Методика аудиту грошових коштів

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра «Обліку та аудиту»

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ : МЕТОДИКА АУДИТУ ГРОШОВИХ КОШТІВ

 Виконала:

 Студент 2 групи

 Черних К.О.

 Перевірила:

 Кабанова

Луганськ-2006
ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні основи та нормативно – правова база регулювання аудиторської діяльності

2. Загальні принципи організації аудиту

 2.1. Суть, завдання та функції аудиту

 2.2. Організація та планування аудиторської діяльності

 2.3. Послідовність проведення аудиту та оформлення його результатів

3. Методика аудиту грошових коштів

 3.1. Завдання, інформаційне забезпечення та послідовність аудиту

 3.2. Аудит касових операцій

 3.3 Аудит операцій по рахунках у банку

4. Оцінка стану внутрішнього господарського контролю та додержання облікової політики на підприємстві

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Становлення аудиту — процес досить тривалий. З часом міняються типи і цілі аудиторських перевірок. Звідси і визначення аудиту має бути досить емким, щоб охопити всю широту завдань, які постають перед ним.

Аудит починається з незалежної перевірки фінансової звітності та вираження думки аудитора щодо її достовірності, повноти і законності відображених господарських операцій. З ростом ринкових відносин потреби щодо аудиторських послуг зростають, а отже, розширюються рамки тлумачення аудиту.

Визначення аудиту в нормативних документах

Законом України "Про аудиторську діяльність" дається наступне визначення аудиту: аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. В умовах ринку підприємства, кредитні установи, інші господарюючі суб'єкти вступають в договірні відносини щодо використання майна, грошових коштів, здійснення комерційних операцій та інвестицій. Довіра в цих відносинах повинна бути підкріплена можливістю для всіх учасників угод одержувати і використовувати фінансову інформацію, достовірність якої підтверджена незалежним аудитором. Незалежне підтвердження інформації про результати діяльності підприємств і дотримання ними норм законодавства необхідні державі для прийняття рішень в галузі економіки і оподаткування. Аудиторські перевірки необхідні також державним органам, судам, прокурорам та слідчим для підтвердження достовірності фінансової інформації, яка є таємницею.

1.Теоретичні основи та нормативно-правова база регулювання аудиторської діяльності

Вивчення грошових потоків як об'єкта обліку і управління почалося порівняно недавно, і проблема має лише постановочний характер. У роботах М.Т. Білухи, Ф.Ф.Бутинця, В. М. Костюченко, В. Н. Пархоменко, В. В. Сопко освітлені тільки питання складання фінансової звітності про рух коштів, тому є велика область для наукових досліджень. Накопичений світовий досвід, що існує, методичні розробки з обліку коштів і управління грошовими потоками не можуть бути застосовані без адаптації до умов української економіки.

Національним нормативом № 3 ."Мета та загальні принципи аудиту фінансової звітності" метою аудиту визначено "висловлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність, в у сіх суттєвих аспектах, інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів"

Мета аудиту

Аудит— це дослідження, а будь-яке дослідження визначається поставленою метою. Визначення мети необхідно, щоб створити деяку структуру, яка допомогла б аудитору зібрати необхідну кількість актуальних свідчень при виконанні аудиту. Мета аудиту визначається предметом аудиторської перевірки. В загальному значенні мета аудиту полягає в досить глибокому і докладному ознайомленні з предметом аудиторської перевірки, щоб скласти про нього компетентну думку

Заслуговує на увагу визначення аудиту в США. Комітет з основних концепцій аудиту американської асоціації бухгалтерів (ААА) дає таке визначення аудиту: "Аудитом називають систематичний процес об'єктивного збору ї оцінки свідчень про економічні дії і події з метою встановлення ступеня відповідності цих тверджень встановленим критеріям, надання результатів перевірки зацікавленим користувачам". Таке широке тлумачення аудиту дозволяє передати багатогранні цілі, яких може досягти аудит, і різноманітність предметів дослідження, на яких може бути зосереджена увага аудитора в процесі конкретної аудиторської діяльності.

