Ринок цінних паперів
Вступ
1. Теоретичні основи функціонування та регулювання ринку цінних паперів
1.1 Сутність ринку цінних паперів, його функції, структура та суб’єктний склад
1.2 Характеристика корпоративних цінних паперів
1.3 Особливості похідних цінних паперів
2. Аналіз ефективності використання цінних паперів у практиці ват „закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд „східно-європейський інвестиційний фонд”
2.1 Загальна характеристика ват знвкіф «сєіф» та основних показників його діяльності
2.2 Оцінка ефективності управління операціями з цінними паперами на підприємстві
2.3 Аналіз доходності операцій з цінними паперами в межах ВАТ «ЗНВКІФ «СЕІФ»
3. Напрямки вдосконалення функціонування ринку цінних паперів в Україні
3.1 Моделі та перспективи розвитку ринку цінних паперів в Україні
Висновки
Перелік використаних джерел
Вступ
Фінансове забезпечення переходу економіки України до ринку є найважливішою проблемою сучасних соціально-господарських перетворень. Вочевидь, що створення фондового ринку є єдиною альтернативою вольовому розподілу дефіцитних фінансових ресурсів, який існував ще нещодавно. Розвинений внутрішній фінансовий ринок істотно полегшить завдання інтеграції в світовий фінансовий ринок і створить канал для інвестування іноземного капіталу в нашу економіку через розміщення цінних паперів.
Нагромадження грошового капіталу відіграє важливу роль у ринковій економіці. Безпосередньо самому процесу нагромадження грошового капіталу передує етап його виробництва. Після того як грошовий капітал створений чи зроблений, його необхідно розділити на частину яка знову направляється у виробництво, і ту частину, що тимчасово вивільняється. Остання, як правило, і являє собою зведені кошти підприємств і корпорацій, аккумулируемые на ринку позичкових капіталів кредитно-фінансовими інститутами і ринком цінних паперів.
Виникнення і обертання капіталу, представленого в цінних паперах, тісно пов'язано з функціонуванням ринку реальних активів, тобто ринку, на якому відбувається купівля-продаж матеріальних ресурсів. З появою цінних паперів (фондових активів) відбувається як би роздвоєння капіталу. З одного боку, існує реальний капітал, представлений виробничими фондами, з іншого боку - його відображення в цінних паперах.
Поява цього різновиду капіталу пов'язано з розвитком потреби в залученні усе більшого обсягу кредитних ресурсів внаслідок ускладнення і розширення комерційної і виробничої діяльності. Таким чином, фондовий ринок історично починає розвиватися на основі позичкового капіталу, тому що покупка цінних паперів означає не що інше, як передачу частини грошового капіталу в позичку.
Ключовою задачею, що повинний виконувати ринок цінних паперів є насамперед забезпечення умов для залучення інвестицій на підприємства, доступ цих підприємств до більш дешевого, у порівнянні з банківськими кредитами капіталу.
Розробка теорії цінних паперів є настійно необхідної зважаючи на те значення, що ці папери отримали в різноманітних галузях сучасного господарського життя. Вони являють собою необхідний засіб юридичної техніки в області організації великих підприємств (акція), кредиту (облігація, вексель і ін) платіжного обороту (чек, переклад), великого товарного обороту (розпорядчі папери).
Метою роботи є дослідження ефективності операцій з цінними паперами в межах підприємства.
Предметом дослідження є відносини, що виникають між суб’єктами господарювання з приводу використання в їх практиці цінних паперів
Об’єктом дослідження є ВАТ „ЗНВКІФ „Східно-Європейський інвестиційний фонд”.
