Розвиток батьківської сфери, як особистісної стратегії у період юності і дорослості

ЗМІСТ:

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування батьківської сфери у період юності і дорослості

1.1 Системний підхід у формуванні готовності молоді до майбутнього батьківства у психологічній теорії та практиці

1.2 Соціально-психологічні особливості компонентів батьківства

1.3 Формування готовності молоді до виконання статево-рольових функцій матері та батька

1.4 Вплив статевих відмінностей та особливостей на формування батьківської сфери у молоді

Розділ 2. Емпіричне дослідження формування та розвитку батьківської сфери у період юності та дорослості

2.1 Організація та проведення психологічного дослідження

2.2 Результати дослідження та їх аналіз

2.3 Психологічна підготовка старшокласників до виконання ролей  матері та батька

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Якість виховання, усвідомлене виконання батьківської ролі визначають стан суспільства, інституту родини і психологічне здоров'я особистості наступних поколінь. У наш час звичайними явищами стають малодітна родина, відхід від традиційного розподілу ролей і відповідальності в родині, збільшення кількості однодітних родин, фемінізація, ослаблення виховної ролі батьків, ріст бездоглядності, значне зниження стабільності родини, і інші актуальні явища в сфері родини та дитячо-батьківських відносин. Все це змушує звертати пильну увагу на дану сферу.

Практично кожна людина стає батьком або матір`ю, і якість виховання, сімейної взаємодії залежить від стану батьківства. З появою дитини в родині, чоловік і жінка свідомо або неусвідомлено здобувають нову роль – батьків. Прийняття батьківської ролі відбувається раз і назавжди. Біологічна здатність бути батьком або матір`ю не завжди збігається із психологічною готовністю до батьківства. Готовність до батьківства, усвідомлення себе родителем і способи реалізації батьківства в парі зі своїм чоловіком / дружиною формуються під впливом різних факторів.

Батьківство відіграє значну роль у житті конкретної особистості. Протягом всього життя батьки залишаються значимою фігурою для індивіда. Батьківство включає феномени материнства й батьківства, але не зводиться до їхньої простої сукупності. Однак при відносно активній розробці окремих проблем материнства (А.Я. Варга, Г.Г. Філіппова) (16), (55), (56) батьківство є практично невивченим (І.С. Кон, В.А. Сухомлинский) (43), (54). Також необхідно відзначити й стосовно батьківства в цілому – у психології немає чіткого визначення батьківства, немає обґрунтування цього феномена із психологічної точки зору, за винятком дослідження етнографічного аспекту батьківства (І.С. Кон) (43).

Родина є першим інститутом соціалізації дитини. Саме сімейне виховання є найбільш природним і відіграє визначальну роль у розвитку й формуванні особистості. На молодих батьків виявляється постійний тиск із боку авторитетних джерел: як необхідно доглядати за дитиною і як треба її виховувати. Вибираючи свій стиль поводження у взаємодії з дитиною, батьки виявляються в ситуації невизначеності й можуть відчувати непевність у собі, почуття провини і так далі. Все це визначає потребу в психологічному супроводі родини і сімейного виховання.

Психологічна робота з батьками – досить складний напрямок. Нерідко батьки не сумніваються у своїй компетентності, обвинувачуючи у випадку виникнення труднощів у дитячо-батьківських відносинах школу, суспільство. Часто батькам складно визнати помилковість своїх думок, почуттів, дій. На тлі цього усередині родини між батьком і матір'ю нерівномірно розподіляється виховна активність. У більшості випадків, вихованням, емоційним спілкуванням з дітьми займається мати, батько ж робить це «за настроєм». У підсумку, у родині не спостерігається системності впливів. Батьки для дитини рідко виступають єдиним цілим.

Проблема дослідження міститься у виявленні і вивченні компонентів, рівнів розвитку батьківства як інтегрального психологічного утворення особистості, особливостей статево-рольової ідентифікації у жінок та чоловіків  в період народження дитини; визначенні психологічних факторів формування батьківства для розробки технології формування усвідомленого батьківства.

Дослідженню проблем становлення та розвитку сім’ї присвятили свої роботи І. Бестужев-Лада (13), Д. Варга (16), І. Гребенніков (18), Г. Гурко (19), Н.І. Гусак (20), (21), (22), С.С.Жигалін (31), (32), (33) Г.Г. Филипова (55), (56) та ін. Проблеми підготовки молоді до сімейного життя висвітлені у дослідженнях В. Г. Захарченко (53), С.Ю. Мещерякової (48), І.М. Мачуської (47), С.С.Жигаліна (32), (33), (34)та ін.

Дослідники І. Кон (43), А.С.Батуєв (11), В.Н. Колбановський (44) акцентували увагу на питаннях статевої відмінності та диференціації соціальних ролей. Формуванню усвідомленого батьківства присвячені роботи О. Безпалько (12), Т. Веретенко (17), Н.І. Гусака (21), (22), Р. Овчарової (49).

Разом з тим відчувається недолік наукових даних, що розкривають особливості знань і уявлень юнаків і дівчат про батьківство, а вони, разом з тим, необхідні для розробки навчальних програм, що сприяють оптимізації їх майбутніх та вже існуючих батьківських позицій, орієнтування на формування в молоді відповідального відношення до батьківства й шлюбу, а також для потреб психолого-педагогічної консультативної роботи.  Це і зумовило вибір теми курсового дослідження «Розвиток батьківської сфери, як особистісної стратегії у період юності і дорослості».

Об’єкт дослідження – батьківська сфера та психологічна готовність молодих людей до батьківства.

Предметом дослідження виступили особливості формування, структура психологічної готовності молоді до батьківства, розвиток батьківських почуттів та ставлень до дитини після її народження.

Мета дослідження – проаналізувати закономірності розвитку  розвиток батьківської сфери в період очікування сім`єю дитини та після її народження, а також в експериментальному виявленні розвитку структурних компонентів психологічної готовності юнацтва до батьківських стосунків.

Гіпотеза дослідження:

• батьківство є інтегральним психологічним утворенням особистості, що містить ряд компонентів, кожний з яких включає когнітивні, емоційну й поведінкову складові;

• формування батьківства залежить від ряду суб'єктивно-психологічних факторів, складові яких належать різним ієрархічно організованим системам;

У відповідності з метою, предметом, об’єктом та гіпотезою дослідження були визначені такі наукові завдання:

1. Вивчити основні теоретичні підходи до розгляду феномена батьківства і його складових.

2. Вивчити структуру батьківства як інтегрального психологічного утворення особистості.

3. Провести дослідження готовності молоді до майбутнього батьківства;

4. Дослідити еволюцію поглядів на батьківство в батьків і матерів, у період очікування дитини, та після її народження.

5. Розробити рекомендації для роботи по формуванню психологічної готовності молодих людей до майбутнього батьківства засобами активного соціально-психологічного навчання.

Теоретико-методологічні засади дослідження випливають із системної інтеграції відомих положень психологічної науки про становлення особистості та органічний взаємозв’язок свідомості та самосвідомості, єдність психіки та діяльності, детермінацію психіки соціальними факторами, закономірності функціонування і розвиток мотиваційно-потребової сфери особистості.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовано комплексний підхід, який полягав у поєднанні теоретичного аналізу наукових джерел із застосуванням психологічного емпіричного експерименту.

• Обсерваційні методи – безпосереднє спостереження за поведінкою подружніх пар, що є батьками в родині й за її межами з метою розробки загальної картини феномена батьківства.

• Оглядово-аналітичне теоретичне вивчення психологічної, педагогічної, філософської, соціологічної літератури по досліджуваній проблемі для з'ясування її розробленості й визначення подальших шляхів   дослідження.

• Експериментальний метод: модифікований методика PARI (parental attitude research instrument) – «Батьківсько-дитячі відносини», для визначення психологічної готовності юнацтва до батьківства, анкетування майбутніх або молодих батьків, проективна методика «Батьківський твір».

• Суб'єктивно-оцінний метод – заснований на аналізі відповідей випробуваних на питання і інтерпретація авторської анкети і опитувальника.

• Якісний і кількісний аналіз отриманих результатів.

База дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалась на базі Рівненської  ЗОШ № 25. У дослідженні прийняли участь 30 старшокласників, учні 11 класів, них 16 юнаків та 14 дівчат. Також вибірку склали 10 подружніх пар, які вже є молодими батьками (10 жінок та 10 чоловіків).

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження полягає у тому, що:

- проаналізовано психологічну модель готовності до майбутнього батьківства юнаків та дівчат;

- розкрита сутність і зміст психологічної готовності молоді до батьківства, визначено її критерії та показники;

- обґрунтовано рекомендації для психокорекційних занять, спрямованих на розвиток компонентів психологічної готовності юнацтва до свідомого батьківства та створення сім’ї.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні психологічної моделі готовності молоді до майбутнього батьківства. Результати дослідження дають можливість показати значимість юнацького віку як етапу формування та становлення психологічної основи майбутнього батьківства, говорять про необхідність спеціально організованої підготовки молоді до сімейного життя. Основні висновки й положення можуть бути враховані й використані при складанні програм і навчальних курсів сімейнознавчої тематики, у практиці психологів, педагогів і фахівців шлюбних консультацій, що здійснюють роботу з молоддю з питань організації сімейного життя.  Матеріали курсового дослідження можуть використовуватися при вивченні навчальних дисциплін «Психологія», «Основи вікової психології»; а також при подальшому дослідженні даної проблематики, або суміжних тем.

Структура дослідження: Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел, який містить 57 найменуваннь та додатків.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ БАТЬКІВСЬКОЇ СФЕРИ У ПЕРІОД ЮНОСТІ І ДОРОСЛОСТІ

1.1 Системний підхід у формуванні готовності молоді до майбутнього батьківства у психологічній теорії та практиці

Проблема сімейно – шлюбних відносин завжди привертала увагу вчених. Й. Дементьєва (25), С.В. Ковальов (41), Л.Б. Шнайдер (57) основною особливістю сучасної сім’ї визначають перехід від жорстко заданих рольових взаємовідносин до гнучких, більш динамічних. Така зміна робить особливо важливим спілкування подружжя, яке є результатом спільної творчості.

Батьківство і батьківська поведінка вивчаються в психолого-педагогічних науках у різних аспектах. І це зрозуміло, якщо врахувати їхню важливість для становлення особистості дитини. На рівні особистості батьківство розглядається як частина особистісної сфери людини, яка має свою онтогенетичну історію і як соціально-психологічне утворення, представлене соціальними установками різного рівня узагальнення й конкретизації (B.B. Бойко (14), Р.В. Овчарова (49)).

Формуванню усвідомленого батьківства присвячені роботи О. Безпалько (12), Т. Веретенко (17), Р. Овчарової (49).

Окремим аспектам підготовки молоді до створення сім’ї і виконання батьківських функцій присвячені ряд дисертаційних досліджень. Так, моральна підготовка старшокласників до створення сім’ї та можливого майбутнього батьківства у зв’язку із цим досліджувалась Т.Г. Веретенко (17), Н.І. Гусаком (23); С.С. Жигалін (38) к досліджував підготовку старшокласників до створення сім’ї і виконання  виховних батьківських функцій; В.П. Кравець (45) розглядав індивідуальний підхід до старшокласників у процесі підготовки до створення сім’ї. Проблема підготовки юнацтва до сімейного життя в батьківський сім’ї знайшла своє відображення в дослідженнях Н.І. Гусака (21), І.В. Гребенникова (18).

У сучасній психології уявлення учнів середніх і старших класів про сім’ю вивчали Т.А. Демідова (26), Л.В. Долинська (30), І.М. Мачуська (47) та інші.

Ними виявлено, що шлюбно-сімейні та батьківські уявлення старшокласників відрізняються недостатньою повнотою, невисокою оцінкою себе як майбутнього подружжя. Уявлення про кохання, майбутнє сімейне життя, а також майбутнє батьківство є слабкими, уявлення про майбутнє сімейне життя формуються переважно в батьківській сім’ї, а уявлення про чоловіка і жінку складаються у сфері взаємовідносин з протилежною статтю. Аналіз розходжень в уявленнях майбутнього подружжя дозволив І.В. Гребенникову виявити такі особливості: найчастіше партнери мають різні уявлення про участь батька та матері у догляді за дитиною, у вихованні кооперацію домашньої праці і свою участь у ній, про виховання дітей взагалі, способи проведення вільного часу, планування бюджету (18, 29).

Таким чином, формування уявлень про створення майбутньої сім’ї та майбутнє батьківство є важливою складовою процесу становлення сучасної сім’ї і повинно носити цілеспрямований характер. У 1984 році в школах у старших класах був уведений новий предмет "Етика і психологія сімейного життя", але він не зміг досягти поставленої мети яка полягала в формуванні у старшокласників потреби в створенні сім’ї, готовність до майбутнього батьківства, до вступу в шлюб, уміння правильно будувати сімейні відносини і виховувати майбутніх дітей. Однак практика показує, що все-таки доцільно було б зберегти у школі курс «Етика і психологія сімейного життя». При цьому необхідно удосконалювати зміст і методику навчання старшокласників основам психології сімейного життя, враховуючи вікові інтереси і особливості цього періоду, зокрема міжособові взаємовідносини і статево - рольову поведінку в юнацькому віці.

Узагальнення різних наукових позицій показало, що для юнацького віку характерна спрямованість на засвоєння норм взаємовідносин, активна соціалізація особистості в спілкуванні.

Узагальнення різних наукових позицій показало, що старшокласники значною мірою не задоволені відносинами з батьками і дорослими і орієнтуються на пошук нових форм спілкування з ровесниками.

Статева ідентичність і статево-рольова поведінка в юнацькому віці формуються в результаті тісної взаємодії біологічних, психологічних і психосоціальних факторів. Найбільш повний огляд цієї проблеми відображено в психологічних розробках, присвячених ідентифікації з батьками (С.С. Жигалін) (37), диференціації статевих ролей (І.С. Кон) (43), формуванню особистості майбутніх чоловіка та жінки (С.В. Ковальов, Т.А. Демидова) (41), (28).

На основі проведеного аналізу теоретичних джерел з обраної проблематики, можна зробити висновок про необхідність пошуку та обґрунтування нових шляхів та умов, які б забезпечили більш ефективне формування адекватних уявлень про майбутнє батьківство, майбутню сім’ю при підготовці юнацтва до сімейного життя з урахуванням вікових особливостей.

1.2 Соціально-психологічні особливості компонентів батьківства

Батьківство – усвідомлення духовної єдності зі шлюбним партнером стосовно своїх або прийомних дітей, що представляє собою інтегральне психологічне утворення особистості, що включає сукупність ціннісних ориентаций родителя, установок й очікувань, батьківських почуттів, відносин і позицій, батьківської відповідальності й стилю виховання. Кожен компонент містить емоційні, когнітивні й поведінкові складові. Родительство проявляється як на суб'єктивно-особистісному рівні, так і на надіндивідуальному рівні.

Зв`язок компонентів батьківства здійснюється через взаємозумовленість складових їх когнітивних, емоційних і поведінкових аспектів, які є психологічними формами прояву батьківства.

Особливістю сімейних цінностей є те, що вони, по своїй суті, представляють сплав емоцій, почуттів, переконань і поведінкових проявів.

Когнітивна складова ціннісних ориентаций чоловіка й жінки характеризується тим, що інформація в ній перебуває на рівні переконань. Насамперед, це переконання в пріоритетності якихось цілей, типів і форм поведінки, а також переконання в пріоритетності якихось об'єктів у деякій ієрархії.

Емоційна складова реалізується в емоційному фарбуванні й оцінному відношенні спостережуваного явища. Саме емоційний аспект, що визначає переживання й почуття людини, показує значимість тієї або іншої цінності, є своєрідним маркером визначення пріоритетів.

Поведінковаскладова може бути як раціональною, так і ірраціональною; головне в ній – спрямованість: на реалізацію ціннісної орієнтації, досягнення значимої мети, захист тієї або іншої суб'єктивної цінності й так далі (27, 150).

Розглядаючи даний компонент у плані формувальності, важливо брати до уваги відносну стійкість цінностей як особистісного утворення. Однак, з огляду на провідну роль батьків у формуванні цінностей дитини, необхідно робити акцент на усвідомленні й переживанні цінностей родини в ході психологічної роботи з батьками, демонструвати передачу цінностей від покоління до покоління, сприяючи тим самим формуванню ціннісного компонента. Для усвідомлення значимості тієї або іншої цінності в деякій ієрархії для особистості родителя можна вести психологічну роботу з опорою на емоційну складову ціннісних ориентаций.

Батьківські установки і очікування є установками на мету й засоби діяльності в області батьківства.

Когнітивний аспект стосується знань і подань про репродуктивну норму суспільства, про розподіл батьківських ролей, а також включає реальний й ідеальний образ дитини.

Емоційний аспект являє собою сукупність поглядів, суджень, оцінок, а також домінуюче емоційне тло щодо реалізації батьківських установок й очікувань.

Поведінковий аспект батьківських установок й очікувань реалізується в репродуктивному поводженні, у взаєминах чоловіка й жінки, у батьківському відношенні, стилі сімейного виховання.(27, 152)

Формування й розвиток даного компонента повинен стосуватися на наш погляд, насамперед, корекції ідеальних і реальних образів дитини й батьків.

Батьківські установки й очікування, а також сімейні цінності є основними для інших компонентів родительства й реалізуються в спрямованості особистості родителя й спрямованості його поведінки.

Батьківське відношення – відносно стійке явище, зміст якого включає амбівалентні елементи емоційно-ціннісного відношення й може змінюватися в певних межах. Батьківське відношення реалізується, зокрема, у регулюванні емоційної дистанції. Зазвичай дистанціювання здійснюється неусвідомлено.

Когнітивнаскладова містить подання про різні способи й форми взаємодії з дитиною, знання й подання про цільовий аспект цих взаємин, а також переконання в пріоритетності тих напрямків взаємодії з дитиною, які реалізують батьки.

Емоційна складова включає оцінки й судження про різні типи батьківського відношення, а також домінуючий емоційний фон, що супроводжує поведінкові прояви батьківського відношення.

Поведінкова складова являє собою форми й способи підтримки контакту з дитиною, форми контролю, виховання взаєминами, шляхом визначення дистанції спілкування (48, 23).

Особлива увага в плані формування повинна приділятися навичкам і формам спілкування батьків, аналізу взаємодії в родині, розвитку поваги до особистості дитини. Крім того, розвиток і корекція батьківського відношення повинні ґрунтуватися на усвідомленні сприйняття з погляду дитини того або іншого типу батьківського відношення.

Батьківські почуття – особлива група почуттів, що займає особливе місце по значимості в житті людини серед інших емоційних зв'язків. Одне з основних почуттів, − батьківська любов, − джерело й гарантія емоційного благополуччя людини, підтримки фізичного й психічного здоров'я. Зміст батьківських почуттів може бути амбівалентним і суперечливим.

Когнітивнаскладова проявляється на двох рівнях:

- соціально-схальні знання і уявлення відносно того, які почуття мають відчувати батьки по відношеню до своїх дітей;

- знання і уявлення про той образ дитини (ідеальний або реальний), який визиває весь спектр батьківських почуттів.

Емоційна складова представлена всією гамою почуттів і домінуючим емоційним фоном, що супроводжує оцінку образу дитини і себе як родителя.

Поведінкова складова включає довірчість, емоційну близькість, турботу про дитину, афективні стереотипи контактування з дитиною. На наш погляд, поведінкова складова може бути як конгруентною, так і не конгруентною стосовно емоційної складової (48, 25).

Формування компонента батьківських почуттів повинно опиратися на розвиток уміння розуміти почуття членів родини, насамперед, дитини, і адекватно виражати свої почуття, а також розвиток навичок рефлексії виконання батьківської ролі. З метою корекції негативних сторін батьківських почуттів, можна опиратися на когнітивну складову компонента в плані усвідомлення самоцінності дитини, а не як засобу для досягнення якихось цілей родителя.

Батьківські позиції являють собою реальну спрямованість взаємодії з дитиною, в основі якої лежить свідома або несвідома оцінка дитини.

Когнітивна складова включає уявлення про реальний й ідеальний образ дитини, про позиції родителя, про свою батьківську позицію.

Емоційна складова являє собою домінуючий емоційний фон, судження й оцінки щодо реального образу дитини, своїх батьківських позицій і щодо взаємодії батьки – діти.

Поведінкова складова містить комунікативні позиції батьків, прогностичний аспект (планування) подальшої взаємодії з дитиною. З погляду Т.А Демидової, батьківські позиції реалізуються в поведінці батька й матері в тому або іншому типі виховання, тобто в тих або інших способах впливів і характері спілкування з дитиною(27, 150-151).

Формування батьківських позицій повинно опиратися на усвідомлення й розвиток прогностичного аспекту форм взаємодії з дитиною з використанням різних батьківських позицій, а також корекції рівня домагань родителя стосовно дитини.

Батьківська відповідальність у своїй основі має дуальну природу: це відповідальність перед соціумом і перед безособовою природою (своєю совістю).

Член родини може відповідати за інших окремих членів родини (дружину, чоловіка, дітей) і за родину в цілому. Роль лідера, глави родини припускає саме відповідальність за родину в цілому: і не просто за окремих близьких людей, а за соціальну групу як ціле.

Когнітивна складова включає уявлення про відповідальне й безвідповідальне поводження родителя, про розподіл відповідальності між чоловіком і дружиною в інших родинах й у своїй родині.

Емоційна складова стосується відношення до розподілу відповідальності в родині, емоційних переживань, пов'язаних із цим, і оцінка себе як родителя з погляду відповідальності.

Поведінкова складова стосується контролю своєї поведінки й подій, що відбуваються, характеризується займаною роллю в родині. (28, 65)

Формування компонента відповідальності повинне опиратися на орієнтацію родителя саме на внутрішню відповідальність – перед власною совістю, а не перед суспільством стосовно власної родини і її членів.

Стиль сімейного виховання є виразником взаємодії перерахованих вище компонентів, його прояв найбільш очевидний. Стиль сімейного виховання більшою мірою, у порівнянні з іншими компонентами батьківства, детермінує особистісне становлення й розвиток дитини.

Когнітивна складова ґрунтується на батьківських установках й очікуваннях відносно образу дитини й ролі у вихованні людини. Також, ця складова включає загальні подання батьків про можливі способи взаємодії з дитиною й стилях виховання. Крім перерахованого вище, фундаментальною підставою когнітивної складової є цінності батьків, які детермінують не тільки дану складову стилю виховання, але й спрямованість особистості родителя, у тому числі й всю його поведінку.

Емоційну складову стилю сімейного виховання визначають батьківські почуття, емоційний фон в спілкуванні з дитиною, почуття до шлюбного партнера, відношення до розподілу відповідальності й ролей у родині. Оцінка себе як родителя, у цілому.

У поведінковій складовій реалізується виховний аспект форм і способів взаємодії з дитиною; надання дитині відносної волі; відносини залежності/незалежності; втручання у світ дитини; акцент на дитині й інші (40, 62).

1.3 Формування готовності молоді до виконання статево-рольових функцій матері та батька

Ретроспективний аналіз розвитку інституту шлюбу і сім’ї від давніх форм до розмаїття сучасних, характерних для початку XXI століття, підтвердив, що за усіх часів молодому поколінню передавалися знання про сім’ю, устрій родинного життя, виконання подружніх і батьківських ролей. Сім’я-родина забезпечувала людині стабільність, визначала міцність народу та держави.

Вивчення соціально-психологічного портрета сучасного чоловіка дало можливість виділити такі моральні вимоги до нього: знання про взаємні, особисті права і обов’язки сім’янина; рівність чоловіка і жінки при розподілі внутрішньосімейних обов’язків; спільне вирішення всіх питань життя сім’ї; надання один одному необхідної допомоги; активна участь у повсякденному житті родини; взаємна підтримка; бережливе ставлення до сімейної честі; потреба мати і виховувати дітей; увага і взаєморозуміння в сім’ї; вимогливість до себе і членів сім’ї; рівноправність подружжя в сімейних стосунках.

Характерним для сучасного шлюбу є інший, ніж раніше, розподіл ролей і функцій чоловіків та жінок у сім’ї, виникнення нового типу взаємовідносин у ній, своєрідного поєднання колишніх, традиційних і нових стосунків. Аналіз численних досліджень даної проблеми підтверджує, що традиційна роль батька, яка залишалася незмінною протягом багатьох поколінь, набуває суттєвих змін: раніше батько уособлював владу, силу, рішучість дій, а сьогодні він повинен бути відповідальним, лагідним і турботливим у відношеннях з дітьми. Зростає і роль батька у вихованні дітей, при цьому його влада значно зменшується (6, 101).

 На формування уявлень про батьківство юнаків впливають відношення до батька, взаємини в родині, життєві змісти родителів і батьківський вплив.

Уявлення юнаків з неповних родин про батьківство пов'язані з батьківським відношенням до світу; взаєминами батька й матері; відношенням до батьків, осіб протилежної статі, родини й сфери особистого життя, як цінності. При цьому при позитивному відношенні їхніх батьків до навколишнього світу вони представляють себе родителем демократичним; при негативному відношенні до батька й матері − жорстоким, підозрілим і недружнім.

Не сформовані відносини з батьком, відсутність батьківської підтримки підсилюють тенденцію юнаків до самоствердження, у тому числі й у батьківській сфері через посилення авторитарності.

Орієнтація юнаків з неповних родин на самоствердження (власний престиж, високе матеріальне становище, сферу суспільного й професійного життя) пов'язана з уявленням про себе як батька незалежного, не альтруїстичного, недружнього.

Позитивне відношення до родини в цілому сприяє спрямованості на розвиток, досягнення, збереження власної індивідуальності, до формування образа батька − глави родини, і навпаки.

Модальність відносин між родителями в батьківській родині корелює з відношенням юнаків до протилежної статі, ціннісним відношенням до сімейної сфери, характером активності соціальних контактів юнаків й інших параметрів.

Молоді люди, що виросли в родині без батька, в основному негативно ставляться до матері й відсутнього батька. Це впливає на їхні погляди, і батьківство представлене такими якостями, як недовіра до людей, підвищена тривожність, прагнення до самоствердження. У відносинах це егоїстична людина, що ставить свої інтереси вище всього; вона прагне до самореалізації в професії й сфері освіти. При цьому надає великого значення родині як основі життя (6, 121).

Молоді люди з повної родини позитивно ставляться й до матері, і до батька. Відносини в родинах благополучні, вони представляють батька як особистість, для якої мають велике значення всі аспекти людських взаємин. Вони прагне реалізувати себе у всіх життєвих сферах. Для них головне − це благополуччя родини. Рішенню її проблем віддається багато сил і часу. Як наслідок − зацікавленість у професійній діяльності, що гарантує матеріальне благополуччя. Це авторитетний лідер, завзятий і наполегливий, настроєний до навколишнім позитивним образом.

При деякій схожості уявлень про ідеального батька є істотна різниця в розміщенні акцентів. В уявленні молодих людей з повних родин батько − це сильна й відповідальна особистість, що поважає дітей, здатна співробітничати з ними, допомагати їм і навчати їх.

Юнаки з неповних родин вважають, що батько повинен пишатися своїми дітьми, бути люблячим, добрим, цікавитися ними, уміти прощати їх. Він повинен бути справедливою й розсудливою людиною.

Методологічно важливим в процесі підготовки юнацтва до майбутнього батьківства є гендерний підхід як усвідомлення молодими людьми своєї приналежності до жіночої та чоловічої статі, набуття психологічних, поведінкових, соціальних та культурних властивостей, що пов’язано із засвоєнням певної гендерної ролі, стереотипу, який традиційно асоціюється із чоловічою або жіночою соціальною функцією.

Зазначені теоретичні уявлення про ролі матері та батька в сучасній сім’ї є найважливішими орієнтирами в розробці ефективної методики процесу підготовки юнацтва до виконання соціальних ролей матері та батька.

На основі аналізу соціологічних, психологічних та соціально-педагогічних підходів до визначення сутності поняття «соціальна роль» ми розуміємо соціальну роль батька або матері як сукупність норм, які визначають їх поведінку в системі «мати-дитина-батько», й обумовлені сформованими у молодих людей загальнокультурними, моральними, матеріальними цінностями та традиціями сім’ї. Соціальна роль батька та матері – це сукупність функцій, реалізація яких забезпечує створення сприятливих умов для розвитку та виховання дитини на основі дотримання батьківських та материнських прав та обов’язків (8, 52-53).

Аналіз психолого-педагогічної літератури дали змогу виділити такі критерії підготовки старшокласників до виконання соціальних ролей матері та батька: розуміння соціальної значущості сім’ї та можливості самореалізації у ній сутності чоловіка та жінки; самооцінка старшокласниками морально-етичних якостей готовності до виконання соціальних ролей матері та батька; знання основних сімейних функцій та практичні навички їх виконання; статева вихованість − передумова відповідального партнерства.

1.4 Вплив статевих відмінностей та особливостей на формування батьківської сфери у молоді

У психолого-педагогічній науці недостатньо висвітлюється проблема статевих ососбливостей у формуванні майбутнього батька чи майбутньої матері. Саме тому вивчення ґендерної соціалізації було б неповним без аналізу гендерних особливостей демографічного виховання та підготовки учнівської молоді до виконання материнських і батьківських функцій.

Потреба в дітях – найінерційніша частина репродуктивної поведінки. Будучи результатом засвоєння репродуктивного досвіду попередніх генерацій і відповідних репродуктивних норм, потреба в дітях змінюється вкрай повільно. Репродуктивні норми, які детермінують репродуктивну поведінку особистості або сім’ї, являють собою принципи і взірці поведінки, пов’язані з народженням певної кількості дітей у різних соціальних групах. Репродуктивні норми мають властивість трансформуватися в звичаї та традиції з причин їх усталеності в низці генерацій, зберігаючись тривалий час після того, як обставини та умови життя, що викликали їх, вичерпають себе (11, 69).

У зменшенні потреби в дітях величезну роль відіграла економічна незалежність жінок, їх професійна зайнятість, позасімейні орієнтації та інтереси. Проте емансипація жінок супроводжувалася й низкою негативних наслідків, які також прискорили перехід до малодітності. В першу чергу – це перевантаження жінок хатнім господарством і недооцінка у громадській думці соціальної значущості сімейних функцій як жінок, так і чоловіків. Неабияку роль у зниженні народжуваності дітей у сім’ї відіграли слабкий розвиток обслуговування і вкрай складні житлові умови. Отже, злиті раніше воєдино докорінні різновиди людської поведінки й життєдіяльності – самоохоронна, шлюбна, сексуальна й репродуктивна поведінка особистості – в результаті сексуальної й контрацептивної революції розпалися й доля народжуваності стала цілком залежною від потреби особистості й сім’ї у дітях.

А. І. Антонов і В.М. Мєдков у праці «Соціологія сім`ї» відмічають, що «потреба в дітях є соціально-психологічною властивістю соціалізованого індивіда, яка проявлялась у тому, що без наявності дітей і належної їх кількості індивід відчуває ускладнення як особистість» (9, 38). Діти потрібні для задоволення однієї, хоч і дуже важливої потреби, – потреби мати об’єкт альтруїстичної турботи та опіки, потреби у відчутті власної необхідності і корисності для любові і турботи. Потреба в дітях належить найвищому рівню потреб особистості, куди входять також потреби у творчості, освіті, вільному часі, й конкурує з потребами інших рівнів – потребами соціально-психологічного рівня: у спілкуванні, повазі й любові, прояві піклування та опіки; потребами в безпеці й самозбереженні й, нарешті, фізіологічними потребами у сні, їжі, воді.

Емпіричні вивчення репродуктивних установок і мотивів свідчать, що для потреби у 5 та більше дітях провідними є економічні мотиви народжуваності; для потреби у 3–4 дітях – соціальні, а для потреби в 1–2 дітях – психологічні. Історичне зменшення потреби в дітях виявляє себе у зміні генерацій через механізм часткової, неповної реалізації наявного рівня потреби в дітях. На думку одних з провідних дослідників, котрі працюють у галузі соціології народжуваності, А. І. Антонова та В.М. Мєдкова,  головною причиною зниження потреби сім’ї в дітях є зменшення її опосередковуючої ролі в системі «суспільство – сім’я – особистість» (9, 46).

Репродуктивна установка є ніщо інше, як психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Вона складається з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляє себе у взаємодії всіх трьох компонентів. Когнітивний компонент відображає орієнтації на ту чи іншу кількість дітей, на інтервали між їх народженнями, установку на бажану стать дитини, на вагітність та її щасливе завершення. Емоційний компонент репродуктивної установки складають позитивні та негативні почуття, пов’язані з народженням тієї чи тієї кількості дітей. Поведінковий компонент репродуктивної установки характеризує інтенсивність спонук до народження, потужність або сла