Вдосконалення організації допоміжного виробництва

ЗМІСТ

Вступ

1. Теоретичні основи вдосконалення організації допоміжного виробництва.

1.1 Основні задачі допоміжного виробництва

1.2 Організація ремонтного господарства

1.3 Організація енергетичного господарства

1.4 Організація транспортного господарства

1.5 Організація матеріально-технічного постачання

1.6 Організація складського господарства

2. Характеристика ТОВ Фірма «Меркурій»

2.1 Організаційно-правова форма підприємства

2.2 Потужність та асортимент продукції

2.3 Основні показники діяльності ТОВ фірма «Меркурій»

2.4 Сировинна база

2.5 Збут продукції

2.6 Організаційна структура управління ТОВ фірма «Меркурій»

2.7 Виробнича структура ТОВ фірма «Меркурій»

2.8 Організація основного процесу виробництва

2.9 Інфраструктура підприємства

3. Вдосконалення організації допоміжного виробництва на ТОВ Фірма «Меркурій»

3.1 Особливості організації ремонтного господарства

3.2 Особливості організації енергетичного господарства

3.3 Особливості організації складського господарства

3.4 Особливості організації транспортного господарства

3.5 Пропозиції щодо вдосконалення ремонтного господарства

3.6 Пропозиції щодо вдосконалення енергетичного господарства

3.7 Пропозиції щодо вдосконалення складського господарства

3.8 Пропозиції щодо вдосконалення транспортного господарства

4. Проект заходів щодо вдосконалення організації

Виробництва на ТОВ фірма «Меркурій»

4.1 Розрахунок суми капіталовкладень по проекту

4.2 Розрахунок зміни поточних витрат

4.3 Розрахунок додаткового прибутку та чистого грошового потоку (ЧГП)

4.4 Вплив впровадження заходу на показники діяльності підприємства

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

В останні роки відбулися помітне покращення макроекономічної ситуації в результаті зростання обсягів виробництва в харчовій промисловості, експортно-орієнтовних галузях, а також в галузях кінцевого споживання. За обсягами виробництва харчова промисловість займає друге місце після чорної металургії. Це свідчить про стрімкий розвиток. Такий швидкий розвиток галузей харчової промисловості багато в чому залежить від допоміжного виробництва.

Жодне підприємство не може працювати без допоміжного виробництва, а особливо підприємства харчової промисловості. Чим краще організоване допоміжне виробництво тим краще працює підприємство. Також допоміжне виробництво можна назвати системою забезпечення виробництва, – це сукупність відділів та цехів, що займаються придбанням, проектуванням, виготовленням, ремонтом та відновленням технологічного оснащення, його обліком, зберіганням та видачею у цехи на робочі місця. До складу допоміжного виробництва входить транспортне, складське, ремонтне і енергетичне господарство.

Умовою безперервного перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство.

Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Високі темпи розвитку промисловості супроводжуються швидким ростом основних засобів і особливо їх активної частини – машин і обладнання. В забезпеченні найбільш ефективного їх використання важлива роль належить ремонтному господарству.

Ремонт дає можливість усунути фізичний знос і втрачені в ході експлуатації деякі параметри, а модернізація компенсує моральний знос обладнання.

Енергетичне господарство Удосконалення технічної бази виробництва, підвищення потужності сучасних машин та агрегатів, інтенсифікація їх використання закономірно збільшують споживання енергії на підприємствах. Питома, вага витрат на енергію в структурі собівартості продукції стало підвищується. При цьому, як відомо, енергія не може накопичуватися, процес її виробництва співпадає з процесом споживання. Тому будь-які порушення в енергопостачанні приводять до значних збитків. Все це постійно підвищує значення чіткого функціонування енергетичного господарства підприємства

Комплекс підрозділів, що займаються всіма видами вантажно-розвантажувальних робіт та переміщенням вантажів, утворюють транспортне господарство. Тобто транспортне господарство займається доставкою всіх вантажів на підприємство, постачанням матеріалів на робочі місця, а також вивезенням готової продукції. Вибір видів транспортних засобів залежить від обсягів перевезень, габаритів та фізико-хімічних властивостей вантажів, відстані та напрямків їх переміщення. Розрахунки необхідної кількості транспортних засобів кожного виду здійснюються з урахуванням добового обсягу перевезень вантажів, вантажопідйомності транспортних одиниць та кількості рейсів за добу.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОПОМІЖНОГО ВИРОБНИЦТВА

1.1 Основні задачі допоміжного виробництва

Допоміжне виробництво є основою організації та діяльності підприємства, тому його задачі є такі:

– уніфікація механічного оснащення;

– розрахунок потреб в різних видах інструментів;

– підвищення рівня спеціалізації ремонтного господарства.

Основні забезпечуючі та обслуговуючі підрозділи підприємства, які утворюють основну систему технічного обслуговування є такі:

– ремонтне господарство (ремонтно будівельні цехи);

– транспортне господарство (транспортний цех);

– енергетичне господарство (відділ головного енергетика);

– складське господарство (матеріальні склади, виробничі склади, збутові склади).

1.2 Організація ремонтного господарства

Машини й устаткування, які є основою будь-якого виробництва, складаються з багатьох конструкційних елементів, що у процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому не рівномірно зношуються, тому виникає потреба у відновленні та заміні зношених частин устаткування, щоб відновити до максимуму його початкові можливості.

Ремонтне господарство – це сукупність служб, відділів та виробничих підрозділів зайнятих аналізом технічного стану технологічного обладнання, наглядом за ним, технічного обслуговування, ремонтом, модернізацією, розробленням та здійсненням заходів для заміни зношеного устаткування на більш прогресивне та поліпшення його використання.

Організація діяльності ремонтного господарства підприємства включає виконання комплексу взаємопов’язаних робіт, основні з яких можна поєднати в три блоки:

1. Економічний, що поєднує такі роботи: облік та аналіз ефективності використання основних виробничих фондів; розроблення норм потреби в обладнанні для заміни його зношення; технічного переозброєння, використання та ремонту ОВФ.

2. Технічний, який включає здійснення технічного нагляду за станом обладнання та іншими елементами ОВФ, проведення технічного обслуговування, проектування, виготовлення та оновлення запасних частин, виконання різних видів ремонту ОВФ.

3. Організаційний, що охоплює організацію матеріально-технічного забезпечення ремонтного господарства, організацією вхідного та вихідного контролю якості матеріалів, комплектуючих виробів, отримання та обробки різних інформацій контролю аналізу зберігання.

Технічне обслуговування охоплює:

– догляд за роботою устаткування;

– перевірку його на точність;

– промивання і заміну масел;

– регламентовані огляди, які виконуються заздалегідь за складеним графіком.

ТО здійснюється робітниками які безпосередньо працюють на цьому устаткуванні, спеціальні ремонтні робітники.

У складі ППР здійснюються проведення періодичних ремонтів.

Ремонт – це процес відновлення початкової діє спроможності устаткування, яке було втрачене в результаті його виробничого використання.

Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці.

Середній ремонт полягає у частковому розбиранні механізмів, заміні зношених деталей, вузлів, складанні, регулюванні, та випробуванні під навантаженням.

Капітальний ремонт – це найбільш складний за обсягом й затратами ремонт. Він передбачає повне розбирання механізмів, заміною всіх зношених частин деталей та вузлів, складання вузлів, їх випробування. Капітальний ремонт має за мету відновити всі первісні показники устаткування в максимально можливі.

Тривалість ремонтного циклу – це проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом

Т_мц =А*В_в* *В_у*В_т (1.1)

де, А – норматив тривалості ремонтного циклу

В_в – коефіцієнт який враховує тип виробництва

В_м – коефіцієнт який враховує властивості матеріалів

В_у – коефіцієнт який враховує умови експлуатації

В_т – коефіцієнт який враховує розміри устаткуваня

Тривалість міжремонтного періоду (t_мр) визначається проміжком часу роботи устаткування чи іншого засобу праці двома суміжними ремонтами

t_мр= Т_мц /n_c+n_n+1 (1.2)

де, Т_мц – тривалість робочого циклу в місяцях або в роках;

n_cта n_n – кількість середніх та поточних ремонтів у продовж одного ремонтного циклу.

Тривалість між оглядового періоду (t_mo) визначається проміжком часу між двома суміжними оглядами

t_мо= Т_мц /n_c+ n_n + n_о +1 (1.3)

де, n_о – кількість оглядів у продовж одного ремонтного циклу

Кількість робітників, необхідних для виконання ремонту устаткування визначається за формулою

N_рем =Т_р / Т_е*К_вн (1.4)

Де, К_вн – коефіцієнт виконання норм

Т_е – річний ефективний фонд часу одного ремонтного робітника.

