Роль тренера в підготовці спортсмена

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Сучасний тренер у педагогічній системі

1.1 Педагогічна система "тренер — спортивний колектив"

1.2 Критерії педагогічної майстерності і передумови підвищення ефективності діяльності тренера

1.3 Вимоги до діяльності тренера

1.4 Функції тренера

1.5 Структура діяльності тренера

Розділ 2. Індивідуалізація педагогічного процесу в роботі тренера

2.1 Індивідуальний підхід у навчанні і вихованні

2.2 Індивідуальний підхід у навчанні як захід педагогічного впливу

2.3 Розвиток спортивної активності в підлітків з урахуванням їх індивідуальності

2.4 Модель індивідуалізації виховання юного спортсмена

Висновок

Література


ВСТУП

Сучасний рівень розвитку масового спорту пред'являє усе більш зростаючі вимоги до особистості керівника спортивного колективу, його майстерності. Проблема педагогічної майстерності тренера — одна з центральних у теорії і практиці педагогіки спорту.

Педагогічна майстерність сучасного тренера — це комплекс умінь, необхідних для продуктивного рішення педагогічних задач. Педагогічне уміння — це спосіб дії, що спирається на сукупність знань, навичок, задатків і здібностей і свідомо реалізується тренером у педагогічній ситуації. Уміння є також критеріями розвитку педагогічних здібностей.

Майстерність тренера має складний характер, обумовлена необхідністю рішення незліченного ряду логічно взаємозалежних педагогічних задач. Педагогічна задача припускає усвідомлення тренером кінцевої мети своєї діяльності і способів вирішення в процесі навчальної і позанавчальної діяльності співвіднесених між собою стратегічних, тактичних і оперативних задач. У способі рішення задачі повинні відображатися усі компоненти діяльності тренера.

Вивчаючи специфіку діяльності тренера спортивного колективу, шляхи оптимізації процесів виховання і навчання, психолого-педагогічні аспекти формування і становлення особистості підлітка, ми використовували теоретичні положення педагогів, психологів, теоретиків фізичного виховання Б. Г. Ананьєва, Ю. К. Бабанського, А. А. Бодалева, В. В. Давидова, А. Г. Хрипкової, 3. А. Малькової, Е. С. Кузьміна, А. Ц. Пуни, П. А. Рудика, Б. Т. Лихачова, Т. Н. Мальковської, Т. Е. Коннікової, Л. П. Матвєєва, В. П. Філіна, М. Я. Набатнікової і ін.

Вивчення ведучих компонентів у структурі педагогічної діяльності дозволило визначити оптимальну структуру знань тренера, виявити і класифікувати професійно значимі уміння, співвіднесені з педагогічними здібностями, що розвиваються в процесі діяльності, і психологічними якостями особистості тренера, визначити особливості творчого рішення спортивних і педагогічних задач, розробити модель індивідуалізації процесу виховання і навчання юних спортсменів і на її основі — систему завдань для підлітків.

На різних рівнях майстерності тренера ведучими стають різні компоненти структури його діяльності. Тому дуже важливо з'ясувати, які труднощі випробують тренери на різних етапах своєї роботи і намітити шляхи їхнього подолання, порівнюючи діяльність починаючих і досвідчених тренерів.

Важливої складової майстерності тренера є його майстерність у формуванні особистості юного спортсмена. Процес формування особистості можна представити як функціонування складної динамічної системи, взаємодія елементів якої обумовлено ведучою роллю й авторитетом тренера, впливом зовнішнього середовища, станом підлітка. Тому майстерність тренера в даному процесі треба розглядати як цілеспрямовану систему властивостей особистості, регуляції відносин, обумовлених основними формами життєдіяльності підлітка, виявлення змін у становленні його особистості і визначення оптимальних способів впливу на неї.

Цілісний аналіз взаємодії нормативної і реальної моделей умінь у діяльності тренера дозволив виявити ряд закономірностей.

Майстерність у вихованні і навчанні юних спортсменів припускає високий ступінь розвитку педагогічних знань, умінь і навичок. Якщо який-небудь компонент у структурі педагогічної діяльності тренера розвитий недостатньо, педагогічні впливи виявляються малоефективними.

