Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Кафедра політології та соціології

Реферат

На тему: «Порівняльна характеристика політичних ідеологій: соціал-демократії та лібералізму»

Київ 2009

План

Вступ

1. Характеристика соціал-демократії та лібералізму як політичних ідеологій

2. Спільні та відмінні риси соціал-демократії та лібералізму

3. Соціал-демократія та лібералізм на практиці

Висновок

Використана література

Вступ

Соціал-демократична та ліберальна політичні ідеології відіграли значну роль у формуванні як сучасної суспільно-політичної системи, так і ідейно-політичної ситуації в сучасному світі. Відомі дослідники та політичні діячі, які не належать до самої соціал-демократії та лібералізму, не без підстав називали XX століття соціал-демократичним століттям ( а як відомо, соціал-демократія та лібералізм мають багато спільних цінностей та ідей). Тепер спробуємо з'ясувати, що є соціал-демократія і лібералізм, яке місце вони займають в загальному спектрі соціально-політичних течій в індустріально розвинених країнах сучасного світу. А також охарактеризуємо спільні та відмінні риси цих двох політичних ідеологій, їх преваги та недоліки, надбання та помилки на прикладі провідних країн світу. Соціал-демократію та лібералізм можливо визначити і як соціально-політичні рухи, і як ідейно політичні течії. Отже, розглядати їх треба з оляду на ці сторони, враховуючи, що всередині них ще існують різні їх напрямки.

1. Характеристика соціал-демократії та лібералізму як політичних ідеологій

Лібералізм фр. libéralisme — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Слово «ліберальний» походить від лат. liber («вільний»). Тит Лівій в «Історії Риму від заснування міста» описує боротьбу за свободу між класами плебеїв і патриціїв. Марк Аврелій у своїх «Міркуваннях» пише про подання «про державу, до закону, рівним для всіх, де визнаються рівність і рівне право на мову; також про єдинодержавію, яке все більше шанує свободу підданих». В епоху італійського Відродження ця боротьба поновилася між прихильниками вільних міст-держав і Папи Римського. Нікколо Макіавеллі в своїх «Міркуваннях про першу декаду Тита Лівія» виклав принципи республіканського правління. Джон Локк в Англії і мислителі французької освіти сформулювали боротьбу за свободу особистості.

В російську мову слово «лібералізм» прийшло в кінці XVIII століття а з французького фр. libéralisme і означало «вільнодумство». Негативний відтінок до цих пір зберігся в значенні «зайва терпимість, шкідлива поблажливість, потурання» («Новий словник російської мови» під ред. Т. Ф. Єфремова). В англійській мові слово liberalism також спочатку мало негативний відтінок, але втратила його.

Форми лібералізму

Спочатку лібералізм виходив з того, що всі права повинні бути в руках у фізичних та юридичних осіб, а держава повинна існувати виключно для захисту цих прав (класичний лібералізм). Сучасний лібералізм значно розширив рамки класичної трактування і включає в себе безліч течій, між якими є глибокі суперечності і деколи виникають конфлікти. Ці течії відображені, зокрема, в такому ключовому документі, як «Загальна декларація прав людини». Для визначеності з термінологією, «політичний лібералізм» означає рух за ліберальну демократію та проти абсолютизму чи авторитаризму; «економічний лібералізм» — за приватну власність і проти державного регулювання; «культурний лібералізм» — за особисту свободу і проти обмежень на неї з міркувань патріотизму або релігії; «соціальний лібералізм» — за рівність можливостей і проти економічної експлуатації. Сучасний лібералізм в більшості розвинених країн являє собою суміш всіх цих форм. У країнах третього світу на перший план часто виходить «лібералізм третього покоління» — рух за здорове середовище проживання і проти колоніалізму.

Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб, головним чином економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження парламентського ладу, вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.

Лібералізм почав формуватися наприкінці XVII століття, його джерелом була філософія та соціально-політична думка епохи Просвітництва головним чином стосовно того, що кожна людина наділена певними правами та ідей гуманізму; розквіт «класичного» лібералізму припав на 1-шу половину XIX століття.

Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмові (в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкості змін у політиці), а з іншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові тощо (в питаннях приватної власності перш за все, а також питаннях соціальної підтримки з боку держави).

До сучасних ліберальних доктрин належать, зокрема: неолібералізм, ордолібералізм, лібертаріанізм.

До відомих представників лібералізму належать: І. Бентам, Б. Констан, Д. С. Мілл, І. Берлін, К. Поппер, С. де Мадарьяґа, Р. Дарендорф, Р. Арон, Ф. фон Гайєк.