Основні напрямки вдосконалення системи ремонтно профілактичного обслуговування та ремонтного господарства, підвищення їх ефективності функціонування:

1. У галузі організації виробництва розвиток спеціалізації та кооперації при виготовленні основної продукції в організації ремонтного господарства.

2. У галузі планування ОВФ – використання наукових підходів та методів менеджменту.

3. У галузі проектування й виготовлення запасних частин – уніфікації та стандартизації елементів запасних частин. Використання системи автоматизованого проектування та на основі класифікації та кодування, скорочення тривалості проектних робіт та підвищення їх якості.

4. У галузі організації робіт – використання принципів раціональної організації виробництва, методів календарного та сітьового планування та моделювання на базі комп’ютеризації розв’язання практичних задач.

5. У галузі технічного нагляду, обслуговування та ремонту основних виробничих фондів – розвиток предметної та функціональної спеціалізації робіт, підвищення технічного рівня забезпеченості ремонтно-механічних підрозділів в якості виконання ними ремонтних робіт, посилення мотивації праці.

1.3 Організація енергетичного господарства

Енергетичне господарство –це сукупність підрозділів і технічних засобів ,які забезпечують підприємство всіма видами енергії :електричною ,тепловою, механічною, хімічною, паливом.

Енергія використовується для виробничих, технологічних потреб, освітлення, опалення та за іншими призначеннями. До звичайних енергоносіїв відносять: електричний струм, натуральне (природне, штучне, рідке, газоподібне паливо).

Головне призначення енергетичного господарства підприємства – безперебійно забезпечувати виробництво всіма видами енергії при дотриманні правил техніки безпеки, виконанні вимог до якості та економії енергоресурсів.

Головні задачі енергогосподарства:

– безперебійне забезпечення підприємства всіма видами енергії при найменших витратах;

– економне використання енергії;

– впровадження найбільш ефективних та найновіших видів, повне використання наявних потужностей енергоустаткування;

– підвищення продуктивності праці та зниження собівартості енергетичної продукції, затрати при її транспортуванні, розподілі та використанні;

– організація та впровадження систем обліку, контролю, планування, регулювання та управління затратами енергії, розроблення та втілення різних нормативів затрат та використання енергії, енергозберігаючих технологій.

На основі існуючих норм затрат енергоресурсів, а також обсягу виробничої програми розраховують потреби підприємства в різних видах енергії. При цьому треба враховувати витрати енергії у відповідних мережах при їх транспортуванні та передачі. Існують різні методи та способи розрахунку потреб енергоресурсів. Розглянемо деякі з них:

Витрати на силову електроенергію цеху визначаються за групами устаткування за формулою.

Р_елс=((W_су * Т_g * k_n * k_вч) / n_eд ) * k_в (1.5)

де, W_су – сумарна встановлена потужність по групі устаткування.

Т_g – дійсний фонд часу роботи групи устаткування.

k_n – коефіцієнт завантаження устаткування за потужністю.

k_вч – коефіцієнт не рівномірності використання устаткування.

n_eд – коефіцієнт корисної дії електродвигунів.

k_в – коефіцієнт витрат електроенергії в мережах при її транспортуванні.

Затрати електроенергії на освітлення окремих робочих зон визначаються за формулою.

Р_ело=((Р_елс * А_n * T_e * k_o) / 1000 ) * k_в(1.6)

Р_елс– Норма витрат електроенергії на освітлення одного м² площі підлоги.

А_n – площа підлоги робочої зони.

T_e – ефективний час використання штучного освітлення

k_o – коефіцієнт що враховує одночасне використання світильників штучного освітлення.

Затрати пари на опалення за один сезон розраховується за формулою

Q_n=((q_н * ∆t* T_g * V_g) / 1000 ) (1.7)

де, q_н – затрати пару на опалення одного квадратного метра будівлі

∆t – різниця між зовнішньою та внутрішньою температурою.

V_g – об’єм будівлі, м³

Потреби в енергії та енергоносіях в більшості випадків визначаються на основі балансового методу планування. У витратній частині балансу вказується розрахована планова потреба в енергії на всю виробничу, господарсько-побутову та невиробничу діяльність підприємства, а у прибутковій джерела покриття цієї потреби. Такі баланси умовно називають енергетичними.

Енергетичні баланси бувають планові та зовнішні вони класифікуються за:

А) за календарними строками

– поточні

– перспективні

Б) енергоносіями

– часткові

– зведені

В) енергетичним процесом

– силові

– освітлювальні

– високотемпературні

Г) за метою використання

– підприємства

–цеху

– транспорту

– освітлення.

Звітні енергобаланси призначаються для аналізу стану енергозабезпечення, розробленням заходів з раціонального використання всіх видів енергії.

Основними показниками, що характеризують енергетичне господарство підприємства є енергоозброєність та електроозброєність.

Енергоозброєність Праці розраховується як відношення енергії, яка була фактично використана на виробництво продукції до середньоспискової кількості робітників.

Електроозброєність праці характеризує ступінь її озброєності електроенергією. Вона розраховується як відношення електроенергії, яка була використана у виробництві до середньоспискової кількості робітників.

Основними напрямками вдосконалення енергетичного обслуговування та підвищення ефективності функціонування енергетичного господарства є:

– вдосконалення енергозберігаючого господарства та найбільш економічних видів енергії;

– вдосконалення системи та структури енергоспоживання;

– вдосконалення технічних процесів;

– автоматизація виробничих процесів, обліку та контролю використаних ресурсів;

– вдосконалення конструкції електрообладнання;

– використання розрахунково економічних методів нормування ресурсів;

– спрощення структури енергетичного господарства підприємства;

– стимулювання поліпшення використання ресурсів.

1.4 Організація транспортного господарства

Комплекс підрозділів, що займаються всіма видами вантажно-розвантажувальних робіт та переміщенням вантажів, утворюють транспортне господарство. Тобто транспортне господарство займається доставкою всіх вантажів на підприємство, постачанням матеріалів на робочі місця, а також вивезенням готової продукції.

Головним завданням транспортного господарства є забезпечення вчасної і безперебійної доставки всіх вантажів при найбільш ефективному використанні й організації транспорту.

Взагалі транспорт поділяється на зовнішній та внутрішній. Зовнішній пов'язаний з переміщенням вантажів за межі підприємства, постачання та доставка матеріальних цінностей на підприємство і вивіз готової продукції зовнішнім споживачам.

Внутрішній транспорт пов'язаний із переміщенням вантажів у межах підприємства. він поділяється на міжцеховий та внутрішньо цеховий. Внутрішньо цеховий в свою чергу поділяється на загально цеховий та між операційний.

Для зовнішніх перевезень використовують: залізничний, автомобільний, водний транспорт. За його допомогою здійснюють великі обсяги перевезень на далекі відстані. Автомобільний транспорт – найбільш поширений завдяки його зручності, авіаційний використовується в досить малих обсягах.

Структура транспортного господарства залежить від обсягу зовнішніх і внутрішніх вантажоперевезень, рівні кооперації з транспортними організаціями, типу виробництва, загальних обсягів випускних габаритів та маси продукції.

Зазвичай транспортним господарством керує комерційний директор. До складу транспортного господарства входять:

1. Транспортний відділ, який тісно взаємодіє з підрозділами відділу і складається з планово-економічного бюро, технічного бюро, диспетчера, буро обміну.

2. Транспортні цехи за видами транспорту та гаражі, які включають всю необхідну ремонтно-обслуговуючу інфраструктуру.

Основними завданнями транспортного господарства є:

– вчасність та ритмічність всіх видів вантажоперевезень, вантажно-розвантажувальних робіт;

– нормування, визначення, планування й виконання транспортних та вантажно-розвантажувальних робіт;

– поточне обслуговування, ремонт та відновлення парку машин обладнання і механізмів транспортного господарства;

– організація та виконання заходів по техніці безпеки, охороні праці при виконанні транспортних й вантажно розвантажувальних робіт.

У галузі організації транспортного господарства необхідно постійно забезпечувати:

1. раціональну схему організації руху транспортних потоків і якнайшвидше пересування сировини, напівфабрикатів, палива та готової продукції згідно з визначним виробничим процесом;

2. ефективне використання всіх транспортних засобів та праці транспортних працівників;

3. підвищення механізації та автоматизації транспортних операцій, а також зниження її собівартості;

4. постійну працездатність транспорту, контроль виконання транспортних операцій.

Розрахунок необхідної кількості транспортних засобів

При маятниковій системі руху вантажів:

1. При маятниковій системі руху вантажів:

а) Необхідна кількість транспортних засобів одного виду на даному маршруті на плановий період (зміну, добу, місяць):

, (1.8)

де Q – обсяг вантажоперевезень за даним маршрутом на плановий період часу (зміну, добу, місяць),т; Т_т.ц - час здійснення одного транспортного циклу одним транспортним засобом, хв; q – вантажопідйомність визначеного виду транспортного засобу, т; К_в – коефіцієнт використання вантажопідйомності транспортного засобу; - ефективний фонд часу роботи одиниці транспортного засобу за плановий період при однозмінному режимі роботи (1 зміна на добу), год; - кількість змін роботи транспортного засобу за одну добу.

б) Кількість рейсів, здійснюваних одиницею визначеного виду транспортного засобу за добу:

, (1.9)

де - тривалість однієї зміни, хв; - коефіцієнт використання добового фонду часу роботи транспортного засобу.

в) Продуктивність одиниці транспортного засобу за один транспортний цикл (рейс):

, (1.10)

де - кількість робочих днів роботи визначеного виду транспортного засобу за плановий період переведення заданого обсягу вантажів Q на даному маршруті, діб.

г) Час здійснення одного транспортного циклу при маятниковій системі руху вантажів:

, (1.11)

де L — відстань між двома кінцевими пунктами перевезень вантажів, км;

- середня швидкість руху транспортного засобу, км/год; - середній час

здійснення навантаження (Т_н ) і розвантаження () транспортного засобу в початковому і кінцевому пунктах перевезень за один транспортний цикл, хв,

(1.12)

2. При кільцевій системі руху транспортних засобів зі зростаючим вантажопотоком час здійснення одного транспортного циклу:

, (1.13)

де L - довжина всього кільцевого маршруту, км;

-кількість пунктівнавантаження за маршрутом, пунктів; Т_{н -} середній час виконання навантажувальних операцій на одному пункті навантаження (за один транспортний цикл), хв;

-середній час розвантаження транспортного засобу за один транспортний цикл, хв.

При кільцевій системі руху транспорту з падаючим вантажопотоком час здійснення одного транспортного циклу:

, (1.14)

де - кількість пунктів розвантаження за маршрутом, пунктів; - середній час виконання розвантажувальних операцій на одному пункті розвантаження (за один транспортний цикл), хв; - середній час навантаження транспортного засобу за весь транспортний цикл, хв.

3. При кільцевій системі руху транспортного засобу з рівномірним вантажопотоком час здійснення одного транспортного циклу:

, (1.15)

де - кількість навантажувально-розвантажувальних пунктів на кільцевому маршруті, штук; - середній час здійснення навантажувально-розвантажувальних операцій на кожному окремо взятому пункті, хв.

Потреба в транспортних засобах неперервної дії , яка необхідна для забезпечення вантажопотоку (наприклад, кількість конвеєрів):

, (1.16)

де - обсяг вантажопотоку за одиницю часу на даному маршруті, т/год; - продуктивність визначеного виду транспортного засобу неперервної дії (конвеєра), т/год; - годинний коефіцієнт використання продуктивності транспортного засобу неперервної дії.

Основні напрямки підвищення якості та ефективності транспортного обслуговування:

– скорочення часу транспортних операцій;

– удосконалення технологій процесів переробки вантажів;

– досягнення такого рівня організацій переміщення вантажів, що відповідали б ступеню організації основного виробництва;

– максимальне укрупнення транспортних партій, широке використання пакетних та конвеєрних перевезень;

– раціональне обслуговування транспортних операцій, що охоплює: ремонт транспортного, підйомно-транспортного обладнання, тари, забезпечення необхідними допоміжними засобами, розроблення транспортно-технологічних карт, удосконалення технологій транспортування;

– удосконалення нормування, обліку та контролю використання транспортних засобів; підвищення рівня автоматизації виробництва та його управління, скорочення середнього віку транспортних засобів та зростання питомої ваги прогресивних транспортних засобів.

1.5 Організація матеріально-технічного постачання

Система матеріально-технічного забезпечення охоплює сукупність підрозділів підприємства, які займаються постачанням усіх необхідних для виробництва матеріальних та технічних ресурсів, їх забезпеченням, доставкою на робочі місця при мінімальних затратах на їх придбання.