Рівні майстерності тренерів орієнтують них на поступове розширення і поглиблення діапазону спортивних і педагогічних умінь. Тому тренерові необхідно домагатися детального відпрацьовування кожного уміння у всіх ланках навчання і виховання юних спортсменів, визначення ефективних критеріїв рішення задач, створення цільової настанови, співвіднесення власних умінь з еталонними, оволодіння функціональними знаннями, закріплення знань і вироблення умінь оперувати ними в практичній діяльності.

Наша мета і полягає в тому, щоб послідовно і в повному обсязі розкрити процес становлення педагогічної майстерності тренера та його роль в підготовці спортсменів.

Проблема: значення педагогічної майстерності тренера в підготовці спортсменів.

Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим значенням у підготовці спортсменів є високий професійний рівень тренерського колективу.

Предмет дослідження: психолого-педагогічні особливості роботи тренера.

Об`єкт дослідження: професійні якості тренера та їх роль в підготовці спортсменів.

Для досягнення поставленої мети були використані наступні методи наукового дослідження: порівняльно-ретроспективний, аналіз передового досвіду роботи видатних педагогів, узагальнення.


РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ ТРЕНЕР У ПЕДАГОГІЧНІЙ СИСТЕМІ

1.1 Педагогічна система "тренер — спортивний колектив"

Діяльність тренера, як правило, розглядають дуже вузько, виділяючи тільки її зовнішню сторону: управління тренуванням. Однак діяльність тренера має багатофакторний педагогічний характер і здійснюється в рамках визначеної педагогічної системи. Педагогічна система — це сукупність структурних і функціональних компонентів, підлеглих педагогічним цілям (Н. В. Кузьміна). До структурних компонентів, що дозволяють аналізувати педагогічну систему в статиці, відносяться мети педагогічної системи, зміст навчальної інформації, засобу педагогічної комунікації, діяльність юних спортсменів і тренера. До функціональних компонентів, що обумовлюють становлення, розвиток, удосконалювання педагогічної системи, відносяться гностичний, проектувальний, конструктивний, організаторський і комунікативний компоненти.

Мети будь-якої педагогічної системи перетворюються в життя в педагогічному процесі. "Педагогічний процес є, з одного боку, саморух (тобто він буде відбуватися незалежно від волі його учасників і всупереч їм), з іншого боку, це керований процес, що відбувається через рішення незліченного ряду педагогічних задач, підлеглих кінцевим цілям системи, співвіднесених з ними".

Керована частина педагогічного процесу реалізується в професійно-педагогічній діяльності тренера, що визначається як рішення незліченного ряду педагогічних задач.

Тренер, щоб залишатися елементом педагогічної системи, повинний відповідати їй, тобто задовольняти визначеним вимогам за рівнем професійних умінь і навичок.

Педагогічна система припускає участь у процесі педагогічної праці вихователя (суб'єкта) і вихованця (об'єкта), причому керівна і направляюча роль у ньому належить педагогові.

Двосторонність педагогічної діяльності пояснюється особливістю її об'єкта: дитина не просто пасивно сприймає вплив, а сама активно діє, являючись суб'єктом своєї діяльності (4).

Кожен юний спортсмен є членом цілого ряду колективів (формального і вільного спілкування) і перебуває під виховним впливом кожного з них. В цих умовах координація зусиль усіх дорослих, працюючих з юними спортсменами, регулювання зв'язків і відносин підлітків із зовнішнім середовищем і спортивним колективом складає одну з головних задач тренера. Слід пам'ятати, що прогнозування спортивного і педагогічного результату носить імовірнісний характер і вимагає від тренера уміння швидко орієнтуватися відповідно до конкретної ситуації, оперативно змінювати характер і зміст діяльності.

Розвиток об'єкта педагогічної діяльності тренера— юного спортсмена — вимагає розмаїтості прийомів, способів колективного й індивідуального впливу в залежності від вікових і індивідуальних особливостей дітей.

Педагогічна діяльність суспільних тренерів має, крім цього, свої особливості.

По-перше, її здійснюють на суспільних початках люди різних віків і професій, як правило, що не мають спеціальної підготовки для роботи з дітьми. Основним мотивом їхньої роботи, як показують більшість досліджень, є любов до дітей, усвідомлення необхідності особистої участі в моральному і фізичному вихованні дітей і підлітків.

По-друге, діяльність суспільного тренера менш регламентована, чим діяльність учителів фізичної культури, що забезпечує тренерові самі широкі можливості для творчості.