Основні принципи лібералізму

Ідеалом лібералізму є товариство зі свободою дій для кожного, вільним обміном політично значущою інформацією, обмеженням влади держави і церкви, верховенством права, приватною власністю і свободою приватного підприємництва. Лібералізм відкинув багато положень, що були основою попередніх теорій держави, такі як божественне право монархів на владу і роль релігії як єдиного джерела пізнання. Фундаментальні принципи лібералізму включають індивідуальні права (на життя, особисту свободу і власність); рівні права і загальна рівність перед законом; вільну ринкову економіку; уряд, що обирається на чесних виборах; прозорість державної влади. Функція державної влади при цьому зводиться до мінімуму, необхідного для забезпечення цих принципів. Сучасний лібералізм також віддає перевагу відкритому суспільства, заснованому на плюралізмі та демократичному управлінні державою, за умови захисту права меншості та окремих громадян .

Деякі сучасні течії лібералізму більш терпимі до державного регулювання вільних ринків заради забезпечення рівності можливостей досягнення успіху, загальної освіти та зменшення різниці в доходах населення. Прихильники таких поглядів вважають, що політична система повинна містити елементи соціальної держави, включаючи державну допомогу з безробіття, притулки для бездомних і безкоштовну охорону здоров'я.

Відповідно до поглядів лібералів, державна влада існує для блага людей їй підвладних, і політичне керівництво країною повинно здійснюватися на основі згоди більшості керованих. На сьогоднішній день політичною системою, яка найбільш співзвучна переконанням лібералів, є ліберальна демократія.

Політичний лібералізм

Політичний лібералізм — переконання, що окремі особистості є основою закону і суспільства, і що громадські інститути існують для того, щоб сприяти наділення індивідуумів реальною владою, без запобігання перед елітами. Це переконання в політичній філософії та політології називається «методологічний індивідуалізм». В основі лежить уявлення, що кожна людина найкраще знає, що для нього краще. Англійська Велика хартія вольностей(1215 р.) являє приклад політичного документа, в якому деякі індивідуальні права поширюються далі, ніж прерогатива монарха. Ключовим моментом є суспільний договір, згідно з яким закони видаються за згодою товариства для його блага і захисту суспільних норм, і кожен громадянин підпорядковується цим законам. Особливий акцент робиться на верховенстві закону, зокрема, лібералізм виходить з того, що держава володіє достатньою силою для його забезпечення. Сучасний політичний лібералізм також включає в себе умова загального виборчого права, незалежно від статі, раси або майнового стану; найкращою системою вважається ліберальна демократія.

Економічний лібералізм

Економічний, або класичний лібералізм виступає за індивідуальні права на власність і свободу контракту. Гаслом цієї форми лібералізму є «вільне приватне підприємство». Перевага віддається капіталізму на основі принципу невтручання держави в економіку, що означає скасування державних субсидій та юридичних бар'єрів для торгівлі. Економічні ліберали вважають, що ринок не потребує державного регулювання. Деякі з них готові допустити урядовий нагляд над монополіями та картелями, інші стверджують, що монополізація ринку виникає тільки як наслідок дій держави. Економічний лібералізм стверджує, що вартість товарів і послуг повинні визначатися вільним вибором індивідуумів, тобто, ринковими силами. Деякі допускають присутність ринкових сил навіть в галузях, де держава традиційно зберігає монополію, наприклад, забезпечення безпеки або судочинстві. Економічний лібералізм розглядає економічну нерівність, яка виникає через нерівні позицій при укладанні контрактів, як природний результат конкуренції, за умови відсутності примусу. В даний час ця форма найбільш виражена в лібертаріанстві, іншими різновидами є мінархізм і анархо-капіталізм. (Див. також неолібералізм, лібералізація).

Лібералізм в Україні

За ставленням до демократії і держави як соціальної інституції політична культура сучасних українців залишається в значній мірі авторитарною, етатистською та патерналістською.

Лібералізм має свої традиції і в Україні. Ліберальні ідеї проповідували Михайло Драгоманов, Богдан Кістяківський. Лібералізм як суспільно-політичний рух та ідеологія поширені і в сучасній Україні, на їх основі діють ряд політичних партій, зокрема, Ліберальна партія України (ЛПУ), Ліберально-демократична партія (ЛДП) — «Захищена Особистість», «Приватне – понад усе», Християнсько - ліберальна партія України (ХЛПУ), Ліберальна партія України (оновлена) (ЛПУ(о)) та інші. Однак, є в Україні й критики ліберальних ідей, зокрема, Дмитро Донцов вважав, що для перемоги національної ідеї творча меншість має відкинути «всі ці лібералізми, демократизми, соціклізми, пацифізми» та згуртувати націю навколо одного ідеалу.

Соціал-демократія - ідейно-політична течія і соціально-політичний рух, що виникла в рамках соціалізму і потім перейшла на позиції поступового вдосконалення капіталізму з метою затвердження більшої свободи, солідарності та справедливості. С.-д. складалася під впливом Французької революції 1789 і ідей соціалістів К.А. Сен-Сімона, Ш. Фур'є, Р. Оуена; надалі істотний вплив на С.-д. надав марксизм, від якого вона сприйняла ідеї пролетарської революції та диктатури пролетаріату, загальної рівності, усуспільнення засобів виробництва і т.д. В кін. 19 - поч. 20 в. під впливом успіхів робітничого руху в індустріально розвинених країнах Заходу С.-д. поступово відійшла від марксизму і зосередилася на еволюційному вдосконаленні старої суспільної системи. Збереження в програмах соціал-демократичних партій революційних гасел і вимоги встановлення соціалізму поєднувалося з прагматичною політичною практикою. Після Жовтневої революції в Росії С.-д., що проголосила своєю метою побудову «демократичного соціалізму», і комунізм виявилися супротивниками.

Основні установки «демократичного соціалізму» були розроблені Е. Бернштейном (1850-1932), що вважав соціалізм «законним спадщиною» лібералізму і називав його «організаторським лібералізмом». Бернштейн піддав різкій критиці положення марксизму про революцію, класової боротьби і диктатури пролетаріату і висунув програму переходу С.-д. на грунт парламентської діяльності. Демократія, за Бернштейн, є «засіб і в той же час мета. Вона є засіб проведення соціалізму, і вона є форма здійснення цього соціалізму ». Активно виступали проти більшовизму і ленінізму теоретики С.-д. О. Бауер, М. Адлер, К. Реннер та ін

Після Другої світової війни під впливом досвіду комунізму і націонал-соціалізму С.-д. остаточно утвердилася у визнанні неперехідної цінності правової д-ви, демократичного плюралізму і «демократичного соціалізму». Зокрема, в Годесбергской програмі Соціал-демократичної партії Німеччини, прийнятій в 1959, в якості основних цілей «соціалістичного прагнення» проголошуються свобода, справедливість і солідарність. Свобода означає самовизначення кожної людини; рівність дає сенс свободи, роблячи її дійсною для всіх людей; справедливість висловлює взаємообумовленість свободи і рівності і є не чим іншим, як рівною для всіх свободою. У програмах ряду інших соціал-демократичних партій, що також входять в Соціалістичний інтернаціонал, соціалізм як нова соціально-політична система, що протистоїть капіталізму, взагалі не позначений; іноді йдеться про «функціональному соціалізмі», при якому демократична д-ва здійснює функції перерозподілу національного доходу з метою забезпечення більшої соціальної справедливості.

У статуті англ. лейбористської партії, прийнятому в 1918, довгий час була стаття, яка твердила, що своєю головною метою партія вважає встановлення «суспільної власності на засоби виробництва, розподілу та обміну». У 1995 замість цієї вимоги радикального усуспільнення була прийнята стаття, що визначає лейбористську партію як «демократичну» і «соціалістичну». У статті говорилося: «Спільними зусиллями ми досягнемо більше, ніж порізно, у створенні товариства, в якому влада, багатство і можливості знаходяться не в руках небагатьох, де права, якими ми володіємо, відповідають наших обов'язків і де ми живемо вільно, в дусі солідарності, терпимості і поваги ». Ця спільна мета повинна втілюватися в життя шляхом створення: динамічною, заснованої на конкуренції і служить загальному благу економіки; справедливого суспільства, забезпечує рівність можливостей і дає гарантії проти бідності, забобонів і зловживання владою; відкритої демократії, де уряд відповідально перед народом і де гарантуються фундаментальні права особистості; здорової навколишнього середовища; умов для адекватного захисту британського народу в кооперації з європейськими ін - тами ООН, Співдружністю націй та ін міжнародними організаціями та ін-тами.

Ця зміна основного орієнтира лейбористів показує, що вони, зберігаючи акцент на колективістських, солідаристські засадах, втратили спільне з соціалізмом, що мають намір підірвати й зруйнувати капіталізм.

У «Соціал-демократичному маніфесті», підписаному в 1999 керівниками англ. лейбористів Т. Блером та нім. соціал-демократом Г. Шредером, йдеться про те, що соціал-демократи ні в якому разі не повинні відмовлятися від своїх головних цінностей: «чесне ставлення, громадська справедливість і рівність можливостей, свобода, солідарність та відповідальність по відношенню до інших ». У маніфесті проводиться грань між соціал-демократами і лібералами: соціал-демократи вважають, що економіка, яка є фундаментом суспільства, повинна бути ринковою, але саме суспільство не можна будувати в 21 ст. як ринкове. Нав'язати ринковій економіці «соціальну орієнтацію» і тим самим створити новий, відмінний і від капіталістично-ринкового, і від державно-соціалістичного тип суспільства покликане д-ва. Воно іменується «д-вою матеріального добробуту (д-вою соціального забезпечення)», і йому ставиться в обов'язок підтримувати заповзятливість, ні на хвилину не піддаючись ілюзії, що воно саме може цю заповзятливість замінити. Головне спрямування зусиль д-ви - «як зробити загальнодоступним добробут і доступ до зайнятості народу, як надати йому можливість реалізувати прогрес і зберегти природне середовище, у свідомості боргу, відповідальності перед майбутнім поколінням, як спільно долати злочинність і наркоманію ...».

Погляди сучасної соціал-демократії У цілому, соціал-демократи підтримують: • Дотримання загальним принципам соціальної справедливості, свободи, рівності і братерства.

• Захист прав людини.

• Принцип рівних прав та можливостей (а не тільки рівних можливостей, як у консерватизмі).

• Політичний і ідеологічний плюралізм.

• Соціально орієнтовану ринкову економіку на противагу абсолютизованої вільного ринку.

• Обмежене державне регулювання економіки.

• Створення ефективних регулятивних механізмів у підприємництві в інтересах робітників і дрібного підприємництва.

• Принцип чесної торгівлі.

• Рівноправність і захист усіх форм власності.

• Створення потужного державного сектора в економіці, що конкурує на рівних з приватним.

• Націоналізацію стратегічно важливих підприємств, особливо у військовій, аерокосмічної, металургійної, нефтеообрабативающей промисловості та енергетиці.

• Соціальне партнерство між трудящими і роботодавцями

• Співпраця з профспілками.

• Скорочення розриву між багатими і бідними.

• Підтримку незаможних верств населення.

• Створення «держави загального добробуту».

• Систему захисту економічних прав робітників, що передбачає: o Обмеження робочого тижня (до 35-40 годин).

· Поліпшення умов праці робітників.

· Підвищення мінімальної зарплати.

· Захист від невиправданого звільнення.

· Боротьбу з безробіттям.

• Ефективну систему соціального забезпечення, що передбачає: o Загальне безкоштовну освіту, рівний доступ до якого має все населення країни.

Державну систему загальної безкоштовної охорони здоров'я для всіх громадян країни.

Державну допомогу у формі пенсій та допомог по інвалідності та безробіття.

Державну допомогу для догляду за дітьми.

• Середній або високий рівень оподаткування, необхідний для фінансування державних витрат.

• Введення нових законів з охорони природи і навколишнього середовища (хоча і не настільки радикальних, як проекти «Зелених»).

• Зняття обмежень з імміграції і мирне співіснування культур і цивілізацій.

• Секуляризоване і відкриту прогресивну соціальну політику.

• Зовнішню політику, відповідну принципам мультилатералізму та участі в міжнародних організаціях типу ООН.

• демілітаризацію, скорочення військових арсеналів і неучасть в агресивних військових блоках.

• Захист інтересів трудящих - робітників, селян, фермерів, інтелігенції та середнього класу.

2. Спільні та відмінні риси соціал-демократії та лібералізму

Соціал-демократія спочатку поділяла найважливіші установки марксизму на ліквідацію капіталізму і корінне перевлаштування суспільства на засадах диктатури пролетаріату, усуспільнення засобів виробництва, загальної рівності і т.д. Деякі члени цих партій підтримували ідею марксистів про революційний шлях ліквідації капіталізму і перехід до соціалізму. Але в реальному житті вийшло так, що соціал-демократія в цілому визнала існуючі суспільно-політичні інститути й загальноприйняті правила політичної гри. Партії соціал-демократичної орієнтації інституціалізувались, стали парламентськими партіями. З цієї точки зору всю наступну історію соціал-демократії можна розглядати також і як історію поступового відходу від марксизму.

Реальна практика змусила керівників соціал-демократії переконатися у безперспективності революційного переходу від старої суспільної системи до нової, в необхідності трансформувати, вдосконалити її.

В економічній та політичній боротьбі тієї епохи вони переконалися, що багато вимог робітничого класу можна реалізувати мирними засобами, в процесі повсякденних і поступових змін. Мало не всі соціалістичні та соціал-демократичні партії ставили собі за мету 'розрив з капіталізмом'. Їх програми кінця XIX - початку XX ст. не були революційними в повному розумінні цього слова, хоча і містили відомий набір радикальних гасел. З самого початку для більшості соціал-демократичних партій було характерно поєднання революційних гасел з опортуністичною, прагматичної політичною практикою. Поступово в програмах більшості соціал-демократичних партій брали гору опортунізм, прагматизм, реформізм. Особливо прискореними темпами цей процес пішов після більшовицької революції в Росії, яка перед усім світом на власні очі продемонструвала згубність того революційного шляху, який пропонувався марксизмом (а в його крайніх формах - марксизмом-ленінізмом).

Отже, ході свого історичного розвитку соціал-демократична та ліберальна політичні ідеології зазнали багатьох змін. Ці політичні ідеології починали формуватись маючи на меті різні цілі та завдання, але межі між даними ідеологіями поступово стираються і в наш час соціал-демократія займає проміжне положення між соціалізмом та лібералізмом. Видатний вчений та ідеолог соціал-демократії Бернштейн поєднав цінності соціал-демократії та лібералізму. Отже ці дві ідеології мають низку спільних ідей, поглядів та цінностей. Основними спільними цінностями для цих ідеологій є:

· Свобода та самовизначення кожної окремої особистості

· Рівні права на самовизначення та індивідуальні інтереси

· Справедливість та рівна для всіх свобода

· Плюралізм в усіх сферах суспільного життя

Основними спільними принципами та ідеями, на яких ґрунтуються соціал-демократія та лібералізм є:

· Неолібералізм та соціал-демократія виступають за правову державу, що має регулювати ринок в інтересах людей

· Ідея правової держави, тобто панують в державі не окремі особистості, а закони

· Всі члени суспільства перед законом рівні

· Громадяни мають право вибору між різними політичними альтернативами

· Принцип гарантії недоторканості прав особистості

· Можливість зміни уряду цілком мирним шляхом

· Гарантії прав меншості в суспільстві

· Принцип високих соціальних стандартів, що передбачає покращення умов праці та надання можливості працювати, доступ всіх верств населення до якісної освіти та духовних цінностей, боротьба з екологічними проблемами

· Наявність вільних, чесних, змагальних виборів

· Співробітництво всіх держав у боротьбі за мир

· Ідея парламентського устрою

Але, не зважаючи на значну подібність, соціал-демократія та лібералізм мають ряд відмінностей, що характеризують їх як окремі не залежні одна від одної політичні ідеології:

· Соціал-демократи на відміну від лібералів виступають проти ринкового суспільства. Ринок має стосуватись лише економічної сфери в державі.

· Ліберали виступають за принцип мінімального втручання держави в економіку, в той час соціал-демократи проводять політику державного регулювання ринку в інтересах людей

Можна навести яскравий приклад того, які відмінні точки зору мають ліберали та соціал-демократи при вирішенні певних економічних питань під час кризи:

Інфліция

Внутрішній та зовнішній борг країни

Подолання кризи у промисловості та сільському господарстві

Фінансова криза системи соціального та медичного забезпечення

3. Соціал-демократія та лібералізм на практиці

Соціал-демократія

впливова політична сила, представлена на всіх континентах, активно бере участь у діяльності органів влади на різних рівнях, що бачить завдання побудови суспільства у дусі соціал-демократичних основних цінностей - свободи, справедливості, солідарності.

Соціал-демократія - це партії, що мають різні назви-соціал-демократичні, соціалістичні, лейбористські, робітники. В даний час у світі налічується понад 80 партій цієї орієнтації, що мають близько 20 мільйонів членів, за яких голосують понад 200 мільйонів виборців. Половина цих партій чи очолює в останнє десятиліття уряду відповідних держав, або входила до різного роду правлячих коаліцій. Так, однопартійний уряд в різний час формували Австралійська лейбористська партія, Соціалістична партія Австрії, Демократична дія Венесуели, Іспанська соціалістична робоча партія, Норвезька робітнича партія, Соціал-демократична робітнича партія Швеції та ін. У коаліції входили Партія прац