До складу матеріально-технічних ресурсів входить: сировина, матеріали, комплектуючі вироби, покупне технологічне обладнання, комп’ютерна та мікропроцесорна техніка.

Основними цілями матеріально-технічного забезпечення виробництва є:

– власне забезпечення підрозділів підприємства необхідними видами ресурсів потрібної кількості та якості;

– поліпшення використання ресурсів;

– аналіз організаційно-технічного рівня виробництва та якості продукції, що надходять від постачальників та конкурентів;

– використання окремих методів та принципів системи управління проектами та якістю при створенні й впровадженні нової продукції, технологій і організації виробничих процесів.

Для досягнення вказаних цілей система матеріально-технічного забезпечення повинна:

1. проводити маркетингові дослідження ринку постачальників за конкретними видами ресурсів та здійснювати їх відбір.

2. нормувати затрати та потреби за конкретними видами ресурсів.

3 розробляти та впроваджувати організаційно-технологічні заходи що до зниження норм та нормативів затрат ресурсів.

4. брати безпосередню участь у розроблені матеріальних балансів.

5. вести облік та контроль використаних ресурсів.

6 організовувати збирання та переробку відходів виробництва.

7. проводити безперервний поточний аналіз ефективності використання ресурсів за видами, підрозділами та іншими показниками.

8. здійснювати організацію та управління діяльністю складського господарства.

9. брати участь у розробленні та впровадженні заходів для підвищення якості й ефективності використання ресурсів.

На підприємствах використовують дві форми постачання матеріалів: транзитну та складську.

Транзитна форма постачання матеріалів передбачає постачання від постачальника безпосередньо на місце споживання матеріалу, минаючи всі проміжні пункти його складування. За цією схемою транспортується електроенергія, газ, окремі види палива, вода.

Складська форма передбачає обов’язкове постачання матеріально-технічних ресурсів через систему складів – проміжних пунктів складування, зберігання, попередньої підготовки до виробництва. Така форма потребує утворення складського господарства.

Головні напрямки вдосконалення системи матеріально-технічного забезпечення та обслуговування виробництва:

– використання принципів та методів управління запасом й затратами на оснащення методів оптимізації рівня запасів та затрат ресурсів;

– удосконалення конструкції чи структури продукції, технології її виготовлення у напрямі зменшення матеріало і енергоємності;

– використання матеріалів із наперд заданими властивостями;

– стимулювання поліпшення використання ресурсів;

– оптимізація формування і використання ресурсів.

1.6 Організація складського господарства

Складське господарство підприємства виконує наступні функції:

– приймає, зберігає, обліковує і контролює переміщення матеріально-технічних ресурсів, що постачаються на підприємство, а також готової продукції, що вироблена підприємством або придбана для подальшої реалізації;

– готує ресурси до їх використання у виробництві – визначає якість, основні властивості, проводить попереднє оброблення і доведення сировини до використання основного виробництва та в різних підрозділах підприємства;

– здійснює сервісну підготовку готової продукції для її реалізації та споживання;

– займається всім інформаційно-технічним забезпеченням, передачею інформації та обслуговування цехів.

Залежно від призначення та обсягів роботи склади можуть бути загально заводськими та цеховими.

Загальнозаводські склади в свою чергу поділяються на :

– матеріальні (склади основних та допоміжних матеріалів);

– склади напівфабрикатів, сировини, заготовок;

– виробничі, які обслуговують виробничий процес;

– склади готової продукції, які приймають від цехів готову продукцію, займаються її пакуванням і відправкою споживачам;

– склади відходів та вторинної сировини;

– господарчі склади, які використовуються для зберігання тари та спецодягу;

– інструментальні склади.

За формою розміщення, умовами зберігання склади поділяються на:

– закриті (з опаленням та без опалення);

– навісні (огороджені та неогороджені);

– відкриті склади та складські майданчики.

За видами матеріалів, що зберігаються склади бувають:

– загального призначення;

– спеціального – для зберігання сипучих матеріалів, рідких матеріалів та палива.

Спеціальні склади мають спец обладнання для їх експлуатації, засоби пожежогасіння.

Розміщення складів залежить від багатьох факторів, серед яких слід виділити:

– характер матеріальних цінностей, що в них зберігається;

– призначення складів;

– екологічні та інші вимоги.