Ціль педагогічної системи "тренер — дитячий спортивний колектив" як цілеспрямованої развиваючоїся системи взаємозв'язку тренера і дитячого спортивного колективу — виховання гармонічно розвинутої особистості.

Педагогічна система "дитячий спортивний колектив" є цілісною, що саморозвивається, самокерованою, відкритою системою, тобто має всі ознаки системного об'єкта. У своїй діяльності вона реалізує ведучі принципи самоврядування: принцип активного саморуху за рахунок розвитку ініціативи, активності, самостійності юних спортсменів і їхньої взаємодії із середовищем, тобто з різними громадськими організаціями; принцип цілеспрямування, що виявляється в доцільно спланованій діяльності колективу; принцип інформаційного зв'язку елементів, що забезпечує необхідну погодженість у роботі активу і його взаємозв'язку з юними спортсменами; принцип субординації елементів і ієрархічності структури системи, що конкретизується в принципі добровільності вступу підлітків у колектив і активну участь у його справах.

Особливості дитячого спортивного колективу виявляються в діяльності педагогічної системи "тренер — дитячий спортивний колектив". Треба відзначити наступне.

1. Поява даної педагогічної системи обумовлено зростанням значення спорту у вихованні підростаючого покоління.

2. Система може виникнути лише за умови нагромадження практичного досвіду, знань.

3. Система виникає в результаті вироблення способів взаємодії з підлітками.

4. Юні спортсмени — необхідний компонент системи. Ріст чисельного складу дитячих спортивних команд свідчить про великі можливості цієї системи.

5. Тренер, що усвідомить мети навчально-виховного процесу, своєрідність діяльності спортивного колективу, що володіє спеціальною навчальною і виховною інформацією, що вміє користуватися формами і методами педагогічного впливу, — теж необхідна умова виникнення і функціонування даної системи.

Таким чином, педагогічна система "тренер — дитячий спортивний колектив" відповідає усім вимогам існування педагогічних систем: має стійкість, стабільністю, твердою організацією і взаємодією структурних і функціональних компонентів, високим ступенем їхньої упорядкованості і спрямованості. Однак вона має особливості, що відрізняють неї від інших педагогічних систем (7).

Функціонування даної педагогічної системи повинне забезпечити нормальне протікання учбово-тренувального процесу при активній взаємодії всього комплексу навчання і виховання юних спортсменів. Особливість діяльності цієї системи порозумівається ще і тим, що дитячий спортивний колектив виступає і як суб'єкт виховання, і як виховне середовище. Отже, ефективність функціонування педагогічної системи "тренер — дитячий спортивний колектив" залежить від організації керування даним процесом, тобто від сукупності заходів державних і громадських організацій, що забезпечують цілеспрямовану діяльність тренерів у роботі з юними спортсменами.

Про реалізації цілей педагогічної системи можна судити по психологічні зміні в особистості для того щоб мети, поставлені державною педагогічною системою, стали рушійною силою формування особистості юних спортсменів, необхідно, щоб цілі були усвідомлені тренерами і перетворені та втілені у їхні педагогічні цілі. Важливо також, щоб і самих підлітках усвідомили ці мети, тобто щоб педагогічні цілі тренера перетворилися в психологічні цілі юних спортсменів.

Специфіка педагогічної системи "тренер — дитячий спортивний колектив" виявляється також у діяльності тренера.

Структурні компоненти діяльності тренера знаходять своє відображення в структурі його знань, а функціональні— у структурі його умінь.

При цьому ефективність діяльності обумовлюється ступенем розвитку функціональних компонентів, до яких відносяться:

1) гностичний, зв'язаний з постійним узагальненням і систематизацією наукових знань, їхнім згортанням (схематизацією) і розширенням, перетворенням наукових знань у навчальні, вивченням загальних закономірностей діяльності педагогічних систем (наукове педагогічне знання стає умовою їхнього розвитку), аналізом діяльності педагогічної системи і всіх її підсистем;

2) проектувальний, зв'язаний із проектуванням розвитку педагогічних систем з урахуванням потреб комплексного підходу до навчання і виховання підлітків, наукових методичних досліджень, що забезпечують зміст діяльності педагогічних систем, розвитку засобів педагогічної комунікації, які забезпечують способи функціонування системи;

3) конструктивний, зв'язаний зі створенням навчальних посібників для юних спортсменів і тренерів, методичних посібників для тренерів, посібників і циркулярів за методикою аналізу ефективності діяльності педагогічних систем;

4) організаторський, зв'язаний зі створенням загального і режиму діяльності систем, органів самоуправління;

5) комунікативний, зв'язаний з регламентацією і регулюванням відносин між системою й адміністративними органами керування, між адміністрацією і тренерами, тренерами і підлітками, усередині цих груп.