Для досягнення поставленої мети в межах роботи будуть вирішені наступні задачі:
· визначення сутності, функцій та ролі ринку цінних паперів в умовах ринкових відносин;
· розкриття особливостей ринку цінних паперів з точки зору його складових та механізму функціонування, принципів розвитку та саморегуляції;
· вивчення найбільш характерних особливостей цінних паперів, які використовуються в сучасних умовах, або можуть бути використані в майбутньому;
· аналіз результативності функціонування підприємства, що було обрано об’єктом дослідження;
· встановлення специфічних рис операцій з цінними паперами підприємства;
· оцінка ефективності операцій підприємства з цінними паперами;
· визначення пріоритетних напрямків удосконалення організації функціонування ринку цінних паперів в Україні.
Основними методами дослідження є логічний, аналітичний, системний та порівняльний методи дослідження.
Практична цінність отриманих результатів полягає в можливості впровадження їх в практику діяльності ВАТ „ЗНВКІФ „Східно-Європейський інвестиційний фонд”
Теоретичною та інформаційною базою для дослідження є законодавство України, яке регулює операції підприємств з цінними паперами, а також роботи вітчизняних та зарубіжних дослідників у даній сфері, таких як: Л. О. Бакаєв, І. Т. Балабанов, І. А. Бланк, Дж. К. Ван Хорн, Р. Вінс, Є. Ф. Жуков, Г. Р. Мансухані, А. Мертенс, В. М. Серов, І. І. Тренев, Є. М. Четиркін та інших.
1. Теоретичні основи функціонування та регулювання ринку цінних паперів
1.1 Сутність ринку цінних паперів, його функції, структура та суб’єктний склад
В економічній теорії особливе місце займає питання о виробничих відносинах, як суспільній формі розвитку продуктивних сил. Вони являють собою відносини з приводу привласнення засобів виробництва та продуктів праці (таким чином виступають, як відносини власності, засоби виробництва та продукти праці), вони включають в себе і відносини, які виникають з приводу емісії та купівлі – продажу цінних паперів. Емісія акцій та частково облігацій опосередковує привласнення засобів виробництва, виплати дивідендів та процентів відбивають розподіл додаткової вартості, а купівля – продаж цінних паперів – її перерозподіл.
Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини співволодіння, які виявляються через випуск спеціальних документів (цінних паперів, які мають власну вартість і можуть продаватися, купуватися та погашатися). Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту та взаємодіє з нею.
Сутність ринку цінних паперів визначається законами розвитку капіталістичного суспільства, такими як всезагальний закон капіталістичного накопичення, закон тенденції норми прибутку до зниження, закон попиту, пропозиції та інші. Тенденція норми прибутку до зниження сприяє виникненню надлишкового капіталу, інвестування якого в реальний процес не видно з точки зору окремого капіталу, з зв’язку з його обмеженим об’єктом. Власники такого капіталу змушені віддавати його в борг під звичайний процент, цифра якого нижче цифри середньої норми прибутку. Ця суперечність може бути вирішена шляхом заснування акціонерних товариств, які, з однієї сторони, дозволяють зібрати воєдино достатню для прибуткового функціонування суму капіталів, а з іншої сторони – дають їх власникам надію на отримання дивідендів, які будуть більше виплат позичкового процента на аналогічний капітал. Однак при цьому інвестори несуть певний ризик, пов’язаний, по-перше, з тим, що фінансові результати діяльності акціонерного товариства можуть бути нижче середнього рівня або вони взагалі можуть збанкрутувати, по-друге, з можливістю збільшення позичкового відсотка.
Збільшення надлишкового капіталу по мірі зростання органічної будови капіталу в наслідок науково-технічного прогресу призводить до постійного збільшення фіктивного капіталу, який являє титули власності на дійсний та позичковий капітал.
Основним складовим ринку цінних паперів є саме поняття “цінний папір”. “Цінний папір являє собою документ, який відображає пов’язані з ним майнові права, може самостійно бути в обігу ринку цінних паперів і бути об’єктом купівлі-продажу та інших операцій, є джерелом регуляторного або разового доходу, виступає різновидом грошового капіталу”.
Цінні папери відомі з пізнього середньовіччя. Тоді в наслідок великих географічних відкриттів істотно розширилася міжнародна торгівля, і підприємцям знадобилися великі суми капіталів, щоб використати нові можливості. Витрати по освоєнню нових територій були не в змозі покрити окремі підприємці. В результаті виникли акціонерні товариства – англійські та голландські компанії для торгівлі з Ост-Індією, компанії Гудзонової затоки, які й стали першими емітентами цінних паперів. В ХVІ - ХVІІ ст. в Англії акціонерні товариства створювались також для фінансування видобутку вугілля та інших капіталоємких робіт.
Тільки з початком промислової революції і створенням великих обробних підприємств торгівля акціями стала розповсюдженою. В 1773 році утворюється Лондонська фондова біржа. Перша американська фондова біржа з’явилась в 1791 році в місті Філадельфія, і в 1792 році з’явилась предтеча відомої Нью-Йоркської фондової біржі. Спочатку біржі вели торгівлю не стільки акціями, скільки облігаціями, які охоче випускали уряди та залізничні компанії, які потребували величезних капіталів для створення інфраструктури великого машинного виробництва. Переможний марш акціонерної власності з кінця минулого століття привів до спеціалізації бірж на торгівлі акціями, а торгівля та робота з облігаціями сконцентрувалася на “вуличному ринку”.
В 60-их роках ХІХ століття ще одна важлива подія. В Німеччині з’явилися універсальні інвестиційні банки, які взяли на себе весь комплекс посередницьких операцій з цінними паперами. Розробляючи нетрадиційні джерела капіталу то формуючи майже не цілі галузі промисловості, вони зіграли видатну роль в індустріалізації таких передових країн, як США, Швеція, Німеччина.
Найбільш повно суть ринку цінних паперів можна розкрити аналізуючи функції, яки ним виконуються в економіці. До них відносяться:
- мобілізація та концентрація тимчасово вільних грошових нагромаджень та заощаджень шляхом продажу цінних паперів посередниками на первинному та вторинному ринках;
- кредитування та фінансування держави і приватного сектора шляхом придбання їхніх цінних паперів на первинному ринку, а також біржових спекулянтів і фінансово-кредитних закладів на вторинному ринку;
- концентрація операцій з цінними паперами, встановлення цін на них, що відбивають рівень попиту та пропозиції, а також формування фіктивного капіталу;
- забезпечення публічності цінних паперів.
- залучає вільні грошові капітали і нагромадження на первинний ринок.
Залучені ринком цінних паперів засоби використовуються для купівлі нових цінних паперів уряду та корпорацій на первинному ринку, тим самим їх покупці як-би надають кредит під заставу облігацій та інших грошових боргових зобов’язань або фінансують приватні підприємства та державу, отримуючи в обмін акції або безстрокові облігації. При фінансуванні або кредитуванні приватних компаній відбувається формування прав власності на дійсний та позичковий капітал. Виконуючи цю функцію ринок цінних паперів сприяє концентрації та централізації капіталу.
Мобілізація довгострокових капіталів на ринку акцій і облігацій обмежуються двома головними факторами. По-перше, в окремі періоди зменшується доля зовнішніх заємних коштів в загальному капіталі корпорацій в результаті використання самофінансування для здійснення своєї діяльності. Дія цього фактора підсилюється інфляцією. По-друге, існує конкуренція між емісією цінних паперів та отриманням банківської позики, яка дешевше в обслуговуванні однак, не дивлячись на декотре зменшення ролі ринку акцій як джерела фінансування корпорацій, вони все ж звертаються до їх послуг в двох основних випадках:
а) коли альтернативні можливості залучення грошей вичерпані;
б) для фінансування компаній, які засновані в молодих перспективних галузях виробництва.
Емітенти використовують ринок цінних паперів не тільки в якості посередника при мобілізації грошових коштів. Оскільки однією з передумов отримання ними кредитів та позик є сприятлива ситуація руху цінних паперів (ринкового курсу, дивідендів, загального прибутку на акції та ін), то емітенти прагнуть підтримувати курс цінних паперів на високому рівні різними методами, навіть вдаючись до їх скуповування.
