовій роботі.

Отже, мета курсової роботи – проаналізувати українські військові статутні команди з управління особистим складом на підставі статутів збройних сил України, які є головним документом у організації керування особистим складом військ.

Матеріал дослідження: тимчасові статути збройних сил України, що затверджені указом Президента України (див. додаток) від 7 жовтня 1993 року. (Київ, Воєнне видавництво України "Варта", 1993). А також:

"ЗАКОН УКРАЇНИ Про загальний військовий обов'язок і військову службу", "ЗАКОН УКРАЇНИ Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про тимчасові статути Збройних Сил України", які подано у повному обсязі у додатку.

Методи дослідження: В основі роботи покладено принцип статистичного вибору військових команд з вищевикладеного матеріалу дослідження

Задачі дослідження: а) класифікація військових команд за типами спонукання; б) описати вплив функцій спонукання кожної групи військових команд.

ЗАКОНОМ УКРАЇНИ Про загальний військовий обов'язок і військову службу Встановлюються такі військові звання:

      Армійські                                      Флотські

      -------------------------------------------------------

                           Рядовий склад

                          ---------------

      рядовий                                         матрос

    старший солдат                                старший матрос

                Сержантський  і старшинський склад

               ------------------------------------

    молодший сержант                         старшина 2 статті

    сержант                                  старшина 1 статті

    старший сержант                          головний старшина

    старшина                                 головний корабельний

                                             старшина

                Склад  прапорщиків  і   мічманів

               ---------------------------------

    прапорщик                                мічман

    старший  прапорщик                       старший  мічман

                    Молодший офіцерський склад

                    ---------------------------

    молодший лейтенант                       молодший лейтенант

    лейтенант                                лейтенант

    старший лейтенант                        старший лейтенант

    капітан                                  капітан-лейтенант

                     Старший офіцерський склад

                    ---------------------------

    майор                                    капітан 3 рангу

    підполковник                             капітан 2 рангу

    полковник                                капітан 1 рангу

                      Вищий офіцерський склад

                     -------------------------

    генерал-майор                            контр-адмірал

    генерал-лейтенант                        віце-адмірал

    генерал-полковник                        адмірал

                       генерал армії України

Розділ 1. УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВІ КОМАНДИ

1.1. Загальні знання про спонукальне мовлення в українській мові.

Важливу роль у мовному спілкуванні людей грає спонукальна мова. Спонукальні промови є одним з основних об'єктов аналізу лінгвопрагматики і теорії мовних актів – як екзерсітиви, за термінологією Дж. Остіна, або директиви, за термінологією Дж. Серля(Остін Дж., 1986; Серль Дж., 1986)

Що ж таке спонукальна мова? У словнику лінгвістичних термінів Д. І. Ганича та І. С. Олійника сказано:

"Спонукальні речення– речення, що виражають наказ, прохання, заклик, пораду та інші волевиявлення. Граматичними засобами оформлення спонукання є форма дієслова-присудка (насамперед, у наказовому способі), особлива імперативна інтонація, а також деякі частки, що вносять у речення спонукальний відтінок або підсилюють значення спонукання. Імперативна (спонукальна) інтонація є необхідною ознакою всякого спонукального речення. Така інтонація може бути єдиним засобом вираження спонукання."(Д. І. Ганич, І. С. Олійник., 1985)

Також, у короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів української мовиза редакцією С. Я. Єрмоленко сказано:

Спонукальне речення – речення, в якому виражається спонукання до дії (наказ, вимога, заклик, побажання, порада, дозвіл, пересторога тощо).

(Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів, 2001).

Якщо імперативна (спонукальна) інтонація є необхідною ознакою всякого спонукального речення, давайте розглянемо, що собою представляє власне імператив.

ІМПЕРАТИВ, чи наказовий спосіб, одне зі значень категорії способу. Форма імператива виражає прохання, наказ, раду. За допомогою імператива мовець повідомляє про своє бажання, щоб та чи інша дія була виконана кимсь (Взвод - стій!) чи, навпаки, не виконувалося (Відставити!). Важлива особливість імперативного висловлення полягає в тому, що воно є одночасно і повідомленням, і дією: мовець не тільки повідомляє про своє бажання, але і намагається змусити адресата його виконати.

Найпоширеніша форма імператива виражає спонукання стосовно співрозмовника, тобто до 2- ї особи. Ця форма імператива вважається найуніверсальнішою категорією дієслова.

Імператив утвориться не від будь-якого дієслова. У цілому можна сказати, що утворення імператива неможливо чи ускладнено в тому випадку, коли дієслово описує неконтрольовану ситуацію – тобто таку, здійснення якої не залежить від волі одного з її учасників. Так, не мають форми імператива безособові дієслова – знобити, світати, сутеніти (На вулиці сутеніє), підморозити (Сьогодні підморозило) тощо. Утворення імператива від таких дієслів неможливо, тому що в ситуаціях, які вони позначають, взагалі відсутня діюча особа, до якої могло б бути адресоване спонукання. Вживання імператива від дієслів, що позначають стихійні процеси, але при цьому не безособових, тобто, тих, що мають при собі підмет у називному відмінку, у принципі можливо – наприклад, у казковій ситуації: Подуйте, ветры буйные!Складніше обстоїть справа з дієсловами, що позначають неконтрольовані стани людини. Нерідко вони можуть утворювати імператив, але значення такого імператива відрізняється від звичайного. Наприклад, він може позначати побажання: Будь здоровий; Рости великий. Це значення виражається особливим – «бажаним» – нахиленням (яке називається оптатив). Нерідко дієслова, що позначають неконтрольовані події і процеси, в імперативі означають щось начебто 'Зроби те, що у твоїх силах, щоб ситуація здійснилася', наприклад: Сподобайся йому! Схудни, тоді приходь.

Існують також способи виразити спонукання по відношенню не тільки до 2-ї особи, але і до інших осіб. Найчастіше зустрічаються форми 1-ї особи множини і 3-ї особи (однини і множини).

Форма 1-ї особи множини виражає спонукання до спільної дії, тобто бажання мовця, щоб його співрозмовник разом з ним здійснив деяку дію. У російській мові немає спеціальної форми імператива 1-ї особи множини. Для вираження цього значення використовується форма дійсного способу 1-ї особи множини: Йдемо!, Поїдемо в Крим! Ця форма вживається і коли мовець звертається тільки до однієї людини, і коли він звертається до кількох людей: Маша, біжимо до яру! Маша, Ваня, біжимо до яру! Але якщо до цієї форми додати частку давай чи давайте, то стане зрозуміло, до одного чи до декількох адресатів звертається мовець: Маша, давай проспіваємо!, Маша, Ваня, давайте проспіваємо! Деякі українські дієслова, в основному ті, котрі позначають рух, використовують минулий час як основну форму для позначення спонукання до спільної дії: Пішли! Побігли!

Імператив 3-ї особи служить для спонукання до дії того, хто не бере участь прямим образом у розмові, а можливо, навіть не є присутнім при неї. Найчастіше, вимовляючи цю форму, мовець має на увазі, що його співрозмовник передасть третій особі, щоб та зробила дію. В українській мові імператив 3-ї особи виражається сполученням частки нехай з формою 3-ї особи дійсного способу: Добре, нехай зайдуть; И нехай твої батьки не спізнюються.

Спонукання, що виражається імперативом, у залежності від ситуації може бути м'яким чи твердим, увічливим чи грубої. В українській мові ці відтінки спонукання можуть виражатися, по-перше, за допомогою різних ввідних висловів (Будь ласка, Будьте так люб'язні, Якщо тобі не важко), а по-друге, з цією метою можуть вживатися інші, не імперативні форми. Наприклад, якщо мовець хоче, щоб його спонукання пролунало як просьба чи рада, він може використовувати замість наказового способу умовний: Відійшов би ти убік, тут машини їздять. Це характерно не тільки для української мови: у багатьох мовах умовне нахилення може вживатися як м'яка форма спонукання. Наприклад, в англійській: Would you close your eyes! ('Закрийте, будь ласка, очи!'). В дуже багатьох мовах увічливе чи м'яке прохання можна виразити за допомогою питання: Не підвезеш мене? Навпаки, тверда форма спонукання – наказ – у російській мові може виражатися формою інфінітива: Встати! Відставити!, а може і взагалі не містити ніякої дієслівної форми: Вогню!Форми дійсного способу теперешнього і майбутнього часу теж можуть уживатися для спонукання: Ти чекаєш біля під'їзду, а Міша йде зі мною; Завтра ти підеш у магазин і купиш собі зошити. Дуже грубе веління можна виразити за допомогою минулого часу: Устав, зібрав речі і щоб я тебе більше не бачила.