Порушення в кожнім з виділених компонентів спричиняють порушення в діяльності педагогічної системи (4).

Педагогічні системи з їх структурними і функціональними компонентами — це об'єктивна реальність, що існує поза і незалежно від окремого тренера і юного спортсмена і зумовлюючої функції останніх, тобто їхнього обов'язку, статус, систему рольових розпоряджень (див. с. 50). І тренер і юні спортсмени можуть залишатися елементами системи, лише виконуючи свої функції, про якість виконання яких судять за досягнутими результатами. Аналіз же результатів, яких досягає тренер, дозволяє судити про рівень його діяльності.

1.2 Критерії педагогічної майстерності і передумови підвищення ефективності діяльності тренера

Тренер зможе виконувати свої функції в педагогічній системі, тільки володіючи професійними знаннями, уміннями і навичками, а також визначеними властивостями особистості.

Загальними ознаками професіоналізму в різних професіях є: 1) володіння спеціальними знаннями про мети, зміст, об'єкт і засобах праці; 2) володіння спеціальними уміннями в здійсненні процесу діяльності на всіх його етапах: підготовчому, виконавчому, підсумковому; 3) спеціальні властивості особистості і характеру, що дозволяють здійснювати процес діяльності й одержувати шукані результати.

Ефективність діяльності тренера залежить від багатьох факторів: економічного, соціального, наукового, організаційного й ін. Показник ефективності діяльності тренера — успішне досягнення мети при найбільш раціональному використанні сил і засобів. Іншими словами, ефективність припускає відповідність структури і функціонування психіки тренера структурі і динаміці його діяльності.

Великий вплив на ефективність діяльності тренера роблять особливості його особистості, світогляд, здібності, характер, темперамент, психічний стан (Б Г. Ананьєв, А. Г. Ковальов, Е. С. Кузьмін, А. Н. Леонтьев, В. С. Мерлин, А. Ц. Пуни, Н. С. Лейтес, В. Е. Чудновський, В. С. Магун, Е. В. Шорохова).

Важливою умовою ефективності діяльності тренера є уміння творчо визначати цільові настанови занять відповідно до програми навчання конкретному видові спорту. Однак наші дослідження показують, що тренери часто не вміють у цільовій настанові відбити виховні можливості всієї програми або окремих занять. Вони прагнуть дати юним спортсменам побільше спортивних знань, умінь, недостатньо спілкуючись з ними, а також не вміють організувати роботу юних спортсменів з метою їхнього виховання.

Передумови підвищення ефективності діяльності тренера поділяються на особистісні (базові) і ситуативні (процесуальні).

До особистісного відносяться: позитивні риси спрямованості особистості тренера (стійкий інтерес до занять з юними спортсменами, почуття відповідальності за роботу й ін.); прояву темпераменту, адекватні вимогам педагогічної діяльності; сприятливі особливості характеру (такі риси, як доброзичливість, тактовність, чуйність, вимогливість, справедливість, витримка, уважність, наполегливість, рішучість, спритність); педагогічні й організаторські здібності. Будучи сформованими, особистісні передумови допомагають тренерові виявляти стійкість у практичному здійсненні цілей діяльності, зберігати сталість стилю роботи (6).

До ситуативних передумов відносяться: ясне розуміння поточних задач своєї діяльності і діяльності юних спортсменів; досить сильні ситуативні мотиви, що спонукують до досягнення цілей; адекватно протікаючі психічні пізнавальні процеси; стенічні психічні стани. Ситуативні передумови з'являються в результаті усвідомлення виникаючих задач, під впливом роботи по підготовці до занять і їхнього проведення.

Формування передумов підвищення ефективності діяльності тренера залежить від того, наскільки добре володіє тренер конкретним видом спорту, від його ерудиції, культури і рівня педагогічної майстерності і фізичної підготовленості.

Тренери по-різному визначають задачі спортивно-масової роботи з підлітками. Одні вважають, що творцями всієї спортивно-масової роботи повинні бути самі хлопці. З цією метою, вони формують суспільно-колективістську спрямованість особистості підлітків, сприяють правильному розвиткові їхніх спортивних здібностей, ініціативи і самостійності, визначеного устою життя і діяльності, що в остаточному підсумку перетворює дитячий колектив у вихователя окремого юного спортсмена. Інші тренери вважають, що їхня основна задача — як можна повніше, цікавіше і яскравіше побудувати навчально-виховний процес. Вони удосконалюють його, відбирають найбільш ефективні форми, методи і прийоми виховання і перевиховання, є джерелами великої інформації. Нарешті, досить численну групу складають тренери, що через недостатнє знання основ педагогіки не можуть цілеспрямовано керувати навчально-виховним процесом.

Таким чином, ми виділяємо три рівні майстерності тренерів у роботі з юними спортсменами: високий, середній і низький. При цьому діяльність тренерів характеризується по: 1) відношенню до спорту і педагогічної діяльності взагалі і до роботи з юними спортсменами зокрема; 2) характерові визначення змісту діяльності з юними спортсменами; 3) знанню закономірностей навчально-виховного процесу в роботі з юними спортсменами.

Для діяльності тренерів високого рівня майстерності характерно стійке позитивне відношення до своєї діяльності, інтерес до справи, визначена система в роботі. Вони ясно розуміють оздоровчі, освітні, виховні задачі, уміють намітити шляхи їхнього рішення і бачать кінцеві результати роботи. Враховують особливості віку, статі, стану здоров'я, фізичного розвитку і фізичної підготовленості підлітків. Знають свій вид спорту. Успішно формують у дітей стійкий інтерес до спорту. Уміють яскраво і захоплююче розкривати перспективи систематичних учбово-тренувальних занять, переносити на тренування з юними спортсменами принципи технічної і тактичної підготовки сучасного спорту. Раціонально використовують час, відведений на виконання задачі, діють чітко і впевнено (7).

Організувати суспільну активність підлітків, формуючи в них визначені суспільні і моральні уявлення, поняття, вони прагнуть, щоб ці ідеї ставали мотивами, що спонукують і направляють поводження і діяльність юних спортсменів.

Суспільно-політична робота з юними спортсменами завжди в центрі уваги цих тренерів. Вони відрізняються багатою вигадкою, ініціативою, гарними педагогічними здібностями. При організації спортивно-масової роботи обґрунтовують необхідність участі юних спортсменів у тім або іншому виді діяльності, активно керують тренуванням, сполучаючи роботу із сильними, слабкими і середніми спортсменами, виявляють творчу ініціативу в конкретизації вправ, розробляють їхні нові варіанти. Тренери самокритично оцінюють результати своєї роботи, піклуються не про зовнішній ефект, а про виховну доцільність кожного заходу. Уміють контролювати, вчасно поправляти і заохочувати вихованців, об'єктивно оцінювати діяльність, не впадати у відчай при невдачах, не зазнаватися при удачах і перемогах. Вони постійно в курсі нових досліджень в області теорії і методики фізичного виховання і спорту, психології, педагогіки, охоче відгукуються на речення по удосконаленню навчальної і виховної роботи в команді. Легко оперують специфічними формами і методами діяльності юних спортсменів. Мають тісний контакт із батьками і громадськістю, знають положення в родинах вихованців, їхні інтереси, запити і нестатки.

У цієї групи тренерів моральні переконання виявляються в різних формах. Одні тренери активно реагують почуттям на всі події в команді (у всій системі взаємин з юними спортсменами). При цьому емоційний вплив може різко змінити спрямованість поводження юних спортсменів. Іншим тренерам властиві самостійність суджень, критичність. Третім — практичні дії, учинки.