Питання о ролі Ринку цінних паперів є одним з ключових у розумінні взаємозв’язку грошових та виробничих факторів у розвитку економіки, так як власність на засоби виробництва є основою способу виробництва. Відносини, які виникають з приводу емісії та розміщення, а також купівлі-продажу цінних паперів, опосередковують рух позичкового капіталу, відбивають процес виробництва та привласнення додаткової вартості. Цінні папери виступають своєрідним товаром, який не маючи вартості (за виключенням праці, яка була витрачена на їх виготовлення, перевезення і т. д), має споживчу вартість, яка є правом на отримання витраченої частини прибутку, яка за сучасних умов складає приблизно половину його маси.
Таким чином, аналіз змін, які виникають у функціонуванні ринку цінних паперів показує, що він зберігає свою сутність в якості важливого елемента економіки, який обслуговує процес мобілізації, концентрації та перерозподілу грошових капіталів. Ринок цінних паперів виступає в якості посередника між грошовими та функціонуючими капіталами і впливає на процес інвестування, який є однією з рушійних сил економічного розвитку.
Розглядаючи сучасну інституціональну структуру ринків цінних паперів, слід виділити 4 категорії учасників операцій: комерційні банки; інвестиційні (торговельні) банки; власне біржові фірми та кредитно-фінансові організації, які об’єднанні під назвою “інституціональні інвестори” (страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди).
У різних країнах співвідношення сил між ними різне. Воно залежить від рівня розвитку та від юридичних відмінностей у законодавствах. Так, у державах, де комерційні банки мають право здійснювати операції із усіма видами цінних паперів, наприклад у ФРН, Угорщині, інвестиційні банки не відіграють значної ролі.
Розподіл обов’язків між основними групами учасників ринку у цілому показано на рис. 1. 1.
Кошти, що мобілізуються пенсійними фондами, страховими компаніями та іншими організаціями, надходять на ринок цінних паперів, де вони використовуються у тому числі й інвестиційними банками чи біржовими фірмами (біржовою фірмою називають брокерську фірму, яка купила місце на біржі) переважно для придбання акцій, облігацій чи інших фондових цінностей.
Залежно від значення, яке має ринок цінних паперів в економіці, його можна поділити на два види: первинний і вторинний.
Первинний ринок – це ринок, на якому розміщуються вперше випущені папери. Тут відбуваються мобілізація грошових коштів акціонерними товариствами та запозичення їх державою. Продаж цінних паперів може бути прямим і опосередкованим.
Прямий продаж – це публічна реалізація цінних паперів населенню або незначній кількості інвесторів.
Опосередкований продаж – це реалізація цінних паперів через посередника, яким є банк або брокерська контора.
Рис. 1. 1. Структура ринку цінних паперів
Вторинний ринок – це ринок, на якому продаються і купуються випущені раніше цінні папери. Тут відбуваються зміна власника цих паперів. З погляду організації вторинний ринок поділяється на централізований і децентралізований.
Формою централізованого ринку цінних паперів є фондова біржа, на якій постійно обертаються цінні папери, але не всі, а лише ті, що допущені до обігу біржовими комітетами.
Децентралізований ринок – це ринок, на якому обертаються як допущені, так і недопущені до обігу на фондових біржах цінні папери. Цей ринок складається із значної кількості брокерсько-дилерських фірм, розкиданих по всій території.
Отже сучасний ринок цінних паперів складається з біржового обігу, а також позабіржового обігу. У свою чергу позабіржовий обіг ділиться на організований та неорганізований. Організований обіг перебуває під контролем саморегульованих органів, членами яких є посередники цих ринків (в основному – це брокери).