До цехових виробничих складів відносяться матеріальні, проміжні, склади готової продукції, комплекційні й спеціальні складські приміщення а також інструментально-роздавальні комори (ІРК).

Організація діяльності складського господарства крім уже перерахованих функцій також передбачає:

– визначення номенклатури та типу складських приміщень та їх розмірів;

– розроблення схеми розміщення нових складських приміщень, їх проектування та будівництво;

– організацію обліку та контролю руху матеріальних цінностей;

– організацію видачі та доставки вантажів споживачам;

– аналіз ефективної роботи складських господарств і впровадження нових форм їх діяльності.

Напрямки вдосконалення складського господарства:

– поглиблення спеціалізації та кооперації;

– використання нових форм автоматизації та механізації складських приміщень, широке використання комп’ютеризованих інформаційних систем обліку й обробки інформації та різної документації;

– поліпшення діяльності системи матеріально-технічного забезпечення, збуту продукції на основі організації й управління оптимальним рівнем запасів ресурсів і залишків готової продукції, виробів на складах та в незавершеному виробництві;

– раціональне планування розвитку й розміщення елементів системи складського господарства підприємства та його підрозділами.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВ ФІРМА «МЕРКУРІЙ»

2.1 Організаційно-правова форма підприємства

ТОВ фірма «Меркурій» створена в 1990 році, у формі виробничої комерційної фірми. З 1997 року змінено організаційну форму на товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Меркурій».

Основою господарської діяльності підприємства було виробництво. За період існування виготовлялось: морозиво, газовані та негазовані напої, меблі, швейні вироби. З 1999 року освоєно виробництво інноваційного продукту для України – карамелі «Рокс». «Меркурій» являється єдиним виробником в Україні та займає лідируючу позицію в СНД по плоскій карамелі на палочці з малюнками.

ТОВ фірма «Меркурій» є підприємством, створеним його засновниками на базі колективної власності, на підставі законодавства України, зокрема Законів України «Про господарські товариства», «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», а також Статуту розробленого у відповідності з діючим законодавством. Засновниками товариства є фізичні особи, які здійснюють господарську діяльність та беруть участь у розподілі прибутку в залежності і пропорційно вкладу в Статутний капітал Товариства, а за особисту працю їм нараховується заробітна плата.

Підприємство знаходиться за адресою: Черкаська об. м. Сміла. Товариство є юридичною особою з правом найму робочої сили, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку і штампи з і своїми найменуваннями і реквізитами.

Предметом діяльності Товариства є оптова, дрібнооптова, роздрібна торгівля, торгівельно-закупівельна діяльність;

Виконавчим органом Товариства є директор, який обирається зборами учасників. Директор вирішує всі питання діяльності товариства, здійснює поточне керівництво. Забезпечує діяльність та несе відповідальність за організацію бухгалтерського обліку, контролю, аналізу на підприємстві.

2.2 Потужність та асортимент продукції

З 1999 року освоєно виробництво інноваційного продукту для України – карамелі «Рокс». В 1999 р. було виготовлено 14,5 тон карамелі, у 2005 році – 397,7 тон. За шість років випуск продукції збільшився в 27 раз.

На підприємстві на даний момент виготовляються такі види карамелі в асортименті: карамель „Мікро”, міні на паличці, міді без палички, міді на паличці, максі на паличці, кулька на паличці „Сосарик”, „Соска”, олівець міді, олівець міні, олівець максі, олівець на паличці, фігурна карамель: троянди, кошики з квітами, фігурна карамель на паличці: „Равлик”, „Зігзаг”, „Веселка”, „Буравчик”, „Змійка”,

План виробництва та реалізації продукції на рік не складається, тому що підприємство працює виключно на замовлення, які найчастіше надходять від таких країн, як Росія Молдова, Польща, Ізраїль. Також карамель може виготовлятися на виставки.

Підприємством розробляється технологія виготовлення та зареєстроване ТУ на Карамель «Рокс» без цукру» на основі сорбіту. Яка призначена для діабетиків.

Така соціально важлива продукція в Україні не виробляється. В даний час ведеться підготовка виробництва до запуску цієї продукції.

2.3Основні показники діяльності підприємства

Таблиця 2.1

Техніко-економічні показники діяльності підприємства