Педагогічна діяльність таких тренерів виразна, багата внутрішньою вольовою активністю і цілеспрямованістю. У них яскравіше виявляються організаторські уміння. Вони відрізняються високою вимогливістю до юних спортсменів і до себе, привчають вихованців до правильного режиму навчання, праці, відпочинку, харчування, сну, до виконання санітарно-гігієнічних правил. Моральний вплив вони роблять насамперед особистим прикладом. Такі тренери уміло враховують конкретні педагогічні ситуації, обирають найбільш доцільні прийоми впливу. На прикладах із практики спорту формують у хлопців почуття товариства, уміння у важких умовах змагань домагатися перемоги. У команді створюють невимушену обстановку, сприяють розвиткові ініціативи і самостійності підлітків, тобто, по-перше, учать них знаходити і планувати справи свого колективу, здійснювати них у житті й аналізувати для того, щоб накопичувався досвід самостійної організації діяльності юних спортсменів; по-друге, діють через актив і разом з ним домагаються, щоб органи самоврядування діяли систематично, мали авторитет у підлітків; по-третє, розвивають у кожного вихованця самостійні навички спортивно-масової роботи, використовуючи доручення. Планують роботу таким чином, що від доручень виконавчого характеру підліток переходить до доручень, що вимагають від нього творчості, прояву своїх індивідуальних здібностей і умінь організатора (10).

Для тренерів середнього рівня майстерності характерно позитивне відношення до спортивно-масової роботи з юними спортсменами. Вони розуміють її задачі, але випробують труднощі в їхньому практичному рішенні. Їх більше залучає сам процес навчально-виховної діяльності, чим її кінцевий результат. Не завжди усвідомлюють вони послідовність своїх дій, не можуть пояснити їхня доцільність, використовують випадкові прийоми і способи дій. Їм подобається живе спілкування з дітьми, напруженість повсякденної роботи. В основі їхні відносини до навчально-виховної роботи лежить захопленість справою. Вони охоче беруться за ті види діяльності, що більше люблять, що їм краще вдаються, ігноруючи малоцікаві, але необхідні ділянки роботи. Виявляють творчість у проектуванні справ команди, але дії їхній носять індивідуальний характер. У роботу утягують лише активістів команди. Раціонально розподіляють час, відведений на виконання задачі, але діють найчастіше непевно, утрудняються в пошуках нових прийомів активізації діяльності юних спортсменів. Правильно оцінюють педагогічну ситуацію, є ініціаторами більшості справ у команді. Формально використовують прийоми педагогічного впливу по розвитку самостійності й ініціативи підлітків.

У діяльності ряду тренерів переважає мотив твердження своєї переваги над іншими. Він втілюється у відповідним йому способах дій: прагненні продемонструвати перед усіма спортивні успіхи, замовчувати про невдачі, труднощів, недоліки. Такі тренери охоче беруться за ту діяльність, результати якої зможуть побачити всі, недооцінюючи часом повсякденну роботу. Вони вміють добре оформити, яскраво подати результати навіть там, де вони не позначаються на поводженні дітей. Стиль виховної роботи, обумовлений даним мотивом, особливо згубно відбиває на вихованні юних спортсменів.

У тренерів низького рівня майстерності ціль у роботі з юними спортсменами чітко не визначена. В основі їхньої діяльності, як правило, лише тактичні, невідкладні задачі. Вони не ставлять досить конкретно перед собою і вихованцями далеких перспектив діяльності, уся їхня робота складається із сукупності близьких і середніх перспектив діяльності, при цьому останні часто виникають зненацька для тренера. Тому результат діяльності таких тренерів залежить від цілого ряду випадкових факторів. З задоволенням використовують різноманітні "розробки" учбово-тренувальних занять, виховних заходів, але до методичних рекомендацій і навчальних посібників відносяться скептично. Недостатньо уважно відносяться до виховання в юних спортсменів почуття боргу й особистої відповідальності за виконання своїх обов'язків. Вихованці часом не приховують свого недоброзичливого відношення до тренера, допускають іронічні репліки по його адресі. Найбільш гарні організатори серед юних спортсменів воліють приймати участь у спортивно-масових справах поза командою, і неохоче включаються в її життя. Актив команди діє формально.

Тренери затрачають багато сил і часу на виконання задачі, діють непевно. Методами учбово-тренувальної і виховної роботи володіють слабко. Зміст своєї педагогічної діяльності чітко визначити не можуть. Не вміють установити контакт з окремими хлопцями і створити обстановку невимушеності, довірчості. Зрілі моральні переконання тренерів виявляються недостатньо діючими через обмеженість спортивних і педагогічних здібностей і умінь. Майже не виявляють самостійності в роботі. Дії їх сковані і не завжди мають виражену психолого-педагогічну спрямованість (11).