Позабіржовий та біржовий ринки певною мірою протистоять один одному, проте водночас взаємно доповнюють один одного, як правило, охоплює лише нові випуски цінних паперів і головним чином розміщення облігацій торговельно-промислових корпорацій. Навпаки, на біржі котуються старі випуски цінних паперів, переважно акції торговельно-промислових корпорацій. Якщо через позабіржовий обіг здійснюються в основному фінансування і відтворювання процесу, то на біржі за допомогою скуповування акцій відбувається контроль над корпораціями та фірмами, йде формування контролю та його перерозподіл між різними фінансовими групами. Біржа здійснює також відповідну частину фінансування, також відповідну через дрібного та середнього вкладника. На позабіржовому ринку посередники є одночасно і брокерами і дилерами. Дилери купують цінні папери за свій рахунок у вигляді запасу, а потім працюють з урахуванням ринкової ситуації. Брокер – це торговий посередник, який діє за дорученням і за рахунок клієнтів, отримуючи від них винагороду.
Важлива інформація поступає на робочі місця торгівців цінними паперами через різні інформаційні системи. Найбільш поширена – “Рейтер”. Також угоди складаються за допомогою спеціалізованих комп’ютерних систем. “Найбільш потужною системою такого роду є система автоматичного кодування Національної асоціації дилерів по цінним паперам, яка використовується в США” /1/.
Важливим елементом біржового ринку є фондова біржа. “Фондова біржа – це організація, яка створена для забезпечення вигідних умов вільної купівлі-продажу цінних паперів по ринкових цінах на регулярній та впорядкованій основі”. “Класична біржа – це аукціон, де торгівля проходить за допомогою обліку усними інструкціями між трейдерами (представниками брокерських фірм в торговій зоні біржі) ”/2/. Ключовим поняттям є ліквідність (здатність ринку поглинути визначену кількість цінних паперів при данній зміні ціни на ці папери). Задача біржі – підтримувати ліквідність, щоб торгівля відбувалася без збоїв (збої можуть викликати напік серед інвесторів, що є небезпечним явищем для економіки в цілому). Ліквідність тим вище чим більше учасників купівлі-продажу. Для роботи на фондовій біржі інвестиційний дилер та брокер повинні зареєструватися. Потім вони повинні купити “місце” для своїх трейдерів. “Місце” – цінний актив фірми, який купується або у самої біржі або у інших біржових фірм. Управління, розробка та здійснення політики біржі здійснюється керівним органом кожної біржі – правлінням або радою губернаторів (до складу входять президент, обізнані брокери, які стають губернаторами біржі на визнаний час). Для допомоги головному органу в роботі створюються різні комітети, які займаються більш вузькими сферами діяльності біржі. Кількість комітетів на кожній біржі буває різна. Як правило, біржі являють собою безприбуткові асоціації, звільнені від сплати корпоративного податку.
Особливе місце на фондовій біржі займає операція “лістинг”. Акції нового випуску проходять підписку у інвестиційних дилерів, потім вони реалізуються між ними. Тільки після того, як акції були розпродані дилерами і отримані докази їх задовільного розміщення, акції попадають в список котирування (“лист”) одної чи декількох бірж. Процедура включення акцій в цей список називається лістингом. Лістинг має багато переваг: престиж у інвесторів; кращі умови для кредитування емітента, чиї акції попали в список; полегшення облігаційного фінансування в майбутньому (лістинг робить для компанії більш практичним випуск нових конвертованих облігацій); полегшує злиття та поглинання компаній; полегшує спостереження акціонерами за угодами та котируваннями; підвищує зацікавленість робітників купувати акції своїх підприємств; краща інформативність о компаніях, які є в списку; можливість застави. Аналізуючи все вище перераховане можна зробити висновок, що фондова біржа це найважливіша складова частина ринку цінних паперів.
Після того, як підписано контракт, необхідно, щоб інформація, якою володіють безпосередні виконавці, була перевірена і надійшла до клієнтів, а потім відбулася оплата цінних паперів покупцем і подання їх продавцем. Підтвердженням і розрахунками по контрактам з цінними паперами займаються спеціальні організації – клірингові корпорації. Крім того, ряд установ, що називаються депозитаріями, здійснюють зберігання цінних паперів, облік їх власників. Зараз у багатьох країнах з розвиненою ринковою економікою створені централізовані депозитарії.
1.2 Характеристика корпоративних цінних паперів
Подальша деталізація інструментів на ринку цінних паперів потребує додаткового розмежування їх за видами. Перелік цінних паперів, що знаходяться в обігу, врегульовано Законом України "Про цінні папери та фондову біржу" від 18 червня 1991 року №1201-ХІІ (далі - "Закон про цінні папери та фондову біржу"), але даний перелік не можна назвати вичерпним. На сьогоднішній день законодавством України передбачена можливість емісії інших видів цінних паперів, що не ввійшли в основний перелік, а регулюються окремими нормативними актами.
Основною категорією цінних паперів є пайові цінні папери, що відображають співучасть їх власників у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку підприємства. До даної категорії цінних паперів відносять акції. Відповідно до ст. 4 закону про цінні папери та фондову біржу акції являють собою цінні папери без встановленого строку обігу, що засвідчують дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджують членство в АТ та право на участь в управлінні ним, да право власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Відповідно до цієї норми акції поділяються на прості та привілейовані, на пред'явника та іменні. Даний поділ є основним проте не вичерпним. В економічні літературі зустрічається і інша класифікація акцій, але вона не є визначальною для даного дослідження.
Іншою категорією цінних паперів, що обертаються в Україні, є боргові цінні папери, що відображають кредитні відносини між його учасниками. До боргових цінних паперів відносять облігації підприємств, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, казначейські зобов'язання республіки, депозитні сертифікати, та векселі. Цінні папери, що відносяться до боргових, об'єднує тільки засвідчення боргу одного учасника ринку перед іншим. Але на цьому їх схожість закінчується, бо деякі з видів боргових цінних паперів мають достатньо специфічні функції та регулюються різними нормативними актами. Так, відповідно до звіту ДКЦПФР за 2001 рік, найбільшим попитом серед боргових цінних паперів на ринку користуються облігації підприємств, обсяг емісії яких на 2001 рік дорівнює 3% (0,6943239 млрд. грн). А якщо зважати на те, що інші 97% від загального обсягу це виключно акції, то навіть і 3% від загального обсягу емісії є суттєвим досягненням. Дана тенденція свідчить про розвиток підприємств та підвищення довіри інвесторів до стабільності в роботі цих підприємств, але цей показник значно знижує можливість більшої диверсифікації коштів інвесторів через недовіру до інших видів цінних паперів. Відповідно до законодавства в Україні крім облігацій підприємств існують ще облігації місцевих позик та облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик. Обіг облігацій регулюється законом про цінні папери та фондову біржу та іншими нормативними актами. Відповідно до глави 3 закону про цінні папери та фондову біржу облігації підприємств можуть бути іменними та на пред'явника, процентними та безпроцентними, з вільним або обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються тільки на пред'явника. Облігації можуть містити купонний лист на виплату процентів по облігації, але обов'язкова наявність купонного листа вимагається тільки від облігацій, що пропонуються для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій). Різниця між облігаціями підприємств та облігаціями внутрішніх і місцевих позик полягає в умовах прийняття рішення про їх емісію та у використанні коштів, одержаних від реалізації облігацій. Окрему увагу необхідно приділити облігаціям зовнішніх державних позик, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явником облігації їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Відповідно до закону про цінні папери та фондову біржу облігації зовнішніх державних позик можуть деномінуватись у конвертованій іноземній валюті та оплачуватись виключно у конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску, а рішення про їх випуск приймається КМУ, що оформлюється постановою. Але для випуску облігацій зовнішніх державних позик необхідні певні економічно обумовлені підстави.
