Мікроекономіка

Європейський університет

Черкаська філія

Н.А. Єфіменко

мікроекономіка

Конспект лекцій

Черкаси 2004

Зміст

тема №1. предмет мікроекономіки..................................................4

тема №2. Основи теорії попиту та пропозиції........................10

тема №3. Еластичність попиту та пропозиції..........................18

тема №4. основи теорії поведінки споживача в

ринкових умовах......................................................................................23

тема №5. ординалістська теорія поведінки споживача....25

тема №6. моделювання поведінки споживача на

ринку товарів..............................................................................................32

тема №7. мікроекономічна модель підприємства................38

тема №8. Витрати і результати виробництва.

оптимум товаровиробника.................................................................45

тема №9. ринок досконалої конкуренції......................................52

тема № 10. фірма на ринку досконалої конкуренції..............55

тема №11. конкурентна фірма в

короткостроковому періоді................................................................59

тема №12. монопольний ринок...........................................................63

тема №13. монопольна влада та

антимонопольна політика держави.............................................69.

тема №14. олігополія............................................................................... 76

тема №15. монополістична конкуренція.................................... 83

тема №16. загальна характеристика факторних ринків... 87

тема №17. ринок праці. ринок капіталу та природних ресурсів............................................................................. ..............................90

тема №18. загальна рівновага та зовнішні ефекти................97

список використаної та рекомендованої

літератури....................................................................................................108

Тема 1 Предмет мікроекономіки.

План лекції.

1. Предмет мікроекономіки. Мікроекономіка в системі економічних наук.

2. Методи мікроекономічного аналізу.

3. Обмеженість ресурсів та безмежність потреб. Проблема вибору.

Література: ( 1, c. 3-17), (2, c.7-18), (4, c. 3-14).

1.1 Предмет мікроекономіки. Мікроекономіка в системі економічних наук.

Мікроекономіка – це наука, яка вивчає поведінку індивідуальної економічної одиниці. Мікроекономіка являється розділом економічної теорії. Як економічна наука мікроекономіка шукає відповіді на основні запитання, які постають перед будь-якою економічною системою – підприємцем, приватною фірмою чи державним підприємством.

Насамперед, це – питання „що виробляти”, тобто, потреби споживачів задоволення яких є кінцевою метою всякого виробництва. Тому однією з ключових проблем мікроекономіки є теорія споживчого вибору. Друге питання, на яке допомагає відповісти мікроекономіка „як виробляти”. Виробник має вирішити, які ресурси та в якій кількості залучати до виробничого процесу, відповідь на ці питання дає теорія виробництва. Одним із основних питань, на яке звертає увагу мікроекономіка „ які результати принесе виробництво”. Це питання пов’язане з вивченням доходів та їх розподілом на поточне та перспективне споживання. Вихідною точкою для вирішення ключових проблем в економіці взагалі, в мікроекономічному тому числі, є теза, що вибір варіантів діяльності переслідує одну мету – максимізацію свого прибутку.

Мікроекономіка вивчає і досліджує мікросистеми.

До основних суб’єктів мікросистем відносяться:

-домогосподарства;

-підприємства;

-держава.

Домогосподарства – це група людей, які об’єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають спільні рішення. Прикладом домогосподарства є сім’я. Але може бути окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи в об’єднання з іншими громадянами. Роль домогосподарства в мікроекономіці подвійна. З однієї сторони вони на ринку ресурсів формують пропозицію так як вони є власниками трудових ресурсів, які поставляють для виробничих цілей. З другої сторони, вони виступають як споживачі, покупці (виступають на боці попиту, формують його на ринку товарів).

Підприємства(фірми). До них належать господарства, що займаються споживанням ресурсів і виробляють товари (чи надають послуги) для отримання прибутку. При цьому підприємство самостійно приймає рішення для придбання ресурсів, про випуск товарів, про ціни на ринку збуту і керується метою максимізації прибутку.

Держава в мікроекономіці розглядається як координатор та регулятор економічної діяльності в країні. Незважаючи на те, що держава є власником значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів, послуг громадського користування, в мікроекономіці розглядається координаційна роль держави.

Об’єктами, які впливають на економічні відносини в мікросистемі, являються ресурси виробництва і результати виробництва.

Ресурси виробництва – праця, капітал, природні ресурси і підприємницькі здібності.