Юні спортсмени позбавлені можливості виявляти свою активність і особисту відповідальність через вимоги беззаперечного підпорядкування. У такій ситуації нерідко велике місце займають примусового заходу, адміністрування при слабко поставленій роз'яснювальній роботі з вихованцями. У результаті юний спортсмен або перетворюється в сумлінного, але пасивного виконавця чужої волі, безвідповідального споживача готових істин, здатного при обставинах, що змінилися, потрапити під вплив будь-який іншої, більш сильної особистості, або відкрито протестує і вступає в конфлікт із тренерами, іде з команди.

Результати порівняльно-порівняльного аналізу діяльності тренерів різних рівнів майстерності привели нас до висновку, що процес перетворення педагогічних умінь у предметну діяльність у майстрів і немайстрів здійснюється по-різному.

Цілісність, взаємозалежність компонентів властиві тільки діяльності тренера-майстра. Загальна логіка його дій така: осмислення державних задач виховання і навчання і співвіднесення їх із задачами дитячого спортивного колективу; аналіз з цих позицій вихідної інформації про роботу дитячого Спортивного колективу; формулювання цілей і задач конкретного дитячого колективу, моделювання засобів педагогічного впливу, сфери взаємин з юними спортсменами; планування реалізації намічених цілей і задач; ухвалення рішення, організація конкретної діяльності; регулювання області взаємин у команді; оцінка досягнутих результатів, формулювання нової мети на наступному етапі навчально-виховної роботи. Таким чином, у логіку дій тренери-майстри переломлюються усі компоненти структури діяльності тренера.

У тренерів-немайстрів виявилося неможливим виявити цілісну, взаємозалежну картину дій.

В основі вищих рівнів майстерності лежить цілеспрямована і взаємозалежна система знань і умінь у роботі з юними спортсменами. Було встановлено, що критеріями педагогічної майстерності тренера можуть виступати; а) якість знань, умінь, навичок і рівень вихованості юних спортсменів, тобто психологічні результати його праці; б) способи діяльності тренера, що приводять до позитивних результатів: до високого рівня вихованості і діяльності юних спортсменів, тобто функціональні результати його праці.

Психологічним критерієм педагогічної майстерності є високий ступінь сформованості в юних спортсменів: 1) стійкого інтересу до спортивної діяльності; 2) спортивних здібностей і творчого відношення до спорту; 3) гарної фізичної підготовки; 4) глибокого знання конкретного виду спорту; 5) міцних навичок і умінь виконання окремих спортивних вправ і комбінацій; 6) уміння переборювати труднощі в спортивній діяльності; 7) інтересу до спортивної діяльності.

Визначальна роль в оцінці майстерності тренера належить психологічним критеріям. При цьому важливо вичленувати основний показник успішної діяльності тренера, свого роду індикатор рівня його майстерності. Таким психологічним критерієм є рівень сформованості в юних спортсменів конкретних спортивних умінь і моральних рис особистості. У цьому критерії відбиває ступінь досягнення тренером основної мети навчання. Варто мати на увазі, що критерій знання спорту і практичного володіння включає ряд інших критеріїв. Отже, психологічні критерії — це загально педагогічні критерії, що мають більш загальний характер, чим функціональні, і застосовні при оцінці результативності діяльності тренера (4).

Функціональними критеріями майстерності є: 1) володіння основами конкретного виду спорту; 2) володіння засобами, формами і методами навчання юних спортсменів спортивним умінням; 3) система навчально-виховної роботи з юними спортсменами; 4) система контролю за діяльністю вихованців, уміння визначати особливості функціонального стану їхнього організму й у зв'язку з цим дозувати навантаження на тренуваннях і змаганнях; 5) уміння виявляти особливості індивідуальної підготовки, здібностей і схильностей до конкретних вправ, місцю в команді і т.п.; 6) високий рівень сформованих загально педагогічних умінь; 7) систематичний аналіз власної діяльності і витяг уроків з помилок і невдач, тобто перебудова діяльності в напрямку удосконалювання.

Визначення критеріїв педагогічної майстерності дозволяє, по-перше, одержати єдиний інструментарій для оцінки кваліфікованості тренерських кадрів, по-друге, орієнтир для самооцінки праці тренера.

Визначивши роль і місце тренера в педагогічній системі "тренер — дитячий спортивний колектив", критерії майстерності і передумови підвищення ефективності його діяльності, можна сформулювати вимоги до діяльності тренера.