Іншим видом боргових цінних паперів є казначейські зобов'язання республіки, основні характеристики яких закріпленні в главі 4 закону про цінні папери та фондову біржу. Казначейські зобов'язання випускаються на пред'явника, розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення та засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Рішення про випуск казначейських зобов'язань приймається Мінфіном або КМУ, в залежності від строку, на який випускаються зобов'язання (довгострокові - 5-10 років, середньострокові - 1-5 років, короткострокові - до 1 року). Казначейські зобов'язання, як і облігації внутрішніх державних позик, випускаються з метою покриття дефіциту бюджету. Крім того, казначейські зобов'язання як державні цінні папери можуть обертатись в якості засобу платежу для отримання заставного кредиту. На сьогоднішній день був зареєстрований тільки один випуск казначейських зобов'язань серії А затверджений наказом Мінфіну від 18 березня 2002 року № 184.
Що стосується сертифікатів, то до прийняття змін до закону про цінні папери та фондову біржу від 3 червня 2002 року в Україні випускалися та були в обігу тільки ощадні (депозитні) сертифікати. Після прийняття змін до цього закону стаття 3 доповнилась ще одним видом цінного паперу - інвестиційним сертифікатом. Відповідно до глави 5 статті 18 закону про цінні папери та фондову біржу ощадним (депозитним) сертифікатом є письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати можуть бути строкові та до запитання, іменні та на пред'явника. Обіг ощадних (депозитних) сертифікатів здійснюється відповідно до закону про цінні папери та фондову біржу та Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів затверджених постановою Правління НБУ від 30 червня 1998 року № 250.
Поняття інвестиційного сертифікату міститься в загальних положеннях ЗУ "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди) " від 15 березня 2001 року №2299-ІІІ (далі - закон про інститути спільного інвестуваня). В абзаці 12 статті 3 загальних положень стверджується, що інвестиційний сертифікат - це цінний папір, який випускається компанією з управліннями активами пайового інвестиційного фонду і засвідчує право власності інвестора на частку в пайовому інвестиційному фонді. Порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів проводиться відповідно до положення ДКЦПФР про порядок реєстрації випуску інвестиційних сертифікатів інвестиційного фонду та інвестиційної компанії та інформації про їх випуск.
Останнім цінним папером категорії боргових цінних паперів є вексель. Особливості обігу векселів в Україні регулює закон про цінні папери та фондову біржу (глава 6 ст. 12), закон про обіг векселів в Україні, Женевська конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевська конвенція 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів. Вексель являє собою безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Однак, необхідно визнати, що цінні папери такого роду негативно впливають на політику фінансової стабілізації, бо фактично вони є сурогатами грошей з меншою платоспроможністю та їх емісія збільшує кількість засобів платежу в економіці. Якщо векселів буде видаватися більше ніж погашатись, то держава таким чином буде видавати векселі сама собі. А поява казначейських векселів знизить попит на облігації внутрішньої державної позики. Загалом за даними Першої фондової торгівельної системи (далі - ПФТС) за 2001 рік було укладено 106 угод з векселями, а за результатами торгів з початку 2002 року було укладено 31 угод з векселями. Взагалі ПФТС відзначилась різноманіттям фінансових інструментів, але протягом 2001 року угоди з векселями на первинному ринку укладалися тільки на Українській фондовій біржі (УФБ).
1.3 Особливості похідних цінних паперів
Стосовно похідних цінних паперів, то за даними ДКЦПФР обсяг торгів деривативами за 2001 рік на первинному ринку складає 10. 707 млн. грн. , а на вторинному ринку - 26. 765 млн. грн. Протягом першого півріччя 2002 року на первинному ринку весь обсяг торгів припадав на акції. На вторинному ринку провідну позицію за обсягами торгів як і раніше займають операції з акціями, на які припадає 99,9% ринку, торгівля деривативами складала лише 0,008% ринку. Наведені економічні показники свідчать про відсутність у більшості учасників ринку зацікавленності використовувати даний інструмент. І це цілком нормальне явище з огляду на "якість" законодавства, яке при регулюванні данного інструменту породжує більше проблем ніж можливостей ефективного використання цього інструменту при вкладанні коштів. Відповідно до ЗУ "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні" від 30 жовтня 1996 року №448 похідними цінними паперами визнаються цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів. В законодавстві України, що регулює питання випуску та обігу цінних паперів, немає єдиного підходу до використання термінів "похідні цінні папери" та "деривативи". Відповідно до ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємтв" від 28 грудня 1994 року № 334, в якому зазначено, що дериватив - це стандартний документ, який засвідчує право та/або зобов'язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у майбутньому. Стандартна (типова) форма деривативів та порядок їх випуску та обігу встановлюються законодавством.
Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 194 року № 334 деривативами є форвардний контракт, фючерсний контракт та опціон. Але даний перелік не є вичерпним і було б доцільно виділити в окрему категорію такий дериватив, як варант, який відповідно до правил випуску та обігу фондових деривативів віднесений до різновиду опціону на купівлю.
Форвардний контракт визначений, як стандартний документ, який засвідчує зобов'язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни такого продажу під час укладення такого форвардного контракту. При цьому будь-яка сторона форвардного контракту має право відмовитись від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Претензії щодо невиконання або неналежного виконання форвардного контракту можуть пред'являтися виключно емітенту такого форвардного контракту. Продавець форвардного контракту не може передати (продати) зобов'язання за цим контрактом іншим особам без згоди покупця форвардного контракту. Покупець форвардного контракту має право без погодження з іншою стороною контракту в будь-який момент до закінчення строку дії (ліквідації) форвардного контракту продати такий контракт будь-якій іншій особі, включаючи продавця такого форвардного контракту. По суті, форвардний контракт є фючерсним контрактом, який до настання дати експірації не вдалося закрити за допомогою клірингово механізму, тобто фючерсний контракт, який закривається реальною поставкою. Тобто форвардний контракт - позабіржовий еквівалент фючерсного контракту.
Ф'ючерсний контракт - стандартний документ, який засвідчує зобов'язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов'язань сторонами контракту. При цьому будь-яка сторона ф'ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту або у випадках, визначених цивільним законодавством. Покупець ф'ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту. Базовим активом ф'ючерсів можуть бути тільки товарні ресурси або кошти (валютні цінності). Використання товарних ресурсів як базових активів повинно бути погоджене емітентом у Міністерстві економіки України або (щодо коштів чи валютних цінностей) у Національному банку України перед реєстрацією випусків цих похідних цінних паперів в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Але першкодою є непрописаний порядок погодження для використання товарних ресурсів як базових активів фючерсів. В законодавстві деякі вимоги до різних деривативів співпадають. Так, опціон та ф'ючерс можуть передбачати замість придбання (продажу) базового активу здійснення (одержання) плати, розрахованої в залежності від різниці між ціною виконання та ціною базового активу на момент виконання. Опціони та ф'ючерси на будь-який базовий актив, укладені як стандартизовані контракти, є похідними цінними паперами, обіг яких здійснюється виключно на фондових чи товарних біржах або в організаційно оформлених позабіржових торговельно-інформаційних системах (далі - ТІС) за правилами, встановленими біржами (ТІС) і затвердженими в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку відповідно до вимог Положення про реєстрацію фондових бірж та торговельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності. Біржі, на яких здійснюється торгівля опціонами та ф'ючерсами, базовим активом яких є цінні папери, повинні забезпечити доступ учасників ринку до регулярної та особливої інформації про емітента цих цінних паперів.
Опціон - стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати) цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час такого придбання за рішенням сторін контракту. Перший продавець опціону (емітент) несе безумовне та безвідкличне зобов'язання щодо продажу цінних паперів (товарів, коштів) на умовах укладеного опціонного контракту. Будь-який покупець опціону має право відмовитися у будь-який момент від придбання таких цінних паперів (товарів, коштів). Претензії стосовно неналежного виконання або невиконання зобов'язань з опціонного контракту можу