Отже, роль імператива можуть брати на себе різні інші форми. Однак і імператив, у свою чергу, вживається в деяких зовсім далеких від спонукання функціях. Наприклад, у реченні "Була б на те воля моя, була б і розмова недовгою" наказовий спосіб, звичайно, не має значення ні спонукання, ні навіть побажання. Роль, що грає тут імператив, – присудок умовного підрядного речення – більш характерна для умовного способу. Умовний імператив існує й в англійській, і в деяких інших мовах: Sleep until noon, and you'll miss lunch 'Проспи до полудня, і пропустиш обід'. Такі вживання іноді називають переносними. Вираження ідеї умови – не єдине переносне вживання українського імператива. У реченні Він вдома не ночує, а я йому пироги пеки! імператив заміняє вже не умовне нахилення, а модальне дієслово (повинна, змушена). Ще одне ненаказове вживання українського імператива – для позначення несподіваної дії: Вже почали іти, і отут вона візьми і пчихни. (http://www.krugosvet.ru).

Традиційна граматика розглядає імператив у рамках категорії нахилення як особливої граматичної категорії дієслова, часто ототожнюючи спонукальні пропозиції з імперативними, тобто утримуючими присудок в імперативі

Фундаментальне дослідження семантики і типології імператива на матеріалі 130 мов проведене В. С. Храковським і А. П. Володіним(Храковский В. С., Володин А. П., 1986). Автори дійшли висновку, по-перше, що час є субкатегория нахилення, оскільки тимчасова віднесеність виступає як спосіб існування реальності. Сутність нахилення як категорії полягає в тому, що воно виражає точку зору того, хто говорить на реальність/ірреальність факту, що повідомляється. Тому імператив не є нахиленням за своїм значенням. Форми категорії нахилення призначені для реалізації оповідальної, чи комунікативної функції. Форми імператива, навпроти, призначені для реалізації апелятивної, чи закличної функції. Специфічна семантика імператива як засобу апелятивного спілкування не дозволяє розглядати його як форму категорії нахилення. Імператив і форми нахилень не можуть бути порівняні один з одним, оскільки виконують різні мовні функції (Храковский В. С., Володин А. П. 1986). Крім імператива, спонукання, у тому числі і наказ, може виражатися різними неспеціалізованими граматичними засобами, що утворять периферію мікрополя спонукальної модальності. Це, по-перше, неімперативні дієслівні конструкції - інфінітив і інші неособисті форми дієслова, презенс і футурум індикатива, сполучення модальних дієслів з інфінітивом, конъюктив, а по-друге - бездієслівні (адвербіальні, номинативні, вигукні та ін.) конструкції (Прокопчик А. В., 1955).

Відповідно до концепції, що сходить до К. Бюлера (Бюлер, 1934), апелятивну мовну функцію, реалізовану  за допомогою імперативів і вокативів, можна характеризувати як функцію спілкування з односпрямованим повідомленням. Ролі мовця і слухача при реалізації апелятивної функції в принципі строго розподілені між учасниками мовного акту, і обміну цими ролями в процесі мовного акта не відбувається: мовець тільки говорить, слухач тільки слухає. Апелятивне висловлення не припускає предмета мови, що підлягає обговоренню. Призначення апеллятивного висловлення полягає в спонуканні до виконання (чи невиконанню) дії, і очікувана мовцем реакція слухача на подібне висловлення полягає в тому, щоб слухач виконав каузуєму дію (або сприяв його виконанню особою, яка не приймає участь у мовному акті). Типове апелятивне (вокативно-императивне) речення Хлопчик, йди сюди! є двоскладним, але фактично складається з двох  самостійних односкладних речень, кожне з яких має власну задачу. Задача вокативного речення Хлопчик! полягає в тому, щоб перетворити обраного адресата в слухаючого, установити з ним контакт і підготувати його до  сприйняття наступного повідомлення. Задача імперативної пропозиції Йди сюди! полягає в тому, щоб назвати дію, яку мовець наказує виконувати (чи не виконувати).

Одним з найбільш цікавих для вивчення різновидів спонукальних промов є наказ. Він належить до різновидів спонукання до дії, які найбільш чітко виділяються і займає серед них особливе місце. Характерним є зауваження Л. Вітгенштейна про те, що "нетрудно представить себе язык, состоящий из одних военных приказов и рапортов" (Витгенштейн Л., 1985, с. 85). В сучасних дослідженнях відзначається спільність мовних характеристик наказу не тільки з іншими різновидами спонукання, але й з іншими видами прагматично орієнтованих промов, наприклад, з об'явою (Васковская Т. С., 1986, с. 15) (Храковский В. С., Володин А. П. 1986).

З універсальною психічною природою мови пов'язано наявність в усіх мовах спільних когнітивно-поведінкових функцій, або "прагматичних універсалій", до яких, зокрема, відносять і наказ (BolingerD. L., 1968; Рамат П., 1986). Значення наказу, таким чином, можна розглядати як універсалію мовного плану змісту, на засаді якої можливо міжмовне порівняння формальних, у тому числі інтонаційних, засобів плану вираження.

Прийнято вважати, що оповідальні, питальні, спонукальні й окличні речення будь-якої мови характеризуються власною специфічною інтонацією. Підкреслюючи універсальний характер фразової інтонації, А. М. Пєшковський звернув увагу на той факт, що наказова інтонація може бути і без наказового способу, а наказовий спосіб може вживатися майже без наказової інтонації (Пєшковський 1928),(Храковский В. С., Володин А. П. 1986).

В українській мові наказ може виражатися наступними неспеціалізованими граматичними засобами: інфінітивом, індикативом, конструкціями з модальними дієсловами і бездієслівними конструкціями (Кадомцева Л. О., 1972, с. 134-135). "Усі периферійні форми спонукання в англійській мові знаходять свої аналоги в українській мові... Типологічна спільність виявляється у вираженні відповідними формами тих самих модально-значеннєвих відтінків" (Ушакова В. Т., 1968, с. 7).

Модальне значення наказу

Наказ - це найбільш зобов'язуючий вид спонукання, що припускає негайне і беззаперечне виконання дії.

Виділяють наступні характеристики наказу. Це максимально зобов'язуюче спонукання до дії, найбільш визначена і стійка форма спонукань (Бєльський А. В., 1953, с. 99). Це невмотивований прямий вид спонукання, при якому мовець має статус, що дає йому право на спонукання, він же в силу свого положення є відповідальним за ухвалення рішення про здійснення/нездійсненні дії, невиконання якого карне для адресата. Відносини між коммуникантами субординативные, а відношення адресата-виконавця до дії нерелевантне (Бєляєва Е. И., 1985, с.79). наказ містить у глибинній структурі припущення, що адресат повинний зробити те, що хоче від нього що говорить (Вежбицка А., 1985, с. 257-258). Наказ правомочний лише в тому випадку, якщо його адресат "за допомогою якої-небудь попередньої процедури, гласної чи негласний", підтвердить авторитет того, хто збирається віддавати накази (Остин Дж., 1986, с. 41). Підсумовуючи ці характеристики, бачимо, що головною умовою наказу є наявність або обумовленого ситуацією нерівності коммуникантов, у силу якого молодший (адресат-виконавець) зобов'язаний беззаперечно виконати казуируемое дію.

Для наказу особливо типовий механізм блокування словесної реакції, що виражає згоду; вона заміняється поведінковою реакцією - швидким чи негайним здійсненням необхідної дії, що зв'язано з великим ступенем эксплицитности і категоричності вираження спонукального значення в наказі (Шевченко Н. А., 1984).

Очевидно, що функціонально-семантична зона наказу також неоднорідна і дозволяє виділити в ній деякі різновиди. (А. В. Бєльський, там же, с. 99-100)пропонує розрізняти наказ-вказівка (спонукання до простої, конкретної дії) і наказ-розпорядження (перерахування складних дій); наказ-нагадування, чи наказ-сигнал ( чидія його ознаки не називаються, тому що були названі раніше, або ясні без цього; наприклад: "Почали!", "come on!", "Los!"). названі різновиди розглянуті нижче при аналізі засобів вираження модального значення наказу.

1.2. Військові команди, що використовуються українськими військами

Усі військові команди що є у "тимчасових статутах збройних сил України" (4) зведено у таблицю 1.

Загальна кількість українських військових команд = 276 ± 3%.

Таблиця 1.

українські військові команди