1.3 Вимоги до діяльності тренера

Важливим критерієм педагогічної майстерності тренера в суспільно-політичній роботі з юними спортсменами є уміння виховувати в них: 1) почуття безпосередньої приналежності до дитячої організації як до колективу; 2) інтерес до політичного життя України і інших країн і прагнення до політичної самоосвіти; 3) чуйність, звичку зауважувати, коли ровесники і дорослі мають потребу в їхній допомозі, діяти, не чекаючи прохання або розпорядження старших; 4) відчуття радості від праці на загальну користь, відчуття своєї потреби країні; 5) навички ретельності й організованості в колективній роботі команди; 6) прагнення бачити свою успішну роботу як частина суспільних справ усього спортивного колективу; 7) уміння енергійне домагатися позитивного результату і почуття відповідальності за спортивно-масову роботу в колективі; 8) свідоме відношення до справ команди, корисним для навколишніх, для самої команди і для підлітка.

Тренер зобов'язаний озброїти юних спортсменів політичними знаннями, сформувати в них комуністичні переконання, виховати суспільну активність. Організація такої діяльності жадає від тренера якостей пропагандиста, агітатора, політичного керівника, організатора.

Сучасний тренер — це людин високих моральних якостей, чуйний і уважний. Він повинний мати такі якості, що він хоче виховати в підлітка.

Високі моральні якості тренер виробить у себе, якщо буде строго додержуватися принципів морального кодексу, на їхній основі будувати свої взаємини з вихованцями і з іншими людьми як на роботі, так і в побуті. Ідейна переконаність, твердий світогляд, моральна чистота — основа внутрішнього стануособистості тренера, його морально-політичної і професійної спрямованості.

Високоморальний тренер завжди може зі спокійною совістю пред'являти юним спортсменам високі вимоги в області моральної поведінки і своїм способом життя, своїми вчинками закріплюють ці вимоги в їхній свідомості і поведінці. Спортивна діяльність у силу своєї специфіки породжує особливі форми відносин: колективну й особисту відповідальність, повагу, взаємодопомогу, коректність поводження і т.п. Тренерові необхідно в доступній формі роз'ясняти юним спортсменам норми морального поводження, принципи моралі і спортивної етики, що, як і загальні норми моралі, визначає відношення спортсмена до країни, суспільства, колективу, до процесу спортивного удосконалювання, спортивній боротьбі і т.д.

У виховній роботі потрібно широко використовувати позитивні приклади морального поводження радянських спортсменів, тому що важливим напрямком морального виховання є формування прагнення до морального ідеалу. Використовуючи цікаві приклади з практики спорту, тренер зуміє послідовно сформувати в юних спортсменів якості дійсної людини і громадянина нашої незалежної країни.

Тренер не повинний залишати без уваги жодного випадку порушення правил і норм поводження в дитячій спортивній команді, давати їм негайну оцінку. Він веде боротьбу з палінням, лихослів'ям, недбалістю в одязі, створює в команді обстановку вимогливості, доброзичливості і взаємної поваги (4).

У центрі уваги тренера постійно повинні бути питання правового виховання юних спортсменів. Виховні впливи спортивного колективу, тренера повинні бути спрямовані в першу чергу на підлітків, що складаються на обліку в інспекціях по справах неповнолітніх, педагогічно запущених.

Важливо не тільки допомогти юному спортсменові показати гарний спортивний результат, установити рекорд, необхідно (і це в першу чергу) прищепити любов до спортивної діяльності, систематичній праці, розвити і зміцнити його моральні і вольові якості. Тренерові необхідно пам'ятати, що серед рушійних мотивів поводження в юного спортсмена не останнє місце займає честолюбство. У ньому закладене суперечлива єдність свідомості власної переваги в боротьбі Із супротивником, невигубне бажання перемогти будь-що-будь і шляхетне прагнення вести цю боротьбу в строгих рамках правил, на чесних початках.

Позитивний моральний досвід у юного спортсмена повинний накопичуватися в процесі тренувань, змагань, суспільної роботи, у відносинах з товаришами по команді, тренерами, суддями. Перевіркою моральних якостей юного спортсмена нерідко є ситуація, коли він повинний допомогти товаришам, відмовивши при цьому від особистого успіху.

Тренер повинний учити своїх вихованців володіти собою. Стримуючим початком

Подобные работы:

Актуально: