Стимулювання навчальної діяльності молодших школярів

Зміст

Вступ

І. Стимулювання навчальної діяльності як наукова проблема

1.1 Організація діяльності як педагогічна проблема

1.2 Методи стимулювання навчальної діяльності

ІІ. Методика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів в практиці сучасної початкової школи

2.1 Загальна характеристика стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у практиці роботи вчитель початкових класів

2.2 Методика експериментального дослідження та його результативність

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В умовах кардинальних змін соціально економічних відносин та інтеграції України до загально європейського освітнього простору фахова освіта спрямовується на забезпечення професійно творчої самореалізації особистості, зростання соціальної значущості у престижності знань, формування інтелектуального потенціалу нації як найвищої цінності суспільства. Розв’язання вказаних завдань певною мірою залежить від вибору і застосування методів та прийомів, умінь оскільки вони дають змогу учням оволодіти новими знаннями, уміннями, навичками, максимально розвинути потенціал творчих здібностей, забезпечити потребу особистості впізнанні оточуючого світу.

Якість навчання і виховання зумовлюється багатьма педагогічними чинниками. Проте найактивніша діяльність усього педагогічного колективу приречена на невдачу, якщо учні байдужі до навчання, коли фактичні знання не збуджують їхньої фантазії, не впливають на почуття, не викликають радості пізнання.

У молодшому шкільному віці провідним видом діяльності є навчальна діяльність, яка не просто розвиває дитину, зміцнює її психічні процеси, але й визначає склад її особистості, ті моральні еталони, мотиви і потреби, які істотно впливають на весь життєвий шлях людини.

Спочатку у дітей початкових класів формується інтерес до самого процесу навчальної діяльності. Тільки потім їм стає ясно, що учіння - це серйозна справа, яка вимагає посидючості й уваги. Після виникнення інтересу до результатів навчальної діяльності формується інтерес до її змісту, виникає потреба набути знання. Інтерес дітей до навчання - велика рушійна сила, яка відкриває розум і серце дитини для благотворного впливу науки. Завдяки інтересу дитяча думка послідовно проникає в суть явища чи предмета, наполегливо відшукує зв'язки і досягає радісного осяяння, коли невідоме відкривається в усій логічній цілісності і красі. Саме в цей період відбувається інтенсивне формування мотивів учіння у молодших школярів.

Навчальні мотиви, які закладаються в цьому віці, можуть зберігатися упродовж всього шкільного життя і навіть визначати ставлення особистості до процесу пізнання на все життя. Саме тому психолого-педагогічна наука постійно звертається до проблеми мотивації учіння, до пошуків педагогічного впливу на розвиток і виховання суспільно-цінних мотивів і мотивів обов'язку.

Сучасний період розвитку України значну наукову цінність має звернення вчених практиків до корисного досвіду визначення методів стимулювання навчальної діяльності, який було накопичено у вітчизняні педагогічні думці.

Дослідження видатних вітчизняних педагогів (М.Данилова, Ю. Бабанського, О.Савченко, Т. Шамової, Г. Щукіної, О. Киричука, Ш. Амонашвілі, В Сухомлинського ) розкрили важливість різних способів стимулювання навчальної діяльності учнів. Обґрунтування доцільності використання різних форм методів та засобів для формування знань та вмінь і навичок. Важливим засобом досягнення ідеалів стимулювання навчальної діяльності є адекватним використання дидактичних методів, тобто специфічних способів досягнення мети. Процес навчання реалізується шляхом взаємодії діяльності учителя і діяльності учня. Учитель здійснює різноманітні спроби, які допомагають учням засвоїти навчальний матеріал, сприяє активізації навчального процесу. Учень сприймає осмислює запам’ятовує цей матеріал. Проте аналіз практики роботи вчителів початкових класів свідчить про те, що проблема стимулювання навчальної діяльності молодших школярів ще не знайшла достатнього розв'язання. Враховуючи актуальність даної проблеми та недостатнє її вирішення в педагогічному досвіді, ми вибрали темою нашого дослідження «Стимулювання навчальної діяльності молодших школярів».

