Бухгалтерський облік

Опорный конспект лекцій по бух. учету

Тема  Фінансовий облік: принципи та зміст

Вступ

Сьогодні в країнах з розвинутою економікою загальна бухгалтерія поділяється на дві підсистеми: зовнішню – фінансову та внутрішню – управлінську (внутрішньогосподарську). Такий поділ об’єктивно зумовлений відмінностями в цілях і завданнях зовнішньої та внутрішньої бухгалтерії.

Бухгалтерський облік в Україні також поділяється на фінансовий і управлінський, причому у фінансовому обліку поступово відокремлюється управлінська функція.

Фінансова звітність, що складається підприємствами різних країн світу, має певні відмінності, що обумовлені соціальними, економічними та політичними факторами. Відмінності у підходах до змісту фінансових звітів значно ускладнили аналіз інформації та прийняття рішень в умовах розвитку міжнародної торгівлі, глобалізації фінансових ринків та транснаціональних корпорацій.

Сьогодні в Україні відбувається процес реформування бухгал­терського обліку з метою приведення національної системи обліку у відповідність міжнародним стандартам. Міжнародні стандарти визначають загальні правила оцінки та надання інформації у фінансових звітах. Але МСБУ не являються домінуючими над законодавчими актами, що регулюють складання фінансової звітності в окремій країні. Таким чином, указівки з регулювання бухгалтерського обліку формуються відповідно традиціям нашої країни, які усе ж таки не мають принципових розбіжностей з міжнародними стандартами.

План

1. Поняття та призначення фінансового обліку.

2. Національні стандарти бухгалтерського обліку.

3. Принципи фінансового обліку.

4. Формування показників діяльності підприємства у фінансовому обліку.

1. Поняття та призначення фінансового обліку.

В Україні ведення фінансової бухгалтерії є обов’язковим для всіх підприємств. Фінансовий облік ведеться в інтересах зовнішніх користувачів – потенційних інвесторів, органів податкової адміністрації, біржі, банку, постачальників та покупців тощо. Фінансова звітність, складена на підставі МСБУ, задовольняє інформаційні потреби, загальні для всіх користувачів. Метою фінансового обліку є формування та надання фінансових звітів загального призначення, які містять інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства, яка є корисною для широкого кола користувачів. Фінансова звітність відкрито публікується, вона не становить комерційної таємниці. Система формування фінансової звітності повинна бути прозорою, доступною для розуміння компетентними користувачами. Усі ці фактори зумовлюють чітку регламентацію структури, форми зовнішньої звітності підприємства, правил і принципів її складання.

2. Національні стандарти бухгалтерського обліку.

 З метою гармонізації національної системи бухгалтерського обліку на підставі міжнародних стандартів в Україні протягом 2000-2001 років відбувається розробка та втілення Національних стандартів бухгалтерського обліку (НСБО). За складом питань, які регулюються НСБО, їх можна об’єднати у чотири групи:

І група спрямована на врегулювання питань складання фінансової звітності.

ІІ група орієнтована на облік основних засобів, нематеріальних активів  їх амортизації та оренди, товарно-матеріальних запасів, зобов’язань по кредитах, позиках, боргах постачальникам, підрядчикам.

ІІІ група вирішує завдання обліку доходів, витрат та фінансових  результатів.

ІY група фіксує правила обліку інвестицій, податків, дивідендів, довгострокових контрактів, впливу змін валютних курсів, цін та інфляції.

3.Принципи фінансового обліку і звітності.

Автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від його власників, у зв’язку з чим активи і зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності.

Безперервність – оцінка активів і зобов’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі. Якщо підприємство має намір, або потребу в ліквідації чи скороченні об’єму діяльності, то звітність повинна складатися на підставі інших принципів, що мають бути розкриті.

Періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на визначені періоди часу з метою складання фінансової звітності. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік, квартал.

Історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво і придбання.

Нарахування і відповідність доходів і витрат – для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що здійснені для одержання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати коштів.

Повнота (повне висвітлення) – усі господарські операції підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку. Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні і потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Послідовність (стабільність) – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраних методів обліку (обраної облікової політики). Зміна облікової політики можлива лише в тих випадках, які передбачені національними П(С)БО, і повинна бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов’язань і витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Превалювання сутності над формою – операції враховуються відповідно до їх сутності, а не тільки виходячи з юридичної форми.

Єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства в його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

4. Формування показників діяльності підприємства у фінансовому обліку.

Одним із напрямів формування показників фінансової  звітності підприємств  є визначення видів діяльності по окремим господарським операціям. Діяльність, яку здійснює підприємство поділяється на звичайну та надзвичайну.

Звичайна – це будь-яка основна діяльність підприємства, а також  операції, які її забезпечують чи виникають у результаті її здійснення.

Надзвичайна – це події, які чітко відрізняються від звичайної діяльності, та не передбачається, що вони будуть повторюватися періодично чи в кожному наступному звітному періоді. Наприклад, ліквідація наслідків пожежі, поводі, техногенних аварій.

У межах звичайної та надзвичайної діяльності виділяють операційну, інвестиційну та фінансову діяльність.

Операційна – це основна діяльність, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Операційна діяльність, у свою чергу, поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Основна – це операції, пов’язані з виробництвом чи реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), які є головною метою утворення підприємства та забезпечують основну долю його доходу.

Інша операційна – це, зокрема, операції з реалізації іноземної  валюти, реалізації інших оборотних активів, оперативної оренди; відображення курсових різниць, створення резервів сумнівних боргів, уцінка запасів, отримання та сплата пені, штрафів та інших санкцій та інші.

Інвестиційна – це придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Наприклад, здійснення капітальних інвестицій у основні засоби, реалізація основних засобів, що не використовуються, ліквідація основних засобів, операції з нематеріальними активами, фінансовими інвестиціями (придбання цінних паперів), надання позик та отримання процентів по них, надходження дивідендів від фінансових інвестицій, переоцінка необоротних активів та інвестицій.

Фінансова – це діяльність, яка веде до зміни розміру та складу власного та позикового капіталу. Наприклад, емісія акцій, отриманні та погашення кредитів, виплата дивідендів, фінансова оренда активів (надання та отримання), сплата процентів за користування грошовими коштами, доходи від спільної діяльності. 

При віднесенні окремих операцій до конкретного виду діяльності необхідно враховувати особливості конкретного підприємства. Наприклад, інвестиції у цінні папери, як правило, відносяться до інвестиційної діяльності, але для інвестиційної компанії це основна операційна діяльність.

При складанні фінансової звітності дані про доходи і витрати, а також рух грошових коштів надаються окремо для операційної інвестиційної фінансової та надзвичайної діяльності, що сприяє підвищенню достовірності облікової інформації та поглибленню аналізу показників фінансової діяльності.

Висновки

Ведення фінансового обліку є обов’язковим для кожного підприємства. Законом встановлюються вимоги до фінансової інформації. Регламентуються форми звітності та їх зміст, порядок розрахунку показників.

Фінансовий облік базується на точній інформації, законом регламентуються не тільки обмеження, але й вимоги. Фінансові звіти готуються для зовнішніх користувачів, тобто людей, які не роблять на даному підприємстві. Інформація, яка міститься у фінансових звітах, відображає операції, які вже здійснено, і тому вона піддається перевірці.

Фінансові звіти узагальнюють інформацію про діяльність всього підприємства.

Мета фінансового обліку – складання фінансової звітності зовнішнім користувачам інформації. Мета вважається досягнутою, якщо документи складені та надані за призначенням.

Користувачі фінансової інформації – акціонери, кредитори, податкові органи, позабюджетні фонди, органи влади. Це юридичні та фізичні особи, які знаходяться у певних відношеннях з підприємством, що підготувало звіт. Керівники підприємства несуть відповідальність за підготовку фінансових звітів.

Фінансовий облік будується на підставі загальноприйнятих норм та стандартів. Цей принцип дозволяє зовнішнім користувачам інформації проводити порівняння та співставлення. Крім того, користувачі повинні бути впевненими, що облік ведеться за загальноприйнятим порядком, завдяки чому він у достатній мірі вірогідний.

Контрольні запитання

1. Навести поняття фінансового облік.

2. Розкрити призначення фінансового обліку поряд з іншими видами бухгалтерського обліку.

3. Розкрити призначення, склад та короткий зміст національних бухгалтерських стандартів.

4. Розкрити 10 принципів фінансового обліку та звітності.

5. Розкрити порядок формування показників фінансової звітності за напрямками діяльності підприємства.

Тема . Облік формування власного капіталу.

Вступ

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» термін «Власний капітал» визначається як частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов’язань.

План

1. Види власного капіталу.

2. Облік статутного та пайового капіталу.

3. Облік додаткового капіталу.

4. Облік резервного капіталу.

5. Облік прибутку (збитку)підприємства.

6. Облік забезпечень наступних витрат та цільового фінансування.

Текст

1. Власний капітал – це сума коштів підприємства, що належить

засновникам та визначається як різниця між загальною вартістю майна і борговими зобов’язаннями.

До власного капіталу відносяться: статутний капітал, пайовий капітал, додатковий капітал, резервний капітал, прибуток підприємства, а також кошти забезпечень наступних витрат. До власних коштів умовно належить і цільове фінансування, що надходить з державних джерел згідно з Законом про Державний бюджет. (умовно, тому що ці кошти не підлягають поверненню).

Статутний капітал – це зареєстрована вартість акцій для акціонерних товариств і сума оголошеного статутного капіталу для інших підприємств, зафіксовані в статутних документах.

Пайовий капітал – сума пайових внесків фізичних та юридичних осіб, якщо це передбачено статутними документами.

Додатковий капітал – складається з двох частин:

1) суми перевищення вартості продажу акцій над номінальною вартістю (емісійний доход) ,

2) сум дооцінки необоротних активів, вартість активів, безоплатно отриманих підприємством.

Резервний капітал – сума резервів, створених підприємством відповідно до діючого законодавства або статутних документів.

Прибуток – кошти, отримані в результаті перевищення доходів над витратами звітного періоду  та спрямовані на подальше використання у діяльності підприємства. Збитки – це перевищення витрат над доходами періоду.

Забезпечення наступних витрат – це кошти, які за рішенням підприємства резервуються  для покриття майбутніх витрат і платежів.

Цільове фінансування – це кошти для здійснення заходів цільового призначення, у тому числі гуманітарна допомога, субсидії, асигнування з бюджету, внески фізичних і юридичних осіб у вигляді спонсорської допомоги.

2. Статутний капітал  створюється за рахунок внесків засновників. Згідно з Законом про господарські товариства від 19.09.91 р. № 1576-ХІІ внески засновників можуть здійснюватися у вигляді:

Ø будівель, споруд, обладнання;

Ø інших матеріальних цінностей (виробничих запасів, готової продукції, товарів та інших);

Ø цінних паперів;

Ø прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами та майном;

Ø інших майнових прав, у тому числі інтелектуальної власності;

Ø грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті.

Забороняється використання бюджетних коштів, коштів , отриманих у позику, коштів, отриманих у заставу.

Статутний капітал, таким чином, є частиною майна підприємства. Кошти та майно, що внесені до статутного капіталу, приймають участь  у господарському обороті поряд з іншим майном. Внески до статутного капіталу, що надійшли на поточний рахунок, можуть бути використані на будь-які цілі, у тому числі на заробітну плату, придбання матеріалів, обладнання та інші. 

Формування статутного капіталу за рахунок внесків засновників фіксується в засновницьких документах підприємства (Статуті та Установчому договорі). Сума статутного капіталу, а також рішення про його збільшення, або зменшення обов’язково реєструється в Державному реєстрі господарських одиниць. Сума, яка на дату реєстрації підприємства заявлена, але фактично не внесена засновниками, становить неоплачений капітал. Невкладені кошти засновників зменшують реальний розмір статутного капіталу і в балансі відображаються зі знаком мінус.

Пайовий капітал – це сукупність коштів фізичних та юридичних осіб, добровільно розміщених у товариствах для господарської діяльності, зокрема, у споживчих товариствах, житлово-будівельних кооперативах, кредитних спілках колективних сільськогосподарських підприємствах. (неприбуткові організації, що утримуються лише за рахунок пайових внесків).

Для обліку статутного капіталу Планом рахунків передбачено два рахунки: 40 “Статутний капітал”, 45 “Вилучений капітал” та 46 “Неоплачений капітал”

Рахунок 40 є пасивним, по кредиту відображається зафіксована у засновницьких документах сума статутного капіталу та її збільшення, по дебету – зменшення статутного капіталу внаслідок вибуття учасників, викупу акцій у акціонерів.

Рахунок 45 – активний, регулюючий до рахунку 40. По дебету відображається вартість акцій, які викуплені у акціонерів з метою перепродажу, анулювання (зменшення статутного капіталу), по кредиту – номінальна вартість перепроданих акцій, або зменшення статутного капіталу внаслідок анулювання акцій.

Рахунок 46 активний, регулюючий до рахунку 40. По дебету відображається заборгованість учасників (акціонерів) по внесках до статутного капіталу, а також за акції, які їм належать, по кредиту – фактичне внесення коштів або майна у статутний капітал.

Порядок відображення операцій по формуванню статутного  капіталу: