Планування прибутковості підприємства
Кафедра економіки
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Планування прибутковості підприємства»
Зміст
Вступ
Розділ 1. Результат фінансово-господарської діяльності підприємства – прибуток
1.1 Законодавче визначення сутності, видів та функцій прибутку
1.2 Формування та використання прибутку
Розділ 2. Планування потреби в фінансових ресурсах як основа прибутковості підприємства
2.1 Розробка фінансового плану
2.2 Зміст і завдання операційно-фінансового планування
Розділ 3. Шляхи підвищення прибутковості підприємства
3.1 Резерви збільшення прибутку суб’єктів господарювання
3.2 Ефективне управління прибутком
Практична частина
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Найважливіше місце і значення в діяльності будь-якого підприємства займає така економічна категорія як прибуток. Це пояснюється тим, що саме прибуток є головною метою фірми.
Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що головною задачею сучасного етапу розвитку економіки є опанування підприємцями та керівниками ефективними методами управління прибутку в процесі здійснення підприємницької діяльності.
Метою курсової роботи є:
а) визначення сутності прибутку, його видів, форм;
б) визначення основних функцій прибутку;
в) дослідження процесу формування та розподілу прибутку;
г) виявлення шляхів підвищення прибутку;
З цього можемо визначити задачі, що були поставленні:
а) визначити сутність прибутку, його види та функції;
б) розглянути основні шляхи формування та розподілу прибутку;
в) виявити шляхи підвищення розміру прибутку.
Об’єктом дослідження є прибуток підприємства. Предмет дослідження – шляхи збільшення розміру отримуваного підприємством прибутку.
Розділ 1. Результат фінансово-господарської діяльності підприємства – прибуток
1.1 Законодавче визначення сутності, видів та функцій прибутку
Прибуток – найпростіша і одночасно найбільш складна категорія ринкової економіки. Він є основною і головною рушійною силою економіки ринкового типу, основним мотивом діяльності підприємств в цій економіці.
Роздивляючись сутність прибутку, у світлі сучасної економіки, слід в першу чергу підкреслити такі його характеристики:
а) прибуток являє собою форму доходу підприємця, здійснюючого певний вид діяльності. Ця зовнішня, найбільш проста форма вираження прибутку є разом з тим недостатньою для його повної характеристики, тому що як у ряді випадків активна діяльність в будь-якій галузі може бути і не пов’язана з отриманням прибутку (наприклад, діяльність політична, благодійна і т.д).
б) прибуток є формою доходу підприємця, який вклав свій капітал з метою досягнення певного комерційного успіху.
в) прибуток не є гарантованим доходом підприємця, що вклав свій капітал в той чи інший вид бізнесу. Він є результатом тільки вправного та успішного здійснення цього бізнесу. Але в процесі ведення бізнесу підприємець внаслідок своїх невдалих дій чи об’єктивних причин зовнішнього характеру може не тільки залишитися без очікуваного прибутку, але й повністю або частково втратити вкладений капітал. Тому прибуток є в певному розумінні і платою за ризик здійснення підприємницької діяльності.
г) прибуток характеризує не весь дохід, отриманий в процесі підприємницької діяльності, а тільки ту частину доходу, яка є “очищеною” від затрат, понесених на здійснення цієї діяльності. Іншими словами, у кількісному виразі прибуток є показником, що являє собою різницю між сукупним доходом і сукупними затратами у процесі здійсненя підприємницької діяльності
д) прибуток є вартісним показником, вираженим у грошовій формі. Така форма оцінки прибутку пов’язана з практикою узагальненого вартісного обліку усіх пов’язаних з ним основних показників - вкладеного капіталу, отриманого доходу, понесених затрат і т.п., а також з діючим порядком його податкового регулювання
Із врахуванням розглянутих основних характеристик прибутку йоого поняття в найбільш узагальненому вигляді може бути сформульовано наступним чином: ”Прибуток являє собою виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, що характеризує його винагороду за ризик здійснення підприємницької діяльності, що являє собою різницю між сукупним доходом і сукупними затратами в процесі здійснення цієї діяльності”. (3,11).