Об'єктом дослідження є процес стимулювання навчальної діяльності учнів початкових класів, а предметом дослідження – педагогічні умови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити педагогічні умови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.

Гіпотеза дослідження: ефективність засвоєння знань значно підвищиться за умов використання системи методів стимулювання навчальної діяльності прийомів емоційного стимулювання, створення ситуації успіху в навчанні, сприятливого морально-психологічного мікроклімату, заохочення.

У відповідності до поставленої мети та гіпотези дослідження визначені завдання дослідження:

1. Розкрити основні поняття досліджуваної проблеми.

2. Проаналізувати ефективність різних методів стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.

3. Вивчити стан проблеми стимулювання навчальної діяльності молодших школярів у масовому педагогічному досвіді.

4. Визначити педагогічні умови стимулювання навчальної діяльності молодших школярів.

5. Визначити вплив експериментальної методики на результативність навчального процесу.

Методологічною основою дослідження є: положення теорії пізнання про активну роль особистості у засвоєнні знань, Національна доктрина розвитку освіти, Державний стандарт початкової загальної освіти, наукові праці з педагогіки, положення та висновки, що стосуються проблеми стимулювання навчальної діяльності молодших школярів (М. Данилова, Ю. Бабанського, О. Савченко, Т. Шамової, Г. Щукіної, О. Киричук, Ш. Амонашвілі, В. Сухомлинського ).

Для розв'язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження:

теоретичні (порівняння, аналіз, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у педагогічній, психологічній та методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду);

емпіричні (анкетування вчителів початкових класів, педагогічні спостереження, педагогічний експеримент, якісний і кількісний аналіз результатів експерименту).

Практична значущість дослідження полягає у розкритті різних способів стимулювання навчальної діяльності молодших школярів і у можливості їх використання у практиці роботи вчителя початкової школи.

Апробація роботи проходила на засіданні методичного об'єднання вчителів початкових класів Яблунівської загальноосвітньої школи І - III ступенів Густинського району.

Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел, додатків. Обсяг роботи 112 ст. друкованого тексту

Розділ І. Проблема стимулювання навчальної діяльності як наукова проблема

1.1 Організація діяльності як педагогічна проблема

На уроках різних типів учитель використовує фронтальну, індивідуальну і групову форми навчальної роботи.

Фронтальною формою організації навчальної діяльності учнів називають такий вид діяльності на уроці, коли всі учні класу під безпосереднім керівництвом вчителя виконують спільне завдання. При цьому педагог проводить роботу зі всім класом в єдиному темпі. У процесі розповіді, пояснення, показу і под. він прагне одночасно впливати на всіх присутніх. Уміння тримати в полі зору клас, бачити роботу кожного школяра, створювати атмосферу творчої колективної праці, стимулювати активність учнів є важливими умовами ефективності цієї форми організації навчання.

Найчастіше її використовують на етапі первинного засвоєння нового матеріалу. За умов проблемного, інформаційного і пояснювально-ілюстративного викладу, який супроводжується творчими завданнями різної складності, ця форма дозволяє залучити до активної навчально-пізнавальної діяльності всіх учнів.

Суттєвим недоліком фронтальної форми навчальної роботи є те, що вона за своєю природою зорієнтована на середніх учнів. На абстрактного середнього учня розраховані обсяг і рівень складності матеріалу, темп роботи. Учні з низькими навчальними можливостями за таких умов не спроможні одержати знання: вони потребують більшої уваги від учителя, і більше часу на виконання завдань. Якщо ж знизити темп, то це негативно позначиться на сильних учнях. Останніх задовольняє не збільшення кількості завдань, а їх творчий характер, ускладнення змісту. Тому для максимальної ефективності навчальної діяльності учнів на уроці поряд із цією формою використовуються інші форми організації навчальної роботи.

Індивідуальна форма організації роботи учнів на уроці передбачає самостійне виконання учнем однакових для всього класу завдань без контакту з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. За індивідуальної форми організації роботи учень виконує вправу, розв'язує задачу, проводить дослід, пише твір, реферат, доповідь тощо. Індивідуальним завданням може бути робота з підручником, довідником, словником, картою і под. Широко практикується індивідуальна робота в програмованому навчанні.

Індивідуальна форма роботи використовується на всіх етапах уроку, для вирішення різних дидактичних завдань: засвоєння нових знань і їх закріплення, формування і закріплення умінь і навичок, для повторення і узагальнення пройденого матеріалу. Вона переважає у виконанні домашніх робіт, самостійних і контрольних завдань в класі.

Переваги цієї форми організації навчальної роботи в тому, що вона дозволяє кожному учневі поглиблювати і закріплювати знання, виробляти необхідні вміння, навички, досвід пізнавальної творчої діяльності.

Проте ця форма організації має й недолік: учень ізольовано сприймає, осмислює і засвоює навчальний матеріал, його зусилля майже не узгоджуються із зусиллями інших, а результат цих зусиль, його оцінка стосуються і цікавлять лише учня та вчителя. Цей недолік компенсує групова форма діяльності учнів.

Групова форма організації навчальної діяльності передбачає створення невеликих за складом груп у межах одного класу. Вирішення конкретних навчальних завдань здійснюється завдяки спільним зусиллям членів групи. Групи можуть бути стабільними чи тимчасовими, однорідними чи різнорідними. Найбільш ефективними, як свідчать дослідження, є групи чисельністю 4-5 учнів, які мають різну успішність.

При груповій формі роботи навчальна діяльність не ізолює учнів один від одного, не обмежує їх спілкування, взаємодопомогу і співробітництво, а навпаки, створює можливості для об'єднання зусиль діяти погоджено і злагоджено, спільно відповідати за результати виконання навчального завдання. Водночас завдання в групі виконуються таким способом, що дозволяє враховувати й оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи.

Контакти й обмін думками в групі істотно стимулюють розвиток мислення учнів, сприяють розвитку і вдосконаленню їх мовлення, поповненню знань, розширенню індивідуального досвіду.

Найбільш ефективною групова форма організації навчання є на етапах закріплення, поглиблення і систематизації знань. Вона дозволяє учням за короткий час актуалізувати теоретичні знання, оперативно перевірити засвоєння навчального матеріалу кожним членом групи, здійснити систематизацію знань.

Групова навчальна діяльність учнів може бути:

- однорідною, коли всі групи, на які поділений клас, виконують одне й те саме письмове чи практичне завдання;

- диференційованою - різні групи в класі виконують різні завдання;

- кооперативною — кожна група працює над виконанням частини спільного для всього класу завдання;

- парною - навчальна діяльність відбувається в мікрогрупах у складі двох учнів;

- індивідуально-груповою - коли кожен член групи виконує частину завдання групи.

Успіх роботи в групах залежить від уміння вчителя комплектувати групи, організовувати роботу в них, розподіляти свою увагу так, щоб кожна група і кожен її учасник відчували зацікавленість педагога у їх успіху, в нормальних і плідних між особових взаєминах.

Одним із важливих питань, яке потребує глибокого осмислення і вивчення, є визначення способів, що забезпечують стимулювання навчально-пізнавальної активності.

Важлива роль інтересу в становленні особистості молодшого школяра. Дитина реалізує свій інтерес у процесі основної діяльності, тому що найсильнішим мотивом у навчанні є саме пізнавальний інтерес, який активно взаємодіє із системою ціннісних орієнтацій, цілями, результатами діяльності, відображає всі складові особистості: інтелект, волю, почуття. За певних умов інтерес є засобом живого, захоплюючого навчання, визначає інтенсивний і зосереджений розвиток пізнавальної діяльності, переростає в стійку рису характеру.

В умовах спонтанного розвитку пізнавального інтересу для більшості школярів характерна неусвідомленість і нестійкість інтересів, схильність до репродуктивної діяльності, обмеженість знань програмного змісту, відсутність ініціативи і прагнення до самовизначення. Це негативно впливає на особисті досягнення в навчанні.

Завжди є постійною увага дослідників (Л.Виготський, О.Дусавицький, О.Киричук, Н.Морозова, Г.Щукіна та ін.) до різноманітних аспектів формування пізнавальних інтересів. Встановлено, що пізнавальний інтерес активізує всі психічні процеси людини, на високому рівні розвитку збуджує до постійного пошуку. Вчені відзначають, що пізнавальні інтереси активізують розумову діяльність, впливають на зміни у способах її здійснення тощо.

Сучасні психологи розглядають "інтерес", як позитивне емоційне ставлення до об'єкта, зосередження уваги на ньому. При цьому вони розрізняють "інтерес ситуативний", що виникає в процесі виконання певної дії і згасає з її завершенням, та "інтерес стійкий", що є відносно постійною рисою особистості і важливою умовою творчого ставлення людини до роботи, що виконується, та сприяє розширенню її кругозору, збагаченню знань.

Пізнавальний інтерес - це емоційно усвідомлена, вибіркова спрямованість особистості, яка звернена до предмета й діяльності, пов'язаної з ним, що супроводжується внутрішнім задоволенням від результатів цієї діяльності. Цей інтерес має пошуковий характер, підвищує можливості розумового розвитку учня (В.Ф.Паламарчук), сприяє усвідомленій самостійності (О.Я.Савченко), викликає продуктивну роботу (В.І.Лозова), змінює способи розумової діяльності(Г.І.Щукіна), є умовою розвитку творчої особистості (М.І.Алексєєва).

Характерними особливостями інтересу є його усвідомленість, емоційність, особлива вольова спрямованість до пізнання. Наявність взаємозв'язку між інтересом і різноманітними психологічними функціями призводить до такого висновку: якщо ми бажаємо сформувати пізнавальний інтерес, організовуючи пізнавальну активність учнів, необхідно сформувати в них ті психологічні функції, які пов'язані з інтересом.

Пізнавальний інтерес у навчальній діяльності виступає як результат взаємодії об'єктивної і суб'єктивної сторін інтересу. Він виражає прагнення учнів до знань і самостійної творчої роботи, тому вважається педагогами одним із найбільш значущих і надійних факторів, які інтенсифікують пізнавальну діяльність школярів.

Навчання спирається на інтереси дітей, воно ж і формує їх, тому інтерес є передумовою навчання і його результатом. Пізнавальний інтерес може виступати і як засіб навчання, і як мета педагогічної роботи в плані розвитку загальної пізнавальної активності. Така потрійність прояву інтересу як мети, засобу і результату навчання та виховання складає головну особливість педагогічного аспекту проблеми формування пізнавальних інтересів учнів.

Стимул, в загальному розумінні, - це сукупність факторів, що спонукають людину (або групу людей ) до діяльності. Отже, поняття стимулу включає особисті та суспільні потреби людей, а також всі об'єкти, на які вони спрямовані, всі засоби їх задоволення. При цьому самі потреби відіграють роль внутрішніх, а об'єкти потреб - зовнішніх стимулів людської діяльності. Суттєво, що людина спонукається до діяльності не окремими стимулами, а їх системою, внаслідок чого процес формування спонукаючи сил активності і становить собою кількісні і якісні зміни системи різних стимулів.

Питанню стимулювання навчально-пізнавальної активності учнів присвячена незначна кількість психолого-педагогічних досліджень. Слід зазначити, що ця проблема нерозривно зв'язана з теорією навчання та виховання підростаючого покоління. У процесі свого розвитку вона змінювалась у відповідності з вимогами часу, суспільства, обставин. Під поняттям “ стимул ” навчально-пізнавальної активності ми будемо розуміти фактори, якими можуть виступати певні обставини, зовнішні умови, ті або інші нормативні документи, що спонукають індивіда /або групу людей/ творчо діяти під час учіння, а сам процес стимулювання навчально-пізнавальної активності розглядаємо як складну, комплексну, багатогранну систему прийомів і методів, зумовлених соціальними цілями, психолого-педагогічною суттю навчально-пізнавальної діяльності школярів, індивідуальними особливостями в їх особистісних якостях. Аналіз досліджень з даної проблеми дає можливість виділити ті шляхи і засоби, які автори вважають визначальними у стимулюванні навчальної діяльності учнів.

Таблиця 1.1

Різні підходи до визначення шляхів та способів стимулювання навчальної діяльності учнів