Праця – цілеспрямована діяльність людей по переробці сировини для одержання товару.

Капітал – це всі засоби виробництва, що беруть участь у виробничих процесах.

Природні ресурси – все, що створено природою в надрах землі, що використовуються в виробничому процесі. Часто їх називають узагальнюючим словом „Земля”.

Підприємницькі здібності – особливі здібності окремих людей свідомо йти на ризик, мобілізацію ресурсів, їх організацію у виробничому процесі, творче використання заради отримання прибутку.

Результатом виробничоїдіяльності в мікроекономіці є товар (матеріальна річ чи послуга). Кількісно його можна виразити за допомогою натуральних показників або у вартісному виразі.

1.2 Методи мікроекономічного аналізу

Для вивчення мікроекономічних процесів використовуються загальнонаукові та спеціальні методи, серед яких значне місце належить функціональному аналізу. При здійснені функціонального аналізу мікроекономічного процесу виділяється характерна риса і проводиться пошук факторів, що впливають на визначену рису. Важливе значення при вивченні мікроекономічних процесів, як соціально – економічно спрямованих процесів, має використання кількісного і якісного аналізів на основі математичних методів. Основним інструментарієм в мікроекономіці є використання методів абстрагування та моделювання.

Абстрагування в мікроекономічній теорії пов’язане з вибором тих елементів, властивостей та взаємозв’язків, які являються суттєвими з точки зору мікроекономіки.

Економічні моделі використовується для спрощеного описування властивостей тієї чи іншої мікроекономічної системи. В мікроекономіці використовують оптимізаційні та рівноважні моделі. В оптимізаційних моделях основними робочими поняттями є гранична корисність, граничний продукт, граничний доход, граничні витрати, тощо. Таку методологію економічного аналізу прийнято називати маржиналізмом. Маржиналізм, доповнений математичним аналізом, стає серцевиною сучасного аналітичного інструментарію економічної теорії.

Другий тип моделей (моделі ринкової рівноваги) використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними агентами. Звичайно припускається, що система перебуває в рівновазі, якщо взаємодіючі сили збалансовані й відсутні внутрішні імпульси до порушення балансу. Моделі ринкової рівноваги – частковий випадок більш широкого і загального класу моделей економічної взаємодії ринкових агентів.

Метод моделювання широко застосовують для позитивного і нормативного явищ в економіці. Позитивний аналіз встановлює причини і наслідки тих чи інших подій, але не оцінює їх.

На противагу йому нормативний аналіз містить в собі оціночні судження.

Як наука, мікроекономіка аналізує і прогнозує явища, що спостерігаються в мікросистемі. Чому, наприклад, підприємство повинне наймати чи звільняти працівників, коли змінюються ціни на сировину, потрібну для виробничого процесу? Скільки працівників необхідно звільнити, якщо за попередніми оцінками, ціна на сировину зросте, скажімо, на 10%?

Таким чином, мікроекономіка вирішує як позитивні, так і нормативні проблеми. Позитивні проблеми пов’язані з аналізом і прогнозуванням, нормативні – з плануванням діяльності підприємства чи галузі.

1.3 Обмеженість ресурсів та безмежність потреб Проблема вибору

Виробництво виникло, існує і розвивається задля задоволення різноманітних людських потреб.

Потреби – це поняття, що відображає ставлення людей до умов їх життєдіяльності. Потреби людей утворюють цілу ієрархію. Особливе місце в ній займають економічні потреби.

Економічні потреби людей виражені у їх ставленні до економічних умов життєдіяльності. Відомі автори підручника „Економікс” дають таке визначення економічних потреб: ”Потреби – це бажання споживачів придбати і використати товари і послуги, котрі приносять їм користь, задоволення.

Класифікуються потреби за різними ознаками:

- за суб’єктами (особисті, колективні, суспільні);

- за об’єктами (фізіологічні, соціальні);

- матеріальні і духовні;

- першочергові (предмети першої необхідності) і непершочергові (предмети розкоші);

- за мірою реалізації (абсолютні, дійсні і платоспроможні).

Усвідомлення людьми своїх потреб породжує економічні інтереси, що являється спонукальним мотивом виробництва. Зміна потреб викликає зміни у виробництві. Виробництво, в свою чергу, породжує нові потреби. Так відбувається економічний розвиток: потреби і виробництво „підштовхують” одне одного в своєму поступальному русі.

Таким чином, в суспільстві діє економічний закон безмежного зростання потреб людей, а значить безмежного зростання виробництва. Найважливішою характеристикою потреб є їх безмежність.

Проте можливості виробництва у задоволенні потреб наштовхуються на обмеженість виробничих ресурсів – праці; капіталу; природних ресурсів, підприємницьких здібностей. Всі ресурси існують в обмеженій кількості. Наша планета містить обмежений запас ресурсів, які можна використати для виробництва життєвих благ, насамперед – природних ресурсів. Але обмеженими є трудові ресурси (праця), інвестиційні (капітал), підприємницькі ресурси. Повсюди діє закон обмеженості ресурсів виробництва. Це створює проблему економії виробничих ресурсів.

Кожна людина, сім’я, підприємство, держава повинні вирішувати, які потреби потрібно задовольняти насамперед. Одні і ті ж обмежені ресурси можна використовувати у виробництві для задоволення різних потреб, тобто ресурси є альтернативними. Це і вирішує проблему економічного вибору.

Отже, суть проблеми вибору в тому, що якщо кожен виробничий фактор, який використовується для задоволення різноманітних людських потреб, обмежений, то завжди існує проблема альтернативності його використання і пошуку найкращого поєднання факторів виробництва.

Проблема економічного вибору і альтернативності витрат виробничих факторів народжують проблему використання виробничих можливостей окремого підприємства.

Виробничі можливості визначаються кількістю альтернативних виробничих ресурсів та доцільного і ефективного використання. Та кількість їх визначається дією закону обмеженості ресурсів, що графічно втілюється в кривій виробничих можливостей (кривій трансформації виробництва): „переключенні” альтернативних ресурсів із виробництва одних благ на створення інших.

Товар У

У_А А

У_В В

У_С С

0 Д Товар Х

Х_В Х_С Х_Д

Рис. 1.1.Крива виробничих можливостей фірми.

Якщо всі виробничі можливості (грошова вартість витрат на засоби і предмети праці, робочу силу, тощо)фірма витратить на виробництво товару Х , то вона одержить кількість Х_Д цього товару (точка Д). А якщо всі виробничі можливості фірма витратить на виробництво товару У, то вона зможе одержати У_А цього товару (точка А).

Існує багато варіантів (зокрема точки В і С) використання виробничих можливостей, кожний з яких дозволяє виробляти максимально можливий обсяг обох видів товарів (послуг).

Економічна суть трансформації полягає в тому, що фірма здійснює економічний вибір шляхом перерозподілу альтернативних ресурсів між виробництвом товарів Х і У. Функціонування фірми (галузі) на межі своїх виробничих можливостей свідчить про ефективність її виробництва.

Тема 2. Основи теорії попиту та пропозиції

План лекції

1.Поняття попиту. Функція попиту. Вплив цінових і нецінових факторів на попит.

2.Поняття пропозиції. Функція пропозиції. Фактори, що впливають на пропозицію.

3.Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага. Рівноважна ціна.

Література: ( 1, c. 53-58), (2, c. 61-78), (4, c. 21-26).

Ринкові операції базуються на трьох основних явищах: попиті, на який впливає поведінка споживача, пропозиції, створюваній фірмами-виробниками, і ціні. Тому розглянемо моделі попиту та пропозиції.

2.1 Поняття попиту. Функція попиту.

Вплив цінових і нецінових факторів на попит

Поняття „попит” використовують для позначення бажання і здатності споживачів купувати товари. Бажання покупців придбати той чи інший товар залежить від різних факторів: від ціни даного товару Р, від ціни інших товарів (Р_А, Р_В, ...), від доходів покупців І, від смаків споживачів та їхніх переваг.

Залежність величини попиту від факторів, що її визначають, називають в економіці функцією попиту.

Q_D=f (P, P_A,P_B,..., I, Z, N, W, E) (2.1)

Q_D - обсяг попиту на даний товар;

P, P_A,P_B,... - ціни відповідно на даний товар, товари-замінники і супутні товари;

I – грошові доходи споживачів;

Z – смаки та переваги споживачів;

N – об’єктивні умови споживання;

W – нагромаджене багатство;

E – очікування споживачів.

Якщо зробити допущення, що всі фактори незмінні, крім ціни, то функція попиту має вид

Q_D=f (P) (2.2)

Функція (2.2) показує, яку максимальну кількість товару бажає і може придбати споживач в залежності від ціни товару Р.

Ринковий попит формується як сумарний попит усіх споживачів. Але залежно від споживчих потреб і доходів їх можливості придбати товар при однакових цінах буде відрізнятися.

Попит споживача може бути представлений у вигляді:

- таблиці (сітка споживача);

- графіка, побудованого по даних сітки;

- математичної (аналітичної) функції.

Сітка попиту споживача. Таблиця 2.1

Як бачимо, при ціні Р=20грн (найвища)тільки один споживач проявляє інтерес до цього товару, а для інших це дуже дорого. При зниженні ціни вже два покупці (споживачі) будуть формувати ринковий попит і т. д.

Виберемо систему координат, в якій по осі Х відкладемо обсяг товару, Q, а по осі У – ціну товару Р. Використаємо дані сітки споживача і побудуємо криві попиту.

Р, ціна

20

18

16

14

12

10

8

6

4

2 d₁ d₂ d₃ D

10 20 30 40 50 60 70 80 90 Q,обсяг продукції

Рис. 2.1. Індивідуальний і ринковий попит.

Крива попиту може мати вигляд прямої. Для будь-якої прямої нахил її до осі Х показує закономірність зміни величини Q від зміни величини Р:

P

P₁

φ b

P₂

a D

Q

Q₁ Q₂

Рис. 2.2 Прямолінійна функція попиту.

В цьому випадку функція Q_D=f (P) має вигляд:

Q=а - в·Р,

де а і в – константи рівняння попиту.

Лінія попиту має спадний характер. Закон попиту стверджує, що чим нижча ціна на товар, тим більший попит на цей товар. Тобто, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність.

Величина попиту – це кількість товару, яка була б куплена за певною ціною за незмінності інших факторів. Рух вздовж кривої попиту називається змінною величини попиту. Кожній ціні відповідає певна величина попиту (Рис.2.3, а).

При змінних нецінових факторів (всіх інших, крім ціни) змінюється попит на товар. Це приводить до зміщення лінії попиту вправо (при збільшенні попиту) або вліво (при зменшенні попиту) (Рис.2.3, б).

Р₁

Рис. 2.3 Зміна попиту і зміна величини попиту.

2.2 Поняття пропозиції. Функція пропозиції. Фактори, що впливають на пропозицію

Поняття „пропозиція” означає бажання і здатність продавців надати товари в певній кількості для реалізації на ринку.

Функцією пропозиції називається залежність обсягу пропозиції від факторів, що його визначають :

Q_D=f (P, P_A,P_B,..., С, Т, N, E) (2.4)

де Q_D - величина пропозиції даного товару;

P, P_A,P_B,... - ціни даного та інших товарів;

С – затрати виробництва, які враховують зміну ціни на ресурси, а також зміну технології виробництва;

Т – податки і дотації;

N – природні умови;

E – очікування продавців.

Як і функція попиту, функція пропозицій може бути представлена трьома способами:

1) табличним

Пропозиція товару. Таблиця 2.2

2) аналітичним: Q_S=а+в·Р (2.5)

де а і в – константи рівняння пропозицій;

2) графічним.

P P

S S

P₁ P₁

P₂ P₂

Q Q

Q₂ Q₁ Q₂ Q₁

Рис.2.4. Графічне зображення функції пропозиції.

Як видно із графіка, пропозиція збільшується із збільшенням ціни і навпаки: пропозиція зменшується із зменшенням ціни. Це і є закон пропозиції.

При зміні ціни приходить зміна обсягу пропозиції, тобто, зміна кількості товару, що пропонується для продажу (Рис.2.5, а). Зміна обсягу пропозиції відбувається при зміні цінового фактору і незмінних інших.

Зміна нецінових факторів (зниження або збільшення цін на ресурси, покращення технологій виробництва, введення податку і т. ін.) веде до зміни пропозиції, тобто до зміщення всієї кривої пропозиції(рис.2.5, б)

а) б)

Р S Р S₂ S₁

Р₂ Р₂

Р₁ Р₁

Q Q

Q₁ Q₂ Q₃ Q₄ Q₁ Q₂

Рис. 2.5. Зміна обсягу пропозиції (а) і зміна пропозиції під дією цінових і нецінових факторів

2.3 Взаємодія попиту і пропозиції.

Ринкова рівновага. Рівноважна ціна

Ринкова рівновага існує тоді, коли немає тенденції до зміни ринкової ціни чи кількості товарів, які продаються. Якщо ринок перебуває в рівновазі, ціна товару така, що кількість товару, яку споживачі хочуть придбати, точно збігаються з кількістю товару, яку продавці хочуть запропонувати.

Поєднаємо лінії попиту і пропозиції на одному графіку (Рис.2.6).

Р

S

Р_Е

Е

D Q

Q_E

Рис.2.6. Рівновага на ринку.

Лінія D є графічним зображенням функції попиту від ціни; лінія S – функція пропозицій від ціни. Координатами точки Е є рівноважна ціна Р_Е і рівноважний обсяг Q_Е. В цій точці досягається рівність:

Q_Е = Q_D = Q_S,

де Q_D – обсяг попиту;

Q_S – обсяг пропозиції.

Ринок перебуває в рівновазі, коли обсяг попиту дорівнює обсягу пропозиції за певної ціни.

Рівноважна ціна – це ціна, яка врівноважує попит і пропозицію внаслідок дії конкурентних сил.

S

Р₁ А₁ надлишок товару В₁

Р_Е вектор ціни

Е точка рівноваги

Р₂ А В вектор ціни

дефіцит товару D

Q_E Q

Рис. 2.7. Вплив зміни попиту та пропозиції на стійкість ринкової рівноваги.

Використовуючи графік (рис.2.7) можна визначити зміни в ринковій кон’юнктурі в відповідності із співвідношенням ціни, попиту і пропозиції. Переміщуючись вертикально по графіку, можна встановити, що типовими будуть три основні якісні стани ринкової кон’юнктури: ринкова рівновага, дефіцит, надлишок товарів.

Ринкова рівновага, коли попит збігається з пропозицією при визначеному рівні цін, є короткотривалим, так як проходить постійне балансування попиту і пропозиції біля точки рівноваги. На практиці ціна рівноваги встановлюється як загальне для попиту і пропозиції середнє значення ціни деякого товару. Значення ціни на ринку завдяки незбалансованості попиту і пропозиції являється рухомою величиною.

Так для всіх значень ціни, які лежать нижче точки рівноваги, обмежена пропозиція товарів і незадоволений попит в ньому створюють дефіцит, а, значить, конкуренцію на товар. Найбільш діловим аргументом в цій конкуренції є підвищення ціни із-за недостатності товару. При таких умовах ціна буде підвищуватись, стимулюючи розширення пропозицій товару на ринку.

Протилежна позиція, яка характерна для надлишку товарів, це перевищення пропозиції над попитом. Пануючим фактором зміни ціни товару являється перенасичення ринку товарами того виду, який не знаходить збут. Цінова конкуренція продавців цього товару веде до зниження ціни. В обох випадках (дефіцит чи надлишок товару) вектор коливання цін направлений до точки рівноваги, в якій встановлюється тимчасова збалансованість попиту і пропозиції, а ціна приймає значення рівноважної ціни. Таке постійне коливання ціни товару навколо ціни рівноваги обумовлене інерційністю в тенденціях зміни ринкового відношення попиту і пропозиції. Воно являється необхідною передумовою дії ринкового механізму підтримання економічних пропорцій, встановлення динамічної збалансованості виробництва і споживання.

Точка рівноваги характеризує рівень цін, який по своїй величині найбільш відповідає суспільно необхідним нормальним умовам виробництва деякого товару з однієї сторони і споживання цього товару-з іншої.

Тема 3 . Еластичність попиту і пропозиції

План лекції

1.Поняття еластичності. Цінова еластичність попиту.

2. Перехресна еластичність попиту.

3. Еластичність попиту за доходом.

4. Еластичність пропозиції.

Література: ( 1, c. 79-86), (2, c.58-63 ), (4, c.26-40).

3.1 Поняття еластичності. Цінова еластичність попиту

При аналізі попиту споживачів і продавців товару часто цікавить не його абсолютний обсяг, а зміни його у відповідь на зміну цінових чи нецінових факторів, тобто його чутливість або еластичність функцій попиту.

Еластичність – це відношення відносного приросту функції до відносного приросту незалежної величини.

Еластичність попиту за ціною характеризує відносну зміну попиту на деякий товар залежно від зміни ціни. Коефіцієнт еластичності попиту за ціною дорівнює відносній зміні величини попиту при певній відносній зміні ціни на товар. Визначається коефіцієнт еластичності за ціною по формулі:

(3.1)

або (3.2).

якщо зміни ціни значні (>10%), використовується формула:

(3.3).

якщо крива попиту задана лінійною функцією (Q=a-b·P), то

(3.4)

Як правило, коефіцієнт еластичності є від’ємною величиною. Тому для практичного використання беруть E_d в абсолютних одиницях |E_d|.

Оскільки коефіцієнт еластичності – це певне число, яке показує відносну реакцію величини попиту споживача на відносну зміну власної ціни товару, то діапазон еластичності змінюється від 0 до нескінченності.

Якщо E_d=0, попит абсолютно нееластичний: жодна зміна ціни не впливає на обсяг попиту. Якщо |E_d|=∞, попит абсолютно еластичний, тобто, при незмінній ціні покупець бажає і може купити будь-яку кількість товару.

Між цими двома екстремальними коефіцієнтами цінової еластичності лежать три проміжні вияви еластичності:

при |E_d|>1 - попит еластичний;

при |E_d|<1 - попит нееластичний;

при |E_d|=1 - попит має одиничну еластичність.

Р

D₁

D₂

|E_d|=∞

|E_d|>1

E_d=0 |E_d|<1

|E_d|=1

Q

Рис.3.1. Криві попиту з різними видами еластичності.

Необхідно чітко усвідомити, що чим еластичніший попит, тим чутливіші споживачі до змін ринкової ціни товару. І навпаки, чим менш еластичний попит, тим менш чутливі споживачі до коливань ціни товару.

3.2 Перехресна еластичність попиту

Еластичність попиту може змінюватись. Залежить вона в першу чергу від наявності товарів – замінників. Важливим поняттям є поняття перехресної еластичності.

Перехресні еластичність попиту за ціною характеризує відносну зміну обсягу попиту на один товар від зміни ціни іншого:

(3.5)

Величина перехресної еластичності попиту може бути позитивною, негативною і нульовою.

При Е_ху>0, то товари Х і У являються взаємозамінними (наприклад, різні види палива)

При Е_ху<0, то товари називають супутніми (наприклад, автомобілі та бензин).

Якщо Е_ху=0, то такі товари називаються незалежними, підвищення ціни на один з них не впливає на попит другого (наприклад, цукор і цемент).

Еластичність на різні товари залежить від різноманітності можливостей (напрямів) використання даного товару. Чим різноманітніші ці можливості, тим вища еластичність (наприклад, попит на універсальне обладнання більш еластичний, ніж на спеціалізоване).

Еластичність залежить від ступеня насиченості потреб. Наприклад, якщо майже всі сім’ї уже мають хоча б один холодильник, невелике зниження ринкової ціни суттєво не позначиться на обсягу попиту і продаж. Але на початковій стадії (наприклад, комп’ютери), відносно невелике зниження ціни може зумовити значне збільшення попиту на них.

Еластичність попиту залежить від фактора часу. Попит більш еластичніший в довгому періоді, ніж в короткому, тому що потрібний час для пристосування на зміну цін.

3.3 Еластичність попиту за доходом

Важливим є аналіз зміни попиту на товари при зміні доходу споживачів.

Еластичність попиту за доходом характеризує відносну зміну попиту на будь-який товар при зміні доходу споживача.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом вимірюється як відношення відносної зміни попиту на товар до відносної зміни грошового доходу споживача:

(3.6)

Якщо Е_І<0, то товар є низькоякісним, збільшення доходу супроводжується зниженням попиту на цей товар (наприклад, кісточкові супові набори).

Якщо Е_І=0, попит товару не реагує на зміну доходу (наприклад, до таких товарів відноситься кухонна сіль).

Якщо Е_І>0, товар називають нормальним, із зростанням доходу споживання його збільшується.

Нормальні товари розділяються на три групи :

Е_І>0, але Е_І<1 - товари першої необхідності; попит на них зростає повільніше, ніж зростає доход;

Е_І=1 – товари другої черги необхідності; попит на них зростає в міру зростання доходу;

Е_І>1 – предмети розкоші; попит на які випереджає зростання доходів і тому немає межі насичення.

3.4 Еластичність пропозиції

Крива графіка пропозиції має тенденцію до зростання : з підвищенням ціни збільшується кількісний обсяг пропозиції.

Еластичність пропозиції визначається із залежності:

(3.7)

Із залежності (3.7) видно, що еластичність пропозиції тим більша, чим більше крива пропозицій наближається до горизонтальної лінії, і тим менша, чим більше крива пропозиції наближається до вертикальної лінії (Рис.3.2)

Р S₂ (Е_S=0)

S₃ (Е_S>1)

S₁ (Е_S=∞)

S₅ (Е_S=1) S₄ (Е_S< 1)

Q

Рис.3.2 Еластичність пропозиції.

Цінова еластичність змінюється від 0 до нескінченості:

- пропозиція абсолютно еластична при Е_S=∞

- пропозиція еластична при Е_S>1;

- пропозиція нееластична при 0< Е_S< 1;

- пропозиція має одиничну еластичність при Е_S=1_.

Із графіка (Рис.3.2) видно, що для лінійних функцій пропозиції

- лінія , яка горизонтальна осі Х має абсолютну еластичність;

- лінія, яка перетинає вісь У, еластична за будь-яких цін;

- лінія, яка проходить через початок координат, має одиничну еластичність;

- лінія, яка перетинає вісь Х, нееластична при будь-якому значенні цін;

- лінія, паралельна осі У, має абсолютну нееластичність.

Цінова еластичність для нелінійної кривої пропозиції в будь-якій точці може бути виведена шляхом проведення дотичної до точки і виявлення того, яку вісь перетинає ця дотична (Рис.3.3)

Р S

А₂ (0< Е_S< 1)

А₁ (Е_S>1)

Q

Рис.3.3 – Нелінійна крива пропозиції.

Тема 4. Основи теорії поведінки споживача в ринкових умовах

План лекції

1. Корисність товару як економічна категорія.

2. Функція корисності. Поняття загальної корисності та граничної корисності.

3. Закон спадної граничної корисності. Правило максимізації корисності.

Література: ( 1, c.22-35), (2, c.22-33), (4, c.).

4.1 Корисність товару як економічна категорія

Корисність в мікроекономіці розглядається як характеристика задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживані певних товарів чи послуг.

Категорія корисності, яка за мотивами і за цілями, є переважно суб’єктивною, служить для того, щоб зрозуміти поведінку споживача. Корисність може змінюватись із зміною ситуації.

Своє економічне значення корисність виявляє у виборі благ. Корисність є критерієм відбору того чи іншого блага (товару, послуги, ресурсу).

Економічні блага – будь-які предмети, здатні задовольнити потреби споживачів, або які можуть бути використаними для відповідних цілей виробниками.

Благо буде придбане, якщо споживач надасть йому переваги, побачивши в ньому певну корисність для себе. Переваги можна умовно визначити порядковими номерами які начебто присвоєні споживачем певним наборам (кошикам, комплектам), що мають різні кількості чи різні назви товарів і послуг. З точки зору споживача ці набори являють собою альтернативні споживчі можливості.

Крім якісної, будь-яке явище, в тому числі і корисність, може мати кількісну сторону.

Спосіб виміру корисності двох різних благ для даного споживача можна розглядати як фіксоване відношення переваги, наданої одному благу щодо іншого.

Раціональний споживач може упорядковувати своє ставлення до всіх благ, які розглядаються ним при виборі, розташувавши їх за певною ієрархією. Критерії відбору виявляються через поняття “ більша перевага”, “ менша перевага”, “однаково”. Такий варіант вимірювання корисності називається ординалізмом (теорія, яка вивчає такий підхід споживача до вибору благ, називають ординалістською ).

Якщо припустити, що раціональний споживач не тільки визнає той факт, що для нього корисність даного блага більша чи менша від корисності іншого блага, але і вказує, на скільки більша, фіксуючи величину перевищення, то такий варіант вимірювання корисності називається кардиналізмом (теорія, яка вивчає такий підхід споживача до вибору благ, називається кардиналістською).

4.2 Функція корисності .

Поняття загальної корисності та граничної корисності

Перева