Соціально–політичне становище в Західній Україні 1945-1950 роки
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
Курсова робота
на тему:
«Соціально – політичне становище в Західній Україні
(1945-1950 рр.)»
Виконала:
студентка 2-Г курсу
Юзвак Оксана
Перевірив:
доцент. Лисий А.К.
Вінниця 2009
Зміст
Вступ.
Розділ 1 . Соціальне становище в Західній Україні в1945 – 1950
1.1 Індустріалізація та колективізація сільського господарства
Розділ 2 . Радянізація Західної України в 1945 – 1950 роки
2.1 Придушення національно – визвольного руху
2.2 Масові репресії радянського режиму проти населення Західної України. Операція «Вісла»
Висновки
Джерела та література
Додатки
Вступ
Актуальність проблеми Війна принесла багато втрат в Україні . У важких умовах жила більшість населення України. Досить складним залишалося внутрішньополітичне становище , особливо в Західних регіонах , де з поверненням радянської влади з небаченою силою спалахнула боротьба з ОУН- УПА . Насамперед , тоталітарного режиму , прискорена радянізація західних областей після вигнання німців , масові репресії проти місцевого населення призвели до спалаху громадської війни . Спираючись на значну підтримку місцевого населення , боротьба ОУН-УПА.
Розглядаючи це питання, треба передусім звернути увагу на те, що в повоєнні роки в Україні, як і в цілому в Радянському Союзі, склалися відповідні умови для істотної перебудови соціально-економічної та політичної систем. Це завершення , головним чином, індустріалізації і перехід (можливий з урахуванням світового досвіду та НТР) до нового постіндустріального етапу розвитку суспільства; розуміння деякими ставниками партійної та урядової влади необхідності демонтажу репресивної системи, а головне — зміни в духовній коли зміцнилися позиції православної церкви, у морально психологічному настрої суспільства, яке очікувало на демократичні зрушення на тлі зростання авторитету радянського народу, який переміг у найжорстокішій війні та з великим труднощами відновлював зруйноване господарство. Аналізуючи ситуацію у повоєнні роки на західноукраїнських землях, треба порівняти її із ситуацією в цьому регіоні у 1945 — 1950рр., знайти спільні риси і відмінності, які були викликані наслідками Другої світової і Великої Вітчизняної воєн.
Зокрема, спільним було те, що після війни, як і напередодні, було продовження насильницької колективізації, цьому сприяли 10 тисяч представників інтелігенції, які були прислані сюди для ліквідації неписьменності, вирішення проблем охорони здоров'я, організації бібліотек, хат-читалень, клубів тощо. Водночас, і на цьому бажано детально зупинитися, протидія цим заходам радянської влади, які несли і чималу користь для людей, з боку націоналістичного підпілля і УПА мала значний агресивний характер. Як правило, молоді фахівці, які прибули сюди з названими цілями, не належали до партійного щ комсомольського активу, а вояки УПА чи інших націоналістичних формувань їх нищили безжалісно і страшними методами, таким чином провокуючи владу до все нових каральних акцій. У післявоєнні роки УПА і її союзники знищили понад 40 тис. громадян, присланих за рознарядкою для допомоги місцевому населенню у подоланні наслідків війни і до партійного активу належало не більш як 5 % кількості. Отже, слід наголосити, що невинна кров проливалася не тільки радянською владою, а й УПА, вояки як вимагають урівняти себе в правах з воїнами Радянської котрі воювали з фашизмом..
Метою дослідження є висвітлити цей надзвичайно складний період нашої історії, для його кращого засвоєння слід визначити етапи радянізації в Західній Україні. Вони почалися фактично в 1946 р. і тривали до самої смерті Сталіна, зокрема включаючи репресії проти військових , соціальне становище та відбудова економіки .
Об’єктом і предметом дослідження є соціальне та політичне становище Західної України в 1945 – 1950 роки .
Хронологічні рамки охоплюють 1945-1950 роки тобто післявоєнний період нашої історії , коли у досить складних і суперечливих умовах почалася післявоєнна відбудова народного господарства , могутнє патріотичне та національне піднесення України .
Структура курсової роботи відповідає поставленій меті та розв'язанню основних завдань дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків , списку використаних джерел та літератури і списку вживаних скорочень.
Історіографія проблеми Зазначена проблема активно досліджувалась та вивчалась в різних аспектах істориками, політологами та письменниками. Цікаве Дослідження провів Володимир Литвин , який охарактеризував становище українців в західних областях та всіх регіонів України в (1946-1955 р.р .)(1).
У нарисі доктора історичних наук, професора Грачака та кандидата історичних наук, доцента В.В Палька розповідається про минуле стародавнього слов'янського міста Ужгорода ,про його славне радянське сьогодення: господарське, наукові і культурно – мистецьке життя, про чудових людей , які гідно примножують славу свого міста (2).
Висвітлюється багата про події історія міста з часів його заснування до наших часів. Документи розповідають про історичні шляхи розвитку міста , національно – визвольну і революційну боротьбу городян , про возз’єднання західноукраїнських земель з Радянською Україною , бойові і трудові подвиги трудящих соціалістичного Ровно їх досягнення в комуністичному будівництві (3). Велике значення мають збірники документів і матеріалів Львова міститься велика кількість інформації щодо економічного та політичного життя Західної України (4).
Сергійчук висвітлює тенденційну інформацію про діяльність українських націоналістів , особливо про національно – визвольний рух на західно – українських землях у повоєнний час.
Спроба відновити історичну правду про події , що відбулися там після приходу Червоної армії в 1944 році дозволяють у першу чергу ті свідчення самої ж компартійної системи які протягом десятиліть були заховані в спец фондах під грифом « Цілком таємно » , а також документи ОУН ,до яких не мали доступу дослідники .
Цей збірник дає можливість широко ознайомитися з ними , відчути весь трагізм десяти повоєнних літ(5).
Таким чином, жодне історичне дослідження не може обійтися без порівняння різних теорій окремих дослідників.
1.1 Індустріалізація та колективізація:
В австрійські і польські часи Східна Галичина мала дуже слабку промисловість , в якій було зайнято не більше 4 відсотків населення. Тому "соціалістичні перетворення" починалися з прискореного насадження в краї промисловості. Одночасно з закінченням війни, 7 травня 1945 р. ЦК КП(б)У і уряд УРСР прийняли постанову "Про заходи по відбудові і дальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької областей на 1945 р.". Було взято курс на відбудову і реконструкцію традиційних галузей нафтогазової на Львівщині, лісової, лісопильної і лісохімічної - в районі Карпат, легкої - на Буковині, соледобувної - на Закарпатті (6) .
Особлива увага надавалася перетворенню Львова на великий промисловий центр. Першу постанову з цього приводу ДКО прийняв ще в грудні 1944 р (7). У законі про п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. завдання перетворення Львова на великий індустріальний центр виділялося окремим рядком.
У 1945-1946 рр. у Львові були розміщені демонтовані в різних регіонах СРСР заводи-електроламповий, телеграфної апаратури, інструментальний, сільськогосподарських машин. У 1949 р. дав першу продукцію завод автонавантажувачів. Розгорнулося будівництво великого автобусного заводу.
Багато нових підприємств, переважно дрібних, було споруджено в інших областях. Всього на кінець четвертої п'ятирічки в західних областях вже працювало 70 великих заводів і фабрик з кількістю робітників на кожному з них понад 300, а також сотні дрібних і середніх підприємств. Якщо українська промисловість у 1950 р. перевищила довоєнний рівень тільки на 15 відсотків, то валова продукція всіх західних областей зросла за цей час на 115 відсотків, зокрема, по Львівській області - на 241 відсоток. В Закарпатській області промисловість збільшила випуск продукції в 10,5 разів (8). Галузева структура промисловості західних областей зазнала якісних змін.
Продукція машинобудування і металообробки перевищила в четвертій п'ятирічці довоєнний рівень у Волинській області в 20 разів, Тернопільській — у 18., Ровенській — в 12, Львівській — в 19 разів.
Разом з промисловим устаткуванням до західноукраїнських міст прибували робітники та інженери, в основному з Росії. Зокрема, в четвертій п'ятирічці до Львова прибуло 20 тис. робітників і 2 тис. інженерно-технічних працівників.Це свідчить :
ІЗ ЗВІТУ НАРКОМАТУ ЛЕГКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УРСР РАДНАРКОМОВІ УРСР ПРО РОЗВИТОК РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ТА МІСЦЕВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНСЬКОЇ РСР ЗА 1945 р.
17 січня 1946 р. По м. Львову
а) Швейну фабрику № 1 — організовано і введено в експлуатацію. Вся наявна виробнича площа використана для встановлення 6 пошивних агрегатів на 104 машини. На двох агрегатах шиють плановий асортимент відповідно до виробничої програми. Решта використовується з навчально-виробничою метою — для навчання учнів ФЗУ;
б) На швейній фабриці № 2 (по вул. Казимирівській ) підготовлено до експлуатації два поверхи — 4 і 5. Тепер провадиться монтаж швейних агрегатів на 50 машин. Затримка з відбудовою цього корпусу була викликана труднощами з будматеріалами (цемент, скло), ремонтом опалювальної системи.
в) Фабрику головних уборів реорганізовано і є потрібні установки для виробництва чоловічих, жіночих і дитячих фетрових капелюхів, а також агрегат на 14 машин для виробництва кашкетів, кепі з загальною потужністю, за двозмінної роботи, до 300 одиниць кепі і 200 одиниць капелюхів на суму до 1 млн, крб. в незмінних цінах.
г) Взуттєву фабрику організовано на початку ц. р. Потрібні підготовчі роботи для організації фабрики масового пошиву взуття — ремонт і пристосування приміщення, підведення газу, електропроводка, одержання устаткування — проведено. Оскільки устаткування одержано із запізненням, а також в зв'язку з ремонтом устаткування в умовах браку кваліфікованих кадрів механіків-монтажників, строки встановлення взуттєвого потоку затягнулися. Все-таки потік на 1000 пар взуття за зміну на початок цього року встановлено і конвеєр пущено 15 січня ц. р. На фабриці встановлено також швейний агрегат на 26 машин — для заготівельного процесу і закінчується монтаж розкрійного і штампувального цехів також потужністю 1000 пар взуття за зміну.
д) Шкіргалантерейна фабрика організована і досягла визначеної потужності 0,6 млн. крб. в незмінних цінах. В IV кварталі 1945 р. фабрика випустила продукції на суму до 100 тис. крб.
є) Шорно-клеєва фабрика також діє.
На шкіргалантерейній і шорно-клеєвій фабриках додатково встановлено агрегати на механічному приводі — на 20 машин на шкіргалантерейній і на 12 машин на шорній.
є) Панчішно-шкарпеткову фабрику організовано. Будинок відремонтовано. Усе виділене на визначену на 1945 р. потужність — 2,5 тис. пар виробів устаткування (100 панчішно-шкарпеткових агрегатів) — одержано і встановлено. Значну частину (64 автомати) випробувано. Встановлено тимчасову фарбівню.
ж) Трикотажна фабрика діє, маючи тепер потужність до 240 т білизни і 180 т верхнього трикотажу. Виділені фабриці для доведення до визначеної потужності (300 т верхнього трикотажу) 25 фангових машин не передано фабриці, бо не одержано. Замість 25 фангових машин фабриці повинно бути завезено з-за кордону 14 веретен.
з) Склозавод № 1 відбудовано і введено в дію з липня ц. р., виробляються електроколби. Нині на заводі ведуться роботи по відбудові печі № 2 для виробництва термосів .
и) При взуттєвій фабриці завдяки доставці невеликої кількості металорізного устаткування встановлено механічну майстерню. З виділених для цього 10 верстатів 9 заряджені, чекають відправлення.
По західних областях :
1. Організація трьох нових швейних фабрик (Луцьк, Ровно, Тернопіль), розширення виробництва на 7 швейних фабриках, організація мережі майстерень індпошиву.
За минулий період в усіх обласних центрах, а також деяких районних західних областей організовано швейні виробництва: масові швейні фабрики або комбіновані — індивідуально-масові.
Організовано і тією чи іншою мірою введено в експлуатацію чотири швейні фабрики масового виробництва, дві фабрики головних уборів, 15 масово-індивідуальних. Вказані підприємства є в таких пунктах:
у м. Львові — швейна фабрика масового пошиву № 1, фабрика головних уборів;
у м. Станіславі — швейна фабрика;
у м. Чернівцях — швейна фабрика, фабрика головних уборів, і в стадії організації велика фабрика масового пошиву — швейна фабрика № 2 у м. Львові.
Комбіновані швейні фабрики індивідуально-масового виробництва організовані в таких місцях: Бібрка, Винники, Золочів, Городок (Львівська область), Стрий, Борислав, Судова Вишня, Самбір, Комарно та ін. (Дрогобицька область), Володимир-Волинськ, Ковель (Волинська обл.), в Чорткові, Луцьку, Ровно щойно організовані такі виробництва...(9)
Розширення виробництва масового пошиву взуття. Організація мережі індпошиву взуття.
Масове виробництво взуття організовано на таких підприємствах західних областей: у Львові, Станіславі, Тисмениці, Богородчанах Станіславської області, Дрогобичі, Роздолі Дрогобицької області. Мережу індпошиву взуття, як і швейного, організовано в усіх обласних центрах Західної України, а також у деяких районах, де вони діють значною мірою як комбіноване індивідуально-масове виробництво: Бібрка, Винники, Городок, Золочів (Львівська область), Комарне, Судова Вишня, Борислав та ін. (Дрогобицька область), Ковель, Володимир-Волинськ (Волинська область) та ін.(10)
Доведення потужності трикотажних підприємств західних областей з випуску панчішно-шкарпеткових виробів до 11,2 млн. пар, білизни трикотажної — до 865 тис. одиниць, верхнього трикотажу — до 1400 тис. одиниць.
Трикотажно-панчішні підприємства західних областей, передбачені (планом) відбудови і організації в цьому році у Львові — панчішна і трикотажна, Станіславська ватно-трикотажна, чернівецькі діють. Відбудовано також Коломийську гардинну фабрику.
Минулого року чернівецькі трикотажні фабрики ввели в дію 341 панчішний автомат, 6 котонових машин, 58 шкарпеткових машин; Львівська трикотажна — 45 фангових, один прядильний верстат(11)
Завезення ділової деревини на Україні в розмірі 47,6 млн. кубометрів за рахунок збільшення лісозаготівель у західних областях при обмеженні лісорубання в східних областях України. Широко розгорнути лісо відновлювальні роботи, забезпечивши за 1946—1950 рр. лісонасадження на площі 252 тис. га і проведення робіт по ущільненню розріджених лісонасаджень і впровадженню швидкоростучих порід лісу (12)
Відбудувати і збудувати нові підприємства промисловості будматеріалів, у тому числі цементні, скляні, цегельні, вапнякові, черепичні заводи, заводи металоконструкцій, заводи стандартних будинків, буддеталей, санітарної техніки, м'якої покрівлі, високо витривалого гіпсу, і забезпечити створення для підприємств промисловості будматеріалів сталої місцевої паливно-енергетичної бази...(13)
Перетворити місто Львів у великий індустріальний центр України.
Збудувати і ввести в дію в місті Львові автоскладальний завод, електроламповий завод, завод телеграфної і телефонної апаратури, скляний завод, трикотажну фабрику, підприємства харчової промисловості, а також відновити і збільшити потужність міської електростанції(14).
Забезпечити якнайшвидшу відбудову й розвиток усіх галузей народного господарства й культури Закарпатської області України(15). Передбачити першочергову відбудову й розвиток сільського господарства, особливо садівництва, виноградарства, тваринництва і бджільництва, а також деревообробної, лісохімічної та харчової промисловості. Організувати промисловість по видобутку бурого вугілля і збудувати нові підприємства легкої промисловості.
Подати державну допомогу селянським господарствам Закарпатської області України сільськогосподарськими машинами, добривами і кредитом...
Голова Президії Верховної Ради СРСР М. Швернік
Секретар Президії Верховної Ради СРСР О. Горкін
Москва, Кремль. 18 березня 1946 р.
Також були проводені заходи щодо розвитку народного господарства Закарпатської області на 1946 рік (16).
Перші роки визволеного народу Закарпаття були спрямовані на ліквідацію засад капіталістичної експлуатації і феодально-поміщицьких пережитків(17).
Були конфісковані поміщицькі землі, безземельним і малоземельним селянам було передано безкоштовно 59200 га землі. Понад 1000 селянських господарств, що задихалися від безземелля в гірських округах, одержали достатні земельні наділи в родючих долинних округах.
Націоналізовано велику промисловість, транспорт, засоби зв'язку, банково-кредитову систему, великі торговельні підприємства, учбові заклади, установи охорони здоров'я та культури(18).
Робітники, селяни та інтелігенція Закарпаття провадять значну роботу по ліквідації шкоди, заподіяної німецько - мадьярськими загарбниками.
Велику допомогу надає їм в цьому Радянська Україна, увесь Радянський Союз.
Навесні 1945 р. було завезено в Закарпаття для продовольчих потреб населення 96 000 ц зерна, з яких 32 000 ц безкоштовно. Крім того, було виділено селянам безкоштовно 87 600 ц посівного матеріалу.
Також подано допомогу в 1946 р. насінним матеріалом бідняцько-середняцьким господарствам — понад 1000 ц. Велика матеріальна допомога надається промисловості завозом сировини, палива і допоміжних матеріалів.
Внаслідок проведених організаційно-відбудовчих заходів відновило роботу 250 підприємств, в яких працює понад 20 тис. робітників.
Приступлено до утворення підприємств легкої промисловості, якої раніше було в Закарпатті, організовано артілі промислової кооперації.
В 1945 р. підприємства Закарпаття випустили майже ' на 20 млн. крб. продукції і лісоматеріалів, меблів, хімікатів, металовиробів, цигарок, спирту і т. ін(19).
На 1946 р. програма виробництва значно збільшується величезна організаційна й матеріальна допомога, яка повсякденно надається Радянським урядом і більшовицькою партією господарському, і культурному будівництву Закарпатської області, знаходить живий відгук у трудящих Закарпаття. Робітники, селяни та інтелігенція Закарпаття активно включилися в будівництво радянських органів влади, беруть творчу участь у відбудові й розвитку господарства і культури області.
Своє схвалення політики Радянського уряду, який забезпечив реалізацію їх національних і соціальних сподівань, своє довір'я більшовицькій партії трудящі Закарпаття продемонстрували на виборах у Верховну Раду СРСР, що відбулися 19 лютого 1947 р(20).
З метою забезпечення всебічного розвитку господарства Закарпатської області і зростання добробуту її населення Рада Міністрів УРСР і Центральний Комітет КП(б)У постановляють:
В галузі промисловості
1. Рада Міністрів УРСР і Центральний Комітет КП(б)У вважають основним завданням міністерств і центральних організацій "УРСР, Закарпатського обласного виконавчого комітету і обласного комітету КП(б)У в галузі промисловості — відновлення та забезпечення нормальної виробничої діяльності всіх націоналізованих підприємств і дальше розгортання промислового виробництва для задоволення місцевих потреб на основі якнайповнішого використання місцевої сировини та створення надійної власної паливно-енергетичної бази.
2. Затвердити на 1946 р. загальний обсяг промислового виробництва по республіканській та місцевій державній промисловості Закарпатської області в сумі 42,7 млн. крб. (в незмінних цінах 1926/27 р.) і по промисловій кооперації в 10,6 млн. крб. (в незмінних цінах 1932 р.), а також випуск основних виробів .
У Львівській і Волинській областях геологи відкрили невелике родовище вугілля — з промисловими запасами близько 1,5 млрд. т. У 1949 р. були закладені перші вугільні шахти Львівсько-Волинського басейну. Одночасно почалося спорудження найбільшої в західних областях Добротворської ДРЕС потужністю 700 тис. кВт. Розгорнулося будівництво потужної Тереблеріцької ГЕС в Закарпатській області.
У 1950 р. було відкрите найбільше в СРСР Роздольське родовище сірки. Побудований на його базі гірничохімічний комбінат поклав початок створенню у Прикарпатті великої хімічної промисловості. Соціалістичні перетворення усільському господарстві починалися з відбудови державних МТС.
Одразу після вигнання окупантів на ці цілі було виділено понад 100 млн. руб., в результаті чого навесні 1945 р. розгорнули свою діяльність 152 МТС(21).
За постановою РНК УРСР від 4 березня 1945 р. були створені невластиві для цього регіону земельні товариства, а при них — супряги. Супряги надавали допомогу безкінним господарствам в обробітку землі. Земельні товариства створювали зерноочисні і злучні пункти, громадські кузні.
У 1944 р. почали працювати ініціативні групи з селян для відновлення довоєнних і організації нових колективних господарств (22). На початку 1945 р. в регіоні налічувалося 24 колгоспи, а ще через рік - 177. У 1946 р. виникли перші колгоспи в Закарпатті. В ці роки організація колгоспів здійснювалася на майже добровільних засадах. Селяни заохочувалися до вступу в колгоспи різноманітними пільгами. Широко практикувалися поїздки селянських делегацій у добре налагоджені господарства східних областей з метою пропаганди досягнень колгоспного ладу.
У середині 1948 р. в Кремлі вирішили, що підготовчий період слід завершувати. Селянські господарства раптом відчули колосальний тиск держави, особливо по податковій лінії, який підштовхував їх до об'єднання в колгоспи. Через рік, на початок липня 1949 р. в колгоспи об'єдналося 60 відсотків господарств, ще через рік - 91 відсоток. На базі поміщицьких маєтків і монастирських господарств було створено до 30 радгоспів і дослідних станцій(23).
Процес індустріалізації у «возз'єднаних» землях мав свої особливості.
По-перше, значно вищі, ніж у східних регіонах УРСР темпи промислового розвитку. Якщо 1940 р. підприємства західних областей становили 4,7% загальної кількості підприємств України, то 1949 р. — вже 12,6% (у важкій промисловості — відповідно 8,1 і 16,8%).
По-друге, суттєві якісні зміни в традиційних галузях західноукраїнських областей. Якщо раніше лісова промисловість краю вивозила за межі регіону майже всю лісову сировину в непереробному або напівпереробному вигляді, то тепер її продукція стала базою для розвитку місцевих галузей — деревообробної, паперової, хімічної (Ужгородський диктово-меблевий і Мукачівський меблевий комбінати, Свалявський лісохімічний завод, картонна фабрика у Львові та ін.).
По-третє, поява нових галузей промисловості: машинобудівної та приладобудівної — на Львівщині; взуттєвої та трикотажної — у Прикарпатті; рибопереробної — в Ізмаїльській області та ін(24).
По-четверте, відкриття в західноукраїнському регіоні значних родовищ корисних копалин: 1946—1949 рр. у Дрогобицькій області розвідані Угерське, Більче-Волицьке та Рудковське газові родовища, що мали не лише республіканське, а й союзне значення. У 1948 р. завершено будівництво найпотужнішого в ті часи в СРСР та Європі магістрального газопроводу Дашава — Київ, а 1951 р. західноукраїнський газ почала отримувати Москва.
Помітний прорив у промисловому розвитку західноукраїнських земель супроводжувався і негативними чинниками. Скроєна за сталінською моделлю індустрія краю переймала й успадковувала традиційні її вади: диспропорційний розвиток, що виявлявся у відставанні легкої та харчової галузей промисловості, домінування кількісних показників над якісними, відсутність закінченого технологічного циклу, залежність від союзного центру та ін.
Економічна модернізація потребувала значної кількості освічених кваліфікованих робітників. Тому велика увага під час перетворень у західноукраїнських землях приділялася питанням освіти. Активна боротьба з неграмотністю, розширення мережі початкової та вищої освіти давали змогу радянській владі не тільки завойовувати симпатії західних українців, а й створювати передумови для появи нового покоління західноукраїнської інтелігенції, спираючись на яку можна було б значно посилити свій вплив на місцеве населення.
2 .Радянізація західних областей України .
2.1 Придушення національно – визвольного руху.
Нові радянські райони (Прибалтика, Західна Україна і Західна Білорусія, Північна Буковина і Бессарабія) після війни стали предметом особливої уваги всіх органів радянської влади — від каральних до пропагандистських. "Здобутки" довоєнної радянізації випарувалися з приходом окупантів (25). З приходом Червоної армії у 1944 р. почалася друга хвиля інтеграції західних областей в радянську політичну і соціально-економічну систему(26).
Пам'ятаючи ленінську настанову ("соціалізм — це облік"), власті розпочали з постановки на облік всього наявного населення. З цією метою було здійснено перепис робітників та службовців(27). У містах і районах створювалися облікові групи, очолювані відповідальними працівниками парткомів, НКВС і НКДБ. Під час постійних перевірок виявляли "дезертирів виробництва", "незаконно заброньованих", людей без паспортів і військових білетів, підозрюваних у зв'язках з окупантами або з національним підпіллям.
Населення західних областей, як могло, бойкотувало вибори до
Верховної Ради СРСР, що відбувалися в лютому 1946 р (28). Проте за межами цієї території бойкоту ніхто не помітив. Письменник А.Дімаров, який тоді працював у газеті "Радянська Волинь", розповідав, як проходили вибори: "Рано о восьмій у супроводі яструбків почали приходити люди. Лейтенант не дарма лазив на горище. Він просвердлив над обома кабінами по дірці, посадив над кожною по енкаведисту з добре потовченою крейдою в бляшанках. Зайде дядько до кабіни, стане щось писати в бюлетені, а із стелі йому на шапку чи голову вже сиплеться крейда. Вийде, проголосувавши на двір, а тут енкаведишники: — Ану, наклонись! Чиста шапка чи голова - чеши, чоловіче, додому, а якщо посипана крейдою — паняй до машини!" (29).
Щоб ця картинка з натури стала до кінця зрозумілою, слід вказати, що у виборчому бюлетені друкувалося тільки одне прізвище — кандидата від "блоку комуністів та безпартійних". Щоб проголосувати за рекомендованого цим блоком, не треба було заходити в кабіну для таємного голосування: узяв бюлетень і тут же вкинув його до урни (30). Та якщо виборець бажав закреслити прізвище кандидата в депутати і написати інше — вже за своїм вибором, він обов'язково мусив зайти в кабіну. З Партійні організації західних областей в перші післявоєнні роки поповнювалися тільки за рахунок вихідців зі східних областей УРСР та інших регіонів СРСР. У 1947 р. стало можливим приймати в партію місцеві кадри, у тому числі вихідців з КПЗУ Проте перевага завжди надавалася приїжджим. Зокрема, у 1948 р. в Тернопільській області було прийнято в КП(б)У 1008 осіб, з них місцевих —тільки 215 (21 відсоток).
У партійних органах західних областей налічувалися буквально одиниці представників місцевого населення. Так, в 1949 р. в Чернівецькій області в апаратах міськкомів, окружкомів і райкомів КП(б)У працювало 4 комуністи місцевого походження, Дрогобицькій — 10, Тернопільській — 15, Станіславській — 9 .
З кінця 1944 р. мельниківціта бульбівці згорнули бойову діяльність. Після цього національно-визвольний рух у західних областях репрезентувала УПА, яка перебувала під цілковитим контролем ОУН(Б) (31).
У листопаді 1945 р. серед усіх повстанців була поширена інструкція ОУН "Надрайонним провідникам до виконання", яка свідчила про зміну тактики боротьби. Від провідників вимагалося посилити політичну роботу в масах. УПА розглядалася тепер не тільки як військовий інструмент, а як революційно-політична армія, покликана "на своїх прапорах і своїми політичними діями нести у народну масу слово нашої правди, демонструвати насамперед наше існування і закликати народ до боротьби(32).
Відмова УПА від відкритих боїв і перехід до терористичної і диверсійної діяльності стурбували компартійно-радянське керівництво. У нього викликало занепокоєння й те, що націоналісти належним чином оцінили небезпеку діяльності агентури НКВС-НКДБ в своїх лавах і звернули особливу увагу на виявлення і знищення таких агентів.
У західних областях була посилена практика постійної перевірки працюючих в державних установах, на промисловості і транспорті з метою виявлення людей, опозиційно настроєних до радянської влади(33).
Найдійовішою формою ліквідації запілля ОУН і УПА була визнана депортація населення, яке прихильно ставилося до повстанців. Перша масштабна депортаційна акція була здійснена ще у квітні 1945 р., коли було вислано на схід понад 9 тис. сімей (23,6 тис. осіб) членів ОУН і бійців УПА Одночасно масова база повстансько-підпільної боротьби підривалася масштабними примусовими мобілізаціями населення, переважно молоді, на відбудову об'єктів вугільної і металургійної промисловості Донбасу та Придніпров'я.
Активні дії військ НКВС і НКДБ проти повстанців почалися з кінця 1945 р., щоб, як казав М.Хрущов, "паралізувати дії бандитів і забезпечити нормальний хід виборчої кампанії". За два з половиною місяці проти боївок націоналістів було проведено майже 16 тисяч операцій. У боях брала участь 52-а армія генерал-полковника К.Коротєєва і 13-а армія генерал-полковника М.Пухова. Армійським гарнізонам допомагали 3593 винищувальні батальйони ("яструбки") загальною чисельністю понад 63 тис. бійців(34).
В українській зарубіжній історіографії зима 1945-1946 рр. розглядалася як найбільш тяжка. Сотник В.Чав'як ("Чорнота") пізніше згадував: "Ця облавна зима була найстрашнішою. Нас як звіра шукали по слідах. Коли не падав сніг, ми не могли переходити навіть вночі. Голодували, мерзли. Майже не розкладали ватри, бо за нами пильнували літаки*30. Ми спали навіть у тріскучі морози під смереками, вкривалися смерековими гілками.
Керівництву КП(б)У вдалося домогтися згоди Кремля на продовження терміну використання регулярних військ проти УПА. У весняно-літній кампанії 1946 р. органами МВС-МДБ, внутрішніми та прикордонними військами було проведено понад 42 тис. операцій. Крім того, винищувальні батальйони здійснили у 1946 р. майже 17 тис. операцій. Безпосереднім наслідком масованого наступу на УПА стало припинення її бойової діяльності в усьому краї(35), за винятком Карпат і Полісся. У переважній більшості районів повстанці перейшли до підпільної боротьби.
У лютому 1947 р. у зв'язку з підготовкою виборів до Верховної Ради УРСР і місцевих рад М.Хрущов знову домігся розквартирування військових гарнізонів у кожному населеному пункті, щоб прикрити всі виборчі дільниці. З метою паралізації повстансько-підпільного руху за січень-березень цього року сили МВС-МДБ провели понад 12 тис. операцій. На підставі агентурних розробок органи МВС здійснили спецоперації, спрямовані проти керівних центрів і кадрів ОУН. В цей час, за даними МДБ У РСР, у західних областях перебувало у підпіллі 113 керівних працівників проводів і налічувалося 219 підпільних осередків ОУН чисельністю 1558 осіб (36). За оцінками чекістів, операції і спецоперації початку 1947 р. призвели до того, що в підпіллі ОУН запанувала повна розгубленість. Повідомлялося, що посилилася тенденція добровільної здачі повстанців і підпільників органам радянської влади або перехід їх на територію Польщі(37). Під час ліквідації заступника референта СБ проводу ОУН Карпатського краю І.Синенка в районі села Нова Гута на Станіславщині було захоплене інформаційне повідомлення "Ромба", датоване березнем 1947 р. "Ромб" повідомляв, що населення дивиться на підпільників як на "засуджених до смерті", співчуває їм, але пов'язувати свою долю з ними не бажає. "Більшість населення, — писав він, — особливо особи старшого віку, бажали б жити в таких умовах, як зараз, але тільки щоб їх ніхто не чіпав і не турбував(38).
Населення бачило, що колосальна військова міць наддержави у кожну хвилину може бути обернута проти повстанців: радянська влада переконувала у цьому під час виборів, беручи у військові кліщі кожний населений пункт(39). Одночасно воно на собі відчувало весь жах цього тиску. Користуючись відомим "хто не з нами, той проти нас", чекісти пропонували людям повідомляти про всіх підозрілих, а багатьох з них просто вербували у свою інформаторську мережу на правах "секретних сотрудников" (сексотів). Той, хто не погоджувався, одразу потрапляв до категорії "бандпособників" і депортувався разом з сім'єю в Комі АРСР, на Урал та в інші острівці ГУЛАГу.
У повстанців західних областей України були сприятливі чинники для боротьби: підтримка місцевого населення, наявність організації, що існувала з 1929 р. і проявила себе в боях з різноманітними противниками, лісиста і гориста місцевість, в якій вони чудово орієнтувалися. Вони були загартованими в боях, національно свідомими патріотами, вихованими самою дійсністю, що їх оточувала, у відразі до комуністичної доктрини і практики. Тим не менш, сили були надто нерівні, а умови підпільно-партизанської боротьби постійно ускладнювалися. Розуміючи, що основна перевага визвольного руху — у зв'язках з оточуючим населенням, МВС-МДБ звернуло головну увагу на тих, хто змушений був залишатися в селах, на їх близьких та рідних. Чекісти взяли на озброєння гітлерівські методи боротьби з партизанським рухом, щоправда, у м'якшій формі: відповідальність за диверсії та інші операції підпільників покладалася на жителів найближчого села; їх не розстрілювали, як гітлерівці, а депортували(40).
Ситуація, в якій діяли підпільники, добре показана в уже цитованому вище інформаційному повідомленні "Ромба": Сітка сексотів діє акуратно. По території неможливо пройти, щоб після себе не залишити слідів. Про перебування в селі (квартирування) не може бути й мови. Сексоти видресирувані так, як церковні собаки. До кожного приїжджаючого підпільника вони діловито приглядаються з усіх боків. Бункери в селі можуть бути тільки у сексотів, про яких знають органи МДБ. Підпільники, котрі квартирували або квартирують по селах, є агенти більшовицької поліції... Не може знаходитися в селі місце заховування підпільника, про яке б не знали органи МДБ-МВС. Зв'язок між сіткою сексотів і працівниками МДБ-МВС організовано виключно добре .
У лютому 1947 р. було прийняте рішення про те, щоб покласти остаточне придушення підпільно-повстанського руху на органи МДБ УРСР. Загальне керівництво каральними діями в західних областях Сталін поклав на Л.Кагановича, направленого в Україну на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У березні 1947 року.
Чекісти зробили ставку на розширення і поглиблення агентурно-інформаційної роб