Облік витрат та собівартості продукції технічних культур та шляхи їх зниження

ЗМІСТ

ВСТУП.. 2

1. наукові основи обліку витрат і виходу продукції рослинництва. 3

2. організаційно - правова характеристика господарства. 5

3. облік витрат на виробництво і вихід продукції технічних культур. 9

4. удосконалення обліку витрат і виходу продукції технічних культур. 33

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ 37

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.. 39

Становище, яке зараз має місце в нашій державі вимагає вирішення багатьох питань, які виникають в економіці. Це стосується як промисловості, так і сільського господарства. Але якщо промисловий сектор хоч якимось чином здатен на сьогоднішній день відобразити свою діяльність і витрати природних ресурсів, то агропромисловість – це хворе місце України.

Реструктуризація колективних сільськогосподарських колективів і створення на їх основі агроформувань ринкової форми, прийняття нового земельного кодексу та інших важливих для сільського господарства нормативних актів, – все це є стимулювання державою підприємницької діяльності.

Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всебічне збільшення ефективності виробництва, а також займання непохитних позицій сільськогосподарських підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Для того щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинно вигідно виділятися на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця цікавить якісь продукції і її ціна. Чим вища якість і нижча ціна, тим краще і вигідніше для покупців. Ці показники як раз і закладені у собівартості. Собівартість є основою для визначення ціни на виробництво.

Мета та завдання курсової роботи: на прикладі ПП "Аскон", Запорізької області, Якимівського району, з’ясувати стан і формування витрат та собівартості продукції технічних культур.

Предметом дослідження є облік витрат та собівартості продукції технічних культур та шляхи їх зниження.

Об’єктом дослідження є ПП "Аскон", смт Якимівка, Запорізької області.

1. наукові основи обліку витрат і виходу продукції рослинництва

Розвиток ринкової економіки в Україні, розширення зовнішньоекономічних зв'язків обумовили необхідність реформування бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів. В сільському господарстві змінилися організаційно-правові форми господарювання, замість колишніх колгоспів і радгоспів функціонують нові формування на засадах приватної власності. Це диктує необхідність відповідного ведення обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Дану проблему висвітлювали у працях вітчизняні і зарубіжні вчені П.Т. Саблук, М.Я. Дем'яненко, К. Друрі, Дж.Г. Хелкамп та інші. Проте до цього часу немає комплексних розробок щодо вирішення практичних завдань обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств.

Методичні рекомендації з обліку витрат і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств (далі - Методичні рекомендації) розроблені відповідно до Закону України від 16 липня 1999 p. № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положень (стандартів) бухгалтерського обліку інших нормативних документів. При їх підготовці використані "Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств", які затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 18 травня 2001 р. № 132.

Підприємство самостійно визначає свою облікову політику, обирає форму бухгалтерського обліку, розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку. Вибрані підходи до ведення обліку витрат згідно цих методичних рекомендацій підприємство включає у свою облікову політику.

Методичні рекомендації допоможуть працівникам підприємств краще організувати облік витрат, одержувати облікову інформацію, яка відповідає якісним характеристикам фінансової звітності - дохідливість, достовірність, зіставність, доречність.

Основними завданнями обліку в рослинництві є:

Правильне відображення випуску продукції за кількістю, якістю та асортиментом;

Точне і своєчасне відображення в обліку витрат виробництва;

Визначення собівартості продукції, її рентабельності і результатів діяльності підприємства.

Існує багато тлумачень щодо обліку витрат та виходу продукції. Так, починаючи з 19 століття, коли виникла теорія обліку витрат, проблемам класифікації витрат приділялась значна увага.

У 1887 році було опубліковано перше видання теоретичної праці англійців Дж. . Феса та Еміля Герсе " Виробничі рахунки: принципи і практика їх ведення". Відкриття цих вчених полягало у тому, що вони запропонували поділяти всі витрати на фіксовані і змінні. При цьому вважалось, що зміна фіксованих витрат не залежить від різних господарських операцій або обсягу виробленої продукції. (3).

За тлумаченням П.І. Рейнбота до прямих витрат відносяться: матеріали, заробітна плата, амортизація. Інші витрати розглядаються як загальні і в кінці року розподіляються пропорційно до суми оборотних коштів.

Термін "прямі і не прямі витрати" вперше був введений Е.Е. Фельдгаузеном.

Російські вчені зробили значний внесок до розробки структури калькуляційних статей. До складу собівартості О.І. Гуляєв включав: матеріали, заробітна плата, амортизація, затрати механічної та електричної сили.

У 1908 році В.І. Ліхачев в своєму "Підручнику фабрично-заводського рахівництва" зазначив, що собівартість продукції складається з наступних елементів: витрат постійного капіталу, витрат оборотного капіталу та винагороди за працю робітників.

Першу систему порівняння фактичних витрат з нормованими створи в у 1889 році присяжний бухгалтер Дж. . Нортон.

Дж. Манну у 1891 році класифікував накладні витрати, як витрати, пов’язані із закупівлею сировини, реалізацією готових виробів, процесом виробництва.

Американські вчені Ч.Т. Хоригрен, Дж. Фостер зазначають, що бухгалтерська література з обліку часто помилково розділяє бухгалтерські системи калькулювання на три взаємовиключаючі методи (позамовний, попроцесний і нормативний). Така класифікація некоректна, бо нормативний облік може бути використаний в широкому спектрі організацій і умов в поєднанні з іншими методами виробничого обліку, позамовним або будь-яким іншим. (9)

Виникнення системи "стандарт-кост" пов'язують із Г. Емерсоном, який виділяв три принципи: належність, повноваження, баланс.

Існує ще безліч пропозицій, тверджень, теорій по обліку витрат та калькулюванні собівартості, і кожна з них є по–своєму унікальна.

2. організаційно - правова характеристика господарства

Підприємство "Аскон" було зареєстроване Якимівською районною Радою народних депутатів, рішенням виконкому №65 від 30 вересня 1994 року, а потім було переєстроване Якимівською державною адміністрацією, розпорядженням №318 від 6 травня 1998 року (сільськогосподарський кооператив “ Промінь “ був розділенний на два приватних підприємства – “Промінь “ і “Аскон“). Мicцезнаходження та юридична адреса пiдприємства:

72500 Запорізіка область, Якимiвський район. с. м. т. Якимівна,

Вул. Леніна, буд.68

Транспортний зв’язок з обласним центром здійснюється за допомогою автомобільних доріг з твердим асфальтним покриттям. Найближча залізнична станція Якимівка Придніпровської залізничної дороги – 3км. Відстань до обласного центру (м. Запоріжжя) складає –150 км. В господарстві добре розвинена сітка зовнішньо та внутрішньогосподарських доріг з твердим покриттям (гравій, асфальт, присутні також і ґрунтові шляхи), що відображається на зниженні витрати на транспортування сільськогосподарської продукції та товарно матеріальних цінностей. Територія приватного підприємства "Аскон" (надалі ПП “Аскон“) відноситься до степового агрокліматичного району. Кліматичні умови в цілому сприятливі для вирощування районованих сільськогосподарських культур; але знижена кількість опадів, низька відносна вологість повітря, часті суховії, які іноді переходять у куряву, погіршують умови росту й розвитку сільськогосподарських культур і знижують їх урожайність. Клімат цього району помірно жаркий, посушливий, з помірною м’якою зимою. Ґрунти господарства представлені однією ґрунтовою різновидністю – темно каштанові слабо солонцюваті.

ПП "Аскон" діє на основі статуту. Статут є основним правовим документом, що регулює його діяльність. Відповідно до статуту, метою створення пiдприємства є задоволення суспiльних та особистих потреб шляхом систематичного здiйснення виробничої, науководослiдної, торговельної, iншої господарської дiяльностi.

Предметом діяльності ПП "Аскон" є надання послуг по обробці землі, збиранню врожаю, внесення добрив та іншим с/г роботам, виробництво продукції в галузях рослинництва і тваринництва, виробництво зернових, олійних, овочевих культур, м’ясне та молочне тваринництво, заготівля сировини і сільськогосподарської продукції, виробництво комбiкормiв та iнших кормових добавок; внутрiшнi та мiжнароднi перевезення вантажiв i багажу автомобiльним транспортом; надання сiльськогосподарських послуг у рослинництвi та тваринництвi; ремонт глибинних нacociв та електродвигунiв; органiзацiя га утримання станцiй технiчного обслуговування; дiяльнiсть автомобiльного вантажного транспорту; торгiвля: оптова, роздрiбна, комiсiйна, зовнiшня, в тому числi паливно-мастильними матерiалами, запасними частинами до сільськогосподарської техніки; надання посередницьких послуг при купівлі – продажу товарів народного споживання, сільськогосподарської продукції та продукції виробничо - технiчного призначення; громадське харчування, утримання кафе, барiв, їдалень тощо; торговельно-закупiвельна дiяльнiсть, в тому числi закупка сiльськогосподарської продукції та продуктів харчування у юридичних та фiзичних осiб за готiвковий i безготiвковий рахунок; надання побутових послуг виробничого та невиробничого призначення; виробництво товарів народного споживання та продовольчих товарів; органiзацiя та участь у виставках, ярмарках, аукцiонах, салонах, тощо; операцii з нерухомiстю га здавання пiд найом та в оренду належного підприємству майна виробничо-технiчного та культурного призначення; видача позик, грошових премiй, разових допомог та позик робітникам підприємства; отримання вiд будь-яких фінансово-кредитних закладiв кредитiв на договiрнiй основі, здача майна в заставу; iнформацiйнi та консультацiйнi послуги, реклама.

У випадках, передбачених чинним законодавством. пiдприємство отримує лiцензiї на здiйснення окремих видiв дiяльностi в порядку, встановленому чинним законодавством.

Пiдприємство "Аскон" є юридичною особою, має вiдокремлене майно, самостiйний баланс, розрахунковий та iншi рахунки в установах банкiв, печатку iз своїм найменуванням та кодом, кутовий штамп, фiрмовий знак та торговий знак, iншi необхiднi реквiзити. Пiдприємство набуває права юридичної особи з моменту його державної реєстрацii в органах державноi влади в установленому законом порядку. Пiдприємство створюється на невизначений строк дiяльностi. Пiдприємство може бути учасником спiльних пiдприемств, господарчих товариств, асоцiацiй та інших добровiльних об’єднань.

Пiдприємство вiдповiдає по своїм зобов'язанням всім своїм майном, на яке згiдно чинного законодавства може бути звернено стягнення. Пiдприємство не вiдповiдає за зобов'язаннями власникiв, також як власники, не вiдповiдають за зобов'язаннями пiдприємства.

Вiдносини пiдприємства з іншими пiдприємствами, органiзацiями та, громадянами у всіх сферах господарської дiяльностi здiйснюються на пiдставi договорiв. Пiдприємство вiльне у виборi предмета договору, визначеннi зобов’язань, інших умов господарських взаємовiдносин, що не суперечать законодавству України.

Майно підприємства становлять матерiальнi та нематерiальнi активи, якi мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльностi підприємства та вiдображаються на його балансi або враховуються в інших передбачених законом формах облiку майна. Bci майновi цiнностi подiляються на основні фонди i фонди оборотнi засоби, кошти й товари.

Джерелами формування майна підприємства є грошові вклади власників підприємства.

Пiдприємство самостiйно i незалежно визначає основнi напрямки

Своєї діяльностi, а також стратегiю розвитку. Воно реалізує свої послуги (роботи продукцiю) за цiнами, що: встановлюються самостiйно або на договірній основі. Пiдприємство має право здiйснювати самостiйну господарську дiяльнiсть в будь-яких формах що не забороненi дiючим законодавством, здiйснювати зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть у встановленому законом порядку; виступати наймачем робочої сили застосовувати систему контрактів при прийому на роботу; здiйснювати пiдготовку, перепiдготовку та пiдвищення квалiфiкацii робiтникiв за спецiальнiстю; посилати у вiдрядження робiтникiв як на територii України, так i за кордон, вживати належних заходiв для збереження комерційної таємницi та майна підприємства, купувати акцiї та іншi цiннi папери згiдно дiючого законодавства; брати участь у iнвестицiйнiй дiяльностi шляхом входження в інші господарськi товариства чи утворення дочiрнiх підприємств.

3. облік витрат на виробництво і вихід продукції технічних культур

Економічна суть витрат виробництва та завдання їх обліку

Зважаючи на те, що виробничі витрати є породженням відповідних факторів виробництва, їх економічний зміст можна визначити як спожиту частку виробничих ресурсів.

Витрати - це використані у процесі виробництва різні речовини і сили природи на виготовлення нового продукту праці. В умовах товарного виробництва грошовий вираз суми витрат на виготовлення конкретного продукту називають собівартістю. Зміст термінів витрати і собівартість поєднується в понятті витрати виробництва.

Згідно з П(С) БО 16 "Витрати" витратами визнаються:

1. Витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

2. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

3. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

4. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

5. Якщо актив забезпечує одержання економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом систематичного розподілу його вартості (наприклад, у вигляді амортизації) між відповідними звітними періодами.

Витратами не визнаються:

1. Попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг.

2. Погашення одержаних позик.

3. Інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у пункті 6 цього Положення (стандарту).

4. Витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Випуск готової продукції, яка призначена для реалізації, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. В процесі виробництва формуються витрати на виробництво продукції і її виробнича собівартість.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямими називаються ті витрати, які безпосередньо можуть бути віднести до конкретного об'єкта витрат і включені до собівартості продукції (робіт, послуг).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виробленої продукції або є її необхідним компонентом, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт, або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Іншими словами, до прямих витрат на оплату праці належать: основна заробітна плата основного виробничого персоналу підприємства, нарахована робітникам та службовцям за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, включаючи індексацію заробітної плати, а також витрати на оплату праці позаштатних працівників, які виконують роботи, пов'язані з виробництвом продукції; вартість продукції, що видається у вигляді натуральної оплати працівникам, зайнятим у сільськогосподарському виробництві; надбавки і доплати до тарифних ставок та окладів, у тім числі за роботу в нічний час, за суміщення професій, розширення зон обслуговування; вартість харчування, продуктів, що відповідно до чинного законодавства безкоштовно надаються працівникам підприємств окремих галузей; оплата щорічних відпусток та інша додаткова оплата; одноразові винагороди за вислугу років; оплата праці позаштатних працівників за виконання робіт згідно з договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду, за умови, що розрахунки з робітниками за виконану роботу проводить безпосередньо підприємство.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

При групуванні витрат під об'єктом обліку витрат слід розуміти продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Непрямі витрати - це витрати, що не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкта витрат економічно можливим шляхом. Такі витрати відносяться до вирощування багатьох культур, кількох груп тварин, виконання різних робіт. Для включення до собівартості ці витрати необхідно попередньо розподілити між об'єктами обліку. Тому на практиці їх часто називають тими, що розподіляються, а згідно з П(С) БО 16 "Витрати" - загальновиробничими витратами. Склад загальновиробничих витрат буде наведено в інших розділах.

Прямі виробничі витрати обліковуються безпосередньо на рахунку 23 "Виробництво".

Непрямі витрати обліковуються на рахунку 91 "Загальновиробничі витрати". В кінці звітного періоду рахунок 91 закривається шляхом списання розподілених між видами продукції загальновиробничих витрат в дебет рахунка 23 "Виробництво".

Таким чином, підприємство обліковує вироблену продукцію за скороченою (неповною) собівартістю.

Порядок обліку готової продукції за скороченою (без частки загальногосподарських і комерційних витрат) собівартістю і віднесення умовно-постійних (адміністративних) витрат прямо на рахунок 79 "Фінансові результати", відомі в країнах з розвинутою економікою, як облік за методом Директ-Костинга.

За цією методикою в тих випадках, коли необхідно визначити собівартість конкретного виду продукції включають і долю загальногосподарських та комерційних витрат, виходячи з діючої на підприємстві ставок їх розподілу, тобто до повної фактичної собівартості.

Загальногосподарські витрати, які зв'язані з управлінням і обслуговуванням підприємства в цілому, обліковуються на рахунку 92 "Адміністративні витрати". Витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламою, доставкою продукції споживачам та інші витрати підприємства з реалізації обліковуються на рахунку 93 "Витрати на збут".

Шляхом порівняння виручки за реалізовану продукцію з її скороченою собівартістю визначають маржинальний дохід, величина якого повинна покрити суму адміністративних витрат і витрат на збут і дати певний прибуток підприємству.

В умовах застосування "Директ-Костинга" більш виразно проявляється різна рентабельність готової продукції, оскільки різниця між продажними цінами і скороченою собівартістю не вуалюється внаслідок списання умовно-постійних витрат на собівартість конкретної готової продукції.

Вважається, що умовно-постійні витрати слабо пов'язані з собівартістю окремих видів продукції. Крім того, такий зв'язок у більшості випадків взагалі неможливо встановити, тому розподіл цих витрат пропорційно умовним базам призводить до суттєвих викривлень собівартості окремих видів продукції і визначення їх істинної рентабельності.

Основною метою обліку виробництва є своєчасне, повне, вірогідне відображення фактичного розміру і складу витрат та контроль за використанням всіх видів виробничих ресурсів, а також обсягу виробленої продукції (наданих робіт чи послуг) в натуральних та грошових вимірниках. З формулювання мети можна визначити основні завдання обліку виробництва. Це:

· визначення складу та розмежування виробничих витрат за їх економічним змістом, місцем прикладення (центрами відповідальності), елементами, статтями обліку, суміжними періодами та іншими ознаками, передбаченими відповідними стандартами фінансового та управлінського обліку;

· своєчасне та повне відображення виготовленої продукції, наданих робіт чи послуг за їх кількістю та якістю в розрізі окремих об'єктів обліку, центрів відповідальності та суміжних періодів;

· встановлення фактичного рівня собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) відповідно до затверджених положень та порівняння його з нормативним, розрахунковим (прогнозним, кошторисним) та рівнем ринкових цін;

· формування відповідної інформації про обсяг витрат та виготовленої продукції (робіт, послуг) в передбаченій системі документів, облікових реєстрів та звітності.

Щоб виконати ці завдання обліковим працівникам необхідно чітко знати Положення (стандарти) бухгалтерського обліку та загальноприйняту класифікацію витрат

Класифікація виробничих витрат.

При калькулюванні собівартості продукції важливу роль відіграє класифікація витрат за елементами (економічним змістом) і статтями калькуляції (характером виникнення і призначенням). Елементи витрат за економічним змістом є однорідними. Витрати, які утворюють елемент собівартості, включають витрати незалежно від специфіки виробництва продукції.

П(С) БО 16 "Витрати" регламентує порядок витрат операційної діяльності за такими економічними елементами:

• матеріальні затрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація;

• інші операційні витрати.

До складу елемента "Матеріальні затрати" включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):

• сировини й основних матеріалів;

• купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

• палива й енергії;

• будівельних матеріалів;

• запасних частин;

• тари й тарних матеріалів;

• допоміжних та інших матеріалів.

До складу елемента "Витрати на оплату праці" включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включаються: відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

До складу елемента "Амортизація" включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

До складу елемента "Інші операційні витрати" включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу елементів, наведених вище, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, на виплату матеріальної допомоги, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти за користування отриманими кредитами.

Групування витрат за економічними елементами здійснюється у всіх галузях народного господарства. Це дає можливість встановити потребу в оборотних та необоротних активах, показує скільки яких активів втрачено, незалежно де вони вироблені, на які цілі використані, а також характеризує структуру витрат.

Але класифікація витрат за економічними елементами не дозволяє обчислювати собівартість окремих видів продукції та встановлювати обсяг витрат конкретних підрозділів підприємства. З цією метою застосовують класифікацію витрат за статтями калькуляції залежно від їх призначення та місця виникнення.

Між витратами на виробництво, які згруповані за економічними елементами, і витратами в калькуляційному розрізі існує як взаємозв'язок, так і відмінність. Наприклад, до елемента "Матеріальні витрати" включаються всі витрачені на виробництво матеріали, а в собівартості готової продукції за статтями (насіння і посадковий матеріал, добрива, засоби захисту рослин і тварин, корми, сировина і матеріали, паливо і мастильні матеріали) відображаються лише ті з них, які використані на виробництво готової продукції (робіт, послуг) рослинництва, тваринництва, промислових та інших виробництв. Інша частина матеріалів відображається в статтях, що формують виробничу собівартість ("Загальновиробничі витрати") та у складі витрат діяльності ("Адміністративні витрати", "Витрати на збут").

Перелік і склад статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством самостійно і залежить як від питомої ваги їх видів або груп витрат, так і від ступеню економічної однорідності витрат, які об'єднані в статті, специфіки підгалузі. організації виробництва, різноманітності технологічних процесів, можливості прямого або обгрунтованого непрямого віднесення витрат на собівартість готової продукції (робіт, послуг).

Класифікація за статтями застосовується в обліку при формуванні і визначенні фактичної (звітної) собівартості дає можливість здійснювати контроль цільового витрачення коштів та виявити резерви зниження собівартості продукції.

Зважаючи на необхідність всебічного аналізу витрат в частині управлінського обліку, їх додатково класифікують за впливом на фінансовий результат, рівень собівартості продукції звітного періоду, за залежністю від управлінського рішення, втрат від прийняття їх альтернативних варіантів, за можливістю впливу менеджера чи іншого керівника підрозділу, а також за необхідністю прикладення додаткових ресурсів для одержання додаткової одиниці продукції.

Так, при визначенні фінансового результату порівнюють доходи з витратами звітного періоду. Для цього необхідно виділити витрати, які відносяться до звітного періоду. З цього погляду витрати поділяють на вичерпані та невичерпані.

Вичерпані витрати - це спожита частка всіх витрат підприємства. Такими витратами слід вважати собівартість реалізованої продукції, включаючи амортизаційні витрати.

Невичерпані витрати - це такі витрати, що позначають розмір витрачених коштів, які принесуть користь у майбутньому. Витраченими коштами слід вважати вартість придбаних виробничих запасів, основних засобів, інших необоротних активів та факторів виробництва ще неспожитих у звітному періоді.

З цієї точки зору оплата праці робітників і службовців, яка спочатку нараховується (включається до собівартості), а потім сплачується (погашення кредиторської заборгованості), є вичерпаними (спожитими) витратами.

Виходячи зі сказаного, можна констатувати, що вичерпані витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів для отримання доходу звітного періоду. З іншого боку, невичерпані витрати - це збільшення зобов'язань або зменшення активів для отримання доходу чи іншої вигоди в майбутніх періодах. Отже, невичерпані витрати знаходять своє відображення в активі балансу, а вичерпані - у звіті про фінансові результати.

Як вже зазначалось, не всі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом або придбанням запасів. Тому, для визначення собівартості продукції (вичерпаних витрат) слід розрізняти витрати на продукцію та витрати періоду.

Виграти на продукцію - це витрати, пов'язані з виробництвом або придбанням товарів для реалізації. У виробничій сфері до таких витрат належать усі витрати, пов'язані з виробничим споживанням факторів виробництва.

Витрати періоду - це витрати, що не включаються до собівартості запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені (адміністративні, витрати на збут, інші операційні та надзвичайні витрати).

Вичерпані витрати на продукцію відображаються у звіті про фінансові результати саме як собівартість реалізованої продукції, що визначається з урахуванням зміни залишків запасів.

При прийнятті управлінського рішення щодо будь-якої господарської операції слід розрізняти релевантні та не релевантні витрати.

Релевантні витрати - це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінського рішення, а не релевантні - не залежать від такого рішення.

Прикладом може бути варіант внесення добрив у грунт власними силами (трактори, сільськогосподарські машини, оплата праці працівників і та. ін) або при залученні до цієї операції підрядників. Загальний обсяг таких витрат залежить від вибору керівника, тоді як обсяг і вартість внесених добрив чи використаного пального не залежить від його рішення.

При розгляді різних альтернативних варіантів рішень слід розрізняти дійсні (реальні) та можливі витрати (втрати).

Дійсні виграти - це витрачання конкретних ресурсів (грошей чи інших активів). Такі витрати знаходять своє реальне відображення в реєстрах бухгалтерського обліку в міру їх здійснення.

Можливі витрати ~ це вигода, яка втрачається, коли вибір одного з варіантів альтернативного рішення вимагає відмовитися від доходу за іншим варіантом, Можливі витрати визначаються лише розрахунково-аналітичним шляхом і не знаходять свого відображення в облікових реєстрах.

Загальна сума дійсних та можливих витрат складають релевантні витрати.

Для оцінки роботи окремих підрозділів, керівників чи спеціалістів виділяють контрольовані та неконтрольовані витрати.

Контрольовані - це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або значним чином впливати на них.

Неконтрольовані - це витрати, які менеджер не може контролювати чи безпосередньо впливати на них.

До традиційно контрольованих витрат можна віднести всі матеріальні витрати, (палива, добрив, насіння і т. ін) та витрати на оплату праці, а до неконтрольованих - амортизаційні відрахування.

Фактичний розподіл витрат на контрольовані та неконтрольовані залежить від обсягу повноважень керівника. Одні й ті ж витрати можуть бути контрольовані керівником підприємства та неконтрольовані керівником окремого підрозділу.

З точки зору економічної теорії виділяють маржинальні та середні витрати. Така класифікація пов'язана з наявністю умовно-постійних та змінних витрат.

Об’єкти обліку витрат в рослинництві та їх обґрунтування.

В рослинництві виділяють такі групи об'єктів: 1) сільськогосподарські культури, які дадуть урожай у поточному році; 2) сільськогосподарські роботи та культури під урожай наступного року; 3) витрати, які підлягають розподілу; 4) інші об'єкти.

Якщо витрати можна віднести безпосередньо на вирощування конкретної культури під урожай поточного року, то їх обліковують на аналітичних рахунках об'єктів першої групи. На об'єктах другої групи обліковують витрати під урожай майбутнього року. Витрати, які відносяться до декількох об'єктів і підлягають розподілу, обліковують у третій групі (ремонт і амортизація основних засобів, витрати по зрошенню і осушенню та інші). По четвертій групі обліковують витрати по кормовиробництву і деякі інші. По зазначених чотирьох групах прийнята конкретна номенклатура об'єктів обліку витрат, яка має узгоджуватися з вимогами Інструкції щодо заповнення форми Державного статистичного спостереження № 50-сг "Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств за 20рік", затвердженої Наказом Держкомстату України від 05.11. 2004 р. № 607.

Перша група.

1. Зернові та зернобобові культури пшениця озима, гречка, кукурудза на зерно, ячмінь, горох, овес, інші зернові (жито, полба, просо, рис, сорго, чумиза, квасоля, сочевиця, вика і викова суміш, люпин кормовий, соя та інші)

Технічні культури: соняшник на зерно, соя, ріпак озимий, льон-довгунець, коноплі, буряки цукрові (фабричні), буряки цукрові (маточні), інші культури (висадки-насінники буряків, тютюн, цикорій, лікарські культури трав'янисті однорічні, лікарські культури трав'янисті багаторічні, ефіроолійні культури трав'янисті однорічні, ефіроолійні культури трав'янисті багаторічні, ефіроолійні культури кущові, ефіроолійні культури деревоподібні тощо).

Картопля та овочеві культури: картопля, овочеві культури відкритого грунту, баштанні продовольчі культури (кавуни, дині, гарбузи), інші культури (капуста, коренеплодні овочеві культури (буряки, морква, редиска, редька, петрушка), цибуля ріпчаста, цибуля на перо, часник, помідори, перець солодкий, гіркий, баклажани, огірки, патисони, кабачки, зелений горошок, кукурудза цукрова в качанах молочно-воскової стиглості, салат, зелені овочеві культури (кріп, шпинат, гірчиця листова та інші), багаторічні овочеві культури (ревінь, щавель, хрін та інші), насінництво овочевих культур (окремо маточники, висадки - за основними культурами), овочеві культури закритого грунту (цибуля на перо, огірки, помідори, салат, редиска, розсада), гриби. При вирощуванні овочевих культур окремо обліковують тепличне господарство: теплиці зимові, теплиці весняні, парники, шампіньйонниці.

Кормові культури: буряки кормові, морква, буряки цукрові на корм, баштанні кормові культури, інші культури (насінництво кормових коренеплодів і баштанних культур, кукурудза на силос і зелений корм, інші силосні культури, однорічні сіяні трави, багаторічні сіяні трави, сіножаті та поліпшені пасовища (включаючи культурні), сіножаті і пасовища природні тощо).

Багаторічні насадження (плодові, ягідні культури та виноградники): насіннячкові культури, кісточкові культури, ягідники, шишки хмелю, виноградники, плантації хмелю.

Квітникарство: квітникарство відкритого грунту, квітникарство захищеного грунту, насіння квітникових культур, розсадники плодових і декоративних культур (окремо за видами та сортами).

Друга група.

Посів озимих зернових на зерно, посів озимих зернових на зелений корм і силос, посів овочевих культур на зиму, підняття зябу, лущення

стерні (без зяблевої оранки), внесення органічних добрив, внесення мінеральних добрив, снігозатримання (у четвертому кварталі), догляд за багаторічними травами посіву минулих років, посів багаторічних трав весною та восени звітного року, догляд за парами під ярі культури врожаю майбутнього року, роботи з докорінного поліпшення сіножатей і пасовищ, вапнування та гіпсування земель, первинне окультурення меліоративних земель, підготовка теплиць, підготовка парників, зрошення, осушення, інші роботи незавершеного виробництва, витрати на утримання меліоративних споруд, витрати на утримання полезахисних лісосмуг.

Облічені витрати на аналітичних рахунках даної групи залишаються на кінець року в незавершеному виробництві. В наступному році їх розподіляють на об'єкти першої групи пропорційно площам посіву, фактич