Значення прибутку полягає в тім, що він є:
а) основним джерелом фінансування розвитку підприємства, вдосконалення його матеріально-технічної бази та продукції, забезпечення всіх форм інвестування;
б) об’єктом оподаткування та джерелом сплати податків. (2, 227).
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його валовий прибуток.
Найбільш повне визначення валового прибутку дано у статистичному щорічнику України за 1996 рік. “Валовий прибуток – загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на теріторії України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій”.(14, 21)
Отримання балансового прибутку пов’язане з кількома напрямками діяльності підприємства.
По-перше, це основна діяльність. Її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток має основну питому вагу в складі валового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства є деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку.
По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов’язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. Її можна визначити як прибуток від іншої реалізації.
Прибуток від іншої реалізації може бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховується так само, як і від реалізації продукції основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховується відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислюється як різниця між ціною і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключаються витрати, пов’язані з реалізацією (комісійний збір).
Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації можуть значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.
По-треттє, це діяльність пов’язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідентів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в валовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.
По-четверте, це діяльність пов’язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств.
До них належать:
а) прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді;
б) невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
в) надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
г) штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб’єктами господарювання у зв’язку із застосуванням фінансових санкцій; штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
д) кредиторська заборгованність між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
е) прибуток від завищення цін і тарифів;
є) курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
ж) прибуток і збуток від ліквідації основних засобів;
з) вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
і) прибуток (збиток) від спільної діяльності.
Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включаються.(5, 179-180).
З прийняттям Закону “Про внесення змін і доповнень в Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”” від 22 травня 1997 року, податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не пов’язана з формуванням валового прибутку підприємства.
Однак зняття контролю за формуванням валового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Валовий прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування валового прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства – суб’єкта господарської діяльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фінансовому менеджменті. (13, 210-212).
Основними функціями прибутку є такі:
а) слугує мірилом, що дає змогу оцінити результати господарської діяльності підприємства;
б) є джерелом винагороди засновникам (власникам) підприємства. За показником прибутку визначається частка доходів засновників (власників) підприємства та розміри очікуваних дивідендів (для акціонерних товариств);
в) в умовах ринкових відносин прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства та вдосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування;
г) прибуток виступає критерієм доцільності під час схвалення господарських рішень на підприємстві. Оскільки більшість рішень підприємства пов’язані з витрачанням ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), вони мають розглядатись з урахуванням величини прибутку, який підприємство отримає у результаті їхньої реалізації;
д) прибуток є основним фінансовим важелем при формуванні надходжень до бюджету країни. Регулюючи розміри прибутку, що залишаються у 
розпорядженні підприємств, держава стимулює ділову активність суб’єктів господарювання. (12, 49-50).
З метою аналізу та забезпечення ефективного кправління формуванням прибутку розрізняють такі види прибутку підприємства:
Маргінальний прибуток (
) – це різниця між чистим доходом підприємства та змінним витратами, пов’язаними з виробництвом реалізованої продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Він є джерелом покриття всіх постійних витрат підприємства. Обчислюється так:
,
(1.1)
де 
- чистий дохід підприємства, грн.;
- сума змінних витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом реалізованої продукції, грн.
Валовий прибуток, що обчислюється різниця між чистим доходом підприємства та виробничою собівартістю реалізованої ним продукції, яка, крім змінних витрат, включає ще й накладні виробничі витрати (амортизацію виробничого обладнання,опалення приміщення виробничого цеху тощо):
, (1.2)
де 
- виробнича собівартість реалізованої продукції, грн.
Операційний прибуток, або прибуток від операційної діяльності підприємства (
) являє собою різницю між валовим прибутком та постійними витратами підприємства, пов’язаними з його операційною діяльністю у звітному періоді. Він визначається як алгебраїчна сума валового прибутку, іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат:
, (1.3)
де 
- інший операційний дохід, грн.;
- адміністративні витрати, грн.;
- витрати на збут, грн.;
- інші операційні витрати, грн.