Користувачі аудиту

В ринкових умовах господарювання фінансовий стан кожно-господарюючого суб'єкта залежить від його взаємовідносин з тими суб'єктами господарювання, і тому зростає потреба у достовірній обліковій і звітній інформації про їх діяльність. Зокрема, об'єктивна і достовірна інформація про діяльність деяких господарюючих суб'єктів необхідна:

* власникам господарюючих суб'єктів для визначення стратегії їх розвитку;

* інвесторам (місцевим та іноземним) при вкладанні своїх капіталів у інші господарюючі суб'єкти;

* банкам для прийняття рішення про доцільність надання кредиту;

* постачальникам для одержання гарантій повної оплати за відвантажені товари, виконані роботи та надані послуги; акціонерам для контролю за роботою адміністрації товариства;

*        державним органам для планування потреб макроекономіки
та оцінки податкових надходжень до бюджету тощо;

Користувачі, для яких достовірність фінансової інформації є досить значною, вимагають засвідчення її аудитором. При цьому слід пам'ятати, що запити споживачів інформації є досить різними. Інформаційні потреби основних користувачів фінансових звітів показані в табл. 1.1

1.1. ІНФОРМАЦИЙНІ ПОТРЕБИ ОСНОВНІХ КОРИСТУВАЧІВФІНАНСОВИХ ЗВІТІВ

2.Загальні принципи організації аудиту

Завдання аудиту

Завдання аудиту визначається його метою. На сучасному розвитку економіки в Україні основним завданням аудиту є збирання достовірної вихідної інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання і формування на цій основі висновків про його реальний фінансовий стан.

Аудит повинен бути організований так, щоб адекватно відображати всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється, настільки, наскільки вони відповідають перевіреній фінансовій інформації. Для того, щоб скласти думку, аудитор повинен одержати обґрунтовану гарантію того, що інформація у бухгалтерській документації та інших джерелах даних достовірна і достатня. Аудитор повинен також вирішити, чи правильно відтворена в обліку звітності відповідна інформація.

Процес аудиту важливо організувати в певному порядку виконання робіт. Доцільно здійснювати аудит поетапно, у такій послідовності.

Стадії (етапи) аудиту

* Попереднє обстеження діяльності клієнту.

* Складання плану аудиту.

* Перевірка системи обліку і внутрішнього контролю.

* Аналітична перевірка фінансової інформації

* Вибіркове обстеження —одержання аудиторських свідчень

* Заключний огляд фінансової звітності

* Підготовка аудиторського звіту

* Схема послідовності процесу аудиювання.

Після призначення аудитора для проведення аудиту всекретному підприємстві він здійснює попереднє обстеженій діяльності клієнтаз таких питань:

- Сфера діяльності, спеціалізація виробництва, попит па продукцію клієнта, особливості економіки галузі (рівень рентабельності), стратегія діяльності (освоєння нових видів продукції, напрями інвестицій, структурна перебудова тощо);

-  Наявність справ у суді, претензії різних організацій І підприємств. Потрібно вивчити звітність підприємства за попередній рік, проаналізувати зміни в поточному році в порівнянні з минулим по виробництву валової продукції, її собівартості та інших показниках

- Які нові види продукції почали виробляти, чи користується вона попитом, які тут виникли проблеми.

- На цьому етапі в загальних рисах вивчається стан обліку і внутрішнього господарського контролю, зміни в обліку, в порівнянні зминулим роком. Для цього аудитор вивчає річні звіти клієнта, інформацію про збори акціонері, пайовиків, внутрішню фінансову звітність, інструкції, нові нормативні акти, інформацію з преси, одержує усну формацію при співбесіді з керівництвом і фахівцями підприємства, зокрема з бухгалтером. Важливо також ознайомитись з актами перевірок податкової інспекції, Пенсійного фонду та інших контрольно-ревізійних органів.

Все це дає можливість скласти загальну уяву про стан справ клієнта, бухгалтерського обліку І контролю, визначити приблизний обсяг роботи та основні напрями і об'єкти аудиту, зони ризику, намітити відповідні методи перевірки.

Після цього укладається договір па проведення аудиторських послуг і аудитор продовжує збирати й вивчати додаткову інформацію про підприємство - клієнта і складає план аудиту.

Планування аудиту потрібне для чіткого визначення напрямів аудиту, об'єктів і методів перевірки.

Після складання плану аудитор проводить експертизу системи обліку і внутрішнього контролю. Він повинен вивчити систему обліку і відображення операцій в облікових реєстрах па підприємстві, оцінити їх придатність для підготовки фінансової звітності, а також для визначення способів проведення перевірки.

При оцінці системи обліку аудитор виходить з того, чому вона повинна відповідати: розміру фірми, виду її діяльності, структурі управління; вимогам законодавства і стандартам; адекватності облікової політики. Перш за все з'ясовують, яка форма обліку використовується в підприємстві, який рівень механізації обліку, які програми автоматизації обліку використовуються, чи апробовані вони, який штат бухгалтерії і кваліфікація бухгалтерів.

Аудитор досліджує процес відображення окремих операцій, починаючи з первинних документів і закінчуючи звітністю; перевіряє наявність усіх необхідних реєстрів і порядок їх ведення, виконує арифметичні перевірки обігів і залишків на рахунках та підсумків звітів і окремих документів; установлює правильність оформлення первинних документів, використання плану рахунків, у тому числі введених нових рахунків.

Особливу увагу звертають, чи враховуються при веденні обліку нові положення і зміни щодо діючих нормативних актів.

Обстеження внутрішнього контролю необхідно проводити з метою визначення ступеня довіри інформації фінансовій звітності та фактичному стану справ на підприємстві.

Аудитор повинен установити, в якій мірі контроль забезпечує: ефективну діяльність підприємства, збереження матеріальних ресурсів, своєчасне і повне відображення операцій в обліку. Аудитор виявляє наявність посадових Інструкцій і виділення в них контрольних функцій.

Найважливішим методологічним принципом аудиту є планування. Планування аудиту повинно здійснюватися на підставі начальних нормативів аудиту "Планування аудиту" № 9, "Знання несу клієнта" № 10, "Суттєвість та її взаємозв'язок з ризиком (аудиторської перевірки" №11, "Оцінка системи внутрішнього контролю підприємства та ризику, пов'язаного з ефективністю її функціонування" № 12, інших нормативних і законодавчих актів Планування аудиторської діяльності здійснюється з метою надання ефективних економічних послуг у визначений проміжок часу, зосередження уваги аудитора на найважливіших напрямках аудиту, виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше. Планування аудиту пов'язане з визначенням його цілей і задач, відповідальності і обов'язків аудиторів. Слід пам'ятати, що на відміну від інших процесів управління, планування аудиту має дуже важливі, притаманні тільки йому особливості:

-мета, яка заздалегідь визначена законом. У зв'язку з цим, аудитори не мають будь-якої свободи: вони повинні визначити, сформулювати свою думку і викласти її у висновку;

- кожний суб'єкт аудиту (клієнт) індивідуальний;

- проведення аудиту є ризикованим через суттєві невідповідні, помилки, фальсифікації і порушення чинних законодавчих та нормативних актів.

Таким чином, планування — це процес, який дає можливість більш раціонально виконати аудит і одночасно зменшити ризик виявлення найсуттєвіших моментів діяльності клієнта. Щоб планування було ефективним, воно повинно доповнюватися контролем виконаних робіт і постійною реєстрацією всіх фактів і висловів. Це надає можливість уникнути зайвого ризику, більш ґрунтовно підійти до прийняття рішення щодо загальних результатів перевірки. Таким чином, планування аудиторськоїдіяльності необхідне для:

- вибору підходів для досягнення цілей аудиту;

- виконання і контролю за роботою;

- визначення саме основних аспектів об'єкта аудиту;

- гарантованості повноти виконаної роботи;

- зменшення ризику.

Планування аудиту повинно оформлятися документально. Відповідно до Національного нормативу аудиту (ННА) "Планування аудиту" № 9 передбачається складання двох документів: загальний план та програма аудиту. Також за необхідності складається порядок змін та уточнень у загальному плані та програмі аудиту.

Загальний план аудиту розробляється за формою, наведеною у додатках до національного нормативу аудиту "Договір на проведення аудиту" № 4. Обсяг цього документа залежить від обсягів і складності аудиту. Загальний план аудиту розробляється дуже детально, щоб аудитор мав можливість підготувати конкретну програму аудиту.