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування (
) – визначається як алгебраїчна сума загального прибутку від операційної діяльності (який підприємство отримало від реалізації продукції, робіт, послуг) та доходів і втрат від іншої діяльності:
(1.4)
де 
- доходи підприємства від участі в капіталі, грн.;
- інші фінансові доходи, грн.;
- інші доходи підприємства, грн.;
- витрати від участі в капіталі, грн.;
- інші фінансові витрати, грн.;
- інші витрати підприємства, грн.
Прибуток від звичайної діяльності підприємства (
) визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку. Величину податку на прибуток визначають, виходячи з суми прибутку від звичайної діяльності до оподаткування та діючої ставки податку на прибуток:
, (1.5)
де 
- ставка податку на прибуток (виражена у вигляді десяткового дробу).
Чистий прибуток підприємства (
) визначається як алгебраїчна сума прибутку від звичайної діяльності, доходу, витрат та податку з прибутку від надзвичайної діяльності:
, (1.6)
де 
- доходи від надзвичайної діяльності підприємства, грн.;
- витрати, пов’язані з надзвичайною діяльністю підприємства, грн.(4, 346-349).
1.2 Формування та використання прибутку
Як видно, загальний прибуток підприємства складається з прибутку, отриманого підприємством від звичайної діяльності та від надзвичайних подій. Прибуток від звичайної діяльності становить близько 95% загальної суми отриманого підриємством прибутку. Більша частка прибутку від звичайної діяльності припадає на прибуток від операційної діяльності, зокрема від здійснення основної діяльності підприємства (реалізації продукції, робіт, послуг). Прибуток від іншої операційної діяльності складається з прибутку від реалізації оборотних активів (запасів сировини, матеріалів, напівфабрикатів, залишків незавершеного виробництва тощо), реалізації іноземної валюти, якою підприємство володіє з метою забезпечення операційної діяльності (наприклад, імпортування сировини, комплектуючих), прибуток від операційної оренди та інших операцій підприємства, що не належать до фінансової або інвестиційної діяльності.(15, 349-351).
Важливе місце у фінансовій політиці підприємства посідає розподіл та використання прибутку як основного джерела фінансування його інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників. Основними принципами розподілу прибутку є такі:
а) прибуток, отриманий підприємством у результаті його господарської діяльності розподіляється між державою та підприємством як господарюючим суб’єктом; частка прибутку, що надходить до держави, визначається встановленим законодавством ставками податку;
б) визначення напрямів використання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, знаходиться у його компетенції.
Порядок розподілу та використання чистого прибутку, тобто прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків та обов’язкових платежів, фіксується у статусі підприємства.
В умовах ринкових відносин велике значення має обгрунтування співвідношень у спрямуванні прибутку на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, формування фінансового резерву, на виплати засновникам (власникам), дивіденди акціонерам тощо. Разом з тим, прибуток є джерелом сплати підприємством штрафних санкцій, здійснення відрахувань на благодійні цілі, а також використовується для погашення кредитів, отриманих на інвестиційні цілі.
Фонд розвитку виробництва є власним джерелом підприємства, що застосовується для фінансування витрат, пов’язаних зі зростанням виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази підприємства.
Формування власного резервного (страхового) фонду здійснюється на випадок різкого погіршення фінансового становища у результаті тимчасової зміни ринкової кон’юнктури, стихійних лих тощо.
Чистий прибуток також є джерелом виплат доходів засновникам (власникам) підприємтва, а для акціонерних товариств – виплат дивідендів акціонерам.
Для стимулювання зацікавленності працівників у досягненні високих результатів праці на підприємстві може створюватись фонд споживання . За рахунок коштів цього фонду здійснюються виплата винагороди за підсумками року, одноразові преміювання окремих працівників за виконання особливо важливих виробничих завдань, виплата премій за інші досягнення в роботі, а також надання одноразової матеріальної допомоги працівникам підприємства.(1, 113-115).
Розділ 2. Планування потреби в фінансових ресурсах як основа прибутковості підприємства.
2.1 Порядок розробки фінансового плану
За ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньофірмового документа - бізнес-плану.
Бізнес-план має:
· давати конкретні уявлення про те, як функціонуватиме підприємство, яке місце воно займатиме на ринку;
· містити всі виробничі характеристики майбутнього підприємства, детально описувати схему його функціонування;
· розкривати принципи та методи керівництва підприємством;
· обов'язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її виконання;
· показати перспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.
Узагальнення ще не дуже великого досвіду складання бізнес-планів вітчизняними підприємствами дає змогу виділити такі галузі їх застосування:
- вибір економічно вигідних напрямків та способів досягнення позитивних фінансових результатів підприємствами за нових умов господарювання, неплатоспроможності суб'єктів;
- підготовка підприємствами інвестиційних проектів для залучення інвестицій та банківських кредитів;
- складання проектів емісії акцій, облігацій та інших цінних паперів підприємств;
- залучення іноземних інвесторів для розвитку підприємств;
- обґрунтування пропозицій щодо приватизації підприємств державної та комунальної власності.
За умов економічної кризи перехідного періоду бізнес-план підприємства має передусім вирішувати завдання поліпшення його фінансового стану.
У цьому зв'язку розгляд саме фінансового аспекту бізнес-плану є найактуальнішим.
Фінансовий план - це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.(15,292)
Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:
· прогноз обсягів реалізації;
· баланс грошових надходжень та витрат;
· таблицю доходів та витрат;
· прогнозований баланс активів та пасивів підприємства;
· розрахунок точки беззбитковості.
Нині, коли підприємствам надано самостійність у плануванні, вони можуть не складати фінансового плану або складати його в будь-якій довільній формі.
Складання фінансового плану починають з прогнозу обсягу продажу. Прогноз обсягу продажу складається за кожним видом продукції, як правило, на 3 роки: для 1-го року щомісячно, для 2-го щоквартально, для 3-го - на рік в цілому. Це пов'язано з тим, що в перший рік виробництва повинен бути відомий покупець продукції. Розрахунки на другий і третій роки мають характер прогнозів, складених на підставі маркетингових досліджень.
Важливим документом фінансового плану вважається баланс грошових витрат і надходжень, який має й іншу назву баланс грошових потоків. Мета його складання полягає в тому, щоб досягти необхідного рівня ліквідності активів майбутнього підприємства.
Ліквідність проекту може впливати на його прибутковість. Недостатність грошових коштів в конкретний момент часу спричиняє неплатежі і навіть загрозу банкрутства.
Баланс грошових потоків складається у вигляді таблиці, в якій відображаються дані про наявність грошових коштів на початок періоду їх надходження і витрачання в самому періоді, і завершується таблиця даними про наявність грошових коштів на кінець періоду
Невеликий документа досить простою структурою носить назву таблиці доходів і витрат. Цей документпоказує, як буде формуватися прибуток підприємства (табл. 4)
До складу фінансового плану входить також баланс активів та пасивів підприємства. Він складається з метою оцінки тих видів активів, в які спрямовуються грошові кошти та тих видів пасивів, за рахунок яких планується фінансувати придбання чи створення цих активів.
Серед активів балансу виділяють поточні активи (рахунок в банку, каса, інші надходження, дебіторська заборгованість) - як найбільш мобільну частину коштів, запаси та фіксовані активи. В пасиві відображено власні та позикові кошти, причому важливе значення має їх структура та зміна протягом запланованого трирічного періоду.(17,330)
На Заході при складанні балансу активів і пасивів можна використовувати "метод пробки". Як відомо, в економічних розрахунках при плануванні перевага надається активам і витратам, а вже потім шукають джерела їх формування і фінансування. Різниця між запланованими активами і наявними джерелами фінансування називається "пробкою". Якщо вона має від'ємне значення, то її вибивають за допомогою додаткового зовнішнього фінансування: емісії цінних паперів чи кредитів. Якщо ж власних джерел і вже залучених до обігу позикових коштів буде більше, ніж необхідно для формування фінансових активів, виникає додатне значення пробки, яке ліквідується поверненням позикових коштів, а зайві власні засоби можуть бути інвестовані в пінні надери.
При складанні фінансового плану також проводиться аналіз беззбитковості підприємства (метод "Витрати - Обсяг -Прибуток"). Методологічні основи цього методу розроблені вже досить давно, але практичному його використанню сприяла система обліку витрат "direct-costing", в основі якої лежить розподіл витрат на постійні та змінні, які по-різному реагують на зміну обсягу виробництва.
Визначення точки беззбитковості здійснюється розрахунковим і графічним способами. При розрахунковому методі використовують наступну формулу:
де V min- критичний обсяг виробництва в натуральному виразі;
Р - ціна одиниці продукції;
Sc - сума постійних витрат;
Su - сума змінних витрат на одиницю продукції.
Прогнозна величина прибутку РR відповідно складатиме:
PR = g * P – g *S – S = V – S – S
Визначення точки беззбитковості графічним методом представлено на рис. 3
По горизонталі показується обсяг виробництва в натуральному виразі ,а по вертикалі - витрати на виробництво (з розподілом їх на постійні та змінні) і виручка від реалізації.
Рис.1 Графічний метод визначення точки беззбитковості
Перетин прямої лінії, що відображає залежність між випуском продукції і собівартістю, і прямої лінії виручки від реалізації показує точку беззбитковості. Нижче цієї точки заштрихований збиток підприємства, тому що до досягнення визначеного обсягу виробництва виручка від реалізації не покриває витрати, але перевищення виручки над точкою беззбитковості дає прибуток.
Розглянутий метод застосовується для вибору варіантів встановленняціни на продукцію, що реалізується, визначених видів ресурсів, системи збутупродукції, тому розрахунок точки беззбитковості доповнюється прогнозами про зміну прибутку в залежності від зміни умов і обсягів виробництва і реалізації продукції.(5,134)
В процесі фінансового планування відбувається конкретна ув'язка кожного виду капіталовкладень чи відрахувань та джерела його фінансування. Для цього складається перевірочна (шахова) таблиця до фінансового плану, в якій по вертикалі записують напрями використання фінансових ресурсів та прирівняних до них коштів, а по горизонталі джерела фінансування, тобто фінансові ресурси і прирівняні до них кошти.
2.2 Зміст і завдання оперативного фінансового планування
Оперативне фінансове планування полягає у складанні і використанні платіжного календаря, касового плану і розрахунків потреби короткотермінових кредитів. В основу платіжного календаря покладено черговість і строки проведення всіх розрахунків, що дозволяє своєчасно перераховувати платежі до бюджету, в бюджетні і державні цільові фонди, забезпечувати безперервне фінансування господарської діяльності. Він складається на квартал з розбиванням на місяці або на місяць по декадах. В платіжному календарі відображається весь грошовий обіг підприємства, основна частина якого проходить через поточний, валютний, позичковий та інші рахунки підприємства у банку, рух грошових коштів.
Платіжний календар дає можливість фінансовій службі підприємства забезпечиш оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов’язань, фіксує зміни у платоспроможності підприємства та ліквідності його активів; дозволяє стежити за станом оборотних коштів та вказує на необхідність використання позичених та залучених коштів у плановому періоді.
Важливе місце в оперативно-фінансовій роботі підприємства займає своєчасне погашення кредиторської заборгованості, а також своєчасна вимога дебіторської заборгованості.
На підприємстві повинен бути встановлений повсякденний оперативний контроль за платежами та надходженнями матеріальних цінностей, виконанням фінансових зобов'язань перед бюджетом, позабюджетними фондами, банками. Необхідно періодично перевіряти дебіторську та кредиторську заборгованості за даними бухгалтерського обліку та звітності, матеріалами звірки витрат та інвентаризації.(17,329)
Кредиторська заборгованість підприємства у складі залучених коштів займає значне місце. Якщо вона виникає у процесі господарських зв'язків з іншими господарюючими суб'єктами в межах нормального документообігу та встановлених форм розрахунків, то вона не суперечить чинному законодавству та не може здійснювати негативний вплив на фінансове становище інших господарюючих суб'єктів. Якщо кредиторська заборгованість виникла в разі порушення встановлених правил розрахунків та кредитування, то призводить до фінансових ускладнень в інших господарюючих суб'єктів. Тому при аналізі кредиторської заборгованості необхідно одночасно перевіряти стан дебіторської заборгованості та виявляти причини затримки платежів, дату її виникнення.
Прострочені платежі постачальникам найчастіше виникають у тих випадках, коли на підприємстві недостатньо чітко поставлено роботу: несвоєчасно та нерівномірно вносяться платежі до бюджету та відрахування до позабюджетних фондів, оборотні кошти спрямовано у дебіторську заборгованість або у понаднормативні, не прокредитовані банком товарно-матеріальні цінності; розмір оборотних коштів недостатній через бартерні операції і не покриває необхідної мінімальної потреби підприємства у власних оборотних коштах.
Таким чином, платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дозволяє використовувати власні резерви підвищення ефективності використання фінансових ресурсів підприємств, дає більш повне уявлення про стан платежів і розрахунків у періоді, що аналізується. За допомогою платіжного календаря контролюється складання кошторисів витрат, витрат виробництва та обігу, випуск продукції таїї реалізація окремими структурними підрозділами, а також рівень самоокупності та рентабельності.(14,300)
Отже, постійний оперативний контроль, який здійснюється з допомогою платіжного календаря, є надзвичайно важливим засобом виконання поточного фінансового плану - плану доходів і витрат підприємства.
Розділ 3. Шляхи підвищення прибутковості підприємства
3.1 Резерви збільшення прибутку суб’єктів господарювання
Глибокі перетворення, що відбуваються в економіці, сприяють максимальній мобілізації внутрішніх резервів. Для ефективного функціонування суб’єктів господарювання в умовах ринкових відносин найбільше значення має виявлення резервів збільшення об’єму продукції, зниження собівартості, росту прибутку.
Одним із резервів росту прибутку підприємства є збільшення об’єму реалізації товарної продукції. Між прибутком та об’ємом реалізації існує пряма залежність, тобто чим більше продукції реалізується, при інших рівних умовах, тим більшою є сума прибутку, і навпаки, невиконання плану по реалізації зменшує прибуток.
Збільшення прибутку в результаті виробничої діяльності дає можливість підприємству заробити засоби на виробничий і соціальний розвиток, матеріальне заохочення, до того ж це стає функцією самого підприємства. В той же час ріст прибутку на підприємстві означає й збільшення відрахувань в державний бюджет.(20,302-307).
Багато підприємств проводять розробку та реалізацію наково-технічних нововведень і отримують на них ліцензії. В умовах розвитку ринкових відносин, а разом з ними і конкуренції, підприємства намагаються не займатися їх продажем. Однак відмова від надання ліцензій на виробництво продукції іншим підприємствам не завжди є правильним кроком. Вона позбавляє підприємства, що здійснили нововведення крупних доходів від продажу ліцензій. В умовах жорстокої конкуренції виробники можуть проводити власні дослідження і розробки в такому обсязі , який є необхідним для здійснення покращення властивостей продукції, і зробити її більш конкурентоспроможною. В результаті обсяг реалізації продукції підприємства-власника ліцензії може знизитись чи підвищитись в залежності від попиту на продукцію і відповідно зменшиться або збільшиться прибуток.
Певну роль в процесі реалізації продукції відіграє правильна організація оплати праці робітників відділів збуту промислових підприємств.
Важливу роль в організації збутової програми відведена маркетингу. Практика світової торгівлі показала, що багато видів нових виробів не знаходять свого покупця на ринку без вправної організації маркетингу. Тому в цих умовах господарювання слід більше уваги приділяти маркетингу.
Для збільшення обсягу отримуваного прибутку велике значення має збереження наявних довготривалих господарських зв’язків. Їх зруйнування погано позначається на виробництві, матеріально-технічному постачанні.
Для росту обсягу прибутку від реалізації необхідно регулярно проводити інвентаризацію запасів і обладнання з метою виявлення надлишків. Ці надлишки необхідно продавати за ринковими цінами.
Зниження собівартості продукції є найважливішим фактором росту прибутку. У зниженні собівартості продукції найбільш повно відбивається економія матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, якими розпоряджається підприємство. Максимальна мобілізація резервів собівартості продукції є важливою умовою ефективного функціонування підприємства.
Зниження собівартості продукції – необхідна умова стабілізації цін, економічного процвітання будь-якого підприємства, джерело накопичень для прискорення соціально-економічного розвитку суспільства, підвищення добробуту населення.
Ефективне використання матеріальних ресурсів в значній мірі залежить від роботи відділу постачання. Однією з важливих задач органів постачання промисливих підприємств (об’єднань) є контроль за станом запасів і за управлінням ними.
Робота служби постачання повинна сприяти економічному і раціональному використанню матеріальних ресурсів при плануванні матеріально-технічного постачання, в процесі операційної роботи по виконанню розроблених планів постачання, а також при прямому використанні матеріальних ресурсів.
Потребують вдосконалення й нормативи. Так, нормативи використання матеріальних ресурсів та виробництва продукції не всюди достатньо технічно обгрунтовані, тому вони не завжди можуть служити достовірною базою для встановлення дійсно прогресивних норм витрат. Технічно обгрунтовані норми й нормативи, їх своєчасний перегляд, з одного боку, впливають на оплату праці, а, з іншої - на формування ціни, тому що виявлення резервів призводить до зниження суспільно-необхідних витрат робітників.
Одним з резервів збільшення прибутку промислових підприємств є більш повне використання вторинних ресурсів та попутних продуктів. Доля вторинної сировини в загальному обсязі матеріальних ресурсів, використовуваних у господарстві країни, значно зростає.
Резервом збільшення прибутку суб’єктів господарювання є ліквідація невиробничих виплат по заробітній платі , по оплаті цілоденних простоїв і часів внутрізмінного простою, доплат за працю в додатковий час, ліквідація невиробничих витрат і втрат у складі витрат на обслуговування підрозділів виробництва і управління.
Значний вплив на збільшення прибутку має оновлення основних фондів. Технічне перезброєння виробництва покращує економічні показники роботи підприємств. Однак введення нових підприємств і об’єктів у багатьох випадках викликає підвищення собівартості продукції. Однією з причин такого стану є подорожчення одиниці потужностей, що вводяться. Вартість основних фондів, а відповідно й вартість амортизації залежить від затраченних коштів на проектування будівельних об єктів, від його якості, тривалості і вартості будівництва, а також вартості обладнання і строків опанування проектних потужностей.
Збільшення прибутку є одним з напрямків підвищення продуктивності праці, економії трудових витрат на виробництво. Значний вплив на підвищення продуктивності праці і, відповідно ріст прибутку, має скорочення застосування ручної праці, подальше впровадження механізації і автоматизації виробничих процесів. Розрахунки спеціалістів показують, що при механізації робіт продуктивність праці збільшується у 1,5-2 рази.
Основою збільшення прибутку є впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. Саме науково-технічний прогрес та його ресурсозберігаючий характер забеспечують різкий поворот до інтенсифікації.
Резервом росту прибутку промислових підприємств є підвищення якості виробляємої продукції і ліквідація втрат від браку. Проблема якості продукції в ряді галузей промисловості пов’язана із підвищенням надійності і тривалості використання виробів. Багато підприємств випускають продукцію з гарантією. Практика показує, що деякі підприємства забезпечують гарантований строк служби виробів за рахунок оплати витрат по передчасному ремонту бракованої продукції, реалізованої споживачу в майстернях гарантійного ремонту. Це призводить до зниження якості продукції і збільшенню її собівартості, так як в плановій собівартості вже передбачені витрати на гарантійний ремонт, що на