Загальний план проведення аудиту має містити такі розділи:

- розуміння аудитором бізнесу клієнта: аналіз головних впливових факторів діяльності підприємства, найважливіших його характеристик та структури тощо;

- розуміння системи обліково-аналітичного процесу підприємства, в тому числі системи внутрішнього аудиту і контролю, аналіз методології і принципів бухгалтерського обліку;

- аналіз системи внутрішнього аудиту і контролю.

- визначення аудитором ризику і суттєвості: оцінка того, які операції клієнта є найбільш ризикованими, і розробка аудиторських процедур, які сприятимуть виявленню суттєвих факторів викривлень фінансової звітності, помилок і фальсифікацій;

- фактори управлінського впливу: можливість участі в аудиті інших аудиторів і аудиторських фірм, експертів і фахівців інших професій, підбір кадрів і виконавців, розподіл обов'язків між ними;

- фактори економічних відносин з іншими підприємствами; виконання умов та термінів виконання договорів, відносини підприємства зі спорідненими сторонами;

- види, час і повнота процедур: існування можливості оперативного внесення змін в окремі ділянки аудиту.

 Результати перевірок на суттєвість або підтвердять правильність висновків аудитора, зроблених за оцінки властивого ризику і ризику контролю, або не підтвердять його.

Як зазначалося у розділі єдиних науково обґрунтованих методів визначення як сумарного аудиторського ризику, так і його компонентів не існує. Немає однакового простого, математично вивіреного підходу до об'єднання окремих рівнів ризику. Аудитори розходяться в питаннях щодо розмірів достатньо низького або високого ризику. Тому на сьогоднішній день розробка науково обґрунтованих підходів для оцінки аудиторського ризику та його компонентів, а також нормативних моделей визначення важливості і об'єднання значень ризику для фінансових звітів є дуже важливим питанням.

3.Методика аудиту грошових коштів

3.1. Завдання, інформаційне забезпечення та послідовність аудиту

Операції за рухом грошових коштів підлягають суцільній перевірці. Здійснюючи аудит касових операцій, слід керуватися Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72. Це Положення поширюється на усіх юридичних осіб (крім банків і підприємств зв'язку) незалежно від форми власності та виду діяльності, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Підприємства та індивідуальні підприємці, які мають поточні рахунки в банку, зобов'язані зберігати свої кошти в установах банків. Готівка, яку вони одержують із власних поточних рахунків, має витрачатися виключно на визначені в чеку цілі. Розрахунки готівкою підприємств усіх форм власності, а також індивідуальних підприємців з громадянами мають проводитися з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів, касового чи товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів закупівлі, виконання робіт (надання послуг) або інших документів, що засвідчують факт купівлі товару, виконання роботи, надання послуги.

Ліміти залишку готівки в касі встановлюються усім підприємствам, що мають рахунки в установах банків і здійснюють касові операції готівкою. Ліміт залишку готівки в касі для кожного підприємства встановлюють комерційні банки за місцем відкриття рахунка з урахуванням режиму роботи підприємства, віддаленості його від установи банку, розміру касових оборотів, встановлених строків і порядку здавання касової виручки (надходжень) та графіка заїзду інкасаторів.

Порядок встановлення лімітів залишку готівки в касі регулюється Інструкцією про організацію роботи з готівкового обліку установами банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 69.

Всю готівку понад встановлені ліміти залишку готівки в касі підприємства зобов'язані здавати у порядку й у строки, встановлені установою банку для зарахування на їхні рахунки. Касові операції оформляються документами, типові форми яких затверджено наказом Міністерства статистики України (Мінстату) від 15.02.96 № 51.

Приймання готівки касами підприємств проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, ним уповноваженою. Про приймання грошей видають квитанцію за підписом головного бухгалтера або особи, ним уповноваженої, і касира, завірену печаткою (штампом) касира або відбитком касового апарата.

Видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами або за належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями. Документи на видачу грошей мають бути підписані керівником і головним бухгалтером підприємства або особами, ними уповноваженими.

Крім Положення про ведення касових операцій аудитор використовує нормативні документи, затверджені відповідними міністерствами і відомствами, первинні документи щодо приймання і видачі готівки, касові книги і звіти касира, книги аналітичного обліку цінностей, що зберігаються в касі, облікові регістри за рахунком 30 "Каса" і для зустрічної перевірки за рахунки 31 "Рахунки в банках", субрахунками до нього 311 "Поточні рахунки в національній валюті", 312 "Поточні рахунки в іноземній валюті", 313 "Інші рахунки в банку в національній валюті", 314 "Інші рахунки в банку в іноземній валюті", 33 "Інші кошти", субрахунки 331 "Грошові документи в національній валюті", 332 "Грошові документи в іноземній валюті", 333 "Грошові кошти в дорозі в національній валюті", 334 "Грошові кошти в дорозі в іноземній валюті".

3.2. Аудит касових операцій

Аудит каси проводять у такій послідовності: інвентаризація каси, перевірка дотримання Положення про ведення касових операцій, документальна перевірка прибуткових і видаткових касових операцій.

Однак при аудиторській перевірці проведення інвентаризації не належить до числа обов'язкових процедур, які використовує аудитор для підтвердження достовірності даних, що числяться за статтею

"Каса" активу балансу. Аудитор у даному випадку може скористатися результатами внутрішнього контролю.

Слід також врахувати, що готівку в іноземній валюті записують до акта інвентаризації із зазначенням назви і суми в перерахунку на українські гривні за курсом Національного банку України.

Під час документальної перевірки касових операцій аудитор використовує такі документи:

* № КО-1 "Прибутковий касовий ордер";

* № КО-2 "Видатковий касовий ордер";

* № КО-3 і КО-За "Журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів";

* № КО-4 "Касова книга";

* № КО-5 "Книга обліку прийнятих і виданих касиром грошей", документи без ордерного оформлення приймання і видачі грошей, облікові регістри, Головну книгу і баланси на відповідні дати за рахунком 30 "Каса" тощо.

Особлива увага аудитора має бути зосереджена на правильності оформлення касових документів: чи є на кожному документі розписки одержувачів грошей, чи погашаються касові документи (прибуткові - штампом "Одержано", видаткові - "Оплачено") із зазначенням дати, чи немає підчисток і виправлень.

Під час перевірки звіту касира і прикладених до нього документів аудитор зіставляє номери останніх прибуткових і видаткових касових ордерів, прикладених до звіту, із записами в журналі реєстрації, щоб переконатися у повноті обліку останніх касових операцій. Якщо буде виявлено розбіжності у сумі або нумерації ордерів, з'ясовують причини. Щоб перевірити, як дотримано встановлений ліміт залишку грошей у касі, необхідно зіставити фактичні залишки грошей на окремі дати й у середньому за місяць із лімітом залишку. При підрахунку фактичних залишків грошей у касі вилучається готівка, призначена для виплати заробітної плати, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, пенсій і премій.

Як правило, перевірка каси проводиться не рідше одного разу на квартал. Оперативний контроль за залишком грошей у касі здійснюється на підставі звітів касира.

Використання готівки за цільовим призначенням перевіряють зіставленням даних про одержання в банку грошей з даними про їх витрачання (балансовим методом, тобто залишок на початок з рахунка 30 "Каса" плюс оборот за дебетом за цим же рахунком і мінус оборот за кредитом). Для цього використовують дані звітів касира з доданими документами, дані облікових регістрів з дебету і кредиту рахунка 30 "Каса" і журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових документів.

Своєчасність і повноту внесення в банк невикористаних грошових сум перевіряють шляхом зіставлення дати і суми зарахування грошей на рахунок відповідно до виписки банку з датою закінчення масової виплати грошей, зазначеною у дозвільному написі на платіжних відомостях, і депонування заробітної плати та інших невиплачених сум, а також із датою і сумою оприбуткування грошей у касу за іншими надходженнями.

Перевіряючи касові операції, необхідно встановити їх законність, достовірність і господарську доцільність.

Особливо ретельно аналізують повноту і своєчасність оприбуткування у касу грошей, одержаних із банку. Повноту і своєчасність оприбуткування грошей у касу, одержаних із поточних рахунків підприємств у банку, встановлюють шляхом зустрічної і взаємної звірки даних банківських виписок із рахунків підприємств, корінців чекових книжок, прибуткових касових ордерів і записів у касовій книзі.

Чекові книжки, корінці використаних чеків і невикористані чеки мають зберігатися у головного бухгалтера в умовах, що виключають можливість їх втрати. Зіпсовані чеки з написом "Анульовано" слід зберігати підклеєними до корінців чеків.

Забороняється: довіряти зберігання чекових книжок іншій особі, зокрема касиру, який одержує за чеками готівку в банку, а також підписувати незаповнені чеки; виписувати чеки на пред'явника (мають використовуватися тільки іменні чеки).

Для того, щоб впевнитись у повноті оприбуткування грошей за реалізовані товарно-матеріальні цінності, слід перевірити звіти про їх рух і записи за рахунками обліку їх реалізації. При цьому кредитові записи за рахунком реалізації (за готівку) зіставляють із дебетовими записами з рахунка каси. У разі розбіжностей слід перевірити сутність зазначених операцій й встановити причини відхилень. На кожному підприємстві матеріальні цінності мають видаватися тільки за наявності на накладній поставленого касою штампа "Оплачено". Готівка за продані товари чи надані послуги має здаватися в касу підприємства. Квитанція видається за підписами головного бухгалтера і касира.

Під час аудиту правильності виплати грошей за платіжними відомостями слід вибірково встановити, чи всі записані в розрахунково-платіжні відомості особи практично працювали на підприємстві й чи немає серед них підставних осіб, на яких виписується заробітна плата з метою її привласнення. Такі факти виявляють шляхом звіряння даних відомості на виплату заробітної плати з показниками обліку особового складу і табелів, із наказами про зарахування на роботу і звільнення, з даними первинних документів про нарахування заробітної плати. Слід також перевірити підсумки в платіжних відомостях, тому що нерідко допускаються факти навмисного завищення підсумків у графі "До видачі на руки" на передбачувану суму привласнення. Тут необхідно звернути увагу на величину виплачених сум окремим особам із наступною перевіркою їх реальності, на справжність підписів осіб, що одержали гроші, на дописані суми, підчищення, необумовлені виправлення, неякісне оформлені доручення тощо.

У всіх відомостях слід перевірити справжність (автентичність) підписів одержувачів грошей. Для цього підписи в одних відомостях зіставляють із підписами в інших, особливу увагу звертають на виправлення і підчищення. В окремих випадках слід опитати одержувачів грошей, що дає змогу виявити підроблені підписи, а деколи і підставних та вигаданих осіб.

Окремо перевіряють правильність уплати і повноти оприбуткування квартирної плати й оплати комунальних послуг та інших надходжень, для чого користуються способам зустрічної перевірки і взаємного звіряння операцій, беруть письмові й усні пояснення у посадових і матеріально відповідальних осіб.

Здійснюючи аудит касових операцій, слід перевірити правильність підрахунку оборотів за прибутком і видатком у касових звітах, визначення залишків на кінець звітного періоду і перенесення їх з однієї сторінки на іншу та відповідність залишку з рахунка 30 "Каса" за звітом касира на кінець місяця залишку за рахунком 30 "Каса" у Головній книзі.

Контролюючи касові операції, слід встановити відповідність кореспонденції рахунків чинним положенням і правилам ведення бухгалтерського фінансового обліку. Для цього звіти касира і прикладені до них документи зіставляють із даними регістрів бухгалтерського обліку.

Вивчаючи факти надходження грошей на поточні рахунки в банках, слід перевірити правильність і повноту гарантування їх за виписками банку, бухгалтерськими регістрами і звітами касира.

Під час перевірки правильності списання коштів з рахунка у банку особливу увагу доцільно звернути на своєчасність і повноту оприбуткування і цільового використання готівки, одержаної в банку.

На підставі даних акта інвентаризації каси і групувальних відомостей порушень касової дисципліни складають відповідний розділ аудиторського звіту (висновку), де відображаються встановлені факти недоліків у організації і веденні касових операцій з посиланням на додані до аудиторського звіту (висновку) групувальні відомості порушень і аналітичні таблиці.